Негативна партійна ідентичність: політичний вибір через неприйняття опонентів
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Негативна партійна ідентичність — це стійке політичне самовизначення, у якому важливою частиною уявлення людини про себе стає відмежування від певної партії, політичного табору або його прихильників. Виборець може виразно знати, ким він не хоче бути в політичному сенсі, навіть якщо жодна інша партія не викликає в нього сильної прихильності. Формула такого самовизначення звучить приблизно так: «Моя політична позиція передусім означає, що я не належу до прихильників цієї партії».
У науковій літературі цей феномен вивчають як негативну партійність та негативну партійну ідентифікацію. Дослідники дедалі частіше відокремлюють власне ідентичність від ситуативної антипатії: неприязнь до партії є оцінкою політичного об’єкта, а негативна ідентичність означає, що таке дистанціювання входить до самовизначення людини. Цей підхід пояснюють і перевіряють у дослідженнях Маєр і Руссо (2024), Ареала (2024) та в узагальненні Руссо й Ареала (2025).
Негативна партійна ідентичність допомагає зрозуміти, чому люди іноді голосують за політичну силу, до якої ставляться стримано, підтримують коаліцію заради запобігання перемозі іншої сили або активно стежать за виборами без позитивного партійного самовизначення. Проте антипатія є лише одним із можливих мотивів. Програмні переконання, оцінка компетентності кандидатів, безпека, економічні інтереси й інституційні правила теж визначають вибір.
Що означає негативна партійна ідентичність
Центральним є зв’язок між політичною межею та особистим «Я». Людина може вважати якусь програму помилковою, не довіряти конкретному лідерові або відмовлятися голосувати за одну партію. Коли ж дистанціювання від цієї партії стає частиною відповіді на запитання «хто я?», йдеться про негативну партійну ідентичність.
Для такого самовизначення важливі щонайменше чотири складові. Пізнавальна складова охоплює чітке розпізнавання політичної групи, з якою людина себе не пов’язує. Емоційна складова проявляється у неприязні, обуренні або полегшенні, коли ця група втрачає вплив. Ціннісна складова стосується відчуття несумісності з програмою, світоглядом або політичними практиками партії. Складова самокатегоризації означає, що дистанція має значення для власної належності: «Я належу до тих, хто не підтримує цю силу».
Ці складові не обов’язково однаково виражені. Можна сильно відкидати політичну програму, але з повагою ставитися до звичайних виборців відповідної партії. Можна мати стійке негативне ставлення до лідера, але змінювати свою позицію щодо партії після зміни її керівництва. Саме тому дослідники розрізняють негативну ідентичність, оцінку партії, ставлення до її прихильників і конкретне виборче рішення (Маєр і Руссо, 2024).
Як поняття сформувалося в політичній психології
Класична традиція дослідження партійності зосереджувалася на позитивному психологічному зв’язку громадянина з партією. Водночас уже ранні дослідження електоральної поведінки помічали, що партійна належність може мати відштовхувальний вимір. З розвитком соціально-психологічного підходу увага перемістилася до того, як політичні групи входять до соціального самовизначення, а почуття до «своїх» і «чужих» впливають на оцінки подій.
Праці Алана Абрамовіца і Стівена Вебстера досліджували зростання негативного ставлення до політичних опонентів у США та його зв’язок зі стійкістю виборчої поведінки. На матеріалі американських виборчих досліджень вони описали ситуацію, у якій виборець зберігає партійну послідовність значною мірою через неприйняття іншого табору (Абрамовіц і Вебстер, 2016; 2018).
Наступний етап досліджень був пов’язаний із точнішим визначенням самого конструкта. Маєр і Руссо запропонували вимірювати негативну партійність саме як форму соціальної ідентичності та перевірили відповідну шкалу в багатопартійному контексті Німеччини й Італії. Ареал дослідив відмінність між неприязню до партії та негативною ідентифікацією й простежив її зв’язок зі ставленням до інших виборців. У сучасній дискусії ці підходи співіснують із більш широким використанням терміна «негативна партійність» для позначення неприязні до партії як такої (Маєр і Руссо, 2024; Ареал, 2024).
