Як оцінювати обіцянки програм примирення та зниження ворожнечі
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Програма може обіцяти зменшення ворожнечі, відновлення довіри, подолання упереджень або примирення між групами. Оцінити таку обіцянку означає встановити, яку саме зміну пропонують, кому вона має допомогти, за яких умов може відбутися, як її вимірюватимуть і які результати дозволять відрізнити внесок програми від інших подій. Доказова оцінка також перевіряє, чи не виникає шкоди, чи дотримано прав постраждалих і чи зберігаються результати після завершення фінансування. Ця послідовність відповідає логіці рекомендацій ОЕСР щодо оцінювання миробудування та підходу ООН до конфліктно чутливого програмування.
Ця стаття є практичним інструментом перевірки публічних заяв, конкурсних пропозицій, донорських звітів і громадських ініціатив. Вона зосереджена на тому, як читати обіцянку й оцінювати якість підтверджень. Докладна побудова індикаторів та дослідницьких дизайнів розглядається в матеріалі «Оцінювання програм миробудування: показники, дизайн та обмеження».
Що означає «програма примирення працює»
Вислів «програма працює» потребує завершення: працює для кого, щодо чого, у порівнянні з чим і протягом якого часу? У межах одного проєкту можуть відбутися взаємопов’язані, але різні зміни: учасники краще розуміють досвід іншої групи; обережніше висловлюються; погоджуються співпрацювати в конкретному завданні; змінюють реальну поведінку; починають довіряти установам; відчувають більшу безпеку. Наявність однієї з цих змін не встановлює автоматичної наявності решти.
Дослідження в Руанді показало, що тривала радіопрограма змінювала сприйняття соціальних норм і деякі форми поведінки, тоді як особисті переконання змінювалися значно менше. Отже, оцінка лише переконань могла б пропустити частину результатів, а оцінка лише поведінкових заяв — перебільшити психологічну трансформацію (Paluck, 2009).
Після масового насильства варто окремо називати припинення загроз, співіснування, робочу співпрацю, відновлення суспільних зв’язків, відповідальність за завдану шкоду, справедливість і примирення. Вони мають різні етичні умови й емпіричні показники. Постраждала людина може підтримувати безпечні правила співіснування та вимагати відповідальності, не бажаючи особистого контакту або прощення. Такий вибір сумісний з правами постраждалих і не є «невдачею» миробудування.
Результат, який можна перевірити
Перевірна обіцянка має п’ять елементів: цільову групу, бажану зміну, часовий проміжок, спосіб вимірювання та реалістичне пояснення внеску програми. Формула «проведемо десять діалогових зустрічей» описує діяльність. Формула «через шість місяців після циклу добровільних зустрічей перевіримо, чи учасники частіше погоджуються на конкретні спільні дії, порівняно зі схожими людьми без участі» задає перевірне питання. Вона все одно потребує етичного обґрунтування, відповідного дизайну та захисту від вибіркового звітування.
У межах критеріїв ОЕСР слід відрізняти відповідність потребам, узгодженість з іншими діями, результативність, ефективність використання ресурсів, ширший вплив і сталість. Це різні перспективи оцінювання, а не шість взаємозамінних оцінок (OECD, 2021).
Перша перевірка: яку проблему обіцянка насправді розв’язує
Починайте з конкретного опису конфліктних відносин. Хто залучений? Які загрози, нерівність влади, інституційні бар’єри, економічні інтереси й досвід насильства визначають ситуацію? Які групи мають вплив на рішення, а які несуть основні ризики? Якщо проєкт пояснює ворожнечу винятково браком взаєморозуміння, хоча люди повідомляють про реальні загрози, примус, несправедливий розподіл ресурсів або безкарність, причинний ланцюг проєкту потребує перегляду.
Настанова ООН із конфліктної чутливості вимагає аналізувати, як сама допомога чи програма взаємодіє з динамікою конфлікту. Для потенційного учасника важливо бачити, чи визнано асиметрії, чи названо джерела небезпеки й чи пояснено, чому обрана діяльність здатна впливати саме на визначену проблему.
