Хронічний біль: що це, як формується і що допомагає жити з болем
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 вересня 2023 · Редакційна політика
Хронічний біль — це біль, який зберігається або повторюється понад три місяці. Це часовий критерій, а не пояснення причини: у частини людей біль залишається наслідком конкретного захворювання або ушкодження, у частини стає окремою клінічною проблемою, а іноді обидва варіанти співіснують. Сучасна класифікація розрізняє хронічний первинний і хронічний вторинний біль, а Міністерство охорони здоров’я України у настанові про хронічний біль також використовує межу понад три місяці.
Важливо, що біль і ноцицепція — не одне й те саме. Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) визначає ноцицепцію як нервовий процес кодування потенційно ушкоджувальних стимулів і прямо зазначає, що сам факт активності сенсорних нейронів не дорівнює переживанню болю. Біль є реальною сенсорною й емоційною подією, на яку в різній мірі впливають біологічні, психологічні та соціальні чинники. Цей біопсихосоціальний опис не робить біль «психологічним» і не заперечує соматичне захворювання.
Коротка практична відповідь така: при хронічному болю потрібно одночасно з’ясувати, чи є стан, що потребує медичного лікування, який механізм болю найбільш імовірний, як біль змінює сон, рух, повсякденне функціонування й участь у житті, а також які втручання мають доказову основу саме для цього стану. Мета допомоги часто ширша за спробу будь-якою ціною звести інтенсивність болю до нуля: вона включає безпеку, контроль симптомів, відновлення функцій, сон, рухливість, автономність і повернення до значущих для людини справ.
Що саме називають хронічним болем
У клінічних рекомендаціях Національний інститут здоров’я та досконалості медичної допомоги Великої Британії (NICE) хронічний біль визначено як біль, що зберігається або повторюється понад три місяці. Межа у три місяці допомагає класифікувати стан і планувати оцінку, але не означає, що на 91-й день у всіх людей раптово виникає однаковий механізм. Хронічний біль охоплює різні клінічні ситуації — від тривалого болю при остеоартриті, ендометріозі, запальних або неврологічних захворюваннях до хронічного первинного болю.
Хронічний первинний біль
Хронічний первинний біль у МКХ-11 — це стан, у якому біль триває понад три місяці, пов’язаний зі значним емоційним дистресом або функціональними обмеженнями та не пояснюється краще іншим діагнозом. Це не «діагноз виключення психологічного походження». У класифікації IASP для МКХ-11 первинний біль розглядається в біопсихосоціальній рамці, а наявність біологічних чи психологічних чинників сама по собі не визначає його як «соматичний» або «психогенний».
Хронічний вторинний біль
Хронічний вторинний біль виникає у зв’язку з іншим захворюванням або станом. Класифікація IASP для МКХ-11 виділяє, зокрема, хронічний біль, пов’язаний з онкологічним захворюванням, хронічний нейропатичний біль, хронічний вторинний вісцеральний біль, хронічний післяопераційний і посттравматичний біль, хронічний вторинний головний та орофаціальний біль і хронічний вторинний м’язово-скелетний біль.
Первинний і вторинний біль можуть співіснувати. Тому формула «або є фізична причина, або біль первинний» занадто груба. Людина може мати підтверджене соматичне захворювання і водночас додаткові механізми, що посилюють або підтримують біль. І навпаки, встановлення хронічного первинного болю не позбавляє необхідності повторної медичної оцінки, якщо характер симптомів змінюється.
Біль і ноцицепція: чому це різні явища
Сучасне визначення IASP описує біль як неприємний сенсорний та емоційний досвід, пов’язаний із фактичним або потенційним ушкодженням тканин або подібний до такого досвіду. В окремих примітках IASP підкреслює дві речі, що особливо важливі для хронічного болю: біль є особистим досвідом, на який впливають біологічні, психологічні й соціальні чинники; біль і ноцицепція є різними феноменами.
Ноцицепція описує роботу системи, яка виявляє та кодує потенційно небезпечні для тканин стимули. Ця система може бути активною без усвідомленого болю, а біль може зберігатися тоді, коли поточне периферичне ушкодження не пояснює його інтенсивність або тривалість. Звідси не випливає, що біль «вигаданий». Це означає, що больовий досвід формується нервовою системою і не є прямим вимірювачем кількості пошкодженої тканини.
