Ролло Мей: біографія, екзистенційна психологія, тривога, свобода і воля

Ролло Ріс Мей (Rollo Reece May; 21 квітня 1909 — 22 жовтня 1994) — американський психолог, психотерапевт і письменник, один із ключових представників екзистенційної психології у Сполучених Штатах. Його праці поєднали європейську екзистенційну філософію, клінічну психологію, психоаналітичну традицію та досвід психотерапії в систему, де центральними стали тривога, свобода, відповідальність, воля, любов, мужність, творчість і межі людського існування.

Мей не створив екзистенціалізм і не був одноосібним засновником екзистенційної психотерапії. Його історична роль точніша й цікавіша: він став одним із головних посередників, через яких європейська екзистенційно-феноменологічна думка ввійшла в американську психологію та психотерапію. Саме тому його важливо читати не як автора набору афоризмів про «сенс життя», а як психолога, який поставив питання про людське існування всередині професійної психологічної мови.

Для Мея людина не зводиться до суми симптомів, потягів або реакцій. Вона живе серед реальних обмежень, але водночас постійно займає позицію щодо власного життя. З цієї напруги між можливістю і межею виникають свобода, відповідальність, екзистенційна тривога, провина, вибір і творчість.

Коротко: хто такий Ролло Мей

Ролло Мей належить до покоління американських психологів, які в середині XX століття розширили предмет психології за межі поведінки, діагнозу та внутрішнього конфлікту. Поруч із гуманістичною психологією він розвивав екзистенційний напрям, у центрі якого стояло питання: що означає бути людиною, яка усвідомлює власну смертність, здатна обирати, залежить від обставин і водночас відповідає за те, як проживає своє життя?

Його найвідоміші книги — «The Meaning of Anxiety» (1950), «Man’s Search for Himself» (1953), «Love and Will» (1969), «Power and Innocence» (1972), «The Courage to Create» (1975), «Freedom and Destiny» (1981), «The Discovery of Being» (1983) і «The Cry for Myth» (1991). Разом вони утворюють не єдину закриту теорію, а послідовне дослідження людського існування в умовах тривоги, конфлікту, свободи, любові, влади, творчості та пошуку смислових форм.

Від Огайо до Європи

Мей народився 21 квітня 1909 року в місті Ада, штат Огайо, і виріс у родині з шістьма дітьми. Частину молодості він провів у Мічигані. Навчався в Університеті штату Мічиган (Michigan State College), а згодом закінчив Оберлінський коледж (Oberlin College) у 1930 році.

Після коледжу Мей кілька років працював у Європі, зокрема викладав в Анатолійському коледжі (Anatolia College) у Салоніках. Цей період мав для нього значення не лише як подорож. У Відні він відвідував семінари Альфреда Адлера. Згодом його власний підхід буде істотно відрізнятися від індивідуальної психології Адлера, але раннє знайомство з психологією, яка розглядала людину в контексті цілей, життєвої позиції та соціального світу, стало частиною його інтелектуальної біографії.

Європейський досвід також наблизив Мея до традиції, з якої згодом виросте його психологічна мова: К’єркегор, Ніцше, феноменологія, Гайдеггер, екзистенційна психіатрія і психотерапія. У США ці напрями тоді ще не становили звичного психологічного канону.

Теологічна семінарія Юніон і Пауль Тілліх

Повернувшись до США, Мей вступив до Теологічної семінарії Юніон (Union Theological Seminary) у Нью-Йорку й 1938 року здобув ступінь бакалавра богослов’я. Там він познайомився з німецько-американським теологом Паулем Тілліхом, який став його наставником і близьким інтелектуальним співрозмовником.

Вплив Тілліха важливий для розуміння Мея. Його інтерес до мужності, тривоги, небуття, свободи й відповідальності розвивався не лише всередині психології. Мей формувався на межі психології, філософії та теології, але згодом переносив ці питання в клінічну площину: як людина переживає загрозу власному існуванню, що відбувається з її здатністю обирати, чому втеча від свободи породжує нові форми несвободи і як психотерапевтична зустріч може повертати людині контакт із власним досвідом.

Після семінарії Мей певний час служив конгрегаційним пастором. Проте його головним професійним напрямом стала психологія. Цей перехід не означав відмови від питань, які він ставив раніше. Навпаки, вони перейшли в його психологічні книги вже без необхідності давати їм суто релігійну відповідь.

