Поведінкові втручання під час надзвичайних ситуацій: готовність і реагування

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Поведінкові втручання під час надзвичайних ситуацій — це цілеспрямовані зміни повідомлень, послуг, організації середовища та взаємодії з громадами, які допомагають людям заздалегідь підготуватися до небезпеки, своєчасно розпізнати попередження, обрати належну захисну дію та скористатися реально доступною допомогою. Їх застосовують під час повеней, пожеж, епідемій, техногенних аварій, воєнних загроз і гуманітарних криз. Результат залежить від того, чи збігається порада з фактичною ситуацією, чи працюють системи оповіщення, чи є безпечні маршрути й укриття, чи вистачає часу, ресурсів та підтримки.

Для державних органів і громад головне питання звучить так: як перетворити знання про ризик на своєчасну, здійсненну й безпечну дію, не покладаючи на людину відповідальність за дефекти інфраструктури й реагування? Досвід і рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я показують, що інформацію потрібно поєднувати з доступними послугами, місцевою участю, прозорістю та безперервним оцінюванням. Саме це є предметом статті.

Що належить до поведінкових втручань під час надзвичайних ситуацій

Поведінкове втручання має чітко визначену дію, цільову групу, контекст, механізм і показник результату. Прикладом є попередження про загрозу з конкретною інструкцією, перевірений маршрут евакуації, доступна програма сімейної підготовки, тренування персоналу, допомога людям із порушеннями мобільності, двосторонній канал запитань або зміна розміщення захисних засобів у пункті допомоги. Частина цих рішень змінює сприйняття й мотивацію, частина усуває фізичні та адміністративні перешкоди.

Інформаційна кампанія сама собою є лише одним компонентом програми. Якщо людей закликають евакуюватися, але транспорт не ходить, безпечний напрямок невідомий або пункт прийому закритий, основне обмеження є організаційним. Втручання стає дієвим після узгодження попередження, ресурсу, відповідальної установи та зворотного зв’язку. Для загального поняття й видів інструментів дивіться «Суспільне поведінкове втручання».

Готовність, реагування та відновлення

На етапі готовності мета полягає у формуванні спроможності діяти: люди знають офіційні канали оповіщення, місце укриття, порядок зв’язку з близькими, потреби членів домогосподарства й умови отримання допомоги. На етапі реагування важливі швидке отримання зрозумілого сигналу, правильне розпізнавання загрози, безпечний вибір і координація дій. На етапі відновлення — доступ до послуг, підтримка зв’язків, зрозумілі правила повернення та участь постраждалих у плануванні.

Однаковий заклик у цих фазах може мати різні наслідки. До події корисне детальне навчання і повторне відпрацювання; під час безпосередньої небезпеки доречні стислий сигнал, конкретна дія й актуальне місце отримання офіційної інформації. Після події організатори мають зібрати досвід людей і перевірити, які інструкції було неможливо виконати. Такий цикл узгоджується з підходом ВООЗ до комунікації та залучення громад у надзвичайних ситуаціях.

Психологічні механізми: від попередження до захисної дії

Модель ухвалення рішення про захисну дію Лінделла і Перрі описує кілька послідовних процесів. Людина спершу має отримати сигнал, звернути на нього увагу і зрозуміти повідомлення. Далі вона оцінює саму загрозу, можливі способи захисту та довіру до джерела інформації. На остаточну дію впливають ситуаційні можливості й перешкоди. Модель допомагає виявити місце розриву: оповіщення не дійшло, інструкція була незрозумілою, загроза виявилася неоднозначною або запропонована дія була недоступною.

Увага, когнітивне навантаження та зрозумілість

Під час небезпеки люди одночасно шукають близьких, оцінюють обстановку, перевіряють повідомлення й ухвалюють термінові рішення. Довгі абстрактні інструкції, суперечливі сповіщення та складні адміністративні процедури додають навантаження. Тому службове повідомлення має чітко називати загрозу, територію й час її актуальності, необхідну дію, застереження та джерело оновлень. Перевірка розуміння з реальними адресатами важливіша за оцінку тексту самими авторами.

Сприйняття ризику та дієвість рекомендованого захисту

Визнання небезпеки сприяє готовності діяти, коли людина також розуміє, яку конкретну дію слід виконати й чому вона може допомогти. Надмірне залякування без здійсненного виходу здатне посилити розгубленість або уникання повідомлень. Комунікація має розрізняти доведені відомості, поточні оцінки та невідомі обставини. У настанові ВООЗ прозорість, пояснення невизначеності, доступні послуги і залучення постраждалих визначено складниками довіри.

