Теорія мовленнєвих актів: Остін, Серль і мова як дія
Оновлено: 5 годин тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Теорія мовленнєвих актів пояснює, чому говорити — це не лише описувати світ, а й діяти в ньому. Висловлюванням можна пообіцяти, попросити, попередити, вибачитися, призначити людину на посаду, оголосити рішення або взяти на себе зобов’язання. Класичну програму сформулював Джон Л. Остін у Вільям-Джеймсівських лекціях у Гарварді 1955 року; його книга How to Do Things with Words вийшла посмертно 1962 року. Джон Серль у праці Speech Acts 1969 року систематизував теорію, описав умови здійснення іллокутивних актів і перетворив її на одну з центральних рамок сучасної прагматики.
У цій статті йдеться саме про теорію: її історію, поняття, логіку та сучасний статус. Окремий вузол «Мовленнєвий акт» у кластері присвячений самій одиничній комунікативній дії. Таке розмежування важливе і для науки, і для пошуку: мовленнєвий акт — це те, що людина робить за допомогою конкретного висловлювання, а теорія мовленнєвих актів — система понять, за допомогою якої ці дії аналізують.
Коротко: у чому суть теорії мовленнєвих актів
Головна ідея проста: значення висловлювання не вичерпується тим, що воно буквально означає. Щоб зрозуміти мовну дію, потрібно врахувати силу висловлювання, намір мовця, правила та конвенції ситуації, статус учасників і те, як висловлювання було сприйняте в конкретній взаємодії. У сучасній психолінгвістиці це пов’язує мовне значення з реальним використанням мови, висновками про наміри та контекстом.
«Я обіцяю повернути книжку завтра» — не просто повідомлення про майбутнє, а акт обіцянки за відповідних умов.
«Відчини, будь ласка, вікно» — висловлювання, за допомогою якого здійснюють прохання.
«Оголошую засідання відкритим» — у належній інституційній ситуації саме промовляння може бути частиною дії відкриття засідання.
«Тут дуже душно» — залежно від контексту може бути констатацією, скаргою або непрямим проханням відчинити вікно.
Саме тому теорія мовленнєвих актів є частиною прагматики — дослідження того, як значення працює у використанні. Stanford Encyclopedia of Philosophy описує Остінове розрізнення локутивних, іллокутивних і перлокутивних актів як одну з базових ліній у філософії прагматики.
Як Остін змінив погляд на мову
До Остіна філософський аналіз мови значною мірою зосереджувався на висловлюваннях, які можна оцінити як істинні або хибні. Остін звернув увагу на інший клас випадків: коли промовляння фрази саме є виконанням дії. Сказати «обіцяю» в належній ситуації — це не описати обіцянку, а дати її; сказати «перепрошую» може означати здійснити вибачення.
Початково Остін протиставляв перформативні висловлювання констативним. Проте в ході власного аналізу він відмовився від жорсткого поділу: навіть звичайне твердження є певною мовленнєвою дією — актом ствердження. Саме цей перехід від окремого класу «перформативів» до загальної теорії іллокутивної сили підкреслює опис другого видання книги в Oxford University Press.
Перформативи та умови успішності
Мовленнєва дія може бути граматично бездоганною, але невдалою як дія. Якщо випадкова людина на вулиці промовить «Я оголошую вас подружжям», сама форма речення не створить шлюбу. Для багатьох актів потрібні відповідна процедура, повноваження, обставини та належне виконання. Остін називав такі вимоги умовами успішності, або felicity conditions.
Це вводить особливий вимір оцінки мовлення. Для твердження важливі істинність і обґрунтованість; для обіцянки — чи справді вона була дана, чи мав мовець змогу взяти зобов’язання, чи були зрозумілими умови; для декларації — чи існує інституційна процедура і чи має людина право її виконати. Теорія мовленнєвих актів не скасовує істинність, а додає до неї питання про те, яку дію виконує висловлювання і за яких умов вона спрацьовує.
