Дефіцит лікування психічних розладів: масштаб, причини й рішення
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дефіцит лікування психічних розладів — це розрив між кількістю людей, які потребують відповідної допомоги, та кількістю тих, хто фактично отримує її в належному обсязі. Цей системний показник відображає, чи забезпечують фінансування, служби, кадри, маршрути й стандарти якості реальні потреби населення. Він стосується першого звернення, своєчасного оцінювання, доступності потрібного лікування, безперервного супроводу та результатів.
Людина може відвідати консультацію й водночас залишитися без допомоги, достатньої для конкретної клінічної потреби. Тому в міжнародній літературі розрізняють формальне охоплення послугами та ефективне охоплення. За доповіддю ВООЗ про психічне здоров’я у світі 2025 року, понад мільярд людей живуть із психічними розладами, а потреба в належних послугах залишається значною мірою незадоволеною. Масштаб дефіциту залежить від країни, розладу, доступності служб і способу вимірювання.
Що означає дефіцит лікування
Міжнародний термін treatment gap позначає частку людей із визначеною потребою в лікуванні, які за встановлений період не отримали врахованої дослідниками послуги. Показник завжди залежить від визначення потреби, форми допомоги й тривалості спостереження. Дефіцит лікування можна аналізувати для певного розладу, окремої території, вікової групи, мережі служб або країни загалом.
Насамперед необхідно розрізняти клінічну потребу, психологічні труднощі, скринінгові симптоми й встановлений діагноз. Опитування щодо тривоги або стресу допомагають планувати послуги, однак самі по собі не визначають, хто має показання до певного лікування. Неправильний знаменник призводить до хибного завищення або заниження частки людей без допомоги.
Чотири виміри незадоволеної потреби
Розрив у зверненні виникає, коли людина із визначеною потребою не контактує з відповідною службою. Розрив у доступі зберігається, якщо вона прагне отримати допомогу, однак послуга віддалена, надто дорога, недоступна через чергу або не відповідає її віковим і фізичним можливостям.
Розрив у достатності означає, що контакт уже відбувся, проте лікування за обраними критеріями не мало належного змісту, обсягу, тривалості чи подальшого спостереження. Ефективне охоплення враховує також якість і значущі результати допомоги. Міжнародне дослідження ефективного охоплення лікуванням депресії демонструє, як різні критерії контакту та достатності дають суттєво відмінні результати.
Як рахують дефіцит лікування
У спрощеній моделі дефіцит дорівнює числу людей із визначеною потребою, які не отримали відповідної послуги, поділеному на загальну кількість людей із такою потребою, помноженому на 100%. Наприклад, якщо серед тисячі людей із належно встановленою потребою 350 отримали враховану допомогу, дефіцит становить 65%. Це навчальний розрахунок, а не статистичні дані для України.
Для зіставлення показників треба називати розлад і критерії діагностичної оцінки, групу населення, період, джерело даних і визначення належного лікування. Потрібно також зазначати, чи враховані сімейні лікарі, амбулаторні фахівці, спеціалізовані заклади, приватні практики та психосоціальні служби. Без цього числа з різних країн або років втрачають порівнюваність.
Світовий масштаб і різниця між країнами
У Всесвітній доповіді ВООЗ 2022 року наведено оцінку, що приблизно 71% людей із психозами у світі не отримували послуг у сфері психічного здоров’я. Ця цифра стосується певної групи станів, дослідницького періоду й визначення охоплення. Її не можна називати відсотком людей без лікування всіх психічних розладів у 2026 році.
Атлас психічного здоров’я ВООЗ 2024 року, опублікований у 2025 році, узагальнив дані 144 країн. Медіанна частка державних видатків на психічне здоров’я становила близько 2% видатків систем охорони здоров’я, а медіанна забезпеченість кадрами — 13 працівників сфери психічного здоров’я на сто тисяч населення. Ці показники характеризують ресурсну спроможність і структуру систем, проте самі по собі не вимірюють достатність лікування.
Відповідно до повідомлення ВООЗ про результати Атласу, лише 22 держави надали придатні дані для оцінювання охоплення послугами людей із психозами. Серед країн із низькими доходами охоплення в цьому наборі було менш як 10%, а у країнах із вищими доходами — понад 50%. Порівняння відображає обмежену групу держав, які подали дані, і потребує уважного тлумачення.
Що відомо про Європу
Систематичний огляд Барбуї та колег, опублікований у 2025 році, включив 45 досліджень зі 198 національними та субнаціональними оцінками охоплення послугами. Для великого депресивного розладу мінімально достатня допомога в окремих країнах охоплювала менш як 10% людей, а в інших — понад 35%. Оцінки для тривожних розладів становили від 7% у Болгарії до 47% у Швеції за представленими визначеннями. Для деяких психотичних розладів зареєстроване охоплення було вищим, інколи понад 90%, проте зі значними відмінностями.
