Політичний страх: загрози, невизначеність і суспільні рішення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Політичний страх — це емоційне переживання загрози, пов’язаної з політичними подіями, суспільними конфліктами, рішеннями влади, війною, втратою прав, безпеки чи передбачуваності майбутнього. Його психологічне значення визначається тим, що людина вважає небезпечним, наскільки ймовірними оцінює втрати, чи відчуває контроль над ситуацією та які способи захисту бачить доступними. Політичний страх може змінювати увагу, оцінювання ризику, пошук інформації, довіру до інституцій і готовність брати участь у суспільному житті.
Головне наукове питання полягає в тому, за яких умов переживання загрози приводить до обережності, пошуку захисту, підтримки певних політичних заходів, уникання інформації або громадянської самоорганізації. Результати залежать від типу загрози, попередніх переконань, інституційного середовища та способів вимірювання емоцій. Метааналіз Фанк і Лау показав, що загальні твердження про автоматичне посилення політичного пошуку інформації під впливом тривоги мають слабше емпіричне підтвердження, ніж передбачали окремі впливові теорії.
Що таке політичний страх
Політичний страх виникає тоді, коли загроза пов’язується з колективним життям: фізичною безпекою, державними інституціями, громадянськими правами, економічним порядком, міжгруповими відносинами або політичним майбутнім. Людина може боятися наслідків реальної події, рішення посадовців чи очікуваного розвитку конфлікту. Психологічний об’єкт страху слід називати конкретно: війна, переслідування, втрата доходів або небезпека для родини є різними ситуаціями, що породжують різні практичні питання.
У ширшій системі політичних емоцій страх пов’язаний зі сприйняттям небезпеки та невизначеності. Гнів зазвичай включає оцінку відповідальності за шкоду й несправедливість; надія пов’язана з можливістю сприятливих змін, а ентузіазм — із позитивною мотивацією. Емоції часто співіснують, тому аналіз лише одного відчуття дає неповну картину.
Страх, тривога та сприйняття ризику
Страх переважно має відносно визначений предмет: людина боїться конкретного нападу, заборони, покарання чи іншої події. Тривога частіше означає напружене очікування несприятливого розвитку подій за невизначених обставин. У політико-психологічних дослідженнях ці слова інколи вживають як близькі за значенням, тому коректна інтерпретація потребує перевірки того, що саме вимірював дослідник.
Сприйняття ризику — це судження про ймовірність і можливі наслідки події. Людина може високо оцінювати небезпеку та водночас залишатися спокійною завдяки підготовці, знанням або підтримці. Інша людина може відчувати сильний страх, навіть коли статистична ймовірність події невисока. Висновки про емоцію, отримані лише із запитання про небезпеку, залишаються методологічно обмеженими.
Чи є політичний страх психічним розладом
Політичний страх описує реакцію на суспільно значущу загрозу та не є окремим психіатричним діагнозом. Переживання через війну, політичну нестабільність або можливе порушення прав можуть бути зрозумілими реакціями на обставини. Діагностика тривожних розладів спирається на встановлені критерії, тривалість проявів, ступінь порушення повсякденного функціонування й професійну оцінку. Політичні переконання, критика влади та громадянська активність не слугують діагностичними ознаками.
Які загрози породжують політичний страх
Війна, тероризм і фізична небезпека
Безпосередній досвід бойових дій, обстрілів, нападу чи переслідування створює об’єктивні підстави для захисної поведінки. Страх може виникати також через відомості про небезпеку для близьких або повідомлення про події, які зачіпають групу, до якої належить людина. Саме тому дослідження мають розрізняти фактичний досвід, сприйняту ймовірність небезпеки та емоційний стан.
Гадді, Фельдман, Тейбер і Лагав вивчали реакції американців на загрозу тероризму та підтримку антитерористичної політики. Їхня праця показала важливість розмежування особистої тривоги і загального сприйняття загрози. Висновки дослідження стосуються конкретного американського політичного середовища; вони не визначають автоматично реакції населення країни, що переживає повномасштабну війну.
