Інформування населення під час катастрофи: довіра, чутки й доступні повідомлення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Під час катастрофи людям потрібні своєчасні, точні й зрозумілі повідомлення про небезпеку, безпечні дії, доступні послуги та наступне оновлення інформації. Якісне інформування населення зменшує невизначеність там, де це можливо, допомагає ухвалювати рішення і створює умови для довіри між постраждалими, службами реагування та гуманітарними організаціями. Воно включає також слухання запитань, виправлення помилок, реагування на чутки й забезпечення доступності інформації для людей із різними потребами.
Зміст цієї статті — психологія та організація комунікації в гуманітарній надзвичайній ситуації. Конкретні правила укриття, евакуації, медичного реагування або поведінки під час техногенної аварії визначають уповноважені служби для відповідної події та місцевості. За безпосередньої загрози дійте за актуальними офіційними попередженнями, навіть якщо повна картина подій ще формується.
Що означає інформування населення під час катастрофи
Інформування населення під час катастрофи — це безперервний процес доведення перевірених відомостей про загрозу, її можливі наслідки, захисні дії, зміни обстановки й доступну допомогу до людей, яких стосується небезпека. До нього належать оповіщення, пояснення ризиків, повідомлення про роботу служб, відповіді на запитання та збір зворотного зв’язку.
Оповіщення відповідає на термінове запитання «Яка небезпека і що робити зараз?». Подальше інформування пояснює «Що відомо, які рішення чинні, де отримати допомогу й коли з’явиться наступне повідомлення?». Комунікація ризику допомагає людині зрозуміти ймовірну загрозу та реальні способи захисту, а двостороння взаємодія дає службам змогу побачити, чи дійшли повідомлення до різних груп населення і чи можна ними скористатися.
Цей підхід узгоджується з рекомендаціями ВООЗ щодо інформування про ризики під час надзвичайних ситуацій та підходом Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця до взаємодії з громадами. В українському правовому полі порядок оповіщення й подальшого інформування визначає постанова Кабінету Міністрів України № 733, у чинній редакції якої передбачено врахування потреб людей із фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями.
Чому спосіб повідомлення впливає на психологічний стан і поведінку
Надзвичайна подія часто створює одночасно кілька дефіцитів: відомостей про реальну загрозу, часу на вибір, звичних засобів зв’язку й упевненості, що допомога доступна. Люди можуть переживати страх, розгубленість, сильне збудження або заціпеніння; увага звужується до найнагальнішого, а складні інструкції стає важче запам’ятати. Це різноманітні людські реакції на небезпеку, які самі по собі не означають психічного розладу.
Психологічна цінність інформування полягає у відновленні орієнтирів: де я перебуваю, що загрожує, які дії доступні, кому можна поставити запитання та коли перевіряти оновлення. Короткі послідовні інструкції знижують навантаження на увагу; своєчасне визнання невизначеності допомагає уникнути необґрунтованих очікувань; чітке пояснення маршруту до допомоги зменшує ймовірність того, що людина залишиться без потрібної послуги.
Посібник CDC із кризової та екстреної комунікації розглядає особливості сприйняття інформації під час кризи і радить говорити швидко, точно, з повагою до людей, визнавати їхні переживання та пропонувати конкретну дію. Це принципи практичного повідомлення, а не окрема психотерапевтична методика. Якщо людина потребує безпосередньої підтримки після події, її завдання й межі описує матеріал про першу психологічну допомогу.
Із чого складається повідомлення, яке допомагає діяти
Під час безпосередньої загрози зміст повідомлення має дозволяти людині відповісти на п’ять запитань: що сталося або може статися; кого й де це стосується; що слід зробити зараз; звідки надійшла інформація; де й коли чекати перевірене оновлення. Якщо суттєві обставини невідомі, це слід позначити окремо.
Повідомлення про евакуацію, наприклад, повинне називати конкретну територію, відповідальну службу, доступний спосіб виїзду, місце отримання подальших вказівок і умови для людей, яким потрібна допомога з пересуванням. Якщо місце збору або маршрут іще уточнюють, редактор не має додумувати їх заради переконливого тексту. Точність безпосередньо пов’язана з безпекою.
