Підтримуване проживання людей із психосоціальною інвалідністю
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 11 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Підтримуване проживання людей із психосоціальною інвалідністю — це організація житла та індивідуальної підтримки, яка допомагає людині жити у громаді, вести повсякденне життя й ухвалювати власні рішення. Підтримка може надаватися у звичайній квартирі, будинку або іншому помешканні та охоплювати побутові, соціальні, організаційні й емоційні потреби. Її зміст визначають разом із людиною відповідно до її волі, уподобань і обставин, а потреба в допомозі може змінюватися з часом.
Ключова мета — зробити можливим життя у вибраній громаді: мати власний простір, визначати щоденний розпорядок, зберігати зв’язки з близькими, користуватися звичайними послугами, навчатися, працювати й брати участь у суспільному житті. У спеціальному керівництві Всесвітньої організації охорони здоров’я підтримувані форми проживання охоплюють як надання помешкання, так і допомогу з отриманням та збереженням житла; правозахисний принцип полягає у повазі до вибору людини та її правової дієздатності.
В українському законодавстві назва конкретної соціальної послуги — «підтримане проживання». Формулювання «підтримуване проживання» ширше використовують для опису підходу й різних моделей житлової підтримки. Ці два вислови тісно пов’язані, але для звернення за послугою важлива саме офіційна назва та чинний нормативний акт.
Що означає психосоціальна інвалідність у контексті проживання
Поняття «психосоціальна інвалідність» описує ситуацію, коли тривалі психічні труднощі у взаємодії із соціальними, правовими, економічними та іншими бар’єрами обмежують можливість людини повноцінно брати участь у житті суспільства. Воно важливе для розмови про доступність житла, дискримінацію, необхідну підтримку та права. Психіатричний діагноз, юридичний статус інвалідності, потреба у соціальній послузі та здатність самостійно ухвалювати конкретні рішення — різні питання, які потребують окремого розгляду.
Людина може мати психічний розлад і не потребувати допомоги з проживанням. Інша людина може потребувати регулярної побутової або соціальної підтримки навіть тоді, коли її симптоми зменшилися. Потреба в послузі визначається реальними обставинами життя та оцінюванням індивідуальних потреб, а не самим найменуванням діагнозу. Підтримка житла також не є медичним лікуванням і не замінює медичних послуг, коли вони потрібні.
Реальні бар’єри нерідко виникають поза системою охорони здоров’я: недоступна оренда, брак доходу, відсутність документів, соціальна ізоляція, упереджене ставлення орендодавців, складність користування транспортом або державними сервісами. Тому підтримуване проживання має працювати і з побутом, і з умовами, що дозволяють людині залишатися учасником громади.
Які права визначають зміст підтримуваного проживання
Право обирати, де й із ким жити
Стаття 19 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю закріплює рівне право жити в громаді, обирати місце проживання і людей, з якими мешкати, та отримувати необхідні послуги підтримки. Вона передбачає доступність загальних послуг громади на рівних умовах. Це міжнародне договірне зобов’язання держав-учасниць, яке задає правовий орієнтир для політики та національного законодавства.
Право на вибір стосується щоденного життя: з ким ділити помешкання, кого запрошувати, коли відпочивати, що їсти, які мати стосунки та які заняття обирати. Загальний коментар № 5 Комітету ООН пояснює, що самостійне життя означає контроль над життєвими рішеннями, а не обов’язок виконувати всі побутові дії без допомоги.
Це має практичний наслідок: людина, якій потрібна допомога з готуванням, платежами, пересуванням чи щоденним плануванням, може одночасно жити самостійним життям у правозахисному значенні. Потрібна інтенсивність підтримки сама собою не позбавляє людину права на приватний простір і власний вибір.
Правова дієздатність, згода та воля людини
Стаття 12 Конвенції ООН визначає рівне визнання осіб з інвалідністю перед законом і доступ до підтримки у здійсненні правової дієздатності. У житловій підтримці це стосується договорів, коштів, вибору надавача, розпорядження особистими речами, спілкування з органами влади та рішень про зміну помешкання. Допомога з розумінням інформації або наслідків рішення має підтримувати волю та уподобання людини.
Міжнародний правозахисний стандарт і чинні процедури в Україні потрібно розглядати окремо. Наявність права у Конвенції не доводить, що кожна українська місцева громада вже забезпечила достатню кількість житлових альтернатив або повністю узгодила всі механізми ухвалення рішень із підходом Конвенції. Під час оформлення конкретної послуги діють чинні норми українського законодавства; у випадку суперечності чи обмеження права потрібна предметна юридична оцінка.
