top of page

Психологічна енкциклопедія

Окремі зустрічі сторін із медіатором: мета, переваги та ризики

1 день тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Окремі зустрічі сторін із медіатором — це індивідуальні бесіди медіатора з кожною стороною спору без присутності іншої. У медіаційній практиці такий формат називають також кокусом. Він допомагає уточнити інтереси, обговорити чутливі питання, підготувати можливі пропозиції та оцінити умови добровільної участі. Окремі сесії є одним із процедурних інструментів, доцільність якого залежить від конкретного спору. В Україні право медіатора розкривати іншій стороні конфіденційну інформацію, отриману під час приватної бесіди, обмежене статтею 6 Закону України «Про медіацію».

Перевага такого формату полягає в можливості спокійніше обговорити складні аспекти конфлікту. Водночас окрема розмова змінює інформаційну рівновагу: медіатор може дізнатися те, чого інша сторона не знає, а в учасників можуть виникнути сумніви щодо його неупередженості. Тому мета зустрічі, правила конфіденційності та порядок передавання інформації мають бути зрозумілими заздалегідь.

Що таке окрема зустріч у медіації

Кокус — це приватна зустріч медіатора з однією зі сторін медіації. Вона може відбуватися перед спільним обговоренням, між спільними сесіями або в межах процедури, коли сторони спілкуються через медіатора. Медіатор керує порядком взаємодії, ставить запитання й допомагає учасникам дослідити можливості розв’язання спору, але не ухвалює рішення замість них.

Варто розрізняти підготовчу індивідуальну зустріч до початку медіації, окрему сесію під час вже розпочатої процедури й послідовні переговори за посередництва медіатора. Підготовча бесіда допомагає ознайомитися з процедурою й з’ясувати можливість участі. Кокус у процесі медіації слугує конкретній переговорній меті. У так званому човниковому форматі медіатор переносить узгоджені повідомлення між сторонами, які можуть взагалі не зустрічатися в одній кімнаті.

Стаття 16 Закону України «Про медіацію» допускає підготовчі заходи зі сторонами разом або окремо. Під час самої процедури її методику визначають відповідно до закону, погоджених правил, договору та професійної етики. Закон не вимагає проводити кокус у кожній справі. Зміст загальних етапів описано в матеріалі «Етапи медіації: від першої зустрічі до домовленості».

Навіщо медіатор пропонує окрему зустріч

Уточнити інтереси за початковими вимогами

У спільній розмові сторони нерідко повторюють те, чого вимагають: певну суму, вибачення, зміну графіка, припинення конкретних дій. В індивідуальній бесіді медіатор може допомогти розглянути, чому саме ця вимога виникла, чого людина прагне досягти, яких втрат побоюється і які потреби можуть бути задоволені іншими способами.

Корисні запитання стосуються очікуваних наслідків, обмежень часу й ресурсів, важливих для учасника умов, можливостей перевірити інформацію. Таке прояснення може допомогти перейти від жорсткої вимоги до обговорення конкретних інтересів. Відповідно до статті 8 закону, рішення про питання обговорення, варіанти врегулювання та зміст угоди ухвалюють самі сторони.

Знизити гостроту взаємодії та підготувати спільну розмову

Коли спільна сесія супроводжується перебиваннями, взаємними звинуваченнями або сильним хвилюванням, приватна розмова іноді створює умови для упорядкування думок. Медіатор може запропонувати перерву, вислухати переживання людини, уточнити конкретні питання та запитати, які правила допомогли б їй продовжити спілкування.

Це процедурна робота з комунікацією, а не психологічне лікування. Емоційне полегшення можливе, але його не можна гарантувати: детальний виклад конфлікту для деяких людей збільшує втому. У дослідженні Tanz, McClintock і Kyritsi (2023) ранні окремі зустрічі в конкретній моделі громадської медіації отримали позитивні оцінки учасників і медіаторів; ці результати не встановлюють універсальної ефективності такого формату.

