top of page

Психологічна енкциклопедія

Політика психічного здоров’я: законодавство, стратегії та управління

1 день тому
Читати 16 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика

 

Політика психічного здоров’я — це система державних цілей, правових норм, управлінських рішень і механізмів підзвітності, за допомогою яких країна організовує збереження психічного здоров’я населення та доступ до належної допомоги. Вона визначає, хто відповідає за послуги, як розподіляються повноваження й ресурси, які права мають люди, як встановлюють стандарти та як перевіряють результати. Саме такий підхід закладено в Комплексному плані дій Всесвітньої організації охорони здоров’я на 2013–2030 роки та настановах ВООЗ із формування політики й стратегічних планів 2025 року.

 

У сучасній системі охорони психічного здоров’я державна політика охоплює медичні та психосоціальні служби, соціальну підтримку, захист прав, підготовку фахівців, інформаційні системи, фінансування і взаємодію різних відомств. В Україні її правову основу істотно оновив Закон «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» № 4223-IX, який набрав чинності 8 лютого 2025 року та був введений у дію 7 лютого 2026 року.

 

Щоб оцінити політику психічного здоров’я, потрібно простежити повний ланцюг: суспільна потреба → законодавча гарантія → державна стратегія → бюджетне рішення → організація послуг → права й досвід людини → вимірюваний результат. Кожна ланка впливає на наступну. Загальну будову служб і рівнів допомоги розкрито в статті «Системи охорони психічного здоров’я: рівні, служби та принципи». Тут розглянемо саме політичне, правове та управлінське забезпечення системи.

 

Що входить до політики психічного здоров’я

 

Політика має кілька взаємопов’язаних складових. Законодавство визначає юридичні права, гарантії, повноваження та обов’язки. Стратегія формулює довгостроковий напрям реформи. План дій переводить його в конкретні заходи, строки, відповідальних виконавців і показники. Управління забезпечує ухвалення та виконання рішень, координацію установ і реагування на відхилення. Фінансування створює умови для роботи служб. Моніторинг показує, чи доходять ресурси й послуги до населення.

 

Ці складові діють разом, але мають різну юридичну силу. Закон встановлює обов’язкові правові засади; урядова концепція окреслює напрям; план заходів організовує виконання; рекомендація ВООЗ пропонує науково та правозахисно обґрунтований орієнтир. Наявність стратегії сама по собі ще не означає, що з’явилися нові заклади, достатня кількість фахівців або скоротилися черги. Для такого висновку потрібні окремі дані про виконання й результати.

 

Політика, програма, модель допомоги: у чому різниця

 

Політика відповідає на питання, яких цілей держава прагне, які права гарантує та хто відповідає за систему. Програма об’єднує визначені заходи та ресурси для досягнення конкретних цілей. Модель допомоги описує, як служби та фахівці працюють із людиною: через первинну ланку, амбулаторні й лікарняні заклади, команди в громаді або інтегровані служби. Порівняння моделей подано в матеріалі «Моделі організації психіатричної та психосоціальної допомоги».

 

Наприклад, державна політика може поставити мету розширити доступну допомогу поруч із місцем проживання. Стратегія визначатиме розвиток амбулаторних і громадських служб. Бюджет і договори надавачів забезпечуватимуть закупівлю послуг. На місцях конкретна команда відповідатиме за оцінювання, допомогу й подальший супровід. Лише після цього можна перевірити, чи отримує людина послугу вчасно та належної якості.

 

Міжнародні принципи: управління, права, служби та дані

 

Комплексний план дій ВООЗ на 2013–2030 роки визначає чотири стратегічні напрями: ефективне керівництво та управління у сфері психічного здоров’я; комплексні й інтегровані послуги в громаді; зміцнення психічного здоров’я та профілактику; зміцнення інформаційних систем, доказової бази й досліджень. Це рамка для розроблення національної політики, а не однакова для всіх країн схема організації лікарень чи фінансування.

 

Настанови ВООЗ 2025 року щодо політики і стратегічного планування пропонують цикл, у якому оцінювання потреб, участь зацікавлених сторін, визначення реформ, планування виконання та подальша оцінка послідовно пов’язані. ВООЗ окремо підкреслює роль людей із власним досвідом психічних розладів і користування послугами, оскільки адміністративні показники не завжди відображають реальні проблеми звернення, згоду на допомогу, повагу до гідності чи безперервність супроводу.

