Захворювання опорно-рухової системи і психічне здоров’я: біль та реабілітація
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 липня 2023 · Редакційна політика
Захворювання опорно-рухової системи — це велика група станів, що уражають м’язи, кістки, суглоби та прилеглі сполучні тканини й можуть спричиняти біль, обмеження рухливості, зниження витривалості та труднощі у повсякденному функціонуванні. Всесвітня організація охорони здоров’я відносить до цієї групи понад 150 захворювань і станів — від травм і остеоартриту до запальних артритів, остеопорозу, болю в спині та шиї. Для багатьох людей саме біль і обмеження функціонування стають основним шляхом, через який опорно-рухове захворювання впливає на психічне здоров’я.
Зв’язок між тілесним захворюванням і психічним самопочуттям має двосторонній характер, але його не можна зводити до формули «емоції спричинили хворобу». Травма, запалення, дегенеративні зміни, аутоімунні процеси, крихкість кісток, ураження нервів та інші медичні механізми потребують власної діагностики й лікування. Психологічні й соціальні чинники можуть змінювати сприйняття болю, поведінку, сон, мотивацію, участь у реабілітації та здатність повертатися до важливих видів діяльності. Саме в цьому доказовому значенні їх розглядає сучасна психологія здоров’я.
Ця стаття пояснює, як опорно-рухові захворювання пов’язані з болем, тривогою, пригніченим настроєм, страхом руху та обмеженням активності, а також яку роль психологічна підтримка може відігравати в комплексній реабілітації. Вона не замінює медичної оцінки конкретного захворювання, травми або нового болю.
Що належить до захворювань опорно-рухової системи
Опорно-рухова система охоплює м’язи, кістки, суглоби, сухожилки, зв’язки та інші сполучні тканини, що забезпечують опору, рух і взаємодію тіла з довкіллям. До захворювань і станів цієї системи належать остеоартрит, ревматоїдний та інші запальні артрити, остеопороз і пов’язані з ним переломи, травматичні переломи, розтягнення, ушкодження сухожилків і зв’язок, біль у спині та шиї, деякі м’язові захворювання й інші стани. ВООЗ підкреслює, що ці порушення є провідним джерелом інвалідності у світі та найбільшим внеском у глобальну потребу в реабілітації.
Це дуже різнорідна група. Остеоартрит, гострий перелом, запальне ревматологічне захворювання і неспецифічний біль у попереку не мають одного механізму, одного прогнозу або одного лікування. Тому психологічні поняття не можуть бути універсальним поясненням причин опорно-рухових захворювань. Першим завданням залишається коректна медична оцінка: що саме уражено, який механізм найбільш імовірний, чи є запалення або структурне ушкодження, які навантаження безпечні на цьому етапі і чи потрібні додаткові обстеження.
Біль при захворюваннях опорно-рухової системи
Біль є одним із найчастіших симптомів опорно-рухових захворювань, але біль і ушкодження тканин не є одним і тим самим явищем. За визначенням Міжнародної асоціації з вивчення болю, біль — це неприємний сенсорний та емоційний досвід, пов’язаний із фактичним або потенційним ушкодженням тканин або подібний до досвіду, пов’язаного з таким ушкодженням. Біль є особистим досвідом, на який у різній мірі впливають біологічні, психологічні й соціальні чинники.
Ноцицепція — це робота нервової системи з кодування потенційно шкідливих стимулів. IASP прямо розрізняє біль і ноцицепцію: активність ноцицептивної системи сама по собі не дає повної міри суб’єктивного болю. Це розрізнення пояснює, чому інтенсивність болю може змінюватися залежно від запалення, сенситизації, попереднього досвіду, сну, уваги, очікування небезпеки та контексту, не роблячи біль менш реальним. Детальніше механізми описані у статті «Біль: що це, як формується і чому він є біопсихосоціальним досвідом».
Гострий і хронічний біль
Гострий біль часто виникає у зв’язку з травмою, операцією, гострим запаленням або іншим відносно короткочасним процесом і має важливу захисну функцію. Хронічний біль триває або повторюється понад три місяці й може стати окремою клінічною проблемою, яка впливає на сон, рух, емоційне самопочуття та участь у житті. Докладніше цей стан розглянуто у матеріалі про хронічний біль.
