Конфлікт, примус і насильство: коли спільні переговори небезпечні

1 день тому

Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Спільні переговори небезпечні, коли одна людина контролює іншу погрозами, насильством, залякуванням, переслідуванням або залежністю, а відмова від домовленості може спричинити покарання. За таких умов головне питання — чи здатна кожна сторона вільно говорити, відмовитися від пропозиції, припинити зустріч і залишитися в безпеці. Якщо такої свободи немає, спроби «спокійно все обговорити» можуть підвищити ризик. Доцільнішим першим кроком є окрема оцінка безпеки, незалежна підтримка та з'ясування доступних правових і практичних засобів захисту.

Розрізнення конфлікту, примусу й насильства потрібне перед організацією прямої розмови, сімейної чи трудової медіації, зустрічі за участю керівництва, шкільного примирення або іншої спільної процедури. Воно не встановлює діагнозів і не замінює індивідуальної професійної оцінки. Якщо загроза існує просто зараз, першочерговою є екстрена допомога, а не переговорна техніка.

Чому можливість сказати «ні» визначає безпеку переговорів

Конфлікт виникає тоді, коли учасники мають суперечливі цілі, інтереси, очікування або оцінки ситуації. Сторони можуть злитися, перебивати одна одну, потребувати перерви й водночас зберігати можливість обирати: погодитися, заперечити, звернутися по допомогу або припинити взаємодію. Ширше поняття конфлікту розглянуто в матеріалі «Конфлікт: що це, види, чому виникає та як діяти конструктивно».

Примус означає вплив на рішення людини через загрозу небажаних наслідків. Він може набувати форми прямих погроз, шантажу, контролю грошей і документів, ізоляції, використання залежності від житла чи роботи, залякування дітьми або погрози оприлюднити особисту інформацію. Насильство охоплює фізичні, сексуальні, психологічні та інші дії, що завдають шкоди або створюють загрозу. Для оцінки небезпеки важливі послідовність дій, їхні наслідки та можливості людини захиститися, а не лише гучність сварки чи зовнішня ввічливість співрозмовника. Відповідні явища розкрито в статтях «Насильство: визначення, форми та психологічні механізми» і «Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію».

Критерій добровільності стосується реальних обставин. Людина може сказати «так» у присутності медіатора, керівника або родичів, щоб уникнути покарання після зустрічі. Може підписати угоду, бо боїться втратити дитину, роботу чи житло. Може мовчати, знаючи, що будь-яка незручна для іншої сторони інформація згодом буде використана проти неї. Формальна згода за наявності таких обставин потребує окремої перевірки; її не можна автоматично прирівнювати до вільного вибору.

Мета спільних переговорів — обговорити відмінності й, за можливості, виробити домовленість. Мета реагування на насильство — насамперед припинити небезпечні дії, підтримати постраждалу людину, забезпечити її права й доступ до захисту. Правильно підібрані слова можуть полегшувати звичайну складну розмову, але не створюють контролю над поведінкою людини, яка погрожує або чинить насильство.

Ознаки, за яких спільну зустріч потрібно відкласти або припинити

Безпосередня загроза життю, здоров'ю чи свободі

Погрози вбивством або тяжкою шкодою, застосування зброї чи погрози нею, спроби задушення, примус до сексуальних дій, насильницьке утримання, активне переслідування, викрадення, блокування виходу та погрози дітям — підстави насамперед звертатися до екстрених служб і спеціалізованих служб захисту. Такі події не можна перетворювати на предмет «компромісу» між двома рівною мірою відповідальними учасниками.

Метааналіз Спенсер і Стіт, який об'єднав 17 досліджень, пов'язав підвищений ризик убивства інтимним партнером із доступом кривдника до вогнепальної зброї, попереднім удушенням, зґвалтуванням, погрозами зброєю, контролювальною поведінкою та погрозами завдати шкоди. Інший метааналіз Матіас та колег, що включив 28 досліджень, також визначив зв'язки з погрозами, переслідуванням і насильством під час вагітності. Це статистичні чинники ризику в досліджених популяціях, а не інструмент точного прогнозування окремої події. Вони обґрунтовують уважну професійну оцінку та необхідність відмовитися від експериментів зі спільною конфронтацією. Метааналіз Spencer і Stith.

