Політичні емоції: страх, гнів, надія та ентузіазм
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Політичні емоції — це переживання, пов’язані з оцінюванням політичних подій, суспільних загроз, дій влади, групових інтересів і можливостей впливати на спільне майбутнє. Страх, гнів, надія та ентузіазм по-різному спрямовують увагу, пошук інформації, судження й готовність діяти. Їхній вплив залежить від того, чого саме стосується емоція, як людина пояснює подію, до яких груп належить і які громадянські дії доступні в конкретній політичній системі. Огляд Гадеріан і Брейдера охоплює ці механізми як центральний предмет сучасної політичної психології.
Серед поширених спрощень — уявлення, що будь-який страх робить громадянина пасивним, гнів завжди веде до агресії, а надія автоматично підвищує участь. Емпіричні дослідження показують складніші зв’язки. Емоції можуть привертати увагу до суспільної проблеми, підтримувати солідарність, посилювати категоричні оцінки або змінювати готовність переосмислювати попередній вибір. Найважливіше питання: яка емоція, щодо якого об’єкта, за яких умов і з яким поведінковим результатом пов’язана.
Що таке політичні емоції
У науковому значенні політична емоція має предмет: людину, інституцію, подію, суспільну групу, політичне рішення, очікуваний результат або уявне майбутнє. Людина може відчувати страх через загрозу безпеці, гнів через сприйняту несправедливість, надію на зміни або ентузіазм щодо діяльності спільноти. Їх об’єднує політичний контекст переживання, а не окремий «політичний» фізіологічний механізм.
Емоція охоплює оцінювання ситуації, суб’єктивне переживання, тілесну активацію, увагу та схильність до певних дій. Вона може виникати безпосередньо під час події, після повідомлення в медіа або внаслідок роздумів про майбутні рішення. Політичний настрій триває довше й має менш визначений предмет; політична установка означає відносно стійке оцінне ставлення; політична ідентичність виражає належність до певної спільноти. Всі ці явища взаємодіють, проте вимірюються окремо.
Для розуміння політичної поведінки важливо одночасно враховувати приємність чи неприємність переживання, рівень збудження та конкретну оцінку ситуації. Наприклад, страх і гнів обидва належать до неприємних емоцій, але можуть спричиняти різні оцінки контролю та ризику. У дослідженні Лернер і Келтнера страх асоціювався з песимістичнішим оцінюванням ризику, тоді як гнів — з оптимістичнішим оцінюванням та більшою готовністю ризикувати; це результати досліджень ухвалення рішень, які не слід механічно переносити на всі політичні ситуації.
Як виникає політична емоція: оцінка події, цілі й контроль
Значення події для людини
Одна суспільна новина може викликати різні почуття у різних громадян. Для одного рішення органу влади означає втрату передбачуваності, для іншого — підтвердження давно очікуваних змін. Центральними є оцінки особистої та групової значущості, справедливості, визначеності, можливості впливу й відповідальності за подію. Від цих оцінок залежить, наскільки ситуація сприймається як загроза, порушення норми чи шанс на досягнення мети.
Теорії когнітивної оцінки пояснюють, чому переживання відрізняються навіть за однакового зовнішнього стимулу. Гнів частіше пов’язаний із приписуванням комусь відповідальності за перешкоду або порушення принципу; тривога — з невизначеною загрозою та браком передбачуваності; надія — із бажаним, але ще невизначеним результатом. Ентузіазм частіше виникає, коли політична діяльність, група чи кандидат відповідають позитивним очікуванням і підтверджують значущі цілі.
Особисті та групові емоції
Політичні емоції можуть мати індивідуальний і груповий характер. Людина відчуває гнів щодо рішення, яке зачепило її особисто, або обурення через несправедливе ставлення до групи, з якою себе ототожнює. Групова емоція виникає через інтерпретацію події з позиції «ми», навіть без прямого особистого збитку. Спільна емоційна атмосфера формується у розмовах, громадських подіях і мережах взаємодії, але не означає, що всі учасники групи переживають однакові почуття.