Обговорити чутливу інформацію та пробні варіанти

Сторона може не хотіти називати попередню пропозицію в присутності опонента, побоюючись, що її сприймуть як остаточну поступку. На окремій зустрічі можна розглянути кілька умовних рішень, обдумати строки й можливі наслідки та вирішити, які саме ідеї дозволено передати іншій стороні.

Наприклад, фраза «Я готовий розглянути розстрочення» означає можливість для обговорення; вона не дорівнює згоді на конкретну суму й графік. Медіатор повинен відділяти попереднє припущення від погодженої пропозиції й не створювати у другої сторони помилкового уявлення про досягнуту домовленість.

Перевірити добровільність і реальну можливість участі

Приватна бесіда інколи дозволяє помітити прихований страх, залежність від іншої сторони, нерозуміння правових наслідків документа або тиск щодо підписання угоди. Однак сама зміна формату не усуває примус. За наявності загроз медіатор має оцінити, чи можлива процедура взагалі, які потрібні захисні умови та чи слід припинити медіацію.

Як відбувається окрема сесія: процедура крок за кроком

Погодження мети та способу проведення

Медіатор пояснює, з якою метою пропонує індивідуальну бесіду, скільки часу вона приблизно триватиме, чи будуть окремі зустрічі з іншими сторонами та як відбуватиметься повернення до загального обговорення. Учасники можуть поставити питання щодо присутності адвоката, іншого погодженого представника, перекладача, перерв і умов спілкування.

Тривалість і порядок зустрічей визначають за потребами процесу. Рівність прав сторін означає рівні можливості участі й однакові обов’язки медіатора щодо всіх сторін, а не обов’язково ідентичну кількість хвилин у кожній бесіді.

Пояснення конфіденційності до обговорення фактів

На початку медіатор має з’ясувати, що людина розуміє під приватністю сесії, і пояснити, як працює згода на передавання інформації. Особливо важливо відокремити відомості, які дозволено озвучувати, від тих, що залишатимуться лише в межах розмови. Правила визначаються українським законом і погодженими умовами процедури.

Практичне запитання до учасника наприкінці бесіди: «Які саме слова та пропозиції я можу передати іншій стороні?» Така перевірка знижує ризик помилки, коли медіатор переказує оцінку або припущення як узгоджений факт.

З’ясування обставин, почутого та можливих рішень

Медіатор слухає пояснення, уточнює послідовність подій, розмежовує перевірні факти й припущення про чужі наміри, допомагає побачити питання, які потребують рішення. Замість навідного запитання «Чому керівник хотів вас принизити?» коректніше дослідити, що саме сталося, як це вплинуло на працівника, яка інформація відсутня та яких умов людина очікує.

Після цього сторони можуть обговорювати можливі варіанти, витрати, ризики, альтернативи відсутності угоди та потребу в консультації фахівця. Відповідно до статті 12 Закону «Про медіацію», медіатор інформує учасників про можливість отримання консультацій відповідних спеціалістів. Його роль не полягає у виборі «правильного» результату замість сторін.

Окремий дозвіл на передавання повідомлень

Наприкінці медіатор уточнює, які відомості дозволено передати іншій стороні, у якому формулюванні та для якої мети. Згода на повідомлення загальної готовності вести переговори не означає згоди назвати граничну суму, особисті обставини або припущення щодо можливого судового рішення.

Сторона може попросити залишити певну інформацію приватною. Тоді медіатор не розкриває її без належної згоди, з урахуванням передбачених законом винятків. Після цього він може провести зустріч з іншою стороною, повернути учасників до спільної сесії або продовжити погоджений обмін повідомленнями.

Повернення до переговорів

Медіатор передає тільки дозволену інформацію, пояснює наступний етап та перевіряє, чи залишаються учасники готовими до добровільної роботи. Якщо під час окремої бесіди обговорювалися лише пробні ідеї, вони не повинні перетворюватися на «готову угоду» без перевірки змісту і добровільного прийняття сторонами.

Що саме медіатор може розповісти другій стороні

Український правовий режим конфіденційності визначає стаття 6 Закону «Про медіацію». За її частиною другою, якщо медіатор отримав конфіденційну інформацію від однієї сторони, він може розкрити її іншій стороні лише за згодою особи, яка цю інформацію надала. Частина перша встановлює загальну заборону розголошувати конфіденційні відомості, крім випадків, передбачених законом, або письмової домовленості всіх сторін про інше. Отже, необхідно враховувати характер інформації, конкретну згоду й законодавчі винятки.

