Довіра до переговорного процесу після насильства
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Довіра до переговорного процесу після насильства — це обґрунтоване очікування учасників і постраждалих спільнот, що переговори відбуватимуться за зрозумілими й справедливими правилами, враховуватимуть їхню безпеку та права, дозволятимуть перевіряти виконання зобов’язань і не використовуватимуться для нового примусу чи приховування відповідальності. Вона стосується передусім надійності процедури, повноважень представників, механізмів контролю й можливості відповідально впливати на рішення. Довіра до процесу може виникати навіть за глибокої недовіри до іншої сторони, якщо обмеження ризиків і контроль виконання домовленостей достатньо переконливі. Організація Об’єднаних Націй, 2012 · Волтер, 1997.
Після насильства питання «чи варто вести переговори?» часто означає кілька різних питань: чи зменшать вони ризик наступного нападу, хто говорить від імені постраждалих, чи буде названо заподіяну шкоду, чи існують гарантії виконання, що станеться у разі порушення зобов’язань і чи не вимагатимуть від людей поступитися своїми правами. Тому довіру формують перевірювані умови, послідовні дії та участь у визначенні правил. Дослідження легітимності процедур показують, що сприйняття справедливості процесу впливає на готовність визнавати рішення; перенесення цього висновку з правових інституцій на мирні переговори потребує врахування специфіки насильства й нерівності влади. Тайлер, 2006 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Що саме означає довіра до переговорів
У дослідженнях переговорів, суспільної легітимності й міжгрупових відносин немає єдиного загальноприйнятого тесту, який повністю вимірює «довіру до переговорного процесу після насильства». Це аналітичне поняття, що поєднує кілька досліджуваних складових: довіру до процедур, довіру до посередника, передбачуваність поведінки сторін, довіру до механізмів перевірки, представництво постраждалих і очікування справедливого виконання домовленостей. Кожну складову доцільно оцінювати окремо, а потім зіставляти з реальним досвідом людей. Тайлер, 2003 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Довіра до переговорів відрізняється від довіри до противника. Перша стосується способу ухвалення й виконання рішень; друга — очікування поведінки конкретної групи. Вона відрізняється також від підтримки запропонованої угоди: людина може схвалювати прозору процедуру і не погоджуватися з результатом. Згода говорити також не дорівнює прощенню, примиренню чи відмові від вимог відповідальності. Дослідження міжгрупової довіри в Північній Ірландії засвідчили, що довіра пов’язана з готовністю до взаємодії і не тотожна загальному позитивному ставленню до іншої спільноти. Тем та співавтори, 2009.
П’ять об’єктів довіри
До переговорного процесу люди ставлять різні запитання залежно від того, про кого або про що йдеться. Довіра до організаторів означає очікування компетентності та дотримання правил; до представників — реального мандата й підзвітності; до посередника — чесного застосування процедур і здатності реагувати на асиметрію влади; до механізмів контролю — можливості перевіряти порушення; до майбутнього порядку — очікування, що виконання домовленостей забезпечуватимуть інституції й гарантії. Узагальнений показник «довіряю/не довіряю» приховує ці відмінності. Організація Об’єднаних Націй, 2012 · Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Рівні аналізу: особа, група, інституція, суспільство
Для окремої людини важать особистий досвід насильства, відчуття контролю, умови безпеки, досвід попередніх обіцянок і можливість відмовитися від участі. Для громади — представництво, групова пам’ять, правила ухвалення позиції та ставлення до втрат різних підгруп. Для інституцій — законність повноважень, прозорість, перевірка та відповідальність. На суспільному рівні вагомі публічна легітимність, стійкість домовленостей і доступність правдивої інформації. Один рівень може демонструвати поліпшення, коли інший залишається в кризі. Тайлер, 2006 · О’Райлі та співавтори, 2015.
Чому після насильства довіряти процедурі особливо складно
Порушені обіцянки і загроза повторення
Досвід порушених домовленостей змінює значення нової обіцянки: її оцінюють через попередню поведінку, наявність контролю й ціну порушення. Коли будь-яка сторона отримує перевагу від обману, можливості використати паузу для перегрупування або одноосібного визначення виконання, сама декларація про добрі наміри має обмежену силу. У класичному дослідженні домовленостей після громадянських воєн Барбара Волтер показала значення гарантій безпеки та зовнішнього забезпечення виконання угод. Ці результати стосуються насамперед внутрішніх воєн і не утворюють універсальної формули для міждержавної агресії. Волтер, 1997.