Після стискання шиї або удушення потрібна невідкладна медична оцінка, навіть коли самопочуття здається задовільним: небезпечні наслідки можуть проявитися із затримкою, а видимі сліди іноді відсутні. Порушення дихання, голосу, свідомості чи інші симптоми вимагають особливо термінового реагування. Звернення по допомогу не варто ставити в залежність від готовності іншої сторони до розмови.

Страх покарання за відмову, незгоду або розголошення

Практичний сигнал — людина заздалегідь продумує, як не розлютити співрозмовника, приховує намір звернутися до фахівця або боїться сказати правду під час спільної зустрічі. Вона може очікувати помсти за слова, сказані без кривдника: посилення контролю, позбавлення грошей, погроз дітям, звільнення, цькування чи нових нападів. Таке очікування іноді спирається на попередній досвід і заслуговує на серйозне ставлення навіть без документально зафіксованої фізичної шкоди.

Спільний формат збільшує доступ іншої сторони до інформації: хто звернувся по підтримку, чого саме боїться, де планує жити, кому довіряє, які має докази та які дії розглядає. У небезпечних відносинах ці відомості можуть бути використані для подальшого контролю. Тому деталі безпекових планів, адреси перебування і контакти помічників не слід відкривати у спільній процедурі без спеціалізованої оцінки ризику.

Систематичний контроль над рішеннями

Фінансова залежність, обмеження доступу до телефону, перевірка повідомлень, заборона контактів із друзями, контроль пересування, погрози розкрити особисті дані чи використати міграційний статус можуть робити відмову від пропозиції практично неможливою. У таких випадках предметом оцінки стає не те, чи вміє людина «аргументувати краще», а те, які наслідки може мати її незгода й наскільки вона має незалежний доступ до підтримки.

Не кожна нерівність доходів, статусу чи досвіду означає примус. Вирішальне значення має використання цієї нерівності для залякування, покарання або позбавлення реального вибору. Керівник і працівник мають нерівні повноваження; окремий робочий спір ще може бути врегульований за захищеною процедурою. Коли ж керівник погрожує звільненням за скаргу, змушує підписати відмову від претензій або систематично принижує людину, потрібне незалежне розслідування й захист від переслідування, а не поспішна «зустріч для примирення».

Погрози після розриву, переслідування й контроль через дітей

Розрив стосунків не обов'язково припиняє насильницький контроль. Переслідування, численні небажані повідомлення, використання дітей як посередників, шантаж спілкуванням із ними, контроль через фінансові питання та раптові візити можуть робити особисті переговори особливо ризикованими. Багато з цих обставин описано в окремій статті «Насильство після розриву стосунків: переслідування, погрози та безпека».

Дані багатоміського дослідження Кемпбелл та колег указали на асоціацію між ризиком смертельного насильства і розривом із партнером, який здійснював контроль, особливо за наявності інших чинників небезпеки. Це не означає, що рішення про розрив є причиною чужої насильницької поведінки або що постраждала сторона має залишатися у стосунках. Практичний висновок полягає в потребі продуманого, індивідуального супроводу та безпечних каналів взаємодії. Campbell et al., 2003.

Чому медіатор або «нейтральний свідок» не усуває ризик автоматично

Залучення третьої сторони змінює процедуру комунікації, але не обов'язково змінює співвідношення влади, доступ до зброї, житлову залежність, можливість переслідування чи страх помсти. Людина може почуватися достатньо захищеною в кабінеті медіатора й залишатися вразливою після виходу з нього. Третя сторона також може не знати історії погроз, спостерігати лише ввічливу поведінку контролювального учасника або несвідомо спонукати обох «піти назустріч».

