Джон Серль: мовленнєві акти, значення та інтенціональність
Оновлено: 2 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 19 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 19 вересня 2026 · Редакційна політика
Джон Роджерс Серль (John Rogers Searle, 1932–2025) — американський філософ мови й свідомості, чиї роботи стали одними з найвпливовіших у сучасній теорії мовленнєвих актів, філософії інтенціональності, дискусіях про свідомість і штучний інтелект та соціальній онтології. Для психології його спадщина важлива там, де потрібно пояснити, як висловлення стає дією, як люди розпізнають комунікативну мету, як ментальні стани можуть бути спрямовані на об’єкти та події і чому зовнішньо правильна мовна поведінка сама по собі не розв’язує питання про внутрішні когнітивні механізми.
Серль продовжив програму Джона Остіна, але перетворив її на значно систематичнішу модель. У книжці Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language він виходив із тези, що говорити мовою — це здійснювати дії за правилами. Від цієї точки Серль рухався до аналізу обіцянок, тверджень, прохань, наказів, вибачень та інших комунікативних дій, а згодом — до ширшого питання про те, звідки взагалі береться значення.
Його ідеї належать насамперед до філософії, а не до експериментальної психології. Водночас сучасна психолінгвістика і нейропрагматика досліджують емпіричними методами саме ті процеси, які філософська теорія мовленнєвих актів зробила помітними: розпізнавання комунікативної сили висловлення, використання контексту, висновки про намір мовця та зв’язок мовного сигналу із соціальною дією.
Хто такий Джон Серль
Джон Роджерс Серль народився 31 липня 1932 року в Денвері, штат Колорадо. За біографічною довідкою National Endowment for the Humanities, він навчався в Університеті Вісконсину, а потім як Rhodes Scholar продовжив освіту в Оксфорді, де здобув ступені BA, MA та PhD. У 1959 році Серль почав працювати в Каліфорнійському університеті в Берклі.
Оксфордський період був вирішальним для його інтелектуальної траєкторії. Серль формувався в середовищі філософії повсякденної мови, де Джон Остін досліджував, що люди фактично роблять, коли говорять. Серль не просто успадкував цю увагу до мовної практики: він спробував побудувати формальнішу картину умов, правил і типів мовленнєвих дій.
У Берклі Серль працював десятиліттями й став одним із найвідоміших представників аналітичної філософії. У 2004 році він отримав National Humanities Medal. Його кар’єра охопила кілька великих програм: філософію мови, філософію свідомості, теорію інтенціональності, дискусію про машинне розуміння та аналіз інституційної реальності.
Американська філософська асоціація у меморіальному повідомленні зазначає, що Серль помер 17 вересня 2025 року у віці 93 років. У цьому ж джерелі зафіксовано його тривалу роботу в Berkeley і президентство в Pacific Division APA у 1989–1990 роках.
Від Остіна до Серля: мова як дія
Класична семантична картина легко підштовхує до уявлення, що речення насамперед описують світ і можуть бути істинними або хибними. Теорія мовленнєвих актів показує ширшу картину: висловлення може бути елементом дії. Коли людина каже «Я обіцяю прийти», вона не лише повідомляє про обіцянку — за належних обставин вона здійснює обіцянку.
У Speech Acts Серль формулює центральну гіпотезу: мовлення є формою поведінки, керованою правилами. Його метод полягає в тому, щоб описати умови успішного виконання певного мовленнєвого акту, а потім показати, які семантичні правила пов’язані з мовними засобами, що цей акт виражають.
Це був важливий крок від інтуїтивного спостереження «словами можна діяти» до аналізу структури цієї дії. Серль прагнув пояснити, чому одна й та сама пропозиційна основа може бути використана в різних актах. «Петро зачинить двері», «Чи зачинить Петро двері?» і «Петре, зачини двері» можуть стосуватися близького стану справ, але виконують різні комунікативні функції.
Іллокутивна сила і пропозиційний зміст
Одне з ключових розрізнень Серля — між тим, про що йдеться у висловленні, і тим, яку дію мовець ним виконує. Пропозиційний зміст задає репрезентований стан справ, а іллокутивна сила визначає, чи це твердження, запитання, прохання, обіцянка, попередження, наказ або інший тип акту.
Для психології комунікації це розрізнення принципове. Слухач має не тільки розпізнати слова й синтаксис, а й встановити, що робить мовець цими словами. Фраза «Тут холодно» може бути простим описом температури, натяком зачинити вікно або непрямим проханням увімкнути опалення. Комунікативна функція залежить від ситуації, спільних знань, очікувань і соціальних норм.
