Психологічна стабілізація після катастрофи: заземлення, орієнтування і обмеження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психологічна стабілізація після катастрофи — це коротка, добровільна й орієнтована на безпеку підтримка людини, яка переживає сильне збудження, розгубленість, відчуття нереальності або перевантаження після надзвичайної події. Її практичне завдання — допомогти помітити теперішнє середовище, відновити доступний рівень орієнтування та зробити наступний безпечний крок. Для цього можуть використовувати заземлення через зовнішні відчуття, спокійне звернення, прості запитання про актуальні потреби й зменшення надлишку подразників.
Перший орієнтир — реальна безпека. Якщо триває обстріл, пожежа, руйнування, витік небезпечних речовин чи інша загроза, пріоритетом є укриття, евакуація, медична допомога та вказівки рятувальних служб. Психологічні вправи доречні тоді, коли вони не затримують захисних дій. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає первинну підтримку як поєднання гуманного ставлення, практичної допомоги й поваги до можливостей та вибору постраждалої людини.
Що означає «стабілізація» в перші години після катастрофи
Після раптової небезпеки увага може звужуватися до одного звуку, образу чи тілесного відчуття. Людині іноді важко сприймати довгі пояснення, відрізняти поточні сигнали від спогадів або організувати просту послідовність дій. Інша людина може зберігати ясність думок, плакати, тремтіти, мовчати чи потребувати усамітнення. Відмінності в реакціях самі собою не свідчать про психічний розлад.
У міжнародному посібнику з першої психологічної допомоги стабілізація є одним із можливих компонентів допомоги поряд із забезпеченням безпеки, практичними діями, соціальними зв’язками та скеруванням до служб. Її застосовують за потреби, а не проводять кожній постраждалій людині за однаковим протоколом.
Стабілізація має три взаємопов’язані результати: людина помічає, де перебуває і що зараз відбувається; отримує посильний вибір наступної дії; може прийняти необхідну підтримку або обґрунтовано відмовитися від запропонованої вправи. Навіть коротке відновлення орієнтації не означає, що небезпека минула або всі потреби закриті.
Спочатку перевірити загрозу, стан здоров’я і базові потреби
Перед будь-якою технікою варто відповісти на кілька практичних запитань. Чи безпечне місце? Чи може людина дихати вільно, чи має ушкодження, кровотечу, виражений біль, ознаки переохолодження або перегрівання? Чи поруч дитина, за яку потрібно відповідати? Чи доступні вода, ліки, телефон, окуляри, слуховий апарат, засіб пересування? Чи може людина дістатися укриття й зв’язатися з близькими?
Психологічні способи саморегуляції доповнюють медичну та гуманітарну допомогу. Якщо людина не отримала необхідної фізичної безпеки, запитання про «спокій» може сприйматися як ігнорування небезпеки. Рекомендації IASC щодо психічного здоров’я і психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях наголошують на міжсекторному реагуванні, доступності базових послуг, захисті прав і координації підтримки.
Ознаки, за яких потрібна невідкладна медична оцінка
Нові порушення свідомості, непритомність, судоми, раптове порушення мовлення чи рухів, асиметрія обличчя, виражений біль у грудях, утруднене дихання, значна крововтрата, підозра на травму голови, отруєння або небезпечний вплив диму потребують невідкладної медичної оцінки. Несподівана виражена дезорієнтація може мати неврологічні, метаболічні, токсичні або інші медичні причини. Її не варто автоматично пояснювати «панікою» чи «дисоціацією».
Якщо людина висловлює безпосередній намір завдати шкоди собі чи іншому, перебуває у стані небезпечного збудження, тяжко втратила контакт із реальністю або не здатна забезпечити власну безпеку, потрібне невідкладне залучення відповідних медичних чи екстрених служб. В Україні ДСНС підтверджує номери 112, 101 і 103: 112 — єдиний номер екстреної допомоги, 101 — рятувальна служба, 103 — екстрена медична допомога. Можливість виклику залежить від доступності зв’язку та обстановки.
Ширший порядок дій у надзвичайних ситуаціях, зокрема контакт із постраждалими, допомогу в базових потребах і перенаправлення, описано в матеріалі «Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування». Тут розглядаються саме вправи орієнтування та їхні межі.
