Сприйняття суспільних загроз: безпека, невизначеність і політичні рішення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Сприйняття суспільних загроз — це психологічний процес, через який люди оцінюють можливу шкоду для власного життя, спільноти, суспільного порядку та майбутнього й перетворюють такі оцінки на політичні пріоритети. Війна, економічна нестабільність, пандемія, насильство, інформаційні атаки або екологічні небезпеки можуть змінювати увагу до політики, довіру до інституцій, ставлення до державних заходів і готовність до громадянської участі. Зв’язок залежить від типу загрози, способу її пояснення та реального суспільного контексту.
Центральне питання політичної психології полягає в тому, як людина переходить від інформації про небезпеку до висновків про відповідальних осіб, прийнятний рівень ризику, справедливість захисту й допустимі колективні рішення. Дослідження 60 378 респондентів у 56 країнах показало, що економічні, насильницькі та інші загрози по-різному пов’язані з політичними позиціями; однакова формула для всіх суспільств не працює Brandt та ін., 2021.
Що таке сприйняття суспільних загроз
У психологічному значенні загроза охоплює можливість втрати фізичної безпеки, ресурсів, соціальних зв’язків, передбачуваності або значущих колективних цінностей. Її оцінювання поєднує відомості про ймовірність події, можливі наслідки, особисту вразливість, здатність діяти та довіру до тих, хто повідомляє про небезпеку. Для політичного вибору значення має також уявлення про те, хто захищає, хто несе витрати і кому належить право ухвалювати рішення.
Об’єктивна небезпека, суб’єктивно сприйнята загроза й суспільна відповідь є трьома пов’язаними величинами. Об’єктивний ризик оцінюють за даними про частоту та тяжкість подій; суб’єктивне сприйняття відображає інформацію й досвід конкретної людини; політична відповідь залежить від цінностей, інституційних процедур, доступних альтернатив та розподілу повноважень. Розбіжність між статистичною оцінкою і переживанням ризику становить окремий предмет дослідження Slovic, 1987.
Чотири рівні аналізу
На індивідуальному рівні досліджують увагу, емоції, пам’ять і судження про ризик. На груповому — спільну ідентичність, норми, довіру та міжгрупові очікування. На інституційному — законність процедур, компетентність державних органів, доступність перевірної інформації та рівність правил. На суспільному — історичний досвід, тривалість кризи, медіасередовище, структуру нерівності та соціальні наслідки ухвалених рішень. Перехід від одного рівня до іншого потребує окремих доказів.
Які суспільні загрози розрізняють дослідники
Фізична безпека і політичне насильство
Війна, теракти, злочинність і насильницькі конфлікти активують міркування про безпеку, захист, стримування та можливі втрати. Важливо відрізняти безпосередню небезпеку, свідчення про неї, медійну експозицію та оцінки майбутнього ризику. Вони по-різному пов’язані з рішеннями, а вимога посилити захист сама по собі не визначає ставлення людини до демократичних інституцій.
Економічні загрози і соціальна незахищеність
Інфляція, безробіття, нестача житла, нерівність і можливість втрати доходу актуалізують питання перерозподілу, соціального страхування, доступу до послуг та справедливості економічних правил. У порівняльних даних економічне відчуття загрози часто має зв’язки з позиціями щодо перерозподілу, відмінні від зв’язків фізичного насильства з культурними питаннями Brandt та ін., 2021.
Загрози здоров’ю, довкіллю та інфраструктурі
Пандемія, забруднення, екстремальна погода, аварії й перебої критичних послуг ставлять питання про колективну профілактику, наукову невизначеність і пропорційність втручань. Умови змінюються з перебігом кризи: початкова невідомість, накопичення достовірних даних і досвід попередніх рішень можуть істотно переорієнтовувати суспільні оцінки.
Символічна та міжгрупова загроза
Символічною називають сприйняту небезпеку для цінностей, традицій або колективної самототожності; реалістичною міжгруповою — для ресурсів, фізичної безпеки чи влади групи. Це поняття допомагають аналізувати конфлікти ідентичностей, але саме вживання слів «загроза» або «інша група» не підтверджує фактичної небезпеки. Окремий предмет розкрито в матеріалі «Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози».
Як формується оцінка ризику
Імовірність, тяжкість, контроль і передбачуваність
Люди оцінюють ризик за кількома ознаками одночасно: наскільки руйнівними будуть наслідки, чи є можливість уникнути шкоди, чи подія відома з власного досвіду, чи її наслідки розподілені справедливо та чи можна довіряти експертам. У класичних дослідженнях сприйняття ризику особливо значущими виявляються страх перед катастрофічною шкодою та незнайомість небезпеки Slovic, 1987.