Туберкульоз, смерть і зміна життєвої перспективи

На початку 1940-х років Мей захворів на туберкульоз і близько півтора року провів у санаторії. У той час туберкульоз залишався реальною загрозою життю, а ефективні антибіотичні схеми лікування ще не стали звичною практикою. Досвід тривалої невизначеності, фізичної вразливості та близькості смерті став одним із біографічних джерел його інтересу до тривоги.

Було б спрощенням пояснювати всю його теорію власною хворобою. «The Meaning of Anxiety» стала академічною працею, що спиралася на психологічні, психіатричні й філософські джерела. Але особистий досвід зробив для Мея очевидним те, що стане постійним мотивом його думки: тривога не завжди є зайвим симптомом, який треба просто усунути. Вона може бути реакцією людини на реальну загрозу її існуванню, цінностям, можливостям або образу себе.

Колумбійський університет і «The Meaning of Anxiety»

Мей навчався клінічної психології в Колумбійському університеті (Columbia University) і 1949 року здобув докторський ступінь. Його дисертаційне дослідження тривоги стало основою книги «The Meaning of Anxiety», вперше виданої 1950 року Ronald Press у Нью-Йорку.

Ця праця зробила тривогу центральною темою його психології. Мей розглядав її не лише як патологічний стан. Для нього принципово важливим було розрізнення нормальної та невротичної тривоги. Нормальна тривога відповідає реальній загрозі значущим для людини цінностям, не руйнує її здатність діяти й може бути інтегрована в досвід. Невротична тривога непропорційна ситуації, звужує усвідомлення, підтримує уникнення й пов’язана з нездатністю конструктивно зустріти загрозу.

Це історична психологічна модель, а не сучасна діагностична класифікація. Сьогодні тривожні розлади описують за іншими клінічними критеріями, а ефективність лікування оцінюють у контрольованих дослідженнях. Тому розрізнення Мея корисно для історії психології та розуміння екзистенційного підходу, але його не слід підміняти сучасними діагностичними категоріями. Загальний матеріал про сучасне поняття тривоги варто читати окремо від історичної моделі Мея.

Інститут Вільяма Алансона Вайта і клінічне середовище

Професійне життя Мея багато років було пов’язане з Інститутом Вільяма Алансона Вайта (William Alanson White Institute) у Нью-Йорку — важливим осередком психоаналізу, психіатрії та психології. У 1940-х він працював там консультантом, 1948 року увійшов до факультету, а пізніше був навчальним і супервізійним аналітиком. Він також вів приватну психотерапевтичну практику, викладав і читав лекції у Новій школі соціальних досліджень (New School for Social Research) та Нью-Йоркському університеті (New York University), був запрошеним викладачем у низці американських університетів.

Цей контекст важливий, бо Мей не будував екзистенційну психологію як просте заперечення психоаналізу. Він знав психоаналітичну теорію й клінічну практику зсередини, але вважав, що пояснення через потяги, захисти або минулі конфлікти не вичерпує людського досвіду. Людина також ставиться до майбутнього, переживає власні можливості, уникає рішень, обирає цінності й може втрачати контакт із тим, ким здатна стати.

Що таке екзистенційна психологія у Мея

Екзистенціалізм є ширшою філософською традицією, а екзистенційна психологія переносить частину її проблем у психологічне дослідження людини. У Мея це означає увагу до безпосереднього способу існування людини: як вона переживає себе, інших, світ, час, смерть, свободу, вибір і власні можливості.

Людина для Мея завжди перебуває у відношенні до світу. Її не можна повністю описати як ізольований набір внутрішніх властивостей. Так само не можна пояснити її лише зовнішніми причинами. Людське існування розгортається в напрузі: ми маємо певну історію, тіло, культуру, соціальні умови й обмеження, але водночас здатні займати позицію щодо цих умов.

Звідси виникає характерне для Мея поєднання свободи й межі. Свобода не означає всемогутність. Вона означає здатність усвідомлювати можливості та робити вибір усередині реальних обставин. Саме тому екзистенційна свобода нерозривно пов’язана з відповідальністю.

Три виміри буття у світі

У викладі екзистенційної психології Мей використовував три взаємопов’язані виміри буття-у-світі: Umwelt, Mitwelt і Eigenwelt. Це не три ізольовані «частини особистості», а три перспективи, через які можна описувати людське існування.