Автори встановили нестачу стандартизованих і повторних вимірювань. Дані багатьох країн неповні, використовують різні критерії, часто не дозволяють оцінити тенденцію в часі. Високий відсоток зареєстрованих контактів не дорівнює високій якості чи дотриманню прав людини.
Будь-який контакт і достатнє лікування
У дослідженні Віґо та співавторів 41,8% людей із великим депресивним розладом мали контакт із послугами психічного здоров’я, а розрахований розрив ефективного охоплення за критеріями дослідників наближався до 90%. Це результат конкретної міжнародної вибірки, дослідницького періоду та моделі оцінювання. Його не можна переносити на кожну країну або кожен психічний розлад.
Для керівників служб розбіжність показує необхідність оцінювати два етапи: чи вдалося людині потрапити на перший прийом і чи забезпечила система достатню та відповідну допомогу після нього. Формальне збільшення кількості консультацій може приховувати незмінну проблему короткого, перерваного або невідповідного лікування.
Як утворюється дефіцит: шлях від потреби до лікування
На першому етапі людина розпізнає труднощі й визначає можливість звернення. Далі потрібні доступна служба, зрозумілий порядок запису, належна оцінка стану, визначення терміновості, відповідне втручання та спостереження. Кожен перехід може створювати затримку чи повну втрату доступу. Важливо відстежувати не тільки кількість звернень, а й час очікування, виконання направлень, продовження супроводу та результати.
Сприйняття потреби та довіра
Люди можуть недооцінювати тяжкість стану, сподіватися на самостійне поліпшення, боятися осуду, розголошення медичної інформації чи не розуміти, яка допомога доступна. Міжнародне дослідження Віани та колег, що охопило 22 опитування у 19 країнах, розрізняє бар’єри, пов’язані з оцінюванням потреби, переконаннями про лікування, стигмою та практичними умовами звернення.
Психологічні чинники можуть посилюватися негативним досвідом роботи служб. Доступна й точна інформація, конфіденційність, повага й участь пацієнтів у рішеннях важливі для побудови довіри. Водночас інформаційна кампанія не замінює фінансування, кадрів і вільних місць прийому. Психологію цього процесу окремо розкривають звернення по допомогу та бар’єри доступу.
Географія, вартість і черги
Формально безоплатна консультація може потребувати значних витрат на дорогу, догляд за дитиною, проживання та втрачений робочий час. Якщо найближчий заклад розташований далеко, громадський транспорт не працює або запис можливий через кілька місяців, фактична доступність послуги зменшується. Тому територіальне планування повинно враховувати транспорт, режим роботи, очікування й можливість отримати потрібні ліки та інші втручання.
Дистанційний формат розширює вибір лише для людей із технічним доступом, належними умовами приватності та клінічною можливістю отримати відповідну допомогу дистанційно. Наявність відеозв’язку не замінює очного огляду, кризового реагування або спеціалізованого втручання за необхідності.
Кадри, компетенції та обсяг послуг
Система потребує не лише лікарів-психіатрів і психологів, а й працівників первинної ланки, медичних сестер, соціальних фахівців, супервізорів та команд координації. Фактична кадрова спроможність залежить від їхніх компетенцій, реального часу прийому, географічного розміщення й можливості передавати складні випадки до фахівців. Підрахунок штатних посад без оцінки прийому й результату створює завищене уявлення про доступ.
Людина може мати доступ тільки до короткої консультації, тоді як потребує іншого втручання або тривалого супроводу. Нестача відповідних психологічних, медикаментозних і психосоціальних послуг зберігає дефіцит достатньої допомоги. ВООЗ у рекомендаціях щодо громадських служб підтримує комплексне й особистісно орієнтоване надання послуг із дотриманням прав.
Розрив між закладами та після виписки
Під час переходу між первинною допомогою, психіатром, стаціонаром, громадською командою і соціальними службами можуть губитися направлення або відповідальність за наступний контакт. Пацієнти повторно розповідають історію стану, чекають на нове оцінювання або залишаються без подальшого спостереження. Інтеграція допомоги у медичні та соціальні служби розглядає механізми, які пов’язують ці етапи.
Нерівність доступу
Діти та підлітки потребують служб відповідного вікового профілю. Старші люди можуть мати поєднані соматичні й психічні проблеми та обмеження мобільності. Люди з інвалідністю потребують фізичної й комунікативної безбар’єрності. Внутрішньо переміщеним особам потрібне відновлення маршруту після переїзду, а людям без житла — доступні способи контакту і тривалого супроводу.