У метааналітичній моделі колективної дії ван Зомерена, Постмеса і Спірса важливими є три взаємопов’язані чинники: сприйняття несправедливості, групова ідентичність та віра у здатність спільно діяти. Емоційний зміст несправедливості допомагає пояснювати мотивацію участі, але ефект залежить і від можливостей, норм, ресурсів та соціальних зв’язків.
Страх і політична тривога: загроза, увага та обережність
Страх зазвичай пов’язаний із відносно визначеною небезпекою; тривога може стосуватися невизначеного або очікуваного розвитку подій. У політиці їх викликають безпекові ризики, нестабільність, непрозорі рішення, конфлікти та загроза втрати важливих прав чи ресурсів. У наукових роботах англійське anxiety інколи перекладають як «тривога», а страх позначають як fear; конкретні операціоналізації досліджень відрізняються.
У теорії афективного інтелекту емоційний сигнал тривоги розглядається як можливий механізм зупинки звичного автоматизованого політичного судження. За цією моделлю невизначеність може спонукати до уваги, пошуку пояснень і повторного оцінювання звичних позицій. Два польові експерименти Брейдера (2005) показали, що рекламні звернення зі страхом можуть посилювати пильність і увагу до поточної оцінки політичної ситуації. Умови кампанії, дизайн стимулів і особливості американського виборчого середовища є суттєвими для інтерпретації.
Однак сучасний метааналіз Фанк і Лау (2024) виявив слабкі, хоча статистично відтворювані зв’язки емоцій із самозвітним пошуком політичної інформації, а для об’єктивно вимірюваного пошуку не підтвердив зв’язку тривоги й ентузіазму. Отже, популярне твердження «тривога змушує краще шукати факти» має обмежену емпіричну підтримку. В окремих умовах страх може також сприяти униканню новин, бажанню негайного захисту або підтримці політики, яка обіцяє передбачуваність.
Переживання загрози саме собою не свідчить про психічний розлад. Політична тривога може бути зрозумілою реакцією на реальні обставини; клінічна оцінка потребує інших критеріїв, включно з тривалістю, вираженістю порушень функціонування та професійним обстеженням.
Політичний гнів: несправедливість, відповідальність і мобілізація
Політичний гнів виникає, коли дії, рішення або бездіяльність сприймають як порушення значущих норм та інтересів, а відповідальність приписують конкретному суб’єкту. Він здатний посилювати бажання висловити позицію, вимагати підзвітності, вступати в дискусії, підтримувати петиції або долучатися до мирної колективної дії. Водночас гнів може загострювати атрибуцію провини й знижувати терпимість до неоднозначності за умов високої міжгрупової ворожості.
У роботі Валентіно та співавторів (2011), що поєднала експеримент, загальнонаціональне опитування США та попередні виборчі дані, гнів був виразніше пов’язаний із політичною мобілізацією, ніж тривога або ентузіазм. Це переконливий аргумент для окремого вивчення гніву як емоції, але він не означає однакового ефекту в усіх країнах, видах участі та періодах.
У колективній дії важливе поєднання емоційного обурення, політизованої ідентичності та уявлення, що спільна дія здатна змінити ситуацію. На це вказують метааналіз ван Зомерена та співавторів і пізніший систематичний огляд соціальних рухів. Гнів може вести як до мирних інституційних дій, так і до конфронтації; конкретний напрям визначають норми групи, доступні канали впливу, оцінка легітимності насильства й ситуаційні обмеження. Висновок про насильницьку поведінку за самим фактом гніву є методологічно безпідставним.
Політична надія: уявлення про можливу зміну
Надія спрямована на бажаний майбутній результат, досягнення якого залишається невизначеним. Вона може підтримувати наполегливість, взаємодопомогу, планування, участь у громадських ініціативах і готовність інвестувати час у тривалі зміни. Психологічний зміст надії залежить від того, наскільки мета є конкретною, чи бачить людина шляхи досягнення та чи вірить у можливість власного або групового впливу.
