Біхевіоризм: що це, основні ідеї, представники та критика

26 вер. 2024 р.

Читати 6 хв

Оновлено: 16 вер.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 26 вересня 2024 · Редакційна політика

Біхевіоризм — це група історично пов’язаних напрямів у психології, які зробили поведінку центральним предметом наукового дослідження та вимагали спиратися на об’єктивно спостережувані й перевірювані дані. У найвпливовішій ранній програмі Джона Вотсона психологія мала пояснювати поведінку без опори на інтроспекцію як привілейований метод. Водночас біхевіоризм ніколи не був однією незмінною теорією: погляди Вотсона, Толмена і Скіннера суттєво відрізнялися.

Тому коротка формула «стимул — реакція» корисна лише як історичне спрощення. Вона не описує всіх біхевіористів, не робить Павлова або Торндайка «послідовниками Вотсона» і не означає, що сучасна психологія зводить поведінку людини лише до зовнішніх стимулів.

Що таке біхевіоризм

У широкому історичному сенсі біхевіоризм — це традиція, яка прагнула зробити психологію наукою про поведінку організмів. Для раннього методологічного біхевіоризму особливо важливою була вимога будувати пояснення на публічно доступних спостереженнях і експериментальних процедурах, а не на суб’єктивному звіті про зміст свідомості.

Але вислів «біхевіоризм заперечує думки й почуття» неточний. Різні версії напряму по-різному ставилися до внутрішніх подій. Вотсон переважно усував їх із ролі самостійних наукових пояснень; Толмен вводив цілі та проміжні змінні; Скіннер у радикальному біхевіоризмі розглядав приватні події як частину поведінки організму, але не як остаточні внутрішні причини, на яких аналіз має зупинитися.

Чому біхевіоризм виник на початку ХХ століття

На межі XIX–XX століть психологія вже мала експериментальні лабораторії, але суперечки про її предмет і метод залишалися гострими. Дослідження тварин, фізіологія рефлексів, функціоналізм і критика інтроспекції створили ґрунт для підходу, який вимагав описувати те, що можна незалежно спостерігати, вимірювати та відтворювати.

Біхевіоризм тому не виник із одного відкриття. До програмного виступу Вотсона Едвард Торндайк уже проводив експериментальні дослідження научіння тварин, а Іван Павлов розвивав об’єктивне фізіологічне дослідження умовних рефлексів. Ці лінії стали важливими передумовами, але мали власне авторство і власний науковий контекст.

Джон Вотсон і програмний поворот 1913 року

У 1913 році Джон Вотсон опублікував статтю «Psychology as the Behaviorist Views It». У ній він визначив психологію як об’єктивну експериментальну галузь природничої науки, назвав її теоретичною метою передбачення й контроль поведінки та заявив, що інтроспекція не є необхідною частиною методу. Цей текст став програмним рубежем раннього американського біхевіоризму.

Водночас коректніше говорити, що Вотсон оформив і радикально проголосив нову програму, а не «створив науку про поведінку з нуля». Дослідження поведінки, научіння й рефлексів існували до 1913 року, а подальший біхевіоризм швидко розгалузився на різні теоретичні версії.

Павлов, Торндайк, Вотсон, Толмен і Скіннер: хто що зробив

Іван Павлов — систематично досліджував умовні рефлекси та фізіологічні механізми формування реакцій на сигнали. Класичне зумовлення не є винаходом Вотсона.
Едвард Торндайк — досліджував научіння тварин і сформулював закон ефекту. Його роботи передували маніфесту Вотсона і стали однією з важливих ліній експериментальної психології научіння.
Джон Вотсон — сформулював впливову програму раннього біхевіоризму й зробив об’єктивне дослідження поведінки центральною вимогою психології.
Едвард Толмен — розвивав цілеспрямований біхевіоризм і показував, що поведінку не завжди достатньо описувати як простий ланцюг безпосередніх реакцій; його роботи про латентне научіння й когнітивні карти стали важливою передумовою когнітивних підходів.
Б. Ф. Скіннер — розвинув експериментальний аналіз оперантної поведінки та філософію радикального біхевіоризму. Це пізніша й відмінна від програми Вотсона традиція.

Основні ідеї раннього біхевіоризму

Поведінку можна вивчати систематично, експериментально й кількісно.
Наукове пояснення має спиратися на операційно визначені спостереження, а не лише на суб’єктивний самоопис.
Умови середовища та історія научіння мають важливе значення для формування поведінки.
Дослідження людей і інших тварин можуть бути частинами спільної науки про поведінку, хоча перенесення висновків між видами потребує обережності.
Мета теорії — не просто описати поведінку, а виявляти регулярності, що дозволяють її передбачати.

Ці принципи описують передусім історичну програму. Сучасна психологія не приймає вимогу пояснювати всю поведінку без когнітивних, нейробіологічних, мотиваційних, емоційних і соціальних процесів.

Умовні рефлекси Павлова і класичне зумовлення

Павлов досліджував, як нейтральний сигнал після певної історії поєднань може викликати реакцію, пов’язану з біологічно значущим стимулом. Його «Conditioned Reflexes» 1927 року систематизували велику програму фізіологічних експериментів, яка суттєво вплинула на психологію научіння.

Вотсон використав логіку умовних рефлексів у своїй психологічній програмі та в дослідженнях емоційних реакцій. Але історично правильне авторство важливе: Павловська традиція умовних рефлексів і біхевіоризм Вотсона — пов’язані, проте не тотожні речі.