Umwelt — природний і тілесний світ: біологічні умови, фізичне середовище, потреби, хвороба, народження, старіння й смерть. Mitwelt — світ співбуття з іншими людьми, де виникають близькість, конфлікт, взаємність, залежність, відповідальність і соціальні ролі. Eigenwelt — власний світ людини, її ставлення до себе, усвідомлення можливостей, цінностей і власної ідентичності.

Для психотерапії це розрізнення важливе тим, що одна проблема може одночасно мати кілька вимірів. Тривога перед хворобою має тілесну реальність, змінює стосунки з близькими й ставить людину перед питаннями про власне життя. Екзистенційний опис намагається не звести весь досвід до одного рівня.

Екзистенційна провина і невикористані можливості

Ще одне важливе поняття Мея — екзистенційна, або в його термінології онтологічна, провина. Вона відрізняється від провини за конкретний моральний проступок. Її джерелом є сама обмеженість людського життя: ніхто не реалізує всіх можливостей, не може повністю зрозуміти іншу людину й не здатний прожити всі потенційні версії власного життя.

У Мея така провина може мати конструктивний сенс, якщо допомагає побачити проігноровану можливість, відповідальність або порушений зв’язок зі світом. Вона стає сигналом для перегляду способу життя, а не вироком про «погану людину».

Сучасний концептуальний аналіз цього поняття підкреслює і важливу термінологічну межу: Мей використовував слово «онтологічна» інакше, ніж Гайдеггер. У психологічному викладі Мея йдеться про переживання, пов’язане з відповідальністю, потенціалом і непрожитими можливостями. Це історико-теоретичне поняття, а не сучасний психіатричний діагноз і не доказ того, що людина зобов’язана «реалізувати максимум себе».

«Existence» 1958 року: міст до американської психології

1958 року вийшла книга «Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology», яку редагували Ролло Мей, Ернест Енджел і Анрі Ф. Елленбергер. Це не одноосібна книга Мея. Він був співредактором збірника й автором двох вступних розділів.

Історичне значення видання полягає в тому, що воно знайомило англомовну аудиторію з європейською екзистенційною та феноменологічною психіатрією і психотерапією. У центрі опинилися праці та ідеї Людвіга Бінсвангера, Ежена Мінковського, Ервіна Штрауса та інших авторів, для яких психічний розлад неможливо зрозуміти лише як набір ізольованих симптомів без опису способу буття людини у світі.

Для американської психології книга стала важливим каналом передачі традиції. Мей тут виконував роль інтерпретатора й перекладача між інтелектуальними культурами: пояснював, чому екзистенційний аналіз має клінічне значення і чому психологові недостатньо знати, що з людиною «відбулося»; необхідно також зрозуміти, що ця подія означає в структурі її життя.

Свобода, доля і межі

У пізній книзі «Freedom and Destiny» Мей систематично розглядав пару свобода — доля. Ці поняття не є для нього абсолютними протилежностями. Свобода існує не поза умовами життя, а у взаємодії з ними. Людина не обирає місце народження, генетичну спадщину, частину історичних подій, власну смертність або всі дії інших людей. Але вона може ставитися до цих умов, інтерпретувати їх і відповідати на них.

Тому внутрішня свобода у екзистенційному сенсі не є фантазією про повний контроль. Вона передбачає визнання меж. Парадокс Мея полягає в тому, що свобода стає реальнішою, коли людина перестає ототожнювати її з відсутністю обмежень.

Це також пояснює його інтерес до детермінізму. Психологічна причинність для Мея важлива, але причинний опис не вичерпує людську дію. Між умовами й вчинком залишається простір ставлення, усвідомлення та вибору.

Воля, бажання та інтенціональність

У книзі «Love and Will» Мей повернув психологічній категорії волі центральне місце. Він писав у контексті культури, де, на його думку, люди дедалі частіше втрачали здатність хотіти, обирати й витримувати наслідки власного рішення.

Воля в Мея не дорівнює жорсткому самоконтролю. Вона пов’язана з бажанням, наміром і здатністю організувати себе навколо того, що справді має значення. Бажання без волі може залишатися імпульсом або фантазією; воля без бажання перетворюється на сухе примушування себе.