Умови успішного мовленнєвого акту
Серль аналізував мовленнєві акти через набір умов, які мають бути виконані, щоб певна дія була успішною. На прикладі обіцянки йдеться, зокрема, про майбутню дію мовця, про те, що адресат має підстави хотіти її виконання, про намір мовця здійснити обіцяне та про те, що висловлення бере на себе відповідне зобов’язання. Детальний виклад цієї програми містить Speech Acts.
Ці умови не слід читати як психологічний тест, який дозволяє безпосередньо виміряти «справжній намір». Це філософська модель структури акту. Емпірична психологія окремо досліджує, за якими сигналами люди приписують наміри, як контекст змінює інтерпретацію і які помилки виникають під час такого висновку.
П’ять класів іллокутивних актів
У подальшій роботі Серль запропонував впливову класифікацію іллокутивних актів. У статті A Taxonomy of Illocutionary Acts він переглянув окремі елементи класифікації Остіна й виділив п’ять великих сімейств.
• Асертиви або репрезентативи — висловлення, якими мовець представляє певний стан справ як такий, що має місце: стверджує, повідомляє, описує, робить висновок.
• Директиви — спроби спонукати адресата до дії: прохання, накази, поради, запрошення, рекомендації.
• Комісиви — акти, якими мовець бере на себе зобов’язання щодо майбутньої дії: обіцянки, присяги, гарантії.
• Експресиви — акти, що виражають ставлення мовця до певного стану справ: подяка, вибачення, привітання, співчуття.
• Декларації — акти, успішне виконання яких у відповідній інституційній ситуації змінює соціальний статус або стан справ: оголошення вироку, призначення, звільнення, відкриття засідання.
Ця п’ятичленна схема стала дуже відомою, але вона не є остаточною природною класифікацією людської комунікації. Межі між функціями залежать від контексту, мовних конвенцій та інституцій, а в сучасній прагматиці існують альтернативні способи опису комунікативної дії. Тому класифікація Серля корисна як аналітичний каркас, а не як завершена психологічна таксономія.
Прямі й непрямі мовленнєві акти
Одним із найвпливовіших напрямів Серля стала проблема непрямих мовленнєвих актів. У розділі Indirect Speech Acts він аналізував випадки, коли людина одним висловленням одночасно реалізує буквальний і додатковий комунікативний акт. Класичний приклад — запитання «Чи можете ви передати сіль?», яке в типовій ситуації функціонує як прохання, а не як тест фізичної здатності співрозмовника.
Така інтерпретація вимагає більше, ніж словникового значення. Слухач використовує знання про ситуацію, конвенції ввічливості, спільну мету розмови та припущення про раціональну поведінку співрозмовника. Саме тут теорія Серля безпосередньо стикається з прагматикою мови: значення висловлення в реальній комунікації формується взаємодією мовної форми й контексту.
Сучасна психолінгвістика уточнила просту ідею, ніби непряме значення завжди потребує повільного двоетапного переходу від буквального прочитання до прагматичного висновку. Для конвенціоналізованих непрямих прохань прагматична інтерпретація часто активується дуже швидко. Отже, історична модель Серля важлива як постановка проблеми, тоді як конкретна часова динаміка розуміння є предметом експериментальної перевірки.
Що сучасна нейропрагматика показує про мовленнєві акти
Емпіричне дослідження мовленнєвих актів сьогодні вже не обмежується філософським аналізом прикладів. У кількісному метааналізі 48 fMRI-досліджень прагматичного розуміння Azalea Reyes-Aguilar та колеги виявили відтворювану двобічну фронтотемпоральну мережу разом із медіальною префронтальною корою; водночас різні прагматичні форми, зокрема мовленнєві акти, метафори, ідіоми та іронія, мали специфічні патерни конвергенції.
Огляд Raffaele Tomasello Linguistic signs in action: The neuropragmatics of speech acts узагальнює дані, за якими та сама мовна форма може викликати різні швидкі нейронні відповіді залежно від того, чи виконує вона, наприклад, функцію називання, прохання або іншої соціальної дії. Це підтримує загальну ідею, що мозок обробляє не лише лексико-синтаксичну форму, а й комунікативну функцію.
Актуальний огляд 2026 року Neuropragmatics: from classical pragmatics to neurocognitive models of pragmatics in dialogue показує, як нейропрагматика розвинулася від класичних теорій до моделей, що поєднують мовну обробку, соціальне пізнання, часову динаміку та діалог. Автори окремо відзначають зростання нейрокогнітивних досліджень мовленнєвих актів.
