top of page

Психологічна енкциклопедія

Третя сторона у конфлікті: допомога, фасилітація й медіація

1 день тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Третя сторона у конфлікті — це людина або інституція, яку залучають для підтримки сторін, коли самостійний діалог ускладнився. Вона може допомогти знизити напруження, передати повідомлення, організувати розмову, провести фасилітацію, запропонувати медіацію або, за відповідних повноважень, ухвалити рішення. Вибір залежить від характеру суперечки, добровільності участі, безпеки, довіри до процедури та того, хто має контролювати кінцевий результат.

Ключове запитання перед залученням посередника звучить так: яка саме допомога потрібна сторонам? Іноді достатньо спокійного організатора розмови, іноді потрібна структурована медіація, а в ситуаціях загрози чи порушення прав — незалежний захист, компетентні служби або правова процедура. Та сама людина може бути корисною в одній ролі й непридатною в іншій. Ця стаття допомагає визначити відповідну форму участі третьої сторони та її межі.

Хто вважається третьою стороною у конфлікті

Сторонами конфлікту є учасники, між якими виникли несумісні на певний момент вимоги, інтереси, очікування або оцінки ситуації. Третьою стороною називають учасника, який входить у взаємодію з окремою метою: підтримати комунікацію, змінити процедуру обговорення, допомогти з пошуком рішення чи застосувати передбачені правилами повноваження. Слово «третя» позначає роль у взаємодії, а не буквальну кількість присутніх людей: у багатосторонній суперечці таких учасників може бути кілька.

В англомовній науковій літературі досліджують різні моделі втручання третьої сторони — від допомоги колеги до медіації й арбітражу. Огляд Lewicki, Weiss і Lewin систематизував 44 моделі конфліктів, переговорів і втручання третіх осіб, показавши, що вони розрізняються і за описом механізмів, і за рівнем емпіричної підтримки (Lewicki та ін., 1992). Відповідно, сама присутність третьої людини ще не визначає тип процедури.

Психологічно важливі три питання: хто запросив помічника й чи погодилися інші; які повноваження він отримав; чий вибір визначатиме результат. Якщо людина допомагає підтримувати черговість реплік, вона виконує одну функцію. Якщо вона одноосібно наказує, кого звільнити, на яку суму погодитися або хто «винен», — функція принципово інша, навіть коли обидві дії називають «посередництвом».

Основні форми участі третьої сторони: як відрізнити

Неформальна допомога знайомої людини

Друг, колега, сусід, староста або інша особа, якій сторони довіряють, можуть допомогти домовитися про час розмови, почути позиції, сформулювати питання й не допустити взаємних образ. Це неформальна підтримка. Вона особливо доречна, коли обидва учасники хочуть зберегти контакт, предмет спору зрозумілий, а ризики для безпеки низькі.

Систематичний огляд досліджень неформального миротворення на робочому місці виділив чотири напрями такої допомоги: підтримка стосунків, підтримка процедури, робота з емоційним напруженням і допомога з предметом розбіжності. Автори знайшли лише 12 емпіричних праць, які відповідали їхнім критеріям, тому висновки про універсальну ефективність такої участі залишаються обмеженими (Zhang та ін., 2018).

Знайома людина часто має власні симпатії, попередні домовленості й залежності. Тому її довіра з боку однієї сторони ще не означає прийнятності для другої. Особливо обережно слід ставитися до пропозиції «допомогти», якщо за нею прихована вимога погодитися з рішенням родича, керівника чи впливового члена групи.

Фасилітація: допомога самій розмові

Фасилітатор організовує процес спільного обговорення: погоджує мету зустрічі, допомагає сформувати порядок денний, підтримує можливість висловитися, підсумовує проміжні висновки й стежить за дотриманням правил. Типова мета — зробити групову або парну розмову керованою, зрозумілою та продуктивною. Вона може завершитися кращим розумінням, переліком варіантів чи планом наступної зустрічі, навіть без остаточного рішення.