Для опису зв’язку людини зі світом Мей використовував поняття інтенціональності. Йдеться про структуру, завдяки якій ми не просто пасивно сприймаємо події, а спрямовуємо увагу, надаємо значення, уявляємо можливе й готуємося діяти. У цьому сенсі людський намір включає не лише свідоме рішення, а спосіб, у який людина вже організує свій світ навколо певних цінностей і можливостей.

Любов у системі Мея

Любов і воля для Мея повинні бути пов’язані. Любов без волі ризикує перетворитися на залежність, розчинення в іншому або сентиментальність. Воля без любові — на контроль, домінування або холодну ефективність.

Це не проста формула «балансу». Мея цікавило, як людина здатна одночасно вступати у справжній зв’язок з іншою людиною і зберігати власний центр. Близькість вимагає відкритості, але також здатності залишатися суб’єктом власних рішень. Саме тут його психологія любові переходить у ширшу тему особистої відповідальності.

Мужність і творчість

У «The Courage to Create» Мей розглядав творчість як одну з фундаментальних форм людського ставлення до світу. Творча дія змінює не лише зовнішній матеріал — текст, образ, наукову проблему або соціальну форму. Вона змінює самого творця, бо вимагає зустрічі з невизначеністю та появи чогось, чого раніше не було.

Тому творчість пов’язана з мужністю. Створювати означає ризикувати: результат може бути відкинутий, спроба може провалитися, нова форма може вступити в конфлікт із нормами середовища. Мужність у Мея не означає відсутність тривоги. Навпаки, вона проявляється в здатності діяти, не чекаючи повного зникнення тривоги.

Це один із найстійкіших мотивів його психології: психічно значуща зміна часто відбувається не після того, як невизначеність усунута, а коли людина навчається жити й діяти в її присутності.

Влада, безсилля і насильство

У книзі «Power and Innocence: A Search for the Sources of Violence» Мей досліджував владу, агресію, безсилля та насильство. Він заперечував романтичне уявлення, ніби психологічне здоров’я полягає в повній відмові від сили.

Здатність впливати на світ є необхідною частиною людської дії. Проблема виникає, коли влада відривається від відповідальності, коли інша людина перетворюється на об’єкт або коли тривале переживання безсилля шукає виходу в руйнівній формі.

Для Мея тема влади пов’язана з волею: особа, яка не здатна переживати себе джерелом дії, може або відмовлятися від власної сили, або прагнути компенсувати безсилля контролем над іншими. Ці ідеї мають історико-теоретичне значення; сучасне дослідження агресії та насильства використовує значно ширший набір біологічних, когнітивних, соціальних і культурних моделей.

Міф і психологічний сенс

У пізній книзі «The Cry for Myth» Мей звернувся до міфу як до психологічної форми, що допомагає людині організувати досвід. Під міфом він розумів не просто хибну розповідь. Його цікавили культурні сюжети, символічні образи та історії, через які люди пов’язують окремі події життя в більш цілісну картину.

Втрата спільних смислових структур, на думку Мея, може посилювати відчуття фрагментації й відчуження. Людина залишається з великою кількістю інформації, але без оповіді, яка допомагає відповісти, що для неї значуще.

Цю тезу не слід перетворювати на універсальний причинний закон психічного здоров’я. Її продуктивніше читати як частину пізньої культурної психології Мея — спробу пояснити, чому люди потребують не лише фактів, а й способів поєднати факти з ідентичністю, цінностями та історією власного життя.

Якою була психотерапія Ролло Мея

Мей не залишив алгоритмічного протоколу психотерапії з фіксованою послідовністю технік. Екзистенційна робота в його традиції орієнтована насамперед на спосіб, у який людина існує у власному житті: чого уникає, які можливості відкидає, як переживає свободу, відповідальність, близькість, смерть, провину та невизначеність.

Терапевтична зустріч тут має принципове значення. Клієнт розглядається не як об’єкт, над яким спеціаліст виконує набір операцій, а як людина, з якою терапевт намагається зрозуміти структуру її досвіду. Пояснення симптомів важливе настільки, наскільки воно допомагає побачити спосіб життя, вибору й уникнення, а не замінює живе розуміння людини схемою.

Така позиція споріднює Мея з ширшим гуманістично-екзистенційним рухом, але не робить його підхід тотожним терапії Карла Роджерса. Роджерс зосередився на умовах терапевтичних відносин і людиноцентрованій теорії зміни; Мей набагато більше працював із трагічними аспектами існування — смертністю, тривогою, провиною, конфліктом свободи та необхідності, владою й небуттям.