Практичний алгоритм: безпека → контакт → орієнтування → один наступний крок
Цей алгоритм узгоджений із логікою першої психологічної допомоги і є практичною редакційною схемою для гострої ситуації, а не окремим клінічно випробуваним лікувальним протоколом.
1. Забезпечити доступну безпеку
Підійдіть лише тоді, коли це безпечно для обох. Представтеся, назвіть свою роль і запитайте дозволу допомогти: «Я поруч. Можу допомогти вам перейти в безпечніше місце або знайти близьких?» Виберіть місце з меншим шумом, натовпом і потоком запитань, якщо це дозволяє обстановка. Не відокремлюйте людину від її близьких без необхідності.
2. Установити контакт без тиску
Говоріть короткими зрозумілими реченнями, звичайним спокійним голосом. Залишайте час для відповіді. Назвіть факти, в яких упевнені: «Ми зараз у пункті допомоги. Тут працюють рятувальники. Я можу показати, де медики». Якщо інформація невідома, скажіть про це і запропонуйте спосіб її перевірити. Уникайте тверджень «усе вже закінчилося», коли загроза триває.
3. Запропонувати просте орієнтування
Якщо людина розгублена й погоджується на підтримку, можна м’яко запропонувати: «Спробуйте подивитися довкола. Що ви бачите поруч? Чи відчуваєте опору під ногами? Можете назвати місце, де ми зараз?» Достатньо одного запитання за раз. Завдання — допомогти сприйняти доступні сигнали теперішнього, а не перевірити правильність усіх відповідей.
4. Повернути керованість через посильний вибір
Запитайте, що зараз найважливіше: сісти, випити води, знайти родича, зарядити телефон, отримати ліки, дізнатися про евакуацію. Запропонуйте один або два реалістичні варіанти. «Можемо зараз зателефонувати сестрі або підійти до медичного працівника. Що вам підходить?» Коротка дія часто має більшу практичну цінність, ніж довга розмова про пережите.
5. Перевірити результат і наступну підтримку
Через короткий час уточніть: «Вам стало легше зорієнтуватися? Що потрібно далі?» Якщо людина може діяти самостійно, залиште доступну інформацію про допомогу. Якщо дезорієнтація посилюється, є небезпечні симптоми або критичні потреби, організуйте відповідне перенаправлення. Не визначайте стан лише за тим, чи перестала людина плакати.
Заземлення: як повернути увагу до теперішнього
Заземленням називають прості способи спрямувати увагу на поточне місце, предмети, звуки, дотик до опори або посильну дію. Воно може бути особливо зручним, коли людину переповнюють образи, страх чи відчуття віддаленості від довкілля. Керівництво ВООЗ «Doing What Matters in Times of Stress» пропонує такі навички для подолання стресу та повернення уваги до доступної діяльності.
Важливо розрізняти застосування в конкретну мить і науково доведену профілактику розладів. Наявність вправи в міжнародному посібнику підтверджує її місце в практичному наборі підтримки, проте сама собою не доводить, що вона запобігає ПТСР або виліковує дисоціативні симптоми.
Опора на поверхню
Якщо місце безпечне, запропонуйте відчути контакт ступень із землею або підлогою. Людина може повільно натиснути стопами на опору, помітити спинку стільця, покласти долоні на коліна чи взяти в руку звичний предмет. Не потрібно вимагати спеціальної пози або закривати очі. Для людини, яка пересувається в кріслі колісному, опорою можуть бути спинка, підлокітники чи долоні; для іншої — контакт рук із поверхнею.
Можна сказати: «Зверніть увагу, що зараз підтримує ваше тіло. Якщо вам зручно, відчуйте поверхню під рукою. Ми тут». Якщо таке фокусування викликає біль, неприємні тілесні спогади або посилює тривогу, поверніться до зовнішніх об’єктів чи практичної розмови.
Зорова орієнтація
Запропонуйте помітити кілька нейтральних предметів: двері, світильник, лаву, дерево, пляшку води. За можливості нехай людина просто назве їх або покаже поглядом. Обирайте предмети, що не нагадують про небезпеку. У темряві або за порушення зору перейдіть до голосу, безпечних звуків, опори чи інформації від супровідника.
Популярна вправа «5–4–3–2–1» із переліком відчуттів є одним із варіантів сенсорного орієнтування, а не обов’язковою послідовністю. У гострій ситуації комусь достатньо назвати один чи два об’єкти. Детальне перерахування п’яти предметів може перевантажувати людину, яка щойно пережила небезпеку.