Чотири можливі рівні змін
Перший рівень — знання та уявлення: краще розуміння групового досвіду, зниження стереотипних узагальнень, зміна сприйнятих норм. Другий — емоції та ставлення: страх, ворожість, довіра, емпатія, відчуття загрози. Третій — поведінка й взаємодія: реальна співпраця, відмова від дискримінаційних рішень, користування безпечними процедурами врегулювання. Четвертий — інституції та умови життя: доступ до послуг, справедливість процедур, можливість впливу на рішення, захист від повторного насильства.
Ці рівні можуть впливати один на одного, але їх не слід зливати в один показник «гармонії». Зменшення негативних оцінок іншої групи не доводить скорочення дискримінаційної поведінки. Показники участі в громадських заходах не доводять безпеки чи справедливості інституцій. Теорія змін має відкрито пояснювати очікувані переходи між рівнями.
Друга перевірка: чи відповідають обіцянкам наукові результати
Міжгруповий контакт має сильну загальну дослідницьку основу для зниження упереджень. Метааналіз Pettigrew і Tropp охопив 515 досліджень та 713 незалежних вибірок і виявив загальний зв’язок контакту з нижчими упередженнями (Pettigrew & Tropp, 2006). Проте такий висновок не гарантує ефективності кожного формату діалогу, кожного контексту насильства й кожної заявленої мети.
Метааналіз польових експериментів Hsieh, Faulkner і Wickes включив 69 експериментальних умов та 24 378 учасників. Середній ефект на ставлення був позитивним, але результати сильно відрізнялися між дослідженнями: широкий інтервал прогнозування допускав як позитивні, так і негативні ефекти в нових умовах. Отже, середній результат у літературі не є прогнозом для конкретної громади (Hsieh et al., 2022).
Огляд Paluck, Porat, Clark і Green узагальнив 418 експериментів у 309 рукописах за 2007–2019 роки. Автори вказали, що більшість досліджень перевіряла короткі, малозатратні втручання; довгостроковість багатьох ефектів залишалася непевною, а вибіркова публікація позитивних результатів могла перебільшувати підсумки. Це підстава вимагати тривалого спостереження та незалежної перевірки масштабних обіцянок (Paluck et al., 2021).
Докази конкретного методу і докази конкретної програми
Якщо організація посилається на метааналіз контакту, запитайте, чи її власний проєкт відтворює суттєві умови вивчених втручань: добровільну участь, безпечну взаємодію, спільну мету, належну підтримку та можливість співпраці. Перевірте також, чи учасники програми схожі на вибірки досліджень, чи триває насильство, хто забезпечує правила взаємодії та які наслідки мають невдалі контакти.
Метааналіз Paolini та колег показав, що негативний міжгруповий контакт пов’язаний зі зростанням упереджень, а його несприятливий зв’язок за окремих умов може перевищувати перевагу позитивного контакту. Це узагальнення досліджень різних типів, а не прямий прогноз шкоди від кожної діалогової зустрічі. Воно пояснює, чому якість і безпека контакту є самостійними предметами оцінювання (Paolini et al., 2024).
Чого навчають польові експерименти після насильства
У рандомізованому польовому дослідженні в Нігерії спільне професійне навчання християнських і мусульманських юнаків зменшувало окремі прояви дискримінаційної поведінки, хоча вимірювані упередження істотно не змінилися. Частина різниці виникла через погіршення поведінки в однорідних групах порівняння. Важливо враховувати як зміну серед учасників, так і динаміку груп порівняння (Scacco & Warren, 2018).
В Іраку дослідниця Salma Mousa випадково розподілила переміщених християнських футболістів між однорелігійними та змішаними командами. Учасники змішаних команд демонстрували більше толерантної поведінки щодо мусульманських партнерів у спортивному контексті, однак цей ефект не поширювався послідовно на поведінку щодо незнайомих мусульман за межами програми. Підтримка співпраці в одній сфері ще не дорівнює загальносуспільному примиренню (Mousa, 2020).
Практичний висновок із цих досліджень: організатор має назвати реалістичний найближчий результат і пояснити, як перевірятиме перенесення змін у повсякденне життя. Значна обіцянка потребує доказів відповідного масштабу.
