Лексична неоднозначність: що це і як мозок обирає потрібне значення слова
Оновлено: 4 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Лексична неоднозначність — це ситуація, коли одна й та сама словесна форма може відповідати двом або більшій кількості значень чи смислових відтінків. Для людини це не рідкісний збій мови, а звичайна умова її роботи: слухач або читач постійно поєднує форму слова з контекстом, частотністю різних значень, граматикою, попереднім досвідом і знанням ситуації. Сучасний огляд Дженніфер Родд описує вибір значення як центральну задачу доступу до значення слова, а не як виняткову операцію, що вмикається лише для кількох «двозначних» слів. Rodd, 2020.
У психолінгвістиці лексична неоднозначність особливо цінна як природний експеримент. Форма слова залишається тією самою, а потенційних інтерпретацій кілька, тому дослідники можуть вимірювати, що саме визначає вибір значення: попередній контекст, частотність, семантична спорідненість значень, нещодавня мовна зустріч, індивідуальний словниковий досвід чи часовий перебіг обробки. Саме тому тема пов’язує ментальний лексикон, лексичний доступ, семантичний праймінг і ширшу психолінгвістику.
Що таке лексична неоднозначність
У найпростішій схемі одна мовна форма має зв’язок не з одним-єдиним значенням, а з кількома можливими інтерпретаціями. У написаному слові форма задається орфографією, у мовленні — звуковою послідовністю. Наприклад, українське «замок» на письмі може позначати і фортецю, і пристрій для замикання; в усному мовленні наголос за́мок / замо́к уже дає додаткову підказку. Цей приклад добре показує, що неоднозначність залежить не лише від словника, а й від каналу, у якому людина сприймає слово.
Психолінгвістичне визначення важливіше за побутове «слово має кілька значень». Дослідження питають, як ці інтерпретації представлені в лексико-семантичній системі, чи конкурують вони одна з одною, наскільки рано контекст впливає на активацію та як система переходить від множини можливостей до значення, придатного для конкретного речення. Огляд Eddington і Tokowicz показує, що результат істотно залежить від типу неоднозначності, семантичної подібності значень, їхньої частотності, завдання та моменту вимірювання. Eddington & Tokowicz, 2015.
Пов’язані статті
Полісемія й омонімія — два головні джерела неоднозначності
У полісемії одна лексема має кілька пов’язаних значень або відтінків. Наприклад, «голова» може називати частину тіла, керівника або передню чи верхню частину чогось. Між цими вживаннями можна простежити семантичні зв’язки. В омонімії однакова форма відповідає різним, семантично не пов’язаним лексичним одиницям. Межа між полісемією та омонімією не завжди абсолютна: лексикографи й дослідники можуть по-різному оцінювати історичну та сучасну спорідненість значень. Українська лінгвістична література також описує це розмежування як дискусійне. Ткаченко, 2023.
Для психології це розрізнення має експериментальне значення. У класичній серії дослідів Rodd, Gaskell і Marslen-Wilson слова з кількома спорідненими смисловими відтінками давали інший профіль лексичного рішення, ніж слова з кількома віддаленими значеннями: множинність споріднених відтінків могла полегшувати розпізнавання, тоді як конкуренція віддалених значень могла його ускладнювати. Rodd, Gaskell & Marslen-Wilson, 2002. Новіша робота de Zubicaray знову показує, що спосіб класифікації полісемії та структура зв’язків між формою і значеннями впливають на спостережувані ефекти. de Zubicaray, 2026.
Лексична неоднозначність, синтаксична неоднозначність і нечіткість — не те саме
Лексична неоднозначність виникає на рівні слова або стійкої лексичної одиниці. Синтаксична неоднозначність виникає тоді, коли речення допускає кілька структурних розборів. У реченні «Я побачив чоловіка з біноклем» неясність може стосуватися того, хто має бінокль або чим саме здійснювалося спостереження; тут проблема лежить у структурі зв’язків між словами, навіть якщо кожне окреме слово зрозуміле.
