Планування мережі служб психічного здоров’я: потреби і територіальна доступність
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Планування мережі служб психічного здоров’я — це визначення того, де, для кого, у якому обсязі та з якими зв’язками мають працювати послуги, щоб люди отримували своєчасну допомогу відповідно до потреб. Основне завдання полягає в узгодженні чотирьох речей: реальної потреби населення, доступних фахівців і коштів, часу та способу доїзду, а також безперервного маршруту між первинною, спеціалізованою, стаціонарною й соціальною допомогою.
Добре спланована мережа охоплює більше, ніж перелік адрес на карті. Вона встановлює, які послуги доступні поблизу місця проживання, які зосереджені у спеціалізованих центрах, як організувати виїзд команди, скерування, кризове реагування і супровід після виписки. Саме таку логіку — від оцінювання потреб до розрахунку ресурсів, плану і моніторингу — описують настанова ВООЗ щодо планування та бюджетування і операційний посібник mhGAP.
Що саме планують: мережу послуг, а не кількість будівель
Окремий заклад може мати психіатра, але не забезпечувати повторний прийом, роботу з дітьми, консультацію в кризі або підтримку вдома. І навпаки, кілька закладів, з’єднаних узгодженим маршрутом і спільними правилами взаємодії, здатні сформувати дієву територіальну мережу. Тому одиницею планування має бути не тільки лікарня чи кабінет, а конкретна послуга з визначеними можливостями, тривалістю очікування, цільовою групою та способом переходу до іншого рівня допомоги.
Для системного огляду принципів служить матеріал «Системи охорони психічного здоров’я: рівні, служби та принципи», а зіставлення лікарняних, громадських та інтегрованих організаційних моделей розглянуто в окремій статті. Тут предметом є управлінське рішення: як розмістити та пов’язати служби на конкретній території.
Мережа повинна містити доступний початковий контакт, амбулаторну спеціалізовану допомогу, маршрути до стаціонару за клінічною потребою, кризову відповідь і продовження підтримки. За потреби додаються дитячі й підліткові служби, допомога людям із комплексними станами, соціальний супровід та спеціалізовані міждисциплінарні команди. Керівництво ВООЗ із розвитку комплексних служб у громаді рекомендує будувати взаємопов’язані, орієнтовані на людину послуги з дотриманням прав та підтримкою повсякденного життя.
Початкова точка: визначення потреб населення
Потреба, звернення і фактичне використання — різні показники
Потреба в допомозі охоплює людей, яким може бути корисне професійне оцінювання, лікування або психосоціальна підтримка. Звернення означає, що людина вже контактувала зі службою. Використання показує надані консультації, візити та інші послуги. Якщо планувати мережу лише за кількістю минулорічних відвідувань, невидимими залишаться мешканці, які не звернулися через відстань, витрати на дорогу, відсутність фахівця, стигму, недоступність приміщення або втрату контакту після переїзду.
Показник поширеності певного розладу не дорівнює кількості людей, яким потрібен один і той самий вид послуги. Психологічні труднощі, симптоми, позитивний скринінг, встановлений діагноз і показання до конкретного рівня допомоги — різні категорії. У плануванні враховують тяжкість, функціональні обмеження, переваги людини, наявні ресурси та потребу у повторному супроводі. Mental Health Atlas 2024 показує, чому національний опис охоплення, персоналу, фінансування і служб має складатися з кількох взаємодоповнювальних індикаторів.
Які дані збирають
• Демографічні дані за територіями: чисельність і вікова структура населення, переміщення, щільність поселень, транспортні зв’язки та зміни фактичного місця проживання.
• Оцінки потреб із репрезентативних досліджень, адміністративних даних і місцевих консультацій; окремо — дані про дітей, людей старшого віку та групи з підвищеними бар’єрами доступу.
• Реєстр надавачів і їхня фактична спроможність: місця прийому, дні та години роботи, склад команди, можливості дистанційних і виїзних візитів, наявність доступного середовища.
• Дані про звернення, відмови, черги, повторні візити, направлення, вибуття зі спостереження, госпіталізації та контакти після виписки.