Огляд оглядів про бар’єри допомоги для біженців та шукачів притулку показує, що перешкоди виникають одночасно на рівні обставин людей і організації послуг. Для системного управління необхідно оцінювати дефіцит за групами й регіонами, а не тільки середній національний показник.
Що відомо про Україну
Війна змінила розселення людей, потреби в підтримці, транспортні шляхи, роботу медичних закладів і доступність фахівців. У звіті Європейського регіонального бюро ВООЗ щодо фінансування психічного здоров’я в Україні наведено оцінку, що у 2022 році проблеми психічного здоров’я могли зачіпати близько 9,6 мільйона людей. Це оцінка можливого масштабу потреб у конкретний період, а не кількість осіб із підтвердженим діагнозом або показаннями до певного лікування у 2026 році.
За опитуванням потреб дорослого населення України, проведеним ВООЗ у квітні 2025 року, понад 70% респондентів відзначали симптоми тривоги, депресії чи сильного стресу протягом попереднього року, тоді як приблизно кожний п’ятий звертався по професійну допомогу. Самозвіт про симптоми не встановлює діагнозу, а звернення не доводить достатності лікування. Ці дві частки не можна віднімати одну від одної й оголошувати результат точним національним дефіцитом лікування.
Що показують дані НСЗУ
НСЗУ 4 березня 2026 року повідомила про 195 центрів ментального здоров’я. У 2025 році послуги відповідного пакета в 160 закладах отримали 114 257 пацієнтів, серед яких 24 637 дітей. Це адміністративні відомості про конкретну мережу та пакет, які засвідчують роботу служб. Їх не слід ототожнювати з кількістю всіх людей, які отримували психіатричну допомогу в Україні, або ділити на поширеність симптомів для оцінки дефіциту.
НСЗУ повідомляла також про понад 740 тисяч пацієнтів із діагнозами розладів психіки та поведінки, які отримували медичну допомогу у 2024 році. Цей ширший адміністративний показник має інший рік і правила обліку, тому його не можна безпосередньо порівнювати з показником центрів 2025 року. Для оцінки охоплення потрібна єдина методологія і незалежна оцінка потреб населення.
Як користуватися доступними маршрутами
МОЗ України пояснює, що однією з точок входу є сімейний лікар, терапевт або педіатр, який може оцінити проблему в межах компетенції й визначити подальший маршрут. НСЗУ описує можливість самостійного звернення до центрів ментального здоров’я або звернення за направленням. Конкретні умови безоплатної допомоги залежать від послуги й чинного договору закладу. Довідкова лінія НСЗУ — 16-77.
Практичні маршрути наведено окремо: як обрати маршрут допомоги, як знайти заклад психіатричної допомоги, як потрапити до психіатра, як отримати безоплатну психологічну допомогу через НСЗУ й сімейного лікаря. За безпосередньої загрози життю чи безпеці потрібне екстрене звернення; відповідний шлях розкриває матеріал про невідкладну психіатричну допомогу.
Системні рішення для скорочення дефіциту
Первинна допомога, своєчасна оцінка й направлення
Інтеграція психічного здоров’я в первинну медицину здатна розширити можливість раннього звернення там, де спеціалізованих служб замало. Це вимагає підготовки фахівців, професійної супервізії, критеріїв клінічної оцінки, можливості отримати консультацію спеціаліста й надійного механізму направлення. Клінічна настанова ВООЗ mhGAP 2023 року допомагає організовувати доказову допомогу в неспеціалізованих медичних умовах з урахуванням місцевої системи.
Розширення скринінгу не дасть очікуваного результату, якщо немає місць для оцінювання та лікування тих, хто його потребує. Належна система забезпечує перехід від первинного контакту до відповідної послуги, а після спеціалізованого лікування — можливість безперервного супроводу. Роль ланок докладно розкриває стаття про рівні допомоги.
Розподіл компетенцій, навчання та супервізія
До підвищення кадрової спроможності належать підготовка працівників первинної ланки, залучення кваліфікованих неспеціалізованих фахівців до визначених завдань, доступ до супервізії та можливість скерувати складні випадки. Систематичний огляд і метааналіз трансдіагностичних втручань неспеціалізованих надавачів досліджує відповідні підходи для певних поширених станів у країнах із низькими та середніми доходами.
