top of page

Психологічна енкциклопедія

Джон Тернер: теорія самокатегоризації, соціальна ідентичність та внесок у психологію

Фото автора: Український психологічний ХАБ
Український психологічний ХАБ
3 вер.
Читати 14 хв

Джон Чарльз Тернер (John Charles Turner; 7 вересня 1947, Лондон, Англія — 24 липня 2011) — британський соціальний психолог, чия наукова кар’єра була тісно пов’язана спочатку з британською, а згодом з австралійською соціальною психологією. Разом з Анрі Тажфелом він належить до ключових розробників теорії соціальної ідентичності, а з Майклом Гоггом, Пенелопою Оукс, Стівеном Райхером і Маргарет Везерелл систематизував теорію самокатегоризації. Його головне питання можна сформулювати просто: що відбувається з психологією людини, коли вона мислить і діє не лише як окреме «я», а як член певного «ми»?


Для Тернера група не була лише зовнішнім тиском на автономного індивіда. Групова належність могла ставати частиною самого психологічного визначення себе. Це зміщення мало далекосяжні наслідки для дослідження соціального впливу, стереотипів, норм, влади, лідерства, колективної поведінки та міжгрупових відносин. Саме тому Тернер посідає центральне місце в історії соціальної психології.


Водночас спадщину Тернера важливо читати точно. Теорія соціальної ідентичності не є його одноосібним винаходом: вона формувалася у співпраці з Тажфелом і ширшою брістольською дослідницькою традицією. Теорія самокатегоризації також постала як колективна програма, хоча саме Тернер був її головним теоретичним рушієм. А сучасні дослідження не перетворюють ці моделі на універсальне пояснення будь-якої групової поведінки — вони показують, де соціальна ідентичність справді допомагає пояснювати поведінку, а де потрібні інші механізми.


Чому Джон Тернер важливий для психології


У багатьох ранніх моделях соціальної психології індивід і група легко перетворювалися на два протилежні полюси. Індивіда описували як раціонального або принаймні автономного суб’єкта, тоді як групу — як джерело конформізму, тиску, зараження чи втрати особистої відповідальності. Звідси виникала спокуса пояснювати колективну поведінку як послаблення індивідуального контролю. Тернер поставив під сумнів саму конструкцію цього протиставлення.


Його програма виходила з іншої ідеї: особисте та соціальне самовизначення є різними рівнями одного процесу самоопису. Людина може сприймати себе через індивідуальні властивості — наприклад, як конкретну особу зі своїм характером і біографією, — а може в певному контексті визначати себе передусім як члена професійної, національної, політичної, гендерної, спортивної чи іншої соціальної групи. Це не вимагає «втрати себе». Змінюється рівень, на якому «себе» визначено.


Таке бачення зробило психологічну групу не просто сумою людей, які перебувають поруч. Група стає психологічно значущою тоді, коли люди сприймають певну категорію як доречну для розуміння себе й інших у конкретній ситуації. Від цього залежить, хто сприймається як «ми», які норми стають переконливими, чия думка має вагу і які відмінності між людьми здаються істотними.


Ця теза стала основою великої дослідницької програми. Вона вплинула на те, як психологи вивчають групове рішення, поляризацію, переконання, натовп, організації, лідерство, колективну дію й соціальні конфлікти. Огляд Стівена Райхера, Александера Гаслама, Рассела Спірса та Кетрін Рейнольдс після смерті Тернера описує його внесок саме як переосмислення соціальної природи особистого розуму, а не як вузьку теорію одного ефекту.


Біографія: від Південного Лондона до Австралійського національного університету


Тернер народився 7 вересня 1947 року в Південному Лондоні. За біографічним нарисом Національного центру біографії Австралійського національного університету, він був найстаршим із восьми дітей у родині. Навчався у Wilson’s School, а 1965 року вступив до University of Sussex, де вивчав соціальну психологію. У біографії Тернера важливий не тільки перелік університетів: його інтерес до колективної поведінки формувався паралельно з безпосереднім досвідом політичної та профспілкової активності.


Після навчання в Сассексі Тернер певний час працював профспілковим організатором у лондонській поліграфічній галузі. Пізніші біографічні оцінки пов’язують цей досвід із його стійким інтересом до того, як люди організовуються як група, як виникає спільна позиція і чому колективна дія не зводиться до пасивного наслідування. Цей життєвий контекст не є доказом теорії, але допомагає зрозуміти проблему, яку Тернер вважав інтелектуально важливою.