Огляд Коен-Чен і Пліскін (2025) показує, що надія як групова емоція має різні наслідки. Вона може підтримувати дії задля змін, але інколи сприяє очікуванню, яке відкладає необхідні рішення, або підвищує готовність до ризикованих кроків. Отже, для оцінювання політичної надії потрібно запитувати, на що саме сподіваються люди й які реалістичні механізми досягнення мети вони бачать.
У порівняльному огляді Улуґ та співавторів (2026) надія пов’язувалася з колективними діями в різних досліджених демократичних контекстах; дані щодо авторитарних режимів значно менш представлені. Доказова база характеризує контекстно залежний зв’язок, а не універсальну формулу «чим більше надії, тим більше протесту».
Ентузіазм: підтримка спільноти, активність і політичні звички
Ентузіазм — активне позитивне переживання, пов’язане із зацікавленням, схваленням та енергією для дії. У політичній сфері він може супроводжувати підтримку спільної мети, обраного представника, громадського проєкту чи відчуття причетності до важливої події. Позитивний емоційний імпульс полегшує залучення до знайомих форм участі, підтримує лояльність і взаємодію всередині групи.
У класичних експериментах Брейдера апеляції до ентузіазму мотивували політичну участь і підсилювали попередні прихильності. Водночас метааналітичні дані показують, що зв’язок позитивних активувальних емоцій із політичним навчанням невеликий та залежить від способу вимірювання. У Граф та співавторів (2024) зв’язок ентузіазму з навчанням виявлявся передусім у поперечних дослідженнях, тож його причинна інтерпретація потребує обережності.
Ентузіазм щодо власної політичної групи також може зменшувати мотивацію перевіряти звичні переконання або критично оцінювати рішення її представників. Емоційна згуртованість є ресурсом участі, але якість політичного судження залежить від відкритості до фактів та можливості незгоди.
Порівняння чотирьох емоцій
Страх і тривога
Типова оцінка — загроза, непевність та потреба в безпеці. Можливі наслідки: уважність до ризику, повторний перегляд позицій, обережність або уникання. Ефект визначають інтенсивність загрози, контроль і доступні достовірні пояснення.
Гнів
Типова оцінка — порушення норми, перешкода та відповідальний суб’єкт. Можливі наслідки: висловлення протесту, вимога відповідальності, мобілізація й конфронтація. Значення мають групові норми та доступні мирні канали впливу.
Надія
Типова оцінка — бажане майбутнє, яке можна уявити, але ще не гарантовано досягти. Можливі наслідки: наполегливість, співпраця, участь і очікування змін. Вирішальними є реалістичні шляхи дії та колективна ефективність.
Ентузіазм
Типова оцінка — схвалення, значущість і позитивне залучення до події чи групи. Можливі наслідки: активність, підтримка існуючих зв’язків і повторення знайомих форм участі. Вплив залежить від ідентичності, інформаційного середовища й готовності переоцінювати рішення.
Ці чотири узагальнення описують гіпотези й типові закономірності з досліджень, а не точні прогнози для окремої людини. Емоції часто співіснують: громадянин може одночасно боятися наслідків бездіяльності, гніватися на несправедливість і сподіватися на поліпшення.
Теорія афективного інтелекту та її сучасна перевірка
Теорія афективного інтелекту описує різні функції емоційних сигналів у політичному судженні. У поширеній інтерпретації позитивний ентузіазм підтримує звичні лояльності, тривога сигналізує про порушення очікувань і спонукає до перевірки, а гнів активує орієнтацію на відповідальність і дію. Ця модель історично вплинула на експериментальні дослідження виборчих кампаній, політичного навчання та пошуку інформації.
Водночас теоретична правдоподібність і сила емпіричного доказу є різними питаннями. Фанк і Лау (2024) підсумували дослідження щодо пошуку політичної інформації та стратегій судження і знайшли слабкі підтвердження деяких передбачень, а для об’єктивного пошуку інформації й використання різних стратегій рішення — істотні прогалини. Систематичний огляд і метааналіз Граф та співавторів (2024), який охопив 66 публікацій, 486 ефектів і понад 100 тисяч учасників, виявив переважно малі зв’язки активувальних емоцій із аспектами політичного навчання (приблизно r від 0,05 до 0,13).