Механізми перевірки можуть частково зменшити залежність від обіцянок, створюючи доступні дані про дії сторін, визначаючи процедуру розгляду порушень і передбачаючи наслідки недотримання домовленостей. У настановах ООН з посередництва щодо припинення вогню моніторинг і перевірка розглядаються як елементи відповідальності та передбачуваності. Проте спроможність конкретного механізму залежить від мандата, доступу, ресурсів, безпеки персоналу й реального виконання рішень. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Нерівність сили та право на відмову
Процедура втрачає моральну й практичну переконливість, коли слабша або постраждала сторона змушена погоджуватися під загрозою нових втрат, не може безпечно висловитися, позбавлена інформації або не має змоги вийти з консультацій без санкцій. У таких обставинах згода може відображати примус і залежність. Саме тому серед принципів ефективної медіації ООН називає згоду, інклюзивність, міжнародно-правові засади та якість угод. Посередник має враховувати різницю між формально однаковим правилом і реально рівною можливістю користуватися правами. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Невизнана шкода і суперечка про справедливість
Постраждалі можуть оцінювати переговори як неприйнятні, якщо насильство замовчують, порушення виправдовують або компенсаційні та правові питання оголошують другорядними. Визнання шкоди й відповідальність посідають важливе місце в дослідженнях відновлення міжгрупових відносин. Огляди групових вибачень показують, що символічний жест може сприяти зміні ставлень за певних умов, проте іноді має слабкий ефект або викликає спротив, особливо коли бракує довіри до щирості та реальних дій. Блатц та співавтори, 2010 · Шнабель і Ульріх, 2026.
Колективні емоції і соціальні очікування
Страх нового нападу, гнів через несправедливість, виснаження, надія на припинення страждань і недовіра до представників можуть співіснувати в одній громаді. Публічний тиск спрощує цю складність до вимоги «всі за» або «всі проти», але така картина заважає побачити реальні умови, за яких процес сприйматиметься прийнятним. Сучасний огляд психологічних міжгрупових втручань підкреслює необхідність врахування конкретного конфлікту, місцевого контексту й відмінностей між показниками ставлення та поведінки. Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Які властивості процесу створюють підстави для довіри
Передбачувані правила і чіткий предмет переговорів
Перед початком необхідно встановити, які питання можуть розглядатися, хто має право виносити пропозиції, хто ухвалює рішення, як документують незгоду, що є конфіденційним і як повідомляють громадськості про результати. Розрізнення процедурних правил і можливого змісту угоди допомагає знизити побоювання, що сама участь вже означає прийняття неприйнятних умов. Наявність правил має значення тоді, коли порушення можна виявити й оскаржити. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Дієве представництво замість символічної присутності
Присутність постраждалих або громадських організацій на заході не гарантує впливу на переговори. Важливо, хто визначає порядок денний, чи доступні безпечні консультації, як представники звітують перед людьми та чи може громада оскаржити викривлення своєї позиції. Порівняльні дослідження участі жінок у мирних процесах показують значення саме впливу на рішення, а не лише формального включення до складу учасників. Ці результати підтримують принцип осмисленого представництва, хоча не дають універсальної причинної оцінки кожній формі участі. Паффенгольц та співавтори, 2016 · О’Райлі та співавтори, 2015.
Процедурна справедливість
Процедурна справедливість охоплює можливість бути почутими, послідовне застосування правил, повагу, добросовісність організаторів і зрозумілі способи виправлення помилок. Дослідження легітимності правових органів показують стійкий зв’язок між оцінкою справедливості процедур і підтримкою інституцій. У переговорах після насильства це означає практичну гіпотезу: люди легше сприймають сам процес, коли можуть впливати на процедуру й перевіряти її чесність. Її ефективність у конкретній миротворчій програмі треба вимірювати самостійно. Тайлер, 2003 · Тайлер, 2006.