Ефективність окремого втручання не є доказом однакового результату для всіх вікових груп, діагнозів і систем. Без контролю якості, підготовки та супервізії збільшення числа консультацій може не покращити достатність лікування. Рішення слід оцінювати за реальним охопленням і наслідками для людей.
Громадські, амбулаторні та командні послуги
Настанови ВООЗ щодо громадських служб психічного здоров’я пропонують особистісно орієнтовану допомогу з повагою до прав і зв’язком із житлом, працею, освітою та соціальними послугами. За належної організації допомога поруч із місцем життя полегшує контакт і безперервність, проте потребує стабільного фінансування, підготовлених команд і доступу до спеціалізованої ланки.
Українські приклади наведено в окремих матеріалах про центри ментального здоров’я, мобільні мультидисциплінарні команди та ведення випадку. Для системної оцінки потрібно з’ясувати, чи отримують ці послуги люди, які їх найбільше потребують.
Фінансування доступу та якості
Розподіл коштів повинен враховувати реальну потребу, територію, рівні допомоги, необхідність тривалого супроводу та фінансовий захист людини. У звіті ВООЗ про фінансування психічного здоров’я України реформа фінансування пов’язується зі зміною структури послуг, розвитком амбулаторної й громадської допомоги та підготовкою кадрів.
Окрема вимога — уникати стимулювання тільки великої кількості коротких відвідувань. Потрібне фінансування спостереження, командної співпраці, супервізії, координації та відповідних втручань. Збільшення бюджету оцінюють за фактичним розширенням достатньої допомоги та зменшенням нерівності, а не за одним показником витрат.
Якість, права і безперервність
Підвищення охоплення повинно супроводжуватися безпечною клінічною оцінкою, доступом до рекомендованих втручань, інформованою участю людини, конфіденційністю та можливістю змінити маршрут. Планований наступний прийом, виконане направлення і зв’язок після виписки зменшують ризик перерваного супроводу.
Ефективність служб оцінюють у декількох площинах: структура, процес, результати, безпека та права людини. Канонічна стаття про якість допомоги розкриває методи такого оцінювання. Системна реформа має перевіряти, чи змінилася достатність допомоги для груп, які раніше залишалися без неї.
Які показники потрібні для контролю прогресу
Перший показник — кількість людей з оціненою потребою за конкретними розладами, віковими групами та територіями. Другий — частка з них, які отримали принаймні один відповідний контакт. Третій — частка тих, хто отримав мінімально достатню допомогу за заздалегідь визначеними критеріями. Четвертий — безпека, функціонування, досвід пацієнтів і результати втручань. П’ятий — справедливість доступу між регіонами та групами населення.
Окремо варто вимірювати час до першого прийому, невиконані направлення, перерви між рівнями, доступність необхідних втручань, навантаження працівників та втрати після виписки. Жоден показник не замінює всю картину. Зростання числа консультацій може відображати як розширення доступу, так і повторні відвідування або зміну правил звітності.
Дані електронної системи охорони здоров’я, реєстрів, незалежних репрезентативних опитувань і оцінки пацієнтського досвіду доповнюють одне одного. Люди, які взагалі не звернулися, зазвичай не потрапляють до адміністративних реєстрів, отже розрахунок дефіциту за ними одними буде неповним. Огляд європейського охоплення 2025 року наголошує на необхідності гармонізованих повторних вимірювань.
Яких рішень недостатньо
Відкриття нової установи без персоналу й доступного порядку прийому не гарантує скорочення дефіциту. Просвітницька кампанія за незмінної пропускної здатності служб може збільшити чергу. Цифрова платформа не вирішує проблем очної допомоги та цифрової нерівності. Скринінг потребує чіткого маршруту до клінічного оцінювання і показаного втручання.
Поширення окремої успішної моделі на всю країну потребує адаптації, перевірки результатів, фінансування і контролю якості. Дані одного дослідження про користь певного підходу в конкретній популяції не визначають його ефективності для всіх груп населення.
Часті запитання
Чи включають усіх людей із тривогою або стресом до дефіциту лікування?
Для правильного підрахунку визначають клінічну потребу й конкретні критерії допомоги. Симптом, результат скринінгу, психологічні труднощі та встановлений розлад мають різний зміст. Самозвіт про стрес не встановлює діагноз і не створює автоматичного показання до лікування.
Чому частка звернень відрізняється від ефективного охоплення?
Звернення показує контакт зі службою. Ефективне охоплення додає оцінку належного обсягу, якості та результатів лікування. Тому велика кількість прийомів може співіснувати зі значною незадоволеною потребою.
Який відсоток людей із психічними розладами не отримує лікування в Україні у 2026 році?