Економічна, соціальна та статусна небезпека
Політичне занепокоєння може виникати через ризик безробіття, скорочення соціальних гарантій, інфляцію, нерівний доступ до ресурсів або втрату передбачуваних умов життя. Для частини громадян особливо значущими є зміни соціального становища, захисту прав або можливості впливати на державні рішення. Такі ризики мають матеріальні та символічні складові, що нерідко поєднуються.
У дослідженні Конвея, яке охопило 84 677 учасників із 59 країн, сприйнята реалістична загроза статистично передбачала більшу підтримку автократичного правління. Сила зв’язку варіювалася між країнами та ідеологічними групами. Важливо, що дослідження повідомляє про статистичні зв’язки, а не доводить, що сама емоція страху спричинила підтримку автократії в кожного учасника.
Символічні загрози, ідентичність та культурні зміни
Поняття символічної загрози стосується переконання, що цінності, норми, мова, традиції або колективна ідентичність можуть зазнати втрат. Реакція на ці питання залежить від досвіду групи, характеру політичного конфлікту та достовірності повідомлень. Сприйнята загроза може бути предметом щирого переживання, але її фактичні підстави потребують самостійної перевірки.
Одна й та сама суспільна подія має різні значення для людей із різними життєвими обставинами. Політична належність, особисті зв’язки, досвід дискримінації, переміщення або втрати близьких можуть впливати на оцінку ситуації. Наукове пояснення повинно досліджувати ці відмінності, уникаючи оцінювання громадян за належністю до конкретної групи.
Невизначеність дій влади та інституцій
Коли політичні рішення змінюються без зрозумілих пояснень, виникає непевність щодо правил, доступних гарантій та відповідальності посадовців. Така непевність здатна підтримувати страх навіть за відсутності нової небезпечної події. На емоційний стан впливають зрозумілість процедур, доступність інформації, досвід попередніх криз і довіра до тих, хто повідомляє про ризики.
Питання прозорості має особливе значення, коли суспільству доводиться порівнювати витрати різних альтернатив. Тема індивідуального оцінювання складних рішень докладніше розкрита у статті «Політичні рішення».
Як працює психологічний механізм страху
Реакція на загрозу включає оцінювання ймовірності втрати, її значущості, можливості контролю та очікуваних наслідків власної дії. Ці оцінки формуються завдяки особистому досвіду, соціальному навчанню, спогадам про подібні події, медіаповідомленням і міжособистісним розмовам. Емоційне переживання потім впливає на те, які повідомлення привертатимуть увагу і які можливі рішення виглядатимуть прийнятними.
Важливий зворотний зв’язок: нова інформація може змінювати сприйняття загрози; після цього змінюється емоційна реакція, а разом із нею — спосіб подальшого пошуку інформації. Цикл може підтримувати здатність адаптуватися до змін, а в умовах інформаційного перевантаження — посилювати відчуття невизначеності.
Роль контролю, визначеності та передбачуваності
Лернер і Келтнер показали, що страх і гнів можуть по-різному впливати на оцінювання ризику. У досліджених умовах страх був пов’язаний із песимістичнішими оцінками небезпеки, а гнів — з оптимістичнішими судженнями й більшою готовністю ризикувати. Одне з пояснень полягає в тому, що страх супроводжується нижчим відчуттям контролю та визначеності.
Цей результат має теоретичну цінність, але його не можна перетворювати на універсальний прогноз голосування чи громадянської участі. Політична дія залежить також від законодавства, наявності організацій, можливих санкцій, групової підтримки та реального досвіду небезпеки.
Пам’ять, доступність прикладів і вибіркова увага
Яскраві приклади небезпечних подій легше привертають увагу, ніж статистичні описи, але запам’ятовуваність події не тотожна її ймовірності. Людина може приділяти багато уваги рідкісній події, якщо вона має сильну емоційну форму, або недостатньо враховувати менш помітний системний ризик. Якість політичного судження залежить від доступності повного контексту.