Незалежна перевірка і механізми реагування
Перелік зобов’язань корисний настільки, наскільки зрозуміло, хто й коли засвідчує виконання. Добре спроєктований механізм містить індикатори, доступ до перевірки, порядок фіксації інцидентів, захист свідків та процедуру незалежного розгляду спорів. Потрібно заздалегідь визначати, як сторони діють, якщо виникне нове насильство, інформаційне обмеження чи неможливість доступу спостерігачів. Настанови ООН наголошують на адаптації моніторингу до конфлікту, а також на плануванні реалізації домовленостей уже під час переговорів. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Прозора комунікація без небезпечного розголошення
Громадськість має знати цілі, повноваження, принципові обмеження та порядок ухвалення рішень. Водночас оприлюднення персональних свідчень, конфіденційних домовленостей щодо захисту людей або операційних відомостей може створювати загрози. Отже, прозорість означає пояснюваність і підзвітність, а конфіденційність — обґрунтований режим доступу, строків і відповідальних осіб. Дослідження мирних переговорів у Колумбії й Туреччині розглядає прозорість та інклюзивність поряд із юридичними зобов’язаннями як важливі складові переговорного устрою. Дослідження переговорів у Колумбії та Туреччині, 2019.
Реалістичні гарантії виконання
Гарантія має називати виконавця, ресурс, повноваження, критерій перевірки й процедуру реагування. Формули на кшталт «сторони забезпечать безпеку» без механізму виконання не дозволяють людям оцінити ризик. При плануванні переговорів слід відрізняти політичну декларацію, правове зобов’язання, технічний план та незалежне забезпечення виконання. Дослідження проблем зобов’язань у громадянських війнах і настанови ООН з припинення вогню показують значення цих відмінностей. Волтер, 1997 · Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Довіра до переговорного процесу і довіра до посередника
Посереднику довіряють у межах конкретного мандата: як він збирає факти, захищає учасників, реагує на порушення, розмежовує власні інтереси й забезпечує узгоджені правила. Поняття неупередженості в міжнародній медіації означає чесний процес і послідовне дотримання нормативних рамок; воно не вимагає моральної байдужості до насильства або рівного розподілу відповідальності незалежно від установлених фактів. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Корисно окремо оцінювати компетентність посередника, незалежність його рішень, повагу до прав постраждалих і ефективність механізмів виправлення процесуальних помилок. Добра репутація фасилітатора полегшує перший контакт, проте не замінює незалежної перевірки угоди. Особливо уважно варто ставитися до ситуацій, коли організатор водночас фінансує програму, визначає її успіх і контролює можливості скарги: незалежний розгляд має суттєве значення для довіри. Тайлер, 2006 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Динаміка довіри: до переговорів, під час них і після угоди
До початку: чи є мінімальні умови участі
Перший етап — аналіз небезпек, уточнення мандата представників, визначення категорій людей, яких стосуватимуться рішення, і створення каналів консультацій. Сюди належать заходи щодо конфіденційності, можливість правової та психосоціальної підтримки за потреби, правила безпечної відмови від участі та план реагування на погрози. Якщо мінімальні умови неможливо забезпечити, відкладання очного контакту або використання захищених непрямих механізмів можуть бути обґрунтованими. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Під час: видимі дії важливіші за запевнення
Довіра може зростати через невеликі перевірювані дії: своєчасне оприлюднення погодженого протоколу, виправлення помилки, чесне документування незгоди, допуск незалежної перевірки чи дотримання строку консультацій. Це практична логіка поступової передбачуваності, а не гарантія психологічного зближення. Відчуття, що одна сторона використовує перемовини для затягування, зміни фактів або нового тиску, здатне швидко зруйнувати навіть початкову готовність брати участь. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Після угоди: довіра перевіряється виконанням
Підписання документа завершує переговорну фазу, але відкриває фазу спостереження за виконанням. Для постраждалих важливі строки, доступні процедури скарг, публічна інформація про виконані й невиконані пункти, безпека та відшкодування. Результат слід оцінювати не лише фактом досягнення угоди, а й тим, чи змінилися умови захисту та поведінка відповідальних інституцій. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Як відрізняти переговори, припинення вогню, примирення та справедливість
Переговори — спосіб виробити можливі рішення і правила їхнього прийняття. Припинення вогню — конкретний режим стримування бойових дій, що потребує визначення охоплення, контролю та процедури реагування. Угода — зафіксоване зобов’язання, яке може мати різний ступінь юридичної сили та здійсненності. Справедливість охоплює встановлення фактів, відповідальність, права постраждалих, відшкодування та інституційні гарантії. Примирення стосується довготривалої трансформації відносин; особисте прощення залишається добровільним рішенням людини. Організація Об’єднаних Націй, 2022 · Шнабель і Ульріх, 2026.