Відчуття контролю варто відрізняти від реальної ефективності дії. Людина може підтримувати жорсткий захід через його психологічну зрозумілість навіть тоді, коли порівняльних даних щодо результативності бракує. Інший громадянин може віддавати перевагу повільнішій процедурі через довіру до її перевірності. Наукова оцінка має порівнювати фактичні наслідки заходів і причини суспільного вибору.
Невизначеність і пояснення причин
Невизначеність стосується відсутності відомостей про саму подію, її ймовірність, часовий горизонт і наслідки конкретних заходів. Коли даних бракує, люди шукають причинний сюжет, що робить ситуацію зрозумілою. Пояснення може спиратися на наукові моделі, життєвий досвід, групову пам’ять, знайомі символи або інформаційні маніпуляції. Визнання меж знань і пояснення способу його уточнення допомагає оцінювати рішення за доступними доказами.
Доступність образів і вибірковість уваги
Яскраві історії, повторення новини та емоційно насичені зображення роблять певну небезпеку помітнішою. Це збільшує ймовірність того, що саме її враховуватимуть у політичній розмові. Для перевірки суспільної значущості загрози потрібні також базові показники, масштаб проблеми, часові тренди й зіставлення з іншими ризиками. Механізми політичного оброблення інформації детальніше розглянуто у статті «Політичне пізнання».
Страх, тривога, гнів і надія: різні шляхи до рішення
Страх та пошук безпеки
Страх пов’язаний з очікуванням втрати й невизначеністю власної здатності впоратися. Він може посилювати увагу до нової інформації, мотивувати обережність або підтримку захисних заходів. У європейському дослідженні дванадцяти вибірок із понад 12 тисяч учасників автори виявили зв’язок між переживанням пандемічної загрози, страхом і авторитарними установками; дизайн спостереження залишає відкритим питання повного причинного механізму Filsinger і Freitag, 2022.
Гнів, відповідальність та оцінка ризику
Гнів частіше виникає тоді, коли шкоду пов’язують з чиїмись діями або порушенням справедливості. Він здатний стимулювати пошук відповідальних і вимоги змін, але водночас впливати на впевненість у власних судженнях. Експериментальна психологія виявляє різні наслідки страху й гніву для ризикових оцінок: у роботах Lerner і Keltner гнів пов’язаний із більш оптимістичними оцінками ризику, страх — з песимістичнішими Lerner і Keltner, 2001.
Надія, солідарність і можливість дії
Усвідомлення загрози може супроводжуватися надією, довірою до колективних зусиль і готовністю допомагати іншим. Політичні емоції залежать від уявлень про можливість змін: там, де люди бачать дієві й легітимні способи впливу, увага до небезпеки здатна підтримувати громадянську самоорганізацію. Розмежування страху, гніву, надії та ентузіазму є предметом «Політичних емоцій».
Чому загрози змінюють політичні пріоритети
Політичний вибір відбувається за обмеженої уваги. Коли людина вважає небезпеку терміновою, теми безпеки, цін, медичної допомоги чи роботи інституцій можуть тимчасово отримувати більшу вагу, ніж довгострокові питання. Це називають зміною значущості проблеми. Зміна пріоритету ще не означає зміну фундаментальної ідеології: люди можуть залишатися прихильними до власних цінностей, але переоцінювати черговість суспільних завдань.
Дані міжкраїнового аналізу демонструють обмеженість універсальних передбачень. Економічні небезпеки частіше пов’язувалися з лівішими економічними позиціями, а загрози насильства — з правішими культурними позиціями; автори зафіксували численні винятки та відмінності між країнами Brandt та ін., 2021. Тому для пояснення конкретної політичної реакції необхідно уточнювати предмет загрози та політичну альтернативу.
Загроза, авторитарні установки та підтримка обмежень
Авторитарні установки як дослідницька змінна
У політичній психології авторитарні установки описують схильність підтримувати підкорення легітимній владі, суворі норми та санкції щодо порушень, залежно від застосованої шкали й теорії. Вони є соціально-політичними показниками, а не психіатричним діагнозом. Індивідуальні відмінності можуть впливати на те, як саме загроза пов’язується із запитом на порядок.