Отже, сучасна наука розглядає емоції як важливу частину політичного пізнання, але не підтримує жорсткого правила, за яким певна емоція завжди запускає один вид мислення. Важливими модераторами залишаються вимірювання, політична обізнаність, зміст повідомлення, соціальна ідентифікація, попередні переконання та реальні можливості дії.
Як політичні емоції впливають на увагу, пам’ять і пошук інформації
Емоційно значущі повідомлення здатні привертати увагу й робити події суб’єктивно важливими. Проте увага до повідомлення, запам’ятовування фактів, критична перевірка джерел і набуття точних знань є різними результатами. Людина може довго читати емоційний допис, не покращуючи розуміння теми, або навпаки — після короткої тривожної новини шукати якісні незалежні джерела.
У метааналізі Граф та співавторів політичне навчання охоплювало увагу, пошук, дискусії, знання та приріст знань. Різні емоції були представлені нерівномірно, а багато робіт покладалися на самозвіти. Саме тому висновки про причинне підвищення об’єктивної обізнаності потребують експериментів і вимірювання реальних знань до та після інформаційного впливу.
У практичному аналізі корисно відстежувати послідовність: подія → емоційна оцінка → вибір джерел → оброблення фактів → зміна судження → реальна дія. Кожну ланку можна вимірювати окремо. Така схема дозволяє перевіряти наукові гіпотези та відрізняти механізм від привабливої оповіді про нього.
Емоції, політична ідентичність та поляризація
Політичні прихильності впливають на те, кого люди сприймають як «своїх», які повідомлення вважають надійними й чиї втрати переживають як значущі. Радість від успіху своєї групи може співіснувати з тривогою чи роздратуванням щодо іншої. Коли політична приналежність стає центральною частиною самовизначення, емоційні реакції на перемоги, поразки та критику можуть посилюватися. Цей механізм докладно розглянуто в огляді Мейсон (2023).
Афективна поляризація означає розходження в почуттях і ставленні до політичних груп або їхніх прихильників; ідеологічна поляризація стосується віддалення програмних позицій. Емоційна неприязнь не завжди збігається зі змістовною розбіжністю поглядів. Відповідно, дослідник має розрізняти емоції щодо партії, лідера, прихильників іншої сторони, конкретного питання та державного інституту. Огляд Вебстера й Альбертсон аналізує взаємозв’язки емоцій із поляризацією, політичними установками й демократичними оцінками.
Окрема людина може відчувати сильний гнів до несправедливого рішення та водночас поважати право опонентів на мирну участь. Тому інтенсивність емоцій не є достатнім показником авторитарності, нетерпимості або схильності до насильства. Для цих висновків потрібні окремі валідні показники.
Політична участь і колективна дія: що саме змінюють емоції
Політична участь охоплює різні дії: отримання інформації, громадські обговорення, звернення до представників, голосування там, де воно проводиться відповідно до чинних правил, волонтерство, петиції, участь у громадських об’єднаннях та мирних зібраннях. Колективна дія означає узгоджену поведінку людей, спрямовану на спільну мету, і має окремі соціально-психологічні механізми. Намір долучитися до дії, повідомлення про попередню участь і фактична участь є різними змінними.
За метааналізом ван Зомерена та співавторів, групова ідентичність, несправедливість та ефективність дії мають самостійне пояснювальне значення. Пізніший огляд Улуґ та співавторів (2026) проаналізував 156 статей про емоції й колективні дії за різних політичних режимів та культурних норм. Він показав асиметрію дослідницької уваги: негативні й активувальні емоції, а також нормативні форми дії в демократичних умовах вивчені значно краще за інші поєднання.