• Досвід людей і родин: чи вдалося записатися, чи були зрозумілими маршрути, чи забезпечено конфіденційність, фізичну, фінансову, цифрову й мовну доступність.
• Інформацію про пошкоджену інфраструктуру, безпекові обмеження, перебої електропостачання, транспортні ризики та можливість роботи резервних служб.
Жодне джерело окремо не дає повної картини. Адміністративна статистика точніше описує надану послугу, опитування допомагають побачити незадоволений попит, а розмови з місцевими спільнотами виявляють бар’єри, яких немає в електронних реєстрах. Посібник ВООЗ із планування послуг прямо передбачає спільне використання епідеміологічних даних, оцінки наявних служб і розрахунків ресурсів.
Чому чисельність зареєстрованих мешканців може вводити в оману
Для регіонів із великими потоками внутрішньо переміщених осіб, сезонною мобільністю чи відтоком населення плановий знаменник має періодично переглядатися. Інакше громада, де збільшилася кількість мешканців, отримає меншу потужність послуг на людину, ніж формально передбачено, а в іншій місцевості збережеться незадіяний ресурс. У дослідженні ВООЗ про роботу первинної медичної допомоги в Україні під час війни зазначено кадрові втрати, зміни декларацій і потоків пацієнтів та нерівномірне навантаження на заклади. Це підстава для регулярної переоцінки потреб, а не для механічного перенесення довоєнних нормативів на 2026 рік: звіт ВООЗ про вплив війни на первинну допомогу.
Територіальна доступність: від точки на карті до реального часу отримання послуги
Географічна близькість описується відстанню до служби, але практичний доступ залежить від маршруту, транспорту, вартості поїздки, часу запису, фізичної доступності та кількості потрібних відвідувань. У гірській місцевості, при пошкоджених дорогах, перебоях громадського транспорту або комендантських та безпекових обмеженнях дві однакові відстані можуть означати зовсім різну доступність.
Огляд Mseke, Jessup і Barnett (2024) охопив 135 досліджень доступу до медичної допомоги в сільських і віддалених районах країн ОЕСР; у 113 із них спостерігався зв’язок збільшення відстані чи часу дороги зі зменшенням використання послуг. Це дослідження стосується медичних служб загалом, тому його числові спостереження не можна автоматично вважати українськими нормативами саме психіатричної допомоги. Воно підтримує вибір часу доїзду як важливого компонента планування поряд із кадровою й організаційною доступністю.
Як створюють карту доступності
Перший шар карти — фактичне розташування населення. Другий — місця, де надаються конкретні послуги та працюють відповідні фахівці. Третій — дорожня мережа і час поїздки громадським чи індивідуальним транспортом. Четвертий — спроможність закладів, черги, можливість виїзду додому та дистанційного контакту. П’ятий — групи, для яких звичайний маршрут є складнішим через інвалідність, вік, догляд за дітьми, витрати або безпекові обставини.
На основі цих шарів складають карту територій із високою потребою й недостатнім охопленням, перевіряють, які населені пункти залишаються поза прийнятним часом доїзду, та визначають, де потрібна нова служба, транспортне рішення, додаткові години прийому або мобільна команда. Порогові значення доступності мають бути обґрунтовані окремо для типу послуги й умов території. Єдиного універсального правила, за яким кожна психіатрична послуга всюди мусить розташовуватися за певну кількість хвилин, немає.
Рівність доступу вимірюють за населенням, а не за середнім районом
Середній час доїзду для області може бути прийнятним, навіть якщо невелика громада взагалі не має досяжного маршруту. Планувальники мають рахувати частку населення з доступом у межах визначеного часу, окремо аналізувати найвіддаленіші поселення й порівнювати умови за віком, інвалідністю, соціальним становищем та фактом переміщення. Для оцінювання доцільно показувати медіану, розподіл і частку людей за межами вибраного порогу, а не лише один середній показник.
Яку архітектуру мережі обирають
Перший контакт поблизу місця життя
Доступний перший контакт може здійснюватися на первинному рівні, де підготовлений медичний працівник оцінює потребу в подальшій допомозі, надає послуги в межах своєї компетентності та організовує скерування. Така інтеграція зменшує залежність усієї системи від вузькоспеціалізованих закладів, проте потребує навчання, супервізії, часу на консультацію і можливості отримати підтримку спеціаліста. У рекомендаціях ВООЗ mhGAP (2023) визначено доказові підходи для неспеціалізованої медичної допомоги; практична організація ланок має відповідати місцевим ресурсам.
