Суспільна участь у державних програмах: поведінкові механізми
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Суспільна участь у державних програмах — це залучення громадян, громадських об’єднань та інших заінтересованих сторін до визначення суспільних проблем, підготовки рішень, розподілу ресурсів, реалізації послуг, громадського контролю та оцінювання наслідків. Її психологічні механізми охоплюють довіру, відчуття впливу, мотивацію співпрацювати, соціальні норми, досвід справедливого ставлення й очікування того, що внесок людини буде почутий.
Участь має суспільну цінність тоді, коли люди отримують реальну можливість впливати на рішення і коли установи пояснюють, як використано їхні пропозиції. Навіть масштабне опитування може залишитися формальністю, якщо результати не мають визначеного місця в ухваленні рішень. Рекомендації ОЕСР радять спочатку з’ясувати, чи існує простір для значущої участі, а вже потім обирати формат.
Ця стаття пояснює, чому люди долучаються до державних і місцевих програм, як психологічні механізми взаємодіють з інституційними умовами, які формати участі відповідають різним завданням і як оцінювати їхню якість, справедливість та наслідки.
Що означає суспільна участь у державних програмах
Поняття охоплює кілька різних дій. Людина може скористатися державною послугою, долучитися до створення послуги, обговорити проєкт рішення, спостерігати за його виконанням або подати зауваження щодо результатів. Кожна дія має власну мету, психологічні передумови та критерії успіху.
Отримання допомоги за соціальною програмою — це насамперед користування послугою. Участь у громадських слуханнях — спосіб висловити позицію. Спільне визначення критеріїв доступності послуги, робота в дорадчій групі чи участь у формуванні місцевого бюджету передбачають можливість вплинути на зміст рішення. Тому високий відсоток користування програмою сам собою ще не засвідчує громадянську участь у її проєктуванні.
У настановах ОЕСР 2022 року описано відкриті зустрічі, публічні консультації, громадський моніторинг, бюджет участі та представницькі дорадчі процеси. Ці методи відповідають на різні запитання: хто має бути почутим, хто перевіряє виконання і хто формує рекомендації.
Участь, співвиробництво послуг і громадський контроль
Співвиробництво означає спільний внесок установи та громадян у практичну організацію послуги. Наприклад, мешканці разом із працівниками закладу можуть знаходити перешкоди в доступі до допомоги. Громадський контроль перевіряє відповідність обіцянок результатам. Консультація збирає позиції й докази, а дорадчий процес призначений для осмисленого обговорення альтернатив.
Якщо установа обіцяє співпрацю, але дозволяє лише прокоментувати вже ухвалене рішення, заявлені та фактичні повноваження розходяться. Класична праця Шеррі Арнстайн про рівні громадянської участі акцентує увагу на розподілі впливу, а не просто кількості зустрічей.
Чому люди вирішують брати участь
Рішення долучитися виникає у взаємодії особистих мотивів, соціального середовища та правил конкретної програми. Дві людини з однаковим інтересом до суспільного питання можуть діяти по-різному через графік роботи, доступність транспорту, догляд за дітьми, цифрові навички, безпекові ризики або досвід контакту з установою.
Модель COM-B розрізняє спроможність діяти, можливості для дії та мотивацію. У дослідженні суспільної участі вона корисна як карта запитань: людина може хотіти впливати, але не розуміти процедуру; мати знання, але не мати можливості прийти; або мати доступ до каналів, але не очікувати відповіді влади.
Відчуття впливу та готовність діяти
Відчуття впливу пов’язане з переконанням, що власна дія здатна мати наслідок. Один його аспект стосується впевненості людини у своїх знаннях та вмінні висловитися. Інший — очікування, що установа сприйматиме внесок серйозно. Для участі важливі обидва: складна форма може відлякати мотивовану людину, а ігнорування пропозицій послаблює готовність повернутися.
Опитування ОЕСР про чинники довіри до державних установ виявляє тісний зв’язок між відчуттям можливості впливати на уряд і довірою. Це спостережуваний зв’язок між відповідями, який не доводить, що будь-яке збільшення участі автоматично підвищить довіру.
Довіра, досвід і процедурна справедливість
Готовність співпрацювати з державою залежить від зрозумілості правил, однакового ставлення до різних груп, доступності пояснень і дієвого способу оскарження. Поважне ставлення й можливість висловити позицію можуть залишатися значущими, навіть коли кінцеве рішення відрізняється від побажань учасника.
