Спільні проєкти для відновлення співпраці між групами
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Спільні проєкти для відновлення співпраці між групами — це організована діяльність, у якій представники груп із напруженими, розірваними або конфліктними відносинами разом визначають суспільно значущу проблему, ухвалюють рішення, розподіляють відповідальність і створюють спільний результат. Це можуть бути відновлення громадського простору, спільне управління водою, навчальна програма, доступний транспорт, громадський сервіс або робота над правилами користування спільними ресурсами. Їхній психологічний потенціал полягає у повторюваному досвіді надійної взаємодії, можливості перевірити очікування щодо іншої групи та виробити прийнятні правила співіснування. Польове дослідження спільних громадських проєктів у Нігерії показує, що за визначених умов такі зміни можуть виходити за межі безпосередніх учасників.
Спільна справа має бути реально потрібною людям, а участь — безпечною, добровільною та впливовою. Відновлення співпраці охоплює поведінку, взаємні очікування, доступ до рішень і суспільні правила. Зростання готовності працювати разом не обов’язково означає прощення, повне відновлення довіри чи згоду в усіх політичних і моральних питаннях. Експеримент у повоєнному Іраку особливо виразно показав цю різницю між поведінкою всередині спільної діяльності й ширшими міжгруповими відносинами.
Що вважають спільним міжгруповим проєктом
Визначальна ознака такого проєкту — взаємна залежність у досягненні суспільно корисного результату. Представники різних груп беруть участь у встановленні мети, виборі способу її досягнення, виконанні завдань і контролі результатів. Зустрічі, на яких люди лише слухають доповіді або символічно фотографуються поруч, можуть мати інформаційну цінність, але не створюють того самого досвіду спільної відповідальності.
Групи можуть розрізнятися походженням, місцем проживання, мовним досвідом, поколінням, професією, ставленням до місцевих рішень, історією вимушеного переміщення або доступом до ресурсів. Важливо встановити, яка саме відмінність організує напруження, які інтереси є спільними, а які суперечності потребують окремого вирішення. У дослідженнях міжгрупового контакту показано, що контакт у багатьох контекстах пов’язаний зі зниженням упереджень, однак якість контакту та місцеві умови істотно впливають на результат.
Спільна мета, спільна діяльність і справедливий процес
Спільна мета описує результат, важливий для всіх сторін: наприклад, доступ до безпечної води. Спільна діяльність означає, що кожна сторона реально впливає на його досягнення. Справедливий процес визначає, хто ухвалює рішення, кого слухають, хто виконує оплачувану й неоплачувану роботу, хто має доступ до результату та до механізму оскарження.
Коли одна група фінансує, проєктує й контролює всю діяльність, а іншу запрошують тільки на відкриття, виникає ризик видимості співпраці. Надійний проєкт передбачає переговорну спроможність кожної сторони, зрозумілі правила, прозорий бюджет і можливість повідомляти про порушення без покарання.
Чим проєкт відрізняється від діалогу, допомоги та примирення
Міжгруповий діалог допомагає обговорити досвід, потреби, суперечності та умови взаємодії. Спільний проєкт переводить частину досягнутих домовленостей у практичні рішення. Діалог може передувати роботі, супроводжувати її або стати необхідним способом реагування на нові непорозуміння.
Допомога, яку одна сторона надає іншій, може бути потрібною і важливою, але сама собою не забезпечує рівноправного співкерування. Примирення є ширшим суспільним процесом, що може включати визнання завданої шкоди, відповідальність, справедливість і довготривалу зміну відносин. Участь у спільному проєкті не надає підстав вимагати від постраждалих прощення або відмови від правових вимог.
Наукове походження ідеї спільної роботи
Класичним джерелом є дослідження Музафера Шерифа та його колег про міжгрупове суперництво й надгрупові цілі. У серії досліджень конфлікт між двома групами хлопців зменшувався після завдань, виконання яких вимагало взаємних зусиль. Праця Шерифа 1958 року стала одним із підґрунь для дослідження співпраці. Її історичне значення велике, проте середовище літнього табору не відтворює насильства, переміщення, владної нерівності й політичної відповідальності в дорослих громадах.