Нейтральність медіатора означає неупереджене ведення процедури та відсутність нав'язування рішення. Вона не передбачає нейтрального ставлення до погроз, порушень прав чи небезпеки. Коли один учасник повідомляє про насильство, вимога «не згадувати минуле», «забути образи» чи «визнати свою частку провини» може приховувати фактичний примус. Розмежування відповідальності за насильницьку поведінку й відповідальності за повсякденні суперечки тут принципове.

Окремі попередні розмови із кожною людиною, перевірка можливості добровільної участі, уточнення конфіденційності та незалежні консультації можуть виявити ризики, але жодна з цих дій не гарантує безпеки. Звичайна медіація спрямована на домовленість сторін; судовий захист, реагування поліції, правнича допомога та підтримка постраждалих виконують інші функції. Варто відрізняти медіацію від фасилітації спільної розмови, психотерапії, відновного правосуддя та кримінального провадження. Правові й процедурні засади окремо пояснює стаття «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».

Емпірична база застосування відновного правосуддя до домашнього та сексуального насильства обмежена. У систематичному огляді та метааналізі 2024 року із понад 12 тисяч знайдених матеріалів лише чотири дослідження відповідали критеріям включення; сприятливий загальний ефект щодо повторних правопорушень утратив статистичну значущість у підгрупі рандомізованих випробувань. Ці результати стосуються саме вивчених програм відновного правосуддя, тому їх не можна механічно переносити на будь-яку сімейну, трудову або приватну медіацію.

Як оцінити ризик перед будь-якими переговорами

Наведені питання допомагають помітити потребу в окремій консультації. Вони не утворюють психологічного тесту, шкали ризику або способу самостійно визначити, чи відбудеться насильство. Потребу в захисті може обґрунтовувати вже одна серйозна загроза.

Чи можу я сказати «ні», вийти із зустрічі або попросити перенести її без погроз і покарання?
Чи маю незалежний доступ до телефону, документів, грошей, житла й людей, які можуть допомогти?
Чи були погрози мені, дітям, близьким, домашнім тваринам, роботі, репутації або розголошенням особистих даних?
Чи траплялися фізичне чи сексуальне насильство, спроби удушення, використання зброї, переслідування або примусове утримання?
Чи може інша сторона контролювати мої повідомлення, дорогу на зустріч, пересування або розмови з фахівцем?
Чи можу я безпечно отримати незалежну правничу консультацію та зрозуміти наслідки запропонованої угоди до її підписання?
Чи захищені потреби дітей, інших залежних осіб і третіх сторін, яких може зачепити домовленість?
Чи є реальний спосіб припинити процедуру й отримати підтримку, якщо обставини зміняться?

Якщо відповіді викликають занепокоєння, варто обговорити ситуацію конфіденційно зі спеціалізованим фахівцем або службою підтримки, обравши безпечний канал зв'язку. Якщо вже були серйозні погрози чи напади, незалежне звернення по допомогу доцільне без попередньої спільної зустрічі. Постраждалій людині не потрібно доводити свою переконливість перед іншою стороною, щоб звернутися по захист.

Для фахівців критично важливо проводити первинне з'ясування обставин без присутності й впливу особи, від якої може походити загроза. Варто пояснювати межі конфіденційності, можливі передбачені законом обов'язки повідомлення, порядок зберігання інформації та можливість відмови від участі. Питання про погрози ставлять конфіденційно, із повагою до темпу й автономії людини. Клінічні рекомендації ВООЗ наголошують на приватності, уважному вислуховуванні, підтримці та доступі до відповідних служб.

Що робити замість небезпечної спільної зустрічі

Коли небезпека виникла зараз

Якщо людині загрожує напад, її утримують, переслідують або вона потребує термінової медичної допомоги, слід звернутися до екстрених служб із безпечного місця, якщо це можливо: 112 — єдиний номер екстреної допомоги, 102 — поліція, 103 — швидка медична допомога. Офіційний довідник ДСНС підтверджує призначення цих номерів. Не варто затримувати виклик для підготовки «правильної розмови», отримання згоди кривдника або збору всіх доказів.

