Соціальна інклюзія та участь у громаді під час психосоціального відновлення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 11 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Соціальна інклюзія у сфері психічного здоров’я — це можливість людини належати до спільноти, користуватися її ресурсами, будувати взаємні стосунки та брати участь у повсякденному, культурному, економічному й громадському житті на рівних засадах. Під час психосоціального відновлення вона означає доступ до обраних людиною життєвих ролей: друга, сусіда, працівника, студента, учасника громадської ініціативи або мешканця свого міста чи села. Визначальними є права, бажання та можливості конкретної людини разом з умовами, які створює громада.
Інклюзію неможливо оцінити лише кількістю відвіданих заходів або фактом проживання поза психіатричним закладом. Систематичний огляд і метааналіз 2026 року показав, що об’єктивна участь у житті громади та суб’єктивне відчуття включеності можуть відрізнятися. Людина може мати численні контакти й почуватися самотньою або обирати невелике коло близьких, яке цілком відповідає її потребам.
Що таке соціальна інклюзія
Соціальна інклюзія охоплює три взаємопов’язані виміри. Перший — доступ до суспільних можливостей: житла, транспорту, освіти, роботи, культури, громадських просторів, цифрових і соціальних послуг. Другий — реальна участь у значущих заняттях і рішеннях. Третій — переживання прийняття, поваги, взаємності та приналежності. Таке багатовимірне розуміння узгоджується з науковими даними про нерівності інклюзії та правозахисними настановами ВООЗ.
Участь у громаді описує конкретні дії та ролі: зустрічі з друзями, відвідування бібліотеки, навчання, волонтерство, працю, спілкування із сусідами, участь у місцевих консультаціях і культурних подіях. Соціальна інтеграція часто акцентує включення людини в уже наявні структури. Інклюзивний підхід також передбачає зміну самих структур: доступне середовище, недискримінаційні правила, гнучкі форми взаємодії та підтримку за вибором людини.
Соціалізація, інтеграція та інклюзія: у чому відмінність
Соціалізація стосується засвоєння соціальних норм, ролей і навичок взаємодії. Інтеграція часто означає входження в наявне соціальне середовище. Інклюзія порушує питання про якість цього середовища: чи доступні можливості на рівних засадах, чи враховують потреби людини, чи має вона право впливати на рішення. Формальна присутність на заході може поєднуватися із соціальним виключенням, якщо учасника ігнорують, принижують або позбавляють вибору.
Наприклад, запрошення на зустріч є лише початковою можливістю. Для справжньої участі потрібні доступне приміщення, зрозуміла інформація, можливість висловитися, безпечна атмосфера та свобода відмовитися. Якість інклюзії визначається також тим, чи змінюється спільне рішення після того, як людина висловила свою позицію.
Самотність, ізоляція та соціальне виключення
Самотність — суб’єктивне переживання недостатності бажаних стосунків. Соціальна ізоляція описує обмеженість соціальних контактів, а виключення — умови й процеси, через які людина втрачає доступ до ресурсів, ролей і суспільного визнання. Ці явища взаємопов’язані, але потребують різних дій: розвитку довірчих стосунків, усунення транспортних бар’єрів, змін у правилах працевлаштування або протидії дискримінації. Огляд Pollice та співавторів документує нерівності в кількох таких вимірах одночасно.
Який зв’язок між соціальною інклюзією та психосоціальним відновленням
Психосоціальне відновлення означає процес побудови значущого життя, повернення відчуття власної дієвості, розвиток стосунків і реалізацію особистих цілей у конкретних соціальних умовах. У моделі CHIME, сформованій на основі систематичного огляду Leamy та співавторів, зв’язки з іншими людьми становлять один із ключових процесів особистісного відновлення разом із надією, ідентичністю, сенсом і розширенням можливостей діяти.
Участь може підтримувати відновлення через декілька взаємопов’язаних шляхів. Дружба й взаємодопомога посилюють досвід приналежності. Навчання, праця й творчість допомагають відновлювати різні сторони ідентичності. Стабільне житло, дохід і доступні послуги полегшують повсякденне життя. Можливість приймати рішення про власні заняття підтримує автономію. Всесвітня доповідь ВООЗ про психічне здоров’я розглядає такі соціальні умови як істотну частину середовища психічного здоров’я.
