Афективна поляризація: неприязнь до політичних опонентів
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Афективна поляризація — це посилення емоційної прихильності до власного політичного табору й неприязні, недовіри або соціальної дистанції щодо прихильників політичних опонентів. Її предметом є ставлення людей до інших людей за ознакою політичної належності. Вона може виникати навіть тоді, коли розходження в конкретних політичних програмах залишаються відносно невеликими. Тому для розуміння політичного конфлікту важливо з'ясувати не тільки те, про що сперечаються громадяни, а й те, як вони сприймають особистість, моральні якості та наміри тих, хто підтримує інший табір.
Поняття має власну дослідницьку традицію в політичній психології. Сучасні огляди розглядають афективну поляризацію як багатовимірне явище, у якому поєднуються групова ідентифікація, емоційне оцінювання, стереотипи, соціальна відстань і поведінкові наслідки. Водночас різні методи дослідження вимірюють різні його сторони; сильна емоція у відповідь на політичну подію ще не дає підстав робити висновок про стійку неприязнь до всіх опонентів. Ієнґар та співавтори, 2019; Дракман та співавтори, 2026.
Що означає афективна поляризація
Слово «афективна» в цьому понятті позначає емоційно-оцінний компонент політичних відносин. Дослідники вивчають, наскільки позитивно людина ставиться до своєї політичної групи та наскільки негативно — до інших груп. У двопартійній системі це часто описують як розрив між симпатією до «своїх» і антипатією до «чужих». У багатопартійній системі ставлення до кожної партії й до її виборців може бути різним: людина здатна відчувати спорідненість з одними опонентами, байдужість до інших і виразну неприязнь до третьої сили.
Політичний опонент тут означає людину, партію або групу, що підтримує інші політичні позиції. Для наукового аналізу потрібно уточнювати, кого саме оцінює респондент: політичного лідера, організацію, активістів чи звичайних співгромадян. Неприязнь до конкретного політика й небажання жити поруч із виборцем певної партії є пов'язаними, але відмінними показниками. Дракман та співавтори, 2026.
Афективна поляризація має два поширені компоненти. Перший — внутрішньогрупова прихильність, коли представників свого табору сприймають тепліше, надійніше й морально ближче. Другий — міжгрупова неприязнь, коли прихильникам іншого табору приписують небажані риси, ставляться до них із підозрою або уникають контактів. Ці компоненти можуть змінюватися незалежно, тому зміцнення позитивних почуттів до своєї групи не завжди означає таке саме зростання ворожості до інших.
Як поняття виникло в політичній психології
Наукове вивчення політичної прихильності спирається на дослідження соціальної ідентичності, міжгрупових відносин і партійної ідентифікації. У цій традиції політична належність поступово постала як частина соціального «ми»: символи, назви партій, сімейна історія, коло спілкування й уявлення про справедливий суспільний лад надають політичним позиціям особистісного значення.
У сучасній літературі поняття особливо поширилося завдяки дослідженням американської партійної конкуренції, які виявили, що виборці можуть дедалі негативніше оцінювати прихильників іншої партії навіть без порівнянного збільшення відстані за всіма політичними питаннями. Огляд Шанто Ієнґара та співавторів систематизував джерела цієї неприязні, прояви в соціальній поведінці та питання про демократичні наслідки. Ієнґар та співавтори, 2019.
Подальші порівняльні дослідження показали, що емоційне протистояння політичних таборів не обмежується США. Однак механізми, інтенсивність і доступні для вимірювання групові межі залежать від виборчої системи, партійного середовища й історичного контексту. Рейлян, 2020; Ваґнер, 2021.
Афективна, ідеологічна, політична й групова поляризація: у чому різниця
Афективна поляризація описує почуття й оцінки щодо носіїв інших політичних ідентичностей. Ідеологічна поляризація стосується відстані між політичними позиціями: наприклад, між поглядами на перерозподіл ресурсів, державні повноваження або суспільні норми. Двоє громадян можуть мати суттєві програмні розбіжності та водночас зберігати взаємну повагу. Інші люди можуть погоджуватися щодо багатьох конкретних рішень, але недовіряти одне одному через партійний ярлик.