Локутивний, іллокутивний і перлокутивний акти
Найвідоміше Остінове розрізнення описує три виміри одного мовленнєвого епізоду. Вони не обов’язково є трьома послідовними кроками в мозку; це аналітичні аспекти того самого висловлювання. Сучасний огляд прагматики SEP підкреслює, що, виконуючи локутивний акт, мовець зазвичай водночас виконує іллокутивний акт із певною силою, а висловлювання може мати подальший перлокутивний ефект.
Локутивний акт
Локутивний акт — це промовляння осмисленого мовного виразу з певним значенням і референцією. У спрощеній формі це те, що було сказано на рівні мовного змісту. Остін деталізував цю площину через фонетичний, фатичний і ретичний аспекти, але для практичного аналізу найважливіше відрізняти буквальний зміст висловлювання від дії, яку ним виконують.
Іллокутивний акт
Іллокутивний акт — дія, яку мовець здійснює у самому акті говоріння: стверджує, питає, обіцяє, просить, наказує, попереджає, дякує, вибачається. Поняття «іллокутивна сила» відповідає на запитання: що саме це висловлювання робить у конкретній ситуації? Одна й та сама пропозиційна інформація може мати різну силу залежно від форми й контексту.
Перлокутивний акт
Перлокутивний вимір стосується наслідків, яких мовлення досягає для думок, емоцій або дій інших людей: переконати, заспокоїти, налякати, спонукати, образити, розвеселити. Цей ефект не тотожний іллокутивній силі й не перебуває під повним контролем мовця. Попередження може бути успішно здійснене як попередження, навіть якщо адресат не злякався і нічого не змінив у поведінці.
Наприклад, фраза «На сходах слизько» має буквальний зміст про стан сходів. У певній ситуації її іллокутивною силою може бути попередження. Перлокутивним наслідком може стати те, що слухач піде повільніше, зупиниться або злякається. Саме це розрізнення не дає змішувати мовну дію з її фактичним психологічним ефектом.
Пропозиційний зміст та іллокутивна сила
Для теорії принципово розрізняти, про що йдеться у висловлюванні, і яку дію мовець із цим змістом виконує. Зміст «ви зачините двері» можна подати як твердження, запитання, прохання, наказ або прогноз. Іллокутивна сила змінює комунікативний статус змісту, не обов’язково змінюючи саму ситуацію, про яку йдеться.
Ця різниця пояснює, чому граматичний тип речення і мовленнєвий акт не мають однозначної відповідності. Питальна форма може виконувати прохання, розповідна — попередження, а наказова — пораду. Контекст, взаємини між учасниками та спільні знання є частиною інтерпретації.
Що додав Джон Серль
Серль перетворив Остінову програму на більш системну теорію правил. У Speech Acts (1969) він формулює тезу, що говорити мовою — означає брати участь у поведінці, керованій правилами, і аналізує необхідні та достатні умови успішного здійснення окремих іллокутивних актів.
У класичному аналізі обіцянки Серль розрізняє умови щодо пропозиційного змісту, підготовчі умови, умову щирості та сутнісну умову. Stanford Encyclopedia of Philosophy узагальнює цю схему як чотири типи конститутивних правил. Важлива деталь: умова щирості описує стан, який акт виражає, але не означає, що нещира обіцянка перестає бути обіцянкою. Вона може бути здійснена як мовленнєвий акт і водночас бути дефектною щодо щирості.
П’ять класів іллокутивних актів Серля
У статті A Classification of Illocutionary Acts (1976) Серль запропонував впливову п’ятичленну класифікацію. Її основними критеріями він назвав іллокутивну мету, напрям відповідності між словами та світом і виражений психологічний стан.
Асертиви, або репрезентативи — подають певний стан справ як такий, що має місце: твердження, повідомлення, висновок, опис.
Директиви — спрямовані на те, щоб адресат щось зробив: прохання, наказ, порада, заклик, запит.