Особиста безпека, приватність і свобода від примусу
Проживання має залишатися житлом людини, у якому діють зрозумілі правила доступу працівників, конфіденційність, захист майна, можливість скаржитися й обирати альтернативу. Нагляд, обмеження відвідувань, контроль особистих контактів або нав’язування лікування потребують окремого правового обґрунтування; їх не можна автоматично вважати частиною «піклування». ВООЗ описує права, особистий вибір і захист дієздатності як основу підтримуваних житлових служб.
Повага до автономії охоплює право робити повсякденний вибір, навіть якщо інші вважають його незручним. Водночас служба повинна мати зрозумілий порядок реагування на пожежу, насильство, втрату житла, погіршення стану чи інші реальні небезпеки. За кризових ситуацій діють застосовні правові правила, а медичні питання вирішують уповноважені фахівці з належною згодою та передбаченими законом процедурами.
Моделі підтримуваного проживання
Спільної для всіх країн схеми немає. Системи відрізняються житловим фондом, фінансуванням, обсягом допомоги, наявністю персоналу в будинку та можливістю відокремити житлові права від користування послугою. Настанова ВООЗ 2021 року наводить приклади різних форм підтримки, які можна поєднувати з іншими послугами громади.
Власна або орендована квартира з підтримкою за місцем проживання
Людина живе у власному, соціальному чи орендованому помешканні, а працівники або інші визначені помічники відвідують її відповідно до узгодженого графіка. Допомога може стосуватися закупівель, прибирання, організації витрат, документів, користування послугами, планування дня чи контактів у громаді. Інтенсивність змінюється залежно від потреб: комусь достатньо кількох зустрічей на тиждень, комусь потрібна частіша підтримка.
Перевага такого устрою — чіткіший зв’язок житла з особистим вибором та можливість зберегти звичне оточення. Складність — необхідність доступного житла й надійної мережі допомоги. Сам факт візитів працівника не гарантує якість: вирішальними залишаються можливість впливати на графік, збереження приватності та сталість допомоги.
Окремі квартири у житловому комплексі або невелике спільне помешкання
Деякі програми забезпечують власні квартири поруч із командою підтримки або спільне проживання невеликої кількості мешканців. Перевагами можуть бути легший доступ до допомоги та спільних ресурсів. Ризики зростають, якщо мешканців об’єднують винятково за наявністю інвалідності, не дають обирати сусідів, установлюють однаковий режим або обмежують вихід та приватне життя.
Назва «мала групова оселя» не засвідчує відповідності праву на життя у громаді. Комітет ООН у Загальному коментарі № 5 оцінює інституційні ознаки за обмеженням вибору, контролем над життям і відокремленням від громади, а не за самою кількістю мешканців.
Перехідне проживання після закладу або кризової ситуації
Перехідні програми допомагають відновити документи, налагодити побут, знайти постійне житло, вибудувати соціальні зв’язки та організувати тривалішу підтримку. Такий етап може бути корисним після тривалої госпіталізації, проживання в інтернатному закладі, переміщення чи втрати житла.
Перехідність має означати зрозумілу мету, погоджений термін і реальний шлях до стабільного помешкання. Якщо людина безстроково залишається у «тимчасовій» оселі через відсутність інших варіантів, модель може відтворювати залежність від установи. Підготовку до переїзду слід організовувати так, щоб не переривалися необхідні соціальні, побутові й медичні послуги.
Підхід Housing First і підтримка людей без житла
Модель Housing First передбачає пріоритетний доступ до стабільного житла з подальшою добровільною індивідуальною підтримкою, замість вимоги спочатку довести «готовність» до проживання. Вона досліджувалася насамперед серед людей, які переживали бездомність, зокрема за наявності тяжких психічних розладів. Систематичний огляд Killaspy та співавторів виявив переконливішу доказову базу для Housing First у відповідних групах, ніж для багатьох інших окремих моделей житлової допомоги.
Housing First має власні умови, цільові групи й організаційні вимоги. Результати досліджень бездомності не можна автоматично переносити на всі види підтримуваного проживання, усі вікові групи та будь-які українські громади. Водночас її принцип розмежування права на житло і вимог щодо лікування допомагає критично оцінювати інші програми.