Метааналітичний огляд Jost та співавторів об’єднав дослідження зв’язку політичного консерватизму з мотивами невизначеності й загрози, сформувавши впливову гіпотезу мотивованого політичного пізнання Jost та ін., 2003. Подальші порівняльні дані та реплікації показують, що сила й напрям асоціацій залежать від того, яке саме ставлення, стимул або ідеологічний вимір вимірюють Kteily і Brandt, 2025.
Надзвичайні заходи й демократичні процедури
За гострої суспільної небезпеки люди оцінюють швидкість рішення, його очікувану ефективність, тимчасовість, можливість перегляду, громадський контроль і захист прав. Підтримка певного обмеження може відображати прагнення захистити життя й водночас вимагати різних поглядів на пропорційність заходу. В емпіричному дослідженні 17 країн із 4364 учасниками зв’язки пандемічного ризику з підтримкою антидемократичних практик залежали від наявних авторитарних установок, орієнтації на соціальне домінування та сприйняття нестабільності Pizarro та ін., 2024.
Із наявності загрози логічно не випливає необхідність необмеженої влади. Політична оцінка конкретних заходів передбачає аналіз доказової ефективності, правових підстав, ступеня втручання, умов припинення та можливості оскарження. Психологічні дослідження пояснюють, чому певна відповідь сприймається привабливою; її нормативну та юридичну обґрунтованість встановлюють інші процедури.
Чи люди різних політичних поглядів однаково реагують на загрозу
Політична орієнтація багатовимірна: економічні, культурні, безпекові та інституційні позиції можуть не збігатися. Соціальна належність і політична самокатегоризація впливають на те, чию небезпеку люди сприймають як власну. Сучасний огляд Kteily й Brandt узагальнює як подібності, так і відмінності психологічних характеристик людей різних ідеологій, зокрема вибір груп і причин, які вони прагнуть захищати Kteily і Brandt, 2025.
Особливо важливі перевірки стійкості результатів. Зареєстровані наперед пряме й концептуальні повторення дослідження фізіологічних реакцій на загрозливі стимули в США та Нідерландах не підтвердили простого уявлення про стабільно сильнішу тілесну реакцію консерваторів порівняно з лібералами Bakker та ін., 2020. Звідси випливає вимога оцінювати окремі показники, а не приписувати фізіологічні реакції цілій політичній групі.
Соціальна ідентичність, довіра та колективне «ми»
Оцінка небезпеки залежить від того, хто входить до уявної спільноти взаємного захисту. Люди можуть виявляти різну увагу до ризиків для власної сім’ї, регіону, професійної групи, держави або людства загалом. Ідентичність впливає також на те, які повідомлення видаються достовірними та чиє лідерство визнають легітимним. Модель політичних переконань, основана на ідентичності, описує взаємодію групової належності, мотивованого оброблення інформації та політичних суджень Van Bavel і Pereira, 2018.
Довіра до інституцій і довіра між людьми виконують різні функції. Інституційна довіра полегшує визнання компетентності та послідовності публічних заходів; міжособистісна довіра підтримує координацію, взаємодопомогу й дотримання узгоджених правил. За низької довіри навіть коректні повідомлення про ризик можуть бути сприйняті як політичне маніпулювання. Дотичну структуру пояснює матеріал «Політична довіра».
Медіа, дезінформація та політичне конструювання небезпеки
Повідомлення про ризик завжди передбачає вибір фактів, часових меж, порівнянь і слів. Комунікація може пояснювати перевірену небезпеку, а може перебільшувати, приховувати невизначеність або вибірково показувати окремі випадки. Політична психологія аналізує, як інформаційне оформлення впливає на увагу, емоції, сприйняття компетентності та готовність підтримувати заходи.
Страх у політичній комунікації здатний змінювати сприйняття важливості питання і готовність перевіряти додаткові відомості. Експериментальні дослідження емоційних звернень показували різні поведінкові ефекти страху й ентузіазму Brader, 2005. Такі експерименти в конкретному виборчому середовищі описують дію певних повідомлень, а не доводять однакову ефективність комунікаційних стратегій у всіх країнах.
При оцінюванні публічного повідомлення корисно перевіряти джерело вихідних цифр, дату, спосіб збирання даних, масштаби наслідків і наявність альтернативних пояснень. Детальні механізми розглянуто в окремих матеріалах «Пропаганда» і «Психологія дезінформації в цифровому середовищі».