На початку 1970-х він перейшов до University of Bristol, де працював у середовищі Анрі Тажфела. Докторську дисертацію Тернер захистив 1975 року; її назва — Social Categorization and Social Comparison in Intergroup Relations. Саме в Брістолі сформувався науковий союз Тажфела й Тернера, з якого виросла одна з найвпливовіших програм дослідження міжгрупових відносин другої половини XX століття.


У 1982–1983 роках Тернер працював в Institute for Advanced Study у Принстоні. 1983 року він переїхав до Австралії й став професором Macquarie University у Сіднеї. Від 1990 року працював у Australian National University у Канберрі, де очолював підрозділ психології, виконував адміністративні ролі та сформував сильне дослідницьке середовище навколо соціальної ідентичності, самокатегоризації й групових процесів. 2008 року він отримав статус emeritus. Помер 24 липня 2011 року після тривалої хвороби.


Австралійський період був не «післямовою» до британських ідей, а часом їхнього розширення. Саме тут навколо Тернера працювали дослідники, які згодом розвинули соціально-ідентифікаційний підхід у теоріях лідерства, організаційної поведінки, стереотипізації, натовпу, колективної дії та здоров’я. Вплив Тернера тому найкраще бачити не лише за кількістю його власних текстів, а й за шириною програми, яку вони запустили.


Найнадійніший стислий біографічний профіль дає Obituaries Australia при Australian National University. Додатковий історичний контекст містить некролог The Guardian, але факти про академічні посади, дати й інституції в цій статті звірено насамперед з австралійським академічним джерелом.


Тажфел і Тернер: як виникла теорія соціальної ідентичності


Щоб зрозуміти внесок Тернера, треба розрізнити дві споріднені теорії. Перша — теорія соціальної ідентичності. Вона сформувалася на основі досліджень Тажфела міжгрупової категоризації, мінімальних груп і соціального порівняння та була систематизована у співпраці з Тернером. Друга — теорія самокатегоризації, яка пізніше деталізувала психологічний механізм того, як певне «ми» стає актуальним у конкретній ситуації.


У класичному розділі An Integrative Theory of Intergroup Conflict, опублікованому 1979 року в збірнику The Social Psychology of Intergroup Relations під редакцією William G. Austin і Stephen Worchel, Тажфел і Тернер запропонували рамку, в якій членство в групі може ставати частиною самовизначення. Люди порівнюють соціальні групи, а значення групової належності пов’язане з тим, як ця належність входить до соціальної ідентичності.


Тут важлива точність: теорія не каже, що люди завжди шукають конфлікту або автоматично знецінюють зовнішню групу. Вона описує умови, за яких категоризація, ідентифікація та міжгрупове порівняння стають психологічно значущими. Реальна поведінка залежить від статусних відносин, норм, можливості змінити групу або її становище, історичного контексту й інших чинників. Спрощена формула «поділи людей на групи — і вони почнуть ворогувати» збіднює теорію.


Тернер особливо посилив той бік програми, який стосувався психологічної реальності групи для самого індивіда. Його цікавило не лише, чому люди віддають перевагу своїй групі, а й як групове членство змінює сприйняття себе, інших і нормативно доречної поведінки. Це завдання поступово привело до теорії самокатегоризації.


Загальне поняття ідентичності значно ширше за теорію соціальної ідентичності Тажфела—Тернера. Воно охоплює особистісні, життєві, професійні, культурні та інші способи самовизначення. У соціально-ідентифікаційній традиції нас цікавить конкретне питання: коли і як приналежність до соціальної категорії стає частиною відповіді людини на запитання «хто я?».


Теорія самокатегоризації: як «я» стає «ми»


Теорія самокатегоризації була сформульована Тернером і його колегами як розвиток соціально-ідентифікаційної програми. Її систематичний виклад з’явився у книзі Rediscovering the Social Group: A Self-Categorization Theory 1987 року. Головна ідея полягає в тому, що самосприйняття має кілька можливих рівнів, а психологічна значущість конкретного рівня залежить від контексту.


На особистісному рівні людина бачить себе як унікальну особу, відмінну від інших індивідів. На соціальному рівні вона може бачити себе як взаємозамінного в певному сенсі представника групи — наприклад, «ми, лікарі», «ми, студенти», «ми, мешканці цього міста». На ще ширшому рівні можливе визначення себе як людини на противагу іншим категоріям живих істот. У конкретній ситуації один із цих рівнів стає психологічно релевантнішим за інші.