Якщо є змога, оберіть місце, де можна звернутися по допомогу без стороннього контролю. Якщо телефон або листування можуть перевіряти, безпечність каналу зв'язку слід оцінювати окремо. Конкретні дії залежать від того, де перебуває людина, чи є діти, травми, зброя й можливість пересування; універсального сценарію, що підходить усім, немає. Детальніше — «Насильство відбувається зараз: як діяти в небезпечній ситуації».

Незалежна підтримка та правнича консультація

При насильстві або його загрозі корисною може бути розмова з фахівцем, який працює з безпекою постраждалих: представником спеціалізованої служби, психологом відповідної підготовки, соціальним працівником або юристом. Окрема консультація допомагає з'ясувати варіанти захисту, особливості повідомлення про насильство, потребу в медичній допомозі, безпечні способи взаємодії та юридичні наслідки можливих угод. Вона не зобов'язує до зустрічі з іншою стороною.

В Україні працює урядова гаряча лінія 1547 щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства стосовно дітей. Система безоплатної правничої допомоги надає консультації за номером 0 800 213 103. У відповідних випадках можна з'ясувати процедуру звернення до поліції, отримання термінового заборонного чи обмежувального припису, захисту дитини та доступу до інших послуг. Характер і обсяг правничої допомоги визначаються законом та індивідуальними обставинами.

Індивідуальне планування безпеки

План безпеки узгоджується з реальною ситуацією: ризиками спілкування, доступними контактами допомоги, особливостями житла, потребами дітей, документами, медичними потребами й можливістю безпечно скористатися зв'язком. Його доцільно розробляти з підготовленим фахівцем у спосіб, який не відкриває важливої інформації людині, що може вчинити насильство. Не потрібно демонструвати план кривднику, влаштовувати перевірку його реакції чи повідомляти про наміри, якщо це здатне підвищити небезпеку.

Систематичний огляд Crim Sabuncu та колег виявив 15 досліджень втручань із планування безпеки, усі в контексті насильства з боку партнера. Результати були різнорідними, а досліджень щодо інших форм міжособистісного насильства бракувало. Це обґрунтовує використання індивідуального планування як складової підтримки, але не дозволяє обіцяти універсальне запобігання нападу чи стверджувати, що один стандартний перелік кроків захищає кожну людину.

Якщо потрібно вирішувати побутові, майнові чи батьківські питання

Наявність спільних дітей, майна, боргів або робочих обов'язків може потребувати координації навіть тоді, коли особиста зустріч небезпечна. Можливість домовитися не означає обов'язку зустрічатися віч-на-віч. Залежно від законодавства та індивідуального ризику питання можна вирішувати через адвокатів, уповноважені служби, судові процедури, окремі консультації або захищені способи обміну лише необхідною інформацією. Конкретний канал обирають так, щоб не розкривати місце перебування, приватні контакти та інші дані, здатні полегшити переслідування.

Якщо страждає дитина, її безпека й права мають самостійне значення. Дорослі не можуть шляхом приватної угоди скасувати обов'язки захисту дитини або перетворити дитину на посередника між собою. Якщо виникає підозра на небезпечне поводження, потрібна консультація компетентних служб та з'ясування законних заходів захисту.

Де проходить межа між конфліктом і насильством у різних середовищах

Пара, родина та спільне батьківство

Незгода щодо домашніх витрат, розподілу обов'язків або виховання дітей сама по собі не означає насильства. Якщо учасники можуть говорити й відмовлятися без загроз, їм можуть бути корисні окремі переговорні навички або відповідна процедура. Коли ж наявні побиття, сексуальний примус, переслідування чи систематичний контроль, першочерговим стає захист людини, а не відновлення стосунків. Сімейний статус та бажання «зберегти родину» не створюють обов'язку приймати небезпечні умови.