Водночас соціальна участь, клінічна ремісія, повсякденне функціонування та особистісне відновлення є різними характеристиками. Розширення соціальних зв’язків не гарантує зникнення симптомів, а наявність симптомів не визначає автоматично здатність людини брати участь у житті громади. Ці поняття докладно розмежовано у статті «Психосоціальне відновлення у сфері психічного здоров’я».
Чи треба спочатку повністю одужати
Повернення до навчання, праці, дозвілля чи громадської участі може відбуватися в індивідуально прийнятному темпі поряд з необхідною медичною та психологічною підтримкою. Деяким людям допомагають адаптований графік, дистанційна участь або коротші зустрічі. В інших ситуаціях на певний час першочерговими є відпочинок, стабілізація стану та збереження кількох довірчих контактів. ВООЗ рекомендує поєднувати підтримку психічного здоров’я із житловими, освітніми, трудовими та соціальними можливостями.
Що відомо з наукових досліджень
Метааналіз Pollice та співавторів (2026) охопив десять досліджень, із яких шість увійшли до кількісного синтезу. У цих шести дослідженнях брали участь 844 людини з психічними розладами та 1086 осіб у групах порівняння. Узагальнений показник соціальної інклюзії був нижчим у першій групі: стандартизована різниця середніх −0,91 (95% довірчий інтервал від −1,25 до −0,56). Це статистичне порівняння груп, яке не встановлює причини ситуації кожної конкретної людини.
Огляд зафіксував нерівності у близьких стосунках, підтримці, громадській участі, освіті, зайнятості, доходах і житлі. Автори також звернули увагу на розбіжність між фактом участі й відчуттям належності. Через невелику кількість досліджень у метааналізі та неоднакові інструменти оцінювання наведений узагальнений показник не можна переносити на будь-який діагноз, вікову групу чи країну.
Систематичний огляд Killaspy та співавторів (2022) узагальнив 72 праці про соціальні втручання для людей із тяжкими психічними розладами. Найпереконливіші докази автори виявили для окремих моделей житлової підтримки, індивідуального працевлаштування та сімейної психоосвіти у досліджених групах. Для взаємопідтримки, коледжів відновлення та деяких інших програм громадської участі база досліджень на той час була менш усталеною. Важливими чинниками залишаються особливості місцевих умов та адаптація програми до потреб людини.
Огляд Greenburgh та співавторів, опублікований онлайн у 2025 році, включив 266 досліджень із 34 країн. Лише близько 8% робіт подавали результати з розподілом за соціальними групами. Тому існує суттєва невизначеність щодо того, які програми однаково ефективні для людей із різними доходами, житловими умовами та іншими обставинами. Значно краще досліджені житло й праця, ніж допомога з боргами або питаннями соціального забезпечення.
Як тлумачити докази без перебільшень
Дослідження підтримують розвиток доступного житла, зайнятості, освіти та громадської допомоги як важливих напрямів підтримки. Вони не доводять універсальну ефективність будь-якої програми, що називає себе інклюзивною. Результат залежить від мети, учасників, організації, якості впровадження та локальних умов. Зокрема, позитивні результати підтримуваного працевлаштування для досліджених груп не означають, що примусове працевлаштування сприятиме відновленню інших людей. Огляд втручань у громаді наголошує на різноманітності потреб та моделей.
Що перешкоджає участі людей із психічними труднощами
Стигматизація та дискримінація
Упередження можуть впливати на рішення роботодавців, орендодавців, освітніх установ та учасників громади. Людина може стикнутися з недовірою, необґрунтованими обмеженнями, принизливою комунікацією або виключенням із групових рішень. Для розуміння причин та можливостей протидії цим явищам існують окремі матеріали про стигму психічних розладів та дискримінацію людей із психічними розладами.
