Паніка, заціпеніння і дезорієнтація після надзвичайної події: як допомогти
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Паніка, заціпеніння та дезорієнтація після обстрілу, вибуху, пожежі, аварії чи іншої надзвичайної події можуть проявлятися зовсім по-різному. Одна людина метушиться, швидко дихає й не може зупинити потік запитань. Інша мовчить і сидить нерухомо. Третя не розуміє, де вона перебуває, або не впізнає людей поруч. У кожному випадку допомога починається з фізичної безпеки, перевірки стану здоров’я та зрозумілого контакту. Особливо важливо пам’ятати: раптова сплутаність свідомості, непритомність, судоми, біль у грудях, порушення мовлення або наслідки травми потребують невідкладної медичної оцінки.
Ця стаття розбирає саме дії в перші хвилини й години після надзвичайної події: що сказати, як підтримати людину, як помітити небезпечні ознаки й передати її відповідним службам. Загальний алгоритм першої психологічної допомоги описаний у керівництві Всесвітньої організації охорони здоров’я; наведені нижче практичні приклади адаптовані до ситуацій гострої загрози й гуманітарного реагування.
Основні принципи гуманітарної підтримки систематизовано в статті «Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування». Загальну послідовність дій для очевидців описано також у матеріалі «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».
Що робити насамперед: короткий алгоритм
Спочатку оцініть місце події. Під час обстрілу, пожежі, витоку небезпечних речовин або загрози обвалу першочерговими залишаються укриття, евакуація та вказівки рятувальників. Не затримуйтеся в небезпечній зоні заради психологічної розмови.
Далі перевірте, чи людина при свідомості, чи нормально дихає, чи має видимі травми та чи здатна відповідати на прості звернення. Якщо стан викликає підозру на гостру медичну проблему, викликайте екстрену допомогу. Не припускайте, що фізичні симптоми після сильного переляку завжди спричинені панікою.
Якщо контакт можливий, представтеся, говоріть коротко й конкретно: «Мене звати Олена. Я поруч. Ми зараз в укритті. Чим можу допомогти?» Дайте час на відповідь. Запитайте дозволу, перш ніж торкатися людини, відводити її в інше місце або зв’язуватися з рідними, якщо ситуація дозволяє отримати згоду.
Допоможіть задовольнити найнагальнішу потребу: знайти безпечне місце, отримати воду, теплий одяг, зв’язок, інформацію, медичну допомогу або супровід. За можливості обмежте шум, натовп і суперечливі повідомлення. Переконайтеся, що людина знає наступний крок і до кого може звернутися.
Такий порядок відповідає принципам «дивитися — слухати — скеровувати до допомоги», викладеним у посібнику ВООЗ із першої психологічної допомоги. Це гуманна й практична підтримка, а не спеціальна процедура лікування травматичних розладів.
Чому реакції після катастрофи відрізняються
Надзвичайна загроза активує фізіологічні системи реагування на небезпеку. Людина може відчувати сильне серцебиття, тремтіння, напруження, зміну дихання, звуження уваги або труднощі з прийняттям рішень. На переживання також впливають попередній досвід, стан здоров’я, вік, доступність інформації, безпечність оточення та можливість зв’язатися з близькими.
Паніка, завмирання, плач, мовчання, повторення одних і тих самих слів та тимчасова розгубленість можуть бути реакціями на гостру загрозу. Сама поведінка в момент катастрофи не дає підстав встановлювати психіатричний діагноз. ВООЗ зазначає, що психологічний дистрес у надзвичайних ситуаціях є поширеним, а в багатьох людей із часом зменшується.
Водночас психологічні й медичні причини можуть співіснувати. Після вибуху людина може одночасно переживати сильний страх, мати травму голови та бути дезорієнтованою. Саме тому першочергове завдання помічника — оцінити безпеку, помітити потенційно небезпечні ознаки й забезпечити відповідну допомогу.
Паніка після надзвичайної події: як вона проявляється
Під панікою у повсякденній мові розуміють інтенсивний страх, відчуття втрати контролю та складність організувати власні дії. Людина може швидко рухатися, шукати вихід, повторювати запитання, тремтіти, плакати або казати, що їй бракує повітря. Іноді з’являються відчуття серцебиття, запаморочення, нудота й поколювання. Подібні прояви трапляються при панічних нападах, але також можуть супроводжувати інші захворювання. NHS описує симптоми панічних нападів та необхідність медичного розрізнення.