Політична поляризація — ширше поняття, що охоплює різні види дистанції, розмежування та конфлікту в політиці. Відмінності можуть спостерігатися між громадянами, партіями, елітами, регіонами чи інформаційними середовищами. Афективний вимір становить одну з її складових, і його доцільно оцінювати разом із рівнем фактичних програмних відмінностей та інституційними умовами.
Групова поляризація має інше точне значення: після обговорення у відносно однодумній групі її учасники іноді зміщуються до більш виразної версії початково переважної позиції. Цей процес може посилювати політичні судження, але сам по собі не вимірює ставлення до виборців іншого табору. Також потрібно відокремлювати афективну поляризацію від міжгрупового конфлікту: негативні емоції здатні супроводжувати конфлікт, однак наявність суперечності інтересів не визначає автоматично її емоційної інтенсивності.
Психологічний механізм: від політичної належності до ставлення до людей
Політична ідентичність і межа «свої — чужі»
Коли політична група стає важливою частиною самовизначення, людина починає розпізнавати події через їхній вплив на «нас». Перемога кандидата відчувається як груповий успіх, критика партії — як зачіпання близьких цінностей, а позиція опонента — як сигнал його належності до іншого морального чи культурного середовища. Таке сприйняття пов'язує політичні факти з потребами належності, визнання й передбачуваності.
Соціальна група підтримується не лише реальними контактами. Вона може існувати як уявлена спільність людей, яких громадянин особисто не знає. Чим сильніше людина ототожнює власну біографію з політичною групою, тим імовірніше, що образ цієї групи впливатиме на її оцінки людей. Проте інтенсивність ідентифікації та неприязнь до інших потрібно вимірювати окремо.
Вмотивоване оцінювання інформації
Політичні повідомлення часто приходять із позначкою джерела: назвою партії, медіа або політичного лідера. Однакова за змістом пропозиція може оцінюватися по-різному залежно від того, хто її висловив. Людина іноді швидше помічає аргументи, що підтверджують позицію її групи, ретельніше перевіряє твердження опонентів або приписує «своїм» добрі наміри в неоднозначній ситуації.
Ці процеси не роблять будь-яку політичну оцінку хибною. Аргументи справді можуть відрізнятися за якістю, а політичні актори — за поведінкою та відповідальністю. Наукове питання полягає в тому, яку частку оцінювання пояснює зміст доказів, а яку — впізнавання групового маркера. Ієнґар та співавтори, 2019.
Стереотипи, моральні уявлення та приписування намірів
В умовах сильного міжгрупового поділу політичному ярлику можуть приписувати готовий психологічний портрет. Окремі вчинки помітних представників табору починають сприйматися як характерні для всіх його прихильників. Так формується узагальнення: «вони всі ненадійні», «вони хочуть завдати нам шкоди» або «з ними неможливо домовитися». Саме такі узагальнення перетворюють політичну суперечку на оцінювання особистих якостей незнайомих людей.
Стереотип може спрощувати орієнтацію в складному середовищі, але нерідко стирає відмінності всередині груп. Моральне засудження конкретних дій залишається окремим питанням від приписування однакової моральної сутності всім людям із певною політичною ідентичністю. Наукове поняття політичного сектантства описує поєднання дистанціювання від «інших», неприязні та морального протиставлення. Фінкель та співавтори, 2020.
Емоції загрози й очікування ворожості
Страх, гнів, відраза, образа й тривога здатні брати участь у політичному оцінюванні, але мають різні психологічні функції. Страх посилює увагу до можливих загроз, гнів може активізувати протистояння, а відраза — бажання дистанціюватися. Відносини погіршуються, коли люди очікують від іншого табору ворожих намірів і відповідно змінюють власну поведінку. Невдалий контакт у такому разі може здаватися підтвердженням початкового очікування.
Міжгрупова тривога допомагає пояснити, чому навіть формально мирне спілкування інколи переживається як ризиковане. Водночас особистий досвід справжніх погроз, переслідування чи насильства потребує окремого фактичного аналізу. Обґрунтована реакція на загрозу й стійке узагальнення про всіх прихильників інакшої партії можуть співіснувати, але є різними дослідницькими об'єктами.