 

Міжнародні орієнтири доповнює спільна настанова ВООЗ та Управління Верховного комісара ООН із прав людини 2023 року. Вона рекомендує державам переглядати законодавство з позицій прав людини: підтримувати інформоване рішення особи, доступ до допомоги в громаді, незалежний контроль, участь користувачів послуг і зменшення практик примусу. Конкретні юридичні процедури в кожній країні встановлює її чинне законодавство, тому міжнародна настанова не є прямою інструкцією для індивідуального медичного випадку в Україні.

 

Чому психічне здоров’я потребує міжвідомчого управління

 

На потреби людей впливають житлові умови, бідність, освіта, зайнятість, насильство, інвалідність, війна та доступність медичних і соціальних послуг. Міністерство охорони здоров’я не може самостійно вирішити питання забезпечення житлом, шкільної підтримки чи соціального захисту. Відповідно, національна політика потребує узгоджених рішень органів охорони здоров’я, соціальної політики, освіти, місцевого самоврядування та інших установ. Ця логіка викладена в міжсекторальних настановах ВООЗ із політики психічного здоров’я.

 

Міжсекторальність має управлінський зміст: для спільної мети повинні існувати визначені відповідальні органи, правила передавання інформації та скерування, узгоджені показники, кошти й процедура виправлення збоїв. Без цього людина може переходити між службами, кожна з яких формально виконує свою роботу, але ніхто не відповідає за результат усього маршруту.

 

Законодавство України: основа системи психічного здоров’я

 

Українська система спирається на Конституцію, загальні засади охорони здоров’я, профільні закони та підзаконні акти. До основних законів належать «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про психіатричну допомогу», «Про соціальні послуги», «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та Закон № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні».

 

Ці документи регулюють різні частини предмета. Закон про психіатричну допомогу стосується, зокрема, медичного оцінювання, лікування, прав пацієнтів та передбачених законом процедур психіатричної допомоги. Закон про соціальні послуги визначає організаційні основи соціальної підтримки. Закон про фінансові гарантії встановлює засади оплати медичних послуг у межах Програми медичних гарантій. Закон про систему охорони психічного здоров’я формує ширшу правову рамку, що охоплює також інші проблеми психічного здоров’я, міжвідомчу взаємодію, стандарти, кадри, права отримувачів допомоги та державне управління.

 

Що встановлює Закон № 4223-IX

 

Стаття 1 Закону № 4223-IX окремо визначає психічні розлади та «інші проблеми, що стосуються психічного здоров’я»: психосоціальні, емоційні й поведінкові труднощі, які можуть не відповідати діагностичним критеріям психічного розладу. Це важливе розрізнення для всієї системи. Державна політика має враховувати різні види потреб; саме звернення по психологічну підтримку не встановлює наявності клінічного діагнозу.

 

Стаття 3 визначає мету державної політики, зокрема своєчасну комплексну й науково обґрунтовану допомогу, координацію суб’єктів, міжсекторну співпрацю, рівний доступ, запобігання дискримінації, розвиток інфраструктури й кадрового потенціалу. Стаття 4 закріплює права отримувачів допомоги, зокрема на інформацію, участь у рішеннях, вибір надавача з урахуванням його спеціалізації та згоду на послуги за умов, визначених законом. Для винятків і спеціальних процедур діють конкретні норми відповідного законодавства.

 

Стаття 7 передбачає державні та місцеві гарантії, а стаття 20 — Національну комісію з питань психічного здоров’я. Статті 37–41 стосуються фінансування, системи стандартів, професійних вимог, контролю та електронних реєстрів. Це показує, що законодавча реформа охоплює одночасно організацію допомоги, регулювання професійної діяльності та підзвітність системи. Водночас фактичний запуск окремих механізмів потрібно оцінювати за підзаконними актами, кадровими рішеннями й практикою застосування, а не лише за текстом закону.

 

Закон про психіатричну допомогу та межі управлінських рішень

 

Органи управління визначають систему послуг, вимоги до закладів та порядок нагляду, але не встановлюють діагноз конкретній людині адміністративним рішенням. Клінічне оцінювання, показання до лікування, згода та передбачені законодавством випадки стаціонарної допомоги належать окремій правовій і професійній процедурі. Важливим джерелом для цих питань залишається Закон України «Про психіатричну допомогу».