Наявність переговорів не легітимізує воєнні злочини і не позбавляє постраждалих права вимагати розслідування. Участь у консультаціях не означає згоду на зняття відповідальності. Політику пам’яті, правосуддя, безпечного співіснування та відновлення суспільних зв’язків доцільно розглядати як пов’язані, але самостійні напрями роботи. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Український контекст: переговори під час російської агресії
Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року є частиною агресії Росії проти України, а не зразком симетричного спору двох рівнозначно відповідальних спільнот. Генеральна Асамблея ООН у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року прямо визначила предмет як агресію проти України. Міжнародно-правовий вимір визначає рамки оцінювання безпеки, територіальної цілісності, відповідальності й будь-якого переговорного процесу. Генеральна Асамблея ООН, 2022.
Дослідження громадської думки в Україні, опубліковане наприкінці 2025 року на основі опитувань та експериментів 2022–2023 років, показало, що ставлення до можливих домовленостей залежить від змісту конкретної пропозиції, часу, досвіду насильства та уявлень про перебіг війни. Деякі питання сприймаються учасниками як принципові межі допустимого, інші — як предмет обговорення; короткострокові та довгострокові зв’язки між пережитим насильством і підтримкою переговорів можуть відрізнятися. Ці дані описують відповіді досліджених груп у певні періоди й не є поточним вимірюванням позиції всього українського суспільства у жовтні 2026 року. Гетманська та співавтори, 2025.
Довіра до можливого переговорного процесу в цьому контексті передбачає перевірюваність безпекових гарантій, спроможність реагувати на нові порушення, повагу до суверенітету України, захист людей на окупованих та звільнених територіях, права родин зниклих безвісти, цивільних постраждалих і вимушено переміщених осіб. Психологічна готовність говорити не є підставою відступати від міжнародного права. Жодну громаду або людину не можна зобов’язувати до особистого контакту з кривдниками або до прощення. Генеральна Асамблея ООН, 2022 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Внутрішньогромадські переговори і відновлення зв’язків
В Україні окремий предмет мають переговори всередині громад: щодо доступу до послуг, відновлення житла, участі різних груп мешканців, повернення переміщених людей, роботи місцевих інституцій і розподілу обмежених ресурсів. Тут довіра до процедури може залежати від зрозумілих критеріїв рішень, захищеної участі, запобігання стигматизації та можливості оскарження. Для таких процесів доречні принципи процедурної справедливості й інклюзивності, однак необхідно окремо визначати відповідальних за виконання рішень. Тайлер, 2003 · О’Райлі та співавтори, 2015.
Коли діалогова або переговорна програма може завдати шкоди
Примушування до участі та передчасний контакт
Запрошення постраждалих до спільного простору із причетними до насильства людьми може створювати загрозу, навіть якщо організатори декларують «порозуміння». Ризики посилюються за відсутності конфіденційності, за нерівності статусів, відкритого тиску з боку громади або вимоги публічно описувати травматичні події. Захисний підхід передбачає право відмовитися, участь через представника, вибір менш інтенсивних форм консультації, доступ до підтримки та незалежну процедуру повідомлення про шкоду. Це обґрунтовані принципи обережного проєктування, а не доказ, що кожен окремий формат має однаково встановлену клінічну ефективність. Організація Об’єднаних Націй, 2012 · Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Фальшива рівність відповідальності
Якщо процес побудовано на вимозі, щоб постраждала спільнота визнала «свою частину провини» за насильство, від якого вона потерпіла, довіра до нього обґрунтовано знижується. Посередництво має розрізняти правила участі та встановлені факти щодо насильства. У відносинах міждержавної агресії безпекові й правові засади не підмінюються нейтральною риторикою про «обидві сторони». Генеральна Асамблея ООН, 2022 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Показова інклюзивність і непрозорі рішення
Постраждалі можуть втратити довіру, якщо їхні свідчення збирають для звіту, а реальний порядок денний визначений без їхньої участі. Щоб цього уникнути, потрібно повідомляти, на які рішення вплине консультація, які питання виходять за межі мандата, як врахують різні позиції та хто відповість на незгоду. Дослідження участі жінок у мирних процесах свідчать, що результативність включення пов’язана з реальними каналами впливу. Паффенгольц та співавтори, 2016.