Довіра виникає з дій установ: передбачуваних процедур, підзвітності та виправлення помилок. Заклик довіряти не усуне дискримінацію, затримки послуг, приховані критерії чи відсутність механізму реагування.
Соціальні норми, належність і взаємність
Люди зважають на те, чи беруть участь їхні сусіди й колеги, чи прийнято публічно висловлювати думку та чи безпечно критикувати організаторів. Представники спільноти можуть допомагати поширювати запрошення, проте їхня участь іноді створює тиск погоджуватися з більшістю.
Повідомлення про популярність програми мають спиратися на достовірні дані та зберігати свободу відмови. Видима одностайність не дорівнює якісному обговоренню. Для складних питань важлива можливість аргументовано не погоджуватися без втрати доступу до послуг.
Витрати часу, ресурси й емоційне навантаження
Участь потребує часу на ознайомлення з документами, коштів на транспорт, інтернету, можливості залишити роботу або організувати догляд за близькими. Для людини, яка вже стикається з адміністративними бар’єрами, навіть коротке додаткове звернення може бути відчутним навантаженням.
Публічний виступ іноді супроводжується страхом осуду; обговорення соціальної допомоги, інвалідності чи житлових потреб — ризиком розкриття приватних обставин. Установа повинна передбачити безпечні канали, які не вимагають публічного пояснення особистого досвіду.
Інституційні умови визначають реальні можливості участі
Поведінкові механізми діють усередині системи правил, бюджетів і повноважень. Якщо орган не має компетенції змінювати рішення, запрошення громадян повинно це зазначати. Якщо програма фінансується частково, організатори мають розкрити наявні ресурси та обмеження. Якщо доступний лише електронний формат, частина населення може бути виключена через цифрові або мовні бар’єри.
Систематичний огляд Waddington та співавторів, присвячений ініціативам участі, прозорості й підзвітності у країнах із низьким та середнім доходом, показує залежність результатів від реалізації й контексту. Налагоджена взаємодія громадян із надавачами послуг може бути корисною, однак сам факт участі не гарантує поліпшення кожного показника.
Змістовна відповідь установи має містити визначений предмет впливу, правила розгляду пропозицій та публічне пояснення ухваленого рішення. Без цього програма може збирати коментарі, що не змінюють розподілу ресурсів або роботи служби.
Хто залишається поза процесами участі
Відкритість оголошення ще не забезпечує рівності можливостей. На зустріч можуть частіше приходити люди з гнучким графіком, адміністративною грамотністю, цифровими засобами й інформацією про місцеві рішення. Ті, хто найбільше потребує послуг, нерідко мають найменше ресурсів для формального залучення.
Перешкоди різняться: людям із порушеннями слуху потрібні доступні формати комунікації, людям із порушеннями мобільності — фізична доступність, старшим людям — альтернативи електронним каналам, людям із травматичним досвідом — безпечні способи висловлення позиції. У громадах, що постраждали від війни, необхідно враховувати переміщення населення, перебої зв’язку та безпеку місця зустрічі.
Настанови ОЕСР підкреслюють цілеспрямовану роботу з доступністю та різноманітністю учасників. Компенсація витрат, переклад, гнучкі години, догляд за дітьми та доступні приміщення усувають бар’єри і не повинні залежати від підтримки певної позиції.
Формати участі та їх психологічна логіка
Форму обирають після визначення рішення, на яке громадяни можуть вплинути. Інформування доцільне, коли потрібно пояснити правила. Консультація — коли орган шукає досвід і пропозиції. Спільне проєктування — коли можна змінити склад послуги. Дорадчий процес — коли проблема складна та вимагає часу для зіставлення альтернатив.
Опитування, консультації та громадські слухання
Опитування дає відомості про досвід і потреби, проте висновки залежать від вибірки, формулювання запитань і способу запрошення. Самовідбір може систематично відрізняти відповіді учасників від поглядів усієї громади. Слухання створюють простір для дискусії, але потребують правил черговості й захисту від домінування найактивніших промовців.
Консультація має завершуватися поясненням, які пропозиції враховано, які відхилено та чому. Зворотний зв’язок показує учасникам результат вкладеного часу й зменшує невизначеність щодо наступних кроків.
Представницькі дорадчі процеси
У представницькому дорадчому форматі склад учасників формують так, щоб відобразити різноманітність населення. Люди отримують збалансовані матеріали, слухають різні сторони та обговорюють наслідки альтернатив. ОЕСР описує цей формат як спеціальний спосіб опрацювання складних суспільних питань, що потребує відповідної організації та ресурсів.