Почуття можуть підштовхувати до мирного громадянського залучення, однак самих переживань недостатньо, щоб пояснити участь. Впливають час, ресурси, безпека, ризик санкцій, соціальні мережі, очікувана ефективність та довіра. Систематичний огляд Уйсал та співавторів (2024) виявив перекриття психологічних предикторів між різними формами колективної дії та потребу точнішого розрізнення конфронтації, радикальності й насильства.
Емоції в політичній комунікації та цифровому середовищі
Політичні повідомлення можуть активувати переживання за допомогою добору образів, прикладів, музики, опису загроз, несправедливості або бажаного майбутнього. Експерименти Брейдера (2005) показують, що емоційний тон виборчих звернень може змінювати участь і сприйнятливість до повідомлень. Водночас результати конкретних кампаній не визначають наперед реакції на кожне повідомлення: значення мають довіра до джерела, контекст і зміст самих тверджень.
У дослідженні Брейді та співавторів (2017) аналіз понад пів мільйона повідомлень із політичних і моральних тем у соціальних мережах виявив зв’язок між морально-емоційною лексикою та поширенням матеріалів, особливо всередині ідеологічно споріднених мереж. Така закономірність не доводить, що емоційні дописи є більш достовірними, і не дозволяє автоматично переносити розмір ефекту на інші платформи або країни.
Етичне оцінювання емоційного повідомлення спирається на перевірюваність факту, прозорість джерела, коректне подання невизначеності та повагу до автономії читача. Достовірне повідомлення про реальну загрозу може обґрунтовано викликати страх; проблемою для якості судження стає маніпулювання фактами, приховування контексту чи створення вигаданих причинно-наслідкових зв’язків.
Різні суспільства, політичні режими й український контекст
Багато класичних експериментів із політичними емоціями проведено у США й інших демократичних країнах. Їхні результати залежать від виборчих інститутів, медіасистем, партійних ідентичностей та історичної ситуації. Перенесення цих закономірностей на Україну потребує окремих українських або належно порівнюваних даних, а також врахування реальних загроз безпеці, досвіду війни, переміщення та громадянської самоорганізації.
Порівняльний огляд Улуґ та співавторів (2026) показує нерівномірне представлення демократичних і авторитарних контекстів. Те саме переживання тривоги може мати різні поведінкові наслідки за умов захищеної свободи участі та за умов високих особистих ризиків публічної дії. Культурні норми вираження гніву, доступність каналів впливу й ставлення до інституцій змінюють результати.
В українському контексті страх за безпеку, обурення від несправедливості, надія на відновлення й ентузіазм громадських ініціатив можуть співіснувати в одному досвіді. Науковий опис цих переживань вимагає репрезентативних вибірок, чіткого періоду спостереження, розрізнення громадських груп та інституційного контексту. У цій статті не робляться твердження про поширеність окремих політичних емоцій серед усіх українців або про підтримку конкретних партій без відповідної емпіричної основи.
Методологія: як дослідники вимірюють політичні емоції
Опитування та шкали
В опитуваннях респондентів запитують про конкретні переживання щодо певної політичної події, діяча або інституції. Необхідно вказувати часовий проміжок, об’єкт емоції, інтенсивність та спосіб добору учасників. Самозвіт залежить від пам’яті, соціальної бажаності, доступного словника емоцій і політичної ситуації. Тому шкала «негативних емоцій» може приховувати різницю між страхом, гнівом, смутком і відразою.
Експерименти
Експериментальні дослідження змінюють емоційний зміст повідомлення або іншу умову й порівнюють наслідки між групами. Рандомізація покращує підстави для причинних висновків, але потрібні перевірка фактичного емоційного впливу, відповідна контрольна умова й поведінковий результат. Викликана під час короткого експерименту емоція не є еквівалентом досвіду тривалої політичної кризи.
Лонгітюдні, порівняльні та цифрові дані
Повторні вимірювання дозволяють розглядати, як емоції, переконання й участь змінюються в часі. Міжкраїнні дослідження потребують перевірки порівнюваності шкал і контексту. Аналіз цифрових публікацій виявляє мовні сигнали емоцій, але за текстом повідомлення не можна безпосередньо встановити суб’єктивні переживання його автора чи всіх читачів.