Третя перевірка: як саме вимірюють зміни
Звіт може бути формально точним і водночас відповідати на неправильне питання. Кількість зустрічей, відвідувачів, охоплення в соціальних мережах і позитивні відгуки описують виконання заходів та реакції учасників. Вони корисні для управління програмою, але самі по собі не вимірюють зменшення ворожнечі у громаді.
Показники ставлення, поведінки та безпеки
Ставлення можна оцінювати через заздалегідь визначені опитування: соціальну дистанцію, сприйняття загрози, готовність до співпраці, ставлення до прав іншої групи. Варто перевіряти зрозумілість запитань, однаковість їхнього змісту для різних груп, адаптацію до мови та контексту й ризик соціально бажаних відповідей. Проголошена готовність до взаємодії залишається заявою, доки її не зіставлено з поведінкою.
Поведінкові показники можуть охоплювати реальні спільні рішення, взаємодопомогу, недискримінаційний вибір партнера чи постачальника, участь у безпечній процедурі розв’язання суперечок. Інституційні показники — доступність механізмів скарг, виконання домовленостей, участь малопредставлених груп у рішеннях, відчутну доступність послуг. Показники безпеки мають окремо відстежувати тиск на учасників, погрози, розголошення персональних даних, небажані контакти та погіршення відносин.
Вибір індикатора має виходити з конкретного питання. Якщо програма обіцяє безпечну співпрацю, недостатньо питати, чи «сподобалася зустріч». Якщо вона обіцяє зміцнити довіру до місцевих інституцій, недостатньо підрахувати кількість створених міжгрупових чатів.
Хто залишився поза вимірюванням
Добровільно приходити на діалог частіше можуть люди, які вже мають нижчий рівень ворожості, більше часу, доступ до транспорту або довіру до організаторів. Висока задоволеність такої групи не описує автоматично тих, хто відмовився, кого не запросили або для кого участь була небезпечною.
Просіть інформацію про принцип відбору, частку відмов, вихід із програми, нерівність представленості та причини втрати зв’язку під час повторних опитувань. Особливо цінно, коли результати показано окремо за груповим статусом, віком, гендером, досвідом переміщення й іншими доречними для ситуації характеристиками без ризику розкриття особистості. Критерії ОЕСР прямо наголошують на диференційованих наслідках для різних груп (OECD, 2021).
Четверта перевірка: чи можна пов’язати результат саме з програмою
Виміряти зміни до і після заходу корисно, але сам часовий порядок не доводить причину. За цей час могли змінитися безпекова ситуація, зайнятість, склад громади, державні послуги, політичні рішення або інформаційне середовище. Так само можуть змінитися відповіді через бажання учасників показати вдячність організаторам.
Найпереконливішу причинну оцінку за належних умов дає рандомізоване порівняння груп, але в контексті насильства воно далеко не завжди етично чи практично можливе. Альтернативами можуть бути обґрунтовані квазіекспериментальні порівняння, повторні вимірювання, зіставлення різних джерел даних, аналіз процесу й перевірка альтернативних пояснень. Головне — не називати описову зміну доведеним ефектом без відповідного дослідницького підґрунтя (OECD, 2012; Paluck & Green, 2009).
Чотири запитання до дослідження
Перше: чи були дані до початку участі й чи збігалися групи за важливими ознаками? Друге: з ким порівнювали учасників — з тими, хто не проходив програму, з іншою громадою чи лише з власними попередніми відповідями? Третє: хто здійснював вимірювання, чи мав він підстави очікувати позитивного результату і чи було заздалегідь визначено ключові показники? Четверте: що сталося з людьми, які вийшли з програми, і чи врахували їх у висновках?
Якщо порівняння відсутнє, добросовісний звіт усе одно може показувати виконану роботу, зміни в описаній групі, механізми реалізації та досвід учасників. Коректне формулювання висновку в такому разі обмежується тим, що дані справді встановлюють.
П’ята перевірка: чи зберігається результат поза заходом
Часто одразу після змістовної зустрічі люди повідомляють про краще розуміння й готовність співпрацювати. Цей результат має цінність, але для обіцянки «стійкого примирення» потрібна перевірка через місяці та, де можливо, роки. Слід оцінити, чи збереглися зміни після виходу фасилітатора, зміни фінансування, нових політичних подій або повторного загострення.