Звуки і голос
Там, де немає загрози від звукових сигналів, можна запропонувати помітити спокійний голос співрозмовника, шум вентиляції чи звук власних кроків. Людині з порушенням слуху підходять написане коротке повідомлення, жест, візуальний орієнтир або її звична система комунікації. Не використовуйте раптові гучні звуки, клацання перед обличчям чи примусове привертання уваги.
Дихання: зручність важливіша за рахунок
Можна запропонувати дихати у власному комфортному темпі, без затримок і надмірно глибоких вдихів. Якщо людині легко виконувати повільніший видих, це може бути одним зі способів знизити суб’єктивне напруження. Проте зосередження на диханні іноді посилює відчуття нестачі повітря або страх; у такому разі вправу припиняють і повертаються до зовнішньої орієнтації чи медичної оцінки за потреби.
Не пропонуйте дихати в пакет, навмисно обмежувати надходження повітря або виконувати складні ритми людям із невизначеними порушеннями дихання. Якщо є реальна задишка, біль у грудях чи інші небезпечні симптоми, потрібна медична допомога.
Орієнтування в часі, місці та ситуації
Іноді людина повторює фразу «це знову відбувається», не може пригадати, куди її перевели, або дивиться крізь співрозмовника. Тоді корисними можуть бути назва місця, коротка інформація про поточну ситуацію і доступний орієнтир: «Зараз ми в укритті школи. Поруч є вихід до медичного пункту. Я стоятиму тут, поки ми знайдемо вашого супровідника».
Питання «Який сьогодні день?» чи «Де ви перебуваєте?» варто ставити обережно і лише коли відповідь справді потрібна для допомоги. У гострому стресі або після недосипання людина може вагатися. Повторні перевірки, вимога негайно відповісти або виправлення в соромливому тоні додають навантаження. Якщо дезорієнтація виражена, нова, стійка чи супроводжується тілесними симптомами, це підстава для медичної оцінки.
Орієнтування важливе й для практичного рішення. Людина може краще визначити, де її речі, кому зателефонувати, де отримати інформацію про зниклого родича та куди безпечно перейти. Це повернення до найближчих керованих дій, а не перевірка здатності докладно описати катастрофу.
Обмеження подразників та інформаційного навантаження
У перші години після події шкодити може не лише шум. Перевантаження створюють одночасні запитання від кількох людей, безперервні новини, неперевірені повідомлення про нову загрозу, яскраве світло, відсутність приватності й вимоги пояснити, що сталося. Допомога іноді полягає в дуже простому рішенні: говорити одному співрозмовнику, відвести від натовпу, запропонувати тихіше місце, прибрати зайві екрани й дати людині час.
Обмеження інформаційного потоку не повинно позбавляти людину життєво важливих сповіщень. Під час повітряної тривоги, пожежі або евакуації актуальні офіційні попередження залишаються необхідними. Корисно розділяти перевірені службові повідомлення, які допомагають діяти, і нескінченне прокручування тривожних записів, яке не додає корисної інформації.
Згода, тілесні межі й право відмовитися
Запропонована техніка потребує згоди. Підтримка починається з запитання, а не з команди. «Можемо спробувати одну коротку вправу, якщо хочете» залишає людині вибір. «Дивіться мені в очі й повторюйте» може викликати додатковий тиск. Не торкайтеся людини, не обіймайте її й не утримуйте фізично без необхідності для негайної безпеки та відповідних повноважень.
Відмова від розмови, мовчання, плач або небажання робити вправу можуть бути цілком зрозумілими реакціями. Можна забезпечити воду, інформацію, присутність близького або маршрут до допомоги, не вимагаючи емоційної відкритості. Психологічна підтримка поважає конфіденційність і гідність; винятки, пов’язані з безпосереднім ризиком для життя чи встановленими правовими обов’язками, повинні пояснюватися настільки ясно, наскільки дозволяє ситуація.
Що робити, якщо людина переживає паніку, завмирає або наче «відсутня»
При сильному збудженні допомагає зменшення кількості подразників, стислий контакт, доступ до безпечного місця й прості конкретні пропозиції. Якщо людина часто дихає, скаржиться на запаморочення та страх, не слід заздалегідь припускати панічну атаку: схожі симптоми можливі за медичних станів, які потребують оцінки. Коли серйозні причини виключені, можна спробувати зручну опору або зовнішнє орієнтування.