У систематичному огляді Граф та співавторів значна частина результатів спиралася на самозвіти. Фанк і Лау продемонстрували, що висновок змінюється залежно від того, чи пошук інформації вимірюють словами учасника, чи реальною поведінкою. Це ключовий методологічний урок для всіх досліджень емоцій і громадянської активності.
Що наука встановила, а що залишається відкритим
Добре підтверджено, що страх, гнів, надія та ентузіазм мають різні профілі оцінювання ситуації й можуть бути пов’язані з відмінними формами політичної уваги, суджень та участі. Також підтверджено значущість групової ідентичності, несправедливості й колективної ефективності для пояснення громадянської мобілізації. При цьому величина й напрям зв’язку емоції з поведінкою змінюються залежно від контексту.
Значно слабше встановлено універсальні причинні твердження: що страх неодмінно поліпшує перевірку фактів, гнів завжди спричиняє протест, надія неминуче веде до політичної активності або ентузіазм погіршує критичне мислення. Метааналізи Фанк і Лау та Граф та співавторів виявляють малі або змішані ефекти й нерівномірність вимірюваних наслідків.
Відкриті питання стосуються взаємодії кількох емоцій, тривалих суспільних криз, цифрових інформаційних середовищ, достовірності емоційних самозвітів, подій у недемократичних режимах та перенесення висновків між країнами. Для України окремим науковим завданням є якісні лонгітюдні та репрезентативні дослідження в реальних умовах безпеки й громадянської взаємодії.
Як читати емоційні політичні повідомлення критично
Корисно розділити три питання: яка перевірювана подія сталася, яке почуття виникло і яку саме дію або висновок пропонує джерело. Далі варто з’ясувати, які відомості підтверджують повідомлення, чи описано альтернативні пояснення, кому приписують відповідальність і чи є логічний зв’язок між проблемою та запропонованим рішенням.
За сильного емоційного залучення допомагає повернення до першоджерел, зіставлення незалежних даних і конкретизація власної мети. Страх може підказувати необхідність оцінити ризик, гнів — сигналізувати про важливу норму, надія — підтримувати пошук можливих рішень, ентузіазм — полегшувати співпрацю. Якість громадянського рішення зростає, коли емоційний сигнал поєднується з перевіркою факту, оцінкою наслідків і правом інших людей на мирну незгоду.
Поширені запитання про політичні емоції
Чи є політичні емоції ознакою упередженості?
Емоції беруть участь у звичайному оцінюванні суспільно значущих подій. Упередженість визначають через систематичне викривлення судження чи вибіркове застосування стандартів до фактів, а не за наявністю почуття. Людина може емоційно реагувати на подію й зберігати відкритість до перевіреної інформації.
Чим політичний страх відрізняється від політичної тривоги?
Страх частіше пов’язаний з визначеною загрозою, а тривога — з передчуттям і невизначеністю. У реальних політичних ситуаціях вони часто співіснують, а опитувальні шкали можуть вимірювати їх разом. Важливо дивитися на точне формулювання питань конкретного дослідження.
Чи завжди гнів підвищує політичну участь?
Ні. Для деяких контекстів є експериментальні та опитувальні підтвердження мобілізаційного зв’язку, але участь залежить від доступних дій, соціальних норм, ризиків та віри в результат. Гнів може також супроводжувати відсторонення, конфліктні суперечки або прагнення до мирного відновлення справедливості.
Чим надія відрізняється від ентузіазму?
Надія спрямована на бажаний майбутній результат, можливість якого залишається невизначеною. Ентузіазм відображає активне позитивне залучення до цілі, групи чи події, яка вже викликає схвалення. У конкретній діяльності ці переживання часто поєднуються.
Чи означає сильна політична емоція схильність до насильства?
Окрема емоція не дозволяє зробити такий висновок. Мирна участь, конфронтаційні дії та насильство мають різні поведінкові критерії й залежать від багатьох психологічних, нормативних та інституційних умов.
Чи можна застосовувати дослідження американських виборів до України?
