Гуманістична психологія: що це, основні ідеї, Роджерс, Маслоу та сучасне значення
Оновлено: 16 вер.
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 19 вересня 2023 · Редакційна політика
Гуманістична психологія — це напрям психології XX століття, який поставив у центр цілісну людину: її суб’єктивний досвід, здатність робити вибір, будувати стосунки, шукати сенс і розвивати власні можливості. Вона сформувалася як альтернатива поясненням, у яких поведінку людини зводили переважно до несвідомих конфліктів або до реакцій, сформованих середовищем. У гуманістичній традиції важливо не лише те, що людина робить, а й те, як вона переживає свій світ і ким прагне стати.
Це не одна психотерапевтична техніка і не синонім гуманізму. Гуманістична психологія — ширший психологічний рух, з якого виросли різні теорії особистості, підходи до консультування та психотерапії. Найвідоміші постаті напряму — Карл Роджерс і Абрахам Маслоу; до історії руху також належать Ролло Мей, Шарлотта Бюлер, Джеймс Бюдженталь та інші дослідники й практики.
Що таке гуманістична психологія
Американська психологічна асоціація визначає humanistic psychology як підхід, що особливо розвинувся від 1940-х до початку 1970-х років і сьогодні найвиразніше представлений сімейством психотерапевтичних та консультативних підходів. Для нього характерні цілісний погляд на людину, увага до феноменологічного — тобто пережитого від першої особи — досвіду, вибору, способу життя та самоактуалізації.
Тому точніше називати гуманістичну психологію психологічним напрямом або рухом, а не окремою «науковою галуззю». Вона запропонувала власну систему питань про особистість і терапевтичні відносини, але її поняття мають різний статус: частина стала предметом емпіричних досліджень, частина зберігає історико-теоретичне або філософське значення. Сучасну доказовість також оцінюють не для всього гуманістичного руху разом, а для конкретних методів і втручань.
Як виникла «третя сила» у психології
У середині XX століття американська психологія значною мірою розвивалася під впливом психоаналітичної та поведінкової традицій. Гуманістичні автори вважали, що цих моделей недостатньо для опису таких явищ, як творчість, цінності, вибір, переживання сенсу, особистісне зростання й унікальність життєвого досвіду. Звідси з’явилася історична формула «третьої сили» — самоназва нового руху поряд із психоаналізом і біхевіоризмом.
Рух оформлювався поступово. У 1950-х Маслоу, Роджерс, Кларк Мустакас та інші однодумці обговорювали психологію особистості, творчість, актуалізацію та сенс. У 1961 році почав виходити Journal of Humanistic Psychology. У 1963 році відбулася установча зустріч професійної асоціації, а конференція в Олд-Сейбруку 1964 року стала важливою подією, яка закріпила гуманістичну психологію як помітний інтелектуальний рух. Саме тому говорити про одного одноосібного «засновника гуманістичної психології» історично неточно.
Основні ідеї гуманістичної психології
У різних гуманістичних авторів теорії відрізнялися, але їх об’єднувало кілька стійких орієнтирів.
Цілісність людини. Особистість розглядають як організоване ціле, а не як просту суму окремих реакцій, симптомів або потягів.
Суб’єктивний досвід. Те, як людина сприймає ситуацію, себе та інших, є психологічно значущим і не зводиться до зовнішнього опису її поведінки.
Здатність до вибору й самоспрямування. Гуманістичні моделі надають великого значення активній участі людини у власному житті, її рішенням, відповідальності та можливості змінювати спосіб взаємодії зі світом.
Розвиток і актуалізація можливостей. Центральним стало питання не тільки про усунення страждання, а й про те, як людина розвиває здібності, автономію, творчість і більш узгоджене відчуття себе.
Цінність міжособистісних відносин. У терапевтичній лінії Роджерса особливе місце посіли емпатійне розуміння, прийняття та справжність терапевта у відносинах із клієнтом.
Ці положення є історичним ядром напряму, а не універсальними біологічними законами. Наприклад, твердження про вроджену тенденцію кожної людини до максимально можливого розвитку має теоретичне значення в гуманістичних моделях, але його не слід подавати як безумовно доведений факт про всіх людей у будь-яких умовах.
