Активне слухання в діалозі між конфліктуючими групами
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Активне слухання в діалозі між конфліктуючими групами — це цілеспрямований спосіб сприймати, уточнювати й перевіряти висловлювання представників груп, між якими існує напруження, конкуренція, взаємна недовіра або досвід насильства. Слухач зосереджується на значенні сказаного, відділяє почуті факти від власних припущень, переказує позицію співрозмовника для перевірки точності й створює можливість висловитися без негайного заперечення. У міжгруповому діалозі ці дії мають додатковий вимір: сказане сприймається крізь групову належність, історію відносин, нерівність ресурсів і очікування щодо «іншої» групи.
Якісне слухання характеризують увага, прагнення зрозуміти й доброзичливий спосіб взаємодії. У експериментах Іцхакова та співавторів ці характеристики були пов’язані з меншою захисною реакцією та більшою здатністю переглядати власні судження під час незгоди. Водночас дослідження міжгрупового конфлікту показують, що можливість викласти власну перспективу й отримати її точне відображення може бути особливо важливою для груп, чий голос раніше ігнорували; дослідження Брюно та Сакс виявило суттєву залежність ефекту від становища групи.
Мета активного слухання — забезпечити точніше взаємне розуміння, передбачуваний перебіг розмови й умови для подальших рішень. Слухання саме собою не встановлює істинності повідомлення, не скасовує відповідальності за завдану шкоду й не зобов’язує учасників змінювати політичні або моральні оцінки. Саме тому його застосування потребує правил безпеки та перевірки наслідків, а не лише набору мовленнєвих прийомів.
Що означає активне слухання саме в міжгруповому конфлікті
У звичайній розмові слухач може уточнювати думку однієї людини. У діалозі конфліктуючих груп учасники нерідко говорять одночасно від свого імені та як носії колективного досвіду. Окрема репліка може позначати втрату, приниження, претензію щодо ресурсів, потребу у визнанні чи вимогу справедливих процедур. Одні й ті самі слова можуть мати різне значення для членів різних груп. Через це слухачеві важливо з’ясовувати, хто говорить, про який досвід ідеться і чи справді висловлювання представляє позицію всієї групи.
Активне слухання є мікропрактикою ширшого міжгрупового діалогу. Діалог охоплює вибір учасників, підготовку, погоджені межі, фасилітацію, взаємодію та подальші дії. Слухання забезпечує якість окремих контактів усередині цього процесу. Загальні техніки слухання в повсякденному спілкуванні докладно розкриває окрема українська стаття «Активне слухання: що це, техніки, приклади та помилки»; тут предметом є саме міжгрупова взаємодія.
Чотири різні завдання слухача
Перше завдання — змістове: правильно відтворити опис події, проблему, аргумент і запит. Друге — емоційне: розпізнати названі самим мовцем переживання без нав’язування діагнозу чи інтерпретації. Третє — міжгрупове: побачити, як групові очікування, нерівність влади й колективні уявлення змінюють значення сказаного. Четверте — процедурне: дотримуватися узгоджених правил щодо часу, черговості, конфіденційності, права відмовитися від відповіді й заборони погроз. Ці завдання потребують різних інструментів і різних способів оцінювання.
Важливий показник якості — чи підтверджує сам мовець, що його правильно зрозуміли. Кивання головою, зоровий контакт або повторення останніх слів можуть супроводжувати уважне слухання, але не є його достатнім доказом. Огляд Іцхакова й Боді 2026 року описує суперечності щодо перефразування, мовчання, запитань, оцінювання та розбіжності між тим, як слухання переживають мовець і слухач.
Наукове походження підходу та його сучасний статус
Історично техніки рефлексивного слухання пов’язані з гуманістичною психологією, дослідженнями міжособистісного спілкування й практикою врегулювання конфліктів. Сучасна наука вивчає конкретні складники слухання експериментально: увагу, точність переказу, відчуття почутості, сприйману доброзичливість, захисні реакції, саморефлексію, ставлення до іншої групи та готовність продовжувати взаємодію. У міжгруповій сфері наукова цінність підходу зростає, коли перевіряють і індивідуальні переживання, і ширші групові результати.