Неоднозначність також відрізняється від нечіткості. Слово «високий» може мати розмиту межу застосування: люди погоджуються щодо крайніх випадків, але сперечаються щодо порогового. Це не обов’язково означає наявність кількох окремих словникових значень. Такі відмінності важливі для точного аналізу, бо різні типи невизначеності залучають різні джерела інформації та експериментальні методи.
Як мозок обирає потрібне значення слова
Під час нормального розуміння людина не перебирає значення свідомо, як статті у словнику. Обробка відбувається швидко й переважно автоматично. Сучасні моделі описують її як динамічне «сходження» до інтерпретації, яка найкраще узгоджується з поточним контекстом і накопиченим лексичним досвідом. У моделі Родд лексико-семантичне знання розглядається як багатовимірний простір, а знайомі значення — як стійкі стани, до яких система приходить під дією сукупності мовних і позамовних підказок. Rodd, 2020.
Контекст задає напрям
Слова перед неоднозначною лексемою, синтаксична конструкція, тема розмови, ситуація та знання про світ можуть підсилити одну інтерпретацію ще до того, як слово буде повністю інтегроване в речення. Дослідження з рухами очей показали, що навіть ширший тематичний контекст абзацу може впливати на те, як читач опрацьовує неоднозначне слово. Водночас сила цього впливу залежить від того, наскільки контекст однозначно підтримує потрібне значення та наскільки це значення є звичним для читача. Twilley & Dixon, 2000.
Свіже дослідження з пупілометрією доповнює цю картину: глобально узгоджений контекст зміщував асоціації до контекстуально доречного значення, пришвидшував і підвищував точність семантичних рішень та супроводжувався меншим розширенням зіниці; ефект був виразнішим для неоднозначніших слів. Це не «вимір розуміння» як такого, а фізіологічний індекс зміни когнітивного навантаження за конкретних експериментальних умов. Laurino & Kaczer, 2025.
Частотність значення створює початкове упередження
Якщо одне значення слова трапляється значно частіше за інше, воно зазвичай має перевагу, особливо коли попередній контекст слабкий або нейтральний. Таке значення називають домінантним, а менш частотне — підпорядкованим або субординатним. Класичні експерименти з реєстрацією рухів очей показали, що читання ускладнюється, коли контекст змушує перейти до менш частотного значення неоднозначного слова. Duffy, Morris & Rayner, 1988.
Це не означає, що частотність «перемагає» контекст. Обидва джерела інформації взаємодіють. Сильний попередній контекст може суттєво послабити перевагу домінантного значення, а за слабкого контексту система більше спирається на статистику попереднього досвіду. Саме взаємодія частотності, контексту й часу пояснює, чому суперечливі старі моделі — повністю вибіркового або повністю невибіркового доступу — не описують усі результати однаково добре. Eddington & Tokowicz, 2015.
Кілька значень можуть коротко активуватися паралельно
Один із найвідоміших результатів отримав David Swinney у 1979 році. Під час прослуховування речень із неоднозначним словом учасники швидше реагували на слова, пов’язані з обома його значеннями, якщо тест з’являвся одразу біля моменту неоднозначності; через коротку затримку перевага залишалася лише для контекстуально доречного значення. Swinney, 1979. Цей класичний результат показав дуже швидку конкуренцію інтерпретацій, але сучасна література додає важливу поправку: сильний контекст може впливати вже на ранні етапи, тому універсальної схеми «спочатку активуються всі значення однаково, а потім контекст обирає одне» немає.
Практично це означає, що «вибір значення» краще уявляти не як натискання перемикача, а як змагання та інтеграцію сигналів у часі. Певне значення може стартувати з перевагою через частотність, інше — отримати перевагу через контекст; споріднені смисли можуть частково підтримувати спільну семантичну структуру; нові слова в реченні можуть змусити систему перебудувати вже сформовану інтерпретацію.