Матеріальні й інфраструктурні бар’єри
Нестабільне житло, нестача коштів на транспорт, обмежена доступність громадських приміщень, складність цифрових сервісів і нестача соціальної підтримки можуть бути більшими перешкодами, ніж труднощі спілкування. Настанови ВООЗ щодо послуг у громаді рекомендують розвивати зв’язки між охороною здоров’я, житловою політикою, зайнятістю, освітою та соціальним захистом.
Виснаження, тривога та особливості повсякденного функціонування
Залученню до заходів можуть заважати втома, перевантаження, тривога, труднощі концентрації або негативний досвід попередніх стосунків. Залежно від побажань людини допомогти можуть короткі зустрічі, тихий простір, попередньо доступний план заходу, можливість дистанційної участі й узгоджений супровід. Потреби обговорюють індивідуально; назва діагнозу не замінює такої розмови.
Надмірний контроль з боку оточення
Обмеження виникають і там, де замість людини вирішують, із ким їй спілкуватися, де проживати або як проводити дозвілля. Стаття 19 Конвенції ООН пов’язує участь у громаді з можливістю обирати місце проживання та необхідну підтримку. Загальний коментар № 5 Комітету ООН розкриває значення реального вибору і контролю над власним життям. Якщо ухвалити рішення складно, доречно розглянути підтримуване прийняття рішень зі збереженням волі й уподобань людини.
Права людини та право бути частиною громади
Стаття 19 Конвенції ООН
Конвенція про права осіб з інвалідністю закріплює у статті 19 рівне право людей з інвалідністю жити у громаді, обирати, де й з ким проживати, отримувати потрібні домашні й громадські послуги підтримки та користуватися звичайними послугами для населення на рівних засадах. Ці норми застосовуються до людей, на яких поширюється захист Конвенції; психіатричний діагноз, функціональні труднощі й юридично встановлений статус інвалідності мають різний зміст.
Загальний коментар № 5 (2017) пояснює, що самостійне життя означає можливість вибору та контролю над рішеннями. Проживання поза великим закладом є лише однією складовою: доступ до житла, звичайних послуг, спільноти й реальної підтримки має не менше значення. Пов’язані питання розглянуто у статтях про деінституціоналізацію психіатричної допомоги та підтримуване проживання.
Культура, спорт, освіта й суспільна участь
Стаття 30 Конвенції присвячена рівній участі людей з інвалідністю в культурному житті, відпочинку, дозвіллі та спорті. Для громади це означає увагу до доступності бібліотек, театрів, музеїв, спортивних просторів, культурної інформації та відповідних послуг. Реалізація міжнародного стандарту відбувається через національне законодавство, організаційні рішення та конкретні заходи забезпечення доступності.
Участь має включати право висловлювати думку про послуги, заперечувати проти рішень і впливати на спільні справи. Таке розуміння відрізняє рівноправне залучення від символічного запрошення на засідання. Про практики представництва розповідає окрема стаття «Участь людей із власним досвідом психічних труднощів в управлінні послугами».
Соціальна інклюзія в Україні: законодавчі засади
Україна є учасницею Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, а національне законодавство містить правила щодо рівного доступу, соціальних послуг та недискримінації. Наявність відповідних правових норм важлива для визначення повноважень установ і вимог до послуг. Водночас фактична доступність конкретної програми залежить від місцевої організації, фінансування, критеріїв надання й індивідуальної ситуації.
Закон України «Про соціальні послуги» регулює організацію надання соціальних послуг, визначення потреб і взаємодію отримувачів та надавачів. У контексті інклюзії людина може потребувати соціального супроводу, адаптації, підтримки повсякденного життя або інших передбачених послуг. Право на конкретну послугу та порядок її отримання з’ясовують за чинними нормами й обставинами звернення.
Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлює відповідні правові гарантії для людей з інвалідністю. Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає загальну рамку захисту від дискримінації. У кожному випадку треба розрізняти побажання щодо більш інклюзивної практики, чинну правову вимогу й доступний механізм її реалізації.
Закон «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» № 4223-IX введено в дію 7 лютого 2026 року. Він установлює засади функціонування системи охорони психічного здоров’я, але сам факт дії закону не підтверджує доступність кожної форми підтримки в певній громаді. Маршрути до відповідних служб розкрито у матеріалі про систему охорони психічного здоров’я в Україні.