Тривалий біль не означає, що «медичної причини вже немає». У людини можуть одночасно існувати остеоартрит, запальне захворювання, наслідки травми або операції й зміни в обробці больових сигналів нервовою системою. Завдання клінічної оцінки полягає в тому, щоб визначити актуальні механізми та ризики, а не вибирати між спрощеними версіями «тілесне» або «психологічне».
Чому опорно-рухові захворювання впливають на психічне здоров’я
Психологічний тягар часто формується через сам перебіг захворювання. Тривалий або непередбачуваний біль виснажує увагу, порушує сон, скорочує рухову активність, ускладнює побут, дозвілля і соціальну участь. Людина може переживати невизначеність щодо прогнозу, страх повторного ушкодження, втрату відчуття контролю, залежність від допомоги інших або розчарування через повільне відновлення. ВООЗ зазначає, що люди з опорно-руховими станами мають підвищений ризик проблем психічного здоров’я.
Для хронічного болю цей зв’язок добре помітний на популяційному рівні. Систематичний огляд і метааналіз 2025 року, що охопив 376 досліджень і 347 468 дорослих із хронічним болем різного походження, оцінив частку клінічно значущих симптомів депресії приблизно у 39%, а тривоги — приблизно у 40%. Водночас неоднорідність між дослідженнями була дуже високою, а показники суттєво відрізнялися залежно від типу болю та вибірки. Тому ці цифри описують групи людей і не визначають імовірність розладу в конкретної людини.
Зв’язок простежується й у конкретних опорно-рухових станах. Метааналіз 121 дослідження остеоартриту виявив помірні позитивні кореляції між інтенсивністю болю та симптомами тривоги і депресії. Кореляція показує спільну зміну показників, а не доводить, що тривога або депресія спричинили ураження суглоба.
Як психічне здоров’я може впливати на біль і функціонування
Психічний стан здатний впливати на перебіг болю через кілька взаємопов’язаних процесів. Тривога може посилювати пильність до тілесних сигналів і очікування небезпеки. Пригнічений настрій може зменшувати енергію, мотивацію та відчуття власної спроможності. Страх повторного ушкодження може підтримувати уникання руху навіть після того, як частина колишніх обмежень уже втратила медичне значення. Порушення сну знижує здатність відновлюватися і може посилювати больову чутливість.
Докази для окремих психологічних чинників мають різну якість. Парасольковий огляд 2020 року узагальнив 59 систематичних оглядів із 286 первинними дослідженнями і виявив поздовжні асоціації депресії, тривоги, дистресу, страху та інших чинників із виникненням або збереженням м’язово-скелетного болю. Автори водночас оцінили методологічну якість включених оглядів як критично низьку. Це важливе обмеження: такі дані підтримують багатофакторну модель, але не дозволяють перетворювати статистичний зв’язок на просте причинне твердження.
Новіший парасольковий огляд і метааналіз 2024 року включив 13 систематичних оглядів, 185 первинних досліджень і майже 490 тисяч учасників. Помірна певність доказів була отримана, зокрема, для зв’язку уникання через страх із переходом до хронічного м’язово-скелетного болю; для більшості інших чинників певність була низькою або дуже низькою. Ризик упередження в багатьох оглядах залишався високим.
При гострому й підгострому болю в попереку систематичний огляд проспективних когорт показав, що симптоми депресії можуть бути пов’язані з гіршим прогнозом, але дослідження істотно відрізнялися за методами й результатами, тому остаточний кількісний висновок був неможливий. Клінічно це означає, що психічне здоров’я варто оцінювати разом із болем і функціонуванням, не підмінюючи ним діагностику основного стану.
Чому запит «психосоматика опорно-рухової системи» потребує точності
У пошуку слово «психосоматика» часто веде до схем, де окремим суглобам, м’язам або ділянкам хребта приписують символічні «емоційні причини»: образу, страх, гордість, «небажання рухатися вперед» та подібні пояснення. Такі карти не є доказовою системою діагностики захворювань опорно-рухового апарату і не можуть встановити причину артриту, остеоартриту, перелому, запального процесу або іншого медичного стану.