Довготривалість не має одного універсального порога: термін визначається метою програми й логікою змін. За деякими показниками доречний повторний вимір через три або шість місяців, за інституційними змінами потрібен довший горизонт. Коли організатор обіцяє довготривалий результат, але планує тільки анкету в день завершення, масштаб доказу відстає від масштабу заяви (Paluck et al., 2021; OECD, 2021).
Окреме питання — перенесення результату. Чи співпрацюють учасники з іншими людьми тієї самої групи, крім знайомих із заходу? Чи змінюються правила організації? Чи можуть мешканці, які взагалі не брали участі, користуватися створеними механізмами? Експеримент в Іраку особливо виразно показує різницю між змінами всередині спільної діяльності та ширшою поведінкою за її межами (Mousa, 2020).
Шоста перевірка: добровільність, справедливість і можливість шкоди
Навіть програма з добрими намірами може погіршити становище людей, якщо участь пов’язана з примусом, небезпекою розкриття свідчень, соціальним тиском до пробачення, стиранням відповідальності або непрозорим розподілом допомоги. Оцінка має охоплювати не тільки користь, а й можливі небажані наслідки. Це центральна вимога настанов ООН щодо конфліктної чутливості.
Контакт і примирення в умовах нерівності влади
Спільний захід за участю представників різних груп може створювати атмосферу ввічливості й водночас зменшувати готовність постраждалої групи вимагати змін у несправедливому порядку. Огляд досліджень зв’язку між міжгруповим контактом і колективними діями свідчить про неоднорідні наслідки: характер результату залежить від групового статусу, усвідомлення несправедливості й динаміки загроз. Тому позитивні оцінки іншої групи слід розглядати поряд із правами, можливістю говорити про шкоду та доступом до справедливості (Dixon et al., 2010; огляд Cocco та співавторів (2024)).
Фасилітатор має пояснити, як забезпечено право відмовитися, припинити участь без санкцій, не розповідати особисту історію, отримати підтримку в разі небажаної реакції й подати незалежну скаргу. Для постраждалих від насильства повідомлення «участь у діалозі потрібна для зцілення громади» може бути формою тиску. Безпека й добровільність є умовами роботи, які перевіряють окремо від оцінок задоволеності.
На які сигнали шкоди дивитися
Звертайте увагу на випадки погроз, дискредитації чи переслідування після участі; вимоги публічно визнавати «взаємну провину»; відсутність безпечного виходу; погіршення довіри всередині постраждалої групи; посилення стигми; виключення незручних голосів; зменшення доступу до допомоги для тих, хто відмовився; випадки розкриття чутливих даних. Ці сигнали потрібно збирати через захищені й зрозумілі учасникам канали, не створюючи нових небезпек самим опитуванням.
Детальні механізми цього ризику й способи реагування розглянуто у статті «Небажані наслідки діалогових програм: як виявляти й запобігати шкоді».
Сьома перевірка: як організатор показує невизначеність
Ознака якісної оцінки — можливість побачити не лише позитивні цифри. Добре підготовлений звіт пояснює, які результати були основними, які другорядними, скільки учасників охоплено, якою була невизначеність оцінок, які порівняння здійснено й які обмеження виникли.
Якщо повідомляють «ворожнеча зменшилася на 40%», спочатку з’ясуйте, що означає відсоток: частка людей із певною відповіддю, зміна середнього бала шкали, відносне зменшення порівняно з початковим показником чи різниця між двома групами. Наприклад, перехід від 10 до 6 балів на умовній шкалі не можна описати зміною соціальних відносин на 40% без пояснення природи шкали. Показник також має бути зрозумілим читачеві й відтворюваним за методикою.
Що означають середні показники й статистична значущість
Середній позитивний ефект може приховувати нульові або несприятливі результати в частини громад. Статистично значущий зсув на невеликій шкалі ще не доводить суттєвої практичної користі. Потрібні розмір ефекту, довірчий інтервал, базовий рівень показника та зв’язок із реальною метою проєкту. Досвід великого огляду втручань проти упереджень також нагадує перевіряти можливість вибіркової публікації лише вдалих висновків (Paluck et al., 2021).