Фасилітацію часто застосовують у командах, робочих групах, громадах і міжвідомчих нарадах. Офіційне керівництво Адміністрації загальних служб США розрізняє фасилітацію як переважно процедурну допомогу спільній роботі й медіацію як глибше залучення до опрацювання предмета спору; це характеристика підходу в конкретній системі, а не універсальна юридична класифікація (GSA, Using Alternative Dispute Resolution Techniques).

Якщо головна проблема полягає в тому, що учасники перебивають одне одного, не можуть сформувати спільний порядок денний або втрачають нитку обговорення, фасилітація може бути логічним першим маршрутом. Якщо конфлікт стосується відшкодування, відповідальності, юридичних зобов’язань чи глибоко протилежних інтересів, може знадобитися інша процедура.

Медіація: структурована добровільна процедура

Медіація — окремо визначена процедура врегулювання спору. В Україні Закон «Про медіацію» № 1875-IX визначає її як позасудову добровільну, конфіденційну та структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти конфлікту або врегулювати його шляхом переговорів. Закон називає медіатора спеціально підготовленою нейтральною, незалежною та неупередженою фізичною особою.

Медіатор веде процедуру, допомагає сторонам визначити питання, зрозуміти позиції, перевірити варіанти рішення та за потреби зафіксувати домовленість. За українським законом він не ухвалює рішення по суті спору за сторони й не надає їм рекомендацій щодо того, яке рішення по суті прийняти. Право визначати результат належить сторонам. Сторони й медіатор можуть припинити участь у будь-який момент (Закон «Про медіацію», статті 1, 4–8, 12, 17–18).

Медіація доречна для тих розбіжностей, де сторони спроможні добровільно брати участь, мають можливість обговорювати наслідки та вільно відмовлятися від запропонованих умов. Серед передбачених законом сфер — цивільні, сімейні, трудові, господарські й окремі інші спори, але юридична допустимість категорії спору не означає автоматичної придатності конкретної ситуації.

Передавання повідомлень і «човникове» посередництво

Коли прямий контакт поки що спричиняє ескалацію, погоджений посередник іноді передає повідомлення окремо, узгоджує порядок обміну інформацією й перевіряє готовність до зустрічі. Такий формат може зменшити безпосередню напругу, але створює ризик викривлення змісту, вибіркового цитування й прихованого тиску. Слід чітко визначити, які саме слова можна передавати іншій стороні та в якій формі.

В українських офіційних методичних рекомендаціях Національного агентства України з питань державної служби щодо роботи з конфліктами в органах місцевого самоврядування серед можливих способів втручання названі переговори, нейтральна оцінка, «човникова дипломатія» й медіація. Це рекомендації для визначеного інституційного контексту; вони допомагають побачити варіанти, але не замінюють Закон «Про медіацію».

Експертна оцінка, керівницьке рішення, арбітраж і суд

Третя особа може оцінити факти, пояснити професійні стандарти, розглянути скаргу або ухвалити рішення відповідно до визначених повноважень. Експерт відповідає за фахову оцінку певного питання; керівник — за управлінські рішення в межах своєї компетенції; арбітр чи суд — за процедуру розгляду, передбачену відповідним правовим режимом. Такі ролі можуть бути потрібні саме тоді, коли добровільні переговори не створюють дієвого захисту чи виконуваного результату.

Важливо прямо повідомляти сторонам, чи залучена людина лише організовує спілкування, чи має владу ухвалювати рішення, що впливає на їхні права. Дослідження керівницьких способів втручання показують, що форма участі третьої сторони пов’язана зі сприйняттям процедурної справедливості, однак конкретні результати залежать від контексту й дизайну дослідження (Karambayya та Brett, 1989; Conlon та Fasolo, 1990).

Вибір маршруту: яку допомогу запрошувати

Якщо сторони хочуть поговорити, але розмова постійно зривається

Почніть із перевірки безпеки й готовності до добровільної зустрічі. За наявності згоди спробуйте правила чергування реплік, короткий порядок денний і фасилітоване обговорення. Фасилітатор може слідкувати за часом і формулювати підсумки, залишаючи зміст рішень учасникам. Коли напруга надто висока, спершу корисна окрема домовленість про паузу й умови відновлення контакту. Докладніше про це — у матеріалі «Деескалація міжособистісного конфлікту».