Обіцянки без виконання і «позитивні» показники без безпеки
Програма може демонструвати високий рівень задоволеності зустріччю і водночас не змінювати кількість загроз, доступ до захисту або виконання рішень. Якщо оцінювання зводиться до настрою учасників наприкінці заходу, небажані наслідки лишаються невидимими. Доказовий підхід потребує кількох рівнів оцінювання та подальшого спостереження; сучасний огляд міжгрупових втручань прямо застерігає від універсальних рецептів. Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Як фахівцям і громадам оцінювати довіру до переговорів
Оцінювання починають із визначення конкретного рішення, учасників і ризиків. Далі збирають дані до початку програми, під час її роботи та після практичного виконання домовленостей. Окремо перевіряють, чи мають люди реальний вибір брати участь, чи знають, кому повідомити про порушення, та чи не погіршується становище підгруп, які менш представлені. Порівняння груп і часових хвиль, де це етично й методологічно можливо, допомагає відрізняти короткочасний ефект зустрічі від триваліших змін. Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024 · Тайлер, 2006.
Основні групи показників
Перша група — безпека: кількість підтверджених погроз, нових інцидентів, доступність захисту та добровільність участі. Друга — процедурна справедливість: ясність правил, можливість висловитися, однаковість застосування процедури, незалежність розгляду скарг. Третя — представництво: кого залучили, хто впливав на рішення, чи отримали люди відповідь. Четверта — виконання: частка виконаних зобов’язань, строки, підтверджені порушення й ефективність реагування. П’ята — психологічні оцінки: очікування надійності процесу, довіра до відповідальних інституцій, готовність до обмеженої співпраці. Перелік є пропонованою практичною рамкою, яку потрібно адаптувати й валідизувати для конкретного дослідження. Організація Об’єднаних Націй, 2022 · Тайлер, 2003.
Не слід зводити все до одного рейтингу «довіри»: учасники можуть високо оцінити компетентність посередника та водночас обґрунтовано сумніватися у виконанні зобов’язань, або підтримувати юридичну справедливість рішення й не бажати особистої взаємодії. Низька готовність до контакту може бути раціональною відповіддю на продовження загрози, а не «опором примиренню». Тому інтерпретація показників потребує даних про контекст і фактичну безпеку. Тем та співавтори, 2009 · Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Відмінність процесних і кінцевих результатів
Процесні результати: учасники отримують інформацію, процедури дотримуються, скарги розглядаються, представництво діє. Проміжні психологічні результати: зростають зрозумілість і передбачуваність, меншає невизначеність щодо правил. Кінцеві результати: знижуються ризики нового насильства, поліпшується виконання домовленостей, забезпечуються права й безпечне співіснування. Відсутність змін останньої групи показників не можна приховувати позитивними оцінками семінару. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Практичний порядок створення безпечного переговорного процесу
Підготовчий етап охоплює незалежну оцінку конфлікту й асиметрії влади, картографування постраждалих груп, визначення правових обмежень, аналіз погроз і створення плану захисту. Потрібно з’ясувати, які представники мають повноваження, хто контролює безпеку, хто отримуватиме скарги та як відкликати згоду на участь. Якщо ці питання лишаються без відповіді, починати із заклику «довіряти» передчасно. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
На етапі проєктування документують предмет і межі переговорів, процедуру добору представників, розклад звітування, доступні канали заперечень, правила роботи з даними та способи перевірки проміжних зобов’язань. Для різних груп можуть бути потрібні окремі консультації, письмові внески або захищене посередництво. Включення вразливих людей слід оцінювати за їхнім реальним впливом і безпекою. Паффенгольц та співавтори, 2016 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Під час виконання регулярно звіряють домовленості з реальними даними, публікують доступні звіти без розголошення чутливої інформації, повідомляють про невиконані пункти та забезпечують незалежну перевірку. У разі погіршення безпеки пріоритетом стає захист людей і перегляд умов процесу. Для кожної програми варто завчасно встановити критерії зупинення, повторної оцінки й можливого відновлення роботи. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Що свідчать наукові дослідження і де проходять межі доказів
