top of page

Психологічна енкциклопедія

Катастрофізація болю: що це, як посилює дистрес і функціональні обмеження

3 дні тому
Читати 9 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 жовтня 2026 · Редакційна політика


Катастрофізація болю — це когнітивно-емоційна реакція на реальний або очікуваний біль, за якої увага наполегливо повертається до больового досвіду, можливі наслідки сприймаються як особливо загрозливі, а власна здатність упоратися з ними — як недостатня. У дослідженнях цей конструкт найчастіше описують через три взаємопов’язані компоненти: румінацію про біль, перебільшення загрози та безпорадність. Класичну структуру закріпила Шкала катастрофізації болю (Pain Catastrophizing Scale, PCS).


Катастрофізація не означає, що людина вигадує, симулює або «перебільшує» сам факт болю. Вона описує спосіб когнітивної та емоційної відповіді на біль, а не достовірність больового досвіду. Міжнародна асоціація з вивчення болю визначає біль як особистий сенсорний та емоційний досвід, на який у різному ступені впливають біологічні, психологічні й соціальні чинники; біль і ноцицепція при цьому є різними явищами, а повідомлення людини про біль має поважатися.


Тому висока катастрофізація може співіснувати з чітко встановленим соматичним, неврологічним або іншим медичним станом. Виявлення такого патерну не є підставою зводити захворювання до психологічних причин, припиняти медичне обстеження або робити висновок, що біль «лише в голові». Матеріал нижче стосується психологічного конструкта та його зв’язків із дистресом і функціонуванням; він не замінює медичної діагностики причини болю.


Що саме називають катастрофізацією болю


У науковій літературі катастрофізація болю описує сукупність думок і емоцій, які посилюють сприйняття загрози, пов’язаної з болем. Важливо, що це не окремий психіатричний чи медичний діагноз і не характеристика «слабкої особистості». Це вимірюваний психологічний конструкт, інтенсивність якого може змінюватися залежно від ситуації, тривалості болю, попереднього досвіду, рівня невизначеності та доступних способів упоратися із симптомами.


Румінація про біль


Румінація означає повторюване повернення уваги до болю та труднощі з переключенням. Людина може знову і знову прокручувати думки про те, чому біль не минає, коли він посилиться або що станеться далі. Сам по собі інтерес до причин симптомів є нормальним. Клінічно значущим стає патерн, який захоплює увагу, підсилює дистрес і ускладнює сон, повсякденні справи або участь у лікуванні.


Перебільшення загрози


Цей компонент стосується оцінки можливих наслідків болю як особливо небезпечних або неконтрольованих. Йдеться про інтерпретацію загрози, а не про твердження, що сам біль «перебільшений». Наприклад, будь-яке короткочасне посилення болю може автоматично тлумачитися як ознака нового ушкодження або неминучого різкого погіршення, навіть коли клінічна ситуація цього не підтверджує.


Безпорадність


Безпорадність відображає відчуття, що людина не має достатніх способів вплинути на ситуацію, витримати біль або продовжувати важливі види діяльності. За тривалого чи непередбачуваного болю така реакція може бути зрозумілою: повторні загострення, неефективні попередні втручання або суперечлива медична інформація здатні знижувати відчуття контролю. Саме тому оцінка катастрофізації має враховувати клінічний і життєвий контекст, а не перетворюватися на ярлик.


Що показують дослідження про зв’язок із болем і функціонуванням


Найпослідовніший висновок досліджень полягає в тому, що вищі рівні катастрофізації статистично пов’язані з більшою інтенсивністю болю, дистресом і функціональними труднощами у багатьох вибірках людей із хронічним болем. Однак сила й напрям причинних зв’язків не можна зводити до формули «думки спричиняють біль».


Систематичний огляд і метааналіз Martinez-Calderon та співавторів охопив 85 спостережних досліджень і 13 628 учасників із хронічним опорно-руховим болем. Вищі показники катастрофізації часто були пов’язані з більшою інтенсивністю болю та інвалідизувальними обмеженнями, а частина поздовжніх даних вказувала на прогностичний зв’язок. Водночас 92% включених досліджень були поперечними, загальна якість доказів оцінювалася як дуже низька, а неоднорідність результатів була значною. Це важлива межа: асоціація є стійкою, але проста одностороння причинність із неї не випливає.