Доказовий біопсихосоціальний підхід працює інакше. Він визнає реальні біологічні механізми захворювання й одночасно оцінює, як біль, емоції, сон, страх, соціальне середовище та поведінка впливають на досвід людини, функціонування і відновлення. Якщо пошуковий намір стосується саме поняття психосоматики, соматизації або тілесного дистресу, канонічним матеріалом є окрема стаття «Психосоматика: що це насправді, як психіка пов’язана з тілом і де починаються міфи». Ця сторінка присвячена пошуковому наміру, у центрі якого опорно-рухові захворювання, біль та реабілітація.
Кінезіофобія і страх руху
Після травми, загострення або сильного болю обережність є природною захисною реакцією. Проблема виникає тоді, коли страх руху залишається надмірним відносно актуального медичного ризику, підтримує тривале уникання й заважає відновлювати функцію. Такий пов’язаний із болем страх часто описують терміном «кінезіофобія». Це психологічний конструкт, а не окремий медичний або психіатричний діагноз.
Систематичний огляд 63 досліджень за участю 10 726 людей із хронічним м’язово-скелетним болем виявив стійкий зв’язок вищої кінезіофобії з більшою інтенсивністю болю, інвалідизацією та нижчою якістю життя; більшість включених робіт були поперечними. Прогностичні дані були обмеженішими, хоча для подальшої інвалідизації автори знайшли помірний рівень доказів. Інший систематичний огляд і метааналіз також виявив асоціації страху, пов’язаного з болем, з інтенсивністю болю і функціональними обмеженнями, але загальну певність доказів оцінив як дуже низьку.
Тому клінічна логіка починається з питання безпеки: чи існує реальна заборона або обмеження руху через перелом, нестабільність, гостре ушкодження, післяопераційний режим, активне запалення чи іншу причину. Лише після цього оцінюють, чи підтримує надмірний страх уникання рухів, які вже дозволені й потрібні для відновлення. Окремо цей механізм розглянуто у статті «Кінезіофобія: страх руху при болю, уникання і повернення до активності».
Катастрофізація болю та очікування небезпеки
Катастрофізація болю описує стійку тенденцію очікувати найгірший розвиток подій, відчувати безпорадність перед болем і постійно зосереджуватися на його загрозливому значенні. Вона може бути пов’язана з більшим дистресом і функціональними обмеженнями, але її наявність не доводить, що біль перебільшений або вигаданий. Детальне пояснення цього конструкта є в окремій статті про катастрофізацію болю.
Під час реабілітації важливо відрізняти катастрофічне прогнозування від реальної клінічної небезпеки. Людина після перелому, операції або з активним запальним захворюванням може мати цілком обґрунтовані обмеження. Психологічна робота має спиратися на актуальну медичну інформацію, а не переконувати людину ігнорувати симптоми.
Сон і тривалий м’язово-скелетний біль
Порушення сну і хронічний м’язово-скелетний біль можуть підтримувати одне одного. Систематичний огляд і метааналіз проспективних досліджень включив 20 когорт із понад 208 тисячами дорослих і виявив двосторонню поздовжню асоціацію між проблемами сну та виникненням або збереженням хронічного м’язово-скелетного болю. Водночас між дослідженнями була значна неоднорідність.
Практичний висновок полягає в тому, що сон варто оцінювати як окремий компонент клінічної картини. Безсоння може потребувати власної діагностики й допомоги; його не слід автоматично пояснювати болем. Так само посилення болю після поганого сну не означає, що основне опорно-рухове захворювання «психологічне».
Реабілітація при захворюваннях опорно-рухової системи
Реабілітація спрямована на функціонування: здатність рухатися, самообслуговуватися, виконувати повсякденні завдання, брати участь у важливих сферах життя й максимально зберігати самостійність. ВООЗ визначає реабілітацію як комплекс допомоги людям, у яких через хворобу, травму, операцію, інвалідність або вік знизилося функціонування, з метою відновити, підтримати або поліпшити його.