Самокатегоризація не означає, що всі члени групи буквально вважають себе однаковими. Йдеться про зміну рамки порівняння. Коли людина мислить себе передусім як члена групи, відмінності всередині цієї групи можуть здаватися менш важливими, а відмінності між «нашою» та іншою групою — більш помітними. Саме тому теорія приділяє велику увагу співвідношенню внутрішньогрупових і міжгрупових відмінностей.


Цей механізм описує метаконтрастний принцип: категорія стає виразнішою тією мірою, якою відмінності між категоріями сприймаються більшими, ніж відмінності всередині категорії. Це не математичний закон поведінки й не окремий діагностичний тест. Це теоретичний принцип, що допомагає пояснювати, чому одна й та сама сукупність людей у різних контекстах може бути організована в психологічно різні «ми» і «вони».


Інше ключове поняття — прототиповість. Прототип групи в цій традиції — не обов’язково середньостатистичний або найтиповіший член у побутовому сенсі. Це контекстно залежне уявлення про ознаки, які найкраще виражають відмінність «нас» від релевантних «інших». Через це одна й та сама людина може сприйматися як дуже прототиповий представник групи в одному порівнянні й значно менш прототиповий в іншому.


Коли соціальна категорія стає актуальною, люди можуть описувати себе через її прототипні властивості. Тернер називав цей процес деперсоналізацією самосприйняття. Термін легко прочитати неправильно. Тут він не означає руйнування особистості, емоційне оніміння чи відчуття нереальності себе. Це технічне поняття групової теорії: індивідуальне «я» описується через спільну категорію «ми».


Саме тому теоретичну деперсоналізацію Тернера треба чітко відрізняти від клінічно-психологічних переживань, які в українській мові можуть описуватися словом «знеособлення». Подібність слів не означає тотожності явищ. У теорії самокатегоризації це зміна рівня самовизначення, а не симптом дисоціативного спектра.


У 2012 році Тернер і Кетрін Рейнольдс узагальнили теорію самокатегоризації для Handbook of Theories of Social Psychology. Їхній розділ показує, що теорія задумувалася як загальна рамка для групових процесів: від категоріальної виразності й норм до впливу, згуртованості та поведінки між групами. Водночас широта задуму робить особливо важливою емпіричну перевірку кожного конкретного застосування, а не перенесення теоретичних формул на будь-яку ситуацію без тесту.


Соціальний вплив: чому «ми» змінює переконливість інших


Класичні теорії соціального впливу часто розрізняли інформаційний вплив — коли людина вважає інших джерелом правильної інформації — та нормативний вплив — коли вона підлаштовується під очікування групи. Тернер запропонував інший акцент: спільна соціальна ідентичність може визначати, хто взагалі сприймається як релевантне джерело інформації й норми.


Якщо людина категоризує себе і певних інших як членів одного «ми», їхня позиція може набувати особливої переконливості не лише через страх санкцій. Спільна категорія повідомляє, що ці люди є доречними для визначення того, що «ми» думаємо, робимо або вважаємо правильним. У такій логіці групова норма впливає не зовні на готове індивідуальне «я», а частково формує актуальне соціальне самовизначення.


Цей підхід Тернер розгорнув у монографії Social Influence 1991 року. Він переглядав історію досліджень впливу й намагався показати, що конформність, переконання, норми та групове членство треба аналізувати в єдиній системі. Сучасний огляд Рассела Спірса в Annual Review of Psychology 2021 року засвідчує, що групово-ідентифікаційне пояснення соціального впливу залишається активною дослідницькою програмою і сьогодні порівнюється з моделями нормативного впливу, взаємозалежності та соціальних мереж.


Це важливий сучасний висновок. Значення Тернера полягає не в тому, що він «остаточно пояснив» соціальний вплив, а в тому, що запропонував механізм, який породжує конкретні передбачення: вплив залежатиме від того, чи сприймається джерело як член психологічно релевантної внутрішньої групи, які норми приписуються цій групі та наскільки людина з нею ідентифікується.


Стереотипи: не фіксовані картинки, а контекстне категоріальне сприйняття


Ще один напрям програми Тернера — стереотипізація. У книзі Stereotyping and Social Reality 1994 року Пенелопа Оукс, Александер Гаслам і Джон Тернер розглядали стереотипи не як незмінні списки рис, що механічно зберігаються в пам’яті, а як категоріальні судження, чутливі до контексту порівняння. Те, що здається характерним для групи, може змінюватися залежно від того, з ким саме цю групу порівнюють.


