Анрі Тажфел: соціальна ідентичність, мінімальні групи та міжгрупові відносини

3 вер.

Читати 6 хв

Анрі Тажфел (Henri Tajfel; 22 червня 1919, Влоцлавек, Польща — 3 травня 1982, Оксфорд, Англія) — польсько-британський соціальний психолог, один із центральних дослідників соціальної категоризації, упереджень і міжгрупових відносин у психології XX століття. Його експериментальна програма мінімальних груп змінила уявлення про те, наскільки мало іноді потрібно для появи переваги власної групи, а разом із Джоном К. Тернером він розробив теорію соціальної ідентичності.

Значення Тажфела виходить за межі однієї теорії. Його роботи поєднали дослідження сприйняття, соціальної категоризації, групової належності, нерівності й колективної дії. Саме тому його спадщину точніше розглядати як послідовну дослідницьку програму: від питання про те, як категорії впливають на оцінювання, до питання про те, як люди діють у світі соціальних груп.

Від досвіду війни до соціальної психології

Тажфел народився у польсько-єврейській родині у Влоцлавеку. На початку Другої світової війни він навчався хімії в Сорбонні, був мобілізований до французької армії, потрапив у німецький полон і пережив війну в таборах для військовополонених. Його єврейське походження не було встановлене нацистською владою. Після війни він дізнався, що більшість його родичів і друзів загинули.

Повоєнні роки Тажфел присвятив роботі з біженцями, сиротами та людьми, які пережили концентраційні табори. Історик соціальної психології Стівен Райхер пов’язує цей досвід із трьома стійкими мотивами подальшої роботи Тажфела: інтересом до упередження, усвідомленням сили групової належності та переконанням, що психологічні процеси потрібно розглядати в соціальному й політичному контексті. Це важливе розрізнення: Тажфел не пояснював Голокост «психологією груп»; навпаки, він виступав проти редукції історичних і структурних явищ до простих психологічних схем.

Після переходу до психології він продовжив освіту у Великій Британії й 1954 року здобув диплом із відзнакою. Працював у Даремі та Оксфорді, а 1967 року очолив кафедру соціальної психології в Університеті Бристоля. Саме бристольський період став центральним для його досліджень міжгрупових відносин.

Від сприйняття до соціальної категоризації

Ранні роботи Тажфела були присвячені тому, як категорії та соціальні цінності впливають на сприйняття й судження. У класичній роботі «Classification and Quantitative Judgement», написаній разом з Аланом Вілксом і опублікованій 1963 року, вивчалося, як категоризація може посилювати сприйняті відмінності між об’єктами різних категорій. Для подальшої програми Тажфела це було принципово: категорія не просто називає вже готову відмінність, а може перебудовувати спосіб, у який люди організують і оцінюють інформацію.

У статті «Cognitive Aspects of Prejudice» 1969 року Тажфел переніс цю логіку до проблеми соціального упередження. Він аналізував когнітивну роль категоризації, але не зводив упередження до автоматичної помилки мислення. Соціальні категорії існують усередині систем цінностей, статусів і норм, тому їхні психологічні наслідки залежать від ширшого контексту.

Ця лінія природно поєднує Тажфела з традицією дослідження упереджень, у якій важливим попередником був Гордон Олпорт. Водночас їхні підходи не тотожні: Тажфел дедалі більше переносив центр пояснення від індивідуальних установок до процесів категоризації та реальних відносин між групами.

Парадигма мінімальної групи

Найвідомішим експериментальним кроком Тажфела стала парадигма мінімальної групи. Її задум був радикально простим: створити настільки «порожні» групи, наскільки це можливо, прибравши попередню історію конфлікту, особисту вигоду, тривалу взаємодію та змістовну відмінність між учасниками. Якщо міжгрупова перевага з’явиться навіть за таких умов, дослідники отримають мінімальну точку відліку для подальшого пояснення.

