top of page

Психологічна енкциклопедія

Угода за результатами медіації: зміст, виконання та правові межі

1 день тому
Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Угода за результатами медіації — це домовленість сторін, яка фіксує досягнутий під час медіації результат, визначає узгоджені зобов’язання, порядок і строки їх виконання та наслідки порушення. В Україні сторони можуть погодити усну або письмову форму, якщо спеціальний закон не вимагає письмової. Зміст угоди визначають самі сторони, а її юридичні наслідки залежать від характеру правовідносин, форми домовленості та того, чи оформлено її додатково у спосіб, передбачений законом. Визначення, обов’язкові відомості й межі змісту містять статті 1, 8, 19 і 21 Закону України «Про медіацію».

Практично важливе розрізнення: обов’язок сторін виконувати досягнуту угоду, встановлений законом, ще не означає, що кожен підписаний після медіації документ автоматично стає виконавчим документом для державного чи приватного виконавця. Якщо спір перебуває в суді, сторони можуть за належних умов оформити результат як мирову угоду, яку затверджує суд. Тоді юридичний механізм виконання змінюється. Саме тому якість медіативної угоди визначають одночасно ясність домовленостей, добровільність, юридична допустимість і реалістичність виконання.

Що саме називають угодою за результатами медіації

Законодавчий термін «угода за результатами медіації» означає домовленість, яка завершує медіацію повністю або фіксує погоджені результати щодо певних питань. За статтею 17 Закону укладення такої угоди є однією з підстав припинення медіації. Учасники можуть дійти часткового врегулювання, залишивши інші питання відкритими. Угода іноді містить грошові, організаційні, інформаційні або поведінкові зобов’язання, але їхнє юридичне значення встановлюється з урахуванням конкретних відносин.

Термін «медіаційна угода» у статті 1 того самого Закону має інше значення: це письмова домовленість про вирішення наявного або майбутнього спору шляхом медіації, зокрема застереження в основному договорі. «Договір про проведення медіації» регулює надання послуг медіатора й організацію процедури. «Угода за результатами медіації» фіксує те, про що сторони домовилися після переговорів. Змішування трьох документів створює помилки щодо предмета, строків та відповідальності.

Для розуміння передумов процедури корисна окрема стаття «Медіація: що це, як працює і коли допомагає». Тут розглядається саме підсумкова домовленість: її зміст, практична придатність і правові межі.

Чи може угода бути усною

Пункт 9 частини першої статті 1 Закону «Про медіацію» допускає узгоджену усну або письмову форму з урахуванням вимог закону. Отже, універсального правила про обов’язковий підписаний документ для будь-якої медіації немає. Водночас у трудових спорах стаття 222-1 Кодексу законів про працю України прямо вимагає письмової форми і для договору про проведення медіації, і для угоди за її результатами. Для земельних спорів аналогічна особливість установлена статтею 158-1 Земельного кодексу, зміни до якого передбачив Закон «Про медіацію».

Якщо сторони погоджують передачу майна, зміну договору, правочин із спеціальною формою або інші юридично значущі дії, слід додатково перевірити відповідні норми матеріального права. Загальні умови чинності правочинів та письмової форми містяться у статтях 203 і 207 Цивільного кодексу України. Обрана в медіації форма не скасовує вимог, установлених для конкретного виду правочину.

Письмове оформлення найчастіше доцільне і там, де закон допускає усну домовленість: воно зберігає точні формулювання, полегшує перевірку строків і зменшує ризик різного тлумачення. Це практична рекомендація з керування ризиками, а не додаткова універсальна законодавча вимога.

Що обов’язково має містити угода: стаття 21 Закону України «Про медіацію»

Стаття 21 Закону визначає зміст угоди через п’ять груп відомостей. Їх доцільно перевіряти безпосередньо перед остаточним погодженням документа.

  • Дата й місце укладення угоди. Вони допомагають установити обставини її оформлення, відлік строків і документальну послідовність подій.

  • Відомості про сторони медіації та їхніх представників. Слід однозначно ідентифікувати учасників і перевірити повноваження представника, якщо від його імені приймають зобов’язання.

  • Відомості про медіатора або медіаторів, організацію, що забезпечує проведення медіації, за її наявності, а також реквізити договору про проведення медіації та/або правил процедури.

  • Конкретні зобов’язання, способи і строки їх виконання, а також наслідки невиконання або неналежного виконання. Саме ця частина перетворює загальну згоду на придатний до застосування план дій.