Вони допомагають формулювати гіпотези про увагу, оцінювання ризику та участь. Для висновків про українське суспільство необхідні дані, які враховують українські інституції, воєнний контекст, склад вибірки, мовну порівнюваність вимірювань і реальний період спостереження.
Пов’язані статті
Політична тривога: ризик, увага та оцінювання інформації — дослідження невизначеності, політичних загроз, уваги до повідомлень і перевірки ризику.
Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями — базова наукова карта дисципліни й батьківський вузол J03.
Політична поведінка: як переконання, емоції та соціальний контекст впливають на дії — загальна модель переходу від оцінок до реальної діяльності.
Політична участь: голосування, активізм та інші способи впливу — форми участі, для яких емоційна мотивація є одним із чинників.
Афективна поляризація: неприязнь до політичних опонентів — спеціальний механізм емоційного дистанціювання між таборами.
Колективні емоції у міжгрупових конфліктах: страх, гнів і надія — загальні міжгрупові механізми поза суто політичним контекстом.
Політичне розчарування: втрачені очікування та зміна участі — як невиконані очікування змінюють політичну довіру, емоції та громадянські дії.
Джерела
Brader, T. (2005). Striking a responsive chord: How political ads motivate and persuade voters by appealing to emotions. American Journal of Political Science, 49(2), 388–405. https://doi.org/10.1111/j.0092-5853.2005.00130.x.
Brady, W. J., Wills, J. A., Jost, J. T., Tucker, J. A., & Van Bavel, J. J. (2017). Emotion shapes the diffusion of moralized content in social networks. Proceedings of the National Academy of Sciences, 114(28), 7313–7318. https://doi.org/10.1073/pnas.1618923114.
Cohen-Chen, S., & Pliskin, R. (2025). Hope: The experience and functions of a seemingly-positive group-based emotion. European Review of Social Psychology, 36(1), 35–70. https://doi.org/10.1080/10463283.2024.2347815.
Funck, A. S., & Lau, R. R. (2024). A meta-analytic assessment of the effects of emotions on political information search and decision-making. American Journal of Political Science, 68(3), 891–906. https://doi.org/10.1111/ajps.12819.
Gadarian, S. K., & Brader, T. (2023). Emotion and political psychology. In The Oxford Handbook of Political Psychology (3rd ed., pp. 191–247). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780197541302.013.5.
Graf, E., Donath, J. L., Botes, E., Voracek, M., & Goetz, T. (2024). The associations between discrete emotions and political learning: A cross-disciplinary systematic review and meta-analysis. Educational Psychology Review, 36, 77. https://doi.org/10.1007/s10648-024-09893-y.
Lerner, J. S., & Keltner, D. (2001). Fear, anger, and risk. Journal of Personality and Social Psychology, 81(1), 146–159. https://doi.org/10.1037/0022-3514.81.1.146.
Mason, L. (2023). Political identities. In The Oxford Handbook of Political Psychology (3rd ed.). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780197541302.013.23.
Uluğ, Ö. M., Solak, N., Acar, Y. G., Chayinska, M., Thomas, E. F., & Tausch, N. (2026). The Affect, Context, and Target (ACT) Framework: A systematic and narrative review of emotions and collective action across democratic-authoritarian regimes and tight-loose cultures. Political Psychology. https://doi.org/10.1111/pops.70139.
Uysal, M. S., et al. (2024). Beyond normative and non-normative: A systematic review on predictors of confrontational collective action. British Journal of Social Psychology. https://doi.org/10.1111/bjso.12735.
Valentino, N. A., Brader, T., Groenendyk, E. W., Gregorowicz, K., & Hutchings, V. L. (2011). Election night's alright for fighting: The role of emotions in political participation. The Journal of Politics, 73(1), 156–170. https://doi.org/10.1017/S0022381610000939.
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504.
Webster, S. W., & Albertson, B. (2022). Emotion and politics: Noncognitive psychological biases in public opinion. Annual Review of Political Science, 25. https://doi.org/10.1146/annurev-polisci-051120-105353.