Важлива відмінність існує між повідомленням «сторона готова обговорити зміну графіка» і твердженням «сторона погодилася змінити графік». Перше відкриває переговорне питання; друге приписує людині вже прийняте рішення. Учасникові доцільно особисто схвалити формулювання того, що медіатор передаватиме далі.

Модельні стандарти поведінки медіаторів 2005 року, розроблені професійними організаціями США, також містять правило про нерозголошення інформації з приватної сесії без згоди особи, яка її повідомила. Ці стандарти є міжнародним етичним орієнтиром. Юридичні права та обов’язки під час медіації в Україні встановлює українське законодавство; їх докладно пояснює стаття «Конфіденційність у медіації: що захищає закон і які є винятки».

Іноді медіатор довідується приватно про істотну обставину, яку учасник забороняє повідомляти. У такому разі медіатор зберігає конфіденційність і водночас оцінює, чи може продовжувати вести переговорний процес з дотриманням закону, неупередженості та прав сторін. Якщо обставини роблять належне проведення медіації неможливим, закон передбачає право медіатора припинити участь. Порушення довіри шляхом самовільного переказу приватної інформації не є способом розв’язати цю дилему.

Неупередженість і рівність можливостей

Окрема бесіда створює інформаційну асиметрію: медіатор отримує одну версію подій без негайного уточнення з боку іншої сторони. Через це особливо важливо відділяти факти від оцінок, перевіряти значення сказаного та не ототожнювати силу переживань зі встановленою правдою. Довіра до медіатора залежить від його зрозумілої ролі й послідовної поведінки, а не від обіцянки підтримати одну зі сторін.

Статті 7 і 8 Закону «Про медіацію» закріплюють нейтральність, незалежність, неупередженість медіатора, самовизначення та рівність прав сторін. Медіатор не ухвалює рішення по суті спору й не надає учасникам рекомендацій, яке саме рішення прийняти. Сторони мають отримати рівні можливості участі, навіть якщо для цього їм потрібні різні організаційні умови.

Прозорість не означає переказувати кожній стороні всю приватну розмову з іншою. Прозорим має бути сам порядок процедури: навіщо проводяться індивідуальні сесії, як отримують дозвіл на передачу інформації, на яких умовах відбувається повернення до спільного обговорення. Медіатор може повідомити, що обговорював варіанти подальших дій, не називаючи змісту конфіденційної розмови.

У дослідженні Welton, Pruitt і McGillicuddy (1988) спостерігачі аналізували 51 сесію громадської медіації. Під час окремих зустрічей учасники частіше надавали інформацію й пропонували нові варіанти, але також частіше знецінювали опонентів. Спостерігалися й відхилення від норм нейтральної поведінки з боку медіаторів. Це спостережне дослідження одного типу медіації, тому його не можна перетворювати на універсальну оцінку кожного кокусу.

У роботі Poitras (2013) проаналізовано зв’язок використання кокусу з довірою до медіатора через поєднання сприйнятої неупередженості та емпатії. Дослідження допомагає зрозуміти можливі психологічні механізми довіри, але не доводить, що одне й те саме чергування спільних і приватних бесід буде найкращим для всіх учасників та спорів.

Що відомо науці про користь окремих сесій

Емпірична література містить описові, спостережні й опитувальні дослідження кокусу. Вони відрізняються за типом спорів, процедурою, контекстом і критеріями результату. Варто окремо оцінювати, що саме вивчалося: кількість висловлених пропозицій, ставлення до медіатора, ступінь участі, досягнення угоди чи задоволеність процесом. Зміна одного показника не дорівнює доведеному поліпшенню всіх інших.

Класична праця Welton та співавторів (1988) виявила більше інформаційного обміну й варіантів рішень у приватних зустрічах, а водночас — ризики однобічних оцінок та упередженості. Вона показує, чому кокус може працювати як інструмент дослідження питань і чому медіаторові потрібна професійна обережність.