Що саме робить команда підтримки
Підтримуване проживання починається з узгодження конкретних потреб людини. Воно може охоплювати практичну допомогу вдома, планування бюджету, супровід під час відвідування установ, створення умов для спілкування й участі у громаді. Важливе правило: працівник допомагає реалізувати рішення людини та набувати бажаних навичок, а не перебирає повний контроль над її життям.
Побут і щоденні справи
Допомога може включати закупівлі, харчування, догляд за житлом, прання, користування транспортом, запис до установ, організацію оплати житлово-комунальних послуг. Частину завдань роблять разом, інші працівник виконує за погодженням, якщо людині потрібна така допомога. План може передбачати доступні нагадування, письмові підказки, прості маршрути або технічні пристрої.
Універсального тесту «готовності до самостійного життя» тут немає. Людина, яка потребує допомоги з декількома діями, має право на індивідуальний розгляд житлових можливостей. Навчання навичок доречне, коли воно відповідає особистим цілям; його не слід перетворювати на безстроковий іспит перед отриманням житла.
Соціальні зв’язки, робота й участь у житті громади
Підтримка може допомагати відновити знайомства, відвідувати громадські місця, вступати до освітніх програм, займатися спортом або творчістю, вирішувати питання працевлаштування. Людина сама визначає бажаний рівень спілкування й участі. Відвідування групових заходів не повинно бути обов’язковою умовою проживання.
Практична межа між житловою допомогою та спеціалізованими програмами важлива для цілісного плану. Наприклад, підбір роботи або психотерапія можуть потребувати окремих фахівців і послуг, з якими команда проживання координує дії за згодою людини. Про цю взаємодію докладніше йдеться в матеріалі про моделі організації психіатричної та психосоціальної допомоги.
Підтримка рішень, а не заміна волі
Якщо складно зрозуміти договір оренди, комунальні платежі або перелік послуг, корисно пояснити їх простою мовою, порівняти варіанти, надати більше часу, залучити обрану довірену особу або допомогти сформулювати запитання. Така практика відповідає загальній логіці статті 12 Конвенції.
Допомога родича, соціального працівника або представника організації потребує прозорих меж. Варто прямо погодити, хто має доступ до грошей і документів, як розглядаються конфлікти інтересів, хто може передавати особисту інформацію та як людина змінює помічника. Відсутність згоди з рішенням людини сама собою не є доказом нездатності вирішувати.
Допомога під час змін стану й криз
У плані підтримки варто заздалегідь записати бажані контакти, ранні ознаки труднощів, зручні способи спілкування, місця тимчасової безпеки та порядок отримання необхідної допомоги. Його коригують разом із людиною. Якщо виникає безпосередня загроза життю чи здоров’ю, необхідна належна кризова або екстрена допомога відповідно до чинних процедур.
Підтримка проживання може взаємодіяти зі службами психічного здоров’я, але не здійснює діагностику чи примусове лікування лише через сам факт спільного проживання або послуги. Людина зберігає право отримувати доступну інформацію щодо медичних пропозицій і ухвалювати рішення в межах чинного законодавства.
Українське законодавство: як називається соціальна послуга
В Україні діють Закон «Про соціальні послуги» № 2671-VIII та Державний стандарт соціальної послуги підтриманого проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 7 червня 2017 року № 956. За даними офіційної бази Верховної Ради, державний стандарт є чинним; його редакцію необхідно перевіряти на дату звернення. Саме ці документи дають змогу відрізнити юридично визначену соціальну послугу від ширшого міжнародного підходу до підтримки життя у громаді.
Український державний стандарт має визначену предметну сферу — підтримане проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Відповідність конкретної особи категоріям отримувачів, перелік послуг, оцінювання потреб, організація та оплата залежать від чинних правил і місцевого забезпечення. Саме поняття психосоціальної інвалідності в правозахисній дискусії не означає автоматичного адміністративного призначення послуги без відповідного оформлення.
Із 2026 року організацію надання соціальних послуг та ведення випадку регулює постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 року № 64. Вона визначає процедури організації послуг, оцінювання та ведення випадку. Зміст чинного акта варто звіряти з поточною редакцією, оскільки правила та повноваження можуть змінюватися.
Чи означає послуга безоплатну квартиру
Ні. Право звернутися по соціальну послугу, право на соціальний захист, право оренди житла та право власності є різними правовими відносинами. Конкретна програма може поєднувати приміщення й підтримку або надавати допомогу людині, яка вже має помешкання. Слід окремо з’ясувати правову підставу користування житлом, плату за проживання, платність чи безоплатність соціальної послуги, оплату комунальних послуг, строк і підстави припинення кожного договору.