Якщо позитивний результат отримано тільки в невеликій добровільній групі, а звіт узагальнює його на область або всю країну, це зміна рівня твердження. Для такого узагальнення потрібні відповідна вибірка, дані про контекст, повторення дослідження та обґрунтування перенесення результату.
Восьма перевірка: чи є програма підзвітною людям, яких вона стосується
Прозорість охоплює опис фінансування, виконавців, партнерів, способу набору, критеріїв успіху, процедури незалежної оцінки, конфліктів інтересів і виправлення помилок. Важливо, чи мають мешканці та постраждалі групи можливість безпечно впливати на дизайн, оскаржити висновки і дізнатися, що зроблено з їхніми зауваженнями.
Оцінювання миробудування в складних обставинах передбачає вивчення місцевого контексту, обмежень доступу, різних поглядів на зміни та здатності організації вчитися на невдачах. Саме для такого практичного застосування розроблено спеціалізовані настанови ОЕСР. Підзвітність має стосуватися наслідків для громад, а не тільки звіту перед донором.
Чи можна перевірити звіт незалежно
Запитайте, чи доступні анкета або опис шкал, структура вибірки, план аналізу, загальні результати та пояснення виключень. Персональні дані й відомості, здатні поставити учасників під загрозу, мають залишатися захищеними. Наукова прозорість означає достатньо інформації для оцінки методів без розголошення особистих історій постраждалих.
Дев’ять запитань до будь-якої програми: короткий перевірний алгоритм
1. Яку конкретну проблему програма вважає причиною ворожнечі, і чи це відповідає реальному контексту безпеки та несправедливості?
2. Яку зміну обіцяють — знання, емоції, поведінку, взаємодію, інституційні практики чи справедливість — і чому саме її?
3. Кого залучають, хто має право не брати участі й хто залишився поза програмою?
4. На яких дослідженнях ґрунтується механізм дії, наскільки вони подібні до місцевих умов та які мали обмеження?
5. Чи вимірюють результат до початку програми, після неї та через достатній час?
6. Яке порівняння або інше обґрунтування дозволяє відрізнити внесок програми від супутніх подій?
7. Чи відокремлені добрі відгуки й кількість зустрічей від фактичних змін у поведінці, безпеці та правах?
8. Як фіксують шкоду, захищають конфіденційність, забезпечують добровільність, право виходу та можливість скарги?
9. Які результати, обмеження й помилки організація готова опублікувати незалежно від того, чи вони виглядають успішними?
Позитивні відповіді на ці запитання ще не гарантують успіху, але створюють основу для обґрунтованої довіри до звіту. Відсутність базових відомостей не доводить шкідливості ініціативи; вона визначає межу того, що читач може встановити за доступними даними.
Як оцінювати типові рекламні обіцянки
«Ми зменшимо ворожнечу між громадами»
Уточніть, які саме групи, який вид ворожості, які початкові показники й які зміни на рівні поведінки. Якщо йдеться про всю громаду, дані тільки від учасників діалогу недостатні. Краще формулювання: «Оцінимо, чи змінилося ставлення і добровільна співпраця в окресленій групі учасників, та дослідимо, наскільки результати виходять за її межі».
«Після трьох зустрічей відновиться довіра»
Довіра до конкретного співрозмовника, міжгрупова довіра та довіра до інституції мають різні підстави. Після кількох зустрічей можна оцінити первинну готовність до взаємодії, але стійка довіра потребує повторюваного безпечного досвіду, дотримання зобов’язань і, де доречно, інституційних змін. Питання «чи сподобалося спілкування» не замінює перевірки того, чи можна покластися на створені правила.
«Ми допоможемо сторонам пробачити одна одну»
Прощення є особистим і соціально складним процесом; його не можна ставити як обов’язковий нормативний показник успішності для постраждалих. Доцільніше оцінювати безпечну комунікацію, захист прав, визнання шкоди, готовність інституцій виконувати справедливі процедури й можливість співіснування без примусу. Примирення не встановлюється відсотком людей, які погодилися на публічне рукостискання.