Чому афективна поляризація посилюється
Систематичний огляд Мануеля Йозефа Коґеля та Айдара Зіннатулліна охопив 135 рецензованих досліджень за 2012–2025 роки. Автори згрупували досліджувані чинники в п'ять великих сімейств: психологічні процеси; медіа та інформаційне середовище; ідентичність і групові відносини; інституційні особливості; соціально-економічні чинники. Найбільша кількість публікацій аналізувала психологічні та інформаційні пояснення, тоді як інституційні й соціально-економічні механізми залишаються менш повно дослідженими. Коґель і Зіннатуллін, 2026.
Ця класифікація не означає, що всі фактори однаково впливові, а кожен із них обов'язково породжує ворожість. Механізми взаємодіють. Наприклад, сильна політична ідентичність може підвищувати увагу до конфліктних повідомлень, а інституційна конкуренція визначає, чи часто групи зустрічаються як суперники з нульовою сумою.
Партійні сигнали та поведінка політичних еліт
Політичні діячі задають спосіб опису конфлікту. Якщо партії зображають суперників як людей із принципово небезпечними намірами, виборці отримують готовий емоційний сценарій. Якщо лідери визнають легітимність опозиції та пояснюють зміст компромісу, це може змінювати сприйняття політичної конкуренції. Дослідження мають розділяти вплив риторики, справжніх політичних дій та вже наявних настроїв аудиторії: еліти реагують на своїх виборців так само, як і впливають на них.
Медіа, соціальні мережі й вибіркові інформаційні потоки
Інформаційні платформи роблять помітними емоційно насичені повідомлення, конфліктні фрагменти дискусій і висловлювання найбільш активних учасників. Якщо людина частіше бачить крайню поведінку опонентів, її уявлення про типовий склад іншого табору може спотворюватися. Добір джерел під власні інтереси, поширення образливих прикладів та алгоритмічне ранжування здатні діяти разом.
Водночас твердження «соціальні мережі є головною причиною поляризації» значно сильніше, ніж дозволяють зробити висновок окремі кореляції. Політична неприязнь може зумовлювати вибір медіа, а медіаспоживання — підсилювати уже наявні емоції. Для відокремлення цих напрямів потрібні експерименти, тривалі спостереження і порівняння різних середовищ. Коґель і Зіннатуллін, 2026.
Соціальне оточення та збіг кількох ідентичностей
Політичні поділи іноді збігаються з відмінностями за регіоном, освітою, релігійною традицією, способом життя або колом спілкування. Тоді партійний знак повідомляє співрозмовникові нібито про цілий набір інших рис. Чим менше повсякденних зв'язків перетинають політичну межу, тим легше груповий образ витісняє досвід спілкування з конкретними людьми.
У реальних суспільствах політичні ідентичності можуть, навпаки, перехрещуватися: люди з різними партійними симпатіями працюють разом, належать до однієї професійної спільноти, волонтерять або поділяють важливі громадянські цінності. Такі перехресні зв'язки створюють додаткові можливості бачити в іншій людині більше, ніж одну політичну категорію. Це потенційний захисний механізм, ефективність якого залежить від умов контакту.
Політичні інститути та правила конкуренції
Двопартійна конкуренція створює одну помітну межу, тоді як у багатопартійній системі виникає мережа неоднакових відносин між кількома таборами. Коаліційні можливості, характер виборчих кампаній, довіра до процедур і стабільність партійних ідентичностей впливають на те, хто стає найпомітнішим «чужим». Порівняльна робота Маркуса Ваґнера охопила 51 країну та 166 виборів і запропонувала способи оцінювати емоційний поділ у багатопартійному середовищі. Ваґнер, 2021.
Як вимірюють афективну поляризацію
Шкали симпатії та емоційної температури
Один із найпоширеніших методів просить респондентів оцінити, наскільки тепло чи холодно вони ставляться до своєї політичної групи та до груп опонентів. Різниця між цими оцінками може слугувати показником емоційної дистанції. Її інтерпретація залежить від того, чи оцінюють люди партію, лідера, активістів або пересічних виборців, а також від способу опитування. Дракман та співавтори, 2026.