Комісиви — беруть на мовця зобов’язання щодо майбутньої дії: обіцянка, присяга, зобов’язання.
Експресиви — виражають ставлення мовця до певної ситуації: подяка, вибачення, привітання, співчуття.
Декларації — за належних інституційних умов самим здійсненням змінюють соціальний або інституційний стан справ: оголошення рішення, призначення, офіційне відкриття.
Ця класифікація стала канонічною в підручниках, але вона не є остаточною «таблицею всіх можливих мовних дій». Сам Серль будував її як аргументовану альтернативу Остіновій таксономії. Подальші дослідження вказували на гібридні випадки й запропонували інші принципи класифікації. Сучасний огляд Speech Acts: The Contemporary Theoretical Landscape описує кілька сімейств підходів до того, що саме конституює мовленнєвий акт: конвенцію, намір, функцію, вираження психічного стану та норми.
Напрям відповідності: слова до світу і світ до слів
Серлева ідея «напряму відповідності» допомагає побачити різницю між класами. В асертиві слова мають відповідати світу: якщо я стверджую «Двері зачинені», твердження оцінюють щодо того, як справи є насправді. У директиві або комісиві, навпаки, майбутній світ має бути приведений у відповідність до сказаного: адресат має виконати прохання або мовець — власну обіцянку. Для декларацій характерна особлива інституційна ситуація, де належно здійснений акт сам бере участь у створенні нового стану справ.
Прямі та непрямі мовленнєві акти
Буквальна форма речення часто не збігається з тим, що людина ним робить. «Чи можете ви передати сіль?» граматично є запитанням про здатність, але в типовій ситуації за столом функціонує як прохання. «Тут темно» може бути просто описом, а може бути непрямим проханням увімкнути світло.
Серль спеціально розвинув проблему непрямих мовленнєвих актів у Expression and Meaning. Його класичний підхід пов’язує розуміння непрямості з тим, що слухач розпізнає намір мовця, спираючись на буквальне значення, правила мовленнєвих актів, контекст і спільні знання.
Сучасна прагматика розглядає картину ширше. Непрямість може бути частково конвенціоналізованою, залежати від жанру, послідовності реплік і соціальних норм. Тому не кожне непряме прохання потрібно уявляти як повільний двоетапний логічний висновок від буквального питання до прихованої дії. Це емпіричне питання про те, як конкретна форма обробляється в конкретному контексті.
Чому контекст змінює мовленнєвий акт
Висловлювання не несе повної іллокутивної сили ізольовано від ситуації. Фраза «Ви ще тут?» може бути нейтральним запитанням, здивуванням, натяком піти або перевіркою присутності. Інтерпретація залежить від того, хто говорить, кому, де, після яких реплік, із якими спільними знаннями та правами.
Саме тут теорія мовленнєвих актів переходить у ширшу прагматику й дискурс. Окрема репліка отримує силу всередині послідовності дій: запитання очікує відповіді, звинувачення може викликати заперечення, пропозиція — прийняття або відмову, а обіцянка створює очікування майбутнього виконання. Дискурсивний контекст тому не є декорацією навколо акту — він часто потрібен, щоб правильно визначити, який саме акт відбувся.
Намір, конвенція, норма і реакція адресата
Класичні версії теорії по-різному розставляли акценти. Остін надавав великого значення конвенціям і умовам успішності; Серль систематизував правила та роль наміру; подальші автори розвивали інтенціональні, функціональні, нормативні та інтеракційні моделі. Тому сьогодні коректніше говорити про сімейство споріднених теорій мовленнєвих актів, а не про одну завершену схему, яку наука просто застосовує без дискусій.
Особливо важливим став погляд на реакцію адресата. У сучасній праці Speech Act Theory: Between Narrow and Broad Pragmatics Ставрос Асімакопулос показує, що для аналізу іллокутивної сили істотним може бути uptake — те, як адресат розпізнав дію, що виявляється у наступній вербальній або невербальній відповіді. Це переносить увагу від ізольованого речення до послідовної взаємодії.