Які механізми можуть брати участь у хронічному болю
Механізм болю і клінічний діагноз — різні рівні опису. У однієї людини можуть поєднуватися кілька механізмів, а їхня відносна роль змінюватися з часом. У практиці часто використовують поняття ноцицептивного, нейропатичного та ноципластичного болю.
Ноцицептивний біль
Ноцицептивний біль пов’язаний з активацією ноцицепторів у відповідь на фактичне або потенційне ушкодження ненервової тканини. Він може супроводжувати запалення, механічне навантаження, травму чи інші соматичні процеси. Те, що біль стає хронічним, не означає автоматичного зникнення периферичного джерела.
Нейропатичний біль
Нейропатичний біль спричинений ураженням або захворюванням соматосенсорної нервової системи. Для нього потрібна клінічна оцінка; печіння, простріли, оніміння чи поколювання можуть підказувати напрямок, але самі по собі не встановлюють механізм або діагноз.
Ноципластичний біль
IASP використовує термін «ноципластичний біль» для болю, що виникає внаслідок зміненої ноцицепції без достатніх ознак поточного ушкодження тканин, яке активує периферичні ноцицептори, і без захворювання чи ураження соматосенсорної системи, яке пояснювало б біль. Термінологія IASP також зазначає, що ноцицептивні та ноципластичні механізми можуть поєднуватися. Ноципластичний біль не є синонімом «психологічного болю» і не означає, що симптом можна довільно вимкнути зміною думок.
У популярних поясненнях усе це інколи зводять до «центральної сенситизації». Сенситизація справді є важливим механізмом у частині больових станів, але її не слід автоматично приписувати кожній людині з болем понад три місяці. Клінічний висновок потребує оцінки конкретного стану, а не лише тривалості симптомів.
Як гострий біль може стати хронічним
Хронізація болю не має єдиного маршруту. В одному випадку зберігається захворювання або повторне подразнення тканин; в іншому важливішими стають ураження нервової системи, зміни ноцицептивної обробки, сенситизація, порушення сну, зниження фізичної витривалості, страх певних рухів, уникання активності або соціальні умови, що ускладнюють відновлення. Ці чинники можуть підтримувати один одного.
Наприклад, біль може погіршувати сон, а поганий сон — підвищувати чутливість до болю та виснажувати здатність справлятися з навантаженням. Для хронічного м’язово-скелетного болю систематичний огляд з метааналізом Рунге та співавторів виявив проспективні зв’язки між проблемами зі сном і подальшим ризиком хронічного м’язово-скелетного болю. Ці дані стосуються саме м’язово-скелетного болю і не означають, що порушення сну є універсальною причиною будь-якого хронічного болю.
Схожа логіка стосується емоційного дистресу, уваги до загрози, очікувань, минулого досвіду й поведінки. Вони можуть модулювати больовий досвід, але не доводять, що соматичне захворювання виникло «через стрес» або що біль можна пояснити лише психічним станом. Загальні процеси стресу мають окремий канонічний матеріал — «Хронічний стрес: що це, ознаки, наслідки та що допомагає»; у цій статті вони розглядаються лише як один із можливих модулюючих чинників болю.
Чому сила болю не дорівнює обсягу ушкодження
Інтенсивність болю важлива і має сприйматися серйозно, але вона не є прямою шкалою пошкодження тканин. На біль впливають периферичні сигнали, робота нервової системи, попередній досвід, контекст, сон, увага, очікування, емоційний стан і доступні стратегії дії. Саме тому дві людини з подібними структурними змінами можуть мати різний больовий досвід, а зміни на знімку не завжди передбачають, наскільки сильно людині болить.
З цього також не випливає, що «якщо обстеження нормальні, причина психологічна». Нормальний результат конкретного тесту означає лише, що цей тест не виявив певної патології. NICE прямо застерігає від знецінення досвіду людини при нормальних або негативних результатах досліджень і рекомендує переглядати діагноз, якщо клінічна картина змінюється.
Що хронічний біль робить із повсякденним життям
Клінічна тяжкість хронічного болю визначається не лише оцінкою від 0 до 10. Важливо, що відбувається з функціонуванням: чи може людина ходити, сидіти, підніматися сходами, готувати їжу, доглядати за собою, спати, вчитися, працювати, підтримувати стосунки, виходити з дому, виконувати батьківські або доглядові обов’язки.