Соціальні сигнали, звички та колективна координація

Люди орієнтуються на дії близьких, сусідів, колег, медичних працівників і місцевих представників. Це може підтримувати взаємодопомогу, але також поширювати помилкові правила. Тренування й звичні маршрути зменшують потребу кожного разу ухвалювати рішення з нуля; зрозумілі ролі допомагають координувати дії. Державна програма має працювати з реальними групами та інституціями, а не припускати, що всі адресати є ізольованими індивідуальними споживачами інформації.

Чому під час надзвичайної ситуації люди не завжди виконують рекомендації

Причини доцільно аналізувати за рівнями. На рівні отримання повідомлення це відсутність зв’язку, електропостачання або доступної форми оповіщення. На рівні розуміння — незнайомі терміни, нечіткий час, суперечливі джерела. На рівні реальної спроможності — брак транспорту, коштів, допоміжних засобів, ліків, місць для тварин, можливості залишити роботу, догляду за дітьми чи родичами. На рівні інституцій — історія невиконаних обіцянок, недовіра, дискримінація, закриті сервіси й непрозорі рішення.

Термін «недотримання» легко приховує ці різні механізми. Людина, яка не отримала попередження, та людина, яка отримала його і свідомо обрала іншу дію, потребують різних рішень. Поведінкова діагностика має окремо вимірювати отримання сигналу, розуміння, намір, наявність ресурсу та фактичну дію. Методологічний розбір наведено у статті «Поведінкова діагностика суспільної проблеми».

Діагностика перед створенням програми

Першим кроком є конкретизація сценарію: хто, за якого сигналу, де, коли і яку захисну дію має виконати. «Підвищити готовність населення» — широка мета; «підвищити частку мешканців будинку, які отримали й правильно зрозуміли адресу доступного укриття» — перевірювана операційна ціль. Для евакуації показники повинні охоплювати не лише знання маршруту, а й реальну можливість ним скористатися за передбачених умов.

Що досліджувати

До початку втручання варто зіставити карти загроз, маршрути, матеріальні ресурси, канали оповіщення і правила організацій з інтерв’ю, спостереженнями, доступною адміністративною статистикою та досвідом громад. Окремо перевіряють, як інформація доходить до людей старшого віку, осіб із порушеннями слуху або зору, людей без смартфона, переміщених осіб, родин із дітьми та осіб, які потребують стороннього догляду. Залучення представників цих груп потрібне на стадії визначення проблеми, коли ще можливо змінити саму послугу.

Де доречна модель COM-B

Для кожної захисної дії можна перевірити три умови: спроможність (знання, навички), можливість (фізичне й соціальне середовище) та мотивацію (оцінки, емоції, звички). Модель COM-B і Behaviour Change Wheel допомагають пов’язати виявлене обмеження з типом інструмента. Якщо маршруту фізично немає, додаткові мотиваційні повідомлення не розв’яжуть проблему. Якщо маршрут існує, але його позначення незрозуміле, потрібне проєктування навігації та перевірка орієнтування. Для системної організації це практичний спосіб не переплутати інформаційну, психологічну та інфраструктурну проблему.

Архітектура оповіщення: отримати, зрозуміти, довіряти, діяти

Система раннього попередження працює тоді, коли ризик виявлено, сигнал своєчасно передано, інформацію отримали різні групи, а люди й організації можуть виконати відповідні дії. Огляд UNDRR за 2025 рік підкреслює значення орієнтованих на людей систем, багатоканального поширення та місцевої участі. Виявлений у ньому зв’язок між зрілістю систем оповіщення і нижчою смертністю слід тлумачити на рівні систем: на показники впливають також інфраструктура, управління, економічний розвиток і характер небезпеки.

Зміст повідомлення

Корисне попередження відповідає на запитання: що сталося або може статися, яка територія й час стосуються ризику, що робити зараз, де перевірити оновлення та кому повідомити про неможливість виконати дію. Для різних загроз потрібні різні алгоритми; універсальний шаблон не може замінити спеціалізовані вказівки компетентних служб. Якщо інформація змінюється, нове повідомлення має явно називати, яку попередню рекомендацію уточнено.