Теорія міжгрупового контакту пов’язує якісну взаємодію з можливістю змінити упередження. У класичному формулюванні важливими умовами є підтримка відповідальних інституцій, спільні цілі, кооперація та рівний статус учасників у ситуації контакту. Метааналіз Петтігрю і Тропп 2006 року узагальнив понад п’ятсот досліджень і виявив загальну тенденцію до зменшення упереджень. Ці результати стосуються широкого спектра контактів; вони не означають, що будь-який грантовий, спортивний чи інфраструктурний проєкт автоматично спричиняє мир.
Модель спільної групової належності пояснює, як учасники можуть поступово бачити одне одного не лише як представників протиставлених груп, а також як членів спільної команди чи громади. Водночас збереження власних групових ідентичностей може бути важливим для гідності, культурного визнання та права на голос. Тому практична мета полягає у створенні робочої спільності без примусової відмови від відмінностей. Гертнер та співавтори розробили теоретичні засади цього механізму.
Психологічні механізми, через які може змінюватися співпраця
Перевірка очікувань у реальній взаємодії
У конфлікті очікування щодо іншої групи часто вибірково спираються на попередні негативні події, чутки та взаємні підозри. Коли люди спільно планують роботу, виконують обіцяне, визнають помилки і домовляються про їх виправлення, виникає нова інформація про поведінку партнерів. Найбільше значення мають повторюваність і перевірюваність: окрема приємна зустріч дає менше підстав для прогнозування майбутньої співпраці, ніж послідовне виконання домовленостей.
Такий механізм залишається обмеженим конкретною ситуацією. Позитивний досвід з кількома учасниками ще не гарантує зміни суджень щодо всіх представників групи. Огляд механізмів контакту показує, що зниження тривоги та посилення здатності бачити перспективу іншої людини мають вагоме пояснювальне значення.
Зниження тривоги й розвиток робочої передбачуваності
Початкова напруга може виникати через невизначеність: чи виконають партнери обіцянки, чи почують заперечення, чи не використають особисту інформацію проти учасника. Прозорий розклад, визначені ролі, доступні способи відмови та зрозумілий розгляд скарг поступово роблять взаємодію передбачуванішою. Дослідження Петтігрю і Тропп підтримує значення зменшення міжгрупової тривоги як одного з посередніх механізмів позитивного контакту.
Психологічна безпека має інституційний вимір. Її забезпечують незалежні правила й відповідальність організаторів, а не тільки доброзичливий тон зустрічей. Людина, яка ризикує втратою допомоги або доступу до послуг у разі незгоди, не має повноцінної свободи участі.
Взаємозалежність і видима користь
Якщо успіх залежить від ресурсів, знань та праці обох груп, учасники отримують практичні підстави координувати дії. Вони можуть побачити доповнюваність компетентностей, а також домовитися про розв’язання конкретних суперечок. Спільна користь допомагає підтримувати взаємодію, коли погляди й оцінки минулого залишаються різними. Класичне дослідження надгрупових цілей і сучасні польові випробування створюють підстави досліджувати цей зв’язок.
Водночас взаємозалежність може породжувати додатковий тиск, якщо завдання організоване як боротьба за дефіцитний ресурс, винагорода розподіляється несправедливо або одна сторона має право односторонньо зупинити роботу.
Нові соціальні норми й поширення змін
Відкриті, тривалі проєкти дають змогу людям, які безпосередньо не беруть участі, побачити, що представники різних груп можуть спільно вирішувати проблему. Це здатне змінювати уявлення про те, яка поведінка схвалюється в громаді. Грейді та співавтори у польовому експерименті в Нігерії зафіксували зміни також серед ширшого населення громад. Автори запропонували поширення нових норм як можливий механізм; це пояснення потребує подальшого прямого експериментального уточнення.
Публічність варто поєднувати з приватністю. Суспільству можна показувати результати роботи, не розкриваючи персональних історій постраждалих і не виставляючи окремих учасників мішенню для ворожості.
Що доведено дослідженнями спільних проєктів
Нігерія: громадська інфраструктура й змішані комітети
В одному з найбільш безпосередньо релевантних досліджень Грейді, Вулф, Давоп та Інкс (2023) вивчали громади землеробів і скотарів у районах насильницького конфлікту в Нігерії. До програми входили спільні комітети, фінансування інфраструктурних об’єктів, корисних обом сторонам, підготовка з посередництва та обговорення причин конфлікту. Робота тривала приблизно вісімнадцять місяців.