«Наша програма довела результативність в іншій країні»
Попросіть опис умов і груп, дизайну та тривалості спостереження. Польовий експеримент у країні після насильства може підтримати правдоподібність механізму, проте не доводить такого самого результату в Україні. Вирішальними можуть бути різні загрози, структура громад, інституції й позиція постраждалих. Приклад дослідження в Іраку показує потребу окремо перевіряти переносимість результатів за межі конкретного формату.
«Ми охопили тисячі людей, отже, вплив значний»
Охоплення характеризує масштаб реалізації, а не величину соціального ефекту. Вплив вимагає даних про значущі наслідки й пояснення, чи вони пов’язані з програмою. Уточніть, чи рахували унікальних людей, як визначено результат і чи відрізняється він від того, що сталося б без проєкту.
Особливості оцінювання програм в Україні
У контексті російської агресії проти України оцінка програм суспільного відновлення має виходити з правової та фактичної асиметрії агресії й досвіду постраждалих. Не можна переносити модель однакової відповідальності «двох сторін» на агресора і постраждалих. Міжгрупова співпраця в громаді, підтримка внутрішньо переміщених людей, відновлення місцевих механізмів участі, захист постраждалих і доступ до послуг можуть мати змістовні результати без примусу до прощення чи контакту з кривдниками.
Для програм у громадах особливо важливі чіткі відповіді на запитання, хто ухвалює рішення, як запобігають виключенню людей з різним досвідом війни, чи доступні безпечні канали скарг, чи не підвищують публічні заходи ризик для учасників. Під час триваючого насильства ці питання впливають на саму можливість реалізації програми; результативність не можна відокремлювати від безпеки.
В Україні застосовувався Індекс соціальної згуртованості та примирення SCORE, який аналізує різні сторони горизонтальних відносин між людьми та групами і вертикальних відносин із інституціями. Він корисний для опису стану й відстеження окремих змін. При цьому навіть зміна показника SCORE після проєкту сама собою не доводить, що саме цей проєкт спричинив її: потрібна окрема причинна оцінка. Джерело ПРООН описує застосування інструмента, а не універсальний доказ ефективності конкретних програм.
Практичний пріоритет для українських громад — перевіряти заявлені результати в реальних умовах безпеки, участі та справедливості. Програма може бути корисною, коли допомагає людям безпечно діяти разом і захищати свої права, навіть якщо учасники не називають цей процес «примиренням».
Як сформулювати чесний підсумок оцінювання
Якісний підсумок відокремлює встановлені факти від припущень. Приклад належної формули: «Участь у програмі була добровільною; за шість місяців після завершення серед опитаних учасників зросла готовність до співпраці за вказаною шкалою; порівняння з іншою групою не здійснювали; тому причинний внесок програми та наслідки для громади загалом залишаються невстановленими». Такий підсумок точніше відображає значення даних, ніж категоричне «програма відновила мир».
Коли є належне порівняння, можна описати відмінність між групами, статистичну невизначеність і тривалість ефекту. Коли виявлено шкоду чи неоднакову користь, це має бути частиною висновку та плану коригування. Зміст відповідальної оцінки полягає у відкритому співвіднесенні обіцянки, перевірного результату, меж висновку та прав людей, на яких впливає програма.
Поширені запитання
Чи достатньо позитивних відгуків учасників, щоб визнати програму успішною?
Позитивні відгуки важливі для оцінки прийнятності й досвіду людей. Вони можуть засвідчувати, що зустріч була корисною, безпечною або змістовною для респондентів. Для твердження про зниження ворожості потрібні додаткові показники ставлення або поведінки, а для причинного висновку — належний дизайн оцінювання.
Чи обов’язково проводити рандомізований експеримент?
Ні. Метод має відповідати питанню, етиці й умовам безпеки. Експеримент може бути сильним інструментом для певних причинних тверджень, але іноді доречніші квазіекспериментальні або змішані методи. У звіті важливо чесно пояснити, яку міру впевненості дає обраний підхід (OECD, 2012).
Чи означає менша ворожість, що відбулося примирення?
Не обов’язково. Менша соціальна дистанція або готовність до спільного завдання свідчить про конкретний вимір змін. Примирення в контекстах тяжкої шкоди пов’язане також із безпекою, визнанням порушень, відповідальністю та суспільними умовами співіснування. Прощення постраждалих залишається добровільним.
Чи можна довіряти відсотку успіху, який наводить сама організація?