У дослідженні Гадеріан і Альбертсон тривога щодо імміграції була пов’язана з підвищеною увагою до загрозливих повідомлень, їх кращим запам’ятовуванням і більшою згодою з ними. Отже, посилений інформаційний пошук може супроводжуватися вибірковістю, а не лише відкритістю до різних поглядів.
Політичний страх і пошук інформації
Теорія афективного інтелекту описує можливість переходу від звичних політичних орієнтирів до уважнішого аналізу нових обставин під впливом тривоги. Брейдер експериментально вивчав, як емоційне оформлення політичної реклами впливає на увагу та політичні реакції. Ця дослідницька традиція пояснює, чому емоційні повідомлення стали предметом систематичного аналізу.
Новіші результати істотно уточнюють загальну картину. Фанк і Лау узагальнили наявні дослідження та виявили слабкі, хоч статистично надійні зв’язки окремих емоцій із самозвітом про пошук інформації. Коли ж пошук вимірювали через поведінку, надійного зв’язку тривоги чи ентузіазму з ним не виявили. Також знайшли мало переконливих доказів, що емоції стабільно змінюють співвідношення евристичних та доказових критеріїв ухвалення політичних рішень.
Чому більше новин не завжди означає кращу обізнаність
Читання великої кількості повідомлень може розширювати доступ до фактів, однак важливими залишаються якість джерел, різноманітність змісту й можливість перевірити твердження. Висока частота перегляду загрозливих новин іноді створює відчуття постійної близькості небезпеки. Для наукового аналізу потрібно вимірювати точність знань і реальні інформаційні дії, а не лише час у стрічці новин.
Водночас людина може свідомо обмежувати медіаспоживання для збереження працездатності та емоційної рівноваги. Уникання частини новин не доводить політичної байдужості. Під час реальної небезпеки окремої уваги потребує збереження доступу до офіційних повідомлень, які мають безпосереднє значення для безпеки.
Політичні упередження та інтерпретація доказів
Огляд партійних упереджень у політичному судженні описує вплив належності до політичної групи на відбір та оцінювання відомостей. Ці механізми можуть взаємодіяти зі страхом: людина приділятиме більше уваги загрозі, проте тлумачитиме отримані факти через уже наявні переконання. Щоб встановити власний ефект страху, дослідник має врахувати ідентичність і попередні установки.
Страх, політичні рішення та ставлення до ризику
Під час небезпеки змінюється вага критеріїв вибору. Безпека, швидкість реакції, надійність виконавців і здатність контролювати наслідки можуть ставати важливішими за інші цілі. Однак із самої сили страху неможливо вивести підтримку конкретної програми чи політичного лідера. Люди по-різному визначають причини загрози та способи її подолання.
Для оцінювання політичної альтернативи потрібно відділити чотири питання: чи існує небезпека; наскільки вона ймовірна; чи дієвий запропонований захід; які права, ресурси й можливості він зачіпає. Емоційна реакція сигналізує про важливість питання, тоді як відповідь щодо політичного рішення потребує перевірених даних, правової оцінки та врахування побічних наслідків.
Чи завжди страх підсилює авторитарні погляди
Впливовий огляд Джоста та співавторів виявляв статистичні зв’язки між певними показниками загрози та консервативними установками у досліджуваних вибірках. Проте ідеологічні категорії та їхній зміст відрізняються між суспільствами й періодами історії; емоційні та політичні змінні потребують точного розмежування.
Порівняння 59 країн продемонструвало зв’язок реалістичних загроз із підтримкою автократії серед людей різних ідеологічних орієнтацій, із відмінними розмірами ефектів. Це свідчить про контекстність зв’язку. Кореляція не доводить, що посилення страху саме спричинило зміну поглядів, і не дозволяє ототожнювати занепокоєного громадянина з прихильником будь-якої ідеології.