Теорія мовленнєвих актів і психологія
Теорія виникла у філософії мови, але її питання безпосередньо стикаються з психологією комунікації. Щоб зрозуміти непряме прохання, саркастичне попередження або щиру обіцянку, людина використовує мовні знання разом із контекстом, пам’яттю, очікуваннями щодо співрозмовника та знанням соціальних норм.
Водночас теорія мовленнєвих актів сама по собі не є психологічною моделлю мозку. Вона описує типи дій і умови їхнього здійснення; психолінгвістика перевіряє, як люди реально розпізнають такі дії в часі, які підказки використовують і як на інтерпретацію впливають контекст та індивідуальний досвід. Це важливе методологічне розрізнення: філософська класифікація не автоматично є моделлю когнітивного механізму.
Для ширшого психологічного контексту варто також розрізняти мовленнєвий акт і спілкування загалом. Комунікація охоплює довші взаємодії, невербальні сигнали, взаємну координацію, емоційні та соціальні наслідки. Мовленнєвий акт є одним із рівнів, на якому цю взаємодію можна аналізувати.
Соціальні інституції, ролі та мовна дія
Декларації особливо добре показують, що мовна дія залежить від соціальної структури. «Призначаю вас головою комісії» змінює статус лише тоді, коли існує відповідна процедура і мовець має потрібні повноваження. Та сама послідовність слів поза цією структурою не створює такого інституційного факту.
Через це аналіз мовленнєвих актів природно перетинається із соціолінгвістикою: статус, роль, дистанція, групові норми й ситуація можуть впливати на те, які форми вважаються доречними і як вони тлумачаться. Теорія мовленнєвих актів дає словник для опису дії, а соціолінгвістика показує, як ця дія вбудована в соціальну варіативність.
Мова, мислення і концептуалізація
Мовленнєва дія також показує, чому значення не зводиться до словникового визначення. Людина має співвіднести мовну форму з моделлю ситуації, визначити комунікативну мету, побудувати припущення про релевантний контекст і вирішити, яка реакція доречна. У цьому сенсі теорія мовленнєвих актів доповнює когнітивну лінгвістику: перша фокусується на дії та прагматичній силі, друга — на зв’язку мовних структур із концептуалізацією та знанням.
Мовленнєві акти у взаємодії людини з AI
У розмові з мовною моделлю користувачі також формулюють запити, накази, уточнення, подяки, заперечення й інші репліки, які можна описувати мовою теорії мовленнєвих актів. На рівні взаємодії відповідь системи може функціонувати як пояснення, рекомендація, відмова або запит на уточнення — тобто мати певну комунікативну роль для людини.
Такий функціональний опис не є доказом того, що система має людський намір, переживання, свідомість або суб’єктивне розуміння. У класичній теорії поняття наміру пов’язане з агентом, тоді як у випадку мовних моделей загального призначення (general-purpose language models) потрібно окремо розрізняти форму мовного акту, його ефект для користувача, дизайн системи та питання про внутрішні психічні стани. Теорія мовленнєвих актів корисна для аналізу комунікації з AI саме тоді, коли ці рівні не змішують.
Що теорія пояснює добре — і де її межі
Найсильніший внесок теорії полягає в тому, що вона зробила дію центральною частиною аналізу значення. Вона дає точні питання: що мовець робить, промовляючи це; які умови потрібні для успішності; що є змістом, а що силою; який ефект виник у адресата; як правила та інституції роблять певну дію можливою.
Межі починаються там, де одну класифікацію намагаються перетворити на універсальну психологічну схему. Реальні висловлювання можуть виконувати кілька функцій одночасно, змінювати силу в ході розмови або мати гібридний статус. Не всі теоретики погоджуються, чи визначальними є конвенції, наміри, функції, норми або інші властивості. Сучасний теоретичний огляд Oxford University Press прямо представляє поле як сукупність кількох конкуруючих і взаємодоповнювальних підходів.