Негативна та позитивна партійна ідентичність: як вони співвідносяться
Позитивна партійна ідентичність ґрунтується на відчутті належності до партії або її прихильників: «Це моя політична спільнота». Негативна партійна ідентичність ґрунтується на значущому відмежуванні: «Це політична спільнота, до якої я себе не відношу». Обидва способи самовизначення можуть бути сильними, слабкими або змінюватися впродовж життя.
Можливі кілька поєднань. Виборець здатний любити одну партію та водночас відкидати іншу; не ототожнювати себе з жодною партією, проте сильно відкидати конкретну; підтримувати партію без особливої неприязні до її конкурентів; або ставитися до багатьох партій відсторонено. За багатопартійної системи можна одночасно мати позитивні та негативні зв’язки з кількома політичними організаціями.
Існування негативної ідентичності без виразної позитивної належності є важливим теоретичним висновком досліджень, але частота такого поєднання залежить від країни, способу вимірювання й конкретного електорату. Американське дослідження Лі та колег, яке використало репрезентативні опитування й два експерименти, не підтвердило тезу, що для більшості громадян негативна партійність переважає позитивну: в багатьох учасників обидва виміри були збалансовані або позитивний був сильнішим (Лі та співавтори, 2022).
Тому загальне твердження «сучасні виборці голосують переважно проти когось» потребує перевірки для кожного суспільства й періоду. Теоретична можливість голосування через відторгнення не встановлює його поширеності в конкретній країні.
Чим негативна партійна ідентичність відрізняється від афективної поляризації
Ці поняття пов’язані, але мають різний предмет. Негативна партійна ідентичність стосується самовизначення людини через відмежування від політичної групи. Афективна поляризація описує емоційну дистанцію між прихильниками різних політичних таборів, зокрема симпатію до одних і неприязнь до інших.
Людина може мати негативну ідентичність щодо партії та водночас визнавати добросовісність її виборців. Інша може не формувати окремої негативної ідентичності, проте емоційно зневажати політичних опонентів. Зв’язок між цими явищами досліджують емпірично, тому що змішування питань про належність і питань про симпатію ускладнює пояснення наслідків (Маєр і Руссо, 2024; Руссо й Ареал, 2025).
Ширше поняття політичної поляризації охоплює також ідеологічну дистанцію, розходження політичних програм, поділ соціальних середовищ та інституційний конфлікт. Висока неприязнь до партії не доводить великої програмної відстані. І навпаки, суттєва незгода щодо державної політики може співіснувати з готовністю визнавати права опонентів і співпрацювати з ними.
Негативна партійність, протестне голосування і стратегічний вибір
Негативна партійна ідентичність описує триваліший спосіб політичного самовизначення. Протестне голосування є конкретною дією, через яку виборець демонструє невдоволення владою, політичною елітою або попереднім курсом. Стратегічне голосування відбувається тоді, коли людина враховує шанси кандидатів, можливі коаліції та наслідки перемоги, навіть якщо віддає голос не найбільш близькій собі політичній силі.
Ці процеси можуть поєднуватися. Наприклад, виборець, який давно відкидає певну партію, підтримує її найсильнішого суперника, аби зменшити ймовірність її перемоги. Але така сама дія можлива без стійкої негативної ідентичності: достатньо одноразової незгоди з конкретним рішенням або оцінки ризиків виборів.
Дослідження політичної поведінки показують, що негативна партійність може бути пов’язана з явкою та підтримкою партійного кандидата, проте сама сила цього зв’язку змінюється залежно від способу ідентифікації виборців та виборчої системи (Абрамовіц і Вебстер, 2016; Сієв, Ровенпор і Петті, 2024). Пояснюючи конкретне голосування, необхідно окремо оцінювати емоції, програми, інтереси, інформацію та інституційний контекст.
Чому неприйняття політичного табору стає частиною особистості
Самокатегоризація і соціальна межа
Люди впорядковують соціальний світ через групи й категорії. Політична партія може символізувати не лише програму, а й спосіб життя, моральну позицію, історичну пам’ять або уявлення про бажане суспільство. У такому разі відмежування від партії стає способом виразити власну позицію, підтримати відчуття послідовності й показати іншим важливі для себе принципи.