Місцева влада або надавач можуть мати обмежену кількість місць; це практичне обмеження не змінює змісту міжнародного права на життя у громаді. Коректна відповідь про доступність завжди залежить від громади, категорії заявника, поточної мережі послуг і чинних правових умов.
Як практично звернутися по підтримане проживання в Україні
Спочатку зверніться до органу соціального захисту населення або уповноваженого підрозділу своєї територіальної громади та попросіть пояснити наявні послуги підтриманого проживання, умови доступу й спосіб подати звернення. Якщо людині важко звернутися самій, вона може попросити допомоги з підготовкою документів та комунікацією, зберігаючи максимально можливу участь у власному рішенні.
Далі з’ясуйте порядок оцінювання індивідуальних потреб, потрібні документи, організацію ведення випадку та відповідального працівника відповідно до постанови № 64. Під час оцінювання важливо описувати не тільки те, що людина робить із труднощами, а й її житлові цілі, бажаний рівень приватності, стосунки, ризики втрати житла та види допомоги, які вона сама вважає корисними.
Перед погодженням послуги попросіть письмово роз’яснити умови договору, індивідуальний план, порядок перегляду підтримки, правила доступу працівників, конфіденційність, оплату та механізм скарг. З’ясуйте, хто саме буде надавачем послуги, чи має він необхідні підстави для роботи та як забезпечується заміна працівника або зміна житла. Якщо потрібних місць у громаді немає, попросіть офіційну відповідь щодо наявних альтернатив та компетентного органу, який може продовжити розгляд.
У певних випадках наявні окремі державні або місцеві програми для внутрішньо переміщених осіб, людей старшого віку чи осіб з інвалідністю. Їхні критерії фінансування й допуску можуть істотно відрізнятися від базового державного стандарту. Наявність експериментальної програми не слід сприймати як загальне право кожного отримувача на однаковий вид житла.
Перехід від інтернатного або психіатричного закладу до життя у громаді
Людина, яка тривалий час перебувала в установі, може потребувати допомоги з пошуком помешкання, документами, доходом, транспортом, відновленням стосунків і звичайних повсякденних практик. План переїзду починається з її бажань: де жити, з ким підтримувати зв’язок, якої допомоги потребувати та яких змін побоюватися. Поступове знайомство з новим місцем або обраним персоналом може полегшувати адаптацію, якщо воно відповідає волі людини.
Деінституціоналізація означає зміну системи підтримки так, щоб люди могли жити в громаді. Вона включає доступне житло, соціальні послуги, підтримку сімей і самих людей, можливість навчатися й працювати. Настанови Комітету ООН щодо деінституціоналізації застерігають від перенесення старих інституційних практик у менші приміщення.
Успіх переїзду не вимірюється лише фактом виписки або кількістю створених місць. Варто перевіряти, чи збереглися житло і підтримка, чи має людина контроль над розкладом, коштами та стосунками, чи може змінити послугу й чи не виник новий примус. Це узгоджується зі спрямуванням української Стратегії реформування психоневрологічних інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду, затвердженої урядом 2024 року; конкретні терміни й механізми реалізації слід звіряти з чинними планами.
Що говорять дослідження про результати підтримуваного проживання
Доказова база неоднорідна, оскільки дослідження об’єднують різні моделі житла, групи людей, системи підтримки та показники результату. Для одних програм головним результатом є стабільність проживання, для інших — самостійність, задоволеність життям, участь у громаді, стан здоров’я чи використання стаціонарних послуг. Порівнювати їх без урахування цих відмінностей некоректно.
Систематичний огляд Killaspy та співавторів 2022 року охопив 72 публікації про соціальні втручання для людей із тяжкими психічними розладами. Автори відзначили переконливіші дані на користь моделі Housing First для відповідних груп, а також необхідність різних форм підтримки та пристосування програм до місцевих умов. Такий висновок не означає, що кожна модель підтримуваного проживання доведено перевершує будь-яку іншу.
Систематичний огляд Patmisari та співавторів, опублікований онлайн 2025 року й у журнальному випуску 2026 року, синтезував 26 досліджень про досвід дому серед людей із тяжкими психічними розладами та інших залучених сторін. Він показав значущість емоційної безпеки, особистого контролю, щоденних звичок, стосунків і належності. Ці дані особливо важливі для проєктування послуг, але тематичний синтез не встановлює причинної ефективності кожного конкретного типу житла.