У дослідженні Tanz, McClintock і Kyritsi (2023) перевіряли ранні окремі бесіди перед спільною сесією у громадській медіації. За відповідями учасників та медіаторів, вони сприяли відчуттю контролю, контакту й спокійнішому початку. Оцінювали також ставлення учасників до проведеної процедури. Це позитивні результати в певному середовищі, які мають бути відтворені в інших практиках, перш ніж робити широкі висновки.

Wissler і Hinshaw (2024) проаналізували дані опитування понад тисячі медіаторів у цивільних і сімейних спорах восьми штатів США. Після врахування характеристик справ та обсягу змістовних обговорень більшість початкових відмінностей між спільним і приватним форматом зменшилася або зникла. За кінцевими результатами виявили небагато відмінностей між процесами, де сторони проводили час разом, і процесами без спільного контакту. Опитувальні дані не дозволяють робити висновок, що саме форма розміщення сторін спричинила певний результат.

У подальшій публікації Wissler і Hinshaw (2025) розглянуто зв’язки дій учасників із проміжними результатами початкових спільних і приватних сесій. Дослідники показують потребу враховувати, що саме відбувається під час розмови, замість порівнювати формати лише за назвою. Ширший огляд Wall і Dunne (2012) також наголошує на залежності медіаційних процесів від типу конфлікту, країни, інституційних умов та поведінки учасників.

Отже, наявні дослідження дозволяють вважати окремі сесії потенційно корисним, контекстно залежним інструментом. Вони не підтверджують твердження, що кокус обов’язково приводить до угоди, завжди зміцнює довіру чи в усіх обставинах кращий за спільну бесіду. Дані, отримані в США та інших країнах, потребують обережного застосування до української практики.

Ризики, про які мають знати учасники

Відчуття прихованої домовленості

Людина, яка чекає на свою зустріч, може хвилюватися, що медіатор та опонент потай щось погоджують. Сумніви посилюються, коли відсутні правила щодо тривалості бесід і передачі повідомлень. Допомагає попереднє пояснення порядку та можливість ставити запитання про процес. При цьому розкриття конфіденційного змісту приватної розмови неприпустиме без відповідної правової підстави.

Однобічність інформації

Медіатор чує розгорнуту розповідь одного учасника, але не одержує негайного заперечення або уточнення від іншого. Емоційно переконливий виклад може впливати на суб’єктивне враження навіть тоді, коли ключові факти ще не перевірені. Медіатору важливо зберігати відкритість до інших пояснень і не оголошувати приватну версію остаточним висновком.

Тиск із метою прискорити домовленість

Кокус можна використати неналежно: переконувати сторону, що вона «має поступитися», «заважає всім» або «не повинна відмовлятися від угоди». Така практика підриває автономію. Медіатор може ставити питання про наслідки й альтернативи, але право прийняти або відхилити рішення належить учасникам. Пропозиція погодитися на невигідні умови заради завершення зустрічі не є належним результатом медіації.

Зменшення можливостей безпосередньо зрозуміти одне одного

Якщо всі повідомлення проходять через посередника, сторони можуть менше чути живі пояснення, уточнювати значення слів та формувати спільне розуміння обставин. Для спорів, у яких люди продовжать працювати або жити поруч, це має значення. Водночас вимога прямої зустрічі може бути неприйнятною, коли існує ризик тиску чи небезпеки. Формат слід узгоджувати із завданням і захисними умовами.

Зростання витрат і залежності від посередника

Послідовність приватних бесід може подовжити процедуру й збільшити витрати, а роль медіатора як єдиного каналу інформації може ставати надмірною. Якщо він починає відбирати й інтерпретувати повідомлення замість точного узгодженого передавання, це здатне викривити розуміння пропозицій. Корисно регулярно перевіряти, чи кожна сторона однаково розуміє зміст можливого рішення.