 

Для політики психічного здоров’я особливе значення мають доступ до незалежного захисту прав, зрозуміла інформація, можливість оскаржити неправомірні дії, належний нагляд за умовами допомоги та розвиток альтернатив довготривалій ізоляції. Спільні рекомендації ВООЗ та ООН пропонують державам будувати відповідні механізми навколо гідності, автономії та включення людини в життя суспільства.

 

Стратегія психічного здоров’я України: від концепції до плану дій

 

Довгостроковий напрям реформи було закладено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1018-р від 27 грудня 2017 року, яким схвалено Концепцію розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Концепція визначає бачення розвитку системи, зокрема модернізацію послуг і подолання організаційної фрагментації. Її горизонт — 2030 рік — не означає, що всі заходи вже виконані або що всі показники мають бути досягнуті раніше.

 

Для поточного етапу важливий план заходів на 2024–2026 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів № 572-р. Він переводить стратегічний напрям у сукупність організаційних завдань, відповідальних виконавців та строків. МОЗ України у поясненні плану наголошує на розвитку послуг на різних рівнях медичної допомоги.

 

Політичну послідовність реформи можна прочитати так: концепція визначає, якої системи прагне Україна до 2030 року; план заходів фіксує конкретний етап її розвитку; закони створюють правові можливості й обов’язки; урядові рішення, бюджети та договори перетворюють наміри на діяльність служб. Для встановлення ступеня виконання потрібні оприлюднені звіти й показники відповідного періоду. Цільовий відсоток охоплення, зазначений у плані, не слід повідомляти як уже досягнутий результат.

 

Які питання повинен розв’язувати державний план

 

Результативний план поєднує оцінку потреб населення, прогноз кадрових ресурсів, територіальне розміщення служб, правила взаємодії медичних і соціальних закладів, джерела фінансування, навчання фахівців та систему перевірки якості. Для кожного заходу доцільно визначити установу-виконавця, строк, ресурсне забезпечення, очікуваний результат і спосіб незалежно перевірити його досягнення. Саме таку логіку підготовки та оцінювання планів містить третій модуль настанов ВООЗ 2025 року.

 

Наприклад, рішення відкрити центр допомоги має супроводжуватися відповіддю на питання, скільки людей реально може ним скористатися, хто працюватиме в ньому після відкриття, як надавач буде оплачуватися, як потрапити до центру з віддаленого населеного пункту та хто організує продовження допомоги після першої консультації. Саме такі питання відрізняють перевірювану політику від повідомлення про створення установи.

 

Хто управляє системою психічного здоров’я в Україні

 

Управління розподілено між кількома рівнями. Верховна Рада ухвалює закони й визначає правову основу. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики, затверджує відповідні порядки та стратегічні рішення. Міністерство охорони здоров’я здійснює повноваження у сфері охорони здоров’я. Інші центральні органи діють у межах компетенції щодо соціальних послуг, освіти, ветеранів, захисту дітей та інших сфер. Місцева влада й органи місцевого самоврядування беруть участь у розвитку та забезпеченні мережі послуг.

 

Статті 13–20 Закону № 4223-IX конкретизують відповідні повноваження та механізми координації. Для громад це означає, що локальні програми психічного здоров’я мають бути пов’язані з державними гарантіями, потребами населення та реальною спроможністю медичних і соціальних установ. Докладні особливості розбудови підтримки на рівні громади розкрито в статті «Програми психічного здоров’я в громаді: як планують, впроваджують і оцінюють».

 

Національна комісія з питань психічного здоров’я

 

Стаття 20 Закону № 4223-IX передбачає Національну комісію як постійно діючий колегіальний орган публічного права у сфері управління Кабінету Міністрів. Серед законодавчо визначених функцій — участь у підготовці нормативних актів, пропозицій щодо державної політики, координація заінтересованих сторін та підготовка щорічної доповіді про систему психічного здоров’я.

 

Постановою Кабінету Міністрів № 222 від 18 лютого 2026 року державну установу було утворено та затверджено її статут. Це окреме юридичне рішення. Важливо відрізняти утворення установи від завершення формування її персонального складу й фактичного розгортання всіх функцій.