Негативне самовизначення набуває сили, коли «не бути одним із них» стає соціально зрозумілим сигналом. Воно може існувати навіть без позитивно визначеної групи, до якої людина хоче належати. Це одна з причин, чому вивчення негативної ідентичності особливо важливе для багатопартійних систем (Маєр і Руссо, 2024).
Емоційна значущість і групова пам’ять
Політична антипатія посилюється, коли громадяни пов’язують дії партії з порушенням значущих норм, досвідом несправедливості, загрозою цінностям або особистими втратами. Для частини людей неприйняття групи стає тривалим орієнтиром і передається через сімейні розмови, спільні історії та публічні символи.
Важливо встановлювати, на що саме спрямована емоція: на конкретну політику, інституційні рішення, керівництво партії чи всіх, хто коли-небудь за неї голосував. Механічне перенесення відповідальності з політичного актора на кожного його прихильника створює передумови для міжгрупової ворожості.
Загроза, моральні переконання і відчуття несумісності
Неприйняття може виникати з переконання, що певна політична сила загрожує безпеці, демократичним процедурам, правам чи важливим суспільним цінностям. Таке судження варто аналізувати за його змістом та обґрунтованістю. Принципова відмова підтримувати насильство або порушення прав людини може мати виразні нормативні підстави. Водночас переконання про загрозу можуть формуватися під впливом перебільшень, неточної інформації чи групових стереотипів.
Дослідження у США засвідчили, що перебільшені уявлення про готовність політичних опонентів порушувати демократичні норми можуть впливати на власну готовність підтримувати такі порушення. Експериментальне уточнення цих уявлень у певних умовах підвищувало підтримку демократичних правил (Брейлі та співавтори, 2023). Це результат щодо сприйняття норм, який не слід автоматично ототожнювати з будь-якою негативною партійною ідентичністю.
Роль мотивованого мислення і вибіркового сприйняття
Політична ідентичність може впливати на те, які повідомлення людина помічає, яким джерелам довіряє та як оцінює однакові дії різних партій. Відомі психологічні механізми включають вибірковий пошук підтверджень, асиметричну довіру до джерел, приписування різних мотивів «своїм» і «чужим» та емоційно забарвлене пригадування подій.
У негативній ідентичності такі процеси можуть концентруватися навколо заздалегідь відкинутої сили: кожна нова помилка сприймається як підтвердження її неприйнятності, а виправлення або успішні рішення залишаються малопомітними. Проте це можливий психологічний механізм, а не універсальне правило оцінювання політики. Людина може аргументовано та послідовно відкидати партію після ретельного аналізу її програм і дій.
Сучасні дослідження партійності вказують на одночасну дію емоційних і змістових мотивів. У трьох дослідженнях Дейра, Дракмана й Молса прихильність до власної партії виявилася сильніше пов’язаною з партійною лояльністю, ніж неприязнь до іншої; при порівнянні мотивів важливу роль відігравали політичні програми, а негативне ставлення до опонентів було пов’язане з меншою готовністю до компромісу (Дейр, Дракман і Молс, 2026). Ці результати уточнюють роль антипатії, але не доводять, що один механізм завжди переважає в усіх країнах.
Як негативна ідентичність впливає на голосування
Найочевидніший можливий наслідок — підтримка кандидата або партії, що має найбільші шанси стримати небажану політичну силу. Таке голосування може зберігатися навіть тоді, коли власний обранець розчаровує виборця. Під час кампаній це проявляється в готовності пробачати «своїм» недоліки, які в іншого табору викликали б різке засудження.
У США Абрамовіц і Вебстер пов’язали зростання негативного партійного афекту зі стабільнішою партійною поведінкою та голосуванням за кандидатів однієї партії на різних рівнях виборів (2016). Проте їхній аналіз стосується конкретних американських інституційних умов і часових рядів. Із нього не випливає, що всі громадяни двопартійної системи керуються негативною ідентичністю або що в багатопартійній Україні працює той самий механізм з такою самою силою.