Якщо потрібна добровільна домовленість щодо конкретного спору

Розгляньте медіацію. Її формальний формат дозволяє заздалегідь обговорити правила, конфіденційність, неупередженість медіатора, оплату, процедуру виходу й спосіб фіксації результату. Водночас медіація потребує реальної можливості сказати «ні» та врахувати правові наслідки погоджених умов. Поняття й законодавчий контекст докладно пояснені в статті «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».

Якщо в конфлікті багато учасників, а спільна мета нечітка

Фасилітація групового обговорення може допомогти розділити факти, цінності, незбіги інтересів і питання, які ще можна узгодити. Доцільно визначити, хто представляє кожну групу, як збирають думки відсутніх, хто відповідатиме за протокол та як перевірятимуть виконання рішень. Якщо конфлікт між спільнотами пов’язаний із історичною ворожнечею, владою та питаннями колективної безпеки, потрібне окреме міжгрупове опрацювання; загальні принципи висвітлює матеріал про медіацію між громадами.

Якщо в одного учасника є адміністративна влада над іншим

Оцініть залежність від керівника, ризик санкцій, можливість вільної відмови та доступ до незалежної поради. Керівник, який одночасно оцінює працівника й проводить «нейтральні переговори», має структурний конфлікт ролей. Іноді прийнятним рішенням є незалежний спеціаліст або внутрішня процедура скарг з належними гарантіями. Робочий контекст ширше розкрито в статті про конфлікти на роботі.

Якщо є порушення прав, погрози або насильство

Спільну зустріч слід оцінювати з позиції безпеки та можливого примусу. Необхідними можуть бути фіксація інцидентів, правова консультація, незалежне представництво, офіційна скарга, захисні заходи чи екстрена допомога. Сторона, яка зазнає насильства, не зобов’язана погоджуватися на спільні переговори, відновлення контакту чи примирення. Про критерії ризику дивіться «Конфлікт, примус і насильство: коли спільні переговори небезпечні».

Що саме робить третя сторона: психологічні механізми

Повертає розмові зрозумілі правила

Під час конфлікту учасники можуть переходити до взаємних звинувачень, перебивань і захисту власної позиції. Узгоджена процедура встановлює послідовність: хто говорить, що обговорюють, як перевіряють факти, коли роблять перерву. Це може зменшити інформаційний хаос і допомогти відокремити предмет спору від взаємної оцінки особистостей. Саме на процедурну справедливість звертають увагу роботи про втручання в організаційні суперечки (Conlon та Fasolo, 1990).

Для обох сторін важлива реальна можливість бути почутими. Вимірювати справедливість лише кількістю хвилин для виступу недостатньо: люди також оцінюють, чи зрозуміли їхні аргументи, чи повідомили правила заздалегідь і чи однакові вони для всіх. Процедура повинна бути зрозумілою до початку змістовного обговорення.

Допомагає уточнювати значення сказаного

Посередник може запропонувати учасникам перевірити розуміння: «Правильно я почув, що вас турбує зміна графіка без попередження?» або «Яку саме умову ви вважаєте неприйнятною?» Це дає змогу переводити загальні звинувачення у конкретні питання. Утім, переформулювання є гіпотезою для перевірки, а не способом повідомити людині, що вона «насправді відчуває».

У дослідженнях медіації поведінка, яка залучала сторони до самостійного вироблення варіантів, у деяких контекстах асоціювалася з кращими результатами. Зокрема, у квазіекспериментальному дослідженні малих позовів у США найширший набір позитивних зв’язків мало спонукання учасників пропонувати власні рішення, тоді як активне нав’язування рішень нейтральною третьою особою мало негативні довгострокові асоціації (Charkoudian, Eisenberg і Walter, 2019). Це контекстний результат, який сам по собі не доводить дієвості кожного прийому в усіх видах конфліктів.