Один інформаційний блок має містити одну головну дію та необхідні пояснення до неї. У повідомленнях, призначених для масового оповіщення, уникають довгих вступів, канцеляризмів, складних скорочень і взаємосуперечливих наказів. Водночас скорочення тексту до гасла може прибрати життєво важливу умову: хто саме повинен діяти, у яких межах території та коли це робити.
Після основної інструкції корисно дати можливість перевірити деталі: офіційну сторінку, телефонний канал за наявності зв’язку, інформаційний пункт, місцевого координатора або альтернативний засіб отримання повідомлень. ВООЗ рекомендує подавати точну інформацію рано, регулярно й через канали, які населення справді використовує та яким довіряє: системні рекомендації ВООЗ.
Довіра: як вона виникає і чому може руйнуватися
Довіра до інформації під час катастрофи має кілька складників. Люди оцінюють, чи компетентне джерело, чи визнає воно власні обмеження, чи ставиться до них із повагою і чи відповідають повідомлені дії реальному досвіду громади. Місцева доступність джерела іноді важить не менше, ніж його офіційний статус: у разі перебоїв зв’язку люди можуть звертатися до знайомих координаторів, медиків, рятувальників і сусідів.
Систематичний огляд Sopory та співавторів про довіру під час надзвичайних подій підсумував різноманітні емпіричні дослідження й описав довіру як багатовимірне та змінне явище. Тому її неможливо створити самим повторенням заклику «довіряйте офіційним джерелам». Важливі узгодженість повідомлень, дотримання обіцянок, доступність пояснення й участь людей у виробленні рішень, які на них впливають.
Практика інформування підтримує довіру, коли відповідальна організація називає себе, повідомляє час перевірки, відкрито пояснює зміну рішення, не стирає попередні версії без пояснення та відповідає на звернення людей. Зворотний зв’язок повинен впливати на дії: якщо мешканці кажуть, що оголошений пункт допомоги фізично недоступний, наступний допис має містити перевірене виправлення й реальний альтернативний маршрут.
Як повідомляти про невизначеність
На початку катастрофи частина відомостей є неповною: масштаби пошкоджень змінюються, транспортні маршрути можуть перекриватися, дані від різних служб надходять із затримкою. Приховування невизначеності задля створення спокою може призвести до втрати довіри, якщо прогнози не справдяться.
Зрозуміле повідомлення розділяє підтверджені факти, попередні оцінки, відсутні дані й конкретні дії, які залишаються рекомендованими. Корисна форма: «Станом на [час] підтверджено [факт]. Інформацію про [питання] перевіряють. Наразі виконуйте [чинну безпечну інструкцію]. Наступне оновлення заплановане [час або умова]». Ця форма є редакційним прикладом, а не автоматичним текстом для кожного виду небезпеки.
Систематичний огляд Sopory та співавторів про повідомлення невизначеності підтримує явне й зрозуміле позначення невідомого, водночас звертаючи увагу на важливість узгодженості повідомлень. Європейське бюро ВООЗ також рекомендує завчасну, прозору комунікацію: що відомо, що невідомо і що роблять для уточнення ситуації.
Якщо обставини змінилися, слід назвати попередню інструкцію, пояснити її зміну та чітко вказати нову дію. Слова «уточнення» або «оновлення» не повинні приховувати важливе виправлення помилки.
Чутки, помилкові повідомлення та дезінформація під час катастрофи
Чутка виникає й поширюється тоді, коли люди намагаються пояснити подію за браку перевіреної інформації. Частина повідомлень є щирим переказом непідтверджених свідчень; частина — помилкою в часі чи географії; окремі повідомлення можуть навмисно вводити в оману. Для вибору відповіді важливі достовірність, потенційна шкода та швидкість поширення конкретного твердження, а не припущення про мотиви кожного дописувача.
Наприклад, повідомлення «усі дороги закриті» може виникнути через реальне перекриття одного маршруту, яке в переповіданні перетворилося на загальну заборону. Таке твердження небезпечне, якщо змушує людей ігнорувати чинний план евакуації. Відповідальна реакція полягає в оперативній перевірці у компетентних служб, чіткому називанні доступних і закритих напрямків та зазначенні часу актуальності відомостей.