При завмиранні чи мовчанні не вимагайте негайно говорити. Назвіть себе й запропонуйте один простий вибір: «Можу сісти неподалік або покликати людину, яку ви знаєте». Дайте час. Якщо реакція супроводжується порушенням свідомості, непритомністю, значною дезорієнтацією або неможливістю виконувати необхідні дії безпеки, потрібна професійна допомога.
При відчутті нереальності або повторному переживанні події запрошення подивитися навколо та відчути опору іноді допомагає відокремити теперішній простір від нав’язливого образу. Однак сам по собі флешбек чи епізод відчуження не визначає діагноз. Докладний клінічний розбір належить матеріалам про флешбеки після травми та посттравматичний стресовий розлад, тоді як тут розглядається саме гостра практична підтримка в умовах катастрофи.
Окремо розглянуто наукові дані про Психологічний дебрифінг після катастрофи: докази користі та ризики, оскільки його метод і ризики слід відрізняти від добровільного орієнтування та практичної підтримки.
Чого слід уникати під час стабілізації
Не примушуйте постраждалу людину розповідати подію по хвилинах, пригадувати найстрашніші подробиці або демонструвати «правильні» емоції. Не пропонуйте невідомій людині інтенсивних тілесних вправ, закривання очей чи доторків, якщо це може посилити загрозу або втрату контролю. Не обіцяйте, що коротка вправа усуне ризик майбутніх розладів.
Особливо важливе розмежування між стабілізацією та психологічним дебрифінгом, коли людину спонукають детально переказати травматичний досвід як нібито універсальну профілактику ПТСР. Огляд Cochrane не підтвердив такої профілактичної користі односеансового дебрифінгу; рекомендації NICE прямо не радять застосовувати психологічно спрямований дебрифінг для профілактики чи лікування ПТСР.
Стабілізація також не повинна замінювати пошук загублених дітей, інформацію про близьких, житло, медичні послуги та доступ до засобів комунікації. Переживання інтенсивного страху часто пов’язане з об’єктивними невирішеними загрозами. Якщо проблему можна розв’язати практично, така допомога має пріоритет.
Особливості підтримки дітей і підлітків
Для дитини першими орієнтирами часто є знайомий дорослий, зрозумілий порядок подій, фізична безпека та передбачуваний контакт. Говоріть відповідно до віку: «Ми зараз у безпечнішому місці. Я поруч. Скажу, що буде далі, коли знатиму». Дозволяйте дитині триматися близького, якщо це безпечно. Не вимагайте відтворювати катастрофу в малюнках чи словах заради «полегшення».
Молодшій дитині може підійти пошук знайомих предметів або просте завдання: разом сісти, потримати свою іграшку, знайти воду. Підлітку важливі вибір, доступ до достовірної інформації й повага до приватності. Окремі вправи варто адаптувати до сенсорних особливостей, мовлення, попереднього досвіду та бажання дитини. Посібник із першої психологічної допомоги для шкіл містить адаптовані приклади короткої орієнтації й стабілізації після небезпечних подій.
Якщо дитина залишається без супроводу або повідомляє про насильство, її захист і безпечне залучення відповідальних служб переважають необхідність виконати вправу. Не передавайте особисті дані стороннім людям і не розпитуйте про можливе насильство в публічному просторі.
Доступність для літніх людей і людей з інвалідністю
Одна й та сама команда може бути доступною для однієї людини та незручною для іншої. Людині з порушенням зору не підходить обов’язковий перелік предметів, які потрібно побачити; людині з порушенням слуху — вправа, побудована лише на звуках. За рухових порушень пропонуйте відчуття доступної опори, а не вимогу встати. За когнітивних труднощів використовуйте прості речення, підтримуйте звичні засоби спілкування та залучайте довіреного супровідника за згодою.
Літнім людям можуть бути потрібні ліки, допомога з пересуванням, доступ до слухових чи зорових засобів, інформація про родичів і захист від виснаження. Якщо зміна орієнтації настала раптово, її не слід вважати звичайною віковою рисою. Організаційна доступність — складова допомоги, а не додаткова опція.