Підтримка безпеки та ставлення до громадянських свобод
За умов терористичної загрози або військового конфлікту частина громадян переоцінює співвідношення безпеки, свободи та повноважень держави. У праці Гадді та співавторів особиста тривога й сприйняття загрози мали різні зв’язки з підтримкою заходів протидії тероризму. Такий результат спонукає окремо вимірювати емоцію, оцінку політичної ситуації та ставлення до конкретного рішення.
Правомірність обмежень визначається відповідним правовим порядком, а результативність — доказами щодо конкретного заходу. Психологія досліджує, як громадяни оцінюють необхідність, пропорційність, довіру до виконавців та можливість громадського контролю. Вона не замінює юридичної експертизи.
Політичний страх, підтримка лідерів і довіра
Кризові події можуть збільшувати очікування, що держава діятиме послідовно та захищатиме населення. Проте підтримка інституцій, підтримка окремих посадовців, довіра до повідомлень та схвалення конкретних рішень — різні психологічні показники. Людина може підтримувати необхідні безпекові заходи та одночасно критикувати спосіб їх упровадження.
Дослідження суспільної реакції на кризи наголошують, що сприйнята загроза й тривога можуть мати відмінні наслідки для оцінювання лідерів. У висновках потрібно враховувати час опитування, реальну поведінку інституцій і попередній рівень довіри. Для громадянина важливими лишаються зрозумілі правила ухвалення рішень, відкриті дані та підзвітність.
Коли довіра допомагає зменшувати невизначеність
Зрозумілі повідомлення про підтверджені факти та межі знання дають змогу будувати реалістичні очікування. Регулярні пояснення рішень, доступність практичних інструкцій і виправлення помилок можуть підтримувати відчуття передбачуваності. Це не означає, що довіра вимагає некритичного ставлення до держави; здатність перевіряти інформацію та вимагати обґрунтувань є частиною відповідального громадянського процесу.
Страх, гнів та участь у колективних діях
Страх і гнів можуть виникати через ту саму політичну подію, але опираються на різні оцінки. Страх частіше стосується можливої втрати та невизначеності, тоді як гнів пов’язаний зі сприйнятою відповідальністю за шкоду й несправедливістю. Лернер і Келтнер продемонстрували, що ці емоції можуть по-різному змінювати ставлення до ризику.
Васілопулос, Маркус, Валентіно й Фуко досліджували реакції на терористичні атаки в Парижі 2015 року: гнів був пов’язаний із більшою підтримкою французької крайньої правиці, а страх — з меншою. Це конкретний приклад того, як різні неприємні емоції мають неоднакові політичні наслідки. Висновки стосуються цієї події, країни та виборчого контексту.
Чому загроза іноді спонукає до самоорганізації
Колективна участь залежить від того, чи відчуває людина підтримку групи, чи вважає спільні дії дієвими, який ризик участі передбачає і яких змін прагне. Метааналіз ван Зомерена, Постмеса та Спірса виокремив групову ідентичність, сприйняту несправедливість та колективну ефективність як важливі психологічні механізми участі.
Люди, які відчувають сильну загрозу, можуть обирати різні форми поведінки: дбати про сім’ю, долучатися до волонтерства, підтримувати громадські ініціативи або тимчасово відкладати політичну активність. Наявність страху сама собою не визначає громадянську позицію. Мирні протести, громадська допомога, виборча участь і насильницькі дії потребують різних визначень та пояснень.
Чим страх відрізняється від агресії
Загрозу можна сприймати гостро й водночас обирати обережну, мирну або суто захисну поведінку. Агресивні дії мають окремі чинники — норми групи, доступні засоби, оцінку дозволеності насильства, роль керівників та історію конфлікту. Немає наукових підстав описувати страх, політичну незгоду або участь у законному протесті як автоматичні ознаки насильницької радикалізації.
Страх смерті, захист світогляду і наукова дискусія
Теорія управління страхом смерті припускає, що нагадування про смертність можуть посилювати захист культурних переконань, групової належності та значущих символів. Історично на основі цієї теорії будували пояснення деяких політичних реакцій після криз і терористичних атак.