Паніка після реальної небезпеки не тотожна панічному розладу. Реакція на обстріл не є автоматичною ознакою хронічного психічного стану. Окреме енциклопедичне пояснення цієї різниці подане у статті «Паніка: що це, чому виникає і чим відрізняється від панічної атаки».
Як допомогти людині, яка панікує
Підтримуйте контакт без поспіху й тиску. Не вимагайте негайно «заспокоїтися», а назвіть реальні орієнтири: «Ми перейшли в укриття. Зараз я поруч. Ось місце, де можна сісти». Якщо загроза триває, скажіть про необхідні захисні дії; не обіцяйте повної безпеки без підтвердження.
Запропонуйте людині відчути опору стоп, сісти у зручному положенні, подивитися на предмет перед собою або назвати кілька речей, які вона бачить. Це способи добровільного орієнтування в поточній ситуації, які іноді полегшують зосередження на наступній дії. Їхній окремий лікувальний ефект після катастроф не встановлений із достатньою визначеністю.
Якщо дихання прискорене, можна м’яко запропонувати дихати спокійніше, без примусових глибоких вдихів і затримування повітря. Не наполягайте на вправі, яка посилює задишку, біль або запаморочення. Не пропонуйте дихати в паперовий пакет: задишка може мати медичну причину.
Ставте одне коротке запитання за раз: «Вам допомогти зв’язатися з близькими?» або «Вам потрібен медик?» Конкретний вибір часто легше сприйняти, ніж довгу серію пояснень. Якщо людина не хоче розмовляти, поважайте це, продовжуючи допомагати з безпекою й необхідними ресурсами.
Коли симптоми, схожі на паніку, потребують медиків
Сильний або новий біль у грудях, виражена задишка, непритомність, судоми, підозра на інсульт, небезпечні травми, ознаки отруєння димом, раптове погіршення свідомості потребують невідкладного медичного реагування. Особливу увагу приділяйте ситуації після удару головою, вибухової хвилі або падіння. Поки медики їдуть, дійте відповідно до вказівок диспетчера й підтримуйте фізичну безпеку.
Заціпеніння після катастрофи: як реагувати на мовчання та нерухомість
Заціпенінням часто називають стан, за якого людина завмирає, різко зменшує активність, повільно відповідає або тимчасово майже не говорить. Вона може здаватися відстороненою, дивитися в одну точку чи не приймати простих рішень. Такі прояви можливі під час гострого дистресу, однак їхня причина не визначається лише зовнішнім спостереженням.
Поширена помилка — голосно кричати, трясти людину або вимагати негайного опису пережитого. Керівництво ВООЗ передбачає поважне ставлення, ненасильницький контакт та підтримку без примусу до розповіді.
Покрокова підтримка людини, яка завмерла
Перевірте реакцію на голос і нормальне дихання. Якщо людина непритомна, не прокидається або дихає ненормально, потрібна екстрена медична допомога; дійте за вказівками диспетчера. Не називайте такий стан «психологічним шоком», відкладаючи оцінювання фізичного стану.
Якщо свідомість збережена, представтеся й поясніть ситуацію кількома словами: «Ви в пункті допомоги. Я можу побути поруч». Запропонуйте воду лише тоді, коли людина повністю притомна, здатна безпечно ковтати й немає інших медичних застережень. Допускайте відповідь кивком, жестом або письмово.
Не вимагайте зорового контакту. Враховуйте можливість порушення слуху, мовлення, нейророзвиткових особливостей або мовного бар’єра. Якщо потрібно рухатися до безпечного місця, назвіть наступну дію й запропонуйте супровід. Торкайтеся людини лише з її згоди, крім необхідних дій для негайного порятунку.
Якщо мовчання або нерухомість супроводжується різким порушенням свідомості, судомами, травмою, слабкістю кінцівок, незвичним головним болем або наростанням симптомів, потрібен медичний огляд. Заціпеніння не слід автоматично тлумачити як суто психологічну реакцію.