  • Інші умови, які визначили самі сторони. Вони можуть стосуватися перевірки виконання, порядку повідомлень, взаємодії після завершення процедури чи допустимого перегляду умов.

Закон задає перелік відомостей, але не нав’язує однакового змісту кожної домовленості. Сторони можуть врегулювати лише обрані питання, а можуть погодити комплексне рішення. За частиною другою статті 21 домовленості можуть навіть виходити за межі первісного предмета конфлікту чи позову; водночас такі положення залишаються підпорядкованими законодавству, правам третіх осіб та межам судового затвердження, якщо воно потрібне.

Як описати зобов’язання без двозначності

Угода має відповідати на запитання: хто саме виконує дію, яку конкретно, на чию користь, у якому обсязі, до якої дати або за яким графіком, у який спосіб підтверджується виконання і що відбувається в разі затримки. У формулюванні «сторони покращать спілкування» немає вимірюваного предмета виконання. Формулювання «до 20 листопада сторони обміняються письмовими пропозиціями щодо графіка зустрічей через погоджений канал зв’язку» вже описує дію, строк і канал. Однак навіть докладність сама собою не робить умову юридично примусово виконуваною: це визначається характером обов’язку та законом.

За складних домовленостей корисно передбачити етапність. Наприклад, одна сторона передає документи до визначеної дати, інша здійснює погоджену дію після отримання документів, а обидві письмово підтверджують завершення кожного етапу. Якщо виконання залежить від органу влади, третьої особи або юридичної процедури, варто прямо вказати відповідну умову та межі контролю сторін над результатом.

Поняття «наслідки невиконання» означає необхідність завчасно обговорити допустимі способи реагування. Потрібно відрізняти законну відповідальність, договірні засоби захисту, повторні переговори й звернення до компетентного органу. Сторони не можуть лише власним текстом створити повноваження примусового виконання, яких закон не надає.

Чим підсумкова угода відрізняється від мирової угоди в суді

Ці документи можуть бути пов’язані одним процесом урегулювання, проте мають різні юридичні режими. Угода за результатами медіації виникає в межах добровільної позасудової процедури й підпорядковується Закону «Про медіацію» та застосовному матеріальному праву. Мирова угода в судовому процесі — процесуальна форма домовленості, яка набуває спеціальних наслідків після затвердження судом.

За статтями 207–208 Цивільного процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду, а суд перевіряє її допустимість. Суд відмовляє в затвердженні, зокрема коли умови суперечать закону, порушують права інших осіб або є невиконуваними. Після затвердження суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження; ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом за умов відповідності встановленим вимогам. Якщо затверджена судом мирова угода не виконується, ухвалу можна подати на примусове виконання у встановленому законом порядку.

Медіація, проведена під час судового розгляду, сама собою не дорівнює судовому затвердженню кожної домовленості. Сторони мають окремо вирішити, чи подаватимуть мирову угоду до суду, і перевірити її відповідність процедурі та предмету судової справи. У господарському, адміністративному та інших провадженнях діють власні спеціальні процесуальні правила; механічно переносити норми Цивільного процесуального кодексу на всі справи не можна.

Чи є угода за результатами медіації виконавчим документом

Сам по собі документ з назвою «угода за результатами медіації» не набуває статусу виконавчого документа лише через участь медіатора, підписи сторін або посилання на Закон «Про медіацію». Стаття 19 цього Закону встановлює обов’язок виконання й можливість звернення до суду або відповідного арбітражу, а не універсальний механізм безпосереднього подання будь-якої медіативної угоди виконавцю.

Спеціальний механізм залежить від того, чи відповідає домовленість умовам певного договору або правочину, чи оформлена вона в судовому порядку, чи є інший передбачений законом документ. Для судової мирової угоди діє стаття 208 ЦПК; для інших ситуацій необхідно визначити належний спосіб захисту права. Укладання медіативної угоди доцільно завершувати правовою перевіркою, якщо сторони розраховують на можливість примусового виконання.

Як виконується угода після завершення медіації

Частина перша статті 19 Закону «Про медіацію» зобов’язує сторони виконувати угоду в порядку і строки, які вони встановили. З практичного погляду виконання починається ще на етапі складання: кожна сторона повинна розуміти зміст власних дій, їхню послідовність, витрати й реальну можливість виконати зобов’язання.