 

Станом на 25 вересня 2026 року уряд повідомив про затвердження складу конкурсної комісії для добору членів Національної комісії. Отже, на дату цієї публікації можна підтвердити правове створення установи та початок конкурсного формування її складу. Висновок про повноцінну фактичну роботу всіх механізмів потребував би новіших підтверджень щодо призначень, процедур і результатів діяльності.

 

Фінансування: як політичне рішення стає реальною послугою

 

Фінансування визначає, чи може ухвалена політика бути реалізована. Стаття 37 Закону № 4223-IX передбачає кошти державного та місцевих бюджетів, міжнародних організацій, благодійні внески й інші дозволені джерела. Гарантовані державою медичні послуги фінансуються за правилами державних фінансових гарантій, соціальні послуги — відповідно до законодавства про соціальні послуги.

 

Програма медичних гарантій є одним із ключових механізмів публічної оплати медичних послуг. Національна служба здоров’я України укладає договори з надавачами на визначені пакети; зміст, умови закупівлі й обсяг послуг потрібно перевіряти за правилами відповідного року. Водночас уся психологічна, соціальна або громадська підтримка не фінансується автоматично через один і той самий пакет НСЗУ.

 

У дослідженні Європейського регіонального бюро ВООЗ про фінансування психічного здоров’я України описано, як зміни механізмів оплати сприяли розвитку первинної, амбулаторної та громадської допомоги. Автори водночас підкреслюють потребу поєднувати фінансові зміни з реформою самої організації послуг, підготовкою персоналу й стандартами якості. З цього випливає управлінський принцип: перерозподіл коштів сам по собі не гарантує своєчасного доступу та кращих результатів.

 

Детальний розбір бюджетних, страхових і платіжних моделей належить окремому напряму H01. Для людини, яка шукає чинний спосіб отримати безоплатну психологічну допомогу, є спеціальна стаття «Де отримати безоплатну психологічну допомогу в Україні: НСЗУ, сімейний лікар і маршрути звернення». Системний огляд цих механізмів подано в статті «Фінансування послуг психічного здоров’я: страхування, бюджети та оплата».

 

Як законодавство впливає на кадрові стандарти і якість

 

Закон установлює не лише структуру органів управління, а й засади професійної відповідальності. До сфери регулювання належать належна освіта й кваліфікація фахівців, професійні вимоги, супервізія, стандарти надання послуг і механізми нагляду. Статті 38–41 Закону № 4223-IX визначають правову рамку стандартів, контролю та реєстрів; конкретні процедури запроваджують відповідні підзаконні акти.

 

Для отримувача послуг важливо розрізняти професійну кваліфікацію фахівця, ліцензійні вимоги до медичної практики, можливу сертифікацію конкретного методу і договір закладу з НСЗУ. Це різні перевірки, які відповідають на різні запитання. Сам факт наявності приватного кабінету, вебсайту або рекламної обіцянки не засвідчує відповідність усім правовим, професійним і клінічним вимогам.

 

Якість системи охоплює своєчасність, безпеку, доступність, безперервність, обґрунтованість допомоги, повагу до людини й результат. Заклад може виконати вимогу звітності, але мати довгі черги; інший — забезпечувати багато консультацій, але не мати належної процедури передавання випадків. Ці аспекти потрібно оцінювати окремо. Докладніше — «Якість допомоги у сфері психічного здоров’я: стандарти та критерії».

 

Від політичної мети до доступної мережі служб

 

Стратегія визначає бажаний напрям, але потребує територіального планування. Різні громади мають різну кількість населення, транспортні зв’язки, кадрову забезпеченість, соціально-демографічний склад і потреби. Тому однакова кількість закладів на адміністративну одиницю не забезпечує однакову доступність. Для оцінки необхідні дані про час доїзду, фактичне навантаження, години роботи, можливість дистанційних послуг, прийнятність допомоги та підтримку після виписки. Принципи розміщення служб за потребами населення окремо розкрито в матеріалі «Планування мережі служб психічного здоров’я: потреби і територіальна доступність».

 

Важливим напрямом міжнародних рекомендацій є розвиток доступної допомоги в громаді, пов’язаної з первинною медичною ланкою та загальною системою охорони здоров’я. ВООЗ у настанові щодо громадських служб 2021 року описує різні організаційні варіанти, які можуть підтримувати права й відновлення людини. Ефективність конкретного поєднання служб залежить від населення, кадрових ресурсів, сталості фінансування та умов упровадження.