Кокранівський огляд підтримуваного житла свого часу не знайшов рандомізованих досліджень, які відповідали його критеріям. Це висновок для відповідної дати та критеріїв огляду, а не доказ відсутності будь-яких ефектів чи підстава ігнорувати новіші дослідження.
Що можна вважати обґрунтованим висновком
Стабільне й бажане житло, можливість контролювати власний простір і доступ до гнучкої підтримки мають вагоме правозахисне та практичне значення. Деякі спеціально досліджені моделі демонструють позитивні результати у визначених групах. Натомість немає наукової підстави обіцяти кожній людині зникнення симптомів, повну незалежність від послуг або однаковий ефект від будь-якої житлової програми.
Якість проживання слід оцінювати за кількома показниками одночасно: стабільність житла, безпека, задоволеність, можливість вибору, доступ до звичайних послуг, реальна участь у житті громади, дотримання прав і відповідність підтримки особистим цілям.
Як відрізнити підтримку від нової форми інституційного контролю
Ознаки якісної послуги
Людина бере участь у виборі житла й сусідів або має реальний спосіб висловити та змінити свої уподобання. Їй пояснюють права, угоди та витрати зрозумілою мовою. Підтримка визначається індивідуально, а зміни обговорюють та фіксують. Приватне життя поважають: працівники узгоджують візити, документи і кошти захищені, контакти з близькими залишаються під контролем людини.
Якісна послуга підтримує участь у звичайному житті громади, передбачає незалежний і безпечний порядок скарг та допускає зміну надавача. Працівники розуміють межі своїх повноважень і мають механізм реагування на насильство, дискримінацію й реальні кризові ризики. Власний досвід мешканців враховують під час оцінювання й поліпшення програми. Ці орієнтири відповідають підходам ВООЗ щодо служб, заснованих на правах людини.
Ознаки ризику
До серйозних підстав для перевірки належать примусове спільне проживання з небажаними сусідами, однаковий для всіх розклад, заборона виходити чи зустрічатися з людьми без конкретної правової підстави, необґрунтоване вилучення телефонів, документів або грошей, відсутність приватності, погрози виселенням як засіб тиску, обов’язкова участь у лікуванні як умова самого права на житло. Важливі також непрозора оплата, відсутність письмових домовленостей і неможливість оскаржити рішення.
Сам розмір будинку чи кількість працівників не дають повної оцінки. Комітет ООН щодо прав осіб з інвалідністю підкреслює значення можливості вибору, контролю та життя поза сегрегованими установами. Тому навіть добре обладнане приміщення потребує оцінки реальної свободи мешканців.
Роль родини й близьких
Родичі можуть допомогти з пошуком житла, документами, переїздом, контактами й налагодженням підтримки. Вони також можуть ділитися практичними знаннями про способи спілкування, щоденні звички та потреби людини — за її згодою і з належною повагою до конфіденційності. Важливо домовитися, які саме функції родина бере на себе, щоб допомога залишалася посильною та зрозумілою.
Надмірний контроль може зменшувати автономію навіть за добрих намірів. Підтримка зберігає значення тоді, коли родичі допомагають людині висловлювати власні бажання, розуміти можливості й користуватися доступними ресурсами. Коло допомоги можна розширювати завдяки місцевим послугам, друзям, спільнотам і незалежним фахівцям, щоб житло й підтримка не залежали від однієї людини.
Часті запитання про підтримуване проживання
Чи може людина жити окремо, якщо щодня потребує допомоги?
Так, концепція підтримуваного проживання допускає різну інтенсивність допомоги, включно з частими відвідуваннями та координацією кількох служб. Потрібний обсяг підтримки визначається індивідуально. Практична наявність відповідного формату у певній громаді залежить від ресурсів і організації послуг.
Чи обов’язково мати встановлену інвалідність?
Для конкретної соціальної послуги в Україні вирішальними є категорії отримувачів і критерії, передбачені чинним законодавством та державним стандартом. Психічні труднощі без оформленого юридичного статусу не завжди забезпечують доступ до саме цієї послуги. Водночас ширші програми житлової, соціальної чи кризової підтримки можуть мати інші правила. Їх варто з’ясовувати за місцем проживання.
Чи означає підтримуване проживання цілодобовий нагляд?
Ні. Одні моделі передбачають періодичні візити, інші — доступність чергового працівника або інтенсивнішу допомогу. Цілодобова присутність персоналу у певній програмі ще не пояснює її правову природу та якість. Важливо, чи має людина власний вибір, приватність і можливість відмовлятися від невідповідної допомоги в межах закону.