Всесвітня організація охорони здоров’я описує реабілітацію через відновлення, підтримання або поліпшення функціонування, а Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я розглядає функціонування у взаємодії зі станом здоров’я та контекстом людини. Це корисна рамка для хронічного болю: інколи реалістичним успіхом лікування є не повне зникнення відчуттів, а значно кращий сон, пересування, самообслуговування, витривалість, участь у житті та контроль загострень.
Питання повернення до роботи має власний клінічний і соціальний контекст і в Українському психологічному ХАБі належить до окремої теми професійного функціонування. У цій статті робота розглядається лише як одна зі сфер, на які може впливати біль.
Як оцінюють хронічний біль
Оцінка хронічного болю починається не з пошуку «правильного характеру особистості», а з клінічної історії, медичного контексту й функціонування. Лікар уточнює локалізацію, початок і тривалість болю, його характер, що посилює або полегшує симптоми, наявні захворювання й травми, неврологічні або інші супутні прояви, попереднє лікування, приймання ліків і реакцію на них. Українська настанова МОЗ рекомендує регулярно документувати біль і скеровувати пацієнтів до спеціалізованої допомоги, якщо належного полегшення на первинній ланці немає.
Людину також доцільно питати про сон, фізичну активність, повсякденні справи, соціальну участь, емоційний дистрес, страх руху та інші чинники, якщо вони впливають на функціонування. NICE рекомендує людиноцентричну оцінку, яка враховує вплив болю на щоденні активності, сон, психологічне самопочуття, соціальні взаємини, житло, доходи й інші життєві обставини.
Шкала болю не є діагнозом
Числова шкала болю або візуальна аналогова шкала допомагає відстежувати інтенсивність і зміни, але один бал не визначає причину, механізм або потребу в конкретному лікуванні. Дві людини з оцінкою «7 із 10» можуть мати різні захворювання, ризики й функціональні обмеження.
Коли потрібна повторна або термінова медична оцінка
Звичне загострення хронічного болю не слід автоматично трактувати як нову небезпечну подію, але й будь-яку зміну не можна списувати на «звичний біль». Якщо біль раптово став іншим, швидко посилюється або з’явилися нові неврологічні, загальні чи інші незвичні симптоми, потрібна медична переоцінка. NICE окремо рекомендує переоцінювати стан при зміні симптомів і розглядати обстеження та лікування нових проявів.
Невідкладність визначається не фактом «хронічності», а новими ознаками й загальним станом. За гострих небезпечних симптомів слід звертатися по невідкладну медичну допомогу, а не намагатися пояснити все відомим діагнозом або психологічним чинником.
Що реально допомагає при хронічному болю
Єдиного універсального набору втручань для всіх видів хронічного болю немає. План залежить від того, чи є основне захворювання, який механізм болю ймовірний, які супутні стани присутні, що вже випробувано, які ризики має лікування та які цілі важливі для людини. Для вторинного болю ключовою залишається допомога при основному захворюванні; для хронічного первинного болю існують окремі рекомендації.
Лікування основного захворювання
При ендометріозі, запальному артриті, онкологічному захворюванні, мігрені, периферичній нейропатії, післяопераційному болю та багатьох інших станах лікування має бути прив’язане до конкретного діагнозу. Психологічна допомога, реабілітація або робота зі сном можуть бути корисними додатковими компонентами, але не замінюють специфічного медичного ведення, коли воно потрібне.
Рух і фізична реабілітація
Для частини станів фізична активність і структуровані програми вправ можуть поліпшувати функцію та дещо зменшувати біль. Кокранівський огляд щодо фізичної активності при хронічному болю в дорослих виявив сприятливі, переважно невеликі або помірні ефекти для болю й фізичного функціонування, але результати відрізнялися між оглядами й станами, а довгострокові дані були обмежені.
Великий систематичний огляд Агентства з досліджень та якості охорони здоров’я США (AHRQ) показав, що вправи, психологічні втручання, мультидисциплінарна реабілітація та деякі інші нефармакологічні підходи можуть давати невеликі або помірні тривалі поліпшення функції чи болю при окремих поширених станах, але ефекти залежать від діагнозу, а багато досліджень були невеликими. Це аргумент за індивідуальний підбір, а не за універсальну пораду «просто більше рухайтеся».