 

В українському контексті окремими частинами мережі є первинна допомога, центри ментального здоров’я, спеціалізовані амбулаторні та стаціонарні заклади, команди громадської підтримки та соціальні служби. Доступні чинні маршрути розглянуто в матеріалах «Центри ментального здоров’я в Україні: яку допомогу надають і як звернутися» і «Допомога у сфері психічного здоров’я на первинній ланці: роль сімейного лікаря».

 

Права людини як критерій державної політики

 

Системна політика має враховувати права осіб із психічними розладами, людей із психосоціальними труднощами та інших отримувачів підтримки. У центрі перебувають доступність належної допомоги, поінформованість, згода в межах чинного законодавства, захист конфіденційності, повага до гідності, доступ до правничого захисту й можливість участі у прийнятті рішень. Ці положення відображені у статті 4 Закону № 4223-IX та керівництві ВООЗ і ООН з правозахисного законодавства.

 

Практичне значення такого підходу можна перевірити простими питаннями. Чи знає людина, на яку послугу має право? Чи пояснюють їй можливі варіанти? Чи є зрозумілий шлях скарги або оскарження? Чи зберігається допомога після виписки? Чи доступна послуга для людей із порушеннями слуху, зору, мобільності, для мешканців віддалених громад і людей після вимушеного переїзду? Чи мають користувачі послуг вплив на оцінювання роботи служб?

 

Наявність норми про права людини необхідна, але її реальна дія потребує незалежних процедур, доступної інформації та можливості відновити порушене право. Для оцінювання політики доречно враховувати не лише кількість скарг, а й доступність механізмів звернення та результати їх розгляду.

 

Як оцінюють ефективність політики психічного здоров’я

 

Управління має спиратися на дані різних рівнів. «Атлас психічного здоров’я ВООЗ 2024», опублікований у 2025 році, збирає інформацію про національні політики, законодавство, фінансування, кадровий потенціал, служби й інформаційні системи. Це міжнародний засіб порівняння систем, а не доказ того, що сама наявність певної стратегії спричинила клінічне покращення.

 

Для оцінювання державної політики корисно поєднувати такі групи показників.

 

Правові та управлінські показники

 

Чи існують актуальні закони, план дій і визначені відповідальні органи? Чи сформовані механізми нагляду? Чи виконуються затверджені заходи у встановлені строки? Чи беруть участь отримувачі послуг у виробленні рішень? Чи існує публічна звітність про досягнуті результати?

 

Ресурси та фактична доступність

 

Скільки фахівців і команд доступно населенню та як вони розподілені між територіями? Яку частину потрібних послуг люди можуть отримати без фінансових перешкод? Скільки триває очікування? Чи є робочі маршрути між первинною й спеціалізованою допомогою, лікарнею та громадськими службами? Чи однаково доступна допомога різним соціальним групам?

 

Якість, досвід та результати допомоги

 

Чи дотримуються стандарти безпеки, професійної компетентності й конфіденційності? Чи розуміють люди власний план допомоги та подальші кроки? Як змінюються повсякденне функціонування, досвід отримання послуг та інші обґрунтовані результати? Чи використовують систему зворотного зв’язку для вдосконалення практики? Логіку таких індикаторів висвітлюють план дій ВООЗ і «Атлас психічного здоров’я».

 

Важливо відрізняти процес від результату. Кількість відкритих кабінетів або проведених консультацій — показники діяльності. Вчасність допомоги, належне завершення маршруту, безпека, покращення функціонування та справедливість доступу характеризують інші сторони якості. Жодне окреме число не може повністю описати успіх або невдачу національної політики.

 

Як формується і впроваджується обґрунтована політика: шість кроків

 

1. Визначити потребу і нерівність доступу

 

Перед рішенням потрібні дані про потреби населення, чинну мережу допомоги, територіальні відмінності, кадрові ресурси, фінансові бар’єри та досвід людей. Необхідно враховувати обмеження статистики: частина тих, хто потребує допомоги, ще не зверталася до служб і тому відсутня в адміністративних реєстрах.

 

2. Сформулювати цілі та правові гарантії

 

Ціль має описувати конкретну зміну, наприклад підвищення фактичної доступності допомоги або безперервності маршруту. Законодавчі гарантії, етичні принципи й міжнародні стандарти прав людини визначають умови реалізації. Відповідно до настанов ВООЗ 2025 року, розроблення політики має передбачати участь отримувачів послуг та інших заінтересованих сторін.