Виборча поведінка може також залежати від ризику «втраченого голосу», порогу проходження партії, сприйняття перспектив коаліції та конкретного списку кандидатів. Негативна ідентичність створює мотиваційний орієнтир, а виборчі правила визначають, яким способом він може перетворитися на рішення.
Чи може неприязнь мобілізувати політично незалежних виборців
Відсутність позитивної партійної належності не обов’язково означає байдужість до політики. Людина може називати себе незалежною, але мати дуже стійке неприйняття конкретної сили. За певних умов це спонукає її стежити за кампанією, брати участь в обговореннях або приходити на вибори.
Експериментальні й опитувальні результати Сієва, Ровенпора та Петті показують, що незалежні виборці в досліджених американських вибірках частіше за партійних будували електоральні вподобання на негативному ставленні й сильніше реагували на спонукання діяти проти політичної альтернативи (2024). Дослідження незалежних виборців на виборах президента США 2020 року також виявило зв’язок негативної партійності з участю та емоційним реагуванням на результат (дослідження в Electoral Studies).
Термін «незалежний» водночас має різні значення в різних країнах. Самоопис людини, формальна партійна реєстрація та реальна схильність підтримувати певну силу не завжди збігаються. Тому висновки щодо незалежних американських виборців потребують окремої перевірки в інших партійних системах.
Багатопартійні системи: кілька об’єктів неприйняття
У двопартійному середовищі громадянин часто оцінює одного основного суперника своєї партії. У багатопартійній системі можливі кілька негативних ідентифікацій: людина відкидає дві або три політичні сили з різних причин, але залишає відкритим вибір між іншими. Частина неприйняття може стосуватися не конкретної організації, а цілого ідеологічного сімейства партій.
У Німеччині та Італії Маєр і Руссо перевірили шкалу негативної партійної ідентичності на двох вибірках із 1911 та 1440 учасників. Це дозволило досліджувати неприйняття окремих політичних сил як ідентичнісний конструкт, а також відокремлювати його від простих оцінок симпатії. Авторки зазначили й методологічне обмеження: використані онлайн-вибірки з квотами не були ймовірнісними, тому висновки про поширеність потребують обережності (Маєр і Руссо, 2024).
У дослідженні західноєвропейських країн Руссо показала, що негативна партійність у деяких досліджених контекстах є дуже поширеною, а відторгнення партійних світоглядів становить важливий її компонент. Заявлені в роботі високі частки стосуються визначених вибірок і способів вимірювання, тому їх не можна переносити на всю Європу або Україну як універсальну оцінку (Руссо, 2025).
Чи пов’язана негативна партійність із ворожістю до інших громадян
Коли неприйняття партії поширюється на її звичайних виборців, політичний конфлікт переходить у сферу повсякденних міжособистісних відносин. Людина може вважати прибічників партії недоброчесними, небезпечними або нездатними до чесного діалогу лише на підставі їхнього політичного вибору. Такі узагальнення здатні посилювати соціальну дистанцію, недовіру й уникання контакту.
Ареал, спираючись на панельні дані та опитування в дев’яти країнах, виявив, що негативна ідентифікація може бути стійкою та пов’язаною з ворожішими установками щодо виборців відкинутої політичної сили (2024). Це важлива емпірична підстава досліджувати не тільки ставлення до партій, а й ставлення до громадян. Водночас зв’язок між ідентичністю й ворожістю не дає підстав припускати однакову поведінку кожної людини, яка має виразну політичну антипатію.
Тут слід розрізняти критику політичної програми, неприйняття конкретних дій партії та позбавлення її виборців моральної чи громадянської повноцінності. Ці явища відрізняються і за психологічним змістом, і за суспільними наслідками.
Політична неприязнь і демократичні норми
Негативна ідентичність може підсилювати електоральну участь, інтерес до контролю влади та готовність захищати важливі норми. За інших обставин вона може сприяти виправданню недемократичних дій власного табору під приводом запобігання перемозі опонента. Результат залежить від змісту політичної загрози, сили інституцій, інформаційного середовища й прихильності громадян до процедурних правил.
