Довгострокові результати миробудівних втручань: що відомо

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Довгострокові результати миробудівних втручань — це зміни в міжгрупових відносинах, практиках ненасильницького розв’язання суперечок, безпеці, довірі та суспільних інституціях, які зберігаються після завершення програми. Їх оцінюють за повторними вимірюваннями протягом місяців або років, зіставляючи спостережувані зміни з тим, що могло б статися без втручання. Наукова відповідь залежить від виду програми, суспільного контексту, тривалості спостереження та того, який саме результат досліджують.

Деякі миробудівні втручання мають підтверджені ефекти, що зберігаються через тривалий час. Проте такі результати нерівномірні: зміни поведінки можуть переживати програму навіть за невеликої зміни переконань, а покращення ставлення до учасників зустрічі може не поширитися на ширшу громаду. Комплексний огляд Hultman і Mousa (2025) розглядає саме цей розрив між короткочасною деескалацією, місцевою довірою та стійким миром.

Що означає «довгостроковий результат» у психології миру

У дослідженнях немає одного універсального терміну, після якого вплив програми автоматично стає довгостроковим. Для короткого навчального заходу повторне опитування через три місяці вже дає важливі відомості про збереження знань і ставлень. Для зміни міжгрупових норм, інституційних практик або ризику повторного насильства можуть бути потрібні роки. Тому звіт має називати конкретний проміжок часу — наприклад, шість місяців, один або три роки — і точку відліку: початок програми, завершення активної фази чи припинення зовнішнього фінансування.

Слід розрізняти щонайменше чотири поняття. Негайний результат — зміна, виміряна під час програми або одразу після неї. Збереження ефекту — наявність порівнюваної зміни під час відкладеного вимірювання. Стійкість механізму — продовження процесу, завдяки якому зміни підтримуються, наприклад роботи місцевої медіації чи спільної практики ухвалення рішень. Суспільний довготривалий вплив — наслідки для безпеки, рівності, довіри до установ і відносин між групами, включно з людьми, які особисто не брали участі у втручанні.

Велике значення має одиниця вимірювання. Одна людина може повідомляти про нижчий рівень упереджень, учасники однієї громади — про меншу кількість суперечок, а районна статистика — про зміни в насильницьких інцидентах. Ці показники відповідають на різні запитання. Перехід від поліпшення індивідуального ставлення до твердження про попередження майбутньої війни потребує окремих причинних доказів. Огляд Hultman і Mousa прямо вказує на прогалину між експериментальними змінами на рівні особи та стійкими результатами на рівні суспільства.

За якими показниками перевіряють стійкість

Психологічні показники охоплюють готовність до співпраці, сприйняття загроз, довіру, емпатію, уявлення про допустимість насильства, міжгрупові стереотипи, очікування поведінки інших та відчуття безпеки. Поведінкові показники — фактичну участь у спільних справах, способи вирішення суперечок, доступ до механізмів скарг, випадки дискримінації, підтримку постраждалих і повторюваність конфліктних інцидентів. Інституційні показники стосуються доступності послуг, справедливості процедур, представництва та відповідальності посадових осіб.

Зміна анкети може виявитися короткочасною, тоді як освоєна практика ненасильницького врегулювання зберігатиметься роками. Можливий і зворотний випадок: учасники починають позитивніше висловлюватися про іншу групу, проте реальні правила доступу до ресурсів залишаються незмінними. Саме тому програма потребує окремих психологічних, поведінкових та інституційних показників. Методичну основу цього розрізнення розкрито у статті «Оцінювання програм миробудування: показники, дизайн та обмеження».

Що показують систематичні огляди та метааналізи

Найбільш розвинена експериментальна база стосується зменшення упереджень, міжгрупового контакту й освітніх програм. Її висновки важливі для миробудування, але кожне з цих втручань охоплює лише частину завдань післявоєнного відновлення. Зменшення стереотипів не можна вважати самостійним доказом відновлення прав постраждалих, стабільності державних інституцій чи відсутності повторного насильства.