Водночас узагальнення цієї літератури є предметом методологічних суперечок. Спроби відтворити класичні результати не підтвердили частини раніше описаних ефектів. Тому нагадування про смерть не дає надійного універсального прогнозу політичного вибору. Потрібно розмежовувати пояснювальну модель, окремі позитивні експерименти та перевірку їхньої відтворюваності.
Політичний страх в Україні під час війни
Повномасштабна російська агресія проти України створює реальні загрози життю, житлу, доходам, правам і соціальним зв’язкам. Дослідження страху в таких умовах мають враховувати різний досвід обстрілів, окупації, вимушеного переміщення, втрат, розлуки із сім’єю та доступності підтримки. Психологічна реакція на безпосередню небезпеку відрізняється від реакції на абстрактний експериментальний сценарій.
У дослідженні Гоха, Пондорфера та Школи аналізували зв’язок об’єктивного й суб’єктивного воєнного досвіду із соціальним капіталом в Україні. Автори виявили, що об’єктивно зареєстровані насильницькі події були пов’язані зі зниженням просоціальності й інституційної довіри, тоді як суб’єктивний воєнний досвід позитивно корелював із просоціальною поведінкою та негативно — з інституційною довірою. Це показує, чому фактичний вплив подій та особисте переживання потрібно вимірювати окремо.
Загальні висновки про українське суспільство вимагають обережного тлумачення вибірок. Частина населення може перебувати за кордоном, у районах підвищеної небезпеки або бути недоступною для стандартних опитувань. Дата збору відповідей, спосіб зв’язку з учасниками, географічне охоплення та формулювання запитань суттєво впливають на результати.
Безпека, солідарність і довіра можуть змінюватися по-різному
Особиста готовність допомагати іншим не тотожна довірі до політичних інституцій. Людина може активно підтримувати спільноту та водночас критично оцінювати державні рішення. Сила страху також не дає змоги прогнозувати громадянську поведінку без розуміння реальних обставин. Публічні твердження про те, як «українці реагують на страх», слід прив’язувати до конкретних емпіричних даних, часу й досліджених груп.
Для українського контексту особливо важливо розрізняти достовірне попередження про небезпеку та повідомлення, що перебільшує або вигадує загрозу. Громадська інформація має зберігати доступ до перевірених каналів безпеки й водночас дозволяти обговорювати наслідки політичних рішень.
Як науковці вимірюють політичний страх
Опитування можуть прямо запитувати про страх щодо конкретної події, окремо вимірювати тривогу, очікувану ймовірність негативного сценарію, відчуття контролю та ставлення до можливих рішень. В одних дослідженнях учасники повідомляють про поточне переживання, в інших — оцінюють звичну реакцію або згадують емоцію в минулому. Це різні показники.
Експерименти дозволяють оцінити вплив певного повідомлення чи ситуативного стимулу за досліджуваних умов. Панельні опитування простежують зміни в тих самих людей, а міжнародні порівняння допомагають виявити залежність закономірностей від політичних інституцій і культури. Для сильного висновку корисно зіставляти результати різних методів.
Кореляція, причинність та зворотний вплив
Якщо люди, які сильніше бояться певної загрози, частіше підтримують конкретну політику, це ще не доводить, що страх спричинив їхній вибір. Попередні переконання, джерела новин, умови життя та безпосередній досвід могли одночасно впливати на обидві змінні. Можливий і зворотний зв’язок: ставлення до політичних інституцій впливає на те, наскільки безпечною людина вважає ситуацію.
Причинний висновок потребує належного дизайну та врахування альтернативних пояснень. Результати короткого експерименту з емоційною рекламою не можна без перевірки переносити на тривалу війну або багаторічний досвід політичної нестабільності.
Чому різні дослідження дають різні результати
Розбіжності можуть виникати через неоднакове визначення страху й тривоги, різні загрози, способи формулювання питань, нерепрезентативні вибірки та відмінність між заявленим наміром і реальною поведінкою. Метааналіз Фанк і Лау особливо виразно демонструє різницю між самозвітом і спостережуваним інформаційним пошуком.