У серії досліджень Брейлі та співавторів американські учасники, які перебільшували готовність політичних опонентів порушувати демократичні норми, частіше виявляли готовність відступати від цих норм і самі. Експериментальне повідомлення достовірнішої інформації про позиції опонентів у досліджених умовах зменшувало підтримку таких порушень (2023). Ці висновки стосуються передусім уявлень про взаємні наміри та процедурну поведінку.
Науковий аналіз має окремо оцінювати обґрунтованість політичної критики. Відмова підтримувати організацію через насильницькі практики або системне порушення прав людини може відображати принципову позицію. Небезпека виникає тоді, коли ставлення до опонентів перестає враховувати факти, межі відповідальності та право інших громадян на політичну участь.
ЗМІ, цифрові платформи й політична комунікація
Інформаційне середовище може підтримувати негативну ідентичність через повторювані повідомлення про загрозу з боку конкретної сили, емоційне висвітлення конфліктів, групову сегрегацію аудиторій і постійне порівняння «нашого» табору з «їхнім». Проте сила та напрямок такого впливу залежать від структури медіасистеми, аудиторії та способу дослідження.
Систематичні огляди афективної поляризації описують взаємодію індивідуальних схильностей, медійного середовища та процесів групової ідентифікації. Вони також наголошують на різній якості причинних доказів і недостатній представленості багатьох країн поза США та Західною Європою (Шах, 2025; Когель і Зіннатуллін, 2026).
Інтенсивне споживання політичного контенту саме по собі не є доказом негативної ідентичності. Для дослідження необхідно встановлювати, чи змінюється в людини самоопис, чи лише короткочасно посилюється обурення подіями.
Що показують дослідження: узгодження і суперечності
Сучасні праці підтверджують наукову доцільність розмежування позитивної та негативної партійної ідентифікації. Дослідження виявляють зв’язки негативної партійності з участю, неприйняттям політичних конкурентів і ставленням до інших виборців. Є також методологічні підстави вимірювати ідентичність окремо від емоційної оцінки (Ареал, 2024; Маєр і Руссо, 2024).
Водночас немає підстав вважати, що негативна складова завжди сильніша за позитивну. Дослідження Лі та колег у США показало іншу картину, ніж поширене уявлення про переважно негативну партійність, а результати Дейра, Дракмана й Молса засвідчили суттєву роль позитивної прихильності та програмних переваг (Лі та співавтори, 2022; Дейр, Дракман і Молс, 2026).
Такі відмінності можуть пояснюватися вибірками, інструментами, роками дослідження, партійною системою та тим, що дослідники називають негативною партійністю. Порівнювати частки неприязні, силу негативного самоопису і реальне голосування без перевірки операційних визначень методологічно некоректно.
Як науковці вимірюють негативну партійну ідентичність
Один підхід використовує шкали симпатії: учасників просять оцінити, наскільки тепло чи холодно вони ставляться до конкретних партій. Це показники емоційного ставлення до політичних об’єктів. Вони корисні, але самі собою не встановлюють, чи входить неприйняття партії до ідентичності людини.
Ідентичнісний підхід ставить запитання про значущість дистанціювання для самовизначення, про відчуття несумісності з певною партією, емоції щодо її успіхів і невдач, а також про ставлення до її прихильників. У роботі Маєр і Руссо дослідниці починали з експертних і когнітивних інтерв’ю, а потім оцінювали структуру та надійність інструмента на великих онлайн-вибірках Німеччини й Італії (2024).
У багатопартійній системі важливо питати про кожну релевантну партію окремо. Один загальний показник «не люблю опозицію» втрачає інформацію про різні напрями неприйняття. Також потрібно розмежовувати ставлення до партії та її виборців, перевіряти часову стійкість відповідей і культурну зрозумілість формулювань. Перенесення валідованої шкали на іншу мову потребує нового дослідження вимірювальної якості.
Приклади ситуацій: як відрізнити ідентичність від емоційної реакції
Приклад перший. Людина багато років не підтримує певну партію, а у розмові про себе наголошує, що належати до її прихильників суперечило б власним переконанням. Навіть після зміни виборчих обставин це відмежування залишається важливим для її самоопису. Така ситуація відповідає можливій негативній партійній ідентичності.