Українські маршрути первинної ланки описано в окремому матеріалі про систему охорони психічного здоров’я в Україні. Планування територіальної мережі використовує ці служби як точки входу, водночас перевіряючи, чи справді доступне подальше скерування.
Спеціалізована амбулаторна й командна допомога
Психіатр, психолог та інші фахівці можуть працювати в центрі ментального здоров’я, амбулаторному відділенні або в команді, що взаємодіє з лікарями первинної допомоги. Для планування істотні не лише штатні одиниці, а реальні години роботи, профіль допомоги, співпраця з іншими службами, супровід повторних випадків і система реагування на погіршення стану. Технічний пакет ВООЗ про центри психічного здоров’я в громаді розглядає створення таких служб поблизу повсякденного життя людей.
Чинні в Україні центри, умови звернення та перелік послуг мають окремого редакційного власника: «Центри ментального здоров’я в Україні: яку допомогу надають і як звернутися». Територіальний план має спиратися на реально діючих надавачів, а не на оголошені цільові кількості.
Мобільні команди, дистанційні консультації та локальні точки прийому
Для розосереджених поселень є сенс порівнювати кілька варіантів: постійний місцевий пункт, регулярний виїзний прийом, мультидисциплінарну мобільну команду, дистанційний контакт або організований транспорт до спеціалізованої служби. Вибір залежить від частоти потреби, кадрових можливостей, безпеки, цифрового зв’язку та необхідності очного оцінювання. Пакет ВООЗ про виїзні громадські служби описує різні форми допомоги вдома й у звичних для людини місцях.
Виїзна допомога має окремі показання й організаційні вимоги; докладніше про український формат — у статті «Мобільні мультидисциплінарні команди з психічного здоров’я». Дистанційний зв’язок може зменшити транспортний тягар для частини звернень, але його придатність залежить від клінічної ситуації, конфіденційного простору, обладнання та можливості забезпечити невідкладну очну допомогу.
Стаціонар, кризова допомога та переходи між службами
Територіальна мережа потребує чітко визначених закладів, куди може бути скерована людина за показаннями до стаціонарного лікування, і протоколів реагування в невідкладних ситуаціях. Планувальник має перевірити доступність транспорту, порядок міжзакладової взаємодії, передавання інформації в межах законних підстав і організацію зв’язку після виписки. Це питання безпеки системи, а не лише кількості ліжок. Про відмінності ланок можна прочитати у статті «Рівні допомоги при психічних розладах».
Як розраховують потужність і ресурси
Розрахунок починається з прогнозованої кількості людей, які потребуватимуть визначеної послуги протягом року. Далі враховують частку охоплення, середню кількість контактів на людину, тривалість одного контакту, робочий час фахівців, відпустки, супервізію, адміністративну роботу, складність випадків і час поїздок мобільних команд. Отриманий показник порівнюють із реальною спроможністю надавачів. Це орієнтовна модель для планування, яку потрібно перевіряти місцевими даними.
Наприклад, уявімо територію, на якій прогнозують 1000 людей з потребою в певній амбулаторній послузі протягом року. Якщо реалістична ціль охоплення — 60%, а середня запланована кількість контактів на людину — чотири, система має забезпечити приблизно 2400 контактів за рік. Цифри в цьому прикладі умовні, вони не є оцінкою захворюваності, нормативом частоти відвідувань чи рекомендованим планом лікування. Для дітей, кризових станів, довготривалого супроводу та спеціалізованого лікування розрахунки виконують окремо.
Потрібно передбачити резерв на коливання попиту, невідкладні випадки, заміну працівників і порушення роботи закладу. Заплановані штатні посади без фактичного персоналу не слід вважати створеною потужністю. Так само кількість консультацій не показує, скільки людей завершили необхідний маршрут і чи отримали відповідний рівень допомоги. Методична основа таких обчислень представлена у модулі ВООЗ із планування та бюджетування.