У дослідженнях, опублікованих Анрі Тажфелом, Майклом Біллігом, Робертом Банді та Клодом Фламаном 1971 року, хлопців розподіляли на групи за малозначущими критеріями, після чого вони розподіляли реальні винагороди між анонімними членами своєї та іншої групи. Учасники часто надавали перевагу своїй групі; в окремих умовах особливо виразною була стратегія максимізації різниці між групами, навіть коли вона зменшувала абсолютний виграш власної групи.

З цього результату не випливає, що будь-яке поділення людей автоматично створює ненависть або відкриту ворожість. Мінімально-групові дослідження показали інше: сама соціальна категоризація за певних умов може стати достатньою основою для систематичної внутрішньогрупової переваги в розподілі ресурсів. Форма, сила й наслідки такої переваги залежать від норм, статусу, ситуації, значення категорії та доступних способів дії.

Соціальна ідентичність: поняття, а не просто ярлик групи

У статті «Social identity and intergroup behaviour» 1974 року Тажфел розгорнув поняття соціальної ідентичності як зв’язку між членством у соціальній групі та самовизначенням людини. У його традиції групова належність важлива не лише як зовнішня класифікація. Вона може ставати частиною того, як людина визначає себе, оцінює своє становище й розуміє відносини з іншими групами.

Це поняття потрібно відрізняти від ширшої теми ідентичності. Соціальна ідентичність — один із способів описати самовизначення через соціальні належності; вона не вичерпує особисту, професійну, життєву чи інші форми ідентичності.

Теорія соціальної ідентичності: Тажфел і Тернер

Теорію соціальної ідентичності не слід приписувати Тажфелу одноосібно. Її класичне формулювання пов’язане з Анрі Тажфелом і Джоном К. Тернером, зокрема з розділом «An Integrative Theory of Intergroup Conflict» у збірнику «The Social Psychology of Intergroup Relations» 1979 року. Тажфел заклав ключову експериментальну й концептуальну основу; Тернер став співрозробником теорії та згодом очолив окрему лінію теорії самокатегоризації.

Класична модель виходить із того, що люди можуть визначати себе як членів соціальних категорій, порівнювати свою групу з релевантними іншими групами та прагнути позитивної відмінності групової належності. Але результат такого порівняння не заданий наперед. Важливими є статусні відносини між групами, їхня сприйнята стабільність і легітимність, можливість переходу між групами та уявлення про альтернативний соціальний порядок.

Саме тут губиться зміст теорії в популярних переказах. Формула «ми ділимо людей на своїх і чужих, тому виникає дискримінація» надто проста. Для Тажфела питання полягало також у тому, що люди роблять із негативно оцінюваною груповою позицією: намагаються індивідуально залишити групу, переосмислюють критерії порівняння, створюють нову позитивну відмінність або переходять до колективної боротьби за зміну міжгрупових відносин.

Теорія соціальної ідентичності і теорія самокатегоризації — різні вузли

Після смерті Тажфела Джон Тернер та його колеги розвинули теорію самокатегоризації. Вона досліджує, як і за яких умов певна соціальна категорія стає психологічно значущою, як змінюється сприйняття себе та інших і як формується психологічна група. Теорія самокатегоризації виросла з соціально-ідентичнісної програми, але є окремою теоретичною конструкцією. Змішування цих двох теорій стирає історію їхнього розвитку.

Що з ідей Тажфела зберегло наукове значення

Мінімально-групова парадигма залишається важливим експериментальним інструментом соціальної психології. Її головне значення — у можливості ізолювати сам факт категоризації та перевіряти, за яких умов він переходить у внутрішньогрупову перевагу, міжгрупову диференціацію або інші форми поведінки. Сучасні дослідження уточнюють роль норм, ідентифікації, способу розподілу ресурсів, культурного контексту й структури міжгрупових відносин.

Теорія соціальної ідентичності також залишається великою дослідницькою традицією. Її застосовують у дослідженнях групової поведінки, стереотипізації, колективної дії, політичної мобілізації, організацій, лідерства, здоров’я та багатьох інших сфер. При цьому конкретні гіпотези всередині традиції мають різний емпіричний статус. Наприклад, проста версія гіпотези про самооцінку — начебто внутрішньогрупова перевага універсально слугує підвищенню особистої самооцінки — отримала неоднозначну підтримку й не є універсальним законом теорії.