Як діяти, якщо доступ до участі обмежено
Насамперед варто визначити конкретну перешкоду: відмову в доступі, недоступну будівлю, потребу в соціальному супроводі, нестабільне житло, навчальну адаптацію або упереджене ставлення. Залежно від обставин людина може звернутися до органу місцевого самоврядування, відповідного підрозділу соціального захисту, надавача соціальних послуг, закладу освіти, роботодавця чи фахівця з правничої допомоги. Письмова відповідь і документи допомагають з’ясувати підстави рішення.
У разі ймовірної дискримінації важливо зафіксувати факти, з’ясувати, які права та вимоги можуть застосовуватися, і визначити належний порядок захисту. Загальну нормативну основу становить антидискримінаційне законодавство України. Юридичний висновок залежить від фактичних обставин.
Як підтримувати соціальну інклюзію під час відновлення
Почати з бажань самої людини
Слід з’ясувати, які стосунки, місця і заняття людина вважає цінними: навчання, роботу, зустрічі з друзями, садівництво, волонтерство, творчість, спорт або участь у громадських питаннях. Одночасно важливо обговорити бажаний темп, межі приватності та обсяг підтримки. Мета має відображати особистий вибір, а не лише очікування родичів чи фахівців.
Створити реалістичний маршрут
Для кожної мети можна визначити найближчий доступний крок, необхідну інформацію, можливі перешкоди та способи підтримки. Повернення до навчання іноді потребує погоджених перерв і доступних матеріалів; відвідування культурного простору — маршруту, зрозумілого розкладу або супроводу на першу подію. План переглядають разом із людиною, коли змінюються її бажання чи умови.
Підтримувати взаємні стосунки
Можливість допомагати іншим, обмінюватися знаннями та брати участь у спільних рішеннях є важливою частиною належності. Людина може виступати другом, колегою, організатором чи волонтером, а не лише отримувачем послуг. Для деяких людей ресурсом стає підтримка «рівний — рівному». При цьому систематичний огляд соціальних втручань характеризує доказову базу різних форматів взаємопідтримки як таку, що розвивається.
Поважати автономію і приватність
Людина визначає, чи розповідати оточенню про власні психічні труднощі, з ким ділитися інформацією і на які адаптації погоджуватися. Для забезпечення доступних умов часто достатньо описати конкретну потребу, не розкриваючи діагнозу. Підтримка передбачає запитувати дозволу перед діями, які стосуються людини, та узгоджувати форму допомоги.
Що можуть зробити громада, роботодавці та заклади освіти
Громада може оцінювати доступність транспорту, культурних установ, бібліотек, спортивних об’єктів, освітніх програм і цифрових сервісів. Практичними заходами є зрозумілі правила участі, різні формати комунікації, доступні способи повідомлення про дискримінацію й залучення людей із власним досвідом до планування послуг. ВООЗ рекомендує розвивати міжсекторальні зв’язки та громадські форми допомоги з дотриманням прав людини.
Роботодавці можуть переглядати умови добору, обговорювати функціональні потреби, погоджувати робочий ритм і забезпечувати зрозумілий зворотний зв’язок. Заклади освіти можуть створювати доступні навчальні матеріали та гнучкі процедури. Проте ефективність окремої програми слід оцінювати за її реальними результатами: огляд Greenburgh та співавторів показав, наскільки рідко дослідження дозволяють порівнювати користь для різних соціальних груп.
Надавачі психосоціальної допомоги можуть співпрацювати з організаціями й установами поза медичною системою. Технічний пакет ВООЗ про центри психічного здоров’я у громаді наголошує на наближеності допомоги до місця проживання та участі у звичайному житті. Організаційні засади розкрито в окремій статті «Психічне здоров’я в громаді».
Житло, праця, освіта й дозвілля як сфери участі
Житло та зв’язок з обраною громадою
Стабільне житло сприяє приватності, повсякденним контактам і можливості будувати тривалі стосунки. Однак проживання поза установою не гарантує інклюзії, якщо немає вибору, транспорту, послуг і підтримки. ВООЗ у настановах щодо підтримуваного проживання описує моделі, які поєднують житлову підтримку з повагою до правової дієздатності. Конкретні способи організації допомоги розглянуто у матеріалі про підтримуване проживання.