Цей підхід не заперечує стійкості культурних стереотипів і не робить їх довільними. Він додає процесуальний рівень: соціальна категоризація визначає рамку, у якій подібності та відмінності стають помітними. Через це дослідження стереотипів мають враховувати не лише зміст уявлень, а й поточні міжгрупові відносини, категорії порівняння та норми, що діють у ситуації.


Для сучасного читача це особливо корисне застереження проти побутового мислення про стереотип як «помилкову рису в голові людини». Частина стереотипів справді може бути неточною або упередженою, але психологічний механізм їхнього використання включає також соціальне визначення категорій і контекст. Саме цей рівень аналізу Тернер і його колеги намагалися повернути в центр соціальної психології.


Влада та лідерство: від контролю над людьми до визначення спільного «ми»


Пізні роботи Тернера та програма його колег поширили соціально-ідентифікаційний підхід на владу й лідерство. Якщо групова поведінка залежить від спільного самовизначення, то лідерство не можна пояснити лише особистими рисами керівника або формальними повноваженнями. Важливо, наскільки лідер сприймається як представник «нас», чи здатен він формулювати групову норму й переконливо визначати межі спільної ідентичності.


Це не означає, що харизма, компетентність, ресурси або інституційна влада зникають. Соціальна ідентичність додає ще один механізм: люди охочіше приймають вплив тих, кого вважають релевантним представником внутрішньої групи. Пізніші моделі соціальної ідентичності лідерства розробляли цю ідею, досліджуючи прототиповість лідера, створення спільного «ми» та управління груповими значеннями.


Огляд Райхера, Гаслама й Майкла Платова 2018 року описує сучасну модель лідерства саме як процес роботи зі спільною соціальною ідентичністю. Це вже не тотожне первинним формулюванням Тернера, але прямо продовжує його теоретичну лінію. Така історія добре показує різницю між авторством і впливом: Тернер не є одноосібним автором усіх пізніших моделей, однак його теорія створила для них поняттєвий фундамент.


Ключові праці Джона Тернера


Для Тернера важливо розрізняти дисертацію, книжкові розділи, монографії та колективні книги. Нижче подано не список «усіх творів», а бібліографічний каркас, через який видно розвиток його наукової програми.


  1. 1975 — Social Categorization and Social Comparison in Intergroup Relations. Докторська дисертація, University of Bristol. У ній уже видно центральний інтерес Тернера до соціальної категоризації та міжгрупового порівняння.

  2. 1979 — An Integrative Theory of Intergroup Conflict. Анрі Тажфел і Джон К. Тернер; розділ у The Social Psychology of Intergroup Relations, редактори W. G. Austin і S. Worchel, Monterey, California: Brooks/Cole, с. 33–47. Один із ключових ранніх викладів теорії соціальної ідентичності.

  3. 1982 — Towards a Cognitive Redefinition of the Social Group. Розділ Тернера в книзі Social Identity and Intergroup Relations під редакцією Henri Tajfel, Cambridge University Press, с. 15–40. Важливий перехід від міжгрупової теорії до когнітивного пояснення психологічної групи.

  4. 1987 — Rediscovering the Social Group: A Self-Categorization Theory. John C. Turner, Michael A. Hogg, Penelope J. Oakes, Stephen D. Reicher, Margaret S. Wetherell. Oxford: Basil Blackwell. Систематичний виклад теорії самокатегоризації; це колективна книга, а не одноосібна монографія Тернера.

  5. 1991 — Social Influence. John C. Turner. Milton Keynes: Open University Press. Монографія, у якій соціальний вплив переосмислено через групове членство, норми та категоріальне самовизначення.

  6. 1994 — Stereotyping and Social Reality. Penelope J. Oakes, S. Alexander Haslam, John C. Turner. Oxford: Blackwell. Розвиток контекстного й категоріального пояснення стереотипізації.


У бібліографії часто трапляються перевидання, електронні записи та каталожні варіанти назв. Для канону важливі саме дані першої публікації відповідної праці. Тому рік, видавця й формат тут не слід переносити з пізнішого електронного видання або перекладу на оригінальне видання.