Карл Роджерс і людиноцентрований підхід
Карл Роджерс був одним із засновницьких діячів гуманістичної психології та створив терапевтичну традицію, яка пройшла шлях від недирективної терапії до клієнт-центрованої, а згодом до ширшого людиноцентрованого підходу. У цій моделі терапевт не займає позицію експерта, який пояснює людині «хто вона насправді», а створює відносини, у яких клієнт може точніше усвідомлювати власний досвід і самостійно формувати напрям змін.
У статті 1957 року The Necessary and Sufficient Conditions of Therapeutic Personality Change Роджерс сформулював шість умов терапевтичної зміни. Найвідоміші з них стосуються конгруентності терапевта, безумовного позитивного ставлення та емпатійного розуміння внутрішньої системи координат клієнта. Для гуманістичної традиції це стало принциповим поворотом: якість терапевтичних відносин розглядалася не як фон для «справжньої техніки», а як центральна частина процесу.
Водночас людиноцентрований підхід Роджерса не дорівнює всій гуманістичній психології. Це один із найвпливовіших методів усередині ширшого напряму, який включає різні теорії особистості та психотерапевтичні традиції.
Абрахам Маслоу: мотивація, потреби й самоактуалізація
Абрахам Маслоу був іншим ключовим діячем гуманістичного руху. У праці A Theory of Human Motivation 1943 року він описав групи базових людських потреб, пов’язаних ієрархією відносної пріоритетності. Згодом ця теорія стала відома як ієрархія потреб Маслоу. Популярна картинка у формі піраміди з жорсткими «сходинками» не була створена самим Маслоу; це пізніша візуалізація, яка спрощує його текст.
Особливо впливовим стало поняття самоактуалізації — розвитку й реалізації можливостей людини. Сам термін не винайшов Маслоу: до нього його використовував невролог і теоретик організмічної психології Курт Гольдштайн. Маслоу переосмислив і популяризував самоактуалізацію в контексті теорії мотивації, а Роджерс розробив споріднену, але не тотожну ідею актуалізаційної тенденції у власній теорії особистості.
Тому «гуманістична психологія = піраміда Маслоу» — таке саме спрощення, як «гуманістична психологія = терапія Роджерса». Обидві лінії є центральними для історії напряму, але жодна з них не вичерпує його.
Гуманістична й екзистенційна психологія: близькі, але не тотожні
Гуманістична психологія історично багато запозичила з феноменології та екзистенціалізму. Ролло Мей та інші автори допомагали переносити європейську екзистенційну думку в американську психологію. Через це в літературі часто зустрічається сполучення «екзистенційно-гуманістичний».
Проте екзистенційна психологія має власні історичні й клінічні лінії. Вона особливо зосереджується на скінченності життя, свободі та відповідальності, тривозі, ізоляції, виборі й сенсі. Гуманістична традиція частіше наголошує на цілісності людини, потенціалі розвитку, автентичності та якості відносин. Межа між ними проникна, але зливати ці напрями в одну сутність не варто.
Чим гуманістична психологія відрізняється від гуманізму
Слово «гуманістична» створює природну асоціацію з гуманізмом, але це різні поняття. Гуманізм — широка інтелектуальна, етична й історична традиція, що має значно давніші корені та різні форми. Гуманістична психологія — конкретний психологічний рух XX століття зі своїми авторами, працями, професійними організаціями та психотерапевтичними напрямами.
Між ними є ціннісна спорідненість: увага до людської гідності, свободи, відповідальності й розвитку. Але гуманістичну психологію не слід описувати просто як «психологічне застосування гуманізму». Її безпосередні інтелектуальні джерела включали феноменологію, екзистенційну думку, організмічні теорії та внутрішні дискусії самої психології середини XX століття.
Гуманістична психологія і психотерапія
Гуманістичний рух був ширшим за психотерапію, але саме в терапевтичній практиці його спадщина сьогодні найбільш помітна. Людиноцентрована терапія Роджерса, частина сучасних експерієнційних підходів та інші методи гуманістичної традиції працюють із переживанням клієнта, емоційною обробкою досвіду, саморозумінням і терапевтичними відносинами.
Тут важливе розрізнення: історичні ідеї гуманістичної психології не є самі по собі клінічним протоколом. Коли дослідники перевіряють ефективність лікування депресії чи іншого стану, вони оцінюють конкретно описане втручання, його тривалість, підготовку терапевтів, контрольну групу й результати — а не «гуманістичність» як загальну світоглядну позицію.