Є доволі сильна дослідницька основа для окремих механізмів: процедурна справедливість пов’язана з легітимністю інституцій; міжгрупова довіра — з поведінковою готовністю до контакту; участь і контроль виконання — важливі для організації мирних процесів. Водночас ці лінії досліджень охоплюють різні країни, типи конфліктів, інституції й результати. Немає підстав вважати, що одна форма фасилітації, публічне вибачення або набір комунікативних вправ автоматично відновить довіру до переговорів після масового насильства. Тайлер, 2006 · Тем та співавтори, 2009 · Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Класичні дослідження мирних угод пояснюють проблеми достовірних гарантій, однак не завжди мають дизайн, який дозволяє встановити причинний ефект кожної окремої практики. Порівняльні дослідження участі показують корисні закономірності, але на них впливають відбір учасників, інституційний контекст і складність випадків. Опитування громадської думки пояснюють мінливість позицій, проте схвалення умовної угоди в анкеті не тотожне довірі до реального процесу. Практичні стандарти ООН є авторитетними настановами, а не метааналізом ефективності всіх запропонованих заходів. Волтер, 1997 · Гетманська та співавтори, 2025 · Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Для українських громад окремого вивчення потребують довіра до різних типів посередництва, сприйняття гарантій безпеки, роль місцевих інституцій і довгостроковий вплив переговорів на конкретні форми співпраці. Дані слід збирати з урахуванням переміщення населення, нерівності доступу до участі й ризику стигматизації; психологічне опитування не має перетворюватися на приховану перевірку «лояльності» постраждалих. Гетманська та співавтори, 2025 · Чехаїч-Кленсі та Галперін, 2024.
Поширені запитання
Чи можна довіряти переговорному процесу, якщо не довіряєш іншій стороні?
Можна умовно довіряти обмеженій процедурі, якщо існують зрозумілі правила, незалежна перевірка, реальні гарантії й можливість зупинити участь у разі загроз. Таке ставлення стосується ризиків конкретного процесу й не вимагає загальної довіри до намірів іншої сторони. За відсутності дієвих гарантій обережність може бути обґрунтованою. Волтер, 1997 · Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Чи означає участь у переговорах згоду пробачити кривдників?
Ні. Участь може стосуватися конкретних прав, обміну інформацією, безпеки, повернення майна або практичного співіснування. Особисте прощення є добровільним, а вимоги справедливості й відповідальності зберігають самостійне значення. Шнабель і Ульріх, 2026.
Чи завжди прозорість переговорів зміцнює довіру?
Зрозумілі правила, мандат і звітування підтримують підзвітність. Водночас розголошення свідчень постраждалих, переговорних деталей безпекового характеру або даних про учасників може створити нові загрози. Потрібна пропорційність між правом знати й обов’язком захищати людей. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Чи може посередник бути справедливим за очевидної асиметрії насильства?
Так, якщо послідовно дотримується правил, міжнародно-правових рамок, захищає права постраждалих і враховує нерівність можливостей. Справедливість процедури вимагає реагувати на погрози та примус, а не робити вигляд, що відповідальність за насильство автоматично розподілена порівну. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Що сильніше впливає на довіру: слова чи виконання обіцянок?
Запевнення можуть започаткувати комунікацію, але після пережитого насильства перевірювані дії, гарантії та своєчасне реагування на порушення дають вагоміші практичні підстави покладатися на процес. Оцінювати потрібно конкретні результати й можливість незалежної перевірки, а не лише емоційне враження від зустрічі. Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Як зрозуміти, що діалогова програма стала небезпечною?
Ознаками потреби в перегляді процесу є погрози учасникам, примус до розповідей про насильство, використання приватних даних без згоди, відсутність процедури скарги, тиск із вимогою пробачити та неможливість незалежно перевірити повідомлення про нові порушення. У таких випадках пріоритетом є безпека людей, перегляд формату й відповідальність організаторів. Організація Об’єднаних Націй, 2012.
Чи можна виміряти довіру одним запитанням?
Одне запитання може показати загальне враження, але погано розрізняє довіру до посередника, правил, представників і виконання угоди. Доцільніше поєднувати окремі шкали сприйняття процедурної справедливості, добровільності участі та надійності гарантій із незалежними даними про безпеку й виконання. Адаптовані запитання мають пройти перевірку зрозумілості й вимірювальних властивостей у відповідній громаді. Тайлер, 2006.