Чому полісемія й омонімія обробляються по-різному
Коли кілька значень майже не пов’язані, як у класичних омонімах, між ними виникає сильніша конкуренція за інтерпретацію конкретної форми. Коли слово має кілька споріднених смислових відтінків, спільні семантичні компоненти можуть підтримувати активацію. Саме тому поняття «неоднозначне слово» занадто широке для прогнозу часу реакції: два слова з однаковою кількістю словникових значень можуть поводитися по-різному залежно від структури цих значень. Eddington & Tokowicz, 2015.
Це має і методологічний наслідок. Словникові статті не є готовою картою психічних репрезентацій. Різні словники можуть по-різному дробити значення, а носії мови можуть відчувати два вживання як ближчі або дальші залежно від досвіду. Тому сучасні дослідження поєднують словникові критерії з нормуванням значень, асоціативними завданнями, оцінками семантичної подібності й реальними показниками опрацювання.
Нещодавній досвід змінює доступність значень
Значеннєві переваги не є раз і назавжди зафіксованою властивістю слова. Якщо людина щойно зустріла рідше значення неоднозначного слова в зрозумілому контексті, це значення може стати доступнішим у наступній зустрічі. У дослідах Rodd та колег навіть один контекстуально однозначний епізод змінював подальші інтерпретації після затримки, а масштабні інтернет-експерименти показали вплив досвіду на часових шкалах від хвилин до років. Rodd et al., 2013; Rodd et al., 2016.
Betts та колеги показали, що повторні зустрічі можуть накопичуватися, причому розподілені в часі повторення давали стійкіший додатковий ефект, ніж масовані повтори в їхній експериментальній парадигмі. Betts et al., 2018. А дослідження рухів очей Parker, Taylor і Rodd підтвердило, що такий попередній досвід полегшує не лише штучний вибір значення в лабораторному тесті, а й подальше читання речень із неоднозначними словами. Parker, Taylor & Rodd, 2024.
Ці результати важливі для розуміння ментального лексикону: він є системою, що постійно оновлює ваги зв’язків між формами, значеннями й контекстами. Людина не просто «має» кілька значень слова; її мовна історія впливає на те, яке з них стане доступним швидше саме сьогодні.
Що відбувається, коли перше тлумачення виявляється неправильним
Іноді речення спочатку підтримує звичне значення слова, а пізніша інформація робить його неможливим. Тоді читачеві або слухачеві треба помітити розрив смислової цілісності, повернутися до неоднозначного слова й перебудувати інтерпретацію. Такі семантичні «садові стежки» дають змогу вимірювати не лише первинний доступ, а й відновлення після помилки.
Blott, Rodd, Ferreira і Warren показали, що дорослі не завжди повністю переінтерпретують такі речення. У їхньому експерименті семантично оманливі речення частіше породжували неправильні судження про зв’язність і вимагали додаткового часу; автори пов’язують це з «достатньо добрим» опрацюванням, коли мовна система іноді зберігає приблизну, а не максимально детальну репрезентацію. Blott et al., 2021.
Це пояснює повсякденний феномен: людина може дочитати речення й лише через кілька слів усвідомити, що спочатку зрозуміла слово не так. Помилка тут не свідчить про мовний розлад. Вона є очікуваним наслідком інкрементального розуміння, у якому мозок формує найімовірнішу інтерпретацію ще до завершення речення.
Які ділянки мозку залучені
Лексичну неоднозначність не можна приписати одному «центру значення». Нейровізуалізаційні дослідження вказують на розподілену фронтально-скроневу мережу, у якій різні ділянки роблять різний внесок у семантичний доступ, вибір і повторне опрацювання. У ранньому fMRI-дослідженні неоднозначних усних речень Rodd, Davis і Johnsrude виявили посилення активності в компонентах фронтально-скроневої мовної мережі під час семантичної неоднозначності. Rodd, Davis & Johnsrude, 2005.