Канали й резервування

Сповіщення через мобільний телефон, офіційний застосунок, радіо, локальні гучномовці, візуальні табло, працівників установ і представників громад виконують взаємодоповнювальні функції. Один цифровий канал може одночасно бути недоступним для тисяч людей через технічну аварію або відсутність електроенергії. Влада повинна тестувати роботу резервних каналів, а повідомлення для людей з різними потребами — на доступність і зрозумілість.

Запитання й оновлення з місць

Одностороннє розсилання повідомлень не дозволяє вчасно помітити, що пункт допомоги переповнений, шлях заблокований або адресати зрозуміли вказівку інакше, ніж задумано. Потрібні гарячі лінії, місцеві контакти, безпечні способи повідомити про перешкоди й порядок оперативного виправлення інформації. У документі ВООЗ 2026 року про гуманітарні надзвичайні ситуації прямо враховано відмінність між епідемічними, конфліктними, техногенними та іншими контекстами, у яких рішення необхідно адаптувати.

Як підвищувати готовність домогосподарств і громад

План готовності варто будувати навколо дій, які люди здатні перевірити заздалегідь: офіційний спосіб отримати попередження, доступний маршрут до визначеного безпечного місця, контакти для зв’язку, необхідні документи, запас життєво важливих речей відповідно до персональних потреб, розподіл обов’язків і допомога тим, кому потрібен супровід. Перелік та обсяг підготовки залежать від місцевих ризиків і рекомендацій уповноважених служб.

Наслідки навчання слід оцінювати за реальною підготовкою та здатністю виконати дію, а не тільки за знанням відповідей. У систематичному огляді та метааналізі Amberson і співавторів, який включив 17 досліджень, оцінка впливу на поведінку готовності була невеликою або помірною за величиною стандартизованого показника (SMD 0,53; 95% ДІ 0,16–0,91), однак упевненість у доказах визначена як дуже низька. Це підстава для обережного проєктування, локальних перевірок і відмови від обіцянок гарантованого ефекту.

Тренування й відпрацювання сценаріїв

Тренування дозволяють виявляти неочевидні перешкоди: зачинені проходи, затримки з отриманням повідомлення, неоднозначні сигнали, складнощі з евакуацією людей, які потребують допомоги. Після вправи необхідні розбір дій, документування помилок і виправлення процедур. Якщо демонстрація готовності обмежується фотографіями чи кількістю учасників, вона мало говорить про здатність системи захищати життя в реальній ситуації.

Робота з громадами

Місцеві об’єднання, волонтерські організації, заклади освіти й соціальні служби можуть допомогти виявити людей, яких стандартні повідомлення оминають, і перевірити здійсненність маршрутів та послуг. Участь має спиратися на зрозумілі повноваження, безпечний обмін даними й можливість впливати на рішення. Загальні механізми співпраці розглянуто в матеріалі «Суспільна участь у державних програмах».

Реагування: як підтримати виконання захисних дій

У гострій фазі пріоритетом є офіційний актуальний сигнал і можливість виконати захисну дію. Повідомлення від уповноважених служб мають перевагу над попередніми навчальними прикладами. Організатори реагування перевіряють фактичну доступність укриттів, евакуаційних маршрутів, медичної й гуманітарної допомоги та забезпечують регулярне оновлення вказівок.

Продуктивним втручанням може бути зменшення кількості зайвих кроків на шляху до допомоги: зрозуміла навігація, окремий супровід маломобільних людей, реєстрація без дублювання даних, належні черги й помітні місця отримання необхідної інформації. Інструменти поведінкової політики діють у межах реальних ресурсів. Коли ресурсу бракує, установи повинні пояснювати доступні альтернативи й організовувати його надання.

Роль довіри, спільнот і представників установ

Довіра формується завдяки узгодженості повідомлень із фактичними діями служб. Раніше виконані обіцянки, своєчасні виправлення й пояснення невизначеності створюють підстави сприймати наступні попередження серйозно. Приховані зміни правил, замовчування помилок або запевнення у повній безпеці за відсутності даних руйнують ці підстави.

Рамка компетентностей ВООЗ 2024 року охоплює підготовку фахівців до комунікації ризиків і співпраці з громадами до, під час та після загрози. Інституційне навчання важливе так само, як навчання населення: посадова особа має вміти визнати невизначеність, вислухати людину, передати практично корисне повідомлення й організувати відповідь на виявлений бар’єр. Роль процедурної справедливості та доступності державних послуг докладніше пояснює стаття «Поведінка громадян у взаємодії з державними послугами».

