Внутрішньогруповий фаворитизм: чому ми надаємо перевагу «своїм»
Внутрішньогруповий, або інгруповий, фаворитизм (ingroup favoritism) — це схильність оцінювати, підтримувати, винагороджувати чи обирати членів власної групи сприятливіше, ніж членів зовнішньої групи. «Своєю» може стати сім’я, команда, професійна спільнота, навчальна група, організація, політична чи культурна спільнота — будь-яка категорія, яка в конкретній ситуації набуває психологічного значення.
Цей феномен належить до центральних тем соціальної психології. Він допомагає пояснити, чому сама межа між «ми» і «вони» здатна впливати на оцінювання людей, довіру, співпрацю та розподіл ресурсів навіть тоді, коли між групами немає давньої ворожнечі.
Що таке внутрішньогруповий фаворитизм
У дослідженнях міжгрупових відносин внутрішня група (ingroup) — це група, до якої людина відносить себе, а зовнішня група (outgroup) — група, до якої вона себе не відносить. Фаворитизм з’являється тоді, коли членство в цих категоріях систематично змінює оцінки або рішення на користь «своїх».
Його можна побачити у вищих оцінках компетентності членів своєї групи, більшій готовності їм довіряти чи допомагати, вигіднішому розподілі винагород, виборі партнерів для співпраці або поблажливішій інтерпретації однакової поведінки. Конкретний прояв залежить від ситуації, норм, значущості групової належності та того, що саме люди мають оцінити або розподілити.
Чому назва може вводити в оману
Українською вживаються назви «внутрішньогруповий фаворитизм» та «інгруповий фаворитизм». Друга точніше передає міжнародний термін ingroup favoritism. Перша буквально може звучати так, ніби йдеться про «улюбленців» усередині одного колективу, хоча науковий зміст поняття пов’язаний із порівнянням своєї групи із зовнішньою.
Особиста прихильність керівника до конкретного працівника, родича чи друга всередині команди може створювати несправедливість, проте це інша проблема. Для інгрупового фаворитизму ключовою є категорія членства: перевага виникає тому, що людина сприймається як «одна з нас».
Мінімальні групи Тажфела: наскільки мало потрібно для появи «ми»
Класичний поворот у вивченні феномена пов’язаний із роботами Анрі Тажфела та його колег. У серії експериментів учасників розподіляли на штучні групи за мінімальними, фактично довільними ознаками. Вони не мали спільної історії, особистого знайомства чи реалістичного конфлікту інтересів, але отримували можливість розподіляти винагороди між анонімними представниками своєї та іншої групи.
У таких умовах уже сама соціальна категоризація могла створювати перевагу на користь власної групи. У статті 1971 року Тажфел, Майкл Білліг, Роберт Банді та Клод Фламан показали, що учасники нерідко віддавали перевагу рішенням, які вигідніше вирізняли «своїх» від «чужих». Класичне дослідження мінімальних груп стало одним із фундаментів сучасної психології міжгрупових відносин.
Висновок цих експериментів стосується можливості: навіть слабкої категоризації іноді достатньо, щоб групова межа вплинула на рішення. Це не закон, за яким будь-який поділ автоматично породжує ворожість або однаковий рівень фаворитизму в усіх людей і культурах.
Як фаворитизм пов’язаний із соціальною ідентичністю
Одна з головних теоретичних рамок для пояснення феномена — теорія соціальної ідентичності Тажфела і Джона Тернера. Вона описує, як групове членство може ставати частиною самовизначення людини, а порівняння між групами — психологічно значущим.
Коли категорія «ми» стає важливою, оцінка власної групи пов’язується зі способом бачити себе у соціальному світі. Позитивна відмінність своєї групи може підтримувати сприятливе групове самовизначення. На практиці результат залежить також від статусу груп, проникності меж між ними, легітимності нерівності, норм і конкретної ситуації.
Соціальна ідентичність дає сильну рамку для розуміння інгрупового фаворитизму, але сучасна література розглядає феномен ширше: через мотивацію, очікування взаємності, норми кооперації, структуру взаємозалежності та інші механізми.
Де проявляється перевага «своїм»
Фаворитизм може виникати в оцінюванні людей, розподілі грошей і можливостей, довірі, допомозі, найманні, навчанні, командній роботі та повсякденній кооперації. Групова межа при цьому може бути дуже помітною — наприклад, організаційною чи політичною — або ситуативною, коли на певний момент важливою стає належність до конкретної команди.