 

3. Розподілити повноваження і ресурси

 

Національні та місцеві органи визначають, хто планує мережу, хто закуповує послуги, хто забезпечує навчання, хто контролює якість і хто відповідає за міжвідомчі переходи. Ресурси розподіляють за реальними потребами та можливістю надавачів підтримувати сталу роботу, а не лише за кількістю запланованих об’єктів.

 

4. Перетворити рішення на організаційні процедури

 

Потрібні робочі договори, правила скерування, кадрові вимоги, безпечний обмін потрібними відомостями, супервізія й механізм дій при порушенні маршруту. Державний план стає практикою лише після того, як людина може реально отримати послугу.

 

5. Виміряти результат і досвід людини

 

Оцінювання має поєднувати статистику, перевірку дотримання прав, дані про якість і безпеку та досвід користувачів. Особливо важливо бачити групи, які залишаються поза послугами. Офіційний звіт про витрати й кількість звернень дає частину картини; для ширшого висновку потрібні додаткові методи оцінювання.

 

6. Скоригувати рішення та публічно відзвітувати

 

Коли послуга не працює належним чином, потрібне коригування фінансування, кадрового забезпечення, маршруту або нормативної процедури. Прозора звітність дозволяє порівнювати обіцяний результат із фактичним виконанням. Це відповідає підходу ВООЗ до розроблення, впровадження й оцінювання державних планів психічного здоров’я.

 

Війна, переміщення та стійкість системи: управлінські виклики України

 

В умовах війни змінюються потреби населення, доступність транспорту, кадровий склад, навантаження на медичні та соціальні служби й географія звернень. Відповідь державної політики потребує здатності зберігати допомогу під час перебоїв, підтримувати людей після переїзду та координувати медичну допомогу з соціальними послугами. Окремі потреби військовослужбовців, ветеранів, родин і переміщених осіб мають враховуватися у відповідних секторальних програмах.

 

Регіональне бюро ВООЗ у звіті про фінансування допомоги в Україні розглядає реформу на тлі війни та інших системних викликів і наголошує на поєднанні фінансової стійкості з розвитком моделей надання послуг. Управлінська мета полягає у відновленні й підтриманні доступу, зокрема через різні точки входу та узгоджені маршрути. Ефекти конкретних програм мають перевірятися окремо.

 

Поширені помилки у тлумаченні політики психічного здоров’я

 

Одна помилка — вважати ухвалення закону доказом фактичної доступності послуг. Закон створює юридичну основу; її втілення залежить від кадрів, коштів, підзаконних рішень та місцевої спроможності. Друга — прирівнювати кількість консультацій до якості або одужання. Третя — переносити висновки про результат окремої служби на всю країну без урахування особливостей населення й умов реалізації.

 

Ще одна помилка — трактувати настанову міжнародної організації як чинну норму українського права. ВООЗ формулює рекомендації та рамки оцінювання. Правові обов’язки й процедури в Україні визначають закони та прийняті на їх виконання нормативні акти. Так само державна стратегія, річна програма, фінансовий пакет і клінічна рекомендація мають різні цілі та юридичний статус.

 

Що може зробити людина, фахівець або громада

 

Людина, яка шукає допомогу, може уточнити, які послуги реально надаються у відповідному закладі, за якими умовами їх оплачують, чи потрібне скерування, як забезпечується конфіденційність та куди звертатися у разі порушення прав. Для практичного маршруту важливі чинні відомості від закладу й НСЗУ, а не самі загальні положення державної концепції.

 

Фахівцю доцільно перевіряти актуальні вимоги до своєї професійної діяльності, державні стандарти, механізми супервізії й правила передавання пацієнтів між службами. Громада може оцінювати місцеві потреби, публічну програму, територіальну доступність і співпрацю медичних та соціальних установ, а також забезпечувати участь людей, які користуються допомогою.

 

Якщо потрібне розуміння саме української мережі закладів та конкретних точок входу, зверніться до матеріалу «Система охорони психічного здоров’я в Україні: як вона влаштована і куди звертатися». Для аналізу причин, через які допомога залишається важкодоступною навіть за наявності служб, корисна стаття «Бар’єри доступу до допомоги у сфері психічного здоров’я».