У багатопартійних країнах проста різниця між однією «своєю» й однією «чужою» партією може спотворити картину. Важливо враховувати, наскільки близькими чи далекими респондентові є всі значущі політичні сили, а також які саме партії він сприймає як реальних опонентів. Високий показник у двох країнах, отриманий за різними схемами, не гарантує однакового соціального змісту.
Соціальна дистанція та очікувана поведінка
Інший напрям оцінює готовність дружити, працювати, жити поруч або підтримувати родинні зв'язки з політичними опонентами. Іноді застосовують завдання щодо вибору партнера по роботі, кандидата на посаду чи людини, якій можна довірити ресурс. Такі показники наближають дослідження до поведінкових наслідків, але відповіді на уявні ситуації не є автоматичним доказом реальної дискримінації.
Міжгрупова довіра пов'язана з очікуваннями надійності, справедливості й готовності іншої групи дотримуватися правил. Низький рівень довіри може супроводжувати афективну неприязнь; однак дослідник має перевірити, чи йдеться про емоцію, оцінку реального ризику чи попередній досвід взаємодії.
Стереотипи, знецінення та уявлення про погляди інших
Опитування можуть просити описати моральні якості опонентів, оцінити поширеність радикальних переконань у чужій групі або передбачити, чи поважатимуть опоненти демократичні правила. Ці показники допомагають дослідити стереотипізацію й помилкові уявлення, але не всі вони вимірюють одне й те саме. Людина може точно знати про небезпечну поведінку частини групи, водночас перебільшуючи поширеність такої поведінки серед усіх її членів.
Чому результати опитувань не завжди порівнянні
На показники впливають формулювання питання, порядок відповідей, режим інтерв'ю, популярність окремих лідерів, чисельність партій і відносини влади між ними. Одні шкали фіксують неприязнь до опонентів, інші — сильну любов до своєї партії. Узагальнений індекс здатний приховувати ці відмінності. Огляд методології 2026 року прямо рекомендує узгоджувати вимірювання з конкретним дослідницьким питанням замість трактувати всі індикатори як взаємозамінні. Дракман та співавтори, 2026.
Що показують дослідження різних країн
Порівняльні дослідження виявляють афективні поділи в численних демократіях із різною партійною структурою. Аналіз Андреса Рейляна показав значущість міжпартійної емоційної дистанції в європейських системах і запропонував міжкраїнні порівняння. Робота Маркуса Ваґнера розширила інструментарій на багатопартійні конфігурації. Ці результати підтримують висновок про міжнародну поширеність явища, але не встановлюють універсального рівня неприязні для кожного суспільства. Рейлян, 2020; Ваґнер, 2021.
Загальна тенденція також залежить від того, кого вважають політичними опонентами й який період аналізують. Суспільство може проходити через гостру кампанію, зміну коаліцій або політичну кризу, після яких оцінки змінюються. Порівняння однієї партії в різні роки вимагає враховувати зміни її електорату, програми та статусу при владі.
Систематичний огляд 2026 року засвідчив значне переважання американських досліджень у науковій літературі. Серед 135 робіт 44,4% становили перехресні спостережні дослідження, 28,9% — експериментальні, 20% — панельні; квазіекспериментальні дизайни траплялися значно рідше. Отже, багато тверджень про причини неприязні потребують додаткової перевірки в різних політичних і культурних умовах. Коґель і Зіннатуллін, 2026.
Український контекст: політичні розбіжності, війна та межі порівняння
Для України важливо розрізняти конкуренцію внутрішніх політичних позицій, ставлення громадян до державних інституцій, ідентичність в умовах повномасштабної російської агресії та емоції щодо держави-агресора. Неприязнь до прихильників іншої української партії, оцінювання конкретної державної політики й реакції на збройну агресію мають різні об'єкти, історичні передумови та морально-правовий контекст. Використання одного терміна без цих уточнень створює хибні порівняння.
Дослідження емоцій українців щодо громадян Росії показує, як воєнні події та уявлення про відповідальність змінюють міжгрупові почуття. Цей результат описує ставлення в контексті міждержавної війни; його не можна автоматично використовувати як оцінку афективної поляризації між прихильниками українських політичних партій. Еш і Шаповалов, 2025.