Відкритий набір добровольців сам по собі не дає представницького складу. Дорадча група також не замінює виборні органи: її повноваження, процедура рекомендацій і місце в ухваленні остаточного рішення повинні бути зрозумілими до початку роботи.
Бюджет участі, спільне проєктування й громадський моніторинг
Бюджет участі дозволяє мешканцям пропонувати й відбирати проєкти для частини публічних коштів. Значення має зв’язок між голосом, рішенням і видимим результатом. Правила повинні пояснювати допуск пропозицій, вартість подальшого утримання об’єктів і спосіб перевірки виконання.
Спільне проєктування виявляє досвід користувачів послуги. Громадський моніторинг перевіряє строки та якість роботи. Обидва способи потребують доступу до інформації й відповідальних посадових осіб, здатних реагувати. За відсутності таких умов моніторинг може перетворитися на накопичення скарг без виправлення проблем.
Як спроєктувати участь: від проблеми до відповіді
Перший крок — сформулювати рішення та встановити, що саме громадяни можуть змінити. У програмі доступності це можуть бути пріоритетні маршрути або критерії оцінювання, тоді як бюджет і нормативні вимоги вже визначені. Межі впливу слід оприлюднити відразу.
Другий крок — дослідити групи, яких стосується рішення, та причини їх можливої неучасті. Потрібно знати, чи люди отримали запрошення, довіряють каналу спілкування, здатні дістатися місця й можуть безпечно висловитися. Модель COM-B допомагає систематизувати запитання, але не замінює дослідження конкретної громади.
Третій крок — обрати та перевірити формат: цифровий канал, паперову форму, доступну зустріч, представницьку групу або їх поєднання. Матеріали корисно випробувати з людьми різного віку й досвіду користування державними послугами.
Четвертий крок — забезпечити збалансовану інформацію та правила обговорення, які допускають запитання й незгоду. П’ятий — визначити відповідального за опрацювання пропозицій, строки відповіді та відкритий звіт. Шостий — оцінити зміни у послузі, рішеннях і розподілі користі. Ця послідовність відповідає принципам десятикрокової схеми ОЕСР.
Поведінкові інструменти залучення: можливості та межі
Зрозуміла мова, нагадування, логічно організовані матеріали та прості форми реєстрації можуть зменшувати інформаційне й адміністративне навантаження. Їхня дія ймовірніша, коли головна перешкода — складність виконання або нестача інформації. Там, де бракує ресурсів, повноважень чи довіри через попередні порушення, спрощення тексту не створить змістовної участі.
Нагадування повинні залишатися добровільними. Організатор пояснює, навіщо отримує контактні дані, скільки їх зберігатиме та як відмовитися від повідомлень. Відкритий опис мети важливіший за короткострокове збільшення реєстрацій.
Запрошення «допоможіть визначити, які послуги потребують змін» конкретніше за загальне «проявіть активність». Утім чіткий заклик повинен відповідати реальним повноваженням. Імітація впливу може послаблювати готовність брати участь у майбутньому.
Докладніше про окремі інструменти впливу на поведінку розповідають статті «Підштовхування» та «Архітектура вибору». Громадянська участь охоплює значно ширші відносини між людьми та установами.
Що говорять дослідження ефективності
Наукові роботи підтверджують можливість покращувати окремі процеси ухвалення рішень, обмін інформацією та підзвітність через продумані форми залучення. Сила ефекту та кінцеві суспільні наслідки різняться за інституційним устроєм, методом і показником результату.
Систематичний огляд Licsandru та співавторів описує наукову літературу про включення громадян у публічні послуги та різноманіття форм участі. Перед порівнянням результатів необхідно чітко встановити, що саме дослідник називає «участю» та як її вимірює.
Огляд Waddington та співавторів розглядає ініціативи участі, включення, прозорості та підзвітності. Його висновки потребують контекстної інтерпретації: певні способи організації допомагають змінити взаємодію громадян із надавачами послуг, але результати неоднорідні та залежать від спроможності установ.
Позитивні оцінки задоволеності учасників не доводять причинного покращення послуги. Кількість коментарів не вимірює їхнього впливу. Статистично значуща відмінність між способами запрошення може бути надто малою для практичного масштабування. Слід окремо визначати величину зміни, її суспільну вагу та витрати.
Як відрізняти причинні результати від кореляції
Спостереження, що учасники консультацій більше довіряють установам, допускає кілька пояснень: участь вплинула на довіру, люди з високою довірою частіше долучалися або обидві величини залежали від третьої обставини. Для причинного оцінювання використовують випадковий розподіл способів запрошення, квазіекспериментальні схеми й вимірювання до та після втручання з відповідними групами порівняння.