Слухання — досліджувана психологічна поведінка, а не самостійна клінічна діагностика чи універсальна миротворча технологія. Метааналіз Гепперт та співавторів щодо контактних втручань у тривалих важковирішуваних конфліктах засвідчує можливість поліпшення ставлення до іншої групи, але також високу неоднорідність результатів. Ці висновки стосуються комплексу контактних практик і не визначають окремий причинний ефект саме активного слухання.
Психологічні механізми: чому можливість бути почутим має значення
Сприйнята увага і зменшення захисної реакції
Під час гострої незгоди людина часто слухає наступну репліку в пошуку слабкого місця для спростування. У такому режимі уточнення змісту поступається підготовці відповіді. У чотирьох експериментах Іцхакова, Вайнштейн, Лірі та співавторів якісне слухання під час суперечки підвищувало відчуття міжособистісного зв’язку та сприяло менш захисному самоаналізу; саме ці процеси статистично пояснювали зменшення поляризації оцінок у досліджуваних умовах.
Практично це означає, що пауза для точного відтворення сказаного може змінювати форму розмови: замість негайної боротьби за останнє слово виникає можливість перевірити зміст, з’ясувати незрозуміле й повернутися до предмета суперечки. Це психологічний механізм, який потрібно перевіряти в кожній програмі, оскільки в умовах страху, примусу чи загрози він може не спрацювати.
Саморефлексія та готовність дослідити власні переконання
Коли людині не потрібно постійно захищатися від перебивань, вона іноді ясніше формулює власні аргументи й помічає суперечності у своїй позиції. Серія експериментів Іцхакова, Вайнштейн, Легейт і Амара виявила невелике середнє зниження упереджених оцінок після якісного слухання, опосередковане більшою саморефлексією. Ці дослідження переважно перевіряли розмови про власні упередження; їхні результати не можна автоматично переносити на переговори після масового насильства.
Відкритість до перегляду власної позиції відрізняється від готовності погодитися з протилежною стороною. Учасник може краще зрозуміти структуру власних переконань і водночас зберегти переконливу, обґрунтовану незгоду. Прагнення швидко виміряти «зміну думки» після кожної розмови може спотворити зміст діалогу та створити тиск на постраждалих.
Почутість, визнання та асиметрія влади
У двох дослідженнях Брюно і Сакс учасники з різних груп або висловлювали власний погляд, або переказували позицію представника іншої групи. Ефекти залежали від статусу груп: для представників менш впливових груп особливо важливою виявилася можливість бути почутими, тоді як для представників впливовіших груп кориснішим часто було завдання уважно відтворити чужу перспективу. Автори перевіряли короткі структуровані взаємодії, а не комплексні програми справедливості чи примирення.
Для фасилітатора висновок полягає в необхідності врахувати нерівність умов участі. Формально однакова кількість хвилин для кожної групи ще не створює рівного впливу. Одні учасники можуть контролювати ресурси, порядок денний або доступ до адміністративних рішень; інші можуть ризикувати безпекою чи репутацією через саму участь. У таких випадках відповідальне слухання має включати зміни процедури й можливість подальшого реагування на озвучені проблеми.
Сигнали людяності й канали спілкування
В експериментах Шредер, Кардаса й Еплі люди, які чули голос опонента, частіше сприймали його як носія складніших психічних якостей, ніж ті, хто читав ідентичний текст. Це дозволяє припустити, що живий голос іноді передає важливі сигнали поваги та інтонації. Водночас безпека залишається важливішою за форму контакту: письмо, анонімне повідомлення чи спілкування через посередника можуть бути доречнішими, коли прямий голосовий контакт пов’язаний із ризиком.
Що показують дослідження ефективності
Контрольовані експерименти про слухання
Дані досліджень 2020 року і 2024 року підтримують зв’язок між якісним слуханням, меншою захисністю, саморефлексією та деякими змінами ставлення. Перевага цих робіт — експериментальне порівняння умов слухання. Обмеження — переважно короткі контакти, спеціально організовані теми, вибірки, які не відтворюють усього спектра реальних конфліктів, і вимірювання частини результатів одразу після розмови.