Paluck, Porat, Clark і Green (2021) проаналізували 418 експериментів, описаних у 309 публікаціях. Приблизно три чверті досліджень стосувалися відносно коротких і малозатратних втручань. Автори наголошують, що довготривалий вплив багатьох таких підходів лишається недостатньо визначеним, а вибіркова публікація успішних результатів може створювати надто оптимістичне враження. Висновок із цього огляду стосується якості знання: наукових перевірок багато, проте великих і тривалих досліджень стійкого миробудування значно менше.

Метааналіз Hsieh, Faulkner і Wickes (2022) охопив 69 експериментальних груп втручань і 24 378 учасників у реальних умовах. Середній ефект зменшення упереджень був позитивним, але результати помітно відрізнялися між програмами та групами. Широкий інтервал прогнозування означає, що позитивний середній показник не гарантує успіху конкретного нового проєкту. Автори також виявили дані про збереження ефектів у часі, але їх не слід автоматично поширювати на всі види миробудівних програм і багаторічні наслідки.

Міжгруповий контакт: коли зміни переживають зустріч

Метааналіз Pettigrew і Tropp (2006) засвідчив загальний зв’язок між міжгруповим контактом і нижчими упередженнями в широкому колі досліджень. Це вагома основа для механізму контакту, однак метааналіз сам собою не доводить, що проведений захід надовго змінить рівень насильства в окремій громаді. Для цього потрібні дослідження з відкладеним спостереженням, належним порівнянням і вимірюванням реальної поведінки.

У метааналізі польових контактних програм Lemmer і Wagner (2015) окремо оцінювалися відкладені вимірювання. Автори виявили свідчення того, що зниження етнічних упереджень може зберігатися щонайменше протягом місяця після завершення втручання. Водночас група досліджень із відкладеним спостереженням була набагато меншою за загальну сукупність. Таким чином, наявність певного післядійового ефекту підтверджена краще, ніж універсальна багаторічна стійкість.

На практиці важливо, чи існують для контакту безпечні умови, рівний доступ до участі, спільна змістовна діяльність і підтримка місцевих інституцій. Одна разова зустріч між людьми, які потім повертаються до сегрегованого середовища або небезпечних відносин, має іншу логіку, ніж тривала співпраця у спільній справі. Відповідно, порівнювати такі програми лише за кількістю учасників означає втрачати їхній головний механізм.

Інформаційні програми та зміна суспільних норм

Польовий експеримент Paluck (2009) у Руанді вивчав вплив радіопрограми на міжгрупову взаємодію. Дослідження виявило зміни в сприйнятті суспільних норм і поведінці, тоді як приватні переконання змінювалися не так однозначно. Його важливий внесок полягає в розрізненні особистих поглядів і того, що люди вважають прийнятною поведінкою у своїй спільноті.

Це дослідження тривало протягом року, проте тривалість самого втручання не дорівнює тривалості результату після його закінчення. Якщо програма діяла дванадцять місяців і зміни виміряли наприкінці, коректний висновок стосується впливу за час участі. Для відповіді на запитання, чи збережеться зміна після припинення радіомовлення, потрібне додаткове відкладене спостереження. Таке розрізнення захищає від поширеної помилки у звітах про «довгострокову ефективність».

Дослідження, у якому ефект перевірили через три роки: Ліберія

Особливо показовою є програма поширення альтернативного врегулювання земельних суперечок у сільських громадах Ліберії. Її вивчали в експериментальному дизайні, а потім повторно відвідали громади через три роки. Початкові результати та подальше спостереження опубліковані відповідно у працях Blattman, Hartman і Blair (2014) та Hartman, Blair і Blattman (2021).

Під час трирічного повторного оцінювання в громадах, які отримали програму, дослідники виявили стійке зменшення насильницьких суперечок. Зміни норм на користь ненасильницького врегулювання були меншими, ніж зміни самої конфліктної поведінки. Отже, практику можна змінити й підтримати через організацію доступних способів переговорів, навіть коли повне перетворення переконань не відбувається. Цей результат є сильнішим аргументом на користь стійкості, ніж післяпрограмне опитування одразу після тренінгу.