Досліджувати внутрішню політичну поляризацію під час війни методологічно складніше через переміщення населення, нерівний доступ до опитуваних, небезпеку в окремих регіонах і чутливість політичних відповідей. Методологічна робота на матеріалах українських панельних опитувань показала, що охоплення вибірок та відмова від участі можуть бути пов'язані з попередніми політичними установками респондентів. Рікард та співавтори, 2025.
Тому для українського суспільства потрібні окремі, належно спроєктовані вимірювання, а не перенесення американських показників чи спрощене прочитання емоцій, викликаних війною. Визнання реальних воєнних загроз і відповідальності за агресію є частиною точного аналізу, так само як і розрізнення групових категорій, які дослідник порівнює.
Наслідки для соціальних відносин
Дружба, родина й повсякденна співпраця
Афективна неприязнь може змінювати вибір кола спілкування: люди обережніше обговорюють політику з родичами, припускають гірші наміри співрозмовників або уникають контактів, що здаються конфліктними. У гостріших випадках виникає соціальна дискримінація за політичною ознакою. Однак реальні наслідки залежать від норм спільноти, змісту розбіжностей і можливості підтримувати кілька різних групових належностей.
Дослідження в дев'яти демократіях із приблизно 18 тисячами учасників експериментально зменшувало афективну поляризацію й оцінювало подальші реакції. Зміна емоційних оцінок була успішною в шести країнах із дев'яти, а результати для соціальних відносин і демократичних установок відрізнялися між суспільствами. Це дає підстави обговорювати можливі причинні ефекти, зберігаючи увагу до неоднорідності результатів. Гартевелд та співавтори, 2026.
Компроміс, інституційна довіра й демократія
Коли опонента оцінюють передусім як морально небезпечну людину, компроміс може сприйматися як зрада власної групи. Водночас неприязнь до прихильників партії, невдоволення державною політикою, оцінка якості демократії та підтримка порушення демократичних процедур є різними змінними. Погіршення однієї не доводить автоматичного погіршення всіх інших.
В експериментах з американськими виборцями зменшення міжпартійної неприязні не завжди супроводжувалося зниженням підтримки недемократичних дій. Фелькель та співавтори, 2023. Подальше велике дослідження виявило втручання, які могли змінювати й ці установки, проте найефективніші підходи для різних результатів відрізнялися. Фелькель та співавтори, 2024. Для демократичної стійкості слід аналізувати окремо емоційні стосунки між громадянами, дотримання правил, захист прав та поведінку політичних еліт.
Громадянська активність і ризики насильства
Сильні політичні емоції можуть мотивувати участь у голосуванні, мирних акціях, громадських організаціях і суспільних дискусіях. Активність сама по собі не свідчить про патологічну ворожість. Так само підтримка законного мирного протесту не тотожна схваленню політичного насильства. Щоб дослідити ці зв'язки, необхідно вимірювати форми участі та ставлення до насильства як окремі показники.
Сучасні експерименти показують, що змінювати емоційну неприязнь іноді простіше, ніж ставлення до антидемократичних дій. Тому науково обґрунтовані програми мають перевіряти саме ті результати, на які вони спрямовані, включно з дотриманням прав, відмовою від погроз та здатністю до мирної взаємодії. Фелькель та співавтори, 2023; Фелькель та співавтори, 2024.
Коли політична неприязнь має реальні підстави
Науковий аналіз не передбачає, що всі політичні позиції однаково правдиві чи що кожна дія заслуговує на однакову оцінку. Громадяни можуть мати обґрунтовані претензії до корупції, порушень прав людини, закликів до насильства або конкретних незаконних рішень. Дослідження афективної поляризації ставить додаткове питання: як оцінка певної дії переходить у стійку неприязнь до всіх людей, яких зараховують до відповідного політичного табору.