Мей і гуманістична психологія

Ролло Мея часто включають до гуманістичної психології, і для цього є історичні підстави. Він був близький до гуманістичного руху в США й підтримував розширення психології за межі редукціоністських моделей.

Водночас екзистенційний тон Мея відрізняється від популярного образу гуманістичної психології як вчення про безперервний розвиток і реалізацію потенціалу. Для нього людське життя включає не лише зростання, а й втрату, провину, обмеження, смерть, конфлікт і можливість руйнівного вибору.

Тому в каноні психології Мея точніше розміщувати на перетині екзистенційного та гуманістичного напрямів, не розчиняючи один у другому.

Основні праці Ролло Мея

«The Meaning of Anxiety» (1950) — головна рання праця про природу тривоги, її нормальні й невротичні форми та значення для людського існування.

«Man’s Search for Himself» (1953) — книга про втрату внутрішнього центру, самість, свободу, самотність і пошук способу бути собою в масовому суспільстві.

«Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology» (1958) — збірник під спільною редакцією Ролло Мея, Ернеста Енджела й Анрі Ф. Елленбергера. Мей був співредактором та автором двох вступних розділів; приписувати йому одноосібне авторство всього видання неправильно.

«Existential Psychology» (1961) — збірник з екзистенційної психології під редакцією Мея. Це також редакторська, а не одноосібно авторська праця.

«Love and Will» (1969) — одна з найвідоміших книг Мея про любов, бажання, волю та інтенціональність.

«Power and Innocence» (1972) — дослідження влади, агресії, безсилля, невинності та джерел насильства.

«The Courage to Create» (1975) — книга про творчість, мужність і здатність створювати нові форми в умовах ризику та невизначеності.

«Freedom and Destiny» (1981) — систематичне дослідження співвідношення свободи та заданих умов людського життя.

«The Discovery of Being» (1983) — тексти Мея про екзистенційну психологію, психотерапію та історію входження цього напряму в американську професійну культуру.

«The Cry for Myth» (1991) — пізня книга про міф, символічні розповіді та їхню роль у створенні психологічного сенсу.

Що сучасні дослідження говорять про екзистенційні терапії

Сучасну наукову оцінку важливо відокремлювати від історичного впливу Мея. Те, що певний автор змінив мову психології, саме по собі не доводить клінічну ефективність усіх підходів, які посилаються на його традицію.

Метааналіз екзистенційних терапій, опублікований 2015 року в «Журналі консультативної та клінічної психології» (Journal of Consulting and Clinical Psychology), включив 21 придатне рандомізоване контрольоване дослідження, що представляли 15 унікальних наборів даних і загалом 1792 учасників. Результати залежали від типу втручання.

Для структурованих втручань, орієнтованих на сенс, автори виявили помірні позитивні ефекти щодо переживання сенсу життя та низки психологічних результатів. Для підтримувально-експресивних втручань ефекти були малими. Для частини інших екзистенційних форматів статистично переконливих переваг у цьому наборі досліджень не виявили. Самі автори наголосили на невеликій кількості та обмеженій якості доступних досліджень.

Ці дані не є «перевіркою теорії Ролло Мея». У метааналізі досліджувалося сімейство екзистенційних терапій, а не одна стандартизована терапія Мея. Коректний висновок значно точніший: окремі структуровані екзистенційні та сенсоорієнтовані втручання мають емпіричну підтримку, але доказова база нерівномірна, а історичні поняття Мея не слід автоматично прирівнювати до доведених механізмів психотерапевтичної зміни.

Критика і межі підходу Мея

Перша межа — операціоналізація. Такі поняття, як мужність, доля, екзистенційна провина, автентичність або зустріч із небуттям, можуть бути психологічно змістовними, але їх складніше перетворити на чітко вимірювані змінні, ніж симптоми, поведінкові показники або стандартизовані когнітивні процеси.

Друга межа — широта інтерпретації. Екзистенційний опис добре ставить питання про значення досвіду, але не кожен симптом найкраще пояснюється кризою сенсу, уникненням свободи або конфліктом із власними можливостями. Психічні розлади мають багаторівневі біологічні, психологічні та соціальні чинники.