Коли з’являється небезпечна чутка, організація спочатку з’ясовує, яке практичне запитання за нею стоїть: «Чи буде транспорт?», «Чи працює лікарня?», «Чи безпечно повертатися?». Далі перевіряє факти, розміщує зрозумілу відповідь у тих самих каналах, де чутку активно обговорюють, і спрямовує запит до відповідної служби, якщо надійної відповіді поки немає. Особливу увагу приділяють твердженням, здатним поставити людей під безпосередню загрозу.
ВООЗ прямо відносить своєчасне виявлення чуток і помилкової інформації до завдань комунікації ризиків. Вивчення загальніших когнітивних механізмів переконливості неправдивих повідомлень належить до окремої української статті про психологію дезінформації; тут головне — безпечна організаційна відповідь на чутку в надзвичайній ситуації.
Як виправляти помилку й не підсилювати небезпечну чутку
Першим має бути перевірений факт і конкретна дія, а далі коротке пояснення того, що в попередньому повідомленні було помилковим або неповним. У тексті вказують джерело перевірки, територію дії уточнення та час. За потреби попереднє повідомлення зберігають з чіткою позначкою, що воно втратило чинність; посилання на виправлення має бути легкодоступним.
Розголос чутки слід співвідносити з її реальною небезпекою. Повторення маловідомого неправдивого твердження в заголовку офіційного повідомлення може збільшити його видимість. Для чутки, яка вже масово впливає на поведінку, замовчування також небезпечне. Тому рішення про окреме спростування приймають за оцінкою потенційної шкоди, поширення й потреб населення.
Не варто висміювати людей, які повірили недостовірному повідомленню. Людина може ділитися ним, намагаючись захистити родину. Діалог із повагою дає можливість уточнити інформаційний запит, тоді як приниження здатне посилити відчуження від джерела, яке має надати безпечну інструкцію.
Доступні повідомлення для всіх груп населення
Повідомлення вважається доступним, коли людина може вчасно його отримати, зрозуміти та практично виконати необхідну дію. Формальне розміщення тексту в мережі саме по собі не доводить доступності. Під час катастрофи можуть одночасно зникнути електроенергія, мобільний інтернет, транспорт і звичні канали особистого зв’язку.
Людям із порушеннями слуху потрібні візуальні та текстові альтернативи звуковим сигналам, а людям із порушеннями зору — голосові повідомлення, сумісні з допоміжними технологіями цифрові тексти й можливість отримати інформацію усно. Для людей з інтелектуальними або когнітивними труднощами потрібна проста мова, послідовність дій без зайвих умов і можливість повторного пояснення. Для людини, якій складно пересуватися, повідомлення про укриття чи транспорт має містити інформацію про фактичну доступність маршруту та спосіб запитати про допомогу.
UNICEF наголошує на доступній комунікації ризиків для дітей з інвалідністю, участі самих людей з інвалідністю в ухваленні рішень та врахуванні сенсорних, фізичних і когнітивних бар’єрів. Це стосується також дорослих: універсального формату, який однаково підходить усім, немає.
Окремої уваги потребують люди старшого віку, діти й підлітки, вагітні, люди з хронічними захворюваннями, особи, що перебувають у закладах догляду, люди без смартфонів або інтернету, внутрішньо переміщені особи та ті, хто не володіє мовою конкретного повідомлення. Адаптація означає усунення конкретного бар’єра: інша мова, інший канал, супровід довіреної особи, зрозуміла карта, повторна усна інструкція або допомога з фізичним доступом до послуги.
У разі повідомлення для дітей дорослий має пояснити конкретні кроки відповідно до віку, не обіцяючи абсолютної безпеки. Роль батьків, вихователів і відповідальних дорослих полягає у допомозі з виконанням інструкцій та перевірці того, що дитина зрозуміла, куди йти і до кого звернутися.
Чому потрібні кілька каналів одночасно
Надійна система інформування має резервні маршрути. Повідомлення можуть передаватися через офіційні цифрові канали, засоби централізованого оповіщення, місцеве радіо, мобільні повідомлення, оголошення в пунктах допомоги, громади, медичних закладах та інші доступні способи, залежно від фактичної інфраструктури й місцевого плану цивільного захисту.