Подальша робота з варіюванням моменту, коли стає доступна розв’язувальна інформація, допомогла розділити функції. Ліва нижня лобова звивина реагувала і на саму неоднозначність, і на подальше уточнення, що узгоджується з роллю у виборі доречного значення та переінтерпретації; ліва нижня скронева ділянка сильніше реагувала на інформацію, що вимагала переопрацювання вже помилково зрозумілого речення. Rodd, Johnsrude & Davis, 2012.
Новіші fMRI-дані також розрізняють нейронні патерни для омонімії, полісемії та конкретних значень неоднозначних слів, що підтримує ідею про неоднорідність самого класу «лексична неоднозначність». Водночас такі результати не дають простої карти «одне значення — одна зона»: вони описують розподілені репрезентації та контрольні процеси, які залежать від завдання й контексту. Liang et al., 2024.
Як лексичну неоднозначність досліджують експериментально
Один із найпоширеніших методів — лексичне рішення: учасник швидко визначає, чи є подана послідовність справжнім словом. Порівнюючи час реакції на неоднозначні й однозначні слова, а також на слова з різною структурою значень, дослідники оцінюють конкуренцію та полегшення під час розпізнавання слів. Сам по собі час реакції не показує «де лежить значення», але дає чутливий поведінковий індекс доступу.
У семантичному та кросмодальному праймінгу неоднозначне слово подають у певному контексті, а потім вимірюють реакцію на слово, пов’язане з одним із можливих значень. Саме такі парадигми дали класичні дані про короткочасну паралельну активацію значень і лежать поруч із ширшою темою семантичного праймінгу.
Рухи очей під час читання дають інший тип інформації: скільки часу читач фіксує погляд на неоднозначному слові, чи повертається назад і де саме з’являється затримка після уточнювальної інформації. Цей метод особливо корисний для вивчення ефекту менш частотного значення та переінтерпретації. Нейровізуалізація додає просторову інформацію про мережі мозку, а електрофізіологічні методи — часову динаміку обробки. Жоден метод окремо не дає повної картини, тому найсильніші висновки виникають із збіжності різних підходів.
Лексична неоднозначність у дітей і білінгвів
Уміння використовувати контекст для вибору значення розвивається разом із словником, досвідом читання та ширшими когнітивними навичками. Дослідження грецькомовних дітей і дорослих 2024 року показало вікові відмінності у взаємодії контексту й неоднозначності, а в дітей швидкість обробки додатково була пов’язана з показниками робочої пам’яті та інгібіторного контролю. Ці результати стосуються конкретної мови й експериментальної парадигми, тому їх не варто механічно переносити на всі вікові групи та мови. Kaltsa & Papadopoulou, 2024.
У білінгвів до внутрішньомовної неоднозначності додається міжмовна: однакова або схожа форма може активувати різні значення в різних мовах. Огляд Altarriba і Gianico показує, що час активації, домінантність значень, мова контексту й характеристики завдання впливають на те, чи виникає конкуренція між мовами. Altarriba & Gianico, 2003. Це окремий рівень від звичайної полісемії всередині однієї мови.
Чому неоднозначність не є недоліком мови
З погляду повсякденного спілкування було б спокусливо вважати однозначні слова «кращими». Реальні мови організовані інакше: контекст зазвичай містить достатньо інформації, щоб швидко звузити множину можливих значень. Одна форма може економно обслуговувати ціле сімейство споріднених смислів, а переносні вживання дають мові можливість розширювати словник без створення нової форми для кожного нового концепту.
Неоднозначність також робить можливими каламбури, метафоричні зсуви та навмисну гру кількома інтерпретаціями. У таких випадках звичайна тенденція до швидкого вибору одного значення навмисно порушується: автор або співрозмовник будує контекст так, щоб дві інтерпретації залишалися активними. Для психосемантики це цікавий приклад того, як значення залежить не лише від словникової форми, а й від мережі асоціацій, досвіду та ситуації.
Що лексична неоднозначність показує про мову і мислення
Найважливіший висновок полягає в тому, що значення слова під час реального мовлення не витягується як готова картка з нерухомого сховища. Воно стає доступним через взаємодію лексичних знань, поточного контексту, імовірностей, недавнього досвіду та ширших знань людини. Це не робить значення довільним: можливі інтерпретації обмежені засвоєною мовною системою, але їхня доступність і швидкість вибору змінюються.