У громадах, які отримали програму, дослідники зафіксували прихильніші ставлення до іншої групи, частіший добровільний міжгруповий контакт і вищі оцінки фізичної безпеки. Спостереження на ринках і суспільних подіях підтримували висновки опитувань. Водночас внески у спеціальній поведінковій грі щодо суспільного блага не збільшилися. Отже, зміни у ставленні, контактах і готовності розділяти витрати на спільне благо потрібно оцінювати окремо.
Це сильне польове дослідження конкретної багатокомпонентної програми. Воно не дає змоги приписати весь ефект лише ремонту об’єкта, діалогу чи фінансуванню окремо. Також результати не слід механічно переносити на інший конфлікт, особливо за істотно відмінної правової ситуації та асиметрії насильства.
Нігерія: спільне професійне навчання
У рандомізованому експерименті Скакко і Воррен (2018) 849 молодих чоловіків із християнських і мусульманських спільнот міста Кадуна залучили до програми професійного навчання. Учасники змішаних груп після шістнадцяти тижнів виявляли менше дискримінаційної поведінки щодо іншої групи, ніж учасники однорідних навчальних груп. Водночас дослідники не виявили відповідних змін у показниках упередженого ставлення.
Цей результат принципово важливий: люди можуть поводитися справедливіше раніше, ніж змінять свої загальні переконання. Для оцінювання програм тому потрібні поведінкові показники, а не виключно запитання про симпатію та довіру.
Ірак: змішані футбольні команди після насильства
У дослідженні Сальми Муси (2020) християн з Іраку, які пережили вимушене переміщення через насильство угруповання «Ісламська держава», випадково розподілили до однорідних або змішаних із мусульманами футбольних команд. Участь у змішаній команді сприяла низці дружніших дій щодо мусульман у спортивному середовищі, зокрема готовності тренуватися разом надалі.
Натомість вплив на поведінку в інших повсякденних ситуаціях та на загальні міжгрупові ставлення був обмеженим. Успіх усередині організованого проєкту не гарантує автоматичного перенесення на житло, зайнятість, політичні суперечки чи відносини в ширшій громаді. Саме тому після завершення ініціативи важливо досліджувати, чи збереглися добровільні зв’язки поза її межами.
Що повідомляють метааналізи й чого вони не доводять
Метааналіз Петтігрю і Тропп переконливо підтверджує загальну закономірність позитивного зв’язку між міжгруповим контактом і нижчими упередженнями. Однак спеціальний перегляд експериментальної доказовості Палак, Гріна і Гріна звернув увагу на значно вужчу кількість належно оцінених польових втручань, проблеми тривалості ефектів і прогалини для окремих типів міжгрупових відносин.
Метааналіз Гсіє, Фолкнера та Вікс (2022) охопив 69 експериментальних умов і понад 24 тисячі учасників польових досліджень зі зменшення упереджень. Середній ефект був позитивним, але результати різних втручань істотно відрізнялися, а інтервал прогнозування включав можливість негативних ефектів у нових умовах. Це узагальнення охоплює різні типи програм; його не можна трактувати як числову оцінку ефективності саме спільних громадських проєктів.
Таким чином, найсильніша доказова основа стосується потенціалу якісного контакту й окремих перевірених програм. Питання оптимальної тривалості, вартості, стабільності змін, їх поширення між поколіннями та перенесення на громади після масового насильства залишаються відкритими.
Коли спільна діяльність може посилити конфлікт
Несправедливий розподіл ресурсів і влади
Якщо фінансування, контроль над об’єктом, робочі місця або репутаційні вигоди отримує переважно одна група, проєкт здатен закріпити відчуття несправедливості. Особливо небезпечно, коли фінансово сильніші учасники визначають порядок денний, а формально «представлені» інші сторони фактично позбавлені права впливати. Ризик визначають не лише розмір бюджету, а й критерії його розподілу, прозорість закупівель і доступність результату.
Дослідження Сагуй, Тауш, Довідіо та Пратто показує, що наголос лише на міжгруповій гармонії за умов нерівності може підтримувати хибні очікування щодо справедливості й послаблювати увагу до структурних проблем. Відтак якісна програма поєднує співпрацю з реальним механізмом виправлення нерівності.