Працевлаштування та економічна участь
Оплачувана праця може давати дохід, контакти та відчуття професійної компетентності, якщо відповідає цілям і можливостям людини. Огляд Killaspy та співавторів наводить порівняно сильні докази для моделі індивідуального працевлаштування та підтримки (IPS) у досліджених групах. Ці результати не поширюються автоматично на будь-яку програму, а вибір працювати, навчатися, поєднувати заняття чи зробити перерву є індивідуальним.
Навчання, творчість і громадянська активність
Освіта протягом життя, хобі, волонтерство, творчі майстерні та місцеві ініціативи створюють різні можливості для ролей і зв’язків. Вибір конкретної діяльності залежить від інтересів, доступності й бажаного навантаження. Для осіб з інвалідністю окремі аспекти рівної культурної та рекреаційної участі закріплює стаття 30 Конвенції.
Як вимірювати результати інклюзії
Оцінювання має враховувати і суб’єктивний досвід, і реальні можливості. Важливо з’ясувати, чи має людина доступ до бажаних занять, чи задоволена стосунками, чи може впливати на рішення, чи відчуває себе прийнятою та які перешкоди залишилися. Один показник відвідуваності або кількості контактів не дає повної картини. Це узгоджується з метааналізом 2026 року, у якому наголошено на відмінності між фактичною участю та переживанням належності.
На рівні громади корисно перевіряти доступність звичайних послуг, ефективність усунення бар’єрів за зверненнями та реальний вплив людей із власним досвідом на рішення. Збирання даних має поважати приватність і добровільність. Через прогалини в дослідженнях, описані Greenburgh та співавторами, важливо також виявляти групи, які систематично залишаються поза програмами.
Ризики та обмеження інклюзивних програм
Інклюзивна програма може перетворитися на формальний облік відвідуваності, якщо не враховує волю людини. Можлива й символічна участь: запрошення на зустріч без реального впливу на рішення. Переселення з установи без житла, доступних послуг і зв’язків також залишає значні бар’єри. Правозахисні критерії вибору й участі сформульовані у статті 19 Конвенції та Загальному коментарі № 5.
Додатковий ризик полягає в нерівному доступі: заходи можуть бути зручнішими для людей із достатніми коштами, цифровими навичками та стабільним житлом. Тому оцінювати потрібно не лише успішні історії, а й те, хто та чому не зміг скористатися програмою. Недостатність таких даних підкреслено в огляді соціальних втручань.
Соціальна підтримка може доповнювати психотерапевтичну, психіатричну та іншу медичну допомогу відповідно до потреб людини. Її застосування не означає відмову від необхідної клінічної оцінки або лікування. Допомогу організовують з урахуванням професійних стандартів, прав людини та особистих рішень.
Поширені запитання
Чи означає інклюзія постійну соціальну активність?
Соціальна інклюзія означає доступні можливості та право обрати бажаний рівень участі. Для однієї людини важливі регулярні групові події, для іншої — кілька близьких контактів і періодичні зустрічі. Приватність і право на відпочинок мають таке саме значення, як доступ до спільного життя.
Чи можлива інклюзія без офіційного статусу інвалідності?
Як суспільний принцип рівних можливостей інклюзія стосується багатьох людей. Доступ до окремих юридичних гарантій або програм, передбачених саме для людей з інвалідністю, визначають чинні правові критерії. Докладніше поняття висвітлено у статті «Психосоціальна інвалідність».
Що робити, якщо людина відмовляється від групових занять?
Потрібно з’ясувати її пріоритети, прийняти рішення й за бажанням запропонувати інші формати: особисті контакти, дистанційну участь або заняття без групи. Мета підтримки — розширити вибір, зберігши автономію та повагу до особистих меж.
Чи є працевлаштування обов’язковою умовою відновлення?