У рандомізованому дослідженні Мойн та співавторів 2025 року навчання глибокого слухання допомогло учасникам міжнародної програми демонструвати кращу поведінку слухача й було пов’язане з більшою близькістю під час розмови, саморефлексією та ознаками зміни поглядів. У дослідженні брали участь 320 делегатів із 86 країн. Це обнадійливий результат для навчальних програм, але він не доводить, що така підготовка матиме тотожні наслідки в громадах, які перебувають під обстрілами чи стикаються з нерозв’язаною несправедливістю.
Важливий результат, який стримує надмірні обіцянки
У великому попередньо зареєстрованому польовому експерименті Санторо, Брукмана, Калли та Порат 1485 учасників говорили з підготовленими співрозмовниками про імміграційну політику США. Якісне неосудливе слухання покращувало сприйняття співрозмовника й знижувало захисність, але не посилювало переконувальний ефект окремого повідомлення. Таким чином, краща якість взаємодії та зміна політичної позиції — різні результати, для яких потрібні окремі критерії успіху.
Огляд «Загадки міжособистісного слухання» 2026 року наголошує, що відчуття почутості залежить від контексту, очікувань мовця, реальних дій слухача, умов незгоди та способів перевірки розуміння. Низка поширених інструкцій, зокрема «завжди перефразовуй» або «довше мовчи», має застосовуватися як гнучка практика, а не як гарантований причинний механізм.
Що ми знаємо про довготривалі міжгрупові наслідки
Метааналіз Гепперт та співавторів 2025 року, що об’єднав 38 публікацій і 57 вибірок, знайшов загалом сприятливі міжгрупові зміни після контактних втручань у складних конфліктах, водночас підкресливши значну неоднорідність результатів. Результат залежить від типу контакту, контексту, тривалості, вимірюваних показників і якості реалізації. Висновок про зниження упередження не тотожний висновку про припинення насильства, справедливість або стійке примирення.
Доказів того, що саме техніка активного слухання незалежно від інших складників діалогу забезпечує тривалі зміни відносин між громадами, наразі недостатньо. Програми зазвичай поєднують навчання, фасилітацію, контакт, спільні завдання, процедурні гарантії та підтримку інституцій. Для достовірного висновку потрібно розрізняти ефекти цих компонентів і перевіряти результати після завершення програми.
Основні техніки: як слухати без втрати точності
Уточнення відкритими запитаннями
Доречними є запитання, які допомагають визначити конкретну подію, потребу або очікування: «Яке рішення вплинуло на вашу громаду?», «Що в цій ситуації для вас означає справедливе ставлення?», «Яку частину сказаного ви хотіли б, щоб інша група зрозуміла насамперед?». Уточнення має давати мовцеві свободу визначати зміст відповіді й право не відповідати. Запитання, сформульовані як допит, пошук винних серед присутніх або вимога пояснювати пережите насильство, можуть загострювати небезпеку.
Перефразування з перевіркою правильності
Перефразування — це стислий переказ почутого власними словами із запитом на виправлення: «Я правильно зрозуміла, що основна проблема полягає в непрозорому розподілі допомоги, а не в самому факті її отримання іншою групою?». Важливо повертати людині право на уточнення: «Що я пропустила?». Натомість повторення образливих ярликів без критичної рамки може відтворити стигматизацію. Сучасний огляд слухання прямо розглядає межі й суперечності перефразування.
Відображення переживань без приписування мотивів
Фраза «Ви сказали, що після цього рішення відчули несправедливість і втрату впливу» спирається на слова мовця. Фраза «Ви так реагуєте, бо боїтеся втратити свою перевагу» вже є інтерпретацією мотивів і може посилити оборонну позицію. Фасилітатор може назвати спостережуване напруження та запропонувати паузу, не встановлюючи психологічних діагнозів, не оцінюючи достовірність переживань і не прирівнюючи різні види шкоди.
Уточнення меж згоди й незгоди
Після переказу позиції варто відокремити розуміння від оцінювання: «Я почув ваш опис наслідків і правильно його виклав. Щодо причин та відповідальності в нас залишаються суттєві розбіжності». Так зберігається можливість точного слухання без примусового схвалення дій, виправдання агресії або відмови від власних принципів. Огляд Іцхакова та Боді показує, що люди нерідко оцінюють якість слухання через те, чи погодився з ними співрозмовник, тому цю межу корисно проговорювати відкрито.