Дезорієнтація: коли розгубленість стає невідкладним симптомом
Дезорієнтація означає труднощі з визначенням місця, часу, ситуації або людей довкола. Після катастрофи людина може не знати, куди її евакуювали, або плутатися в суперечливих повідомленнях. Однак раптова виражена сплутаність свідомості також буває проявом травми голови, інсульту, недостатнього надходження кисню, порушення обміну речовин, інфекції, інтоксикації та інших гострих медичних станів. NHS рекомендує терміново звертатися по медичну допомогу при раптовій сплутаності свідомості.
Важливо відрізняти просту нестачу інформації від суттєвого порушення орієнтації. Якщо людина запитує дорогу до пункту евакуації та розуміє відповідь, можливо, їй передусім потрібне пояснення. Якщо ж вона раптово не впізнає близьких, не сприймає прості звернення, поводиться незвично або її увага різко змінюється, необхідно організувати медичну оцінку.
Що робити до прибуття медичної допомоги
Назвіть себе, місце й найближчу дію: «Ми в пункті допомоги. Медики вже прямують. Я залишуся поруч». Говоріть спокійно й коротко, не сперечайтеся з людиною щодо її сприйняття та не влаштовуйте перевірку пам’яті як своєрідний іспит.
Якщо це безпечно, допоможіть сісти, зменште подразники, убезпечте від падіння та виходу в небезпечну зону. За гострої сплутаності не залишайте людину саму. Передайте медикам точні відомості: коли змінився стан, чи були удар головою, падіння, вплив диму, непритомність, судоми, відомі захворювання або приймання ліків.
Гуманітарний клінічний посібник ВООЗ mhGAP допомагає медичним працівникам оцінювати психічні, неврологічні та пов’язані з уживанням речовин стани в умовах криз. Для свідка головне — помітити небезпечну зміну та своєчасно скерувати людину до фахівців.
Як визначити пріоритет: підтримка чи екстрена допомога
Інтенсивність зовнішніх емоцій не завжди відображає медичну тяжкість стану. Людина, яка плаче й голосно просить про допомогу, може зберігати орієнтацію та здатність діяти. Людина, яка тихо сидить без реакції, може мати небезпечне порушення свідомості.
Поставте собі три послідовні запитання: чи є загроза життю або триває небезпечна подія; чи здатна людина реагувати й виконувати прості безпечні дії; які практичні потреби вона висловлює. Відповіді допоможуть визначити порядок дій, але вони не є діагностичною шкалою.
За непритомності, раптовій дезорієнтації, нових неврологічних симптомах, тяжкій травмі, судомах, сильному болю в грудях або дихальній недостатності потрібна екстрена медична оцінка. Якщо медичних ознак небезпеки немає, важливими стають безпечне середовище, правдива інформація, добровільна присутність, зв’язок із близькими та практична підтримка. Якщо симптоми зберігаються, посилюються чи суттєво обмежують життя, організуйте повторне професійне оцінювання.
Як говорити з людиною: слова, що підтримують
Короткі, конкретні й правдиві речення допомагають людині зрозуміти наступний крок: «Ось вихід до укриття»; «Я можу принести воду»; «Ми можемо подзвонити вашій доньці»; «Давайте запитаємо медика». Запитуйте дозволу й залишайте можливість відмовитися, коли це не ставить під загрозу безпеку.
Фрази «візьміть себе в руки», «нічого страшного не сталося», «інші постраждали більше» або «ви мусите розповісти все зараз» можуть посилювати тиск і сором. Не обіцяйте, що рідні обов’язково знайдуться або що небезпека точно минула. В умовах триваючих обстрілів правдива інформація цінніша за необґрунтоване заспокоєння.
Якщо людина починає говорити про пережите, слухайте без перебивання та допиту. Якщо вона не бажає говорити, підтримайте її вибір. ВООЗ рекомендує не примушувати постраждалих розповідати про подію й зосереджуватися на реальних потребах, захисті та доступі до підтримки.
Додаткові способи орієнтування, умови застосування та межі допоміжних вправ розглянуто в статті «Психологічна стабілізація після катастрофи: заземлення, орієнтування і обмеження».