Саме тому лексична неоднозначність є одним із найсильніших аргументів проти надто буквальної метафори «словника в голові». Ментальний лексикон працює як динамічна система зв’язків, а лексичний доступ — як процес, чутливий до ймовірності та контексту. Неоднозначне слово дозволяє побачити цю динаміку особливо чітко, бо форма залишається незмінною, а вибір значення змінюється.
Поширені запитання
Чи лексична неоднозначність — це те саме, що полісемія?
Ні. Полісемія є одним із головних типів лексичної неоднозначності й означає множину семантично пов’язаних значень або відтінків однієї лексеми. Лексична неоднозначність ширша: вона охоплює також омонімію, а залежно від дослідницького завдання — омографію, омофонію та інші випадки, коли одна форма допускає кілька лексичних інтерпретацій.
Як контекст допомагає зрозуміти неоднозначне слово?
Контекст підсилює інтерпретацію, яка найкраще узгоджується з уже побудованим смислом речення або ситуації. Він може діяти через тематичну інформацію, граматичні обмеження, сусідні слова, знання про світ і очікування щодо того, що буде сказано далі. Сильний контекст може зменшувати конкуренцію навіть тоді, коли потрібне значення слова саме по собі менш частотне.
Чому інколи ми спочатку розуміємо слово неправильно?
Мовна система працює інкрементально: вона не чекає кінця речення, а будує інтерпретацію в міру надходження інформації. Коли контекст спочатку нейтральний, система може обрати найчастотніше або нещодавно активоване значення. Якщо пізніша інформація суперечить цьому вибору, потрібна переінтерпретація, яка займає додатковий час.
Чи неоднозначні слова завжди читаються повільніше?
Ні. Ефект залежить від типу неоднозначності, спорідненості значень, їхньої частотності, сили контексту та конкретного завдання. Кілька споріднених смислів іноді полегшують лексичне розпізнавання, тоді як конкуренція віддалених значень або необхідність перейти до рідкісного значення може його уповільнювати. Саме змішані результати стали однією з причин розрізняти полісемію й омонімію експериментально. Eddington & Tokowicz, 2015.
Чи можна натренувати доступ до рідшого значення слова?
Дослідження показують, що нещодавній мовний досвід справді може тимчасово і накопичувально зміщувати доступність значення. Після зустрічі неоднозначного слова в контексті, який чітко задає рідше значення, це значення частіше обирається пізніше. Ефект не є простим свідомим правилом «запам’ятати потрібну відповідь»; він відображає пластичність лексико-семантичних репрезентацій. Rodd et al., 2016.
Чи лексична неоднозначність є мовним порушенням?
Ні. Це звичайна властивість природної мови й нормального мовного опрацювання. Труднощі з розумінням окремого неоднозначного слова самі по собі не є симптомом або діагнозом. Клінічна оцінка мовлення потребує систематичної інформації про характер труднощів, їхню тривалість, функціональний вплив, розвиток або набутий початок та інші мовні й когнітивні показники.
Висновок
Лексична неоднозначність — це множинне відображення однієї словесної форми на кілька можливих значень. У реальному мовленні мозок розв’язує її через динамічну взаємодію контексту, частотності значень, семантичної спорідненості, недавнього досвіду та знань людини. Різні значення можуть коротко конкурувати, але сильний контекст здатний впливати вже на ранні етапи опрацювання, а попередні зустрічі зі словом змінюють майбутню доступність його значень.
Полісемія й омонімія не є психологічно тотожними різновидами множинності значень, а вибір інтерпретації не локалізується в одному мозковому «центрі». Сукупність поведінкових, окулографічних і нейровізуалізаційних даних описує розподілену систему, яка постійно узгоджує слово з контекстом. Саме тому лексична неоднозначність є ключовою темою для розуміння того, як значення стає доступним у живому мовленні.