Якість висновку залежить від репрезентативності, втрати учасників під час спостереження, можливості перенесення результатів між громадами, точності показників і публікаційного зміщення. Ефект повідомлення в невеликому експерименті може змінитися під час тривалого впровадження державної програми.
Як вимірювати якість і наслідки участі
Перший вимір — охоплення: кого запросили та хто долучився. Другий — доступність: чи могли люди різного віку, доходу, стану здоров’я та місця проживання скористатися процедурою. Третій — якість обговорення: чи були представлені альтернативи, чи могли учасники ставити запитання та не погоджуватися.
Четвертий — вплив на рішення: які пропозиції змінили проєкт і чому інші не враховано. П’ятий — наслідки: чи змінилася доступність, якість, вартість або справедливість послуги. Шостий — стійкість змін і готовність громадян взаємодіяти з установою повторно.
ОЕСР у рекомендаціях з оцінювання дорадчих процесів розглядає дизайн, перебіг обговорення та наслідки для державних рішень. Практичний звіт повинен містити початковий стан, спосіб добору учасників, бюджет, результати за групами, відповіді установи й обмеження оцінювання.
Якщо додаткових учасників залучено переважно з-поміж заможних мешканців, загальне охоплення зросло, але нерівність представництва могла посилитися. Якщо немає коштів на виконання рекомендацій, якість процедури потрібно відокремити від результативності впровадження.
Український правовий і суспільний контекст
В Україні форми участі визначаються повноваженнями органів влади, рішеннями громад та конкретними процедурами. Для місцевого рівня важливим є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Доступ до офіційної інформації регулює Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Закон України «Про публічні консультації» № 3841-IX ухвалено 20 червня 2024 року. Його прикінцеві положення визначають, що основний порядок набирає чинності через дванадцять місяців після припинення або скасування воєнного стану. На дату підготовки статті офіційна картка має статус «Набирає чинності». Тому його майбутні вимоги слід відрізняти від процедур, які вже застосовуються за іншими чинними нормативними актами.
Збір контактів, аудіозаписи обговорень, оприлюднення особистих історій отримувачів допомоги та обмін даними між установами потребують законних підстав і гарантій. Загальний акт у цій сфері — Закон України «Про захист персональних даних». Участь у консультації сама собою не означає дозволу оприлюднювати всі персональні обставини людини.
Умови війни підвищують значення фізичної безпеки, безпечної комунікації, доступності для внутрішньо переміщених осіб і безперервності послуг під час перебоїв зв’язку. Конкретний формат слід адаптувати до місцевих умов, а процедури перевіряти за офіційними джерелами на момент заходу.
Автономія, етика та ризик маніпуляції
Етична участь передбачає добровільне рішення людини, зрозумілу мету, чесне пояснення очікуваного впливу та можливість відмовитися. Організатор не повинен пов’язувати доступ до гарантованої соціальної допомоги з позитивним відгуком або вимагати демонстрації лояльності як умови співпраці.
Проблемною є практика називати відкриту консультацію спільним ухваленням рішення, якщо результат визначено заздалегідь. Так само небезпечні непрозорий добір зручних учасників, приховане фінансування агітації та публікація персональних даних для дискредитації критиків.
Етичність визначається реальною свободою відмови, співвідношенням ресурсів сторін, зрозумілістю пояснень, захистом даних та можливістю скарги. Людина може формально погодитися на участь, відчуваючи залежність від установи, яка одночасно вирішує питання надання їй послуг.
Практичний приклад: громада змінює порядок надання послуги
Уявімо громаду, що планує змінити порядок адміністративної допомоги. Працівники припускають, що проблема полягає в низькій поінформованості мешканців, і пропонують додаткову рекламу. Попередні розмови виявляють інше: частина людей знає про послугу, але не може дістатися установи, а інші стикаються з незрозумілими документами.
Організатори проводять опитування з паперовими й цифровими відповідями та цілеспрямовано запрошують користувачів із різними бар’єрами доступу. Учасникам повідомляють реальний бюджет і перелік елементів, які можна змінити. Під час обговорення порівнюють виїзний прийом, інше розташування пункту допомоги, зрозуміліші матеріали й новий графік.
У звіті зазначають отримані пропозиції, прийняті рішення й причини відхилення альтернатив. Після запуску вимірюють час отримання послуги, кількість повторних звернень, доступність для різних груп та витрати. Це ілюстрація методу, а не повідомлення про фактично проведений експеримент.