Негативний контакт і приниження
Публічний конфлікт на робочій зустрічі, образи, знецінення досвіду, нав’язування «правильної» ідентичності чи невиконані обіцянки можуть зміцнити недовіру. Барлоу та співавтори виявили, що негативні контакти за деяких умов сильніше пов’язані зі зростанням упереджень, ніж позитивні — з їх зниженням. Це не означає, що кожна суперечка є шкідливою: значення має спосіб її вирішення, захист учасників і характер повторюваного досвіду.
Символічність, виснаження та примус
Ризик виникає, коли від учасників систематично вимагають безоплатного часу, емоційної відкритості або публічного свідчення про болісні події, а результати залишаються непомітними. Участь у проєкті не повинна бути умовою отримання життєво необхідної допомоги, соціальних виплат, місця проживання або доступу до послуг. Відмова від участі не повинна впливати на ці права.
Не можна ототожнювати відсутність відкритої суперечки з успішною співпрацею. Учасники можуть мовчати через страх втратити ресурс або опинитися під тиском впливової сторони. Анонімний зворотний зв’язок, незалежний розгляд скарг та оцінювання фактичних рішень допомагають побачити те, чого не видно під час урочистих презентацій.
Умови, за яких проєкт має кращі шанси на успіх
Реальна суспільна потреба та спільне визначення проблеми
Починати варто з незалежного аналізу потреб і ресурсів, а не з попередньо підготовленої ідеї «примирення». Проблема має бути значущою для різних груп, а її вирішення — доступним для перевірки. Наприклад, ремонт громадського простору стає спільною справою тоді, коли різні мешканці спільно визначають доступність, функції, правила користування та подальше утримання об’єкта.
Спільно обраний результат дає змогу розрізнити предметні суперечності щодо ресурсів і глибші питання визнання та безпеки. Деякі потреби справді можна узгодити в межах одного проєкту; інші потребують окремих політичних, адміністративних або правових рішень.
Впливовий і репрезентативний склад учасників
Участь має охоплювати тих, на кого вплине проєкт, зокрема людей, яких зазвичай не чують: маломобільних мешканців, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, жінок із доглядовими обов’язками, літніх людей, молодь. Водночас жоден учасник не зобов’язаний публічно виступати від імені всієї своєї соціальної групи.
Вибір представників бажано робити за прозорими критеріями. Окрім формального місця в комітеті, потрібні можливість запропонувати рішення, доступ до документів і право заявити про порушення. Компенсація часу й транспортних витрат допомагає зробити участь доступнішою для тих, хто не може працювати безкоштовно.
Правила безпеки й управління конфліктом
Перед початком роботи слід погодити правила фізичної безпеки, конфіденційності, недискримінації, реагування на погрози та порядок призупинення зустрічей. Організатори мають визначити, хто відповідає за ці правила й як учасники можуть звернутися по допомогу. У разі ескалації насильства інтереси безпеки мають пріоритет над календарем грантової програми.
Незалежна фасилітація може допомагати врегульовувати процедурні суперечки, однак сама присутність фасилітатора не усуває структурної нерівності. Огляд сучасних міжгрупових психологічних втручань наголошує на необхідності узгоджувати методи з реальними умовами конфлікту та обмеженнями їх застосування.
Достатня тривалість і можливість продовження
Потрібен час, щоб учасники змогли пройти через планування, труднощі, перегляд рішень і спільну відповідальність за результат. Коротка акція може бути корисною для першого знайомства, проте тривала співпраця створює більше нагод перевірити виконання домовленостей. Дослідження Грейді та співавторів охоплювало тривалу діяльність, але не встановило універсальної мінімальної кількості місяців.
Важливо планувати утримання створеного об’єкта, відповідальних осіб, витрати й процедуру зміни правил після завершення фінансування. Інакше розчарування через занепад результату може знецінити досвід співпраці.
Як організувати спільний проєкт у громаді
Етап 1. З’ясувати характер напруження та можливі ризики
Спочатку проводять розмови з різними групами окремо, вивчають доступні місцеві дані й з’ясовують, у чому саме полягає проблема: дефіцит житла, доступ до послуг, конфлікт навколо пам’яті, нерівне представництво чи небезпечна поведінка окремих учасників. Фіксують потенційні загрози, асиметрію влади й реальні обмеження спільної роботи. Для цього не потрібно збирати травматичні свідчення, якщо вони не є необхідними для рішення й люди не давали окремої згоди.