Відновлює відчуття автономії та передбачуваності

Конфлікт нерідко супроводжується страхом втратити контроль над наслідками. Коли учасник знає, для чого проводять зустріч, хто матиме доступ до інформації та в який момент можна завершити участь, зростає передбачуваність процедури. Право на самовизначення особливо важливе для медіації, оскільки сторони зберігають контроль над змістом домовленості (Закон «Про медіацію», статті 4–8).

У якісному дослідженні довіри до медіаторів учасники серед важливих чинників називали розуміння процедури, здатність медіатора керувати нею, увагу до людей і відсутність упередженості. Дослідження описує сприйняття учасників і не дає експериментального доказу, що будь-яка одна поведінка медіатора обов’язково створює довіру (Poitras, 2009).

Допомагає розрізняти позиції, потреби й варіанти

Учасники можуть висловлювати позиції у вигляді готових вимог: «Зустрічі більше не буде» або «Ви повинні прийняти мою умову». Запитання третьої сторони можуть виявити, які інтереси стоять за цими формулюваннями: передбачуваність, безпека, визнання внеску, доступ до інформації, розподіл витрат. Далі можливе обговорення кількох варіантів, але учасники зберігають право не приймати жодного.

Цей підхід також має межі. Коли суперечка стосується загроз, неправомірного примусу чи фактів порушення прав, пошук «спільних інтересів» не замінює належної оцінки ризиків та законних гарантій. Не кожна розбіжність є питанням компромісу.

Як зрозуміти, чи третя сторона справді прийнятна для всіх

Перший критерій — добровільність залучення. Попросіть кожного учасника окремо пояснити, чи погоджується він на запропоновану людину, чи розуміє її роль та чи може без наслідків відмовитися. Формальна згода під тиском керівника, сім’ї чи групи не виконує тієї самої функції, що вільне рішення.

Другий критерій — можливі конфлікти інтересів. Корисно прямо запитати, чи перебуває третя сторона в родинних, службових, фінансових або інших зв’язках з учасниками. Для медіаторів український закон передбачає обов’язок повідомляти про обставини, які можуть створювати обґрунтовані сумніви щодо нейтральності; закон також визначає вимоги до підготовки й професійної етики (Закон «Про медіацію», статті 9, 12–14).

Третій критерій — компетентність щодо конкретного завдання. Доброзичлива людина може підтримати коротку розмову, але цього недостатньо для складного спору про майно, ризики для дітей або трудові права. Дослідження сприйняття медіаторів показує, що знання процесу може впливати на довіру сторін до обраного спеціаліста, хоча така оцінка не дорівнює перевірці фактичної ефективності його послуг (Arnold, 2007).

Четвертий критерій — прозорість меж конфіденційності. Сторони мають знати, що можна записувати, кому передають матеріали, за яких обставин інформація підлягає розкриттю відповідно до закону та чи матиме третя сторона право передавати висловлювання з окремих зустрічей. Для законодавчо визначеної медіації діють спеціальні вимоги; звичайна розмова з другом автоматично не набуває всіх правових гарантій медіації.

П’ятий критерій — пропорційність втручання. Для невеликого непорозуміння часто достатньо погодити новий час і правила обговорення. Для спору, що триває місяцями, впливає на роботу, добробут чи права, доцільніше обрати структурований і документований шлях. Завдання третьої сторони має відповідати складності ситуації.

Як запросити третю сторону без нового витка конфлікту

Почніть з опису спільної проблеми, а не з оцінки іншої людини. Наприклад: «Ми кілька разів намагалися обговорити графік, але щоразу залишалися з різним розумінням домовленостей. Пропоную запросити людину, яка допоможе нам провести розмову за однаковими правилами. Ми обоє зможемо погодити її кандидатуру й формат».

Запрошення варто супроводити чотирма поясненнями: чому ви вважаєте допомогу потрібною; який саме формат пропонуєте; чи має запрошена людина будь-які повноваження ухвалювати рішення; що станеться, якщо хтось відмовиться. Відсутність згоди означає необхідність переглянути формат, а в разі небезпечної ситуації — звернутися до належних механізмів захисту.