Після укладення документа сторони можуть призначити контактних осіб, погодити спосіб передачі підтверджень, календар контрольних дат та канал для повідомлення про об’єктивні перешкоди. Така організація корисна для тривалих домовленостей, але не є універсальною обов’язковою процедурою за законом. Дані про виконання слід обробляти відповідно до зобов’язань конфіденційності та інших застосовних правил захисту інформації.

Якщо умова змінюється, важливо розрізняти одностороннє невиконання й нову спільну домовленість. У складному спорі сторони можуть окремо погодити механізм внесення змін, зокрема письмову фіксацію нового строку, підписання додаткової угоди або нову медіаційну зустріч. Для юридично значущих правочинів форма зміни визначається також спеціальними нормами права.

Якщо одна сторона не виконала домовленість

Насамперед потрібно встановити, яке саме зобов’язання порушено, чи настав строк, чи існують підтвердження виконання, і які наслідки передбачено текстом та застосовним законодавством. Після цього можливі прямі переговори, добровільне уточнення графіка, повторна медіація або належний юридичний спосіб захисту. Стаття 18 Закону «Про медіацію» визнає право сторони в разі невиконання чи неналежного виконання звернутися до суду, третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу в установленому законом порядку.

Цей перелік не означає, що будь-який спір підвідомчий кожній із названих установ. Компетенція, арбітрабельність, процесуальні строки та характер вимоги визначаються окремо. У трудових спорах стаття 222-1 КЗпП спеціально відсилає до органів, передбачених статтею 221, а в інших категоріях спорів можуть діяти інші процедури. Сторонам доцільно перевіряти позовну давність, спеціальні строки звернення й наслідки процесуальних дій у своєму типі правовідносин.

Повторне обговорення порушеної домовленості потребує вільної згоди обох сторін. Медіатор може допомогти організувати розмову в межах своєї ролі, але не встановлює винуватість, не ухвалює судового рішення й не застосовує примусу. Зміст професійної ролі докладніше викладено в матеріалі «Медіатор: хто це, його роль, підготовка та нейтральність».

Які правові межі має угода

Частина третя статті 21 Закону встановлює принципову межу: положення угоди не повинні порушувати права та інтереси інших осіб, інтереси держави або суспільні інтереси. Самовизначення сторін означає свободу обирати допустимі варіанти врегулювання, а не повноваження змінювати чужі права чи скасовувати обов’язкові норми.

Коли медіативна домовленість є цивільним правочином, застосовуються також загальні умови його чинності, включно з належною дієздатністю, вільним волевиявленням, вимогами до форми й правомірності змісту. Їх закріплено у статті 203 Цивільного кодексу України. Правова оцінка конкретного документа залежить від його реального змісту, а не лише від назви.

Права дітей і третіх осіб

Якщо спір стосується дитини, домовленість батьків має враховувати її права, інтереси й відповідні спеціальні норми. Підписання угоди дорослими не робить допустимою умову, що порушує права дитини. Якщо учасником медіації є неповнолітня особа, стаття 8 Закону «Про медіацію» вимагає враховувати обсяг її дієздатності. У деяких ситуаціях необхідні окремі юридичні процедури, участь законного представника або рішення компетентного органу.

Так само не можна зобов’язати третю особу надати згоду, передати майно, виконати адміністративне рішення чи відмовитися від права, якщо вона не є належним учасником відповідних правовідносин. Придатне формулювання має відображати, що може зробити сама сторона, а що залежить від стороннього рішення.

Трудові, земельні й інші спеціальні спори

У трудовій медіації письмова форма обов’язкова за статтею 222-1 КЗпП України. Сторони повинні враховувати імперативні трудові гарантії; домовленість між працівником і роботодавцем не усуває прав, захищених законом. Для земельних спорів закон також установлює спеціальне регулювання письмової форми. В інших категоріях справ істотне значення можуть мати правила щодо майна, реєстрації, представництва, участі державного органу чи допустимості судового примирення.

Якщо медіація відбувалася під час кримінального провадження або провадження про адміністративне правопорушення, наслідки домовленості визначаються відповідними спеціальними нормами. Медіативний документ не підміняє рішення уповноваженого органу та не гарантує певного процесуального результату.

Конфіденційність: чи можна розкривати зміст угоди

Зміст угоди за результатами медіації належить до інформації, яку стаття 6 Закону «Про медіацію» охоплює режимом конфіденційності. Практичне питання виникає тоді, коли для виконання потрібні бухгалтерія, уповноважений представник, суд, реєстратор або інший зовнішній учасник. Умови передачі інформації необхідно встановлювати відповідно до закону, домовленостей сторін і можливих винятків, а обсяг розкриття обмежувати необхідним.