Праця може бути важливою частиною життя, проте особистісне відновлення має різні маршрути. Наукові дані підтримують окремі моделі допомоги із зайнятістю для досліджених груп, а ціль працевлаштування визначається разом із людиною. Огляд Killaspy та співавторів допомагає оцінити межі застосування цих результатів.
Хто відповідає за доступність інклюзивних можливостей?
Повноваження розподіляються між органами публічної влади, надавачами послуг, роботодавцями, освітніми й культурними закладами відповідно до законодавства. Людина бере участь у визначенні своїх цілей та рішень. Міжнародний стандарт для людей з інвалідністю задає Конвенція ООН, а конкретні механізми реалізації визначаються українським правом.
Чи можна оцінити соціальну інклюзію одним тестом?
Окрема шкала може оцінювати певну грань соціального життя, але не охоплює всі зв’язки, ролі, економічні умови й відчуття належності. Дані інструментів варто поєднувати з особистою оцінкою людини та аналізом конкретних бар’єрів. Систематичний огляд і метааналіз показав багатовимірність інклюзії.
Висновок
Соціальна інклюзія під час психосоціального відновлення означає реальну можливість жити, обирати, підтримувати взаємні зв’язки й брати участь у житті обраної громади. Її якість визначають доступність суспільних ресурсів, право впливати на власне життя, умови праці та житла, приватність і досвід приналежності. Доказові програми надають практичні інструменти, а права людини визначають їхнє спрямування: підтримка розширює свободу участі відповідно до власних цілей людини.
Пов’язані статті
Психосоціальне відновлення у сфері психічного здоров’я — принципи відновлення та автономії.
Психосоціальна інвалідність: права та соціальні бар’єри — розмежування діагнозу, інвалідності й суспільних бар’єрів.
Деінституціоналізація психіатричної допомоги — перехід від інституційного догляду до життя у громаді.
Підтримуване проживання людей із психосоціальною інвалідністю — моделі житлової підтримки.
Участь людей із власним досвідом психічних труднощів в управлінні послугами — вплив на послуги та рішення.
Дискримінація людей із психічними розладами — розпізнавання бар’єрів і захист прав.
Джерела
Greenburgh, A., Baldwin, H., Weir, H., та ін. (2025; том 2026). What works for whom: a systematic review of inequalities in inclusion and effectiveness of social interventions for mental ill-health. Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology, 61, 1181–1203. DOI 10.1007/s00127-025-02984-3.
Killaspy, H., Harvey, C., Brasier, C., та ін. (2022). Community-based social interventions for people with severe mental illness: a systematic review and narrative synthesis of recent evidence. World Psychiatry, 21(1), 96–123. DOI 10.1002/wps.20940.
Leamy, M., Bird, V., Le Boutillier, C., Williams, J., & Slade, M. (2011). Conceptual framework for personal recovery in mental health: systematic review and narrative synthesis. British Journal of Psychiatry, 199(6), 445–452. DOI 10.1192/bjp.bp.110.083733.
Pollice, G., Marchi, M., Trapani, M., та ін. (2026). Social inclusion inequalities between individuals with mental disorders and the general population: a systematic review and meta-analysis. Epidemiology and Psychiatric Sciences, 35, e35. DOI 10.1017/S2045796026100730.
United Nations. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Articles 19 and 30. Стаття 19; стаття 30.
United Nations, Committee on the Rights of Persons with Disabilities. (2017). General comment No. 5 on living independently and being included in the community (CRPD/C/GC/5). Документ ООН.
Верховна Рада України. (1991, зі змінами). Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», № 875-XII. Чинний текст.
Верховна Рада України. (2012, зі змінами). Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», № 5207-VI. Чинний текст.
Верховна Рада України. (2019, зі змінами). Закон України «Про соціальні послуги», № 2671-VIII. Чинний текст.
Верховна Рада України. (2025). Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», № 4223-IX. Текст закону.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Guidance on community mental health services: promoting person-centred and rights-based approaches. Офіційне видання.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Community mental health centres: promoting person-centred and rights-based approaches. Технічний пакет.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Supported living services for mental health: promoting person-centred and rights-based approaches. Технічний пакет.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2022). World mental health report: transforming mental health for all. Офіційна доповідь.