Проте висновки щодо права власності, інвестицій і розподілу вигод були неоднорідними. Політично пов’язані жителі повідомляли про більшу захищеність майнових прав, а люди зі слабшими зв’язками — про меншу. Це особливо важливо для оцінювання миробудування: зниження загальної кількості насильницьких суперечок може співіснувати з нерівним розподілом безпеки й можливостей. Програма, яку оцінюють лише за середнім ефектом, може приховувати погіршення становища окремих груп. Трирічні результати дослідження безпосередньо підтверджують необхідність аналізу розподільчих наслідків.

Ліберійський випадок дає доказ принципової можливості довготривалих змін у конкретних умовах. Він не доводить, що аналогічні тренінги матимуть такий самий ефект у кожному регіоні, під час активної війни чи в іншій системі земельних і владних відносин. Механізм, інституційне середовище та відмінності між групами становлять частину результату, а не другорядні обставини.

Чому короткочасний успіх не завжди стає стійким миром

Зміни учасників не обов’язково охоплюють громаду

Добровільна участь нерідко залучає людей, які вже відкриті до діалогу або мають ресурси для участі. Після завершення програми їхні переконання можуть покращитися, проте більшість мешканців, особливо ізольованих, найбільш постраждалих або політично маргіналізованих, не матимуть такого досвіду. Без поширення нових норм через місцеві мережі, установи та публічні практики індивідуальний результат може залишитися локальним. Змішувати результати учасників із впливом на все суспільство методологічно неправильно.

Середовище може підтримати або зруйнувати ефект

Повторні акти насильства, погіршення безпеки, дискримінаційні рішення, безкарність або боротьба за житло та ресурси можуть повернути загрозу і недовіру навіть після успішної програми. І навпаки, передбачувані процедури скарг, захист прав, незалежні установи й доступні способи співпраці створюють умови для практичного закріплення змін. У синтезі Hultman і Mousa (2025) мирні відносини розглядаються як взаємодія безпеки, суспільних норм і інституційних механізмів.

Поведінка і переконання змінюються з різною швидкістю

Людина може продовжувати дотримуватися безпечної процедури врегулювання конфлікту, навіть якщо її особисті емоції щодо іншої групи складні. Водночас теплота до конкретного знайомого представника групи може співіснувати з недовірою до державної інституції чи невизнаними претензіями. Тому оцінювання, яке вимагає одночасного покращення всіх психологічних шкал, здатне недооцінити практичне досягнення, а оцінювання лише «позитивного ставлення» — перебільшити глибину змін. Польові результати Paluck (2009) і Hartman та співавторів (2021) ілюструють цю розбіжність.

Важливий механізм відтворення змін

Стійкий вплив більш імовірний там, де після припинення гранту продовжують працювати місцеві правила, навчені посередники, механізми представництва, доступ до правосуддя й спільні процедури. Це правдоподібне пояснення стійкості, яке треба перевіряти, а не автоматично зараховувати до доведених причин. У конкретному дослідженні потрібні відомості про те, які практики залишилися, хто їх підтримує, кому вони доступні та як реагують на нові потрясіння.

Миробудування, психічне здоров’я і можливі небажані наслідки

Довгострокова ефективність потребує одночасно вимірювати користь та шкоду. Програма може сприяти суспільному обговоренню минулого і водночас викликати значний психологічний дистрес у частини учасників. Так само зменшення відкритих конфліктів може бути наслідком придушення скарг чи страху говорити, а не встановлення безпечних відносин. Тому показники безпеки й добровільності належать до основних результатів, а не до додаткового етичного додатка.

Систематичний огляд García Durán, Singh, Avendano і Lund (2026) після відбору 6360 записів включив 15 кількісних досліджень впливу мирних і конфлікторозв’язувальних втручань на психічне здоров’я. Лише два з них були рандомізованими дослідженнями, шість мали поперечний дизайн, а значна частина наявних оцінок — ризик систематичних похибок. Висновки були змішаними: економічна підтримка та реабілітаційні заходи в низці робіт співвідносилися з кращим психологічним благополуччям, тоді як деякі процеси встановлення правди та примирення — з вищим рівнем дистресу серед постраждалих.