Реабілітація спрямована на функціонування. ВООЗ визначає її метою відновлення, підтримання або поліпшення функціонування людей із гострими й хронічними станами. У контексті болю це може означати відновлення витривалості, безпечної рухливості, самообслуговування, побутової активності й участі у звичних ролях, а не лише тренування «через біль».
Психологічні втручання
Психологічна терапія болю працює не з доведенням того, що біль «у голові», а з процесами, які можуть змінювати страждання і функціонування: увагою до болю, страхом руху, катастрофічними очікуваннями, униканням, відчуттям безпорадності, поведінковими циклами, сном, цінностями й поверненням до значущої активності.
Оновлений Кокранівський огляд включив 75 досліджень за участю 9401 дорослого з різними видами тривалого болю. Для когнітивно-поведінкової терапії середні ефекти на біль, обмеження життєдіяльності та дистрес були невеликими або дуже невеликими. Це важливий масштаб очікувань: психологічна допомога може бути корисною частиною плану, але її не слід рекламувати як метод, який «вимикає» хронічний біль у більшості людей.
Для хронічного первинного болю NICE рекомендує розглядати когнітивно-поведінкову терапію болю або терапію прийняття та відповідальності, якщо їх проводить належно підготовлений фахівець. Ці рекомендації стосуються саме хронічного первинного болю; їх не можна автоматично переносити на будь-який біль при онкологічних, неврологічних, запальних чи інших захворюваннях.
Освіта про біль
Розуміння різниці між болем, ноцицепцією, ушкодженням тканин і роботою нервової системи може зменшувати страх і допомагати приймати рішення. Але пояснення механізмів саме по собі не є універсальним лікуванням. Огляд оглядів 2023 року щодо нейронаукової освіти про біль при хронічному м’язово-скелетному болю показав неоднорідні результати й низьку методологічну якість багатьох оглядів; краще обґрунтована роль такого навчання як компонента мультимодальної програми, а не самостійної «перепрошивки мозку».
Ліки та інші медичні методи
Медикаментозна стратегія залежить від діагнозу й механізму болю, супутніх захворювань, інших ліків та індивідуального співвідношення користі й ризику. Рекомендації для хронічного первинного болю не можна механічно переносити на нейропатичний біль, мігрень, рак, запальні захворювання чи післяопераційний біль. Призначення, зміна дози й відміна препаратів належать до медичної компетенції; самостійна різка відміна залежність-формуючих або інших призначених ліків може бути небезпечною.
Для хронічного первинного болю NICE має окремий перелік фармакологічних рекомендацій і застережень. Якщо людина вже приймає препарат, який у цій настанові не рекомендують починати саме для хронічного первинного болю, NICE радить переглядати лікування в межах спільного прийняття рішень, а не припиняти його раптово без оцінки.
Чому «біопсихосоціальний» не означає «психосоматичний»
Біопсихосоціальна модель описує рівні, на яких формується досвід і функціонування. Вона не встановлює, що думки або емоції є першопричиною соматичного захворювання. У людини з ендометріозом, мігренню, артритом, раком, нейропатією або іншим медичним станом психологічні й соціальні чинники можуть змінювати дистрес, сон, поведінку, доступ до допомоги та переносимість симптомів, не скасовуючи біологічної патології.
Тому фрази «ви самі підтримуєте свій біль», «це через невирішені емоції» або «обстеження чисті — значить проблема психологічна» не випливають із сучасного визначення болю. Окремі теми соматизації, тілесного дистресу, тривоги за здоров’я та функціональних симптомів мають інші діагностичні й концептуальні межі та не повинні підміняти оцінку хронічного болю.
Самоменеджмент: що можна робити між консультаціями
Самоменеджмент при хронічному болю — це не вимога «впоратися самостійно». Це набір щоденних рішень, які доповнюють медичне лікування: відстеження закономірностей симптомів, планування активності, дотримання призначень, робота зі сном, підготовка до загострень, використання допоміжних засобів і поступове повернення до значущих справ у межах переносимості.
1. Відстежуйте не лише інтенсивність, а й функцію
Щоденник може бути корисним, якщо він допомагає побачити закономірності, а не змушує постійно перевіряти кожне відчуття. Окрім цифри болю, має сенс фіксувати сон, рух, навантаження, відновлення, здатність робити важливі справи й реакцію на лікування. Один із практичних критеріїв прогресу — «що я можу робити тепер, чого не міг місяць тому?».