Це відповідає логіці Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я: функціонування і обмеження життєдіяльності розглядаються в контексті стану здоров’я, активності, участі та факторів середовища. Для опорно-рухових захворювань така рамка особливо корисна, бо одна й та сама інтенсивність болю може мати різні наслідки для різних людей залежно від їхніх завдань, середовища, підтримки та доступних стратегій.
Медична оцінка залишається основою
Психолог, психотерапевт або інший фахівець психічного здоров’я не замінює діагностику перелому, артриту, ураження сухожилка, нестабільності суглоба, запального процесу, компресії нервових структур чи інших соматичних причин. План рухової активності залежить від діагнозу, етапу загоєння, операційних обмежень, супутніх захворювань і конкретних ризиків.
Особливо важливо повторно звернутися по медичну оцінку, якщо симптоми суттєво змінилися, виник новий сильний біль після травми, з’являється прогресуюча слабкість або втрата чутливості, лихоманка чи загальне тяжке самопочуття разом із болем, виражене почервоніння і набряк суглоба або інші нові тривожні ознаки. При болю в попереку нові порушення контролю сечовипускання чи дефекації разом із неврологічними симптомами потребують невідкладної медичної оцінки. У вересні 2026 року Державний експертний центр МОЗ України повідомив про затвердження нового стандарту медичної допомоги при болю в попереку, який охоплює діагностику, лікування, спостереження та маршрутизацію.
Освіта і самоменеджмент
Доказова освіта про біль і захворювання допомагає людині розуміти, що відбувається, яких симптомів слід остерігатися, які навантаження дозволені й як реагувати на загострення. Її мета — не переконати, що біль «у голові», а зробити план відновлення зрозумілішим і керованішим.
Самоменеджмент може включати узгоджений режим активності, моніторинг симптомів, план дій при загостренні, прийом призначених ліків, використання допоміжних засобів, відновлення сну й поступове повернення до важливих занять. Конкретні рекомендації залежать від діагнозу, тому універсальні поради на кшталт «треба просто більше рухатися» недостатні.
Рух і терапевтичні вправи
Для багатьох поширених форм м’язово-скелетного болю фізична активність і терапевтичні вправи є важливою частиною допомоги. Систематичний огляд доказів для первинної медичної допомоги виявив помірні та сильні докази користі вправ і психосоціальних втручань для болю та функціонування при поширених м’язово-скелетних больових станах.
Цей висновок не означає, що будь-яке навантаження безпечне для будь-якої людини. Після переломів, операцій, гострих травм, при нестабільності, активному запаленні чи інших станах навантаження дозують відповідно до медичних обмежень. Навіть при хронічному болю оптимальні тип, інтенсивність і темп вправ залежать від стану, цілей і переносимості.
Психологічна підтримка як частина комплексної допомоги
Психологічна допомога при тривалому болю може бути спрямована на зменшення дистресу, роботу зі страхом руху, відновлення активності, розвиток навичок самоменеджменту, регуляцію уваги до болю, покращення сну та адаптацію до довготривалих обмежень. Її мета полягає у підтримці функціонування й якості життя, а не в доведенні «психологічної природи» захворювання.
Докладніше доказові психологічні підходи саме в контексті тривалого болю розглянуто у статті «Психологічна допомога при хронічному болю: КПТ, прийняття і самоменеджмент».
Найбільша доказова база серед психологічних підходів до персистентного неонкологічного болю накопичена для когнітивно-поведінкової терапії. Кокрейнівський огляд 2020 року показав у середньому невеликі або дуже невеликі поліпшення болю, дистресу та інвалідизації. Це корисний, але реалістично обмежений ефект; психотерапія не замінює лікування соматичного захворювання.