Показник можна осмислено оцінити, коли організація оприлюднює його визначення, вихідні дані в безпечному для учасників вигляді, спосіб порівняння, часовий горизонт і обмеження. Незалежна оцінка корисна для перевірки зацікавленості у позитивному висновку, але сама назва «незалежна» не замінює прозорої методики.
Якщо програма корисна частині учасників, чи варто її масштабувати?
Масштабування потребує аналізу того, для кого користь встановлена, які механізми могли її забезпечити, чи збережуться умови під час розширення і яких ризиків зазнають інші групи. Середні позитивні результати не слід поширювати на всіх без перевірки контексту та неоднорідності ефектів (Hsieh et al., 2022).
Хто має оцінювати програму: команда проєкту чи зовнішні фахівці?
Внутрішній моніторинг потрібний для щоденного вдосконалення роботи й реагування на шкоду. Незалежна оцінка посилює перевірюваність висновків за умови методичної компетентності, доступу до релевантних даних і захисту конфіденційності. До визначення питань та інтерпретації результатів слід залучати представників груп, на яких впливає програма, з дотриманням безпеки та добровільності.
Висновок
Обіцянки програм примирення та зниження ворожнечі заслуговують на довіру тоді, коли вони перетворені на конкретні перевірні твердження: визначено проблему, групи, цілі, часовий горизонт, показники, спосіб порівняння, права учасників і ризики. Найважливіше запитання звучить так: які зміни справді встановлено, для кого саме, наскільки вони тривалі й що дозволяє пов’язати їх із програмою? Відповідь має враховувати як позитивні результати, так і невизначеність, небажані наслідки та відповідальність перед людьми.
Пов’язані статті
Джерела
• Cocco, V. M., Vezzali, L., Stathi, S., Di Bernardo, G. A., & Dovidio, J. F. (2024). Mobilizing or sedative effects? A narrative review of the association between intergroup contact and collective action among advantaged and disadvantaged groups. Personality and Social Psychology Review, 28(2), 119–180. https://doi.org/10.1177/10888683231203141.
• Dixon, J., Tropp, L. R., Durrheim, K., & Tredoux, C. (2010). “Let Them Eat Harmony”: Prejudice-reduction strategies and attitudes of historically disadvantaged groups. Current Directions in Psychological Science, 19(2), 76–80. https://doi.org/10.1177/0963721410363366.
• Hsieh, W., Faulkner, N., & Wickes, R. (2022). What reduces prejudice in the real world? A meta-analysis of prejudice reduction field experiments. British Journal of Social Psychology, 61(3), 689–710. https://doi.org/10.1111/bjso.12509.
• Mousa, S. (2020). Building social cohesion between Christians and Muslims through soccer in post-ISIS Iraq. Science, 369(6505), 866–870. https://doi.org/10.1126/science.abb3153.
• OECD. (2012). Evaluating peacebuilding activities in settings of conflict and fragility: Improving learning for results. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9789264106802-en.
• OECD. (2021). Applying evaluation criteria thoughtfully. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/543e84ed-en.
• Paluck, E. L. (2009). Reducing intergroup prejudice and conflict using the media: A field experiment in Rwanda. Journal of Personality and Social Psychology, 96(3), 574–587. https://doi.org/10.1037/a0011989.
• Paluck, E. L., & Green, D. P. (2009). Prejudice reduction: What works? A review and assessment of research and practice. Annual Review of Psychology, 60, 339–367. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.60.110707.163607.
• Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.
• Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439.
• Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
• Scacco, A., & Warren, S. S. (2018). Can social contact reduce prejudice and discrimination? Evidence from a field experiment in Nigeria. American Political Science Review, 112(3), 654–677. https://doi.org/10.1017/S0003055418000151.
• United Nations Development Programme. (n.d.). Social Cohesion and Reconciliation Index (SCORE) for Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/social-cohesion-and-reconciliation-index-score-eastern-ukraine.
• United Nations Sustainable Development Group. (2022). Good Practice Note on Conflict Sensitivity, Peacebuilding, and Sustaining Peace. https://unsdg.un.org/resources/good-practice-note-conflict-sensitivity-peacebuilding-and-sustaining-peace.