 

Часті запитання

 

Що таке державна політика у сфері психічного здоров’я простими словами?

 

Це узгоджені державні правила, пріоритети та рішення, від яких залежить, хто й де надає допомогу, які послуги доступні людям, як вони оплачуються та хто відповідає за їхню якість. Політика охоплює законодавство, планування, фінансування, стандарти, права людей і систему контролю.

 

Чи є в Україні окремий закон про систему охорони психічного здоров’я?

 

Так. Закон України № 4223-IX ухвалено 15 січня 2025 року, він набрав чинності 8 лютого 2025 року, а введено його в дію 7 лютого 2026 року. Він визначає широку організаційну рамку системи; окремі медичні та соціальні правовідносини продовжують регулюватися відповідними профільними законами.

 

Чим державна стратегія відрізняється від закону?

 

Закон встановлює норми, права, повноваження й обов’язки. Стратегія окреслює довгострокові цілі та пріоритети. План заходів визначає виконавців, строки й конкретні дії. Для оцінки реального результату потрібні дані про фактичне виконання.

 

Хто відповідає за політику психічного здоров’я в Україні?

 

Залежно від повноважень — Верховна Рада, Кабінет Міністрів, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи та самоврядування, інші визначені законом суб’єкти. Закон № 4223-IX передбачає також Національну комісію з питань психічного здоров’я з окремими координаційними та контрольними функціями.

 

Національна комісія з питань психічного здоров’я вже створена?

 

Урядовою постановою № 222 від 18 лютого 2026 року створено відповідну державну установу. 25 вересня 2026 року уряд повідомив про затвердження складу конкурсної комісії для відбору її членів. Правове утворення, формування персонального складу і повноцінна робота установи — різні етапи.

 

Чи означає новий закон, що вся психологічна допомога безоплатна?

 

Ні. Фінансування та право на конкретну безоплатну послугу залежать від її виду, відповідної державної програми, договору надавача та чинних умов. Для практичної перевірки медичних послуг слід звертатися до НСЗУ і конкретного закладу.

 

Як держава має перевіряти, чи працює стратегія?

 

Потрібно порівнювати цілі плану з фактичним виконанням, обсягом ресурсів, доступністю послуг для різних груп населення, безпекою, якістю, досвідом отримувачів і результатами. Кількість відкритих закладів або проведених консультацій описує лише частину результату.

 

Де шукати чинні закони та рішення про психічне здоров’я?

 

Тексти законів і підзаконних актів доступні на офіційному порталі законодавства Верховної Ради України. Для поточних рішень також корисні офіційні повідомлення Кабінету Міністрів та МОЗ. Перед практичним застосуванням перевіряйте останню редакцію документа і дату набрання чинності потрібними положеннями.

 

Висновок: як закон, стратегія і управління утворюють систему

 

Політика психічного здоров’я набуває практичного змісту тоді, коли законодавчі гарантії підтримані чіткими управлінськими повноваженнями, фінансуванням, підготовкою фахівців, доступною мережею служб, механізмами захисту прав і відкритою оцінкою результатів. Для України ключовими елементами цієї рамки є Концепція до 2030 року, плани її реалізації, Закон № 4223-IX та поточні рішення про організацію й фінансування допомоги.

 

Головний критерій дієвої політики — можливість людини отримати належну допомогу у відповідний час, із повагою до її прав, а також здатність держави пояснити, які результати досягнуто й що потрібно змінити. Цей критерій зберігає значення для всіх видів служб і на всіх рівнях управління.

 

Пов’язані статті

 

 

 

 

 

 

 

 

Бар’єри доступу до допомоги у сфері психічного здоров’я — нерівність доступу та досвід звернення.

 

 

 

 

Джерела

 

 

 

 

 

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Comprehensive mental health action plan 2013–2030.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я; Управління Верховного комісара ООН із прав людини. (2023). Mental health, human rights and legislation: Guidance and practice.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Guidance on mental health policy and strategic action plans: Module 1.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Guidance on mental health policy and strategic action plans: Module 2.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Guidance on mental health policy and strategic action plans: Module 3.

 

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Mental health atlas 2024.

 

Європейське регіональне бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я. (2023). Leveraging health financing to strengthen mental health services in Ukraine.

 

 

 

 

 

 

Національна служба здоров’я України. (2026). Безоплатні послуги у Програмі медичних гарантій.

 
 
bottom of page