Метааналіз Rogers і Farris об’єднав 335 досліджень і понад 65 тисяч учасників із різними больовими станами. Катастрофізація, страх болю та надмірна пильність до болю мали середні або великі поперечні зв’язки з негативним афектом, тривогою, депресивними симптомами та больовою інвалідизацією, а з інтенсивністю болю — зв’язки середньої величини. Цей результат підтримує клінічну значущість конструкта, але сам дизайн більшості даних знову не дозволяє визначити єдиний причинний напрям.


Свіжіша систематична робота Shimada та співавторів 2026 року узагальнила рандомізовані дослідження дорослих із хронічним опорно-руховим болем і також виявила повторювані зв’язки катастрофізації з інтенсивністю болю, обмеженнями, перешкоджанням повсякденній діяльності та фізичним функціонуванням. Її результати важливі саме для цієї групи пацієнтів; їх не слід автоматично переносити на всі види гострого болю, онкологічний, нейропатичний, вісцеральний чи інші больові стани.


Як катастрофізація може посилювати дистрес


Біль природно привертає увагу, оскільки може сигналізувати про загрозу. Коли увага фіксується на болю майже без можливості переключення, а невизначені відчуття автоматично отримують найнебезпечніше пояснення, система оцінювання загрози залишається активованою довше. У переживанні це може проявлятися напруженням, страхом, постійним скануванням тіла, очікуванням загострення та відчуттям втрати контролю.


Такий цикл не слід тлумачити як доказ психологічного походження болю. Він описує один із механізмів, через які вже наявний біль може ставати психологічно важчим для переносимості. Дистрес, своєю чергою, здатен ще сильніше звужувати увагу до загрози, ускладнювати сон, планування й використання стратегій самоменеджменту. Зв’язок може бути двонапрямним: сильніший або менш передбачуваний біль підвищує катастрофізацію, а катастрофізація може підтримувати дистрес і неадаптивну поведінку.


Як виникають функціональні обмеження


Функціонування — ширше поняття, ніж інтенсивність болю. Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я ВООЗ описує функціонування через активність, участь і контекстуальні чинники. У практичному житті це означає здатність пересуватися, доглядати за собою, навчатися, працювати, підтримувати стосунки, відпочивати й брати участь у значущих справах.


Катастрофізація може бути пов’язана з функціональними обмеженнями через кілька взаємопов’язаних процесів. Коли рух або активність сприймаються як високо небезпечні, людина може почати звужувати набір дій, уникати навантажень, відкладати повернення до активності або постійно перевіряти, чи не з’являється біль. Якщо таке уникання стає широким і тривалим, воно може зменшувати фізичну активність, впевненість у власних можливостях і участь у повсякденному житті.


У моделі страху й уникання катастрофізація розглядається як один із чинників, що може підсилювати страх болю та уникальну поведінку. Однак це модель, а не універсальний сценарій для кожної людини. Частина обмежень є медично необхідною, особливо при гострій травмі, після операції, під час загострення конкретного захворювання або за чіткими рекомендаціями лікаря чи реабілітаційної команди. Психологічна оцінка не повинна скасовувати обґрунтовані медичні обмеження.


Окремим, але спорідненим конструктом є кінезіофобія — надмірний страх руху через очікування болю або ушкодження. Катастрофізація, страх болю, кінезіофобія та уникання часто перетинаються, але не є синонімами. Їх розрізнення потрібне для точнішого розуміння того, що саме заважає людині відновлювати активність.


Біль і ноцицепція — різні явища


Для коректного розуміння катастрофізації важливо розрізняти біль і ноцицепцію. Ноцицепція — це нервова обробка потенційно шкідливих стимулів; біль — особистий сенсорний та емоційний досвід. IASP прямо наголошує, що біль не можна вивести лише з активності сенсорних нейронів і що на нього впливають біологічні, психологічні й соціальні чинники.


Звідси випливає принципова клінічна теза: психологічні чинники можуть змінювати інтенсивність переживання болю, його загрозливість, дистрес і поведінкові наслідки, не заперечуючи наявності тканинного ушкодження, запалення, неврологічної патології або іншого медичного механізму. Так само відсутність видимого ушкодження не робить біль «нереальним».


Гострий і хронічний біль: де конструкт має найбільше доказів


Катастрофічні оцінки можуть виникати і при гострому, і при хронічному болю. Найбільший дослідницький корпус стосується дорослих із хронічним опорно-руховим болем. Саме тому твердження про силу асоціацій та ефективність втручань найнадійніше застосовувати до цієї популяції, а не механічно переносити на всі медичні стани.