Приклад другий. Виборець обурився конкретним рішенням уряду та проголосував проти партії влади на наступних виборах. Раніше він ставився до неї позитивно й надалі допускає відновлення підтримки. Тут першочергово йдеться про оцінку політичної діяльності та протестне голосування; стійка негативна ідентичність не встановлена.
Приклад третій. Громадянин підтримує одну програму з економічних причин, але відчуває нейтральність щодо інших політичних таборів. Це може бути позитивна партійна прихильність або інструментальний вибір без виразної негативної ідентичності.
Приклад четвертий. Людина не знаходить жодної близької партії, але вважає участь однієї конкретної сили в уряді неприйнятною та підтримує її конкурентів залежно від ситуації. Для дослідника це підстава перевірити негативну ідентичність; самого факту голосування «проти» для висновку недостатньо.
Відмінності між країнами й значення українського контексту
Більшість класичних праць про негативну партійність стосується США, де дві великі партії організовують основну конкуренцію. Європейські дослідження розширюють картину, але не забезпечують готових оцінок для України. У кожному суспільстві необхідно враховувати число впливових партій, змінність партійних назв, персоналізацію політики, умови безпеки, медійні системи та історичний досвід.
Для дослідження українських виборців важливо розмежовувати ставлення до політичної організації, її лідера, політичних рішень, державних інституцій та цінностей, які громадяни пов’язують із національною безпекою і демократією. Партійна ідентичність і ширша політична ідентичність мають різний обсяг. Громадянин може мати стійку громадянську та політичну позицію без позитивної чи негативної ідентифікації з конкретною партією.
Війна, переміщення населення, зміни публічного простору й гострі суспільні питання можуть впливати на політичні оцінки, але напрямок і розмір цих впливів треба встановлювати українськими даними. Самої наявності сильної антипатії до партії недостатньо, щоби робити висновки про психологію всього українського суспільства.
Коли негативна партійна ідентичність може змінитися
Ідентичність формується й відтворюється в соціальному середовищі, тому її інтенсивність може змінюватися після партійного розколу, зміни керівництва, появи нової програми, нового політичного досвіду або перегляду ставлення до інших громадян. Водночас негативний самоопис, який став важливою частиною особистого життєпису, може бути стійкішим за ситуативну антипатію.
Можливий і інший шлях: людина зберігає критичне ставлення до програми партії, проте поступово перестає сприймати всіх її виборців як однорідну групу. Така зміна міжособистісного ставлення не вимагає відмови від власних політичних переконань.
Дослідження помилкових уявлень про прихильність опонентів до демократичних правил свідчать, що точніша інформація іноді пом’якшує готовність підтримувати порушення норм (Брейлі та співавтори, 2023). Проте доказів достатності універсального короткого втручання для зміни саме негативної партійної ідентичності немає.
Як зберігати критичне мислення в умовах партійної антипатії
Практично корисно розкладати політичне судження на кілька незалежних запитань. Які саме рішення або принципи партії викликають неприйняття? Якими перевірюваними фактами обґрунтована ця оцінка? Чи стосується критика організації, її лідерів, конкретної програми або всіх її виборців? За яких умов оцінка могла б змінитися?
Допомагає порівняння однакових стандартів для політичних конкурентів. Якщо неприпустима дія засуджується незалежно від того, хто її здійснив, політичний висновок більше спирається на принципи та перевірювані критерії. Якщо оцінка цілком змінюється після заміни партійного ярлика, варто додатково дослідити роль групової належності.
У громадянському діалозі важливо розрізняти незгоду щодо політики й ставлення до співгромадян. Можна послідовно відкидати програму, вимагати відповідальності від посадовців і водночас оцінювати звичайних виборців за їхніми конкретними вчинками. Таке розрізнення підтримує змістовну політичну суперечку та зменшує необґрунтовані групові узагальнення.