Коли стабілізація може посилити дискомфорт
Зосередження на тілесних відчуттях іноді нагадує про ушкодження, біль чи попередній травматичний досвід. Закриті очі можуть підсилювати відчуття незахищеності. Спроба уповільнювати дихання може зосередити увагу на серцебитті або нестачі повітря. Перелік звуків біля місця вибуху може знову активізувати страх. Це причини змінити спосіб допомоги, а не ознаки «неправильного» виконання.
Практичний критерій простий: чи стає людині легше помічати поточне оточення і робити необхідні дії, чи зростає дистрес та втрата орієнтації? При погіршенні припиніть техніку, перевірте актуальну загрозу, запропонуйте інший спосіб контакту і, за потреби, забезпечте медичне оцінювання. У людини є право обрати тишу, присутність близького або практичну допомогу замість вправи.
Що показують дослідження ефективності
Наукову основу важливо описувати на рівні конкретного твердження. Узгоджені рекомендації міжнародних організацій підтримують гуманний, добровільний підхід із пріоритетом безпеки та базових потреб. Експертний консенсус Hobfoll та співавторів виокремив п’ять орієнтирів раннього реагування на масову травматизацію: безпеку, заспокоєння, індивідуальну й колективну дієвість, зв’язок з іншими та надію. Це принципи розроблення допомоги, а не випробування однієї техніки заземлення.
Систематичний огляд Hermosilla та співавторів, який проаналізував 12 досліджень із 1437 учасниками, виявив обнадійливі результати програм першої психологічної допомоги щодо низки показників добробуту. Водночас лише одне включене дослідження було рандомізованим, ризик систематичних похибок загалом був високим, а самі програми істотно різнилися. Тому висновок про гарантовану лікувальну дію психологічної стабілізації або універсальну профілактику ПТСР цими даними не підтверджується.
Навички заземлення представлені в практичному керівництві ВООЗ з подолання стресу, але це джерело не встановлює однакової ефективності для кожної вправи, людини та виду катастрофи. Коректна мета — короткочасна посильна підтримка і поліпшення доступу до практичної допомоги з перевіркою індивідуальної реакції.
Рекомендації ВООЗ щодо психічного здоров’я в надзвичайних ситуаціях підкреслюють також безперервність медичного лікування, підтримку спільнот, маршрутизацію й доступ до доказових психологічних втручань для людей зі стійким порушенням функціонування. Стабілізація є однією ранньою ланкою цієї ширшої системи.
Як зрозуміти, що потрібна подальша психологічна або психіатрична допомога
Після катастрофи страх, безсоння, плач, дратівливість, повторювані спогади та тимчасові труднощі з увагою можуть змінюватися протягом днів і тижнів. Підставою для звернення по професійну оцінку стають виражений або тривалий дистрес, помітне погіршення здатності дбати про себе чи залежних людей, наполегливе уникання необхідних дій, значне порушення сну, небезпечне вживання речовин або інші симптоми, що заважають функціонуванню. Конкретний маршрут залежить від стану, доступності послуг і місцевої організації допомоги.
Скринінговий опитувальник може допомогти визначити потребу в подальшій оцінці, проте не встановлює діагноз автоматично. За наявності небезпечних симптомів не чекайте, поки мине певна кількість днів. За стійких проблем важливі належна діагностика, підтримка, психологічні втручання з відповідними доказами та, за показаннями, медичне лікування.
Сценарії допомоги після надзвичайної події
Після вибуху людина стоїть нерухомо й не відповідає
Перевірте загрозу та можливі ушкодження. Представтеся. Скажіть, де ви, і запропонуйте допомогу без вимоги говорити. За необхідності скеруйте до медиків. Якщо людина поступово відновлює контакт, допоможіть знайти найближчу безпечну дію. Нерухомість не дає підстав одразу визначати причину стану; іноді це стресова реакція, іноді — медична проблема.
В укритті людина повторює: «Я зараз знову там»
Скажіть, де ви перебуваєте, не заперечуючи переживання людини. Запропонуйте звернути увагу на поточні нейтральні предмети, поверхню під руками або знайомий голос. Не вимагайте докладного опису спогаду. Якщо вправи не підходять, залишайтеся поруч у межах безпечного контакту та допоможіть звернутися до фахівця за потреби.