Для розуміння місця цих ідей корисно бачити їх усередині ширшої соціальної психології, де поведінка людини розглядається у зв’язку з присутністю інших людей, груповими нормами, соціальними категоріями та структурою взаємодії.

Тажфел і становлення європейської соціальної психології

Тажфел відіграв велику роль не лише як теоретик. Він входив до першого комітету Європейської асоціації соціальної психології 1966 року, став її другим президентом і працював над формуванням європейської дослідницької спільноти. За його президентства було створено European Journal of Social Psychology. Для нього європейська соціальна психологія мала відрізнятися увагою до історичного та суспільного контексту, а не лише відтворювати лабораторні моделі поведінки.

Етичний контекст спадщини

Сучасна оцінка Тажфела включає також серйозний етичний аспект. У 2019 році виконавчий комітет Європейської асоціації соціальної психології повідомив, що були документовані неприйнятні й ганебні форми поведінки Тажфела щодо жінок у його лабораторії. Після цього асоціація відмовилася надалі пов’язувати його ім’я зі своєю найпрестижнішою нагородою за життєві досягнення.

Це рішення не стирає історичної ролі його теорій і водночас змінює спосіб, у який наукова спільнота оцінює особисту спадщину дослідника. Для історії психології тут важливі дві точні операції: відокремити перевірку наукових тверджень від оцінки поведінки автора і водночас не перетворювати науковий внесок на підставу замовчувати документований етичний контекст.

Ключові праці Анрі Тажфела

Tajfel H., Wilkes A. L. Classification and Quantitative Judgement. British Journal of Psychology. 1963;54:101–114.
Tajfel H. Cognitive Aspects of Prejudice. Journal of Social Issues. 1969;25(4):79–97. DOI 10.1111/j.1540-4560.1969.tb00620.x.
Tajfel H. Experiments in Intergroup Discrimination. Scientific American. 1970;223(5):96–102. DOI 10.1038/scientificamerican1170-96.
Tajfel H., Billig M. G., Bundy R. P., Flament C. Social categorization and intergroup behaviour. European Journal of Social Psychology. 1971;1(2):149–178. DOI 10.1002/ejsp.2420010202.
Tajfel H. Social identity and intergroup behaviour. Social Science Information. 1974;13(2):65–93. DOI 10.1177/053901847401300204.
Tajfel H., Turner J. C. An Integrative Theory of Intergroup Conflict. In: Austin W. G., Worchel S., eds. The Social Psychology of Intergroup Relations. Monterey, CA: Brooks/Cole; 1979:33–47.
Tajfel H. Human Groups and Social Categories: Studies in Social Psychology. Cambridge: Cambridge University Press; 1981. 369 p.

Як читати Тажфела сьогодні

Тажфел важливий не тому, що запропонував одну просту формулу про «своїх» і «чужих». Його програма показала, що психологію груп неможливо повністю зрозуміти ні через властивості окремої особистості, ні через саму назву групи. Значення мають категоризація, ідентифікація, порівняння, норми, статус, легітимність нерівності та уявлення про можливість соціальної зміни.

Тому канонічне місце Тажфела в психології — на перетині експериментального дослідження категоризації та теорії соціальних відносин. Мінімальні групи дали метод перевірки; поняття соціальної ідентичності — концептуальний міст; теорія соціальної ідентичності Тажфела й Тернера — модель того, як психологічні процеси взаємодіють із реальною структурою групового світу.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Соціальна психологія це — базовий контекст групових процесів, норм, впливу та міжгрупових відносин.
Ідентичність це — ширше поняття ідентичності, від якого потрібно відрізняти соціальну ідентичність у традиції Тажфела.
Гордон Олпорт — один із ключових попередників психології упереджень і міжгрупового контакту.

Психологічна енкциклопедія