2. Плануйте навантаження за реакцією організму
Різкі цикли «сьогодні зроблю все — завтра лежу» можуть бути проблемою для частини людей. Допомагає передбачуваніше розподіляти навантаження, робити паузи до повного виснаження й узгоджувати збільшення активності з реабілітаційним планом. Але фіксоване поступове нарощування навантаження не є універсально безпечним для всіх захворювань; особливо це стосується ME/CFS, про що нижче.
3. Працюйте зі сном як з окремою проблемою
Якщо біль і безсоння підтримують один одного, корисно оцінювати сон окремо, а не чекати, що він автоматично нормалізується після зменшення болю. Якщо є стійкі труднощі із засинанням, підтриманням сну або ранні пробудження з денними наслідками, дивіться окремий матеріал «Безсоння і психологія: чому мозок не вимикається вночі і що може допомогти».
4. Підготуйте план загострення
Корисно заздалегідь знати, які зміни є типовими для вашого стану, які дії погоджені з лікарем або реабілітаційною командою, коли варто тимчасово зменшити навантаження, а які нові симптоми потребують повторної оцінки. NICE рекомендує при загостренні переглядати план допомоги, враховувати нові симптоми й обговорювати можливі чинники, що сприяли зміні стану.
5. Не робіть «терпіти будь-якою ціною» метою
Функціональне відновлення не означає ігнорувати сигнали тіла. Навантаження має бути співвіднесене з діагнозом, переносимістю та планом лікування. У реабілітації можливе поступове розширення активності, але межі й темп залежать від конкретної хвороби, а погіршення після навантаження в окремих станах має специфічне значення.
Окрема межа: ME/CFS і постнавантажувальне погіршення
Міалгічний енцефаломієліт / синдром хронічної втоми (ME/CFS) — це окреме хронічне захворювання, для якого характерне постнавантажувальне погіршення: симптоми можуть суттєво посилюватися після фізичної, когнітивної, емоційної або соціальної активності, іноді із затримкою. Тому загальні поради для інших больових станів не можна переносити на ME/CFS без адаптації.
Клінічна настанова NICE щодо ME/CFS не рекомендує програми, що використовують фіксоване поступове збільшення фізичної активності або вправ, включно з тим, що в настанові визначено як градуйована терапія фізичними вправами. Якщо людина з ME/CFS обирає програму фізичної активності, вона має бути індивідуалізованою, гнучко змінюватися вгору або вниз і залишатися в межах енергетичних можливостей.
Ця межа принципова: біль, втома або зменшення активності при ME/CFS не повинні автоматично пояснюватися декондиціюванням, страхом руху чи «униканням». Психологічна підтримка може допомагати жити з тяжкою хворобою, але не є доказом психологічного походження ME/CFS.
Коли психолог справді може бути корисним
Психолог, який працює з болем, може бути корисним, коли біль змінює повсякденне життя навіть за належного медичного ведення: людина боїться рухатися, відмовляється від дедалі більшої кількості справ, постійно очікує катастрофічного погіршення, втратила відчуття контролю, не може пристосувати ритм життя до реальних обмежень або живе в постійному конфлікті між «треба терпіти» і «краще нічого не робити».
Робота може включати когнітивно-поведінкові й прийняттєво-орієнтовані методи, навички планування активності, роботу зі страхом руху, дистресом, сном і поверненням до цінних ролей. Окремі явища — катастрофізація болю, кінезіофобія й спеціалізована психологічна допомога при хронічному болю — мають власні канонічні матеріали Українського психологічного ХАБу. Вони не розгортаються тут повністю, щоб не створювати конкуруючі власники тих самих пошукових намірів.
Якщо одночасно є симптоми депресивного, тривожного або іншого психічного розладу, їх оцінюють як окрему клінічну задачу. Хронічний біль підвищує психологічне навантаження, але сам факт болю не дозволяє встановити психіатричний діагноз.
Мультидисциплінарна допомога і реабілітація
Хронічний біль часто потребує координації кількох професійних ролей: лікаря, фахівця з фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта, ерготерапевта, психолога та інших спеціалістів залежно від діагнозу. «Мультидисциплінарність» має сенс тоді, коли команда працює з узгодженими цілями, а не просто додає якомога більше процедур.