Чи можна обрати сусідів або жити з партнером?
Стаття 19 Конвенції ООН визначає свободу вибору місця проживання і того, з ким жити, як складову рівного права на життя у громаді. Реалізація цього права залежить і від того, чи створено справжні альтернативи. Під час розгляду конкретної програми потрібно запитати про можливості вибору, зміну сусідів і порядок розв’язання конфліктів.
Чи може надавач вимагати приймання ліків як умову житла?
Умови отримання житлової й соціальної послуги слід оцінювати за її правовими підставами та укладеними документами. Сам статус отримувача послуги не наділяє працівників повноваженнями примусово лікувати людину. Ситуації, у яких закон допускає медичне втручання без згоди, регулюються окремими нормами, і їх не можна встановлювати внутрішнім розпорядком помешкання.
Чим відрізняється підтримуване проживання від стаціонарної психіатричної допомоги?
Підтримуване проживання організоване навколо житла, побуту, самостійного вибору та участі людини у громаді. Стаціонарна психіатрична допомога має медичні цілі й окремий правовий порядок. Людина може користуватися житловою підтримкою разом з амбулаторною медичною допомогою, коли її потребує, але ці послуги мають різні функції та підстави.
Що робити, якщо місцева громада не пропонує такої послуги?
Попросіть орган соціального захисту надати інформацію про наявних надавачів, можливі альтернативні послуги, порядок офіційного звернення та розгляд індивідуальних потреб. За необхідності зверніться по правову допомогу щодо конкретної адміністративної відповіді чи порушення прав. Відсутність доступної послуги варто документувати, оскільки це суттєва інформація для місцевого планування й захисту прав.
Пов’язані статті
Для розуміння системи допомоги корисний матеріал «Моделі організації психіатричної та психосоціальної допомоги», який пояснює взаємодію служб. Відмінність загальної соціально-психологічної підтримки від спеціальних видів послуг розглянуто у статті «Психосоціальна допомога: що це і як працює». Питання доступу до допомоги після втрати помешкання розкриває стаття «Допомога з психічного здоров’я для людей без житла».
Джерела
Верховна Рада України. Закон «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII. Основні правові засади організації та надання соціальних послуг.
Всесвітня організація охорони здоров’я. QualityRights guidance and training tools (2019). Матеріали щодо прав людини, автономії та підвищення якості психосоціальних послуг.
Всесвітня організація охорони здоров’я. Supported living services for mental health: Promoting person-centred and rights-based approaches (2021). Спеціалізовані рекомендації щодо моделей підтримуваного проживання, житла й прав людини.
Кабінет Міністрів України. Розпорядження від 24 грудня 2024 року № 1315-р. Стратегічні засади деінституціоналізації відповідних закладів.
Кабінет Міністрів України. Постанова від 14 січня 2026 року № 64. Порядок організації надання соціальних послуг і ведення випадку.
Кілласпі, Г., Harvey, C., Brasier, C., та ін. (2022). Community-based social interventions for people with severe mental illness: a systematic review and narrative synthesis of recent evidence. World Psychiatry, 21(1), 96–123. DOI: 10.1002/wps.20940.
Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю. Загальний коментар № 5 про самостійне життя та включення до громади (2017). Тлумачення статті 19 Конвенції.
Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю. Guidelines on deinstitutionalization, including in emergencies (2022). Принципи виходу з інституційного проживання та розвитку підтримки у громаді.
Міністерство соціальної політики України. Наказ від 7 червня 2017 року № 956. Державний стандарт соціальної послуги підтриманого проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
Організація Об’єднаних Націй. Конвенція про права осіб з інвалідністю, стаття 12. Рівне визнання перед законом і підтримка реалізації правової дієздатності.
Організація Об’єднаних Націй. Конвенція про права осіб з інвалідністю, стаття 19. Право на життя у громаді та свободу вибору проживання.
Патмісарі, Е., Huang, Y., Wong, R., та ін. (2026). Making a Home for Individuals With Serious Mental Illness: A Systematic Review. International Journal of Social Psychiatry, 72(4), 745–759. DOI: 10.1177/00207640251387785.
Чілверс, Р., Макдональд, Г., Гейз, А. (2006). Supported housing for people with severe mental disorders. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2006(4), CD000453. DOI: 10.1002/14651858.CD000453.pub2.