Корисно розділяти чотири рівні судження: перевірюваний факт про дію; політичну й моральну оцінку цієї дії; висновок щодо відповідальності конкретного суб'єкта; узагальнення про велику групу людей. Перші три рівні можуть мати вагомі фактичні підстави. Четвертий потребує самостійного доказу й часто містить ризик стереотипізації. Такий підхід дозволяє зберігати принциповість щодо прав і безпеки та водночас точність щодо окремих людей.
Чи можна зменшити афективну поляризацію
Контакт між групами й умови діалогу
У ширшій соціальній психології великий метааналіз міжгрупового контакту показав, що за багатьох умов контакт пов'язаний зі зменшенням упередження; це дослідження охоплювало різні типи груп, а не виключно політичні партії. Його висновки допомагають формулювати гіпотези для політичної сфери, але не гарантують однакового ефекту в кожній партійній або воєнній ситуації. Петтіґрю і Тропп, 2006.
Міжгруповий діалог корисний тоді, коли його мета зрозуміла, учасники мають можливість висловлюватися без примусу, а правила взаємодії підтримують гідність і безпеку. Важливо оцінювати ризики, якщо одна зі сторін зазнавала переслідування, насильства чи погроз. Пропозиція діалогу не може підміняти захист прав та відповідальність за конкретні дії.
Персоналізація опонента та спільні ідентичності
Коли люди бачать за політичним ярликом особисту історію, повсякденні турботи або спільні громадянські цінності, це іноді зменшує автоматичне знецінення. У дослідженні 25 втручань серед 32 059 американських учасників 23 втручання зменшували партійну неприязнь в експериментальних умовах. Серед ефективних підходів були повідомлення про зрозумілих, людяних представників іншого табору та наголошення на спільних ідентичностях. Водночас результати для антидемократичних установок і підтримки насильства були значно вибірковішими. Фелькель та співавтори, 2024.
Практична ідея полягає не в необхідності погоджуватися з чужою програмою, а в можливості відокремлювати оцінку політичної позиції від припущення про всю особистість співрозмовника. Для систематичної перевірки такого підходу потрібні показники як негайних емоційних змін, так і довшої поведінки в реальних умовах.
Виправлення хибних уявлень
Іноді громадяни переоцінюють частку опонентів, готових порушувати демократичні правила або підтримувати крайні позиції. Коли достовірна інформація уточнює такі уявлення, рівень підозри може зменшуватися. Проте виправлення сприйняття має ґрунтуватися на справжніх даних: приховування небезпечної поведінки або створення безпідставно оптимістичної картини руйнує довіру.
Дослідження зі США свідчать, що корекція помилкових уявлень може впливати як на емоційну неприязнь, так і на окремі антидемократичні установки; сила ефекту залежить від форми повідомлення та вимірюваного результату. Фелькель та співавтори, 2024.
Обмеження втручань і тривалість ефектів
Коротке поліпшення оцінок після перегляду відео або читання тексту не обов'язково змінює довготривалі стосунки. Узагальнення 77 випробувань втручань із 25 опублікованих американських досліджень виявило середнє невелике зниження партійної неприязні й труднощі зі збереженням ефекту протягом наступних тижнів. Ці дані не дозволяють назвати одноразове повідомлення універсальним розв'язанням проблеми. Голлідей, Лелкес і Вествуд, 2025.
Порівняльний експеримент у дев'яти демократіях уточнює картину: частина наслідків зниження неприязні справді змінювалася, але ступінь і напрям впливу відрізнялися між країнами. Найпереконливішими є програми, які не лише змінюють настрій одразу після втручання, а й перевіряють реальну взаємодію, дотримання демократичних норм, стійкість результатів і можливі небажані наслідки. Гартевелд та співавтори, 2026.
Практичні принципи для громадянської розмови
У розмові про політику корисно уточнювати конкретне рішення, факт або цінність, а не відразу робити висновки про всю групу. Запитання «яку саме пропозицію ви підтримуєте і чому?» часто дає більше інформації, ніж припущення про характер людини за її партійною симпатією. Так само варто розрізняти повідомлення очевидця, перевірені дані, інтерпретацію й емоційну реакцію.