Постраждала сторона може одночасно прагнути безпеки, підтримувати контакт із дітьми й відчувати прихильність до партнера. Такі переживання не є доказом добровільності переговорів. Фахівцям варто поважати автономію людини, не підштовхувати до примирення та не вимагати негайного пояснення, чому вона залишалася у стосунках. Деталі психологічних наслідків розглянуто в статті «Насильство з боку інтимного партнера: прояви та психологічні наслідки».

Робота та ієрархічні організації

У робочому середовищі звичайну незгоду щодо завдання іноді можна врегулювати за участю керівника, кадрового фахівця чи незалежного посередника. Однак ситуація змінюється, коли сама особа, яка має владу, погрожує звільненням, позбавленням виплат, дискримінацією або помстою за повідомлення про порушення. Формула «вам обом треба поступитися» тут здатна приховати відповідальність установи за перевірку фактів і захист працівника. Окрема оцінка безпеки, документування порушень у безпечний спосіб, юридичні консультації й організаційні механізми розгляду скарг мають передувати переговорам, якщо існує ризик репресій.

Суміжна стаття «Конфлікти на роботі: як говорити про проблему без ескалації» пояснює робочу взаємодію загалом; ця сторінка присвячена саме межі застосовності спільних переговорів.

Школа, спільнота та групові суперечки

Не кожна шкільна сварка є цькуванням, але примусове «примирення» дитини з тим, хто її систематично залякує, може створити додаткову небезпеку. Особливо важливі вікова залежність, присутність авторитетних дорослих, можливість конфіденційно повідомити про кривду та організаційний обов'язок реагувати. Для дитини право на безпеку має перевагу над бажанням адміністрації швидко закрити конфлікт.

У громадських або міжгрупових суперечках небезпечними бувають погрози учасникам, озброєний примус, переслідування представників груп та тиск щодо участі. Структурований діалог може мати суспільну цінність, але потребує самостійної оцінки безпеки, підготовки учасників і відповідальності організаторів. Міжгрупове примирення має власну предметну галузь; прикладом є стаття «Переговори між конфліктуючими громадами: психологічні механізми».

Що передбачає українське законодавство щодо медіації та примусу

Закон України «Про медіацію» визначає медіацію як добровільну, конфіденційну, структуровану позасудову процедуру. За статтями 4–5 вона ґрунтується на добровільності, рівності прав, самовизначенні сторін, нейтральності та неупередженості медіатора. Ніхто не може бути примушений до врегулювання спору через медіацію, а сторона або медіатор можуть відмовитися від участі в будь-який момент. Стаття 3 також установлює межі для справ, що впливають або можуть вплинути на права та законні інтереси третіх осіб, які не беруть участі у медіації.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», стаття 4, частина перша, пункт 10, закріплює недопустимість обов'язкових альтернативних процесів вирішення спорів, зокрема посередництва, примирення та медіації, щодо всіх форм домашнього насильства. Ця норма важлива для запобігання примусовому залученню постраждалої людини до спільної процедури. Юридичну заборону обов'язкових процедур слід відрізняти від оцінки ризику будь-якого добровільного формату: згода сама по собі ще не робить ситуацію безпечною.

Для окремого виду допомоги діє Державний стандарт соціальної послуги медіації, затверджений наказом Мінсоцполітики № 269-Н від 3 червня 2024 року. Він встановлює власні умови надання цієї соціальної послуги й випадки, коли вона не надається, зокрема щодо торгівлі людьми, жорстокого поводження з дітьми та визначених ситуацій домашнього чи гендерно зумовленого насильства за наявності передбачених стандартом заходів захисту або обліку впродовж установленого періоду. Правила цієї конкретної соціальної послуги не слід підміняти загальними твердженнями про всі види медіації.

Стаття 48 Стамбульської конвенції вимагає заборони обов'язкових альтернативних процесів вирішення спорів, включно з медіацією та примиренням, стосовно форм насильства, на які поширюється Конвенція. Відповідно, поради «спочатку обов'язково поговоріть із кривдником» або «підпишіть мирову угоду перед зверненням по захист» суперечать принципу вільного вибору та можуть бути небезпечними.