Закон ефекту Торндайка

У «Animal Intelligence» Едвард Торндайк описав закон ефекту: зв’язки між ситуацією та реакціями змінюються залежно від наслідків досвіду. Формулювання Торндайка згодом переглядалося, а пізніші теорії підкріплення розвивалися інакше. Тому закон ефекту не слід подавати як принцип, сформульований Вотсоном або Скіннером.

Його історичне значення полягає в іншому: експериментальне вивчення того, як наслідки пов’язані зі змінами поведінки, стало однією з ліній, із яких розвивалася наука про научіння.

Необіхевіоризм: напрям став складнішим

У 1920–1940-х роках біхевіористська традиція перестала бути єдиною програмою Вотсона. Необіхевіористи намагалися поєднати вимогу експериментальної строгості зі складнішими теоретичними конструкціями. Кларк Галл будував формалізовані моделі научіння, а Едвард Толмен розвивав цілеспрямований біхевіоризм.

Толмен особливо важливий для розуміння меж простого образу «стимул — реакція». У статті «Cognitive Maps in Rats and Men» 1948 року він обговорював експерименти з просторовим научінням і когнітивними картами. Це показує, що частина змін, які згодом асоціювалися з когнітивною психологією, визрівала і всередині дискусій про поведінку.

Скіннер і радикальний біхевіоризм

Б. Ф. Скіннер створив іншу впливову лінію — експериментальний аналіз поведінки й радикальний біхевіоризм. У центрі його досліджень були оперантне зумовлення, оперантна поведінка, підкріплення та залежності між поведінкою і її наслідками. Термін «радикальний біхевіоризм» не є іншою назвою підходу Вотсона.

Важлива відмінність стосується приватних подій. Радикальний біхевіоризм не потребує твердження, що думок або відчуттів «не існує». Він намагається включати такі події до поведінкового аналізу, не надаючи їм статусу автономного внутрішнього пояснення, яке саме вже нічого не потребує пояснювати.

Чому біхевіоризм критикували

Найвідоміша критика стосувалася обмеженості пояснень, які не моделюють пам’ять, очікування, планування, мову, уявлення та інші внутрішні процеси. Експерименти Толмена, розвиток теорій пам’яті й сприймання, лінгвістика та моделі обробки інформації зробили когнітивні пояснення дедалі важливішими.

Критика також стосувалася надмірного перенесення закономірностей із лабораторних умов на складну людську поведінку. Об’єктивність вимірювання лишилася сильною методологічною цінністю, але сама вимірюваність поведінки не доводить, що поведінка має лише один клас причин.

Когнітивний поворот: що змінилося

У 1950–1960-х роках когнітивна психологія повернула до наукового пояснення пам’ять, увагу, мову, мислення й внутрішні репрезентації. Джордж Міллер пізніше описував цей процес як когнітивну революцію, що сформувалася на перетині психології, лінгвістики, теорії інформації, комп’ютерних наук та інших дисциплін.

Це не означало, що експериментальне дослідження поведінки стало непотрібним. Змінився статус біхевіоризму як претендента на універсальну загальнопсихологічну програму: сучасні моделі зазвичай поєднують поведінкові дані з когнітивними, нейробіологічними, емоційними, мотиваційними та соціальними рівнями пояснення.

Що залишилося від біхевіоризму в сучасній психології

Найстійкіший спадок біхевіористської традиції — вимога точно визначати поведінкові показники, експериментально перевіряти зв’язки між умовами й реакціями та відділяти спостереження від теоретичного припущення. Ці принципи давно вийшли за межі історичної школи.

Окремо продовжує існувати аналіз поведінки. Association for Behavior Analysis International визначає його як природничу науку, що досліджує поведінку індивідів і чинники, які на неї впливають, зокрема біологічні, фармакологічні та досвідові. Це жива сучасна дисципліна, але вона не є синонімом усієї психології.

Біхевіоризм і поведінкова терапія — не одне й те саме

Поведінкова терапія сформувалася пізніше, передусім у 1950-х роках, коли клініцисти почали систематично застосовувати принципи теорії научіння до психологічних проблем. Її історія пов’язана з Павловським зумовленням, оперантною традицією, роботами Джозефа Вольпе, Ганса Айзенка та іншими лініями.

Тому некоректно писати, що Вотсон «створив поведінкову терапію» або що сучасна когнітивно-поведінкова терапія є просто біхевіоризмом із новою назвою. Історично поведінкова терапія розвивалася як окрема клінічна традиція, а пізніше взаємодіяла з когнітивними підходами, що сприяло формуванню різних моделей КПТ.

Коротко: як не плутати ключові поняття

Біхевіоризм — широка історична традиція психології, а не одна формула чи один метод.
Вотсон — центральна постать ранньої програмної форми біхевіоризму.
Умовні рефлекси і класичне зумовлення історично пов’язані передусім із Павловською експериментальною традицією.
Закон ефекту сформулював Торндайк.
Цілеспрямований біхевіоризм і когнітивні карти пов’язані з Толменом.
Оперантний аналіз і радикальний біхевіоризм пов’язані зі Скіннером.
Поведінкова терапія та КПТ — пізніші клінічні традиції; вони історично пов’язані з теоріями научіння, але не тотожні класичному біхевіоризму.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Докладніше про програмний поворот 1913 року, біографію, дослідження емоцій і межі внеску читайте у матеріалі «Джон Вотсон: біографія, біхевіоризм та внесок у психологію». Сторінки про Павлова, Толмена, Скіннера, умовний рефлекс і оперантне зумовлення мають окремі інтенти та під’єднуються до цього вузла після власного канонічного QA. Філософський контекст зв’язку між психічними поняттями та поведінкою окремо розібрано у матеріалі «Гілберт Райл: біографія, поняття психіки, поведінка та критика картезіанського дуалізму».