Підсумок і фіксація подальших кроків
Наприкінці обговорення фасилітатор може розділити сказане на встановлені факти, спірні питання, конкретні запити та можливі наступні дії. Наприклад: «Ми почули три проблеми доступу до послуг. Учасники по-різному оцінюють причини. Погоджено перевірити дані і повернутися до обговорення із представниками відповідального органу». Такий підсумок перетворює слухання на прозору процедуру й дозволяє оцінити, чи існує реальний відгук інституцій на потреби громади.
Як організувати слухання під час зустрічі конфліктуючих груп
До зустрічі: перевірити мету, ризики та добровільність
Спершу організатори встановлюють, які саме групи зачеплені, чи мають вони право й реальну можливість відмовитися від участі, хто ухвалює рішення, які є загрози, чи доречний прямий контакт. Окремо уточнюють, чи потрібні перекладачі, доступний простір, дистанційна участь, супровід або окремі підготовчі розмови. Правила мають включати конфіденційність та її межі, заборону погроз, можливість призупинення зустрічі й порядок реагування на порушення.
Загальні засади добровільності, інклюзивності й підготовки описують Настанови Організації Об’єднаних Націй з ефективної медіації. Для роботи з людьми, які пережили насильство, варто звернутися до окремої статті про добровільність і згоду в діалогових програмах.
На початку: узгодити правила слухання
Фасилітатор може запропонувати простий протокол: одна людина говорить протягом погодженого часу, інша коротко відтворює зміст, перша підтверджує або уточнює, після чого можна ставити відкриті запитання. Право не розповідати особисту історію та право залишити зустріч діють упродовж усього процесу. Наявність рівного часу для реплік не усуває влади, яку одні учасники мають поза кімнатою; тому процедуру потрібно пристосовувати до реальної нерівності.
Під час дискусії: зберігати структуру і реагувати на небезпеку
Коли репліки переходять у колективні звинувачення, фасилітатор повертає їх до конкретних подій та перевірюваних вимог: «Про яке рішення йдеться?», «Хто мав повноваження?», «Які наслідки ви можете описати?». Якщо учасник погрожує, виправдовує насильство, вимагає викриття конфіденційної інформації або тисне на постраждалих, модерація зупиняє таку поведінку відповідно до правил безпеки. Процес може бути призупинений або припинений.
У колах діалогу між групами черговість висловлювань може створювати умови для зосередженої уваги, але такий формат має власні обмеження й не підходить автоматично до всіх рівнів конфлікту. Складнішу організацію роботи в громаді розкриває стаття про фасилітований діалог.
Після зустрічі: повідомити, що сталося з почутим
Учасники мають знати, які питання залишилися відкритими, хто відповідальний за перевірку фактів та рішення, яким способом вони отримають зворотний зв’язок і чи буде наступна зустріч. Якщо організатори не мають повноважень змінити розподіл ресурсів, це потрібно сказати прямо. Слухання, яке збирає свідчення без чітких правил використання інформації, може посилити відчуття безсилля та недовіру.
Асиметрія влади, постраждалі й межі прийнятного діалогу
Психологічна симетрія розмови не означає симетрії відповідальності за насильство. Для діалогу між групами з нерівною владою важливо визначити фактичний статус подій, дії, що завдали шкоди, інституційну відповідальність і межі безпеки ще на етапі проєктування. Переказати позицію людини не означає легітимізувати заклики до насильства; визнати переживання постраждалих не означає вимагати від них прощення.
В умовах російської збройної агресії проти України психологічні прийоми слухання можуть бути корисними для внутрішніх діалогів у громадах, де люди мають різний досвід переміщення, окупації, служби, втрат або доступу до відбудови. Вони не створюють підстав трактувати агресора й постраждалих як однаково відповідальні сторони. Встановлення безпеки, правосуддя, документування порушень та захисту прав не можна замінити фасилітованою бесідою.