Ці результати не є нейробіологічним «підтвердженням Серля» в буквальному сенсі. Філософська таксономія та нейронна архітектура — різні рівні пояснення. Експерименти показують, що комунікативна функція має вимірювані когнітивні й нейрофізіологічні наслідки; вони водночас можуть уточнювати, переглядати або розкладати на підпроцеси ті категорії, які філософія ввела на концептуальному рівні.
Інтенціональність: про що можуть бути думки
У філософії Серля «інтенціональність» не означає просто намір щось зробити. Це ширше поняття спрямованості ментальних станів: переконання може бути про завтрашню зустріч, страх — перед певною загрозою, бажання — щодо майбутнього результату, сприйняття — про предмет у полі зору. Stanford Encyclopedia of Philosophy визначає intentionality як характерну здатність ментальних станів бути про щось або представляти щось.
У книжці Intentionality: An Essay in the Philosophy of Mind Серль зробив наступний крок після філософії мови. У вступі він прямо описує філософію мови як гілку філософії свідомості: мовне представлення для нього спирається на більш фундаментальні репрезентативні можливості психіки й мозку.
Цей перехід важливий для розуміння всієї його системи. У ранніх роботах питання звучить так: які правила роблять висловлення обіцянкою, наказом або твердженням? У пізнішій програмі воно стає ширшим: як взагалі ментальний стан або символ може мати зміст і бути спрямованим на світ?
Первинна і похідна інтенціональність
Серль розрізняв інтенціональність, яку він приписував ментальним станам живого агента, і похідну інтенціональність символів, написів, схем або комп’ютерних представлень. Наприклад, слово на сторінці означає щось тому, що воно функціонує в практиках інтерпретації та використання; напис сам по собі не має біологічної психіки.
Це розрізнення стало центральним у його критиці суто програмних моделей розуму. Воно також залишається предметом філософської суперечки: різні теорії свідомості, репрезентації й штучного інтелекту по-різному відповідають на питання, чи справді зміст вимагає саме того типу біологічної каузальності, який вважав фундаментальним Серль.
Свідомість і «біологічний натуралізм»
У філософії свідомості Серль відстоював позицію, яку називав біологічним натуралізмом (biological naturalism). Її ядро полягає в тому, що свідомі стани є реальними біологічними явищами, спричиненими нейробіологічними процесами й реалізованими в мозковій системі. У The Rediscovery of the Mind він виступав проти підходів, які, на його думку, усували або редукували суб’єктивний досвід до суто функціонального опису.
Для сучасної психології тут важливо розділяти два рівні. Існування нейробіологічних механізмів свідомого досвіду є предметом емпіричної нейронауки. Теза Серля про те, який саме онтологічний статус має свідомість і чому певна каузальна організація є необхідною, — філософська позиція. Її не слід подавати як клінічний або нейронауковий консенсус.
Серль наполягав, що суб’єктивність досвіду не робить свідомість нереальною. Біль — реальний стан саме тому, що він переживається певним організмом. Така аргументація вплинула на дискусії про першу особу, кваліа, причинну роль свідомості та межі суто поведінкових критеріїв.
«Китайська кімната»: що насправді стверджував Серль
Найвідоміший аргумент Серля про штучний інтелект з’явився в статті 1980 року Minds, Brains, and Programs. Мисленнєвий експеримент, відомий як «китайська кімната», спрямований проти твердження, що виконання правильної комп’ютерної програми саме по собі достатнє для розуміння.
У сценарії людина, яка не знає китайської, перебуває в кімнаті й за формальними правилами маніпулює китайськими символами. Для зовнішнього спостерігача відповіді можуть виглядати так, ніби система володіє мовою. Серль робить висновок: правильне оперування синтаксичними формами ще не гарантує семантичного розуміння.
Важлива точність: Серль не доводив просто тезу «машина ніколи не може мислити». У первинній статті він допускав, що машина з відповідними каузальними властивостями могла б мати ментальні стани; його заперечення спрямоване на достатність комп’ютерної програми як такої. Саме тому аргумент потрібно читати як тезу про відношення між формальним обчисленням, змістом і свідомістю, а не як загальну заборону на будь-який машинний розум.