Третя межа — ризик популярного спрощення. У масовій культурі екзистенційну психологію легко перетворити на гасло «просто обери себе» або «візьми відповідальність». У Мея свобода ніколи не була магічною здатністю скасувати обставини. Навпаки, свобода починається з реалістичного усвідомлення того, що людина може і чого не може змінити.

Четверта межа стосується історичного контексту. Мей писав у середині й другій половині XX століття, коли структура психотерапевтичної науки, діагностики та досліджень істотно відрізнялася від сучасної. Його тексти слід читати одночасно як історично впливові й як такі, що потребують співвіднесення з теперішньою доказовою базою.

Чому Ролло Мей залишається важливим

Мей залишив психології не одну «головну техніку», а набір питань, які постійно повертаються в клінічній практиці та повсякденному житті. Що робити з тривогою, яку неможливо повністю усунути? Де закінчується вплив обставин і починається власна відповідальність? Як діяти, коли рішення не гарантує правильного результату? Як зберігати близькість, не розчиняючись в іншому? Яку роль відіграють влада, творчість і смислові історії?

Його внесок також історично важливий для професійної мови. Через Мея американські психологи отримали доступ до частини європейської екзистенційної та феноменологічної традиції у формі, пов’язаній із клінічною практикою, а не лише з філософським коментарем.

Водночас найбільш продуктивне сучасне читання Мея не вимагає погоджуватися з кожною його тезою. Його тексти працюють як система психологічних розрізнень: тривога може бути нормальною або невротично організованою; свобода існує разом із долею; воля потребує бажання; любов потребує здатності залишатися собою; творчість передбачає ризик; відповідальність починається там, де людина визнає власну участь у способі проживання ситуації.

Ролло Мей у каноні психології

У каноні психології Ролло Мей займає місце одного з ключових американських розробників екзистенційної психології та психотерапії. Його не слід називати одноосібним засновником напряму: за ним стояла довга філософська, феноменологічна, психіатрична й психотерапевтична традиція, а поруч працювали інші автори.

Його власний внесок полягає в іншому. Мей систематично розвинув психологічне розуміння тривоги, свободи, волі, відповідальності, творчості та людської обмеженості; допоміг перенести європейську екзистенційну думку в американський професійний контекст; поєднав ці ідеї з психотерапевтичною практикою; залишив корпус праць, через який екзистенційна психологія стала впізнаваною мовою XX століття.

Це й робить його канонічною персоналією: Ролло Мей показав, що психологія людини включає не лише питання «що спричинило цей стан?», а й питання «як людина існує всередині того, що з нею відбувається, і що вона робить зі своїми можливостями?».

Джерела

James F. T. Bugental. «Rollo May (1909–1994): Obituary». American Psychologist, 1996, 51(4), 418–419. DOI 10.1037/0003-066X.51.4.418.

Rollo May. «The Meaning of Anxiety». New York: Ronald Press Company, 1950; revised edition: W. W. Norton, 1977. OCLC 204062.

Rollo May, Ernest Angel, Henri F. Ellenberger, editors. «Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology». New York: Basic Books, 1958.

Rollo May. «Man’s Search for Himself». New York: W. W. Norton, 1953.

Rollo May. «Love and Will». New York: W. W. Norton, 1969.

Rollo May. «Power and Innocence: A Search for the Sources of Violence». New York: W. W. Norton, 1972.

Rollo May. «The Courage to Create». New York: W. W. Norton, 1975.

Rollo May. «Freedom and Destiny». New York: W. W. Norton, 1981.

Rollo May. «The Discovery of Being: Writings in Existential Psychology». New York: W. W. Norton, 1983.

Rollo May. «The Cry for Myth». New York: W. W. Norton, 1991.

Joël Vos, Meghan Craig, Mick Cooper. «Existential therapies: a meta-analysis of their effects on psychological outcomes». Journal of Consulting and Clinical Psychology, 2015, 83(1), 115–128. DOI 10.1037/a0037167; PubMed PMID 25045907.

Per-Einar Binder. «The call of the unlived life: On the psychology of existential guilt». Frontiers in Psychology, 2022, 13:991325. DOI 10.3389/fpsyg.2022.991325.

Інститут Вільяма Алансона Вайта — історичний список Психоаналітичного товариства.

Ідентифікація особи: Wikidata Q1059597; VIAF 108159288; ISNI 0000 0001 2146 8209; Library of Congress n50007062; Open Library OL721933A.