Хронічний біль за сучасними клінічними рамками може бути первинним, вторинним щодо іншого захворювання або поєднувати обидва компоненти. Настанова NICE NG193 рекомендує людиноцентричне оцінювання всіх типів хронічного болю з урахуванням причин, наслідків для життя, особистих пріоритетів і спільного ухвалення рішень. Якщо біль пояснюється основним захворюванням, його лікування та відповідні медичні настанови залишаються центральними.


Як оцінюють катастрофізацію болю


Найвідоміший інструмент — Шкала катастрофізації болю (PCS), розроблена Sullivan, Bishop і Pivik. Вона містить 13 тверджень і оцінює три компоненти: румінацію, перебільшення загрози та безпорадність. Людина самостійно оцінює, наскільки характерними для неї є певні думки й переживання, пов’язані з болем.


PCS є психометричною шкалою, а не діагностичним тестом на хворобу або психічний розлад. Високий бал означає сильніше виражений вимірюваний патерн у межах конкретної шкали. Він не встановлює причину болю, не показує ступінь тканинного ушкодження, не підтверджує симуляцію і не дає підстави самостійно встановлювати будь-який діагноз.


У клінічному контексті результат доцільно інтерпретувати разом з інтенсивністю та тривалістю болю, функціонуванням, сном, емоційним станом, страхом руху, медичним діагнозом, поточним лікуванням, соціальними умовами й цілями самої людини. Один показник не повинен замінювати повну оцінку.


Чого не можна робити з поняттям катастрофізації


Термін стає шкідливим, коли його використовують як спосіб дискредитувати больовий досвід. Sullivan і Tripp у огляді суперечок навколо поняття описують випадки, коли «катастрофізація» використовувалася для заперечення медичної основи скарг, сумнівів у достовірності болю або перекладання відповідальності за стан на пацієнта.


Міжнародне дослідження Boyd та співавторів 2025 року за участю 1 397 клініцистів і дослідників із 46 країн показало, що професійне ставлення до терміна залишається суперечливим: частина респондентів вважає його клінічно корисним, а частина — стигматизувальним. Практичний висновок полягає в потребі людиноцентричної мови: описувати конкретні думки, страхи й поведінку, пояснювати їхню функцію та не приклеювати людині ярлик «катастрофізатора».


Катастрофізація і психічні розлади — не одне й те саме


Вищі показники катастрофізації часто статистично пов’язані з тривожними та депресивними симптомами, але сам конструкт не є діагнозом тривожного чи депресивного розладу. Так само він не тотожний тривозі за здоров’я: катастрофізація зосереджена на болю, його значенні та наслідках, тоді як тривога за здоров’я охоплює ширший страх серйозної хвороби та інтерпретацію різних тілесних сигналів.


Якщо у людини поряд із болем є стійка тривога, пригнічений настрій, панічні епізоди, різке порушення сну або інші психічні симптоми, їх оцінюють окремо. Наявність катастрофізації не є скороченим шляхом до психіатричного діагнозу.


Що може допомогти


Перший крок — коректне пояснення болю та спільне формування реалістичної моделі того, що відбувається. Мета полягає не в тому, щоб переконати людину «думати позитивно», а в тому, щоб відокремити підтверджені медичні ризики від автоматичних прогнозів найгіршого сценарію, повернути відчуття керованості та знайти безпечні способи підтримувати або відновлювати значущу активність.


Систематичний огляд і метааналіз Schütze та співавторів охопив 79 рандомізованих досліджень дорослих із хронічним неонкологічним болем. Катастрофізація виявилася змінюваним показником; найкращу сукупність доказів для її зменшення мали когнітивно-поведінкова терапія, мультимодальне лікування та терапія прийняття і відповідальності. Водночас середні ефекти переважно були помірними, а їхня клінічна значущість не завжди була великою.


NICE рекомендує розглядати когнітивно-поведінкову терапію для болю або терапію прийняття і відповідальності для дорослих із хронічним первинним болем, якщо їх проводить належно підготовлений фахівець. Це рекомендація для конкретного клінічного контексту хронічного первинного болю; її не слід автоматично переносити на будь-який вторинний біль, де лікування основного захворювання та профільна реабілітація можуть мати інший пріоритет.