Перший результат етапу — карта зацікавлених сторін, доступних безпечних форматів участі та умов, за яких проєкт варто відкласти.
Етап 2. Визначити мету, яку можна перевірити
Мету формулюють як суспільну зміну: скорочення часу очікування на послугу, забезпечення доступності простору, ухвалення спільного правила користування об’єктом. Окремо визначають психологічні та соціальні результати: зменшення дискримінаційної поведінки, зростання добровільної співпраці й передбачуваності взаємодії.
Показник «люди стали дружнішими» потребує операційного визначення. Наприклад, чи збільшилася частка добровільних міжгрупових звернень по допомогу? Чи стали однаково доступними створені послуги? Чи зменшилася частота повідомлень про образливе ставлення?
Етап 3. Разом створити правила і механізми контролю
Потрібні погоджені принципи ухвалення рішень, протокол розподілу бюджету, відповідальність за закупівлі, фіксація незгод і процедура розв’язання скарг. Якщо частина учасників має менше досвіду роботи з бюджетами або документами, організатори забезпечують доступну підтримку. На цьому етапі формуються підстави для процедурної довіри.
Правила слід записати простою українською мовою й забезпечити доступність для учасників з різними комунікаційними потребами. Публічні звіти мають захищати особисті дані.
Етап 4. Реалізувати невеликі, але змістовні цикли співпраці
Замість одного великого завершального заходу проєкт доцільно розділити на перевірювані кроки. Учасники узгоджують завдання, виконують роботу, оцінюють результат і за потреби коригують правила. Це створює низку спостережуваних ситуацій, у яких можна перевірити надійність домовленостей та розв’язати конкретні труднощі.
Розподіл завдань має бути справедливим. Непомітна доглядова, адміністративна й організаційна праця також потребує визнання. Показником якісної співпраці є не відсутність помилок, а здатність сторін відповідально їх виправляти.
Етап 5. Оцінити результати й передати відповідальність за продовження
Оцінювання здійснюють до початку роботи, під час реалізації й після завершення, якщо дозволяють ресурси. Важливо враховувати голоси людей, які не долучилися, припинили участь або отримали менше користі. Підсумок охоплює досягнення матеріальної мети, якість процедури й незалежно виміряні зміни поведінки.
План продовження визначає, хто утримуватиме результат і як зберігатимуться механізми участі. Практичний посібник ПРООН із мобілізації громад пропонує поетапну рамку організації громадських ініціатив в українському контексті; це методичний матеріал, а не контрольований експеримент щодо психологічної ефективності.
Приклади проєктів та їхні психологічні завдання
Спільне облаштування громадського простору
Мешканці різних районів або груп спільно обирають функції простору, розподіляють бюджет і встановлюють правила доступу. Психологічне завдання — створити досвід взаємної відповідальності й зрозумілі процедури вирішення майбутніх суперечок. Потрібно передбачити інклюзивність, освітлення, безбар’єрність і механізм повідомлення про порушення.
Співкерування сервісом або громадським ресурсом
Спільна бібліотека, майстерня, центр підтримки, пункт соціальних послуг чи інфраструктурний об’єкт може стати місцем регулярної координації. Особливо важливо, щоб доступ до ресурсу не залежав від групової належності. У Нігерії саме спільні комітети й інфраструктура становили частину досліджуваної програми.
Навчання, майстерні та професійна співпраця
Спільне опанування компетентностей поєднує конкретну користь для учасників із можливістю формувати робочі стосунки. За даними рандомізованого дослідження у Нігерії, змішані навчальні групи продемонстрували менше дискримінаційної поведінки, хоча загальні упередження не змінилися. Це аргумент на користь окремого вимірювання поведінки та ставлень.
Спорт, мистецтво й волонтерство
Творчі та спортивні спільні завдання можуть забезпечити регулярний контакт і досвід взаємної підтримки. Їхній внесок у миробудування залежить від правил участі, розподілу ролей, безпеки й можливості продовжувати взаємодію. Дослідження футбольних команд в Іраку продемонструвало позитивні зміни в спортивних взаємодіях та обмежене перенесення поза них; важливо не перебільшувати наслідки окремих подій.