Інший принцип — визначати межі безпеки й поваги. Людина має право завершити образливу розмову, відмовитися від контакту, зафіксувати погрози або підтримати постраждалих. Для збереження громадянської взаємодії достатньо визнавати право на мирну політичну незгоду та оцінювати кожного учасника за реальними словами і вчинками. Міжгрупова емпатія може сприяти кращому розумінню чужого досвіду, але не вимагає відмови від власних переконань.
На рівні організацій і громад важливо підтримувати зрозумілі процедури ухвалення рішень, прозоре виправлення помилок, можливість мирного оскарження та доступ до надійної інформації. Це окремі напрями роботи, які доповнюють психологічні втручання. Розмова про взаємну повагу не замінює інституційної відповідальності, а добрі процедури не скасовують потреби розвивати навички взаємодії.
Методологічні обмеження та відкриті питання
Перша складність полягає в багатозначності вимірювання. Почуття до партії можуть не збігатися зі ставленням до її виборців; неприязнь до лідера може не поширюватися на громадян. Залежно від способу обчислення індекс поєднує симпатію до своїх із неприязню до інших або розглядає їх окремо. Через це дослідження з однаковою назвою змінної іноді порівнюють різні психологічні явища. Дракман та співавтори, 2026.
Друга складність — причинність. Люди можуть відчувати ворожість тому, що споживають конфліктні повідомлення; водночас вони можуть обирати ці повідомлення саме через вже наявну ворожість. Спостережуваний зв'язок не визначає напрям впливу. Експерименти допомагають перевіряти короткотривалі механізми, а панельні дослідження — описувати зміни в часі, проте кожен метод має власні обмеження. Коґель і Зіннатуллін, 2026.
Третя складність — культурна й інституційна переносимість. Американська двопартійна структура, європейські коаліційні системи та український політичний контекст у час війни створюють різні групові межі, різні джерела загроз і різні значення політичних ярликів. Потрібні порівняльні дослідження, що враховують місцеву історію, медіасередовище, правові умови та досвід громадян.
Відкритими залишаються питання про довготривалі зміни, відмінності між неприязню до еліт і до звичайних виборців, роль перехресних соціальних зв'язків, вплив інституційної справедливості та ефективність втручань поза лабораторними чи опитувальними умовами. Науковий поступ полягає у точнішому визначенні цих процесів, а не лише у збільшенні кількості загальних показників поляризації.
Поширені запитання
Афективна поляризація — це просто політична суперечка?
Ні. Політична суперечка стосується змісту позицій або рішень. Афективна поляризація описує стійкі емоційно-оцінні розбіжності у ставленні до прихильників різних політичних таборів. Суперечка може відбуватися з повагою, а неприязнь іноді існує навіть без детального знання позиції опонента.
Чи означає афективна поляризація ненависть?
Ненависть є одним із можливих сильних проявів негативних почуттів, але наукові показники охоплюють також холодність, недовіру, роздратування, соціальне уникання й небажання співпрацювати. Точніше говорити про спектр емоційної дистанції, а не обмежувати явище однією емоцією.
Чи можна бути ідеологічно принциповим без афективної ворожості?
Так. Людина здатна послідовно захищати власні політичні переконання, критикувати конкретні дії та вимагати відповідальності, оцінюючи інших громадян індивідуально. Програмна дистанція й особиста неприязнь вимірюються різними інструментами.
Чи є афективна поляризація психічним розладом?
Ні. Це поняття політичної та соціальної психології, яке описує міжгрупові ставлення. Воно не є психіатричним діагнозом. Партійна належність, громадянська активність і політичні переконання самі по собі не становлять ознак психопатології.
Чи завжди політична неприязнь шкодить демократії?
Її наслідки залежать від конкретної форми поведінки та суспільних умов. Деякі дослідження пов'язують неприязнь із соціальною дистанцією і труднощами співпраці, але підтримка демократичних норм, політична участь та ставлення до насильства не змінюються за одним універсальним законом. Порівняльні експерименти демонструють неоднакові ефекти в різних демократіях. Гартевелд та співавтори, 2026.
Чи можна виміряти афективну поляризацію в Україні?
Так, якщо дослідження чітко визначає внутрішні політичні табори, кого саме оцінюють респонденти, період дослідження, спосіб формування вибірки та межі її репрезентативності. Ставлення до зовнішнього агресора і неприязнь між прихильниками українських партій потрібно вивчати як різні процеси.