Що з ідей Тернера підтверджує сучасна наука


Питання «чи доведена теорія Тернера?» сформульоване надто грубо. Теорія самокатегоризації — це набір взаємопов’язаних положень про рівні самовизначення, категоріальну виразність, прототиповість, норми та груповий вплив. Окремі гіпотези можна перевіряти експериментально, але позитивний результат для одного механізму не підтверджує автоматично весь теоретичний комплекс у будь-якому контексті.


Прямі дослідження контекстної мінливості самосприйняття підтримували базову ідею про те, що актуальне визначення себе залежить від соціального контексту. Роботи в цій традиції показували, що зміна релевантної категорії порівняння може змінювати те, які властивості люди приписують собі та іншим. Це узгоджується з тернерівською відмовою від уявлення про соціальне «я» як незмінний список рис.


Дослідження соціального впливу також продовжують використовувати самокатегоризаційне пояснення. Огляд Russell Spears 2021 року розглядає групову ідентичність як один із центральних механізмів впливу та водночас прямо зіставляє її з іншими поясненнями — нормативними, мережевими, заснованими на взаємозалежності та переконанні. Сам факт такого зіставлення важливий: сучасна наука зберігає програму Тернера як конкурентну й продуктивну, а не як доктрину поза перевіркою.


У прикладних сферах накопичено великі масиви даних про зв’язок соціальної ідентифікації з поведінкою. Метааналіз ідентифікації в робочому середовищі охопив 483 дослідження, 557 незалежних вибірок і 179 442 учасники. Командна, організаційна та професійна ідентифікації були пов’язані з різними ставленнями, поведінкою й показниками благополуччя, але їхня відносна важливість відрізнялася залежно від того, який саме об’єкт ідентифікації та який результат оцінювали.


Ще один великий приклад — систематичний огляд і метааналіз соціальної ідентичності та поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, 2024 року. У 115 статтях із 133 незалежними вибірками загальна асоціація між соціальною ідентифікацією та поведінкою була позитивною, але невеликою, а сила зв’язку залежала від типу ідентичності та поведінки. Автори прямо зазначили, що соціально-ідентифікаційний підхід пояснює не всі результати. Для оцінки спадщини Тернера це показовий баланс між підтримкою й межами.


У дослідженнях колективної дії ідентичність також входить до інтегративних моделей поряд з іншими змінними. Метааналітичний синтез van Zomeren, Postmes і Spears об’єднав 182 ефекти й розглядав ідентичність разом із переживанням несправедливості та колективною ефективністю. Сучасна логіка тут не в тому, що «ідентичність пояснює все», а в тому, що вона є одним із систематично важливих механізмів у багатофакторній моделі колективної поведінки.


Отже, сучасна наукова оцінка спадщини Тернера є сильною саме тоді, коли ми розрізняємо три речі: історичний вплив теорії, емпіричну підтримку окремих передбачень і межі перенесення цих передбачень на нові сфери. Величезна кількість досліджень, що посилаються на соціальну ідентичність, сама по собі не робить кожне положення істинним; але вона показує, що Тернер запропонував генеративну рамку, з якої досі виводять перевірювані гіпотези.


Критика та межі соціально-ідентифікаційного підходу


Перша межа — контекстність одночасно є силою й методологічним викликом. Теорія стверджує, що категорії, прототипи й норми залежать від контексту. Це дозволяє пояснювати мінливість поведінки, але створює ризик пояснення «після факту», якщо дослідник не визначив заздалегідь, яка категорія має стати релевантною й чому. Сильний тест потребує операціоналізованого передбачення, а не лише ретроспективної історії.


Друга межа — соціальна ідентифікація не тотожна силі будь-якого групового ефекту. Людина може сильно ідентифікуватися з групою, але конкретна норма цієї групи може не підтримувати агресію, дискримінацію або конформність. В іншій ситуації одна й та сама людина може актуалізувати іншу ідентичність. Тому за самим фактом членства у групі не можна надійно передбачити поведінку.


Третя межа — теорія самокатегоризації не вичерпує мотивацію. Люди діють також через особисті цілі, матеріальні інтереси, звички, емоції, моральні переконання, міжособистісні зв’язки, статусні стимули та інституційні правила. Соціально-ідентифікаційний аналіз додає рівень групового самовизначення, але не скасовує інших рівнів психологічного й соціального пояснення.


Четверта межа стосується причинності. Значна частина прикладних досліджень ідентифікації має кореляційний характер. Якщо ідентифікація пов’язана з благополуччям, продуктивністю або певною поведінкою, це ще не означає, що саме ідентифікація односторонньо спричинила результат. Можливий зворотний вплив і дія третіх змінних. Саме тому експериментальні, лонгітюдні й квазіекспериментальні дизайни мають особливу вагу.