Висновок
Довіра до переговорного процесу після насильства формується тоді, коли люди можуть перевіряти процедури, впливати на рішення відповідно до своїх прав, бачити реальні гарантії, захищати власну безпеку й вимагати виконання зобов’язань. Довіра має залишатися співмірною фактам: постраждалим не потрібно доводити прихильність до миру шляхом ризикованого контакту або відмови від справедливості. Переговорний процес набуває переконливості через підзвітність, добровільність, законність і підтверджені результати. Організація Об’єднаних Націй, 2012 · Організація Об’єднаних Націй, 2022.
Пов’язаний аспект докладніше розглянуто в матеріалі «Медіація між громадами: ролі посередника та межі процесу».
Пов’язані статті
Деескалація міжгрупового конфлікту: методи та умови безпеки — умови зменшення напруги та безпеки, на яких може ґрунтуватися переговорний процес.
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — ширша психологічна природа довіри між спільнотами.
Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки — відповідальність, права постраждалих і межі примирення.
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — місце переговорів у дослідженнях миру і трансформації конфліктів.
Теорія міжгрупового контакту — умови, за яких контакти можуть впливати на міжгрупові відносини.
Джерела
Bakiner, O. (2019). Why Do Peace Negotiations Succeed or Fail? Legal Commitment, Transparency, and Inclusion during Peace Negotiations in Colombia (2012–2016) and Turkey (2012–2015). Negotiation Journal, 35(4), 471–513. https://doi.org/10.1111/nejo.12301.
Blatz, C. W., & Philpot, C. (2010). On the Outcomes of Intergroup Apologies: A Review. Social and Personality Psychology Compass, 4(11), 995–1007. https://doi.org/10.1111/j.1751-9004.2010.00318.x.
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00330-z.
Getmansky, A., Grushetsky, A., Kostyuk, N., Sinmazdemir, T., Wright, A., & Zeitzoff, T. (2025). Red lines versus negotiables: How exposure to wartime violence influences support for peace settlements in Ukraine. Political Science Research and Methods. https://doi.org/10.1017/psrm.2025.10073.
O’Reilly, M., Ó Súilleabháin, A., & Paffenholz, T. (2015). Reimagining Peacemaking: Women’s Roles in Peace Processes. International Peace Institute. https://www.ipinst.org/2015/06/reimagining-peacemaking-womens-roles-in-peace-processes.
Paffenholz, T., Ross, N., Dixon, S., Schluchter, A.-L., & True, J. (2016). Making Women Count—Not Just Counting Women: Assessing Women’s Inclusion in Peace Negotiations. Inclusive Peace and Transition Initiative / UN Women. https://giwps.georgetown.edu/resource/making-women-count-not-just-counting-women/.
Shnabel, N., & Ullrich, J. (2026). Identity Needs in Intergroup Relations: Between the Age of Apology and Victimhood Culture. Annual Review of Psychology, 77, 285–310. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-022625-112840.
Tam, T., Hewstone, M., Kenworthy, J., & Cairns, E. (2009). Intergroup Trust in Northern Ireland. Personality and Social Psychology Bulletin, 35(1), 45–59. https://doi.org/10.1177/0146167208325004.
Tyler, T. R. (2003). Procedural Justice, Legitimacy, and the Effective Rule of Law. Crime and Justice, 30, 283–357. https://doi.org/10.1086/652233.
Tyler, T. R. (2006). Psychological Perspectives on Legitimacy and Legitimation. Annual Review of Psychology, 57, 375–400. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.57.102904.190038.
United Nations Department of Political Affairs. (2012). United Nations Guidance for Effective Mediation. United Nations. https://peacemaker.un.org/en/documents/united-nations-guidance-effective-mediation.
United Nations Department of Political and Peacebuilding Affairs. (2022). Guidance on Mediation of Ceasefires. United Nations. https://peacemaker.un.org/en/documents/guidance-mediation-ceasefires.
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine. Resolution ES-11/1, 2 March 2022. United Nations Digital Library. https://digitallibrary.un.org/record/3965290/.
Walter, B. F. (1997). The Critical Barrier to Civil War Settlement. International Organization, 51(3), 335–364. https://doi.org/10.1162/002081897550384.