Для хронічного первинного болю в попереку рекомендація ВООЗ 2023 року розглядає структуровану освіту, фізичні, психологічні, фармакологічні та багатокомпонентні втручання у межах комплексного індивідуалізованого підходу. NICE рекомендує розглядати когнітивно-поведінкові психологічні втручання при болю в попереку лише як частину пакета, що включає вправи, а комбіновані фізичні й психологічні програми — зокрема тоді, коли психосоціальні перешкоди істотно ускладнюють відновлення. Ці настанови стосуються конкретної клінічної групи й не повинні механічно переноситися на всі опорно-рухові захворювання.
Як реабілітація організована в Україні
В Україні базові принципи реабілітаційної допомоги визначає чинний Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я». Закон описує реабілітацію як комплекс заходів для людей, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування, а реабілітаційну допомогу — як діяльність, спрямовану на оптимізацію функціонування у взаємодії із середовищем.
Офіційні матеріали Міністерства охорони здоров’я України описують сучасну реабілітацію як доказовий процес із фізичними та, за потреби, психологічними складовими. МОЗ також визначає мультидисциплінарний формат роботи, де разом можуть працювати лікар фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог або психотерапевт та інші фахівці залежно від потреб людини.
Психолог у такій команді не «пояснює» тілесну хворобу емоціями. Його робота може стосуватися дистресу, страху, адаптації, прихильності до плану відновлення, поведінкових перешкод, постановки реалістичних цілей та підтримки участі людини у власній реабілітації.
Професійну галузь, що працює з функціонуванням, участю, інвалідністю та життям із хронічними станами, окремо описано у статті «Реабілітаційна психологія: що це, кому допомагає і як підтримує функціонування».
Коли психологічна допомога особливо доречна
Психологічна підтримка може бути особливо корисною, коли біль і функціональні обмеження супроводжуються вираженим дистресом; страх руху суттєво звужує активність; людина втратила відчуття контролю над повсякденним життям; тривалий біль порушує сон, стосунки та соціальну участь; після травми або операції важко повернутися до безпечних дозволених навантажень; настрій, тривога чи безпорадність ускладнюють реабілітацію.
Ці ознаки описують потребу в оцінці та підтримці, а не автоматично встановлюють психіатричний діагноз. Симптом, результат скринінгу і клінічний розлад — різні рівні оцінки. Якщо є підозра на депресивний, тривожний або інший психічний розлад, потрібна відповідна професійна діагностика; вона існує поруч із медичною оцінкою опорно-рухового стану, а не замість неї.
Загальні питання життя з довготривалою соматичною хворобою окремо розглядаються у матеріалі «Хронічні соматичні захворювання і психічне здоров’я: адаптація та підтримка», а механізми, через які увага, емоції й контекст впливають саме на больовий досвід, — у статті «Психологія болю».
Чого доказова допомога не обіцяє
Доказовий підхід не використовує «карти емоційних причин», за якими коліна нібито відповідають за гордість, плечі — за відповідальність, а біль у спині — за конкретний внутрішній конфлікт. Такі інтерпретації не встановлюють діагноз і не визначають лікування.
Психотерапія не зрощує перелом, не відновлює зруйнований суглобовий хрящ, не пригнічує аутоімунне запалення і не замінює хірургічне чи медикаментозне лікування, коли воно показане. Релаксація, медитація або дихальні практики можуть допомагати окремим людям регулювати напруження чи дистрес, але вони не є універсальним способом профілактики опорно-рухових захворювань.
Водночас відмова від психогенної редукції не зменшує значення психічного здоров’я. Тривога, депресивні симптоми, страх, сон і відчуття самоефективності можуть суттєво впливати на якість життя, поведінку й функціонування. Їх варто оцінювати саме тому, що вони є важливими складовими реального життя із захворюванням і болем.
Як виглядає реалістичне відновлення
Реабілітація часто має нелінійний перебіг. Симптоми можуть коливатися, а тимчасове загострення не завжди означає нове ушкодження; водночас новий або нетиповий симптом не слід автоматично списувати на «звичайний біль». Тому корисно мати узгоджений план: які навантаження дозволені, як поступово їх збільшувати, що вважати очікуваною реакцією, а за яких ознак потрібно змінити програму або повторно звернутися до лікаря.