Метааналіз Девіда Баллієта, Джунхуа Ву та Карстена де Дреу охопив 125 досліджень кооперації. У середньому люди співпрацювали з членами своєї групи частіше, ніж із членами зовнішньої; загальний ефект був малим–середнім (d ≈ 0,32). Він посилювався, коли результати учасників залежали один від одного. Метааналіз інгрупового фаворитизму в кооперації показує, що групова належність взаємодіє зі структурою самої ситуації.
Це важливий практичний висновок: фаворитизм формується не лише «в голові» окремої людини. Його силу змінюють правила взаємодії, очікування взаємності, доступ до інформації, стимули та інституційні процедури.
«Любов до своїх» і ворожість до «чужих»
Психолог Марилін Брюер запропонувала важливе розрізнення: позитивне ставлення до своєї групи саме по собі не вимагає ненависті до зовнішньої. Частина міжгрупового упередження виникає через додаткову підтримку «своїх» — більше довіри, допомоги чи ресурсів — без прямого прагнення завдати шкоди іншим.
Тому інгруповий фаворитизм і знецінення зовнішньої групи варто вимірювати окремо. Людина може мати високу прихильність до своєї команди й нейтрально ставитися до іншої. В іншому контексті конкуренція, загроза або норми групи здатні додати відкриту ворожість. Огляд міжгрупового упередження Майлза Г’юстона, Марка Рубіна та Гейзел Вілліс показує, що ці процеси мають різні умови та модератори.
Коли інгруповий фаворитизм посилюється
Його сила змінюється залежно від того, наскільки значущою є групова належність, як побудовані відносини між групами, чи є конкуренція або взаємозалежність, які норми діють у середовищі та наскільки рішення пов’язані з ресурсами або статусом. Групова категорія працює сильніше, коли вона помітна і реально допомагає передбачати, хто з ким взаємодіє.
Для кооперації особливо важлива взаємозалежність: у метааналізі Баллієта та колег різниця між співпрацею зі «своїми» й «чужими» була більшою, коли рішення сторін впливали на результати одна одної. Це узгоджується з поясненнями через довіру, очікування взаємності та спільні норми.
Коли фаворитизм переходить у дискримінацію
Перевага своїй групі може залишатися на рівні симпатії чи довіри, а може впливати на доступ до роботи, винагород, освіти, інформації та інших ресурсів. Коли групова належність систематично створює нерівне або несприятливе поводження, виникає зв’язок із дискримінацією.
Для аналізу важливо бачити конкретне рішення. Наприклад, «своїм» можуть частіше давати рекомендації, неформальну інформацію або другий шанс. Навіть без вираженої неприязні до зовнішньої групи накопичення таких невеликих переваг здатне створювати стійку нерівність.
Чим інгруповий фаворитизм відрізняється від етноцентризму
Інгруповий фаворитизм описує порівняльну перевагу членам власної групи в оцінках або поведінці. Етноцентризм охоплює ширшу групову самоцентрованість: схильність використовувати власну культурну чи групову систему як точку відліку для оцінювання інших. Ці явища можуть перетинатися, але позначають різні психологічні конструкції.
Так само групова ідентичність сама по собі не є синонімом фаворитизму. Людина може сильно ототожнювати себе зі спільнотою і водночас підтримувати справедливі правила взаємодії з іншими групами.
Чи є інгруповий фаворитизм «когнітивним викривленням»
У широкій мові психології інгруповий фаворитизм часто описують як соціальне упередження або систематичну тенденцію в судженнях і поведінці. У клінічній когнітивно-поведінковій терапії поняття «когнітивні викривлення» використовується для іншого класу патернів мислення. Тому коректніше розглядати ingroup favoritism у контексті соціальної категоризації та міжгрупових відносин.
Таке уточнення важливе і практично: феномен не є діагнозом, розладом чи ознакою психічного захворювання. Його досліджують як звичайну можливість соціального мислення та групової поведінки, сила й наслідки якої залежать від контексту.