Український контекст: співпраця в умовах війни та відновлення
Російська агресія проти України створила масове вимушене переміщення, руйнування інфраструктури, різні досвіди небезпеки й нерівномірний доступ до ресурсів. У цьому контексті спільні проєкти можуть бути інструментом внутрішньосуспільної співпраці між різними групами мешканців, громадськими організаціями, професійними середовищами, місцевою владою та постраждалими спільнотами. Їх потрібно проєктувати з урахуванням відповідальності за агресію, прав постраждалих, поточних ризиків і реальних потреб відновлення.
Моделі роботи з локальними суперечками про послуги або ресурси не можна переносити на відносини між державою-агресором та людьми, які зазнали агресії, як на конфлікт двох рівнозначно відповідальних сторін. Участь постраждалих у контакті з кривдниками, прощення чи публічне примирення не є критеріями успішності українських громадських проєктів.
Внутрішньо переміщені люди й приймаючі громади
Доречними можуть бути спільне проєктування доступу до адміністративних послуг, навчальних можливостей, житла, міського простору та інформації про допомогу. Практична мета — справедливі правила, зниження конкуренції за непрозорі ресурси й можливість реальної участі нових мешканців у рішеннях. Важливо залучати також людей, які не мають часу на довгі зустрічі або перебувають у нестабільних житлових умовах.
Програма має відстежувати, чи не створює вона враження привілейованого розподілу допомоги, і пояснювати критерії надання послуг. Універсальні потреби громади та адресна підтримка постраждалих можуть співіснувати, якщо критерії відкриті, справедливі й відповідають правам конкретних людей.
Деокуповані й постраждалі громади
Першорядне значення мають фізична безпека, можливість отримати допомогу, захист персональних даних і свобода від тиску. Зустрічі можуть бути недоречними, доки тривають загрози або існує ризик розголошення чутливої інформації. Спільні проєкти можуть стосуватися відновлення безпечних маршрутів, доступності послуг і взаємодопомоги, якщо передумови безпеки виконані. Їхня доцільність визначається місцевою оцінкою ризиків та вільним рішенням потенційних учасників.
Що дають українські дослідження й методичні матеріали
Звіт про соціальну згуртованість в Україні за даними reSCORE 2024 аналізує суспільні відносини й зміни на тлі російського повномасштабного вторгнення. Окремий аналіз горизонтальних зв’язків за reSCORE 2023 допомагає визначати вразливі місця соціальної взаємодії та потенційні напрями роботи. Обидва документи важливі для вивчення контексту, але самі по собі не доводять причинної ефективності конкретного спільного проєкту.
Посібник ПРООН із мобілізації громад 2018 року ґрунтується на практиці ініціатив, зокрема у двадцяти громадах Донецької та Луганської областей у 2016–2017 роках. Він корисний для організаційного планування з урахуванням місцевого середовища. Ефективність кожної нової програми для сучасної України потребує окремої перевірки.
Як вимірювати відновлення співпраці
Матеріальні результати та психологічні наслідки необхідно розглядати як різні групи показників. Новий об’єкт може бути збудований вчасно, але доступ до нього залишитися нерівним. Або люди можуть навчитися домовлятися й співпрацювати, не демонструючи швидкого зростання загальної довіри.
Показники процесу
До них належать різноманітність і добровільність участі, реальний вплив різних груп на рішення, прозорість бюджету, частка розв’язаних скарг, безпека, доступність зустрічей, частота виконаних домовленостей та справедливість розподілу праці. Важливо оцінювати досвід людей, які залишили проєкт, адже аналіз лише задоволених учасників створює систематичне викривлення.
Показники результату
Вимірюють користування створеними послугами, добровільні спільні дії, дискримінаційну поведінку, готовність до співпраці, очікування щодо надійності партнерів, відчуття безпеки, ставлення до інших груп і довіру до процедур. Варто окремо досліджувати поширення змін на людей поза проєктом. Польове дослідження Грейді та колег поєднувало опитування, систематичні спостереження й поведінковий експеримент — корисний методологічний приклад того, чому одного опитувального запитання замало.
Як відрізнити вплив проєкту від інших змін
За можливості використовується порівняння з подібними громадами або учасниками, які ще не отримали програму, вимірювання до та після, незалежний збір даних і подальше спостереження. Рандомізований дизайн у частині умов дозволяє переконливіше перевірити причинний вплив, але потребує окремої оцінки етичності, справедливості й практичної здійсненності.