Якщо третя сторона вже погодилася допомогти, до спільної зустрічі корисно визначити конкретний предмет обговорення, коло присутніх, місце або безпечний канал зв’язку, орієнтовну тривалість, правила паузи та спосіб запису підсумків. Така підготовка не перетворює неформального помічника на медіатора і не наділяє його юридичними повноваженнями.

Чого варто уникати під час запрошення

Не створюйте ситуацію «двох проти одного», запрошуючи свого союзника як нібито нейтрального арбітра. Не використовуйте старшинство, службову ієрархію чи родинний авторитет як аргумент, що інша сторона повинна погодитися. Не обіцяйте абсолютної таємності, поки не з’ясовані правові й етичні межі інформаційного обміну. Не використовуйте присутність третьої сторони для збору компрометувальних висловлювань або тиску на згоду.

Питання про допомогу краще формулювати без прихованого результату: «Чи згодні ви з тим, що нам потрібен спосіб безпечно обговорити питання?» Це відкриває простір для вибору. Фраза «Нехай ця людина пояснить вам, чому ви неправі» від початку визначає асиметричну роль запрошеного й може посилити опір.

Три приклади з повсякденної практики

Сусіди сперечаються через спільний простір

Двоє мешканців мають різні очікування щодо використання коридору. Вони бажають жити поруч і готові дотримуватися правил, але кожна розмова завершується образами. Якщо немає погроз і сторони погоджуються, третя людина може фасилітувати коротке обговорення: зібрати факти, домовитися про черговість реплік, уточнити спільні правила користування. Якщо сторони хочуть оформити конкретні зобов’язання, можуть обрати медіацію чи іншу належну процедуру.

У команді є суперечка про розподіл відповідальності

Два працівники звинувачують одне одного в затримці проєкту. Керівник може організувати робочу зустріч і уточнити посадові обов’язки, але він не є автоматично нейтральним посередником: він має власну управлінську відповідальність. Якщо конфлікт пов’язаний із особистими образами й недовірою, а учасники хочуть незалежної допомоги, доречний зовнішній фахівець. Якщо є твердження про дискримінацію, переслідування або тиск, слід перевірити процедури захисту і скарг, а не обмежуватися спільним колом обговорення.

Родичі пропонують «помирити» людей після погроз

Одна людина повідомляє, що боїться іншої та зазнавала погроз. Родичі хочуть посадити всіх за стіл, щоб «покласти край сварці». У такій ситуації насамперед оцінюють небезпеку, можливий примус і потребу в захисті. Спільна зустріч може створити додатковий ризик. Сам факт, що родичі бажають примирення, не встановлює безпечності процедури й не створює обов’язку постраждалої людини брати участь. Практичний маршрут за наявності актуальної небезпеки описаний у статті «Насильство відбувається зараз: як діяти в небезпечній ситуації».

Наукові дані: що відомо про результати залучення третьої сторони

Дослідження третьої сторони охоплюють різні середовища — організації, судові спори, сімейні питання, громади та експериментальні моделі. Через відмінності учасників, завдань і критеріїв успіху їхні результати потрібно оцінювати окремо. Корисно розрізняти чотири можливі наслідки: зниження напруження, відчуття процедурної справедливості, досягнення конкретної домовленості та її виконання в подальшому.

Систематичний огляд неформального миротворення на робочому місці від Zhang і співавторів виявив невеликий корпус релевантних емпіричних досліджень. Він підтримує наукове розрізнення видів допомоги, проте залишає відкритими питання причинного впливу кожної форми на тривалі результати (Zhang та ін., 2018). Огляд Bollen, Euwema й Munduate також зауважував обмеженість надійних емпіричних досліджень ефективності медіації на робочому місці (Bollen та ін., 2013).

Спостережне квазіекспериментальне дослідження 130 медіацій щодо опіки над дітьми за участі 270 людей пов’язало стратегії запитування та відображення висловлювань з позитивнішими результатами, а більш директивні стратегії — з негативнішими. Частіші окремі зустрічі мали змішані асоціації з довірою й оцінкою процесу. Це результати певної групи справ, і вони не перетворюються на правила для будь-якої родинної чи робочої ситуації (Charkoudian, Walter і Eisenberg, 2018).