Як зменшувати вплив групового фаворитизму
Найсильніші рішення працюють на рівні умов, у яких люди приймають рішення. У доборі, оцінюванні чи розподілі ресурсів корисні наперед визначені критерії, однакова процедура для всіх кандидатів, документування підстав рішення та перевірка підсумкових результатів за групами. Такі правила зменшують простір, у якому неформальна належність до «своїх» непомітно стає перевагою.
Для міжгрупових відносин одним із найкраще досліджених підходів залишається змістовний контакт. Метааналіз Томаса Петтігрю і Лінди Тропп охопив 515 досліджень і 713 незалежних вибірок та показав загальне зниження міжгрупового упередження за контакту. Метааналіз міжгрупового контакту стосується ширшого упередження, тому його результати слід переносити на конкретний прояв фаворитизму з урахуванням контексту.
Особливо перспективними є ситуації, де люди мають реальну можливість співпрацювати, бачити індивідуальні якості одне одного, працювати за прозорими правилами й водночас мати спільну мету. Так групова межа перестає бути єдиною інформацією, на якій будується рішення.
Що варто запам’ятати
Інгруповий фаворитизм — це перевага членам власної групи порівняно з членами зовнішньої. Він може виникати навіть за мінімального поділу на групи, проявлятися у довірі, оцінках, допомозі, кооперації та розподілі ресурсів і при цьому не вимагати прямої ворожості до «чужих». Його сила залежить від соціального контексту, а наслідки стають особливо важливими там, де групова належність впливає на доступ до реальних можливостей.
Поширені запитання
Чи тотожний інгруповий фаворитизм упередженню?
Це один із проявів міжгрупової упередженості. Він описує саме сприятливішу оцінку або поведінку щодо своєї групи порівняно із зовнішньою. Упередження як ширше поняття може включати також негативні стереотипи, емоції та дискримінаційну поведінку.
Чи означає прихильність до своєї групи ворожість до інших?
Ні. Дослідження розрізняють інгруповий фаворитизм і знецінення зовнішньої групи. Перевага «своїм» може існувати без активної неприязні до «чужих», хоча за конкуренції, загрози чи відповідних групових норм обидва процеси можуть поєднуватися.
Чи виникає фаворитизм лише між етнічними або політичними групами?
Ні. Його вивчали в мінімальних експериментальних групах, командах, організаціях та багатьох інших категоріях. Важливо, щоб поділ на «ми» і «вони» став психологічно помітним у конкретній ситуації.
Чи може він діяти несвідомо?
Так. Людина не обов’язково формулює правило «обирати своїх». Групова належність може впливати на довіру, інтерпретацію поведінки й рішення через звичні очікування та автоматичні категоризації. Водночас частина фаворитизму може бути цілком усвідомленою й підтримуватися нормами групи.
Чи є інгруповий фаворитизм психічним розладом?
Ні. Це соціально-психологічний феномен, а не клінічний діагноз. Його наявність сама по собі нічого не говорить про психічне здоров’я конкретної людини.
Що найкраще допомагає зменшити його у рішеннях?
Для рішень щодо людей і ресурсів корисні прозорі критерії, однакова процедура оцінювання, перевірка результатів і відповідальність за обґрунтування вибору. У міжгрупових відносинах доказову підтримку має змістовний контакт, особливо коли він створює можливість співпраці та реального знайомства між представниками груп.
Джерела
Tajfel H. (1970). Experiments in Intergroup Discrimination. Scientific American, 223(5), 96–102. DOI 10.1038/scientificamerican1170-96.
Tajfel H., Billig M. G., Bundy R. P., Flament C. (1971). Social categorization and intergroup behaviour. European Journal of Social Psychology, 1(2), 149–178. DOI 10.1002/ejsp.2420010202.
Hewstone M., Rubin M., Willis H. (2002). Intergroup Bias. Annual Review of Psychology, 53, 575–604. DOI 10.1146/annurev.psych.53.100901.135109.
Brewer M. B. (1999). The Psychology of Prejudice: Ingroup Love or Outgroup Hate? Journal of Social Issues, 55(3), 429–444. DOI 10.1111/0022-4537.00126.
Balliet D., Wu J., De Dreu C. K. W. (2014). Ingroup favoritism in cooperation: a meta-analysis. Psychological Bulletin, 140(6), 1556–1581. PubMed.
Pettigrew T. F., Tropp L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. PubMed.