Чому аргумент залишається спірним
«Китайська кімната» породила десятки заперечень. Stanford Encyclopedia of Philosophy систематизує, зокрема, «відповідь системи» (systems reply), «відповідь робота» (robot reply) та інші лінії критики. «Відповідь системи» стверджує, що розуміти може не людина-оператор, а вся система; «відповідь робота» додає, що значення може виникати через сенсомоторну взаємодію із середовищем.
Тому «китайська кімната» не є експериментальним тестом свідомості й не дає алгоритму, за яким можна визначити, «чи розуміє» конкретна сучасна модель. Це філософський аргумент, що змушує уточнити критерії розуміння, роль втілення, причинності, навчання та взаємодії зі світом.
Що це означає для сучасних мовних моделей
Сучасні великі мовні моделі істотно відрізняються від програм, які були типовими об’єктами дискусії 1980 року: вони навчаються на великих масивах даних, будують високовимірні статистичні представлення й генерують контекстно чутливі відповіді. Через це просте ототожнення LLM із початковою «кімнатою» Серля спрощує сучасний стан технологій.
Водночас базове питання Серля залишається актуальним: яке відношення існує між успішною мовною поведінкою та наявністю розуміння, суб’єктивного досвіду або власної семантики? Поведінкова переконливість системи сама по собі не є прямим вимірюванням її свідомості.
Психологічне переживання людини під час діалогу з ШІ може бути цілком реальним: користувач може відчувати довіру, близькість, тривогу, полегшення або соціальну присутність. Але ці людські реакції не є доказом того, що мовна модель має почуття, свідомість чи суб’єктивний досвід. Це окремі питання, які потребують різних типів доказів.
Значення як поєднання наміру, правил і контексту
У Серля теорія значення тісно пов’язана з дією. Щоб зрозуміти висловлення, недостатньо знати словникові значення окремих слів. Потрібно врахувати, яку іллокутивну силу має висловлення, яких правил дотримуються учасники, що вони знають про ситуацію і які соціальні наслідки може мати акт.
Ця перспектива допомогла змістити аналіз мови від абстрактного речення до події комунікації. Сучасна прагматика мови пішла далеко за межі серлівської моделі й включає моделі висновування, імовірнісні, соціокогнітивні та нейрокогнітивні підходи. Але питання, поставлене Серлем, зберігається: як мовна форма набуває конкретної функції в конкретній взаємодії?
Саме через це його праці продовжують бути корисними для досліджень діалогу, соціальної комунікації, ввічливості, непрямих прохань, юридичної та інституційної мови, взаємодії людини з чатботами та автоматичного розпізнавання комунікативних намірів.
Соціальна реальність: як слова підтримують інституції
Пізніше Серль переніс аналіз правил і мовних дій на соціальну онтологію. У Making the Social World він розглядає, як колективна інтенціональність, статусні функції та мовні правила підтримують такі факти, як гроші, власність, посади, шлюби, організації та юридичні повноваження.
Ідея статусної функції полягає в тому, що фізичний об’єкт або людина може отримати суспільно визнаний статус, який надає права, обов’язки або повноваження. Папірець стає банкнотою не завдяки лише фізичним властивостям, а тому, що інституційна система визнає за ним певну функцію.
Мова тут має конститутивну роль: декларації, правила, назви посад, договори й нормативні формули допомагають створювати та підтримувати інституційні факти. Це продовжує ранню інтуїцію теорії мовленнєвих актів: у соціальному світі слова інколи не просто описують реальність, а є частиною механізму її організації.
Колективна інтенціональність
У статті 1990 року Серль популяризував сучасне використання поняття collective intentionality для опису станів типу «ми маємо намір діяти разом». Stanford Encyclopedia of Philosophy показує, що його концепція стала однією з ключових у дискусії про спільну дію, але поряд із нею існують конкуруючі моделі Майкла Братмана, Маргарет Гілберт, Раймо Туомели та інших авторів.
Для соціальної психології ця проблематика стикається з емпіричними питаннями координації, спільної уваги, норм, групової ідентичності та розподілених намірів. Серль запропонував онтологічну рамку; психологія досліджує, як такі форми спільної дії реалізуються в конкретних когнітивних і соціальних процесах.
Чим Серль відрізняється від Джона Остіна
Джон Остін заклав вихідну програму, показавши, що висловлення можуть бути діями, і розрізнив локутивний, іллокутивний та перлокутивний аспекти. Серль систематизував цю програму: сформулював правила й умови успішності актів, запропонував п’ять класів іллокутивних сил, розвинув теорію непрямих актів і пов’язав мовне значення з інтенціональністю.