Систематичні огляди, включно з AHRQ, знаходять для окремих хронічних больових станів невеликі або помірні поліпшення функції чи болю після мультидисциплінарної реабілітації. Результати не однакові для всіх діагнозів, а довгострокові дані обмежені, тому ефективність конкретної програми треба оцінювати за відповідністю стану, цілям і доказовим компонентам.
У ширшому контексті відновлення корисним може бути матеріал «Соціальна реабілітація: що це, кому потрібна і як відбувається». Він стосується участі людини в повсякденному й суспільному житті та не замінює медичну реабілітацію при болю.
Як оцінювати результат лікування
Найпростіша помилка — оцінювати все лише за сьогоднішньою цифрою болю. При хронічному перебігу симптоми природно коливаються, тому одна добра або погана доба мало говорить про ефект програми. Корисніше дивитися на тенденцію за кілька тижнів і на кілька доменів одночасно: інтенсивність болю, частоту загострень, сон, рухливість, витривалість, самообслуговування, участь у справах, побічні ефекти лікування й потребу в екстрених зверненнях.
Поліпшення якості життя можливе навіть тоді, коли біль не зникає повністю. NICE прямо рекомендує обговорювати з людиною, що симптоми можуть коливатися, причина загострення не завжди буде знайдена, а якість життя іноді покращується навіть без зменшення інтенсивності болю. Це не заклик змиритися, а спосіб ставити кілька вимірюваних цілей замість однієї недосяжної.
Практична карта рішень
Якщо біль новий, різко змінився або з’явилися нові симптоми, перше завдання — медична оцінка. Якщо причина відома, але біль погано контрольований, варто повернутися до лікаря або профільного фахівця і переглянути діагноз, лікування, взаємодії ліків та потребу в спеціалізованій допомозі.
Якщо біль триває понад три місяці й істотно обмежує життя, варто оцінювати не лише «що ще можна знеболити», а й функціонування та реабілітаційні потреби. Якщо домінують страх руху, уникання, дистрес, катастрофічні очікування або труднощі з пристосуванням до реальних обмежень, до медичної допомоги можна додати психологічне втручання, орієнтоване саме на біль.
Якщо є стан зі спеціальними правилами навантаження — наприклад ME/CFS із постнавантажувальним погіршенням — загальну програму активізації потрібно замінити на рекомендації, специфічні для цього захворювання. Якщо ж головною проблемою стає окремий розлад сну, депресивний або тривожний розлад, він потребує власної оцінки й лікування, а не автоматичного пояснення як «частини болю».
Поширені запитання
Чи будь-який біль понад три місяці є хронічним?
Так, у сучасних клінічних класифікаціях біль, що зберігається або повторюється понад три місяці, відповідає часовому критерію хронічного болю. Далі потрібно визначити його тип, можливу причину, механізми, вплив на функціонування та план допомоги.
Чим хронічний біль відрізняється від гострого?
Гострий біль частіше пов’язаний з актуальним ушкодженням, запаленням або іншим гострим процесом і має коротший перебіг. Хронічний біль триває або повторюється понад три місяці й може включати стійке основне захворювання, зміни нервової обробки, нейропатичні чи ноципластичні механізми та функціональні наслідки. Просте правило «гострий = тканина, хронічний = мозок» є хибним.
Чи може біль бути реальним, якщо МРТ або аналізи не пояснюють його силу?
Так. Біль є особистим досвідом і не вимірюється безпосередньо знімком або аналізом. Негативний результат конкретного тесту не робить біль вигаданим. Водночас відсутність пояснення на одному етапі не означає, що подальша медична оцінка ніколи не потрібна.
Чи означає хронічний первинний біль, що причина психологічна?
Ні. Хронічний первинний біль у МКХ-11 є окремою категорією, яку описують у біопсихосоціальній рамці. Психологічні чинники можуть впливати на переживання й функціонування, але діагноз не означає, що біль «створений думками».
Чи допомагає психотерапія зменшити біль?
У середньому когнітивно-поведінкова терапія дає невеликі або дуже невеликі поліпшення болю, обмежень і дистресу при багатьох видах хронічного неонкологічного болю. Її цінність часто полягає у кращому функціонуванні, зменшенні страху, відновленні активності й навичках самоменеджменту, а не у гарантованому усуненні болю.