Епідемії, природні небезпеки, техногенні аварії та війна

Спільним принципом є зв’язок між достовірним сигналом, доступною захисною дією і потребами громади. Водночас характер загрози суттєво змінює механізм втручання. Під час спалаху інфекційного захворювання важливі тривала взаємодія з медичними закладами, доступ до профілактики, підтримка догляду й протидія хибним відомостям. Під час пожежі або повені часові вікна можуть бути короткими, а рух населення залежить від маршруту, транспорту та оперативної обстановки.

Для хімічної чи радіаційної небезпеки потрібні спеціальні вказівки компетентних органів залежно від речовини, поширення забруднення і сценарію події. Під час воєнних загроз мають значення нерівномірний доступ до укриттів, повторюваність тривог, обмеження зв’язку, переміщення населення й захист чутливої інформації. Поведінковий підхід допомагає перевірити зрозумілість і здійсненність офіційних процедур, не підміняючи технічних чи оперативних рішень служб цивільного захисту.

Український контекст: права, оповіщення та відповідальність держави

У Кодексі цивільного захисту України визначено завдання оповіщення, інформування та захисту населення, а також права й обов’язки громадян. Статті 30–31 стосуються своєчасного доведення інформації та оперативного достовірного інформування, включно з доступними формами для людей із порушеннями зору й слуху. Організаційні правила оповіщення також установлені постановою Кабінету Міністрів України № 733. Для конкретної загрози слід користуватися актуальними офіційними повідомленнями відповідальних органів, оскільки правила й обставини можуть змінюватися.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій публікує навчальні матеріали про дії у надзвичайних ситуаціях. Їх потрібно використовувати з урахуванням виду події та оперативних вказівок, а навчальні приклади — адаптувати до наявної місцевої інфраструктури. Для редакційної й управлінської роботи важливо перевіряти дату нормативної редакції, компетенцію органу, місцевий план і фактичну доступність засобів захисту.

Доказова база: що встановлено й чого ми ще не знаємо

Найстійкіший висновок доказових настанов полягає в необхідності ранньої зрозумілої інформації, комунікації невизначеності, залучення постраждалих і зв’язку повідомлень із працюючими послугами. Водночас ефективність окремого тексту, нагадування або тренування залежить від типу небезпеки, охоплення, моменту впровадження та характеристик населення. У рекомендаціях ВООЗ щодо комунікації ризиків наведено силу рекомендацій і оцінку якості доказів; це корисна основа для розділення загальних принципів та локально перевірених механізмів.

Рандомізовані дослідження можуть оцінювати окреме повідомлення або програму підготовки, але не завжди відтворюють рідкісну масштабну катастрофу. Спостереження після реальної події краще показують роботу інфраструктури й колективної координації, проте можуть містити змішування причин: небезпека, соціально-економічні умови та якість управління впливають на результати одночасно. Квазіекспериментальні порівняння, природні експерименти та повторні вимірювання допомагають, коли рандомізація неможлива або неетична.

Значущість результату й безпека

Зміна середньої оцінки знань після лекції може бути статистично значущою, але не давати суттєвого скорочення часу евакуації, підвищення охоплення або зменшення шкоди. Практична цінність оцінюється за абсолютним приростом своєчасних і безпечних дій, доступом до послуг, зниженням нерівності, реальними витратами та відсутністю непередбачених ризиків. Показники тяжкої шкоди потребують тривалого спостереження й обережних причинних висновків.

Як оцінювати програму до, під час і після надзвичайної ситуації

План оцінювання затверджують до впровадження там, де це дозволяють обставини. Ланцюг змін повинен бути прозорим: ресурс і захід → охоплення та якість виконання → розуміння і спроможність → захисна дія → безпековий результат. Для кожної ланки визначають джерело даних і спосіб перевірки.

Показники процесу

Вимірюють своєчасність сигналів, частку охоплених різними каналами людей, кількість недоступних повідомлень, точність адрес та маршрутів, готовність персоналу, час відповіді на звернення, наявність послуг і частку виправлених скарг. Ці показники допомагають швидко ремонтувати програму; самі по собі вони не доводять зменшення смертності чи шкоди.