Тому Серль є не просто «послідовником Остіна». Його власна система значно ширша. Вона проводить лінію від мовної дії до структури ментальних станів, від інтенціональності — до свідомості, а від індивідуальних мовленнєвих актів — до колективних інституцій.
Що психологія успадкувала від Серля
Серль не створив психологічну теорію в сучасному експериментальному сенсі, але його поняття стали інтелектуальними інструментами для кількох напрямів досліджень.
• Комунікативний намір. Дослідники можуть розрізняти буквальну форму речення і дію, яку людина намагається здійснити.
• Контекстне розуміння. Теорія непрямих актів поставила в центр питання, як слухач переходить від мовного сигналу до соціально релевантної інтерпретації.
• Соціальне пізнання. Інтерпретація мовленнєвого акту часто вимагає моделювання цілей, знань, ролей і очікувань іншої людини.
• Нейропрагматика. Сучасні EEG, MEG і fMRI-дослідження перевіряють, коли й де мозок інтегрує мовну форму з комунікативною функцією.
• Штучний інтелект. «Китайська кімната» зберігає актуальність як концептуальний виклик для спроб ототожнити успішне обчислення або діалог із доведеним розумінням.
• Соціальні інституції. Теорія статусних функцій допомагає формулювати питання про те, як правила, колективне визнання й мовні практики підтримують соціальний порядок.
Що в теоріях Серля є усталеним, а що залишається спірним
Історична роль Серля в розвитку теорії мовленнєвих актів добре встановлена. Так само емпірично підтримується загальна ідея, що розуміння висловлення залежить від контексту, комунікативної функції та соціально-когнітивних процесів. Сучасні нейропрагматичні дані показують, що ці компоненти мають вимірювані часові й нейронні кореляти.
Менш усталеними є конкретні межі серлівської класифікації. П’ять типів іллокутивних актів — впливовий теоретичний інструмент, але реальна комунікація містить гібридні, контекстно залежні й культурно варіативні випадки. Сучасні моделі часто описують прагматику через множинні взаємодіючі механізми, а не через одну завершену таксономію.
Філософська теза biological naturalism також не є емпіричним консенсусом про природу свідомості. Вона конкурує з функціоналізмом, теоріями глобального робочого простору, прогностичним опрацюванням (predictive processing), підходами вищого порядку (higher-order approaches), теорією інтегрованої інформації (integrated information theory) та іншими програмами, які по-різному ставлять питання про необхідні й достатні умови свідомого досвіду.
«Китайська кімната» лишається предметом активної філософської дискусії. Її сила — у чіткому розділенні поведінкової успішності та семантичного/ментального пояснення. Її межа — у тому, що сам мисленнєвий експеримент не встановлює емпірично, які архітектури можуть або не можуть реалізувати розуміння.
Теорія колективної інтенціональності й статусних функцій так само має конкурентів. Огляд Stanford Encyclopedia of Philosophy про соціальні інституції показує, що поряд із серлівською моделлю існують інші способи пояснювати правила, ролі, спільні зобов’язання та інституційну владу.
Чому Серль важливий у добу мовних моделей
У 2020-х роках Серля читають у новому технологічному контексті. Великі мовні моделі здатні вести тривалі діалоги, узагальнювати, перекладати, генерувати аргументи й адаптувати стиль. Це робить питання про співвідношення мовної компетентності, семантики, агентності та свідомості практичнішим, ніж воно було у 1980 році.
Серлівська спадщина корисна тут не як готовий вирок сучасним системам, а як набір точних запитань. Які властивості системи ми вимірюємо, коли бачимо переконливу відповідь? Чи є це мовною компетентністю, побудовою внутрішніх представлень, здатністю до цілеспрямованої дії, соціальним моделюванням, розумінням або свідомим досвідом? Які з цих понять можна операціоналізувати, а які залишаються філософськими?
Ця дисципліна розрізнень особливо важлива для психології взаємодії людини з ШІ. Людина може приписувати системі намір, характер, емпатію або впевненість на підставі мовної поведінки. Дослідження таких атрибуцій описує людське сприйняття. Воно не повинно автоматично перетворюватися на твердження про внутрішню суб’єктивність самої системи.
Поширені запитання
Хто такий Джон Серль
Джон Серль (1932–2025) — американський філософ мови, свідомості та соціальної реальності. Він систематизував теорію мовленнєвих актів, розвинув філософську теорію інтенціональності, запропонував аргумент «китайської кімнати» і створив впливову модель інституційних фактів та колективної інтенціональності.