Важливо фіксувати паралельні зміни — відновлення економіки, безпекові події, нові державні програми, зміни складу населення. Якщо оцінювання обмежилося підрахунком відвідувачів, коректно звітувати про охоплення, а не про доведене зниження міжгрупової ворожості.
Як розпізнати якісну програму: критерії для організаторів і донорів
Якісна програма має чітко названу проблему й пояснення, чому саме спільна робота повинна допомогти її вирішити. Її бюджет, критерії відбору учасників, механізми безпеки та очікувані результати доступні для перевірки. Учасники мають реальну можливість впливати на рішення, повідомляти про недоліки й залишати програму без втрати належних їм прав.
Коректна звітність розрізняє зроблені роботи, якість взаємодії та доведені зміни в поведінці чи ставленні. Вона вказує невдалі компоненти, небажані наслідки, вибуття учасників і межі застосування висновків. Критичний перегляд досліджень міжгрупового контакту нагадує, що позитивна історія окремого проєкту не замінює ретельного оцінювання.
Проєкт слід переглянути або призупинити за наявності погроз, дискримінації, примусової участі, непрозорого перерозподілу ресурсів, повторюваних скарг без реагування або нав’язування постраждалим небажаних контактів. Відповідальне призупинення заради безпеки іноді є більш фаховим рішенням, ніж виконання формальних показників будь-якою ціною.
Поширені запитання
Чи можна відновити співпрацю, якщо між групами немає довіри?
Так, обмежена процедурна співпраця можлива ще до появи широкої довіри. Її починають із зрозумілих правил, невеликих перевірюваних зобов’язань, прозорих ресурсів і незалежного способу вирішувати порушення. Довіра може змінюватися поступово, але її зростання не слід обіцяти всім учасникам.
Чи обов’язкова однакова чисельність представників кожної групи?
Чисельна рівність не забезпечує автоматично рівного впливу. Важливі доступ до інформації, компетентна участь, можливість зупинити небезпечне рішення, захист прав менш представлених груп та справедливість користування результатами. Формат представництва потрібно визначати за реальною структурою громади.
Чи достатньо провести один спільний захід?
Одноденна акція може розпочати знайомство або дати корисний результат. Для відновлення передбачуваних робочих відносин зазвичай потрібні повторювані домовленості, перевірка їх виконання та механізми продовження. Скільки часу має тривати програма, визначають за завданнями й ризиками; універсального науково встановленого терміну немає.
Чи працюють спортивні та культурні заходи?
Вони можуть поліпшувати конкретні взаємодії, якщо створюють безпечну, справедливу й повторювану співпрацю. Експеримент Муси в Іраку зафіксував поліпшення поведінки в спортивному середовищі, але обмежене перенесення на інші сфери. Оцінювати потрібно як саму програму, так і ширшу поведінку після її завершення.
Що робити, якщо учасники мають принципово різні погляди на минулі події?
Спочатку визначають, чи існує безпечне предметне завдання, для якого не потрібно примушувати людей змінювати оцінку пережитого. Право на незгоду, правду, відповідальність і справедливість зберігається. Якщо конфлікт стосується безпосереднього насильства або примусу, необхідні захист постраждалих та належні правові механізми, а не вимога «порозумітися» заради проєкту.
Чи може спільний проєкт погіршити ситуацію?
Так. Нерівність влади, образи, вимушений контакт, непрозорий розподіл ресурсів і невиконані обіцянки здатні посилювати ворожість. Тому програма потребує попередньої оцінки ризиків, регулярного зворотного зв’язку й реальної можливості припинення небезпечних практик.
Чи означає спільна робота примирення або прощення?
Ні. Співпраця є конкретною формою поведінки й організації спільного життя. Примирення, прощення, визнання відповідальності та відновлення справедливості мають власні умови й значення. Постраждала людина або громада має право не брати участі в проєкті чи діалозі з особами, які завдали шкоди.
Як зрозуміти, що проєкт справді вплинув на міжгрупові відносини?
Потрібно порівнювати стан до і після, за можливості мати належну групу порівняння, вимірювати спостережувану поведінку й перевіряти, чи не виникло побічних наслідків. Висновок має відповідати силі доказів: позитивні відгуки учасників свідчать про їхній досвід, але окремо не доводять причинне зменшення ворожості.