Якщо сторони мають намір надалі використовувати документ у суді, слід заздалегідь узгодити правомірний спосіб його подання та врахувати процесуальні правила. Конфіденційність медіації не дає автоматичної відповіді на кожне питання допустимості доказів, а надання документа суду може мати окремі наслідки для приватності. Професійне консультування допомагає оцінити ці ризики до підписання.

Психологічні умови виконання: що показують дослідження

Закон відповідає на запитання про права та обов’язки. Психологічні дослідження допомагають зрозуміти, чому сторони можуть сприймати домовленість як прийнятну та за яких обставин виникають труднощі виконання. У медіації важливими є можливість бути почутим, розуміння наслідків рішення, сприйняття процедури як справедливої, фактичний баланс можливостей та придатність домовленості до повсякденних обставин.

У метааналізі Lawrence, Nugent і Scarfone (2007), підготовленому для Міністерства юстиції Канади, узагальнювалися результати досліджень медіації в цивільних спорах. Автори розглядали укладення угод, задоволеність, відчуття справедливості й виконання. Важливо, що доступні дані про дотримання домовленостей у цьому огляді переважно стосувалися оцінок або очікувань учасників, а відповідних порівнюваних досліджень було небагато. Отже, позитивне сприйняття й фактичне довготривале виконання — різні показники.

Wall і Dunne (2012) в огляді досліджень медіації описали велику різноманітність контекстів, цілей і стратегій, водночас підкреслили нестачу досліджень із контрольними групами та спостереженням реальних процедур. Це означає, що окрему комунікативну техніку або позитивне враження від зустрічі не можна перетворювати на універсальну гарантію виконання угоди. На результат впливають і юридична визначеність, і матеріальні можливості, і відносини сторін після завершення процесу.

Практичний висновок із цих досліджень має характер обґрунтованої організаційної рекомендації: до остаточного погодження варто окремо перевірити розуміння кожної умови, власну згоду без тиску, реалістичність строків, механізм повідомлення про труднощі та правовий спосіб реагування на порушення. Ефективність саме цього переліку як єдиного стандартизованого протоколу не встановлена універсальним клінічним або правовим дослідженням.

Добровільність і реальна можливість відмовитися

Психологічна згода має значення тільки тоді, коли людина може осмислено відмовитися, звернутися по незалежну консультацію та не стикається з погрозами за незгоду. Формальне «так» за умов залякування, економічної залежності чи контролю не доводить свободи волевиявлення. Правові вимоги добровільності й самовизначення сторін установлені Законом «Про медіацію», а для цивільних правочинів — також статтею 203 ЦК України.

У випадках насильства, погроз або суттєвого дисбалансу влади пріоритетом стають безпека, захист прав і незалежна допомога. Угода не повинна перетворюватися на механізм збереження контролю кривдника або вимоги до постраждалої людини «домовитися» за будь-яку ціну. Цю межу окремо пояснює матеріал «Конфлікт, примус і насильство: коли спільні переговори небезпечні».

Як перевірити проєкт угоди перед підписанням

Перевірка має охоплювати юридичну придатність і реальну виконуваність. Для великого майнового спору, трудових прав, питань дітей, земельних прав або домовленості під час судового провадження варто залучити кваліфікованого правника, який представляє інтереси відповідної сторони. Медіатор підтримує переговорний процес та може роз’яснювати процедуру й фіксацію результату; незалежна правова консультація дає змогу кожній стороні оцінити власні права й ризики.

  • Чи правильно встановлено осіб, які беруть зобов’язання, та повноваження їхніх представників?

  • Чи містить документ усі відомості, передбачені статтею 21 Закону «Про медіацію», а також спеціальними нормами для цього спору?

  • Чи кожне зобов’язання має конкретного виконавця, зміст, строк, спосіб виконання та зрозумілі наслідки порушення?

  • Чи можуть сторони реально виконати погоджене без необхідності незаконних дій або непідконтрольних їм рішень третіх осіб?

  • Чи перевірено права дітей, інших осіб, держави й суспільні інтереси?

  • Чи зрозуміло, чи потрібні додатковий договір, спеціальна форма правочину, реєстраційна дія або затвердження судом?

  • Чи передбачено допустимі умови обміну інформацією, контролю виконання та врегулювання труднощів?