Який внесок Серля в теорію мовленнєвих актів
Серль описав мовлення як діяльність, керовану правилами, формалізував умови успішності різних актів, розділив пропозиційний зміст та іллокутивну силу, запропонував п’ять основних класів іллокутивних актів і розвинув теорію непрямих мовленнєвих дій.
Чим Серль відрізняється від Остіна
Остін заклав фундамент: показав, що слова можуть виконувати дії. Серль зробив цю програму систематичнішою та пов’язав її з ширшою теорією ментальної інтенціональності. Детальніше про вихідну концепцію дивіться у статтях «Джон Остін: мовленнєві акти та мова як дія» і «Теорія мовленнєвих актів: Остін, Серль і мова як дія».
Що таке інтенціональність у Серля
Інтенціональність — це спрямованість ментального стану на щось: об’єкт, подію, стан справ або можливу ситуацію. Це поняття ширше за звичайне слово «намір». Переконання, страх, бажання і сприйняття можуть бути інтенціональними станами навіть тоді, коли вони не є намірами щось зробити.
Що доводить «китайська кімната»
Аргумент Серля спрямований проти тези, що правильне виконання програми саме по собі достатнє для розуміння. Він відокремлює формальну роботу із символами від семантичного змісту. Аргумент широко обговорюється й має численні заперечення; його не можна використовувати як емпіричний тест свідомості конкретної системи.
Чи вважав Серль, що жодна машина не може мислити
Ні. У первинній статті 1980 року Серль допускав можливість машин із ментальними станами, якщо вони мають релевантні причинні властивості. Його критика була спрямована на ідею, що формальна програма сама по собі є достатньою умовою розуміння.
Чи підтверджує сучасна нейронаука теорію Серля
Сучасні дослідження підтверджують загальні факти, важливі для прагматики: мозок чутливий до комунікативної функції, контексту й соціально-когнітивної інформації. Але конкретні серлівські категорії є філософською моделлю, а не нейроанатомічною картою. Нейропрагматика перевіряє й уточнює механізми незалежними методами.
Чому Серль важливий для психології ШІ
Він чітко розділив поведінкову успішність системи та питання про розуміння й свідомість. Для психології це допомагає не змішувати два різні об’єкти: те, як люди сприймають мовну модель, і те, які внутрішні властивості можна обґрунтовано приписати самій системі.
Пов’язані статті
References
American Philosophical Association. (2025). In Memoriam: John Searle.
Gutiérrez Cisneros, A., Foucart, A., & Brunellière, A. (2026). Neuropragmatics: from classical pragmatics to neurocognitive models of pragmatics in dialogue. Frontiers in Psychology, 17, 1745034. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1745034.
National Endowment for the Humanities. (2004). John Searle. National Humanities Medal.
Reyes-Aguilar, A., Valles-Capetillo, E., & Giordano, M. (2018). A Quantitative Meta-analysis of Neuroimaging Studies of Pragmatic Language Comprehension: In Search of a Universal Neural Substrate. Neuroscience, 395, 60–88. https://doi.org/10.1016/j.neuroscience.2018.10.043.
Searle, J. R. (1969). Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139173438.
Searle, J. R. (1979a). A Taxonomy of Illocutionary Acts. In Expression and Meaning: Studies in the Theory of Speech Acts (pp. 1–29). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511609213.003.
Searle, J. R. (1979b). Indirect Speech Acts. In Expression and Meaning: Studies in the Theory of Speech Acts (pp. 30–57). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511609213.004.
Searle, J. R. (1980). Minds, Brains, and Programs. Behavioral and Brain Sciences, 3(3), 417–424. https://doi.org/10.1017/S0140525X00005756.
Searle, J. R. (1983). Intentionality: An Essay in the Philosophy of Mind. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139173452.
Searle, J. R. (1992). The Rediscovery of the Mind. MIT Press. https://doi.org/10.7551/mitpress/5834.001.0001.
Searle, J. R. (2010). Making the Social World: The Structure of Human Civilization. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:osobl/9780195396171.001.0001.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2020). Speech Acts.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2023). Intentionality.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2024a). Collective Intentionality.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2024b). Pragmatics.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2024c). Social Institutions.
Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2024d). The Chinese Room Argument.
Tomasello, R. (2023). Linguistic signs in action: The neuropragmatics of speech acts. Brain and Language, 236, 105203. https://doi.org/10.1016/j.bandl.2022.105203.