Підсумок
Спільні проєкти можуть відновлювати співпрацю між групами через реальну взаємозалежність, послідовне виконання домовленостей, зниження невизначеності та створення нових правил участі. Найбільшу наукову цінність для оцінки цього підходу мають дослідження, у яких вимірювали фактичну поведінку та результати за межами безпосередніх учасників. Їхні висновки підтримують можливість позитивних змін за відповідних умов і водночас вказують на обмеження перенесення ефектів та нерівномірність результатів.
Для українських громад пріоритетами залишаються безпека, добровільність, права постраждалих, прозорий розподіл ресурсів, реальний вплив усіх залучених груп і відповідальність за наслідки рішень. Відновлення суспільних зв’язків потребує послідовної практики справедливого співжиття, яку можна перевіряти, змінювати й підтримувати після завершення окремого проєкту.
Пов’язані статті
Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — про організацію безпечної розмови, що може супроводжувати спільні проєкти.
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — про ширші психологічні засади миробудування.
Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — про наукове пояснення впливу міжгрупової взаємодії.
Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — про ширші суспільні зв’язки й показники їхньої якості.
Деескалація міжгрупового конфлікту: методи та умови безпеки — про реагування на зростання напруги між групами.
Джерела
Barlow, F. K., Paolini, S., Pedersen, A., Hornsey, M. J., Radke, H. R., Harwood, J., Rubin, M., & Sibley, C. G. (2012). The contact caveat: Negative contact predicts increased prejudice more than positive contact predicts reduced prejudice. Personality and Social Psychology Bulletin, 38(12), 1629–1643. https://doi.org/10.1177/0146167212457953
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00330-z
Gaertner, S. L., Dovidio, J. F., Anastasio, P. A., Bachman, B. A., & Rust, M. C. (1993). The common ingroup identity model: Recategorization and the reduction of intergroup bias. European Review of Social Psychology, 4(1), 1–26. https://doi.org/10.1080/14792779343000004
Grady, C., Wolfe, R., Dawop, D., & Inks, L. (2023). How contact can promote societal change amid conflict: An intergroup contact field experiment in Nigeria. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(43), e2304882120. https://doi.org/10.1073/pnas.2304882120
Hsieh, W., Faulkner, N., & Wickes, R. (2022). What reduces prejudice in the real world? A meta-analysis of prejudice reduction field experiments. British Journal of Social Psychology, 61(3), 689–710. https://doi.org/10.1111/bjso.12509
Mousa, S. (2020). Building social cohesion between Christians and Muslims through soccer in post-ISIS Iraq. Science, 369(6505), 866–870. https://doi.org/10.1126/science.abb3153
Paluck, E. L., Green, S. A., & Green, D. P. (2019). The contact hypothesis re-evaluated. Behavioural Public Policy, 3(2), 129–158. https://doi.org/10.1017/bpp.2018.25
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2008). How does intergroup contact reduce prejudice? Meta-analytic tests of three mediators. European Journal of Social Psychology, 38(6), 922–934. https://doi.org/10.1002/ejsp.504
Saguy, T., Tausch, N., Dovidio, J. F., & Pratto, F. (2009). The irony of harmony: Intergroup contact can produce false expectations for equality. Psychological Science, 20(1), 114–121. https://doi.org/10.1111/j.1467-9280.2008.02261.x
Scacco, A., & Warren, S. S. (2018). Can social contact reduce prejudice and discrimination? Evidence from a field experiment in Nigeria. American Political Science Review, 112(3), 654–677. https://doi.org/10.1017/S0003055418000151
Sherif, M. (1958). Superordinate goals in the reduction of intergroup conflict. American Journal of Sociology, 63(4), 349–356. https://doi.org/10.1086/222258
United Nations Development Programme. (2018). Community mobilization: UNDP approach towards community security and social cohesion. https://www.undp.org/ukraine/publications/community-mobilization-undp-approach-towards-community-security-and-social-cohesion
United Nations Development Programme. (2024). Social cohesion in Ukraine: Understanding horizontal relations based on reSCORE 2023 index (Part II). https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-understanding-horizontal-relations-based-rescore-2023-index-part-ii
United Nations Development Programme. (2024). Social cohesion in Ukraine: Key trends based on reSCORE 2024. https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-key-trends-based-rescore-2024