Чи потрібно більше рухатися, якщо болить?
Для багатьох м’язово-скелетних і деяких первинних больових станів індивідуально підібрана активність є частиною лікування. Але «більше руху» не є універсальною рекомендацією для всіх хвороб. Темп, тип і межі навантаження мають відповідати діагнозу; при ME/CFS фіксоване нарощування навантаження суперечить актуальним рекомендаціям.
Чи можна жити краще, якщо біль не зникає повністю?
Так. Це одна з ключових цілей сучасного ведення хронічного болю: зменшувати страждання й обмеження, відновлювати сон, рухливість, автономність і участь у значущих справах. Поліпшення функціонування не робить сам біль менш реальним.
Коли звертатися до психолога, а коли до лікаря?
Новий, змінений або недостатньо пояснений біль потребує медичної оцінки. Психолог доцільний як частина допомоги, коли біль пов’язаний зі страхом, униканням, дистресом, проблемами сну, втратою звичних ролей або труднощами адаптації. У багатьох випадках ці маршрути потрібні одночасно, а не один замість іншого.
Головне
Хронічний біль — це біль, що зберігається або повторюється понад три місяці. Він може бути первинним, вторинним або поєднувати обидва типи. Біль і ноцицепція різні, а сила болю не є прямим вимірювачем ушкодження тканин. Біологічні, психологічні й соціальні чинники впливають на досвід болю, але це не дає підстав психогенізувати соматичні захворювання.
Допомога працює найкраще, коли вона відповідає конкретному діагнозу й механізму, поєднує медичне лікування, реабілітацію, роботу з функціонуванням та, за потреби, психологічні методи. Реалістичні цілі включають не лише зниження інтенсивності болю, а й кращий сон, рух, автономність, участь у житті та вміння проходити загострення без хаотичної зміни лікування.
Ширший контекст того, як психологія працює із поведінкою, здоров’ям, хворобою та адаптацією до медичних станів, дивіться у матеріалі «Психологія здоров’я: що це, що вивчає і де застосовується». Базове визначення болю як феномена винесено в окремий матеріал «Біль це».
Пов’язані статті
Джерела
Agency for Healthcare Research and Quality. (2020). Noninvasive Nonpharmacological Treatment for Chronic Pain: A Systematic Review Update. Comparative Effectiveness Review No. 227.
Cuenca-Martínez, F., Suso-Martí, L., Calatayud, J., et al. (2023). Pain neuroscience education in patients with chronic musculoskeletal pain: an umbrella review. Frontiers in Neuroscience, 17, 1272068.
Geneen, L. J., Moore, R. A., Clarke, C., Martin, D., Colvin, L. A., & Smith, B. H. (2017). Physical activity and exercise for chronic pain in adults: an overview of Cochrane Reviews. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD011279.
International Association for the Study of Pain. (2020). IASP Announces Revised Definition of Pain.
International Association for the Study of Pain. (n.d.). IASP Terminology.
Міністерство охорони здоров’я України. (2026). Настанова 00931. Хронічний біль.
National Institute for Health and Care Excellence. (2021a). Chronic pain (primary and secondary) in over 16s: assessment of all chronic pain and management of chronic primary pain (NG193).
National Institute for Health and Care Excellence. (2021b). Myalgic encephalomyelitis (or encephalopathy)/chronic fatigue syndrome: diagnosis and management (NG206).
Nicholas, M., Vlaeyen, J. W. S., Rief, W., et al. (2019). The IASP classification of chronic pain for ICD-11: chronic primary pain. PAIN, 160(1), 28–37.
Runge, N., Ahmed, I., Saueressig, T., et al. (2024). The bidirectional relationship between sleep problems and chronic musculoskeletal pain: a systematic review with meta-analysis. PAIN, 165(11), 2455–2467.
Treede, R.-D., Rief, W., Barke, A., et al. (2019). Chronic pain as a symptom or a disease: the IASP Classification of Chronic Pain for the International Classification of Diseases (ICD-11). PAIN, 160(1), 19–27.
World Health Organization. (2001–present). International Classification of Functioning, Disability and Health (ICF).
World Health Organization. (2024). Rehabilitation.
Williams, A. C. de C., Fisher, E., Hearn, L., & Eccleston, C. (2020). Psychological therapies for the management of chronic pain (excluding headache) in adults. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD007407.