Наведені офіційні джерела не дають єдиного перевіреного загальнонаціонального відсотка для всіх психічних розладів за спільним визначенням потреби та достатності лікування. Опитування симптомів і статистика отриманих послуг описують різні частини проблеми. Їх не можна механічно віднімати одне від одного.
Чи достатньо збільшити кількість фахівців?
Кадрова спроможність важлива, але результат залежить також від розміщення служб, фінансування, часу очікування, компетенцій, супервізії, виконання направлень, безперервності та якості допомоги. Ефективна реформа змінює весь маршрут людини.
Куди звернутися людині, яка довго не отримує допомоги?
Можна уточнити наявність потрібної послуги у сімейного лікаря, спеціалізованого надавача та через офіційні канали НСЗУ. Порядок, доступність і умови конкретної послуги потрібно перевірити. За небезпечного гострого стану необхідний терміновий маршрут екстреної допомоги. Практичний алгоритм міститься в статті про вибір маршруту допомоги.
Висновок
Зменшення дефіциту лікування психічних розладів означає, що більша частка людей із визначеною потребою отримує своєчасну, достатню, безпечну й відповідну допомогу та має можливість продовжити її. Для цього система повинна узгоджувати фінансування, кадри, територіальний доступ, первинну й спеціалізовану ланки, якість та тривалий супровід.
Стратегічний орієнтир — шлях від реальної потреби населення до належного результату. Загальну будову розкриває стаття про системи охорони психічного здоров’я, а порівняльні організаційні підходи — стаття про моделі допомоги.
Пов’язані статті
Системи охорони психічного здоров’я: рівні, служби та принципи — загальна структура.
Моделі організації психіатричної та психосоціальної допомоги — організаційні альтернативи.
Якість допомоги у сфері психічного здоров’я: стандарти та критерії — достатність послуг.
Бар’єри доступу до допомоги у сфері психічного здоров’я — перешкоди зверненню.
Система охорони психічного здоров’я в Україні — державний контекст.
Центри ментального здоров’я в Україні — спеціалізовані послуги.
Безоплатна психологічна допомога в Україні — практичні маршрути.
Джерела
Barbui, C., Alonso, J., Chisholm, D., та ін. (2025). Mental health service coverage and gaps among adults in Europe: a systematic review. The Lancet Regional Health – Europe, 57, 101458. https://doi.org/10.1016/j.lanepe.2025.101458.
Dumke, L., Wilker, S., Hecker, T., Neuner, F. (2024). Barriers to accessing mental health care for refugees and asylum seekers in high-income countries: A scoping review of reviews. Clinical Psychology Review, 113, 102491. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2024.102491.
Міністерство охорони здоров’я України. (б. д.). Де і як отримати безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційна сторінка.
Національна служба здоров’я України. (2025). Безоплатна допомога у сфері ментального здоров’я у Програмі медичних гарантій. Офіційне повідомлення.
Національна служба здоров’я України. (2026). 195 центрів ментального здоров’я: безоплатна допомога по всій Україні. Офіційне повідомлення.
Ó hAnrachtaigh, C., та ін. (2024). Transdiagnostic Psychological Interventions for Symptoms of Common Mental Disorders Delivered by Non-Specialist Providers in Low- and Middle-Income Countries: A Systematic Review and Meta-Analysis. Depression and Anxiety, 2024, 5037662. https://doi.org/10.1155/2024/5037662.
Viana, M. C., Kazdin, A. E., Harris, M. G., та ін. (2025). Barriers to 12-month treatment of common anxiety, mood, and substance use disorders in the World Mental Health surveys. International Journal of Mental Health Systems, 19, 6. https://doi.org/10.1186/s13033-024-00658-2.
Vigo, D., Haro, J. M., Hwang, I., та ін. (2022). Toward measuring effective treatment coverage: critical bottlenecks in quality- and user-adjusted coverage for major depressive disorder. Psychological Medicine, 52(10), 1948–1958. https://doi.org/10.1017/S0033291720003797.
World Health Organization. (2021). Guidance on community mental health services: promoting person-centred and rights-based approaches. ВООЗ.
World Health Organization. (2022). World mental health report: transforming mental health for all. ВООЗ.
World Health Organization. (2023). Mental Health Gap Action Programme guideline for mental, neurological and substance use disorders. Third edition. ВООЗ.
World Health Organization. (2025). Mental health atlas 2024. ВООЗ.
World Health Organization. (2025). World mental health today: latest data. ВООЗ.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2023). Leveraging health financing to strengthen mental health services in Ukraine. ВООЗ/Європа.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2025). Health needs assessment of the adult population in Ukraine: survey report, April 2025. ВООЗ/Україна.