Україна у 2026 році: як фактично формується мережа
Державна стратегія та організаційні рамки
Концепція розвитку охорони психічного здоров’я до 2030 року і план заходів на 2024–2026 роки визначають державні напрями розвитку доступної та інтегрованої допомоги. Це рамка політики й планових дій. Для конкретної послуги необхідно додатково перевіряти чинний договір з НСЗУ, місце надання, кадрові можливості, організацію маршруту та поточні умови безпеки.
Модель центрів ментального здоров’я в медичних закладах закріплено наказом МОЗ від 25 листопада 2024 року № 1796. Умови контрактування спеціалізованої психосоціальної та психіатричної допомоги слід перевіряти за актуальними оголошеннями НСЗУ. Зокрема, оголошення від 26 серпня 2026 року описує вимоги до відповідних закладів і команд. Наявність центру в плані мережі та підписаний договір на певний пакет є різними адміністративними фактами.
Що свідчать офіційні дані
За повідомленням НСЗУ від 4 березня 2026 року, на той момент в Україні працювали 195 центрів ментального здоров’я; у 2025 році допомогу за відповідним пакетом отримали 114 257 пацієнтів, серед яких 24 637 дітей. Це датований зріз, а не автоматично підтверджена кількість центрів на 8 жовтня 2026 року. Він показує масштаб розвитку мережі, але сам собою не відповідає на запитання, який відсоток людей із потребою реально охоплено і чи рівномірно розподілені послуги між населеними пунктами.
В аналізі ВООЗ фінансування психічного здоров’я в Україні описано розвиток амбулаторної допомоги, громадських команд і послуг первинної ланки. Автори підкреслюють, що зміни оплати повинні супроводжуватися перебудовою надання послуг, стандартами якості та навчанням працівників. Отже, контрактування і будівництво — частини ширшого плану спроможності та безперервності допомоги.
Як перевірити діючу точку допомоги
МОЗ України рекомендує шукати заклади на електронній карті місць надання послуг за Програмою медичних гарантій НСЗУ, обираючи відповідний пакет допомоги; для уточнення інформації вказано контакт-центр НСЗУ 1677 у робочі години. Після вибору закладу варто уточнити, чи працює потрібний спеціаліст, який порядок запису, чи надаються послуги дітям або дорослим, чи можливий виїзд і чи змінювався режим роботи.
Якщо завдання полягає у пошуку конкретного закладу для себе чи близької людини, покрокову практичну інструкцію подано окремо: «Як знайти заклад психіатричної допомоги в Україні: офіційні карти та перевірка послуг». Деталі безоплатної психологічної допомоги через НСЗУ та сімейного лікаря має окрема сторінка «Де отримати безоплатну психологічну допомогу в Україні».
Особливі виклики для великих міст, сіл і територій, постраждалих від війни
У великих містах коротка відстань до закладу може поєднуватися з довгими чергами, нерівним розподілом фахівців між районами, транспортними пересадками та труднощами отримання допомоги в неробочий час. Тому карта адрес без даних про завантаженість і запис показує лише фізичну наявність послуг.
У сільських і віддалених громадах ключовими можуть бути транспорт, нестача вузьких фахівців, мала кількість мешканців для постійного спеціалізованого підрозділу, цифровий зв’язок та повторні поїздки. Планувальник порівнює витрати й спроможність постійного пункту, виїзної допомоги та гарантованого маршруту до центру. Доступність для людей з інвалідністю оцінюють окремо: безбар’єрний вхід, доступні засоби комунікації, супровід і реальна можливість відвідати послугу мають значення незалежно від кілометрів.
Для територій поблизу бойових дій, звільнених громад та місць із великою кількістю переміщених людей потрібні сценарії перебоїв: куди переводиться прийом після пошкодження закладу, як повідомляють пацієнтів, хто продовжує призначений супровід, як діє резервна команда, що робити за втрати зв’язку. Це частина плану стійкості системи. Дослідження ВООЗ про роботу первинної допомоги під час війни підтверджує доцільність врахування кадрових, інфраструктурних і фінансових порушень, проте не дає підстав переносити окремі регіональні результати на всі громади.