Професійна етика посередника, обов'язок державних органів реагувати на насильство та психологічна оцінка конкретної ситуації належать до різних рівнів. Медіатор веде процедуру, але не замінює адвоката, поліцію, суд чи спеціалізовану службу. Якщо фахівець ігнорує повідомлення про серйозну загрозу або наполягає на зустрічі попри страх помсти, слід припинити обговорення такого формату й звернутися по незалежну консультацію.

Що показують дослідження, а чого вони не дозволяють обіцяти

Наукові дані переконливо підтримують потребу звертати увагу на характер насильства та окремі чинники особливої небезпеки. Метааналізи ризику вбивства інтимним партнером, зокрема Spencer і Stith (2020) та Matias і колег (2020), узагальнюють асоціації в досліджених вибірках. Дослідження не перетворюють перелік ознак на точний прогноз для конкретної людини, а відсутність певного чинника не гарантує захисту.

ВООЗ на основі систематичних оглядів рекомендує постраждалим підтримку, шанобливе вислуховування, приватність, практичну допомогу та доступ до профільних служб. Ці принципи стосуються належного реагування медичних працівників та можуть орієнтувати інші служби, проте є відмінність між клінічними рекомендаціями та доказом ефективності кожної окремої переговорної техніки.

Дослідження планування безпеки демонструють неоднорідні результати. Огляд Crim Sabuncu та колег (2024) знайшов лише 15 відповідних робіт, присвячених насильству з боку партнера, і вказав на брак даних для інших контекстів. Отже, індивідуальна підтримка є обґрунтованим напрямом роботи, але її результат залежить від умов, доступності служб та конкретної ситуації.

Окремі програми відновного правосуддя вивчають для справ про домашнє й сексуальне насильство. Систематичний огляд 2024 року виявив невелику кількість придатних досліджень; високоякісних порівняльних доказів бракує. На підставі цих робіт не можна стверджувати, що спільні переговори загалом безпечні, що кожна медіація зменшує повторне насильство або що примирення є очікуваним результатом правильної комунікації.

Як звертатися по допомогу, якщо ви вже погодилися на зустріч

Погодження на переговори не позбавляє права переглянути рішення. Якщо ще до зустрічі з'явилися погрози, страх покарання або нова інформація про небезпеку, можна не приходити, відкласти контакт і звернутися по окрему правничу чи спеціалізовану консультацію. За можливості використовуйте безпечний спосіб повідомлення про відмову, який не відкриває вашого місцеперебування або планів. Якщо навіть повідомлення про відмову небезпечне, слід спершу обговорити його з відповідною службою захисту.

Під час спільної розмови ознаками необхідності зупинити процедуру можуть бути прямі погрози, спроби змусити розкрити конфіденційні відомості, вимога негайно підписати невивчену угоду, залякування після висловленої незгоди або відмова дозволити людині вийти. Завдання організатора — забезпечити можливість припинення зустрічі та залучення відповідної допомоги; завдання постраждалої людини не полягає в тому, щоб переконати агресивного учасника поводитися мирно.

Для підготовки незалежної консультації достатньо коротко описати, які дії відбулися, які загрози є зараз, чи залучені діти та які є найближчі практичні потреби. Не слід наражати себе на ризик заради збору доказів або запису розмови. Питання збереження повідомлень, юридичної допустимості матеріалів та подальших дій доцільно вирішувати з фахівцем, з урахуванням конфіденційності й чинного права.

Питання, які часто виникають

Чи означає гучна сварка, що будь-які переговори небезпечні?

Ні. Підвищений голос, образа чи тимчасова відмова говорити самі собою не описують усіх ознак примусу. Важливо оцінювати погрози, можливість безпечної відмови, історію поведінки, співвідношення влади та ризик наслідків після зустрічі. Навіть за відсутності насильства сторони можуть обрати перерву, письмове спілкування або незалежну консультацію.

Якщо людина погоджується на зустріч, чи можна вважати її добровільною?