Постраждала людина чи громада має право обирати, чи говорити, кому говорити та скільки розкривати. Варіантами участі можуть бути письмова заява, повідомлення через представника, окрема зустріч або відмова від контакту. Якщо пряме спілкування підвищує ризик повторної травматизації чи тиску, його не проводять. Докладніше ці ризики описані у статті «Діалог після масового насильства».
Що робити, коли учасники не мають рівної влади
Організатори можуть передбачити окремі консультації з менш захищеними учасниками, незалежного фасилітатора, анонімізовані звернення, рівний доступ до інформації та чіткий протокол звернення до відповідальних установ. Це практичні рішення, які випливають з аналізу асиметрій і принципів інклюзивної медіації ООН; їхню ефективність потрібно перевіряти для конкретного середовища.
Приклади для українських громад
Суперечка щодо розподілу допомоги
У громаді між місцевими мешканцями й внутрішньо переміщеними людьми виникла напруга через критерії отримання підтримки. Невдала репліка організатора: «Усі мають заспокоїтися, адже кожному зараз важко». Продуктивніший початок: «Допоможіть уточнити, які правила видаються незрозумілими, хто не отримав пояснень і яка інформація потрібна для перевірки рішення». Слухачі окремо відтворюють конкретні скарги без узагальнень про цілі групи. Наступний крок — перевірка критеріїв компетентною установою, а не вимога погодитися з несправедливим результатом.
Обговорення відновлення спільного простору
Дві групи мешканців по-різному бачать пріоритети відбудови. Фасилітатор просить кожну сторону назвати потреби й обмеження, а іншу — перевірити точність переказу. Після цього учасники складають перелік критеріїв: доступність, безпека, вартість, кількість користувачів, терміни. Активне слухання підтримує визначення запитів, а для сталого рішення потрібні прозорі дані, бюджетні процедури й спільна діяльність.
Напруга між професійними або поколіннєвими групами
Представники різних підрозділів чи поколінь можуть приписувати одне одному байдужість або привілеї. Запитання «Яка конкретна дія спричинила відчуття несправедливості?» допомагає перейти від стереотипу до події. Після точного відтворення позицій можна виявити організаційні бар’єри, які жодна група окремо не контролює. Успіх такої зустрічі доречно оцінювати через усунення бар’єрів і зміни поведінки, а не лише через теплі враження наприкінці.
Поширені помилки й небажані наслідки
Механічне перефразування може сприйматися як удавана увага, особливо коли слухач повторює слова без готовності перевірити факти або виконати зобов’язання. Інша помилка — використовувати висловлювання учасника для прихованого переконування: люди помічають, коли запитання підводять їх до наперед визначеної відповіді. Огляд 2026 року описує суперечливість стандартних сигналів «доброго» слухання й потребу враховувати очікування мовця.
Надмірне зосередження на емоціях іноді затьмарює матеріальну проблему. Якщо люди описують небезпечне житло, нерівний доступ до послуг або невиконані рішення влади, відповідь не повинна завершуватися лише словами про розуміння їхніх почуттів. Інституція має назвати відповідального, строки та спосіб перегляду рішення. Відчуття почутості підтримується реальною процедурною відповіддю.
Примусовий «обмін історіями» може завдати шкоди. Вразливі учасники можуть розкрити чутливу інформацію, відчути тиск на вибачення або зазнати ворожої реакції поза зустріччю. Щоб уникнути цього, організатори передбачають добровільність, мінімізацію даних, конфіденційність у дозволених межах, план реагування на ризики та незалежний шлях подати скаргу. Якщо загроза триває, спочатку потрібні заходи захисту.
Окрема помилка — вважати будь-яке поліпшення тону доказом примирення. Розмова може стати спокійнішою, навіть коли спір щодо відповідальності чи ресурсів залишається невирішеним. Дослідження Санторо та співавторів показує, чому покращення міжособистісних оцінок слід вимірювати окремо від зміни переконань.
Як оцінювати якість і результати активного слухання
Оцінювання має починатися з визначення цілі: підвищити точність взаємного розуміння, зменшити перебивання, покращити безпечність участі, з’ясувати конкретні потреби або підготувати узгоджені дії. Розуміння й довіра можуть змінюватися з різною швидкістю; тому краще не об’єднувати всі показники в один загальний бал «успішності діалогу».