Методологічні обмеження й відкриті питання
Дослідження негативної партійності стикаються з кількома труднощами. Перша — поняттєва: різні праці вимірюють антипатію, негативну самоідентифікацію, неприйняття партії або дистанцію до її виборців і називають близькі, але різні явища одним терміном. Друга — причинна: кореляція між негативною ідентичністю, медійними звичками та голосуванням не завжди встановлює, який процес був первинним.
Третя проблема — порівнянність партійних систем. У двопартійному середовищі неприйняття головного конкурента має іншу електоральну структуру, ніж у системі, де існують кілька коаліційних альтернатив. Четверта — соціальна бажаність відповідей: люди можуть приховувати антипатію або, навпаки, демонструвати її як ознаку групової лояльності.
Потрібні тривалі панельні дослідження з однаковими вимірювальними інструментами, експерименти, які відокремлюють емоційний вплив від програмних аргументів, та порівняльні праці в країнах поза звичними західними вибірками. Окреме питання — як негативна партійна ідентичність співвідноситься з довірою до інституцій, захистом демократичних норм та участю громадян у кризових умовах.
Поширені запитання
Чи є негативна партійна ідентичність психологічним розладом?
Ні. Це наукове поняття політичної психології, яке описує спосіб групового самовизначення. Самі собою політичні переконання, антипатія до партії чи емоційна реакція на вибори не становлять психіатричного діагнозу.
Чи завжди негативна партійність означає ненависть до інших виборців?
Ні. Людина може відкидати партійну програму або політичні практики й визнавати гідність, права та різноманітність переконань її прихильників. Дослідження окремо вимірюють ставлення до партії та ставлення до людей, які за неї голосують.
Чи можна мати негативну ідентичність без улюбленої партії?
Так. Це одна з ключових особливостей концепції. Дистанціювання від певної партії може стати частиною самовизначення навіть за відсутності стійкої позитивної партійної належності. Поширеність такого поєднання залежить від країни та способу вимірювання.
Чи всяке голосування «проти» свідчить про негативну ідентичність?
Ні. Голосування проти кандидата може бути реакцією на одну подію, стратегічним розрахунком або оцінкою ризиків. Для висновку про ідентичність потрібні дані про значення відмежування для особистого самовизначення та його часову стійкість.
Чим це відрізняється від політичної поляризації?
Негативна партійна ідентичність описує зв’язок людини з відкинутою партійною категорією. Політична поляризація стосується розходження політичних груп за поглядами, емоціями або соціальними межами. Вони можуть взаємодіяти, але одне поняття не замінює іншого.
Чи може негативна партійна ідентичність спонукати до участі у виборах?
Може. Деякі дослідження пов’язують неприйняття партії з мотивацією прийти на вибори або підтримати її конкурента. Водночас участь залежить і від процедурних умов, довіри до виборів, програмних переконань та особистих можливостей.
Чи можна порівнювати американські результати з Україною?
Порівняння можливе після врахування відмінностей партійних систем, політичного досвіду й вимірювальних інструментів. Американські дані самі собою не визначають поширеність або наслідки негативної партійної ідентичності серед українських громадян.
Чи обов’язково зменшувати негативну партійну ідентичність?
Науковий висновок залежить від того, з чим пов’язане неприйняття. Критика програм, політична відповідальність і захист демократичних правил можуть бути змістовно обґрунтованими. Практичне значення має перевірка фактів, послідовність власних стандартів і здатність відокремлювати оцінку політичної організації від безпідставного узагальнення щодо її виборців.
Висновки
Негативна партійна ідентичність є способом політичного самовизначення через значуще відмежування від певної партії чи табору. Вона здатна існувати поряд із позитивною партійною належністю або без неї, впливати на електоральні рішення, мотивацію участі та ставлення до політичних опонентів. Сучасні дослідження показують необхідність окремо вимірювати ідентичність, емоційну неприязнь, ставлення до інших громадян і реальну поведінку.
Науково продуктивним є запитання не лише про те, кого виборець відкидає, а й про те, чому це неприйняття важливе для його уявлення про себе, як воно поєднується з програмними принципами та за яких умов впливає на демократичне співжиття. Для України відповідь потребує власних емпіричних досліджень, побудованих із урахуванням місцевого політичного та суспільного контексту.