Коли окрема зустріч потребує особливої обережності

Приватна бесіда іноді дозволяє виявити нерівність можливостей або страх відкрито говорити, проте сама вона не усуває психологічного насильства, контролю грошей, пересування чи документів. Якщо одна сторона погрожує іншій, стежить за нею, карає за висловлену незгоду або примушує прийняти домовленість, першочергове завдання — захист людини й оцінка можливості безпечної участі у процедурі. Медіатор має оцінити, чи можливо підтримати добровільне волевиявлення і чи є підстави продовжувати медіацію.

За статтею 5 Закону «Про медіацію», участь є добровільною, примус до врегулювання спору шляхом медіації заборонений, а сторони й медіатор можуть відмовитися від участі в будь-який момент. Формально однакова кількість часу з медіатором не забезпечує справжньої рівності, якщо одна людина фактично залежить від іншої щодо житла, роботи або безпеки. Окрема зустріч не покладає на постраждалу сторону обов’язку домовитися, пробачити чи поновити стосунки.

Розмова про можливе насильство потребує врахування того, чи безпечний сам канал зв’язку, приміщення, спосіб прибуття на зустріч і подальше повернення додому. Не слід повідомляти потенційному кривднику зміст приватних побоювань людини. Якщо процедуру неможливо провести добровільно й безпечно, потрібно розглянути відмову від медіації або її припинення та доступні правові й захисні механізми. Докладніше цю межу розглянуто в статтях «Конфлікт, примус і насильство: коли спільні переговори небезпечні» та «Психологічне насильство: що це, ознаки та наслідки».

У сімейних спорах необхідно окремо враховувати права та інтереси дітей. Стаття 3 Закону «Про медіацію» містить застереження щодо спорів, які впливають або можуть вплинути на права й законні інтереси третіх осіб, що не беруть участі в медіації. Застосування цієї норми до конкретної ситуації потребує належної юридичної оцінки складу сторін і захисту інтересів дитини.

Спільна сесія, окрема зустріч і човниковий формат

Спільна зустріч дає можливість сторонам безпосередньо слухати одна одну, ставити уточнювальні запитання й разом працювати над формулюваннями. Кокус створює простір для індивідуального уточнення питань і підготовки пропозицій. За човникового формату медіатор організовує узгоджений обмін повідомленнями між сторонами без їхнього безпосереднього контакту. У конкретній медіації ці способи можуть чергуватися.

Вибір залежить від того, що потрібно зробити на даному етапі: пояснити процедуру, прояснити інтереси, забезпечити розуміння інформації, зменшити взаємні перебивання або перевірити умови безпеки. Необхідно також з’ясувати, чи є можливість незалежної консультації, перекладу, участі погодженого представника та вільної відмови від будь-якої пропозиції.

Дослідження Wissler і Hinshaw (2024) показує, що зміст обговорень і особливості справ істотно впливають на спостережувані відмінності між форматами. Тому відповідь на питання «Який спосіб кращий?» визначається метою і умовами конкретного спору. Загальний механізм процедури розкрито у статті «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».

Приклади застосування окремих зустрічей

Сімейна медіація

Батьки обговорюють графік спілкування з дитиною після розлучення. Спільна сесія постійно повертається до попередніх образ. Медіатор пропонує окремі зустрічі, щоб уточнити конкретні обмеження робочого часу, транспорту й доступності батьків. Після отримання дозволу передає лише погоджені пропозиції, які можна розглянути разом. При цьому він має враховувати права дитини, а також окремо перевіряти питання безпеки, примусу та законності можливих домовленостей. Спеціальний контекст розглянуто у статті «Сімейна медіація: питання дітей, розлучення і безпечна процедура».

Трудова медіація

Працівник і керівник не можуть погодити графік роботи. Працівник боїться висловити незгоду через можливі наслідки для зайнятості. Під час індивідуальної бесіди медіатор з’ясовує, чи здатна людина добровільно обговорювати варіанти, чи має доступ до юридичної допомоги й які умови необхідні для змістовної участі. Якщо реальний тиск зберігається, приватна бесіда не компенсує його автоматично. Переговорна процедура має залишатися сумісною з трудовими правами та правом на відмову.