Під час евакуації людину перевантажують повідомлення і запитання
За можливості запропонуйте місце зі зменшеним шумом, коротко повідомте наступний крок евакуації та узгодьте одного співрозмовника. Допоможіть перевірити офіційне повідомлення, зв’язатися з близькими або знайти необхідні речі. Не вимагайте проходження вправи, якщо людині потрібно швидко сідати в транспорт чи виконувати інструкції служби.
Дитина плаче й питає, чи буде ще удар
Визнайте страх, назвіть те, що дорослі справді роблять для безпеки, та скажіть, звідки надходитиме перевірена інформація. Дайте змогу бути поруч із довіреною людиною. Запропонуйте просту спільну дію без примусової розмови про подію. Обіцянка абсолютної безпеки за умов триваючої загрози може виявитися неправдивою.
Поширені запитання
Скільки хвилин потрібно робити заземлення?
Фіксованої лікувальної тривалості для стабілізації після катастрофи не встановлено. Інколи достатньо кількох секунд звернення до опори чи одного орієнтира. Вправу завершують, коли її мета досягнута, вона перестає допомагати або потрібно перейти до безпечної практичної дії.
Чи обов’язково називати п’ять предметів, чотири відчуття й інші сигнали?
Ні. Послідовність «5–4–3–2–1» — один з можливих варіантів, який можна спростити чи замінити. Вона не є діагностичним тестом і не має статусу доведеної універсальної профілактики ПТСР.
Чи можна застосовувати стабілізацію самостійно?
Так, коли людина перебуває у відносній безпеці, розуміє вправу й вільно її обирає. Якщо стан погіршується, виникають небезпечні тілесні симптоми або людина не може подбати про базові потреби, важливо звернутися по відповідну допомогу.
Чи потрібно обов’язково заспокоїти людину, щоб вона перестала плакати?
Ні. Плач сам по собі не означає, що стабілізація не вдалася. Критеріями корисності є доступ до безпеки, контакт, можливість зробити наступні дії та відповідність допомоги потребам людини.
Чи попереджає заземлення розвиток ПТСР?
Наукові дані не дають підстав обіцяти таку профілактику від окремої вправи. Психологічна стабілізація служить короткостроковій підтримці. Оцінювання стійких симптомів та вибір доказового лікування належать до подальшої професійної допомоги.
Висновок
Психологічна стабілізація після катастрофи починається з фактичної безпеки й перевірки невідкладних потреб. Заземлення та орієнтування можуть допомогти людині помітити теперішнє середовище, зменшити перевантаження й обрати посильну дію. Вони застосовуються добровільно, з урахуванням стану здоров’я, віку, доступності комунікації та особистих меж. Основна міра якості — чи отримала людина безпечну, зрозумілу й відповідну допомогу саме в цій ситуації.
Пов’язані статті
Джерела
Hermosilla, S., Forthal, S., Sadowska, K., та ін. (2023). We need to build the evidence: A systematic review of psychological first aid on mental health and well-being. Journal of Traumatic Stress, 36(1), 5–16. https://doi.org/10.1002/jts.22888
Hobfoll, S. E., Watson, P., Bell, C. C., та ін. (2007). Five essential elements of immediate and mid-term mass trauma intervention: Empirical evidence. Psychiatry, 70(4), 283–315. https://doi.org/10.1521/psyc.2007.70.4.283
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings
National Center for PTSD & National Child Traumatic Stress Network. (2006). Psychological First Aid: Field Operations Guide. https://www.ptsd.va.gov/disaster_events/for_providers/psychological_first_aid.asp
National Child Traumatic Stress Network. (2014). Psychological First Aid for Schools: Field Operations Guide. https://www.nctsn.org/sites/default/files/resources//pfa_schools.pdf
National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116. https://www.nice.org.uk/guidance/ng116/chapter/recommendations
Rose, S. C., Bisson, J., Churchill, R., & Wessely, S. (2002). Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database of Systematic Reviews, CD000560. https://doi.org/10.1002/14651858.CD000560
State Emergency Service of Ukraine. (без дати). Екстрені служби України: контакти допомоги у надзвичайних ситуаціях. https://bezpeka.dsns.gov.ua/contacts
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205
World Health Organization. (2020). Doing What Matters in Times of Stress: An Illustrated Guide. https://www.who.int/publications/i/item/9789240003927
World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-in-emergencies