References
Altarriba, J., & Gianico, J. L. (2003). Lexical ambiguity resolution across languages: a theoretical and empirical review. Experimental Psychology, 50(3), 159–170. PubMed.
Betts, H. N., Gilbert, R. A., Cai, Z. G., Okedara, Z. B., & Rodd, J. M. (2018). Retuning of lexical-semantic representations: Repetition and spacing effects in word-meaning priming. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 44(7), 1130–1150. Full text.
Blott, L. M., Rodd, J. M., Ferreira, F., & Warren, J. E. (2021). Recovery from misinterpretations during online sentence processing. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 47(6), 968–997. Full text.
de Zubicaray, G. I. (2026). Revisiting semantic ambiguity in English words: Nonarbitrary polysemy-form mappings influence lexical processing. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 52(3), 456–474. PubMed.
Duffy, S. A., Morris, R. K., & Rayner, K. (1988). Lexical ambiguity and fixation times in reading. Journal of Memory and Language, 27(4), 429–446. Publisher.
Eddington, C. M., & Tokowicz, N. (2015). How meaning similarity influences ambiguous word processing: the current state of the literature. Psychonomic Bulletin & Review, 22(1), 13–37. Full text.
Kaltsa, M., & Papadopoulou, D. (2024). The Processing of Lexical Ambiguity: Evidence from Child and Adult Greek. Journal of Psycholinguistic Research, 53, 16. Full text.
Laurino, J., & Kaczer, L. (2025). Pupil Size Tracks the Effects of Global Context and Semantic Ambiguity on Word-Meaning Processing. Journal of Cognition, 8(1), 42. Full text.
Liang, X., Huang, F., Liu, D., & Xu, M. (2024). Brain representations of lexical ambiguity: Disentangling homonymy, polysemy, and their meanings. Brain and Language, 253, 105426. PubMed.
Parker, A. J., Taylor, J. S. H., & Rodd, J. M. (2024). Readers Use Recent Experiences With Word Meanings to Support the Processing of Lexical Ambiguity: Evidence From Eye Movements. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition. Advance online publication. UCL Discovery.
Rodd, J. M., Gaskell, G., & Marslen-Wilson, W. (2002). Making Sense of Semantic Ambiguity: Semantic Competition in Lexical Access. Journal of Memory and Language, 46(2), 245–266. Publisher.
Rodd, J. M., Davis, M. H., & Johnsrude, I. S. (2005). The neural mechanisms of speech comprehension: fMRI studies of semantic ambiguity. Cerebral Cortex, 15(8), 1261–1269. PubMed.
Rodd, J. M., Johnsrude, I. S., & Davis, M. H. (2012). Dissociating frontotemporal contributions to semantic ambiguity resolution in spoken sentences. Cerebral Cortex, 22(8), 1761–1773. PubMed.
Rodd, J. M., Lopez Cutrin, B., Kirsch, H., Millar, A., & Davis, M. H. (2013). Long-term priming of the meanings of ambiguous words. Journal of Memory and Language, 68(2), 180–198. Publisher.
Rodd, J. M., Cai, Z. G., Betts, H. N., Hanby, B., Hutchinson, C., & Adler, A. (2016). The impact of recent and long-term experience on access to word meanings: Evidence from large-scale internet-based experiments. Journal of Memory and Language, 87, 16–37. UCL Discovery.
Rodd, J. M. (2020). Settling Into Semantic Space: An Ambiguity-Focused Account of Word-Meaning Access. Perspectives on Psychological Science, 15(2), 411–427. SAGE.
Swinney, D. A. (1979). Lexical access during sentence comprehension: (Re)consideration of context effects. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 18(6), 645–659. Publisher.
Tkachenko, A. (2023). Семантико-парадигматичні відношення полісемії та омонімії. Мовні і концептуальні картини світу. КНУ.
Twilley, L. C., & Dixon, P. (2000). Meaning resolution processes for words: a parallel independent model. Psychonomic Bulletin & Review, 7(1), 49–82. PubMed.