Цей огляд не дає підстав заявляти, що будь-який процес свідчення обов’язково завдає шкоди або що сама участь спричиняє клінічний розлад. Частина досліджень не дозволяє надійно відокремити вплив процедури від попереднього насильства й інших відмінностей учасників. Водночас наявні сигнали ризику достатні для обов’язкової перевірки безпеки, інформованої згоди, можливості відмови, конфіденційності та доступу до допомоги. Автори систематичного огляду підкреслюють дефіцит якісного довготривалого спостереження.

Для постраждалих примирення, пробачення чи участь у діалозі є добровільними можливостями, а не моральними вимогами. Визнання завданої шкоди, відшкодування, відповідальність і гарантії неповторення насильства мають самостійне значення. Відновлення довіри неможливо оцінювати як обов’язок постраждалої людини. У питаннях відповідальності доречно розрізняти психологічні процеси та правові механізми, про що докладніше йдеться у матеріалі «Справедливість і примирення після насильства».

Як дослідники встановлюють причинний довгостроковий ефект

Надійне дослідження спочатку визначає, який результат і за який період оцінюється. Воно вимірює вихідний стан до втручання, результати одразу після нього та під час кількох відкладених спостережень. Якщо існує відповідна група порівняння, можна перевірити, чи зміни учасників відрізняються від загальних суспільних процесів. Рандомізація, коли вона допустима з етичного та організаційного погляду, покращує оцінювання причинності; належно сплановані квазіекспериментальні дослідження теж можуть бути корисними.

Відкладене спостереження і втрати учасників

Якщо на повторне опитування повернулися переважно задоволені учасники, результати можуть виглядати стійкішими, ніж у початковій групі. Дослідники мають повідомляти частку втрат, аналізувати їхні причини та перевіряти, наскільки висновки чутливі до можливих відмінностей між тими, хто залишився, і тими, хто вибув. У громадах, постраждалих від війни, переміщення, зміни адрес, небезпека та недоступність зв’язку ускладнюють повторні вимірювання. Втрата контакту з людиною не означає ні погіршення, ні покращення її стану.

Контрфактичне запитання і паралельні події

Дослідник повинен з’ясувати, що сталося б без конкретного втручання. На рівні громади довіра може змінюватися одночасно з воєнною ситуацією, економікою, переміщенням населення, новими соціальними виплатами чи роботою місцевих установ. Зіставлення показників «до» і «після» без групи порівняння описує часову динаміку, але не доводить причинного внеску програми. Саме тому вимірювання соціальної згуртованості й оцінювання ефективності миробудівного втручання — споріднені, але самостійні дослідницькі завдання.

Вплив на людей поза програмою

Миробудівні практики можуть поширюватися через родини, місцеві організації та інституції. Це бажаний суспільний результат, але водночас методологічна проблема: якщо учасники контрольної громади також переймають нові норми, порівняння груп може занижувати поширений вплив. Потрібно планувати вимірювання таких непрямих наслідків, а також досліджувати можливі негативні зміни в групах, що залишилися за межами програми.

Різниця між результативністю, економністю і стійкістю

Програма може продемонструвати ефект, але вимагати надто високих витрат для підтримання в широкій мережі громад. Інша може бути дешевшою і доступнішою, але мати менший або нерівномірний вплив. Економічна оцінка потребує даних про повні витрати, тривалість ефекту, альтернативні способи досягнення того самого результату та витрати на місцеве продовження роботи. Сам лише низький бюджет не підтверджує ефективності, а успішний пілот не доводить безпечності масштабування.

Як читати цифри і гучні обіцянки про «стійкий мир»

Якщо звіт повідомляє, що 90 відсотків учасників «краще розуміють одне одного», треба дізнатися, коли й яким інструментом це виміряли, чи існувала оцінка до початку програми і скільки учасників пройшли повторне опитування. Це може бути цінною інформацією про задоволеність або навчальний результат, проте без додаткових даних такий показник не доводить довготривалого впливу на громадські відносини.