Показники результату

Доцільно оцінювати частку людей, які правильно зрозуміли повідомлення, мають доступний план дій, змогли виконати рекомендацію, отримали необхідну допомогу і повідомили про перешкоди. Дані розподіляють за типом потреб та бар’єрів, дотримуючись правил захисту персональних даних. Для впливу на здоров’я та безпеку важливі коректний контрфактичний сценарій, порівнювані групи і контроль змін обстановки. Загальну методологію розкриває «Оцінювання поведінкових суспільних втручань».

Етична межа експериментування

Під час безпосередньої небезпеки неприпустимо затримувати необхідне попередження або позбавляти людей гарантованих засобів захисту заради чистоти експерименту. Порівнювати можна, наприклад, два рівнозначно безпечні способи подання додаткового повідомлення за належної перевірки ризиків, правового обґрунтування й незалежного нагляду. Якщо ситуація критична, пріоритет мають оперативні дії та моніторинг їхньої якості.

Масштабування та перенесення між громадами

Локальне втручання потребує повторної перевірки при зміні території, типу загрози, культури, доступу до зв’язку та спроможності установ. Просте розмноження успішного повідомлення на інші громади може дати різні результати через відмінності маршрутів, довіри, мовних потреб та ресурсів. Перед розширенням слід описати обов’язкові компоненти програми, допустимі місцеві адаптації, витрати, систему відповідальності та критерії зупинення за появи шкоди.

Особливу увагу приділяють масштабуванню допомоги: число надісланих повідомлень може зростати швидше, ніж можливість пунктів прийому чи медичних установ реально обслужити людей. Тому оцінюють пропускну здатність служб, навантаження на персонал, резервні маршрути, міжвідомчу координацію і наслідки для груп, які отримують допомогу останніми.

Етичні принципи, автономія та справедливість

Поведінкове управління під час надзвичайної ситуації потребує особливої прозорості. Держава має пояснювати джерело повідомлення, підставу рішення, обмеження даних і доступні шляхи звернення. Обґрунтовані обов’язкові правила цивільного захисту слід відділяти від добровільних рекомендацій. Людям не слід створювати хибне враження, що вони дали згоду на прихований експеримент, або використовувати їхній страх для прихованого просування сторонніх цілей.

Справедливість перевіряють через наслідки: хто отримує сповіщення першим, кому доступна допомога, чи можлива евакуація без власного транспорту, чи адаптовані повідомлення, як захищено приватність, чи враховано людей з інвалідністю, дітей, старших людей і переміщених осіб. Сегментація груп допускається за обґрунтованою потребою в захисті, із мінімізацією персональних даних та запобіганням стигматизації. Загальні принципи розглянуто в статті «Етика поведінкової державної політики».

Практичний алгоритм для органу влади, служби чи громади

1. Визначити конкретну небезпеку, офіційну компетенцію і захисну дію, яка справді потрібна людям. 2. Перевірити карту небезпеки, послуги, маршрути, доступність укриттів, стан зв’язку та реальні ресурсні обмеження. 3. Залучити представників різних груп населення, зокрема людей, яким потрібні доступні форми інформації та супровід. 4. Дослідити весь шлях від сигналу до дії: отримання, розуміння, довіру, можливість виконання та звернення по допомогу. 5. Спроєктувати повідомлення разом із працюючою послугою, резервними каналами, відповідальними особами й механізмом швидкого виправлення помилок. 6. Попередньо перевірити зрозумілість і здійсненність сценарію у безпечних умовах; провести тренування установ і громади. 7. Встановити показники охоплення, фактичних дій, доступу до захисту, помилок, витрат, нерівності та можливої шкоди. 8. Оновлювати програму за фактами, оприлюднювати зрозумілі результати і зберігати механізм реагування на скарги.

Послідовність відповідає логіці проєктування поведінкових втручань у державних послугах, але потребує спеціалізованих протоколів цивільного захисту для кожного виду небезпеки.

Поширені запитання

Чим поведінкове втручання відрізняється від звичайного оповіщення?

Оповіщення передає сигнал про загрозу. Поведінкове втручання додатково визначає, чи отримала людина сигнал, чи зрозуміла його, чи довіряє джерелу й чи може виконати потрібну дію. Воно може полягати в переробленні повідомлення, навчанні, спільному плануванні, зміні маршруту або організації допомоги.

Чи працюють нагадування та короткі інструкції під час катастроф?

Вони можуть покращити орієнтування й виконання конкретних дій, коли люди мають доступ до сигналу і захисту. Ефект залежить від виду загрози, часу, змісту та умов. Дані про побутову готовність загалом мають низьку або дуже низьку впевненість, тому кожне рішення потребує місцевої перевірки, а критичні процедури — резервних механізмів.