Кожний канал має свої межі: соціальна мережа не охопить людину без зв’язку, вуличний гучномовець не замінить текст для людини з порушенням слуху, а довга текстова інструкція може бути непридатною для того, хто має кілька секунд на рішення. Тому критичну інформацію повторюють у різних форматах із однаковим змістом. Узгодження версій між службами є окремим організаційним завданням.
У матеріалах IFRC про взаємодію з громадами передбачено інструменти оцінювання каналів, створення механізмів зворотного зв’язку та планування комунікації під час надзвичайних ситуацій. Вибір каналу варто перевіряти на місці: кого він охоплює, кому доступний, хто залишається поза його межами й хто відповідає за оновлення.
Інформування на різних етапах катастрофи
До події населення має знати, де отримувати офіційні попередження, які локальні правила безпеки діють, які канали є резервними та як повідомити про потребу в доступному способі оповіщення. Тренування й пояснення варто проводити тоді, коли немає негайної загрози: це дає час перевірити, чи зрозумілі інструкції різним групам.
У перші хвилини та години головними є попередження про загрозу, безпечна дія, джерело й час оновлення. Після первинного реагування зростає значення повідомлень про доступ до води, житла, ліків, транспорту, соціальної та психологічної допомоги, а також про критерії отримання послуг. Під час відновлення населення потребує пояснень щодо змін у роботі інфраструктури, тривалих ризиків, звернень, скарг і рішень, які впливають на громаду.
Це різні інформаційні завдання, але вони утворюють єдиний цикл: підготовка, оповіщення, уточнення, допомога, зворотний зв’язок, відновлення. Рішення про повернення людей, припинення обмежень або доступ до небезпечної зони повинні походити від уповноважених органів, які мають відповідні дані та повноваження.
Український контекст: хто повідомляє і як перевіряти інформацію
В Україні порядок організації оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та подальшого інформування населення встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 733. Нормативне регулювання охоплює системи оповіщення різних рівнів, повноваження відповідних органів і зміст повідомлень про небезпеку та заходи безпеки. Для конкретної громади фактичні канали й відповідальні служби визначаються відповідною організацією цивільного захисту.
Перед поширенням новини про обстріл, забруднення, перекриття дороги або зміну порядку евакуації потрібно перевірити походження повідомлення, його дату й час, географічну прив’язку та відповідність чинній інформації відповідальних служб. Скриншот без посилання на першоджерело може бути застарілим або стосуватися іншої місцевості. Навіть достовірний текст, вирваний із попереднього часу чи контексту, може створювати небезпеку.
Гуманітарні організації, медичні й психологічні служби мають поширювати верифіковані повідомлення компетентних органів і чітко відмежовувати власну інформацію про послуги від офіційних приписів щодо безпеки. Якщо представник громадської організації не має права оголошувати певну територію безпечною, він не повинен замінювати таке рішення власним припущенням.
Двосторонній зв’язок, участь громад і відповідальність організацій
Комунікація під час катастрофи включає можливість людини поставити запитання, повідомити про бар’єр, оскаржити помилкову інформацію та отримати відповідь. Пункти допомоги можуть збирати повторювані запити, а організація має аналізувати їх і передавати відповідальному координаторові. Якщо невідомо, де перебуває мобільний пункт, проблема може бути в інформації; якщо відомо, але доїхати неможливо, потрібне організаційне рішення.
Відповідно до підходу IFRC до підзвітності перед громадами, мешканців залучають як партнерів, а отриманий зворотний зв’язок використовують для коригування програм. Важливо передбачити конфіденційний канал для чутливих звернень і порядок передачі повідомлень про загрози чи насильство компетентним спеціалістам.
Дані про місцеперебування людей, стан здоров’я, пережите насильство та інші чутливі обставини збирають лише тоді, коли є конкретна правомірна мета, безпечні умови оброблення й зрозуміле пояснення для людини. Публічні дописи не повинні розкривати персональні відомості, які можуть створити додатковий ризик постраждалим.
Як підготувати повідомлення про доступну психосоціальну допомогу
Оголошення про допомогу має відповідати на практичні запитання: яку послугу пропонують; для кого вона призначена; де й у який час доступна; чи потрібен запис; чи є оплата; як отримати дистанційну або адаптовану допомогу; які випадки потребують невідкладного звернення до медичної служби. Необхідно назвати контакт, який реально працює, і дату, коли інформацію перевірили.