Словосполучення «сталі результати» потребує точного змісту. Чи мається на увазі через пів року нижчий рівень упереджень? Чи використання процедури медіації через три роки? Чи збереження місцевої організації без зовнішніх коштів? Чи зниження насильства серед населення, якого не охоплювали заходи? Кожне твердження вимагає власного показника, часової точки й доказового дизайну.

Інша поширена помилка — представляти успішні історії учасників як репрезентативний результат. Якісні інтерв’ю показують механізми, досвід, довіру або прихований ризик, яких іноді не видно в анкетах. Їхня цінність особливо велика для аналізу влади, безпеки та контексту. Але окремі історії не визначають частоту явища у всій громаді без відповідного дослідницького дизайну. Кількісні та якісні дані мають доповнювати одне одного.

Україна: які результати потрібно оцінювати під час російської агресії та відновлення

В Україні питання довгострокового миробудування виникає в умовах триваючої російської агресії, вимушеного переміщення, руйнування інфраструктури, змін громад і нерівномірного доступу до безпеки. Оцінювання має відображати конкретний предмет: взаємодію мешканців і вимушено переміщених людей, доступ постраждалих до рішень, довіру до місцевих інституцій, безпечне врегулювання внутрішньогромадських суперечок, участь у відновленні та відчуття справедливості. Моделі симетричної відповідальності «двох сторін» не описують міжнародно-правової ситуації російської агресії проти України.

Український звіт «Соціальна згуртованість в Україні: тенденції за даними дослідження reSCORE 2024», представлений ПРООН 9 грудня 2024 року, порівнює окремі виміри згуртованості в різні періоди та на різних територіях. Це важливий приклад системного моніторингу соціальних відносин. Однак він не засвідчує, що конкретний діалоговий проєкт спричинив спостережувану зміну показників: для такого висновку потрібна окрема оцінка втручання.

Подібну роль відіграють хвильові вимірювання потреб і згуртованості у SHARP, третя хвиля (2024). Вони допомагають помітити контекстні зміни й визначити вразливі місця для дослідження, але причинний внесок окремих програм потребує додаткових порівнянь. Зміни статистики у воєнний час особливо небезпечно приписувати одному втручанню через численні паралельні фактори.

Що означає безпека для тривалого результату

У деокупованих громадах і серед постраждалих оцінювання має починатися з безпеки, можливості добровільно брати участь, захисту приватних свідчень та дієвого реагування на загрози. Необхідно розрізняти відновлення співпраці між мешканцями, відповідальність за злочини й захист від агресора. Низька участь у спільних заходах може відображати обґрунтовані ризики, а не «неуспішне примирення». Підтвердження прав постраждалих є повноцінним суспільним результатом навіть без показового зближення з тими, хто завдав шкоди.

Довготривале місцеве миробудування може вимірювати доступ до чесних процедур, реальні можливості постраждалих впливати на рішення, стійкість громадських ініціатив та кількість безпечно врегульованих внутрішніх суперечок. При цьому слід перевіряти, чи доступний результат людям з інвалідністю, літнім людям, переселенцям, жителям віддалених сіл та іншим групам, чиї потреби легко пропустити у звітах. Про принципи участі докладніше йдеться в матеріалі «Участь постраждалих у миробудуванні: права, представництво та безпека».

Якою має бути програма тривалого оцінювання

На етапі планування варто описати механізм впливу: яке саме навчання, контакт, співпраця, захисна процедура чи інституційна зміна повинні приводити до конкретного результату. Після цього потрібно обрати показники, які справді відповідають заявленому механізму. Якщо мета — зменшення насильницьких суперечок, однієї шкали «приємності діалогу» недостатньо. Якщо мета — безпечний доступ до громадських рішень, необхідно вивчати реальні бар’єри участі, а не лише число проведених зустрічей.

Практична схема передбачає попереднє вимірювання, перевірку після активної фази й відкладені хвилі, узгоджені з логікою програми, наприклад через шість і дванадцять місяців, а для інституційних змін — через кілька років. Це приклади дослідницького планування, а не встановлений універсальний календар. Кожна хвиля має фіксувати соціальні потрясіння, зміни складу громади, підтримку механізмів після фінансування та випадки небажаних наслідків.