Міжкультурне дослідження також вимагає перевірки того, чи однаково учасники різних країн розуміють емоційні та політичні терміни. Інакше кількісні порівняння можуть відображати мовні або вимірювальні відмінності, а не реальні відмінності психологічних механізмів.
Практичне значення для громадян і публічної комунікації
Для обдуманого суспільного рішення корисно розділяти емоційну реакцію, фактичні підстави загрози та можливі дії. Відчуття небезпеки привертає увагу до важливого питання. Далі потрібно визначити, яку подію описано, що відомо достеменно, яка інформація є прогнозом, які джерела незалежно підтверджують твердження та які наслідки матиме запропонований захід.
Під час оцінювання політичних повідомлень варто звертати увагу на конкретність фактів, зрозумілість ризиків, часові межі та доступність практичних інструкцій. Повідомлення, у якому названо реальну загрозу та способи захисту, виконує інше завдання, ніж повідомлення, що закликає підтримати політичну позицію через неперевірені страхітливі сценарії.
Для державних інституцій і медіа значення мають точні повідомлення, своєчасне виправлення помилок, прозорість критеріїв ухвалення рішень і можливість незалежної перевірки. У ситуації фізичної небезпеки пріоритетом залишаються офіційні попередження та практичні заходи безпеки. Загальні поради щодо критичного мислення не замінюють таких повідомлень.
Підтримка здатності до суспільної дії
Людині легше оцінювати доступні способи участі, коли вона розуміє мету дії, її можливі наслідки, правові умови та наявну соціальну підтримку. Громадянська активність може включати волонтерство, участь у місцевих ініціативах, звернення до відповідальних інституцій та інші законні форми впливу. Ступінь залученості залежить від життєвих обставин, ресурсів і потреб безпеки.
Політична психологія досліджує, як підтримувати обґрунтованість суджень і спроможність до дії в умовах загроз. Вона не задає громадянам єдину належну емоцію або політичну позицію.
Поширені запитання
Чи означає політичний страх, що людина підтримуватиме авторитарну владу?
Ні. У міжнародних дослідженнях виявлено статистичні зв’язки певних сприйнятих загроз із підтримкою автократії, але ефекти залежать від країни, групи та типу загрози. Для прогнозування окремого політичного вибору цього недостатньо.
Чим політичний страх відрізняється від політичної тривоги?
Страх зазвичай стосується визначенішої небезпеки, а тривога — очікування невизначеного негативного розвитку подій. Дослідники іноді використовують ці назви разом, тому необхідно дивитися на фактичні запитання та шкали.
Чи змушує страх уважніше читати політичні новини?
У частині експериментів він посилював увагу до інформації, насамперед до загрозливих повідомлень. Водночас метааналіз не виявив надійного загального зв’язку тривоги з об’єктивно виміряним пошуком. Відповідь залежить від умов і способу вимірювання.
Чи завжди страх веде до пасивності?
Ні. Страх може супроводжувати обережність, уникання ризиків, пошук захисту або колективну самоорганізацію. Поведінковий результат залежить від очікуваної ефективності дій, групової підтримки, доступних ресурсів і реальних ризиків.
Чи однаково діють страх і гнів?
Ні. У низці досліджень страх пов’язаний з оцінкою невизначеності, тоді як гнів — зі сприйнятою відповідальністю за шкоду та вищою готовністю ризикувати. Політичні наслідки обох емоцій залежать від конкретного контексту.
Чи є страх через війну ознакою психічного захворювання?
Переживання страху перед реальною небезпекою саме собою не встановлює клінічного діагнозу. Якщо симптоми істотно порушують повсякденне функціонування, потрібна професійна оцінка з урахуванням відповідних критеріїв та обставин.
Чи можна використовувати результати досліджень зі США для України?