Перлокутивний ефект також не можна вивести з одного лише типу акту. Те саме попередження одну людину налякає, іншу переконає, третя його проігнорує. Тому мовленнєва дія і психологічний наслідок мають досліджуватися окремо.
Теорія мовленнєвих актів і мовленнєвий акт — у чому різниця
Мовленнєвий акт — одинична дія в комунікації: конкретне твердження, прохання, обіцянка, вибачення чи інший акт, здійснений у певній ситуації. Теорія мовленнєвих актів — концептуальна система, яка пояснює структуру таких дій, їхню іллокутивну силу, умови успішності, класифікації та зв’язок із контекстом.
Тому ці два поняття мають різний пошуковий намір. На запит «мовленнєвий акт» користувач шукає визначення одиниці, її будову й приклади. На запит «теорія мовленнєвих актів» — історію підходу Остіна й Серля, понятійний апарат, таксономії, дискусії та сучасне застосування. Саме цій теоретичній рамці присвячена ця стаття.
Поширені запитання
Хто створив теорію мовленнєвих актів?
Її класичним засновником вважають Джона Л. Остіна. Основні ідеї були викладені у Вільям-Джеймсівських лекціях 1955 року, а книга How to Do Things with Words вперше вийшла посмертно 1962 року. Джон Серль у 1960–1970-х роках систематизував і суттєво розвинув підхід.
Що таке іллокутивна сила?
Іллокутивна сила — це тип комунікативної дії, яку виконує висловлювання в конкретному контексті: твердження, прохання, наказ, обіцянка, попередження, вибачення тощо. Буквально подібні речення можуть мати різну іллокутивну силу.
Чим іллокуція відрізняється від перлокуції?
Іллокуція — дія, здійснена у говорінні, наприклад попередження. Перлокуція — наслідок для адресата, наприклад те, що людина злякалася або змінила поведінку. Успішне попередження як мовленнєвий акт не гарантує конкретного психологічного ефекту.
Які п’ять типів мовленнєвих актів виділяв Серль?
У класифікації 1976 року Серль виділив асертиви (репрезентативи), директиви, комісиви, експресиви та декларації. Це впливова теоретична таксономія, але сучасне поле не обмежується лише нею.
Що таке непрямий мовленнєвий акт?
Це випадок, коли комунікативна дія не збігається безпосередньо з буквальним або граматично очікуваним типом висловлювання. «Чи можете ви зачинити двері?» у типовій ситуації виконує прохання, хоча граматично має форму запитання.
Чи є теорія мовленнєвих актів психологічною теорією?
Її ядро сформувалося у філософії мови та прагматиці. Вона описує мовні дії та умови їхнього здійснення, але не є сама по собі повною когнітивною моделлю того, як мозок розуміє наміри. Психологічні механізми перевіряють окремими психолінгвістичними й когнітивними методами.
Пов’язані статті
References
Assimakopoulos, S. (2026). Speech Act Theory: Between Narrow and Broad Pragmatics. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781009378376
Austin, J. L. (1975). How To Do Things With Words: The William James Lectures delivered at Harvard University in 1955 (2nd ed.). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780198245537.001.0001
Harris, D. W., Fogal, D., & Moss, M. (2018). Speech Acts: The Contemporary Theoretical Landscape. In New Work on Speech Acts. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780198738831.003.0001
Searle, J. R. (1969). Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139173438
Searle, J. R. (1976). A classification of illocutionary acts. Language in Society, 5(1), 1–23. https://doi.org/10.1017/S0047404500006837
Searle, J. R. (1979). Expression and Meaning: Studies in the Theory of Speech Acts. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511609213
Stanford Encyclopedia of Philosophy. Pragmatics. https://plato.stanford.edu/entries/pragmatics/