П’ята межа — класична традиція соціальної ідентичності часто досліджувала категорії в контрольованих умовах, тоді як реальні соціальні групи мають історію, інституції, нерівність, ресурси й політичні конфлікти. Тернер сам прагнув повернути соціальний контекст у психологію, але застосування його теорії до складних суспільних явищ вимагає поєднувати психологічний аналіз із соціологічними, історичними та політичними даними.


Критичний огляд самої теорії соціальної ідентичності не заперечує її значення, а наголошує на багатовимірності й динамічності ідентифікаційних процесів. Це добре узгоджується з найсильнішою версією спадщини Тернера: соціальні категорії слід досліджувати як контекстно організовані психологічні процеси, а не як готові ярлики, що автоматично породжують однакову поведінку.


Поширені помилки про Джона Тернера та його теорії


  • «Тернер створив теорію соціальної ідентичності». Точніше: теорію соціальної ідентичності співрозробляли Анрі Тажфел і Джон Тернер на основі ширшої програми досліджень міжгрупових відносин.

  • «Теорія соціальної ідентичності й теорія самокатегоризації — одне й те саме». Вони тісно пов’язані, але мають різний акцент. Перша пояснює соціальну ідентичність та міжгрупові відносини; друга детальніше моделює, як і коли певна категорія стає основою самосприйняття та групової поведінки.

  • «Деперсоналізація у Тернера означає психічний розлад або втрату особистості». У його теорії це технічний термін для переходу від індивідуального самоопису до самоопису через груповий прототип.

  • «Групова ідентичність неминуче породжує ворожість». Теорія не дає такого універсального передбачення. Поведінка залежить від норм, статусу, міжгрупового контексту, можливостей зміни та багатьох інших чинників.

  • «Якщо людина діє як член групи, вона перестає бути собою». Для Тернера соціальна ідентичність є однією з форм самовизначення. «Ми» може бути психологічно справжнім способом переживання себе, а не зникненням «я».


Наукова спадщина Тернера


Після смерті Тернера його колеги описували головний нерв його роботи як спробу повернути соціальне в саме поняття розуму. Це формулювання добре передає масштаб програми. Він не просто додав «групову змінну» до психології індивіда, а запитав, чи може соціальна категорія конституювати те, ким людина психологічно є в конкретний момент.


Огляд A Social Mind: The Context of John Turner’s Work and its Influence показує послідовність цієї програми: від соціальної ідентичності та самокатегоризації до впливу, стереотипів, влади й лідерства. Спеціальний випуск British Journal of Social Psychology після його смерті також підкреслив, що дослідницька спадщина Тернера не обмежилась історією однієї теорії, а продовжила працювати як джерело нових гіпотез.


Тернер вплинув і через наукове середовище, яке сформував. Майкл Гогг, Пенелопа Оукс, Стівен Райхер, Александер Гаслам, Кетрін Рейнольдс та інші дослідники розвивали різні частини соціально-ідентифікаційної програми. У каноні важливо зберігати авторство кожної конкретної моделі окремо: вплив Тернера не дає підстав автоматично приписувати йому пізніші теорії його колег.


Саме в цьому сенсі Джон Тернер є фундаментальною персоналією соціальної психології. Його внесок — не популярний «ефект Тернера» і не одна техніка, а архітектура мислення про групу, в якій колективне перестало означати психологічно другорядне. Вона дала дослідникам мову для перевірки того, як соціальні категорії змінюють самосприйняття, норми, вплив і спільну дію.


Джон Тернер у Каноні психології


У графі знань Українського психологічного ХАБу Джон Тернер пов’язаний насамперед із двома системоутворювальними теоріями: теорією соціальної ідентичності, яку він співрозробляв з Анрі Тажфелом, і теорією самокатегоризації, яку розвивав разом із колегами. Окремими вузлами є соціальна категоризація, метаконтрастний принцип і ключові праці — Rediscovering the Social Group, Social Influence та Stereotyping and Social Reality.


Для ширшого контексту варто почати з матеріалу «Соціальна психологія» та окремого пояснення поняття «Ідентичність». Вони дають загальну рамку, тоді як спадщина Тернера пояснює конкретний теоретичний шлях від соціальної категоризації до психологічного «ми».


Джерела та академічні орієнтири


 
 
bottom of page