Типові помилки програм залучення
Перша — запрошувати людей після остаточного ухвалення рішення. Друга — вимірювати успіх тільки кількістю анкет, не перевіряючи представленість груп і фактичний вплив пропозицій. Третя — замінювати усунення системних бар’єрів психологічними закликами: недоступний транспорт, нестача фінансування та нерівні правила вимагають інституційних дій.
Четверта — плутати різноманіття позицій із небажаним конфліктом і прагнути штучної одностайності. Документована незгода іноді містить важливу інформацію про ризики. П’ята — припиняти комунікацію одразу після події. Якісна участь завершується звітом, відповіддю та можливістю перевірити наслідки. Шоста — збирати чутливі дані без обґрунтованої потреби та належного захисту.
Поширені запитання
Чому громадяни іноді не беруть участі, хоча питання важливе?
Важливість теми не забезпечує вільного часу, доступного транспорту, зрозумілої інформації та впевненості, що думка буде врахована. Неучасть може відображати попередній досвід, страх розголошення даних або відсутність реального впливу. Правильна відповідь організатора починається з дослідження перешкод.
Чи доводить велика кількість учасників успіх програми?
Кількість відображає лише один вимір. Потрібно дослідити репрезентативність, доступність, якість обговорення, вплив пропозицій на рішення, витрати та наслідки для різних груп населення.
Чи можуть нагадування та прості форми підвищити участь?
Вони можуть полегшувати дію, якщо основна перешкода — складність процедури або нестача інформації. Ефективність перевіряють для конкретної програми. Такі прийоми не усувають несправедливих правил чи відсутності реальної можливості впливати.
Чи замінюють консультації рішення виборних органів?
Повноваження встановлюють закон і процедура. Консультація та дорадча група створюють різні способи впливу й підзвітності, але повинні точно зазначати, хто ухвалює остаточне рішення.
Яку участь можна вважати етичною?
Таку, в якій людина розуміє мету, добровільно ухвалює рішення, безпечно висловлює незгоду, має захист персональних даних і отримує обґрунтовану відповідь установи. Також необхідно запобігати дискримінаційному виключенню.
Висновок
Суспільна участь у державних програмах виникає через взаємодію психологічних механізмів та інституційних можливостей. Довіра, мотивація, відчуття впливу й соціальні норми впливають на готовність долучитися; доступність, повноваження, фінансування та процедури відповіді визначають, чи матиме внесок людини реальний наслідок. Якісний процес починається з чесно окресленої можливості впливу, забезпечує рівні умови й завершується перевірюваним звітом про рішення та їх результати.
Пов’язані статті
Поведінкова економіка — про психологічні та економічні механізми ухвалення рішень.
Підштовхування — про конкретні способи змінювати поведінку та етичні межі впливу.
Архітектура вибору — про дизайн середовища, у якому людина ухвалює рішення.
Джерела
Arnstein, S. R. (1969). A Ladder of Citizen Participation. Journal of the American Institute of Planners, 35(4), 216–224. https://doi.org/10.1080/01944366908977225
Licsandru, T. C., Meliou, E., Steccolini, I., & Chang, S. (2025). Citizens’ Inclusion in Public Services: A Systematic Review of the Public Administration Literature and Reflection on Future Research Avenues. Public Administration, 103(4), 1097–1119. https://doi.org/10.1111/padm.13049
Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The Behaviour Change Wheel: A New Method for Characterising and Designing Behaviour Change Interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42
OECD. (2020). Innovative Citizen Participation and New Democratic Institutions: Catching the Deliberative Wave. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/339306da-en
OECD. (2021). Evaluation Guidelines for Representative Deliberative Processes. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/10ccbfcb-en
OECD. (2022). OECD Guidelines for Citizen Participation Processes. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/f765caf6-en
OECD. (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2024 Results: Building Trust in a Complex Policy Environment. OECD Publishing. https://www.oecd.org/en/publications/oecd-survey-on-drivers-of-trust-in-public-institutions-2024-results_9a20554b-en.html
Waddington, H., Sonnenfeld, A., Finetti, J., Gaarder, M., John, D., & Stevenson, J. (2019). Citizen Engagement in Public Services in Low- and Middle-Income Countries: A Mixed-Methods Systematic Review of Participation, Inclusion, Transparency and Accountability Initiatives. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1025
Верховна Рада України. (1997). Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17
Верховна Рада України. (2011). Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17
Верховна Рада України. (2024). Закон України «Про публічні консультації» № 3841-IX (ураховувати положення про набрання чинності). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3841-20