Що показують сучасні дослідження
Систематичний огляд і метааналіз 2024 року охопив 17 рандомізованих контрольованих досліджень індивідуальних гуманістично-експерієнційних терапій для депресії. Після завершення лікування ці підходи показували кращі результати, ніж звичайна допомога, і в середньому не відрізнялися від активних альтернативних психотерапій. На подальшому спостереженні перевага над звичайною допомогою вже не була статистично переконливою, а активні альтернативи мали невелику перевагу. Автори окремо вказали на неточність оцінок, неоднорідність і ризик систематичних похибок у частині досліджень.
Рекомендації NICE щодо лікування депресії у дорослих також включають консультування для депресії як один із можливих психологічних варіантів у відповідному клінічному контексті, якщо воно проводиться за емпірично валідованим протоколом підготовленим фахівцем. Це приклад того, як сучасна доказова практика оцінює конкретну терапію та показання, а не видає загальний вердикт усій гуманістичній психології.
Якщо ви обираєте психотерапію для власного запиту, практично важливі не лише назва школи, а й кваліфікація фахівця, метод, проблема, з якою ви звертаєтеся, ваші цілі та відчуття робочого контакту. На сторінці каталогу фахівців можна порівнювати спеціалізацію й формат роботи психологів.
Критика гуманістичної психології та її сучасне значення
Гуманістична психологія вплинула на мову психотерапії та психології особистості, але частина її ранніх положень викликала обґрунтовану критику. Широкі поняття на кшталт «повного розкриття потенціалу» важко операціоналізувати; деякі ранні узагальнення спиралися на невеликі або вибіркові спостереження; а ціннісні твердження про те, якою людина «має стати», не можна автоматично ототожнювати з емпіричними фактами.
Водночас історичне значення напряму не зводиться до старих гасел. Гуманістичні автори систематично поставили в центр теми, які тоді часто залишалися на периферії академічної психології: переживання від першої особи, цінності, сенс, творчість, автономію, цілісність особистості та якість терапевтичних відносин. Частина цих питань сьогодні досліджується вже в інших теоретичних рамках і сучасними методами.
Отже, гуманістична психологія зберігає подвійний статус. Це важливий історичний напрям психології XX століття з власними теоріями та інституціями — і водночас жива традиція, найпомітніша сьогодні в психотерапії та консультуванні. Її найсильніше читати не як набір оптимістичних афоризмів про «безмежний потенціал», а як спробу побудувати психологію, у якій людський досвід, відносини, вибір і розвиток є повноцінними предметами аналізу.
Поширені запитання
Хто заснував гуманістичну психологію?
У гуманістичної психології немає одного одноосібного засновника. Карл Роджерс і Абрахам Маслоу були ключовими засновницькими діячами; важливу роль у формуванні руху також відіграли Ролло Мей, Джеймс Бюдженталь, Шарлотта Бюлер, Кларк Мустакас та інші.
Чому гуманістичну психологію називали «третьою силою»?
Так прихильники руху історично позначали альтернативу двом впливовим традиціям американської психології середини XX століття — психоаналізу та біхевіоризму. Формула «третя сила» описує історичну самоідентифікацію руху, а не сучасний рейтинг психологічних шкіл.
Яка головна ідея гуманістичної психології?
Її ядро — цілісний погляд на людину та серйозне ставлення до суб’єктивного досвіду, вибору, цінностей, відносин і розвитку. У різних авторів це ядро оформлювалося по-різному: через самоактуалізацію, актуалізаційну тенденцію, автентичність, сенс або умови психологічного зростання.
Гуманізм і гуманістична психологія — це одне й те саме?
Ні. Гуманізм — широка історична, філософська й етична традиція. Гуманістична психологія — психологічний рух XX століття. Між ними є ціннісні перетини, але це окремі сутності з різною історією та предметом.
Людиноцентрована терапія — це гуманістична психологія?
Людиноцентрований підхід Карла Роджерса належить до гуманістичної традиції, але не дорівнює всій гуманістичній психології. Напрям ширший і включає інші теорії та психотерапевтичні лінії.
Чи є гуманістична психотерапія доказовою?
Питання слід ставити щодо конкретного методу й конкретного стану. Для гуманістично-експерієнційних терапій існують рандомізовані дослідження та метааналізи, зокрема при депресії, але сила доказів і результати відрізняються залежно від методу, порівняння та тривалості спостереження.
Чи створив Маслоу відому піраміду потреб?
Ні. Маслоу описав ієрархію потреб у тексті, але не створював знайому багаторівневу пірамідальну схему. Піраміда стала пізнішою популярною візуалізацією його теорії.