Психологічна допомога при болю спрямовується на дистрес, страх, уникання, самоменеджмент, сон, повернення до значущих дій і якість життя. Її призначення не є доказом психологічного походження болю. Для багатьох людей найкращий результат дає узгоджена робота медичних, реабілітаційних і психологічних фахівців навколо спільних функціональних цілей.


Практичні запитання для самоспостереження


Самоспостереження може допомогти помітити патерн без самодіагностики. Корисно звернути увагу, які думки з’являються під час посилення болю; чи автоматично вони ведуть до найгіршого прогнозу; чи вдається відрізняти неприємне від небезпечного; які види діяльності припиняються через страх, а які — через реальні медичні обмеження; що вже допомагало зберігати участь у важливих справах.


Якщо відповіді показують, що страх і думки про біль займають більшу частину дня, суттєво звужують активність або заважають використовувати узгоджений план лікування й реабілітації, це варто обговорити з фахівцем. Завдання такої розмови — не довести, що біль «психологічний», а зрозуміти, які змінювані чинники погіршують функціонування.


Коли потрібна повторна медична оцінка


Психологічні чинники не скасовують необхідності медичної оцінки. Новий біль, суттєва зміна вже відомого болю, поява нових симптомів або невідповідність між попереднім поясненням і поточним станом є підставою повернутися до медичного фахівця. Високий показник катастрофізації не повинен використовуватися як причина припинити обстеження, якщо клінічна ситуація потребує перегляду.


Поширені запитання


Чи є катастрофізація болю діагнозом?


Ні. Це психологічний конструкт, який описує характерні когнітивні та емоційні реакції на біль. Він не є окремим діагнозом у класифікаціях психічних або соматичних розладів.


Чи означає катастрофізація, що людина вигадує або перебільшує біль?


Ні. Катастрофізація стосується оцінки загрози, повторюваних думок і відчуття безпорадності. Вона не визначає, чи є біль «справжнім». Сучасне визначення IASP прямо вимагає поважати повідомлення людини про больовий досвід.


Чи може висока катастрофізація бути при підтвердженому захворюванні?


Так. Психологічні реакції на біль можуть співіснувати з встановленою медичною патологією. Їхня наявність не спростовує діагноз і не визначає походження болю.


Чи тотожна катастрофізація тривозі?


Ні. Вона може бути пов’язана з тривогою, але є більш специфічною до больового досвіду. Тривожний розлад або тривога за здоров’я оцінюються за власними критеріями й не встановлюються за показником катастрофізації.


Що показує шкала PCS?


PCS — 13-пунктова самооцінювальна шкала, яка вимірює румінацію про біль, перебільшення загрози та безпорадність. Вона допомагає кількісно описати конструкт у дослідженні або клінічній оцінці, але не встановлює причину болю чи діагноз.


Чи можна зменшити катастрофізацію?


Так, у середньому вона змінюється під впливом психологічних і мультимодальних втручань. Ефект відрізняється між людьми й дослідженнями, а зниження показника не обов’язково означає пропорційне зникнення болю. Клінічно важливими результатами можуть бути менший дистрес, ширше функціонування та більше відчуття керованості.


Чи треба уникати руху, якщо він викликає страх болю?


Рішення залежить від медичного стану. За одних умов поступове безпечне повернення до активності є частиною реабілітації, за інших потрібні конкретні обмеження або зміна навантаження. Страх руху сам по собі не визначає безпечність навантаження — її оцінюють з урахуванням діагнозу, рекомендацій фахівців і реакції організму.



Пов’язані статті






Джерела



International Association for the Study of Pain. (2020). IASP terminology and revised definition of pain.


Martinez-Calderon J., Jensen M. P., Morales-Asencio J. M., Luque-Suarez A. (2019). Pain Catastrophizing and Function in Individuals With Chronic Musculoskeletal Pain: A Systematic Review and Meta-Analysis. Clinical Journal of Pain, 35(3), 279–293.





Shimada S., Doorenbos A. Z., Goldstein E., Wi D. (2026). A Systematic Review of Pain Catastrophizing and Chronic Musculoskeletal Pain. Pain Management Nursing, 27(1), e72–e84.


Sullivan M. J. L., Bishop S. R., Pivik J. (1995). The Pain Catastrophizing Scale: Development and Validation. Psychological Assessment, 7(4), 524–532.


Sullivan M. J. L., Tripp D. A. (2024). Pain Catastrophizing: Controversies, Misconceptions and Future Directions. The Journal of Pain, 25(3), 575–587.


 
 
bottom of page