Згода є необхідною, але її зміст визначається можливістю вільно обирати без погроз і покарання. Якщо людина погоджується зі страху або через залежність, фахівцеві потрібно окремо з'ясувати безпеку участі. Самої заяви «я не проти» недостатньо, щоб виключити примус.

Чи потрібно постраждалій людині вислухати вибачення та прийняти примирення?

Ні. Вибачення може мати особисте значення, але не створює обов'язку поновлювати контакт, прощати чи підписувати угоду. Відповідальність за припинення насильства лежить на особі, яка його вчиняє; вона не переноситься на вміння постраждалої людини правильно формулювати прохання.

Чи можуть переговори відбуватися без особистої зустрічі?

Іноді окремі правничі або організаційні питання можна вирішувати через представників чи інші захищені канали. Проте дистанційне спілкування теж може бути небезпечним, якщо пристрої контролюються, повідомлення використовують для переслідування або сторона не може відмовитися без наслідків. Формат обирають після оцінки ризику та перевірки юридичних вимог.

Що робити, якщо організатор наполягає на «однаковій відповідальності обох»?

Потрібно повідомити, наскільки це безпечно, про конкретні загрози або страх помсти й попросити окреме конфіденційне обговорення можливих дій. Якщо організатор не розмежовує сварку й насильство та продовжує тиснути, розумно припинити участь у такому процесі та отримати незалежну підтримку. Необов'язково сперечатися з організатором чи кривдником, якщо це може загрожувати безпеці.

Висновок

Спільні переговори стають небезпечними, коли реальна можливість відмовитися, говорити правду і залишатися захищеною від наслідків зникає через примус або насильство. Відповідальна оцінка спершу з'ясовує загрози, добровільність, права вразливих учасників і доступ до незалежної підтримки. За наявності серйозної небезпеки переговорну процедуру відкладають або припиняють, використовуючи механізми захисту, правничу допомогу й індивідуальне планування безпеки. Будь-яка подальша взаємодія має відповідати законодавству й реальним можливостям кожної сторони вільно приймати рішення.

Пов’язані статті

Джерела

Campbell, J. C., Webster, D., Koziol-McLain, J., et al. (2003). Risk factors for femicide in abusive relationships: Results from a multisite case control study. American Journal of Public Health, 93(7), 1089–1097. https://doi.org/10.2105/ajph.93.7.1089.
Crim Sabuncu, B., Signorelli, M. C., Evans, D. P., et al. (2024). Safety planning interventions for adults who experience interpersonal violence: A systematic review. Journal of Family Violence. https://doi.org/10.1007/s10896-024-00770-4.
Kettrey, H. H., & Reynolds, N. S. (2024). Is restorative justice appropriate for sexual assault and domestic violence? A systematic review and meta-analysis of the “empirical vacuum”. Journal of Experimental Criminology. https://doi.org/10.1007/s11292-024-09651-8.
Matias, A., Gonçalves, M., Soeiro, C., & Matos, M. (2020). Intimate partner homicide: A meta-analysis of risk factors. Aggression and Violent Behavior, 50, 101358. https://doi.org/10.1016/j.avb.2019.101358.
Spencer, C. M., & Stith, S. M. (2020). Risk factors for male perpetration and female victimization of intimate partner homicide: A meta-analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 21(3), 527–540. https://doi.org/10.1177/1524838018781101.
World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548595.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Контакти екстрених служб: 112, 102, 103. https://bezpeka.dsns.gov.ua/contacts.
Державна установа «Урядовий контактний центр». Гаряча лінія 1547. https://1547.ukc.gov.ua/.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19.
Закон України «Про медіацію» від 16.11.2021 № 1875-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, стаття 48. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11.
Міністерство соціальної політики України. (2024). Державний стандарт соціальної послуги медіації, наказ від 03.06.2024 № 269-Н. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1160-24.
Система безоплатної правничої допомоги. Контакти та консультації. https://legalaid.gov.ua/kontakty/.

Психологічна енкциклопедія