Порівняльні результати: що показують великі дослідження
56 країн: різні загрози — різні політичні зв’язки
Brandt та співавтори використали дані World Values Survey щодо 60 378 людей у 56 країнах і територіях. Дослідження охоплювало шість видів сприйнятої загрози та кілька політичних вимірів. Виявлені взаємозв’язки залежали і від типу небезпеки, і від політичної теми, і від країни. Автори застерегли від простого пояснення всіх політичних поглядів загальним рівнем загрози Brandt та ін., 2021. Оскільки це переважно порівняння спостережуваних асоціацій, воно не встановлює єдиного причинного маршруту.
Європейські пандемічні вибірки
Filsinger і Freitag дослідили понад 12 тисяч відповідей у дванадцяти вибірках шести європейських країн у 2020–2021 роках. Автори пов’язали пандемічну експозицію, переживання страху та авторитарні установки. Результати демонструють можливий емоційний шлях, однак пандемія містила одночасно страх зараження, економічні ризики, ізоляцію та інституційні конфлікти. Узагальнення на інші типи криз потребує спеціальної перевірки Filsinger і Freitag, 2022.
17 країн: значення початкових установок
У багатокраїновому аналізі Pizarro та колег 2024 року різні складники сприйняття пандемічного ризику пов’язувалися з підтримкою сильнішого керівництва, контролю й антидемократичних практик неоднаково у людей із різними політичними установками. Результат показує важливість взаємодії контексту й індивідуальних характеристик Pizarro та ін., 2024.
Експерименти щодо сприйняття міграційних загроз
Дослідження Dennison 2026 року застосовує експериментальний підхід до з’ясування чинників і наслідків сприйняття загроз, пов’язаних із міграцією. Його предмет стосується окремого суспільного питання й специфічного емпіричного контексту; наслідки для політичних позицій потрібно тлумачити в межах виміряних категорій і дизайну Dennison, 2026. Цей приклад демонструє перевагу перевірки конкретних причинних гіпотез порівняно із загальними висновками зі звичайних опитувань.
Український контекст: досвід війни, безпека і політичне судження
Для України переживання суспільної загрози формується в умовах повномасштабної російської агресії, прямої небезпеки для людей, руйнування інфраструктури, вимушених переміщень та довготривалої невизначеності. Досвід суттєво різниться залежно від місця проживання, близькості бойових дій, сімейних обставин, соціальної підтримки й доступу до достовірної інформації. Емпіричні висновки про політичні реакції українців мають спиратися на дослідження саме відповідних українських груп і періодів.
Американські дослідження партійної ідентичності, європейські вибірки пандемічної тривоги та міжнародні порівняння допомагають сформулювати гіпотези. Вони не дають підстав переносити на українське суспільство готові твердження щодо переваг певної партії, ставлення до держави або підтримки надзвичайних заходів. Для коректної інтерпретації необхідно враховувати безпосередню небезпеку, досвід оборони держави, інституційний контекст та зміни між етапами війни.
Крім середніх значень, важливими є розподіл відповідей і різноманіття умов життя. Представники різних професій, ветерани, люди, які були змушені переїхати, мешканці прифронтових територій та люди за кордоном можуть мати різні інформаційні й безпекові ситуації. Такі відмінності потрібно виявляти дослідженням, а не припускати наперед. Докладніше про предметні обмеження дивіться «Політична психологія України».
Від загрози до громадянської поведінки
Сприйняття небезпеки може вести до різних форм дії: пошуку надійних відомостей, підтримки взаємодопомоги, участі в громадських обговореннях, волонтерства, підтримки змін правил чи вимоги публічної звітності. Вирішальне значення має відчуття колективної дієздатності: чи бачать люди правдоподібний зв’язок між своїми діями та бажаними результатами.
Політична участь має багато легітимних форм. Підтримка мирного протесту, виборча поведінка, взаємодопомога та громадська самоорганізація потребують різних пояснювальних моделей. Підвищену увагу до безпеки не можна трактувати як ознаку схильності до насильства. Загальні механізми поведінки докладніше викладено у статті «Політична поведінка».
Як науковці вимірюють сприйняття загрози
Опитування та багатовимірні шкали
Дослідники пропонують учасникам оцінювати можливість шкоди, її тяжкість, суб’єктивну вразливість, тривожність щодо події, контрольованість і довіру до заходів захисту. Формулювання «наскільки ви боїтеся» вимірює інший конструкт, ніж «наскільки ймовірна подія», а ставлення до заходу — третій. Порівнювати ці показники як взаємозамінні методологічно помилково.