Метою відновлення може бути не тільки зменшення інтенсивності болю. Важливими результатами є здатність ходити, користуватися рукою, доглядати за собою, спати, виконувати домашні справи, спілкуватися, повертатися до хобі та інших значущих активностей. Для одних людей зменшення болю і відновлення функції відбуваються паралельно; для інших функціонування може покращуватися раніше або суттєвіше, ніж сам біль.
Реалістичні цілі формують разом із людиною, спираючись на медичний стан, актуальний рівень функціонування, ресурси та середовище. Така логіка відповідає сучасній реабілітаційній моделі, де людина є активним учасником процесу, а план змінюється відповідно до її прогресу та потреб.
Поширені запитання
Чи може стрес спричинити біль у спині або м’язах?
Стрес може впливати на м’язове напруження, сон, увагу до тілесних сигналів, поведінку та сприйняття болю. Він також може бути одним із багатьох чинників, пов’язаних із виникненням або збереженням м’язово-скелетного болю. Але новий або стійкий біль потребує оцінки за клінічними показаннями, а слово «стрес» не є діагнозом і не виключає травму, запалення, неврологічний або інший медичний механізм.
Чи є артрит або остеоартрит психосоматичними захворюваннями?
Ні в тому сенсі, що емоції нібито створюють ураження суглоба. Артрити й остеоартрит мають медичні біологічні механізми. Психічне здоров’я може впливати на переживання болю, активність, сон і адаптацію до хвороби, а біль і функціональні обмеження, своєю чергою, можуть впливати на настрій і тривогу.
Чому біль може бути сильним, навіть якщо ушкодження не виглядає великим?
Біль не є прямим вимірювачем масштабу ушкодження. Нервова система інтегрує інформацію про потенційну загрозу з багатьма іншими чинниками — запаленням, сенситизацією, попереднім досвідом, контекстом, сном та очікуваннями. Це не робить біль «уявним»: IASP прямо визначає біль як реальний особистий сенсорний та емоційний досвід.
Чи треба уникати руху, якщо він викликає біль?
Універсального правила немає. Іноді обмеження навантаження є необхідним — наприклад, після певних переломів, операцій або гострих ушкоджень. В інших ситуаціях повне й тривале уникання може підтримувати втрату функції та страх. Безпечний рівень активності визначають з урахуванням діагнозу, стадії відновлення і рекомендацій фахівців. Сам факт болю під час вправи не дозволяє самостійно вирішити, чи рух небезпечний.
Чи може психолог вилікувати хронічний м’язово-скелетний біль?
Психологічні втручання можуть допомагати з дистресом, страхом, самоменеджментом, сном і функціонуванням, а в середньому дають невеликі ефекти щодо болю та інвалідизації при частині хронічних больових станів. Вони є компонентом комплексної допомоги, а не універсальним лікуванням усіх опорно-рухових захворювань.
Чи означає направлення до психолога, що лікар вважає біль «вигаданим»?
Ні. Залучення психолога в сучасній реабілітації означає, що психічне здоров’я, поведінка, страх, сон і адаптація можуть бути клінічно важливими для функціонування людини. Міжнародне визначення болю прямо визнає біологічні, психологічні й соціальні чинники та вимагає поважати повідомлення людини про біль.
Що важливіше: зменшити біль чи відновити функцію?
Обидві цілі можуть бути важливими, але вони не завжди змінюються однаково швидко. Сучасна реабілітація орієнтується на функціонування і участь у житті поряд із контролем симптомів. Для конкретної людини пріоритети визначаються спільно з командою відповідно до діагнозу, ризиків і власних цілей.