Заземлення, орієнтування та дихання: можливості й обмеження
Під час сильного збудження можна запропонувати прості добровільні дії: відчути тверду опору під ногами, подивитися навколо, назвати видимий предмет, сісти у зручній позі або зосередитися на наступному практичному кроці. Такі вправи іноді допомагають перенести увагу з тривожних відчуттів на поточне середовище.
Універсального ритуалу немає. Людині не потрібно неодмінно називати п’ять предметів, торкатися чужої руки, заплющувати очі чи виконувати вправи на дихання. Якщо дія неприємна, посилює страх або перешкоджає евакуації, її припиняють. При симптомах гострого медичного стану головною залишається медична допомога.
Практичне орієнтування та короткі вправи не слід оголошувати лікуванням посттравматичного стресового розладу. Оцінювання відповідних психологічних програм потребує окремих досліджень; згода людини, безпечність і доречність залишаються умовами застосування будь-якого способу підтримки.
Особливості допомоги дітям і підліткам
Дитина може плакати, мовчати, триматися за близьких, повторювати запитання, дратуватися або виглядати незвично спокійною. Насамперед забезпечте їй безпеку, контакт із батьками чи іншими відповідальними дорослими та зрозуміле за віком пояснення того, що буде далі.
Говоріть простими словами: «Зараз ми в укритті. Я побуду з тобою, поки шукатимемо маму». Не вимагайте докладної розповіді про страшні події. Якщо дитина розлучена з родиною, дійте через відповідальні служби захисту й відновлення сімейних зв’язків; не передавайте її людині, чию особу та повноваження не перевірено.
Підліткам важливо давати перевірену інформацію, поважати їхню приватність і залучати до відповідних віку рішень. Враховуйте, що раптова втрата контакту, порушення свідомості або інші фізичні ознаки небезпеки в дитини також потребують медичного огляду.
Люди старшого віку та люди з інвалідністю
У старшому віці раптова сплутаність свідомості може бути проявом гострого медичного порушення й потребує термінового оцінювання. Не пояснюйте нову дезорієнтацію виключно віком або стресом. Подбайте про слухові апарати, окуляри, засоби пересування, необхідні ліки, доступність туалету, води та супроводу.
Людина з порушенням слуху може не відповідати на голос; людина з порушенням мовлення може розуміти запитання, але потребувати іншого способу відповісти. Використовуйте письмові повідомлення, жести, зрозумілі піктограми, перекладача жестової мови та інші доступні засоби за потреби. Питайте про прийнятний спосіб комунікації, замість робити висновок про дезорієнтацію за відсутністю усної відповіді.
Для вагітних, людей із тяжкими психічними станами, постраждалих від насильства та осіб, які залежать від регулярного лікування, важливо одночасно оцінити медичні, захисні й соціальні потреби. Наявність паніки чи мовчання не повинна відволікати від забезпечення безперервності необхідної допомоги.
Під час переміщення та прибуття до нового місця умови підтримки змінюються; докладніше про це — у статті «Психологічна підтримка під час евакуації: дорога, очікування і прибуття».
Допомога в укритті, на евакуації та в пункті прийому
Натовп, шум, тривожні повідомлення та обмежений простір здатні ускладнювати орієнтування. Якщо людей поруч багато, визначте одного співрозмовника, який коротко пояснюватиме наступні дії. Інші можуть уточнювати маршрут, шукати медиків або контакти родичів. Уникайте суперечливих команд.
Під час евакуації повідомляйте про один найближчий етап: «Зараз ми йдемо до автобуса. Там нас зустріне працівник». За можливості забезпечте супровід людині, яка не може самостійно орієнтуватися. Якщо є гостра сплутаність свідомості, підозра на травму чи порушення свідомості, рішення про медичне транспортування повинні приймати відповідні служби.
Поважайте приватність. Не фотографуйте людей у паніці для публікацій, не передавайте їхні особисті історії незнайомим, не оголошуйте чутливих даних перед натовпом. Коли інформація потрібна для захисту життя, передавайте необхідні факти відповідним фахівцям у межах безпечної маршрутизації.