Пов’язані статті
Політична ідентичність: належність, самовизначення та поведінка — ширше поняття політичного самовизначення, до якого належать позитивні й негативні форми партійної належності.
Політична поляризація: причини, види та суспільні наслідки — як ідеологічні, соціальні й емоційні відмінності між політичними таборами формують суспільні поділи.
Афективна поляризація: неприязнь до політичних опонентів — дослідження емоційної дистанції та міжгрупових оцінок прихильників різних партій.
Політична психологія: предмет, методи та основні напрями — науковий контекст, у якому вивчають ідентичність, виборчу поведінку, емоції та політичні рішення.
Джерела
Abramowitz, A. I., & Webster, S. W. (2016). The rise of negative partisanship and the nationalization of U.S. elections in the 21st century. Electoral Studies, 41, 12–22. https://doi.org/10.1016/j.electstud.2015.11.001
Abramowitz, A. I., & Webster, S. W. (2018). Negative partisanship: Why Americans dislike parties but behave like rabid partisans. Political Psychology, 39(S1), 119–135. https://doi.org/10.1111/pops.12479
Areal, J. (2024). Beyond disdain: Measurement and consequences of negative partisanship as a social identity. Electoral Studies, 90, 102831. https://doi.org/10.1016/j.electstud.2024.102831
Bankert, A., Huddy, L., & Rosema, M. (2017). Measuring partisanship as a social identity in multi-party systems. Political Behavior, 39, 103–132. https://doi.org/10.1007/s11109-016-9349-5
Bankert, A. (2022). Negative partisanship among Independents in the 2020 U.S. presidential elections. Electoral Studies, 78, 102490. https://doi.org/10.1016/j.electstud.2022.102490
Braley, A., Lenz, G. S., Adjodah, D., Rahnama, H., & Pentland, A. (2023). Why voters who value democracy participate in democratic backsliding. Nature Human Behaviour, 7, 1282–1293. https://doi.org/10.1038/s41562-023-01594-w
Dare, M., Druckman, D., & Mols, F. (2026). Drivers of partisanship: Liking/disliking or policy preferences? Australian Journal of Political Science. https://doi.org/10.1080/10361146.2026.2712914
Iyengar, S., Lelkes, Y., Levendusky, M., Malhotra, N., & Westwood, S. J. (2019). The origins and consequences of affective polarization in the United States. Annual Review of Political Science, 22, 129–146. https://doi.org/10.1146/annurev-polisci-051117-073034
Kogel, M. J., & Zinnatullin, A. (2026). What drives affective polarization? A systematic literature review. European Political Science. Published online August 26, 2026. https://www.cambridge.org/core/journals/european-political-science/article/what-drives-affective-polarization-a-systematic-literature-review/308FDCFC0FA0788B79AECC3153745FF0
Lee, A. H.-Y., Lelkes, Y., Hawkins, C. B., & Theodoridis, A. G. (2022). Negative partisanship is not more prevalent than positive partisanship. Nature Human Behaviour, 6, 951–963. https://doi.org/10.1038/s41562-022-01348-0
Mayer, S. J., & Russo, L. (2024). What one is not: A new scale to measure negative party identity in multiparty systems. Quality & Quantity, 58, 2887–2906. https://doi.org/10.1007/s11135-023-01793-7
Russo, L. (2025). Negative partisanship in Western Europe. Electoral Studies, 98, 103001. https://doi.org/10.1016/j.electstud.2025.103001
Russo, L., & Areal, J. (2025). Negative partisanship and affective polarization. In Handbook of Affective Polarization (pp. 184–198). Edward Elgar Publishing. https://doi.org/10.4337/9781035310609.00021
Shah, T. M. (2025). Trends in political science research: Affective polarization. International Political Science Review. https://doi.org/10.1177/00208345251323534
Siev, J. J., Rovenpor, D. R., & Petty, R. E. (2024). Independents, not partisans, are more likely to hold and express electoral preferences based in negativity. Journal of Experimental Social Psychology, 110, 104538. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2023.104538