Що реально допомагає зменшити неприязнь між прихильниками партій?
Деякі експериментальні підходи працюють через людяні образи опонентів, спільну ідентичність або виправлення перебільшених уявлень. Ефекти нерівномірні, інколи невеликі й можуть швидко слабшати. Потрібні довготривалі дослідження та одночасна увага до правил безпечної й справедливої політичної взаємодії. Фелькель та співавтори, 2024; Голлідей, Лелкес і Вествуд, 2025.
Висновки
Афективна поляризація описує емоційну відстань між політичними таборами, яка впливає на ставлення громадян одне до одного. Її формування пов'язане із соціальною ідентичністю, груповим оцінюванням, інформаційним середовищем та правилами політичної конкуренції. Для точного дослідження необхідно розрізняти почуття до партій і лідерів, ставлення до звичайних виборців, реальні розбіжності в позиціях і практичну поведінку.
Наявні дослідження підтверджують міжнародну значущість явища й показують можливості зменшення окремих проявів неприязні. Водночас результати залежать від країни, методу вимірювання і тривалості спостереження. Науково продуктивний шлях полягає в перевірці конкретних механізмів, захисті демократичних прав, точному оцінюванні реальних дій і розвитку безпечної співпраці між людьми, які мають різні політичні погляди.
Пов’язані статті
Партійна ідентифікація: як виникає прихильність до партії — Як партійна належність формується і за яких умов вона впливає на ставлення до політичних опонентів.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — про зміщення групового рішення після обговорення та його відмінність від міжпартійної неприязні.
Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — про реальні суперечності інтересів, ескалацію та умови врегулювання.
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — про очікування надійності та їхній вплив на співпрацю.
Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — про організацію спілкування між групами з урахуванням безпеки.
Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій — про окремий вимір оцінювання політичних інститутів.
Джерела
Ash, K., & Shapovalov, M. (2025). Why most Ukrainians feel anger, hatred, or contempt toward Russian citizens after the 2022 Russian invasion. Political Psychology. DOI.
Druckman, J. N., Klar, S., Krupnikov, Y., Levendusky, M., & Ryan, J. B. (2026). Measuring affective polarization: Matching concepts to measures. Advances in Political Psychology, 47(S1), e70152. DOI.
Finkel, E. J., et al. (2020). Political sectarianism in America. Science, 370, 533–536. DOI.
Harteveld, E., Berntzen, L. E., Kokkonen, A., Kelsall, H., Linde, J., & Dahlberg, S. (2026). The (alleged) consequences of affective polarization: A survey experiment in nine democracies. European Journal of Political Research. DOI.
Holliday, D. E., Lelkes, Y., & Westwood, S. J. (2025). Why depolarization is hard: Evaluating attempts to decrease partisan animosity in America. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(39), e2508827122. DOI.
Iyengar, S., Lelkes, Y., Levendusky, M., Malhotra, N., & Westwood, S. J. (2019). The origins and consequences of affective polarization in the United States. Annual Review of Political Science, 22, 129–146. DOI.
Kogel, M. J., & Zinnatullin, A. (2026). What drives affective polarization? A systematic literature review. European Political Science. DOI.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. DOI.
Reiljan, A. (2020). Fear and loathing across party lines (also) in Europe: Affective polarisation in European party systems. European Journal of Political Research, 59, 376–396. DOI.
Rickard, K., Toal, G., Bakke, K. M., & O’Loughlin, J. (2025). The challenges of surveying in war zones: Lessons from Ukraine. Journal of Peace Research, 62(6), 2128–2135. DOI.
Voelkel, J. G., et al. (2023). Interventions reducing affective polarization do not necessarily improve anti-democratic attitudes. Nature Human Behaviour, 7, 55–64. DOI.
Voelkel, J. G., et al. (2024). Megastudy testing 25 treatments to reduce antidemocratic attitudes and partisan animosity. Science, 386(6719), eadh4764. DOI.
Wagner, M. (2021). Affective polarization in multiparty systems. Electoral Studies, 69, 102199. DOI.