Помилки, яких потрібно уникати
Не змушуйте людину згадувати подробиці події, повторно переживати страшні моменти або розповідати про емоції «для профілактики травми». Настанова NICE щодо ПТСР не рекомендує психологічно сфокусований дебрифінг для профілактики чи лікування ПТСР. Кокранівський огляд також не встановив надійної користі рутинного односеансового дебрифінгу.
Не трясіть людину, яка завмерла, не торкайтеся без дозволу, не змушуйте дивитися в очі й не намагайтеся «повернути до тями» гучними наказами. Якщо немає нормальної реакції на звернення або з’являється порушення свідомості, потрібна медична допомога.
Не давайте алкоголь або невідомі ліки «для заспокоєння», не змінюйте чужих медичних призначень і не відкладайте медичну оцінку через припущення про психогенну природу симптомів. Не обіцяйте конфіденційності без винятків там, де існує безпосередня небезпека для життя та потрібно залучити екстрені служби.
Що говорить наука про першу психологічну допомогу
Перша психологічна допомога спирається на гуманітарні стандарти, професійний консенсус і принципи мінімізації шкоди. Проте підтримка з боку міжнародних організацій сама по собі не доводить, що кожна її складова має встановлений клінічний ефект.
У систематичному огляді Hermosilla та співавторів проаналізовано 12 досліджень із загальною кількістю 1437 учасників. Лише одне дослідження було рандомізованим, а ризик систематичної похибки переважно оцінено як високий. Автори описали обнадійливі результати щодо дистресу та благополуччя, але наголосили на недостатності надійних даних для сильного висновку про ефективність.
Систематичний огляд Dieltjens та співавторів раніше також показав брак переконливих прямих доказів для окремих процедур першої психологічної допомоги. Це пояснює, чому гуманітарні рекомендації слід розглядати як стандарти безпечного реагування, а лікувальні ефекти конкретних втручань оцінювати окремо.
Практичний висновок такий: під час катастрофи потрібно допомогти людині залишатися в безпеці, задовольняти невідкладні потреби й отримувати відповідні послуги. Якщо згодом виникають стійкі або тяжкі клінічні симптоми, необхідні фахова оцінка й доказові методи допомоги за показаннями.
Після гострої фази: спостереження, підтримка й подальше скерування
Після завершення безпосередньої небезпеки важливо відновити повсякденні опори: зв’язок із близькими, доступ до житла або тимчасового прихистку, їжі, води, інформації, документів і необхідного лікування. Запитайте, чи має людина підтримку, куди вона прямує та чи розуміє, як звернутися по допомогу пізніше.
Якщо сильний дистрес тривалий час не слабшає, посилюється або помітно порушує сон, догляд за собою, стосунки й повсякденне функціонування, доречна професійна оцінка. Для людей із підпороговими посттравматичними симптомами протягом першого місяця після події NICE допускає активне спостереження з подальшим контактом.
За активного суїцидального наміру, гострої психотичної симптоматики, тяжкої дезорієнтації, небезпечної поведінки або інших невідкладних станів потрібне швидке залучення відповідних медичних служб. Коротка підтримувальна розмова не замінює необхідного лікування.
Коли викликати екстрені служби в Україні
У ситуації безпосередньої загрози життю та здоров’ю в Україні діє єдиний номер екстреної допомоги 112; інформацію про службу розміщує Міністерство внутрішніх справ України. Повідомте диспетчеру місце, характер події, кількість постраждалих, стан свідомості, дихання, наявні травми та інші факти, які ви знаєте. Дотримуйтеся вказівок оператора.
Під час війни й інших активних загроз виконуйте актуальні повідомлення про небезпеку та інструкції місцевих екстрених служб. Психологічна допомога має підтримувати евакуацію, укриття й медичне реагування, а не створювати перешкоди для них.
Поширені запитання
Чи означає паніка після обстрілу, що в людини панічний розлад?
Ні. Сильний страх на тлі реальної небезпеки може бути гострою реакцією на ситуацію. Панічний розлад має окремі клінічні критерії, а разовий прояв страху не дає підстав встановлювати діагноз. Докладніше — у статті «Паніка: що це».
Чи можна обійняти людину, яка плаче або завмерла?