  • Чи кожна сторона отримала час для ознайомлення, могла поставити запитання і за потреби проконсультуватися незалежно?

Якщо відповідь на одне з ключових запитань невідома, підписання доцільно відкласти до уточнення. Чітка й добровільно погоджена домовленість може залишитися частковою — це прийнятний результат, якщо відкриті питання названо прямо і сторони розуміють наслідки.

Приклади: як юридичні й психологічні межі працюють на практиці

Приклад 1. Сусіди погодили порядок користування спільним простором

Після спору сторони домовилися, що шумні роботи проводитимуть у визначені години, а повідомлення про ремонт надсилатимуть заздалегідь. Угода фіксує конкретний канал повідомлення, строки й відповідальних осіб. Під час її укладення слід перевірити обов’язкові правила користування будинком і права інших мешканців. Спільна домовленість двох осіб не змінює прав усіх інших співвласників.

Приклад 2. Роботодавець і працівник врегулювали трудовий спір

Сторони узгодили виплату певної суми за визначеним графіком і порядок документального підтвердження. У цьому випадку угода має бути письмовою відповідно до статті 222-1 КЗпП. Крім конкретних сум і дат, потрібна перевірка відповідності трудовим гарантіям. Якщо домовленість не виконується, діє спеціальний порядок захисту, а сам факт медіації не усуває право звернення до компетентного органу.

Приклад 3. Результат медіації сторони хочуть затвердити в суді

Під час судового спору сторони знайшли взаємоприйнятне рішення та підготували текст. Перед поданням до суду його потрібно співвіднести з вимогами відповідного процесуального кодексу. Якщо йдеться про цивільне судочинство, суд оцінює законність, права третіх осіб і виконуваність мирової угоди. Лише належне судове затвердження запускає спеціальний режим виконання ухвали за статтями 207–208 ЦПК України.

Приклад 4. Один із батьків погоджується через страх втратити контакт із дитиною

Сторона підписує проєкт, бо інша погрожує обмежити спілкування з дитиною або застосовує інший тиск. У такому разі необхідно перевірити реальну свободу волевиявлення, безпеку й інтереси дитини; можливість окремого звернення по захист прав може бути важливішою за досягнення швидкої формальної згоди. Наявність медіатора не легалізує примус.

Поширені запитання про угоду за результатами медіації

Чи потрібно посвідчувати угоду в нотаріуса?

Закон «Про медіацію» не встановлює універсального нотаріального посвідчення кожної підсумкової домовленості. Потреба в нотаріальній формі може виникати через предмет конкретного правочину та інші норми. Уточнювати її слід за змістом угоди, а не за назвою процедури.

Чи може медіатор підписати угоду замість сторін?

Зміст і рішення належать сторонам. Повноваження представників і порядок підписання визначаються правовідносинами та застосовними правилами. Медіатор може сприяти фіксації домовленості, але його участь не замінює волевиявлення належних осіб і не створює для нього повноважень діяти замість них.

Що робити, якщо сторони погодили лише частину питань?

Слід чітко відділити врегульовані зобов’язання від відкритих питань і визначити, чи має часткова угода самостійне юридичне значення. Решта спору може потребувати додаткових переговорів, іншої процедури або звернення до відповідного органу. Часткова домовленість не повинна маскувати невирішені суперечності.

Чи гарантує угода примирення або припинення конфлікту?

Підписана домовленість визначає погоджені дії, а подальші стосунки залежать від поведінки сторін, умов виконання та обставин конфлікту. Юридичне врегулювання окремого питання може відбутися без емоційного примирення, прощення чи відновлення довіри. Вимагати таких психологічних результатів як обов’язкової умови правової домовленості недоцільно.

Висновок

Угода за результатами медіації має поєднувати самовизначення сторін із правовою допустимістю, ясністю обов’язків та можливістю реального виконання. Український закон визначає обов’язкові складові угоди, обов’язок виконувати домовленість і способи звернення по захист у разі порушення. Правові наслідки залежать від предмета спору й форми оформлення: проста домовленість після медіації та затверджена судом мирова угода підпорядковуються різним механізмам виконання.

Найякіснішим практичним результатом є домовленість, яку кожна сторона розуміє, приймає вільно, здатна виконати й може перевірити на відповідність закону. Якщо виникають ризики для прав дитини, інших осіб, трудових гарантій, приватності або безпеки учасника, потрібна окрема правова оцінка. Умови, що залишаються невизначеними, краще прояснити до укладення угоди.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page