Суперечка між сусідами

Сусіди сперечаються через шум у вечірній час. Один вважає дії іншого навмисною провокацією, другий пояснює їх графіком роботи. На окремих зустрічах медіатор уточнює конкретні обставини, можливі часові межі й реальні варіанти домовленості. Після дозволу сторін повертає на загальне обговорення питання часу тиші, попередження про ремонт і способу повідомляти про труднощі. Завданням є досяжна домовленість, а не визначення чужих психологічних мотивів за припущеннями.

Шкільна медіація

Коли в спорі беруть участь неповнолітні, окремі зустрічі можуть використовуватися для пояснення процедури доступною мовою та перевірки добровільності. Слід враховувати законодавчі вимоги щодо віку, дієздатності, участі представників і захисту прав дитини. За ознак цькування чи загрозі безпеці неприпустимо перекладати на постраждалу дитину відповідальність за примирення з кривдником.

Як підготуватися до розмови з медіатором

Перед зустріччю корисно окремо записати відомі факти, власні потреби, питання до іншої сторони, межі прийнятних рішень і те, чого ви потребуєте для безпечного обговорення. Доцільно позначити, які відомості ви готові передати іншій стороні, а які бажаєте залишити приватними. Такий запис слугує особистим орієнтиром і не означає обов’язку повідомляти медіаторові всю інформацію.

У медіатора можна запитати, з якою метою проводиться кокус, чи буде аналогічна можливість для інших учасників, як отримується згода на передачу повідомлень, хто матиме доступ до нотаток, чи можна зробити перерву та як відбуватиметься повернення до загальної бесіди. Якщо рішення має юридичні наслідки, важливо дізнатися, чи можна взяти час для незалежної консультації. Ширшу підготовку описано в статті «Підготовка до медіації: документи, питання, очікування і безпека».

Відповіді на поширені запитання

Чи повинен медіатор зустрітися з кожною стороною окремо?

Закон України не встановлює загального обов’язку проводити кокус із кожною стороною в кожній справі. Медіатор визначає методику відповідно до закону, договору, правил та етики. Якщо формат змінюється, причини й порядок мають бути зрозумілими всім учасникам. Рівність прав означає рівні можливості участі й однакові обов’язки медіатора, а не механічну тотожність тривалості бесід.

Чи можуть мої слова бути передані іншій стороні?

Конфіденційну інформацію, яку ви повідомили, медіатор може передати іншій стороні лише за вашою згодою відповідно до частини другої статті 6. Загальні винятки й інші правила, передбачені законодавством та договором, необхідно пояснювати перед початком обговорення. Доцільно окремо погодити точне формулювання повідомлення.

Чи означає приватна зустріч упередженість медіатора?

Сам факт проведення кокусу не свідчить про прихильність до конкретної сторони. Оцінювати слід реальну поведінку медіатора, зрозумілість правил, ставлення до прав учасників, відсутність тиску й належне поводження з конфіденційною інформацією. Якщо виникають сумніви, учасник може порушити питання про порядок проведення процедури й неупередженість медіатора.

Чи може медіація пройти без спільних зустрічей?

За погоджених умов сторони можуть обмінюватися повідомленнями через медіатора. Це потребує чітких правил дозволу на передачу інформації, збереження добровільності та перевірки змісту пропозицій. Такий спосіб не гарантує швидшої угоди чи кращого взаєморозуміння.

Чи можна відмовитися від окремої бесіди або зупинити медіацію?

Учасник може обговорити неприйнятний для нього спосіб проведення окремої сесії, попросити перерву чи запропонувати інший формат. Стаття 5 Закону України «Про медіацію» прямо гарантує сторонам і медіаторові право в будь-який момент відмовитися від участі в самій медіації.

Підсумок

Окрема зустріч із медіатором — інструмент організації переговорів, що допомагає з’ясувати інтереси, розглянути варіанти домовленості й перевірити умови участі. Її користь залежить від конкретного спору, професійної роботи медіатора та способу поєднання приватних і спільних розмов. Обов’язковими орієнтирами залишаються добровільність, конфіденційність, неупередженість, рівність прав і самостійне рішення сторін. Якщо присутні погрози й примус, безпека та реальна свобода вибору визначають можливість продовжувати процедуру.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page