Процесні показники
Для безпосереднього процесу можна фіксувати, чи мали учасники можливість говорити, чи були перебивання й погрози, чи перевіряли точність переказів, як забезпечували право відмовитися, чи дотримувалися погодженого часу й чи визнавали помилки у відтворенні позицій. Самозвіт учасників про відчуття почутості важливий, але його потрібно доповнювати спостереженням і незалежною перевіркою процедур.
Проміжні та віддалені результати
Корисними можуть бути оцінка взаєморозуміння, довіри до конкретної процедури, готовності повторно взяти участь, кількості узгоджених наступних дій, виконання обіцянок, практичної співпраці та змін у ставленні до іншої групи. Важливо відстежувати небажані події: скарги на тиск, посилення страху, відмову від участі через небезпеку, стигматизацію й конфлікти після зустрічі. Зміни варто оцінювати не лише відразу, а й через певний час.
Розроблена українськими експертками Методика оцінювання фасилітованого діалогу ОБСЄ (2026) пропонує інструменти для перевірки якості процесу, початкових результатів та впливу. Її випробували у п’яти місцевих діалогових процесах; це практичний інструментарій, а не доказ універсальної ефективності будь-якого діалогового підходу.
Як відрізнити ефект слухання від впливу інших чинників
Якщо після зустрічі знизилася напруга, зміна могла бути пов’язана зі слуханням, появою нових ресурсів, рішенням місцевої влади, природною зміною ситуації чи відбором добровольців. Для оцінювання причинного ефекту потрібні заздалегідь визначені показники, порівняння умов і, за можливості та етичної прийнятності, контрольні групи. Саме тому результати коротких експериментів не можна прямо прирівнювати до ефектів довгострокової громадської програми.
Практичний протокол для фасилітатора
Перед початком фасилітатор формулює тему в перевірюваних термінах, пояснює ціль і межі зустрічі, отримує добровільну згоду й визначає умови виходу. На першому колі учасники називають власний досвід та конкретні потреби. На другому — слухачі переказують те, що зрозуміли, й отримують підтвердження або виправлення. На третьому — група відділяє підтверджені факти, спірні твердження, моральні оцінки й запити до інституцій. На завершення документують лише узгоджену інформацію та домовляються про відповідальних за наступні кроки.
Цей протокол є практичною схемою організації розмови, а не окремою емпірично валідованою програмою. Його слід змінювати відповідно до характеру конфлікту, ризиків, прав учасників, культурних та мовних особливостей. Якщо для участі потрібні доступні формати спілкування, альтернативи усному мовленню або допоміжні засоби, їх забезпечують без оцінювання людини за здатністю підтримувати зоровий контакт чи швидко відповідати.
Запитання й відповіді
Чим активне слухання відрізняється від простого мовчання?
Мовчання може давати час для думки, але активне слухання передбачає зосереджену увагу, точне розуміння й перевірку сказаного. Залежно від ситуації воно включає запитання, переказ, уточнення й дотримання меж. Саме зовнішні ознаки не гарантують, що мовець почувається почутим.
Чи означає уважне слухання згоду з іншою групою?
Ні. Можна точно відтворити аргумент і зберегти принципову незгоду, зокрема щодо прав людини, відповідальності за злочини й неприпустимості насильства. У разі асиметричного конфлікту це розмежування особливо важливе.
Чи знижує активне слухання упередження?
У частині лабораторних досліджень висока якість слухання сприяла невеликому зменшенню упереджених оцінок та більшій саморефлексії. Наслідки залежать від учасників і контексту; стійке зниження міжгрупової ворожості потребує окремого довготривалого оцінювання. Первинні експерименти й огляд втручань у тривалих конфліктах вивчають різні рівні результатів.
Чи обов’язково постраждалі мають розповідати про пережите?
Участь і розкриття власного досвіду мають бути добровільними. Людина може відмовитися від зустрічі, говорити через представника або обрати інший спосіб комунікації. Вимога ділитися травматичним досвідом перед представниками іншої групи суперечить безпечній організації діалогу.
Хто має першим слухати, коли сторони мають нерівні можливості?