В іншому дослідженні малих позовів було виявлено позитивні зв’язки окремих стратегій нейтральної третьої сторони з оцінкою процесу й результатами; автори використали спостереження реальних процедур і опитування до та після втручання (Charkoudian, Eisenberg і Walter, 2019). Ці дані підтримують увагу до способу ведення процедури та автономії сторін, але не гарантують згоди чи виконання домовленості в кожному випадку.

Дослідження якості медіаційних угод також показує обмеженість показника «сторони підписали угоду». Оцінка враховує справедливість процедури, задоволення змістом рішення, впевненість у виконанні та стан стосунків після процедури (Poitras і Le Tareau, 2009). Для читача практичний висновок простий: краще заздалегідь визначити, який саме результат потрібен, ніж сприймати факт спільної зустрічі чи підпису як доказ успіху.

Правові та етичні межі в Україні

Український Закон «Про медіацію» визначає принципи добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності й неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін. Медіатор повинен дотримуватися норм професійної етики та повідомляти про конфлікти інтересів. Для конфіденційної інформації передбачені встановлені законом винятки; варто з’ясувати їхні наслідки до початку процедури (Закон України «Про медіацію»).

Закон також передбачає, що медіація не проводиться в конфліктах, які впливають або можуть вплинути на права й законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації. Участь у медіації не означає автоматичного визнання вини чи відмови від позовних вимог, а сама медіація не зупиняє перебіг позовної давності. Для справ зі складними правовими наслідками учасникам варто отримати незалежну юридичну консультацію (статті 3 і 5 Закону).

Окремий етичний стандарт застосовується до третьої сторони в інших процедурах: фасилітатор має ясно визначити роль і спосіб ухвалення рішень; керівник — не маскувати управлінське рішення під нейтральне посередництво; друг — не обіцяти рівності ролей, якщо захищає одну сторону. Медіація, фасилітація, психологічне консультування й правове представництво можуть доповнювати одне одного, але кожне має власні компетенції, відповідальність і цілі.

Поширені запитання

Чи може спільний друг бути третьою стороною?

Так, якщо обоє учасників добровільно приймають його участь, знають про наявні зв’язки й погодили її межі. Спільний друг може допомогти з організацією розмови; проте його статус не створює професійної нейтральності чи конфіденційності, яку закон спеціально передбачає для медіації.

Чи зобов’язана третя сторона залишатися нейтральною?

Відповідь залежить від ролі. Для медіатора в Україні нейтральність, незалежність і неупередженість установлені законом. Фасилітатор зазвичай забезпечує справедливі правила участі, але організатор інституційної зустрічі може мати службові обов’язки. Адвокат, представник потерпілої людини чи відповідальна посадова особа можуть законно захищати певні інтереси або виконувати визначені повноваження. Важливо назвати роль правдиво.

Чи можна залучити медіатора, якщо одна сторона не хоче?

Можна запропонувати інформацію про медіацію або провести попередню консультацію щодо її можливості, але саму медіацію в Україні здійснюють на основі добровільної згоди сторін. Примусова «згода на примирення» суперечить принципу добровільності (статті 4–5 Закону).

Що робити, якщо третя сторона почала тиснути на рішення?

Уточніть її повноваження, назвіть межі згоди та попросіть пояснити процедуру. За потреби припиніть неформальну зустріч або участь у медіації, залучіть незалежного фахівця та скористайтеся відповідним механізмом скарги чи захисту прав. Якщо є ризик помсти чи насильства, пріоритетом є безпека й незалежна підтримка.

Чи означає успішна медіація, що люди помирилися?

Ні. Метою можуть бути конкретні робочі, майнові, сімейні чи інші домовленості за збереження різних почуттів і оцінок події. Підписаний документ, фактичне виконання зобов’язань і відновлення довіри — різні результати, які потрібно оцінювати окремо.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page