Як ухвалюють рішення між кількома варіантами розміщення
Управлінська оцінка має порівнювати сценарії за однаковими показниками: частка населення, яке отримує доступ; час до першого й повторного контакту; кадрова здійсненність; якість та безпека; безперервність маршруту; витрати; гнучкість на випадок переміщень чи пошкоджень. Мережа з найбільшою кількістю окремих точок може програвати мережі зі спроможними командами, зрозумілими скеруваннями та регулярними виїздами, якщо перша має незаповнені вакансії й фрагментовану допомогу.
Для кожної альтернативи формують сценарії з обережними та оптимістичними припущеннями про кількість звернень. Наприклад, відкриття амбулаторного пункту порівнюють з додатковими годинами прийому на наявній базі, запуском виїзної команди та транспортним рішенням. Окремо оцінюють, що відбувається за зростання попиту або тимчасового закриття основної служби. Висновок має містити перелік припущень і даних, які потрібно зібрати після запуску.
Важливим критерієм є участь користувачів послуг, родин, людей із психосоціальними та іншими формами інвалідності, медичних і соціальних працівників. Керівництво ВООЗ щодо громадських служб рекомендує залучати ці групи до розвитку допомоги, орієнтованої на права та потреби людини. Така участь допомагає виявляти практичні проблеми ще до витрат на нову інфраструктуру.
Як перевіряють результат: показники доступності та якості
Показники варто розглядати як систему, у якій кожен відповідає на окреме запитання.
• Територіальне охоплення: яка частка мешканців має реалістичний маршрут до кожного рівня послуг та скільки людей живуть поза визначеним порогом часу поїздки.
• Своєчасність: фактичний час до першого контакту, спеціалізованого огляду, необхідного повторного візиту і продовження допомоги після виписки.
• Спроможність: доступні години фахівців, укомплектованість команд, можливість приймати нових людей, частота перенесення прийомів.
• Безперервність: частка скерувань, після яких відбувся контакт, і частка людей, для яких погоджено продовження допомоги між закладами.
• Рівність: відмінності в доступі за територіями, віковими групами, інвалідністю, вимушеним переміщенням та іншими обґрунтованими категоріями без дискримінаційного використання даних.
• Досвід людини та безпека: зрозумілість маршруту, конфіденційність, доступна комунікація, повага до прав, скарги та належне реагування на них.
• Результати: зміни функціонування та стану здоров’я в межах коректного оцінювання, без ототожнення кількості візитів із клінічним поліпшенням.
Показники треба порівнювати в часі та між співставними територіями, пояснюючи відмінності в потребах і складності випадків. Якщо зростає число звернень, це може відображати кращу доступність, збільшення потреб або зміну реєстрації. Окреме число ще не доводить поліпшення системи. Основні міжнародні підходи до моніторингу систем описано в Mental Health Atlas 2024, а практичні критерії якості розкрито в нашій статті «Якість допомоги у сфері психічного здоров’я: стандарти та критерії».
Практична послідовність планування для громади чи регіону
1. Визначити територію, відповідальних учасників, права і способи залучення мешканців, а також конкретні види допомоги, які потрібно забезпечити. 2. Описати поточну потребу, включно з невиявленими та незадоволеними зверненнями, і перевірити, наскільки достовірні та свіжі вихідні дані. 3. Скласти реєстр діючих служб із перевіреною спроможністю, режимом роботи, персоналом, договорами, цільовими групами й обмеженнями. 4. Побудувати карту часу доїзду, транспортних і безбар’єрних маршрутів, накласти її на розподіл населення та оцінку потреби. 5. Розрахувати необхідну потужність для початкового контакту, спеціалізованої амбулаторної, кризової, стаціонарної та виїзної допомоги, передбачивши подальші контакти й резерв. 6. Порівняти кілька сценаріїв розміщення, кадрового забезпечення, фінансування й організації скерувань за доступністю, якістю, справедливістю, стійкістю та витратами. 7. Затвердити етапи впровадження, відповідальних, бюджет і процедури повідомлення мешканців про доступні послуги. 8. Перевіряти реальне охоплення, черги, переходи між службами, досвід людей і безпеку; переглядати мережу після суттєвих демографічних чи безпекових змін.