Якщо вона цього хоче й контакт є безпечним. Можна запитати: «Вам буде комфортно, якщо я візьму вас за руку?» Присутність, пояснення ситуації та практична допомога часто доступні й без дотику.
Людина мовчить і не відповідає. Що робити?
Спочатку перевірте свідомість і нормальне дихання. Непритомність, ненормальне дихання та гострі порушення реакції потребують екстреної допомоги. Якщо людина при свідомості, дайте час, говоріть коротко та використайте доступні альтернативні способи спілкування.
Чи потрібно змушувати людину дихати повільніше?
Ні. Можна запропонувати комфортне спокійне дихання, якщо немає ознак медичної небезпеки. Примус, затримування дихання або дихання в пакет не є універсальною допомогою. Якщо є виражена задишка чи біль у грудях, необхідне медичне оцінювання.
Скільки тривають заціпеніння й розгубленість?
Реакції на надзвичайні події мають різну тривалість. Універсального безпечного строку для очікування немає. Раптова значна дезорієнтація, порушення свідомості, судоми, нові неврологічні симптоми або погіршення стану потребують термінової медичної оцінки незалежно від тривалості.
Чи допомагає обов’язкова розмова про подію?
Рутинний психологічно сфокусований дебрифінг не рекомендований для профілактики ПТСР відповідно до NICE. Людина може сама захотіти поговорити, і тоді її варто уважно вислухати. Добровільність і повага до потреб залишаються принциповими.
Висновок
Паніка, заціпеніння та дезорієнтація після надзвичайної події потребують уважного, спокійного й послідовного реагування. Перевірка фізичної безпеки та медичних небезпек визначає перший крок. Далі допомагають короткі правдиві повідомлення, доступний контакт, практична підтримка й відновлення зв’язків із людьми та службами. Раптова сплутаність свідомості, непритомність, судоми, травми й інші загрозливі ознаки є підставою для невідкладної медичної допомоги.
Ширший контекст психосоціального реагування розкрито в статті «Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення». Окремо розглянуто слова підтримки та межі розмови після катастрофи.
Пов’язані статті
Паніка: що це, чому виникає і чим відрізняється від панічної атаки — докладне розрізнення паніки, панічних нападів і панічного розладу.
Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій — спеціалізоване реагування та маршрутизація до психіатричної допомоги в кризі.
Профілактика ПТСР після травматичної події: що допомагає і чого не рекомендують — окремий клінічний огляд методів профілактики посттравматичних розладів.
Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — докладний гуманітарний алгоритм підтримки.
Як допомогти людині в перші години після катастрофи — покрокова підтримка очевидців і постраждалих.
Як говорити з людиною після катастрофи: слова підтримки, слухання і межі — комунікація, згода й добровільність.
Психологічна стабілізація після катастрофи: заземлення, орієнтування і обмеження — практичні вправи та їхні межі.
Психологічна підтримка під час евакуації: дорога, очікування і прибуття — допомога в дорозі й місцях прийому.
Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — центральна стаття кластера I02.
Джерела
Dieltjens, T., Moonens, I., Van Praet, K., De Buck, E., & Vandekerckhove, P. (2014). A systematic literature search on psychological first aid: Lack of evidence to develop guidelines. PLOS ONE, 9(12), e114714. Оригінальна стаття.
Hermosilla, S., Forthal, S., Sadowska, K., Magill, E. B., Watson, P., & Pike, K. M. (2023). We need to build the evidence: A systematic review of psychological first aid on mental health and well-being. Journal of Traumatic Stress, 36(1), 5–16. DOI.
Міністерство внутрішніх справ України. (2023). Повідомлення щодо єдиної системи екстреної допомоги 112. Офіційний сайт.
National Health Service. (б. д.). Panic disorder. NHS.
National Health Service. (б. д.). Sudden confusion (delirium). NHS.
National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder (NG116): Recommendations. NICE.
Rose, S. C., Bisson, J., Churchill, R., & Wessely, S. (2002). Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database of Systematic Reviews, CD000560. Cochrane.
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. ВООЗ.
World Health Organization & United Nations High Commissioner for Refugees. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical management of mental, neurological and substance use conditions in humanitarian emergencies. ВООЗ.
World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. ВООЗ.