Достовірність посилюють завчасно визначені основні результати, прозорий облік учасників і втрат, незалежне оцінювання, обґрунтована група порівняння та доступні методи збору даних. Корисно відокремлювати відповідь на запитання «чи відбулася зміна?» від запитань «для кого саме?», «за рахунок чого?» і «якою ціною?». Підсумковий звіт має вказувати обмеження і конкретний горизонт спостереження.

Як врахувати справедливість і ризики

Середній позитивний ефект недостатній, якщо окрема група втратила захист чи доступ до ресурсів. На це вказує трирічне дослідження у Ліберії, де зменшення насильницьких суперечок поєднувалося з нерівномірними змінами захищеності майнових прав. Для програм в Україні важливо аналізувати результат за різними групами, але робити це зі збереженням конфіденційності та без створення небезпечних списків постраждалих.

Коли висновок про ефективність буде передчасним

Передчасним є висновок на основі лише кількості заходів, відгуків організаторів, опитувань одразу після навчання, даних без порівняння або короткого періоду без нових інцидентів. Такі свідчення можуть описувати діяльність, охоплення і прийнятність програми. Стійкий причинний вплив потребує додаткових доказів. Особливу увагу слід приділяти програмам, які обіцяють швидке пробачення, гарантовану відсутність конфліктів або універсальне відновлення довіри.

Що вже можна вважати доведеним, а що залишається відкритим

Підтверджено, що окремі структуровані втручання здатні зменшувати упередження й змінювати міжгрупову поведінку; метааналізи дають підстави очікувати позитивних середніх результатів для певних класів програм. Існують конкретні експериментальні докази збереження змін через місяці та роки, зокрема щодо процедур урегулювання суперечок у Ліберії. Hsieh та співавтори (2022) і Hartman та співавтори (2021) підтримують ці різні за масштабом висновки.

Менш визначеними залишаються багаторічна дієвість коротких діалогових і медійних програм, перенесення успіху учасників на все суспільство, стійкість результатів під час нового спалаху насильства та співвідношення психологічних і інституційних змін. Дослідження психічного здоров’я в миробудуванні наразі показують неоднорідні ефекти й суттєві методологічні обмеження. Ці прогалини систематизують Paluck та співавтори (2021), Hultman і Mousa (2025) та García Durán та співавтори (2026).

Найкраща практична позиція полягає в тому, щоб будувати довгострокове оцінювання разом із програмою, відкрито називати час і рівень результату, перевіряти безпеку та розподіл наслідків і відокремлювати встановлені причинні ефекти від перспективних припущень. Такий підхід створює знання, потрібне для вибору між різними втручаннями та відповідального використання суспільних ресурсів.

Поширені запитання

Через який час можна сказати, що миробудівна програма дала тривалий ефект?

Єдиної кількості місяців для всіх програм немає. Відкладене вимірювання через кілька місяців уже дає інформацію про збереження короткочасного результату, а оцінювання суспільних інституцій часто потребує років. Потрібно прямо зазначати, що виміряно і через який час після завершення активного втручання. Результат через три місяці слід називати тримісячним, а не безстроковим.

Чи доводить зменшення упереджень, що вдалося попередити насильство?

Зменшення упереджень є важливим психологічним показником, але доведення попередження насильства потребує окремих поведінкових та суспільних даних. Зв’язок між установками, нормами, реальними загрозами та можливістю застосування насильства складний. Огляд Hultman і Mousa (2025) показує, чому не варто ототожнювати зміни індивідуальних поглядів зі стійким миром.

Чи обов’язково після миробудівної програми має зрости довіра?

Довіра може відновлюватися поступово й вибірково залежно від безпеки, відповідальності та передбачуваності установ. У ситуаціях реальної загрози обережність або недовіра можуть бути обґрунтованими. Програму можна оцінювати за правами, захистом і доступом до справедливих процедур без вимоги до постраждалих демонструвати позитивні емоції.

Чи означає трирічний результат у Ліберії, що всі програми медіації працюють роками?

Ні. Це експериментальний доказ стійкості певних наслідків конкретної програми за відповідних умов. Він важливий для розроблення гіпотез та інструментів оцінювання, але переносимість до інших спільнот і конфліктів потребує нових досліджень. До того ж автори виявили нерівномірні вигоди між групами.