Експерименти, панельні дослідження й природні події
Експеримент може змінювати інформацію про ймовірність або характер загрози й перевіряти безпосередні зміни суджень. Панельне опитування спостерігає тих самих людей у різні періоди, що допомагає відстежувати зміни, хоча залишає можливі невиміряні чинники. Природні експерименти використовують події, на які дослідники не впливали. Репрезентативні опитування необхідні для висновків про населення, а якісні інтерв’ю допомагають зрозуміти значення досвіду.
Вимірювальна інваріантність і порівняння країн
Одне слово може мати різні політичні конотації у країнах із відмінним історичним досвідом. Перед порівнянням середніх рівнів загрози потрібно перевіряти мовну точність, однакову структуру шкал, соціальну бажаність відповідей, доступність опитування для різних груп і зміну значень між хвилями. Саме тому багаторазові міжнародні зіставлення вимагають складніших моделей, ніж просте порівняння відсотків.
Часті методологічні помилки
Перша помилка — приписування причинності кореляції між страхом і політичними поглядами. Людина може сприймати ризик крізь уже наявні переконання; обидва показники може змінювати третій чинник. Друга — змішування ідеології з авторитаризмом або оцінки конкретного заходу з загальним ставленням до демократії. Третя — висновки про окремих людей на підставі середніх міжгрупових відмінностей.
Четверта помилка — ототожнення повідомлення про небезпеку з доказом небезпеки. П’ята — перенесення результатів однієї епохи чи держави на іншу без перевірки інституцій та реального рівня ризику. Шоста — вибір лише досліджень, що підтверджують зручну політичну історію, й ігнорування реплікацій. Показовою є робота Bakker та співавторів, яка поставила під сумнів популярну гіпотезу про універсальну фізіологічну асиметрію Bakker та ін., 2020.
Практичні висновки для публічних інституцій та громадян
Пояснення суспільної небезпеки має одночасно показувати факти, масштаб можливої шкоди, наявні невизначеності, доступні заходи та критерії їх перегляду. Розділення даних і політичних оцінок дозволяє громадянам обговорювати пріоритети без підміни наукового висновку моральною оцінкою опонента.
Для інституцій важливі послідовність повідомлень, прозорі процедури ухвалення рішень, перевірка наслідків і можливість коригувати заходи за новими доказами. Для суспільного діалогу — визнання різного досвіду вразливості та відкритий розгляд розподілу витрат і захисту. Розуміння психології загрози допомагає розпізнавати механізми вибору й обговорювати обґрунтованість рішень.
Для окремої людини корисною є проста аналітична послідовність: встановити, яка саме небезпека обговорюється; уточнити джерело відомостей; оцінити імовірність, наслідки й невизначеність; порівняти альтернативні заходи; з’ясувати, які критерії свідчитимуть про їх результативність. Це інструмент суспільного судження, а не спосіб визначити, які політичні погляди людина «повинна» мати.
Відкриті наукові питання
Дослідники продовжують з’ясовувати, як змінюється взаємозв’язок загроз і політичних установок за тривалих криз, як цифрове середовище впливає на часову стійкість страху, за яких умов загальна небезпека збільшує солідарність і що пояснює відмінності між країнами. Особливо потрібні лонгітюдні, порівняльні та репрезентативні дані з України й інших суспільств, які безпосередньо переживають війну.
Перспективним є вивчення умов, за яких прозора комунікація ризиків поєднується зі збереженням довіри та демократичною підзвітністю. Окремо потрібно досліджувати реакції груп із нерівним доступом до безпеки, різницю між короткочасним емоційним ефектом і тривалими змінами політичних переконань, а також наслідки дезінформації й повторюваних тривожних повідомлень.
Поширені запитання
Чому одна й та сама загроза викликає різні політичні реакції?
Тому що люди відрізняються досвідом, початковими переконаннями, рівнем довіри, очікуваною ефективністю заходів та розумінням того, кому загроза завдає шкоди. Навіть у межах однієї країни реакція на економічну небезпеку може відрізнятися від реакції на загрозу насильства.
Чи страх автоматично посилює авторитаризм?
Ні. Дослідження фіксують певні зв’язки страху та авторитарних установок, але їхня сила залежить від типу загрози, початкових установок і політичних умов. Перевірки фізіологічних гіпотез та міжнародні порівняння не підтримують простого універсального правила Bakker та ін., 2020; Brandt та ін., 2021.
Чим сприйняття суспільної загрози відрізняється від політичної тривоги?