Єдиного правила для всіх конфліктів немає. Програма має аналізувати, чиє слово традиційно ігнорували, хто контролює рішення, кому загрожують ризики й чи не відтворює запропонований порядок розмови нерівність. Експерименти щодо можливості бути почутим дають підстави враховувати статус груп у побудові завдань, але не встановлюють універсального порядку виступів.
Чи можна провести такий діалог онлайн?
Так, якщо забезпечено безпеку даних, добровільність, доступність та зрозумілу черговість участі. Письмовий формат полегшує обдумування висловлювань, але може позбавляти інтонаційних сигналів. Усна чи відеорозмова передає більше соціальних ознак, проте не завжди безпечна. Вибір способу визначають потреби й ризики учасників.
Як зрозуміти, що зустріч була корисною?
Потрібно перевірити ціль, задану до зустрічі: чи точно зрозуміли позиції, чи були почуті менш впливові учасники, чи дотрималися правил і чи з’явилися конкретні дії. Враження від доброзичливої атмосфери важливе, але не замінює оцінювання безпеки, виконаних рішень і довготривалих наслідків.
Висновок
Активне слухання підвищує точність міжгрупового спілкування, відкриває можливість для неупередженого уточнення досвіду й може зменшувати захисність під час суперечок. Його потенціал залежить від статусу груп, якості фасилітації, безпеки, добровільності та здатності інституцій реагувати на озвучені потреби. Наукові дослідження підтримують окремі психологічні механізми, одночасно вказуючи на межі узагальнення з коротких контактів на складні суспільні конфлікти. У громадах України активне слухання має працювати разом із прозорими рішеннями, відповідальністю, захистом прав і оцінюванням реальних змін.
Пов’язані статті
Джерела
Bruneau, E. G., & Saxe, R. (2012). The power of being heard: The benefits of “perspective-giving” in the context of intergroup conflict. Journal of Experimental Social Psychology, 48(4), 855–866. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2012.02.017
Geppert, R., Leonhart, R., & Maes, J. (2025). Meeting the Other: Changing Attitudes Despite Intractable Conflicts—A Meta-Analysis. Journal of Applied Social Psychology, 55(4), 278–288. https://doi.org/10.1111/jasp.13090
Itzchakov, G., Weinstein, N., Legate, N., & Amar, M. (2020). Can high quality listening predict lower speakers’ prejudiced attitudes? Journal of Experimental Social Psychology, 91, 104022. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2020.104022
Itzchakov, G., Weinstein, N., Leary, M., Saluk, D., & Amar, M. (2024). Listening to understand: The role of high-quality listening on speakers’ attitude depolarization during disagreements. Journal of Personality and Social Psychology, 126(2), 213–239. https://doi.org/10.1037/pspa0000366
Itzchakov, G., & Bodie, G. D. (2026). Puzzles of Interpersonal Listening: Conflicting Findings, Theories, and Future Research. Social and Personality Psychology Compass, 20(5), e70145. https://doi.org/10.1111/spc3.70145
Moin, F. K. T., Itzchakov, G., Kasriel, E., & Weinstein, N. (2025). Deep Listening Training to Bridge Divides: Fostering Attitudinal Change through Intimacy and Self-Insight. Journal of Applied Social Psychology, 55(4), 211–223. https://doi.org/10.1111/jasp.13086
Organization for Security and Co-operation in Europe. (2026). Guide for Evaluation of Facilitated Dialogues. https://www.osce.org/osce-secretariat-exb-support-programme-ukraine/662842
Santoro, E., Broockman, D. E., Kalla, J. L., & Porat, R. (2025). Listen for a change? A longitudinal field experiment on listening’s potential to enhance persuasion. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2421982122. https://doi.org/10.1073/pnas.2421982122
Schroeder, J., Kardas, M., & Epley, N. (2017). The humanizing voice: Speech reveals, and text conceals, a more thoughtful mind in the midst of disagreement. Psychological Science, 28(12), 1745–1762. https://doi.org/10.1177/0956797617713798
United Nations. (2012). United Nations Guidance for Effective Mediation. https://peacemaker.un.org/en/documents/united-nations-guidance-effective-mediation