Слід розмежовувати інформаційне консультування, психосоціальну допомогу, систему психічного здоров’я та психосоціальної підтримки та спеціалізоване медичне лікування. Обіцянка «вилікувати травму за одну зустріч» не відповідає доказовому підходу. Інформування про підтримку має створювати реалістичні очікування й шлях до відповідної послуги.
Якщо людина дезорієнтована, має ознаки тяжкого порушення свідомості, невідкладного медичного стану або безпосередньої небезпеки для себе чи інших, інформаційний допис не є заміною термінової оцінки та допомоги відповідних служб.
Три практичні ситуації
Після обстрілу поширюється повідомлення про нібито закриту лікарню
Координатор перевіряє статус медичного закладу в уповноваженого джерела, уточнює доступні способи отримання допомоги й публікує коротке повідомлення із зазначенням часу перевірки. Якщо частина послуг недоступна, це слід сказати прямо. Для людей без цифрового доступу інформацію передають через доступні на місці канали. Медичну маршрутизацію погоджують із відповідними службами, а не визначають за коментарями в мережі.
Під час евакуації в пункті збору немає стабільного зв’язку
Відповідальні працівники використовують доступні офлайн-способи доведення тих самих перевірених інструкцій, уточнюють інформацію через свого координатора і визначають місце, де люди можуть ставити запитання. Оголошення повторюють у придатних форматах; окремо перевіряють, як його отримають люди з інвалідністю та ті, кому потрібна допомога з дітьми чи пересуванням. Докладні психологічні аспекти цього етапу розглянуто у статті про підтримку під час евакуації.
Люди дізнаються про гуманітарну допомогу з різних, суперечливих оголошень
Організація визначає одну актуальну версію інформації про послугу, називає відповідального за зміни, пояснює критерії доступу та спосіб оскаржити помилку. Замість загального запевнення «допомога є» варто повідомити, який ресурс реально доступний, за яких умов і де отримати уточнення. Публічна корекція має досягти тих самих місць, де люди побачили застарілі оголошення.
Як перевіряти якість інформування
Оцінюють не тільки кількість дописів або переглядів. Для гуманітарної комунікації важливі своєчасність, точність, зрозумілість, досяжність різних груп, узгодженість між службами та здатність населення виконати рекомендовану дію. Перегляд повідомлення не доводить, що його зрозуміли; велика кількість скарг не завжди означає погану програму, якщо вперше з’явився безпечний спосіб залишати звернення.
Корисні запитання для перевірки: чи названо відповідального й час оновлення; чи зрозумілі територія і дія; чи були повідомлення доступні без інтернету; чи отримали їх люди з різними потребами; чи вдалося вчасно виправити помилку; чи змінено послугу за результатами звернень. Відповіді збирають етично, не створюючи додаткового тиску на постраждалих.
У компетентнісній рамці ВООЗ 2024 року комунікація ризиків і залучення громад описані як професійна спроможність протягом різних етапів надзвичайної ситуації. На рівні організації це означає потребу у відповідальних працівниках, узгоджених процедурах, навчанні та регулярній перевірці практичних результатів.
Що доведено дослідженнями, а де залишаються обмеження
Рекомендації щодо швидкої, прозорої, доступної та двосторонньої комунікації спираються на сукупність емпіричних даних, професійних стандартів і досвіду реагування. Водночас точне порівняння ефективності окремих способів повідомлень у реальних катастрофах залишається складним: події відрізняються масштабом, інфраструктурою, небезпекою й можливістю проводити контрольовані дослідження.
Систематичний огляд Bradley, McFarland і Clarke охопив 27 досліджень втручань із комунікації ризику на різних етапах катастроф. Автори відзначили окремі поліпшення знань і поведінки, але наголосили на неоднорідності результатів і браку надійних експериментальних даних, особливо для фаз безпосереднього реагування та відновлення. Отже, конкретний формат повідомлення варто перевіряти за умовами застосування, а не оголошувати універсально ефективним.
Висновки щодо довіри та повідомлення невизначеності також спираються на різні дослідницькі дизайни, зокрема якісні роботи й опитування. Це важлива доказова база для практичних рішень, але вона не дозволяє обіцяти гарантоване зниження тривоги або травматичних наслідків завдяки самій інформаційній кампанії.