Сприйняття загрози охоплює оцінку джерела небезпеки, її ймовірності, наслідків і контрольованості. Політична тривога — емоційний стан, пов’язаний із політичними подіями та очікуваними наслідками. Людина здатна оцінювати реальну загрозу без інтенсивної тривоги; тривога також може виникати за значної інформаційної невизначеності.
Чи можна за політичними поглядами визначити психічне здоров’я?
Політична ідентичність, партійні вподобання, ставлення до безпекових рішень і громадянська активність не є діагностичними критеріями психічних розладів. Психологічне дослідження установок описує групові закономірності та індивідуальні відмінності, а клінічне оцінювання має окремі професійні стандарти.
Як коректно говорити про суспільні ризики під час війни?
Повідомлення має відокремлювати підтверджені події від прогнозів, пояснювати невизначеність і називати практичні заходи, обґрунтовані поточними даними. Воно повинно враховувати відмінний досвід небезпеки, розподіл суспільних втрат та потребу в довірі й підзвітності.
Висновок
Сприйняття суспільних загроз є механізмом, через який фактичні події, особистий досвід, соціальні зв’язки й політичні уявлення впливають на увагу, пріоритети та підтримку колективних рішень. Науково обґрунтоване пояснення враховує тип небезпеки, емоційну реакцію, початкові установки, інституційний контекст і методологічні межі дослідження. Воно допомагає розглядати питання безпеки, невизначеності та демократії як взаємопов’язані предмети суспільного судження.
Пов’язані статті
«Політичні емоції: страх, гнів, надія та ентузіазм» — батьківський вузол J03-060 про роль емоцій у політиці.
«Політичні рішення: як люди оцінюють складні суспільні альтернативи» — психологія вибору між суспільними заходами й ризиками.
«Політичне пізнання: як люди сприймають політичну реальність» — когнітивні механізми оцінки подій та аргументів.
«Політична психологія України: контекст війни, демократії та дослідницькі обмеження» — український контекст інтерпретації міжнародних висновків.
«Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози» — суміжний міжгруповий механізм.
«Психологія демократії: участь, норми та прийняття незгоди» — інституційний вимір суспільних реакцій.
Політичне розчарування: втрачені очікування та зміна участі — як невиконані очікування змінюють політичну довіру, емоції та громадянські дії.
Джерела
Bakker, B. N., Schumacher, G., Gothreau, C., & Arceneaux, K. (2020). Conservatives and liberals have similar physiological responses to threats. Nature Human Behaviour, 4, 613–621. DOI.
Brader, T. (2005). Striking a responsive chord: How political ads motivate and persuade voters by appealing to emotions. American Journal of Political Science, 49(2), 388–405. DOI.
Brandt, M. J., Turner-Zwinkels, F. M., Karapirinler, B., van Leeuwen, F., Bender, M., van Osch, Y., & Adams, B. (2021). The association between threat and politics depends on the type of threat, the political domain, and the country. Personality and Social Psychology Bulletin, 47(2), 324–343. DOI.
Dennison, J. (2026). Immigration threat perceptions: Experimental evidence of causes and consequences. Migration Studies, 14(2), mnag018. DOI.
Filsinger, M., & Freitag, M. (2022). Pandemic threat and authoritarian attitudes in Europe: An empirical analysis of the exposure to COVID-19. European Union Politics, 23(3), 417–436. DOI.
Jost, J. T., Glaser, J., Kruglanski, A. W., & Sulloway, F. J. (2003). Political conservatism as motivated social cognition. Psychological Bulletin, 129(3), 339–375. DOI.
Kteily, N. S., & Brandt, M. J. (2025). Ideology: Psychological similarities and differences across the ideological spectrum reexamined. Annual Review of Psychology, 76, 501–529. DOI.
Lerner, J. S., & Keltner, D. (2001). Fear, anger, and risk. Journal of Personality and Social Psychology, 81(1), 146–159. DOI.
Pizarro, J. J., et al. (2024). Sociopolitical consequences of COVID-19 in the Americas, Europe, and Asia: A multilevel, multicountry investigation of risk perceptions and support for antidemocratic practices. Political Psychology, 45(2), 407–433. DOI.
Slovic, P. (1987). Perception of risk. Science, 236(4799), 280–285. DOI.
Van Bavel, J. J., & Pereira, A. (2018). The partisan brain: An identity-based model of political belief. Trends in Cognitive Sciences, 22(3), 213–224. DOI.