Чому страх не можна вважати головним інструментом?

Страх може привернути увагу, однак для безпечної дії людина потребує зрозумілого маршруту і переконливої інформації про те, що дія можлива й доречна. Залякування без практичної допомоги може залишити людину без здійсненного рішення. Комунікація має пояснювати небезпеку пропорційно доказам і надавати інструкцію, яку можна виконати.

Що робити, якщо людина не може виконати офіційну рекомендацію?

Установа має передбачити канали звернення, доступні альтернативи і допомогу, враховуючи фактичні обмеження мобільності, здоров’я, догляду, транспорту та зв’язку. У безпосередній небезпеці рішення приймають за актуальними вказівками відповідальних служб. Програму потрібно змінювати за фактами про недоступність захисту, а не пояснювати всі випадки невиконання браком мотивації.

Чи можна виміряти ефективність, якщо справжньої катастрофи не сталося?

Так, можна оцінювати охоплення, розуміння повідомлень, тренування, готовність маршрутів і час організаційної відповіді. Це проміжні результати; їх не слід ототожнювати з доведеним запобіганням смертям або травмам. Реальні наслідки вивчають у довшому періоді з урахуванням характеру небезпек і зовнішніх умов.

Які принципи особливо важливі для України?

Правдиве й доступне офіційне оповіщення, безперервність каналів зв’язку, узгодження повідомлень із наявними укриттями й маршрутами, урахування воєнних загроз, відповідальність установ, захист даних та доступність допомоги для різних груп. Юридичні правила перевіряють у чинних актах України та повідомленнях уповноважених служб.

Висновок

Дієве поведінкове втручання під час надзвичайної ситуації поєднує точну інформацію про ризик, зрозумілу захисну дію, доступні матеріальні умови, довіру та участь громади. Його якість визначають за фактичним охопленням, можливістю діяти, безпековими наслідками і справедливим розподілом захисту. Науковий підхід вимагає перевіряти весь шлях від попередження до результату, відокремлювати доказ від припущення та виправляти системні бар’єри там, де вони виникають.

Пов’язані статті

«Суспільна участь у державних програмах: поведінкові механізми» — участь громад у створенні й виконанні суспільних рішень.

«Комунікація ризиків для здоров’я: поведінкова оцінка повідомлень» — якість, розуміння й оцінювання повідомлень у сфері здоров’я.

«Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники» — методи перевірки результатів і причинного впливу.

«Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль» — автономія, прозорість, права та справедливість.

Джерела

Amberson, T., Heagele, T., Wyte-Lake, T., Couig, M. P., Bell, S. A., Mammen, M. J., Wells, V., & Castner, J. (2024). Social support, educational, and behavioral modification interventions for improving household disaster preparedness in the general community-dwelling population: A systematic review and meta-analysis. Frontiers in Public Health, 11, 1257714. https://doi.org/10.3389/fpubh.2023.1257714

Lindell, M. K., & Perry, R. W. (2012). The protective action decision model: Theoretical modifications and additional evidence. Risk Analysis, 32(4), 616–632. https://doi.org/10.1111/j.1539-6924.2011.01647.x

Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42

United Nations Office for Disaster Risk Reduction. (2025). Global Status of Multi-Hazard Early Warning Systems 2025. https://www.undrr.org/reports/global-status-mhews-2025

World Health Organization. (2018). Communicating risk in public health emergencies: A WHO guideline for emergency risk communication policy and practice. https://www.who.int/publications/i/item/9789241550208

World Health Organization. (2024). WHO competency framework, risk communication and community engagement: For stronger and more inclusive health emergency programmes. https://www.who.int/publications/i/item/9789240092501

World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024). Risk communication, community engagement and infodemic management in the WHO European Region: Investing in preparedness, response and resilience to protect people from health emergencies. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-8029-47797-70572

World Health Organization, Regional Office for Europe. (2026). Risk communication, community engagement and infodemic management at the core of health security in humanitarian emergencies. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2026-13295-53069-82872

Верховна Рада України. (2012, чинна редакція). Кодекс цивільного захисту України № 5403-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17

Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (без дати). Дії у надзвичайних ситуаціях. https://indcz.dsns.gov.ua/abetka-bezpeki/diyi-u-nadzvicainix-situaciiax

Кабінет Міністрів України. (2017, чинна редакція). Постанова № 733 «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-%D0%BF