Що може зробити сама людина
Корисно заздалегідь визначити офіційні джерела оповіщення для своєї місцевості та резервний спосіб отримати повідомлення. Під час події перевіряйте час, місце й походження інформації; відділяйте повідомлення з конкретною захисною дією від непідтвердженого переповідання; перед пересиланням іншим людям переконайтеся, що дані актуальні. Якщо ви допомагаєте сусідам, запитуйте, чи зрозуміли вони інструкцію і чи можуть її виконати фізично.
Людина має право ставити запитання й повідомляти про недоступні послуги. Якщо почуте повідомлення суперечить іншому, шукайте останнє підтвердження у відповідальної служби; за безпосередньої загрози насамперед виконуйте чинні офіційні інструкції безпеки. Регулювання кількості новин може допомагати зменшити інформаційне перевантаження, але воно не повинне відрізати людину від життєво важливих попереджень.
Поширені запитання
Чому офіційне повідомлення іноді змінюється через кілька хвилин?
Під час надзвичайної ситуації дані можуть надходити поступово, а маршрути й умови безпеки змінюватися. Відповідальна організація має вказати, що саме уточнено, коли набуло чинності нове рішення і яку попередню інструкцію воно замінює.
Чи варто поширювати непідтверджену інформацію «про всяк випадок»?
Неперевірене попередження може спонукати людей до небезпечних дій або відвернути увагу від чинного оповіщення. Перш ніж поширити повідомлення, потрібно перевірити джерело, місце, дату та актуальність. Якщо загроза безпосередня, слід орієнтуватися на вказівки уповноважених служб.
Чи потрібно публікувати інформацію різними мовами та форматами?
Так, коли це необхідно для фактичного охоплення людей, яких стосується повідомлення. Важливо зберегти однаковий зміст безпекової інструкції, надати текстові й усні альтернативи та за потреби просте пояснення. Формати добирають з урахуванням людей, які перебувають у конкретній місцевості.
Чи зменшує добре інформування ризик ПТСР?
Доступна інформація може поліпшувати орієнтування та виконання захисних дій і підтримувати довіру до служб. Доказів для твердження, що сама інформаційна кампанія є ефективною клінічною профілактикою ПТСР, недостатньо. Оцінювання, профілактика та лікування травматичних розладів належать до відповідної клінічної допомоги.
Пов’язані статті
Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — загальна структура гуманітарного реагування.
Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — практична підтримка людини в гострій фазі.
Психологічна підтримка під час евакуації: дорога, очікування і прибуття — комунікація й допомога під час переміщення.
Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка — система допомоги та її складники.
Психосоціальна допомога: види й особливості — зміст різних видів підтримки.
Психологія дезінформації в цифровому середовищі — механізми переконливості неправдивих повідомлень.
Джерела
Bradley, D. T., McFarland, M., & Clarke, M. (2014). The effectiveness of disaster risk communication: A systematic review of intervention studies. PLOS Currents Disasters. Оригінальна публікація.
Cabinet of Ministers of Ukraine. (2017; чинна редакція 2026). Постанова № 733 «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту». Офіційний текст.
Centers for Disease Control and Prevention. (2024). Crisis & Emergency Risk Communication (CERC) Manual. Офіційні матеріали.
International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies. (без дати). Community Engagement and Accountability: Guide and Toolkit. Посібник; набір інструментів.
Sopory, P., et al. (2020). Communicating Uncertainty During Public Health Emergency Events: A Systematic Review. Review of Communication Research. Стаття.
Sopory, P., et al. (2022). Trust and Public Health Emergency Events: A Mixed-Methods Systematic Review. Disaster Medicine and Public Health Preparedness, 16(4), 1653–1673. Стаття.
UNICEF. (без дати). Children with disabilities in emergencies. Офіційні рекомендації.
World Health Organization. (2018). Communicating risk in public health emergencies: A WHO guideline for emergency risk communication policy and practice. Настанова.
World Health Organization. (2024). WHO competency framework, risk communication and community engagement. Рамка компетентностей.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2024). Risk communication, community engagement and infodemic management in Ukraine’s emergency response: Lifesaving interventions in crisis and beyond. Звіт.