Чи може програма примирення зашкодити психологічному благополуччю?

Такі ризики необхідно враховувати. Систематичний огляд 2026 року виявив змішані результати, а для частини процедур встановлення правди — зв’язок із підвищеним дистресом. Через обмеження досліджень ці асоціації не слід трактувати як універсальну причинну закономірність. Безпека, добровільність, захист постраждалих і можливість відмовитися від участі залишаються обов’язковими.

Чи можна використовувати українські опитування згуртованості для оцінювання програм?

Так, як джерело контексту, тенденцій та потенційних показників. Звіти reSCORE 2024 допомагають виявляти зміни у відносинах і довірі. Водночас приписати зміну одному конкретному проєкту можна лише за належного дизайну оцінювання, який відокремлює вплив втручання від впливу війни та інших подій.

Пов’язані статті

Порівняння програм міжгрупового контакту та діалогу — порівняння контактних та діалогових програм за доказовістю і результатами.

Як оцінювати обіцянки програм примирення та зниження ворожнечі — практичні критерії для перевірки обіцянок і тверджень про ефективність.

Оцінювання програм миробудування: показники, дизайн та обмеження — основні показники, дослідницькі дизайни та правила інтерпретації.

Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — предмет, механізми й рівні миробудування.

Конфліктна чутливість у миробудуванні: принципи безпеки — як оцінювати ризик небажаних наслідків.

Участь постраждалих у миробудуванні: права, представництво та безпека — права та добровільна участь у процесах відновлення.

Місцеве миробудування: участь громади та суспільних організацій — як діють місцеві механізми співпраці.

Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки — співвідношення відповідальності, прав і відновлення відносин.

Джерела

Blattman, C., Hartman, A. C., & Blair, R. A. (2014). How to Promote Order and Property Rights under Weak Rule of Law? An Experiment in Changing Dispute Resolution Behavior through Community Education. American Political Science Review, 108(1), 100–120. https://doi.org/10.1017/S0003055413000543

García Durán, M. C., Singh, R., Avendano, M., & Lund, C. (2026). The impacts of peace and conflict resolution interventions on mental health and psychological well-being: a systematic review. Conflict and Health, 20, Article 69. https://doi.org/10.1186/s13031-026-00804-2

Hartman, A. C., Blair, R. A., & Blattman, C. (2021). Engineering Informal Institutions: Long-Run Impacts of Alternative Dispute Resolution on Violence and Property Rights in Liberia. The Journal of Politics, 83(1), 381–389. https://doi.org/10.1086/709431

Hsieh, W., Faulkner, N., & Wickes, R. (2022). What reduces prejudice in the real world? A meta-analysis of prejudice reduction field experiments. British Journal of Social Psychology, 61(3), 689–710. https://doi.org/10.1111/bjso.12509

Hultman, L., & Mousa, S. (2025). From ceasefire to cohesion: An integrated review of peacemaking and peacebuilding. Economic Policy, 40(124), 931–967. https://doi.org/10.1093/epolic/eiaf011

Lemmer, G., & Wagner, U. (2015). Can we really reduce ethnic prejudice outside the lab? A meta-analysis of direct and indirect contact interventions. European Journal of Social Psychology, 45(2), 152–168. https://doi.org/10.1002/ejsp.2079

Paluck, E. L. (2009). Reducing intergroup prejudice and conflict using the media: A field experiment in Rwanda. Journal of Personality and Social Psychology, 96(3), 574–587. https://doi.org/10.1037/a0011989

Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751

United Nations Development Programme, Centre for Sustainable Peace and Democratic Development та партнери. (2024). SHARP: Assessing Social Cohesion, Resistance, and People’s Needs in Ukraine Amid Russian Full-Scale Invasion — Wave 3 (2024). Офіційна сторінка дослідження

United Nations Development Programme, Centre for Sustainable Peace and Democratic Development та партнери. (2024). Соціальна згуртованість в Україні: тенденції за даними дослідження reSCORE 2024. Офіційна сторінка звіту