Американські дослідження допомагають формулювати гіпотези, проте кількісні ефекти та політичні наслідки необхідно перевіряти з урахуванням українського воєнного, інституційного й культурного контексту. Міжнародні порівняння та спеціалізовані українські дослідження мають особливе значення.
Висновок
Політичний страх — це емоційне оцінювання загроз, від якого можуть залежати увага до інформації, судження про ризик, довіра, підтримка суспільних рішень і готовність до дії. Його наслідки виникають через взаємодію предмета загрози, відчуття контролю, попередніх переконань, групових зв’язків та інституційних умов. Доказова база підтверджує важливість цих взаємодій і водночас обмежує універсальні пояснення, за якими будь-який страх породжує один тип політичної поведінки.
Науковий аналіз починається з чіткого розмежування реальної загрози, її суб’єктивної оцінки, емоційного переживання та конкретного політичного рішення. Цей підхід допомагає точніше розуміти громадянську поведінку й відповідальніше обговорювати суспільні ризики.
Пов’язані статті
Політичні емоції: страх, гнів, надія та ентузіазм — загальний огляд емоційної гілки та розрізнення основних політичних емоцій.
Політичні рішення: як люди оцінюють складні суспільні альтернативи — способи оцінювання суспільних альтернатив, ризиків та очікуваних наслідків.
Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями — системний вступ до політичної психології, політичного пізнання та громадянської поведінки.
Зв’язок переживання загрози зі спроможністю діяти разом пояснює стаття «Колективна політична ефективність: віра в силу спільних дій»: вона висвітлює групові очікування, надію й інституційні умови громадянської дії.
Джерела
Brader, T. (2005). Striking a Responsive Chord: How Political Ads Motivate and Persuade Voters by Appealing to Emotions. American Journal of Political Science, 49(2), 388–405. DOI.
Conway, L. G., III. (2026; перша онлайн-публікація 2025). Authoritarianism and Threat in 59 Nations. Journal of Personality, 94(2), 226–236. DOI.
Ditto, P. H., Celniker, J. B., Spitz Siddiqi, S., Güngör, M., & Relihan, D. P. (2025). Partisan Bias in Political Judgment. Annual Review of Psychology, 76, 717–740. DOI.
Funck, A. S., & Lau, R. R. (2024; перша онлайн-публікація 2023). A Meta-Analytic Assessment of the Effects of Emotions on Political Information Search and Decision-Making. American Journal of Political Science, 68(3), 891–906. DOI.
Gadarian, S. K., & Albertson, B. (2014). Anxiety, Immigration, and the Search for Information. Political Psychology, 35(2), 133–164. DOI.
Hoch, G., Pondorfer, A., & Shkola, V. (2025). Conflict and Social Capital: Evidence from the Russian War against Ukraine. Journal of Comparative Economics, 53(2), 461–471. DOI.
Huddy, L., Feldman, S., Taber, C., & Lahav, G. (2005). Threat, Anxiety, and Support of Antiterrorism Policies. American Journal of Political Science, 49(3), 593–608. DOI.
Jost, J. T., Glaser, J., Kruglanski, A. W., & Sulloway, F. J. (2003). Political Conservatism as Motivated Social Cognition. Psychological Bulletin, 129(3), 339–375. DOI.
Lerner, J. S., & Keltner, D. (2001). Fear, Anger, and Risk. Journal of Personality and Social Psychology, 81(1), 146–159. PubMed.
Treger, S., Benau, E. M., & Timko, C. A. (2023). Not So Terrifying after All? A Set of Failed Replications of the Mortality Salience Effects of Terror Management Theory. PLOS ONE. DOI.
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an Integrative Social Identity Model of Collective Action: A Quantitative Research Synthesis of Three Socio-Psychological Perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. DOI.
Vasilopoulos, P., Marcus, G. E., Valentino, N. A., & Foucault, M. (2019; перша онлайн-публікація 2018). Fear, Anger, and Voting for the Far Right: Evidence from the November 13, 2015 Paris Terror Attacks. Political Psychology, 40(4), 679–704. DOI.