Пов’язані статті
Джерела
Верховна Рада України. (2020). Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я: Закон України від 03.12.2020 № 1053-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1053-20
Державний експертний центр МОЗ України. (2026). В Україні затверджено новий стандарт медичної допомоги при болю в спині. https://www.dec.gov.ua/news/v-ukrayini-zatverdzheno-novyj-standart-medychnoyi-dopomogy-pry-bolyu-v-spyni/
Міністерство охорони здоров’я України. (без дати). Реабілітація. https://moz.gov.ua/uk/reabilitacija
Міністерство охорони здоров’я України. (без дати). Фахівцям: мультидисциплінарна реабілітаційна команда. https://moz.gov.ua/uk/fahivcjam
Aaron, R. V., Ravyts, S. G., Carnahan, N., et al. (2025). Prevalence of Depression and Anxiety Among Adults With Chronic Pain: A Systematic Review and Meta-Analysis. JAMA Network Open, 8(3), e250268. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/40053352/
Babatunde, O. O., Jordan, J. L., Van der Windt, D. A., Hill, J. C., Foster, N. E., & Protheroe, J. (2017). Effective treatment options for musculoskeletal pain in primary care: A systematic overview of current evidence. PLOS ONE, 12(6), e0178621. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/28640822/
Dunn, M., Rushton, A. B., Mistry, J., Soundy, A., & Heneghan, N. R. (2024). The biopsychosocial factors associated with development of chronic musculoskeletal pain: An umbrella review and meta-analysis of observational systematic reviews. PLOS ONE, 19(4), e0294830. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38557647/
Fonseca-Rodrigues, D., Rodrigues, A., Martins, T., et al. (2021). Correlation between pain severity and levels of anxiety and depression in osteoarthritis patients: a systematic review and meta-analysis. Rheumatology, 61(1), 53–75. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34152386/
International Association for the Study of Pain. (2020). IASP Terminology: Pain and nociception. https://www.iasp-pain.org/resources/terminology/?ItemNumber=1698
Luque-Suarez, A., Martinez-Calderon, J., & Falla, D. (2019). Role of kinesiophobia on pain, disability and quality of life in people suffering from chronic musculoskeletal pain: a systematic review. British Journal of Sports Medicine, 53(9), 554–559. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/29666064/
Martinez-Calderon, J., Flores-Cortes, M., Morales-Asencio, J. M., & Luque-Suarez, A. (2019). Pain-Related Fear, Pain Intensity and Function in Individuals With Chronic Musculoskeletal Pain: A Systematic Review and Meta-Analysis. The Journal of Pain, 20(12), 1394–1415. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/31063874/
Martinez-Calderon, J., Flores-Cortes, M., Morales-Asencio, J. M., & Luque-Suarez, A. (2020). Which Psychological Factors Are Involved in the Onset and/or Persistence of Musculoskeletal Pain? An Umbrella Review of Systematic Reviews and Meta-Analyses of Prospective Cohort Studies. The Clinical Journal of Pain, 36(8), 626–637. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32379072/
National Institute for Health and Care Excellence. (2016, updated). Low back pain and sciatica in over 16s: assessment and management (NG59). https://www.nice.org.uk/guidance/ng59/chapter/Recommendations
Pinheiro, M. B., Ferreira, M. L., Refshauge, K., et al. (2016). Symptoms of depression as a prognostic factor for low back pain: a systematic review. The Spine Journal, 16(1), 105–116. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/26523965/
Santos, M., Gabani, F. L., de Andrade, S. M., et al. (2023). The bidirectional association between chronic musculoskeletal pain and sleep-related problems: a systematic review and meta-analysis. Rheumatology, 62(9), 2951–2962. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/37104741/
Williams, A. C. de C., Fisher, E., Hearn, L., & Eccleston, C. (2020). Psychological therapies for the management of chronic pain (excluding headache) in adults. Cochrane Database of Systematic Reviews, 8, CD007407. https://www.cochrane.org/evidence/CD007407_what-are-benefits-and-risks-psychological-therapies-adults-persistent-and-distressing-pain-neither
World Health Organization. (2001). International Classification of Functioning, Disability and Health (ICF). https://www.who.int/classifications/international-classification-of-functioning-disability-and-health
World Health Organization. (2022). Musculoskeletal health. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/musculoskeletal-conditions
World Health Organization. (2023). WHO guideline for non-surgical management of chronic primary low back pain in adults in primary and community care settings. https://www.who.int/publications/i/item/9789240081789
World Health Organization. (2024). Rehabilitation. https://www.who.int/news-room/questions-and-answers/item/rehabilitation