Ця послідовність узгоджується з принципами операційного посібника ВООЗ mhGAP: аналіз ситуації, операційний план, підготовка ресурсів, реалізація й вимірювання результатів.
Поширені запитання
Чи означає більша кількість центрів кращу доступність?
Лише за умови, що вони фактично працюють, укомплектовані фахівцями, приймають потрібні групи, забезпечують своєчасні контакти та пов’язані з іншими ланками. Кількість адрес — один із показників ресурсу, але повноту доступу підтверджують маршрути, охоплення й досвід людей.
Що важливіше: відстань до центру чи час очікування?
Обидва чинники формують доступність. Для людини, яка має їхати дві години і чекати запису місяць, географічний та організаційний бар’єри додаються. Різні види послуг вимагають різної терміновості, тому планувальник оцінює повний час до належної допомоги.
Чи завжди потрібно відкривати окремий центр у кожній громаді?
Рішення залежить від чисельності населення, прогнозованих потреб, місцевої інфраструктури та реальної можливості забезпечити команду. Для одних територій доречний стаціонарний пункт, для інших — мережа первинних контактів із виїзною спеціалізованою командою і гарантованим скеруванням. Важливі конкретні результати для мешканців, а не однаковий адміністративний шаблон.
Як врахувати людей, які ще не зверталися?
Порівнювати дані використання послуг із оцінками потреб, опитуваннями та досвідом місцевих спільнот. Особливу увагу приділяти віддаленим населеним пунктам, людям з інвалідністю, родинам із дітьми та тим, хто переїхав. Відсутність відвідувань не доводить відсутності потреби.
Де мешканцю перевірити актуальну послугу?
У розділі МОЗ про психічне здоров’я наведено маршрут через карту НСЗУ й контакт-центр 1677. Перед відвідуванням варто уточнити наявність потрібної послуги й актуальний порядок прийому. Якщо існує безпосередня загроза життю чи здоров’ю, потрібен невідкладний медичний маршрут, а не очікування планового запису.
Висновок
Планування мережі служб психічного здоров’я є безперервним циклом: оцінити потребу, перевірити реальні ресурси, виміряти територіальну й організаційну доступність, обрати взаємопов’язані формати допомоги, забезпечити кадри та фінансування, а потім оцінити результати. Успішність плану визначається можливістю людини отримати відповідну допомогу своєчасно, безпечно й без втрати маршруту між службами. Для України особливого значення набувають зміни населення, транспортна доступність, стійкість інфраструктури та перевірка фактично діючих послуг.
Пов’язані статті
Джерела
Mseke, E. P., Jessup, B., & Barnett, T. (2024). Impact of distance and/or travel time on healthcare service access in rural and remote areas: A scoping review. Journal of Transport & Health, 37, 101819.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2003). Planning and budgeting to deliver services for mental health. WHO Mental Health Policy and Service Guidance Package.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2018). mhGAP Operations Manual.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021a). Community mental health centres: Promoting person-centred and rights-based approaches.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021b). Community outreach mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021c). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2023). Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) guideline, third edition.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Mental health atlas 2024.
Всесвітня організація охорони здоров’я, Європейське регіональне бюро. (2023). Leveraging health financing to strengthen mental health services in Ukraine.
Всесвітня організація охорони здоров’я, Європейське регіональне бюро. (2024). Impact of the conflict on the costs of primary health care and investments in Ukraine: Survey of war effects.
Кабінет Міністрів України. (2017). Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Розпорядження № 1018-р.
Міністерство охорони здоров’я України. (2024a). План заходів на 2024–2026 роки з реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоров’я. Розпорядження КМУ № 572-р.
Міністерство охорони здоров’я України. (2024b). Типове положення про центр ментального (психічного) здоров’я у закладі охорони здоров’я. Наказ МОЗ № 1796.
Міністерство охорони здоров’я України. (2026). Психічне здоров’я: доступні послуги та офіційні маршрути.
Національна служба здоров’я України. (2026a). 195 центрів ментального здоров’я: безоплатна допомога по всій Україні. 4 березня.
Національна служба здоров’я України. (2026b). Оголошення про укладення договорів на психосоціальну та психіатричну допомогу. 26 серпня.