Нік Гаслам: дегуманізація, сприймання людяності та соціальна психологія
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Нік Гаслам (Nick Haslam) — австралійський психолог і професор Мельбурнського університету, чиї роботи суттєво вплинули на сучасне психологічне дослідження дегуманізації та сприймання людяності. Найвідомішою є його інтегративна модель, у якій людяність має два психологічно різні виміри: риси, що сприймаються як характерні саме для людей, і риси, що сприймаються як ядро людської природи. Відмова приписувати ці два набори властивостей веде до різних форм дегуманізованого сприймання.
Ця модель важлива не тому, що вона дає просту відповідь, хто «людяний», а хто ні. Вона дала дослідникам точнішу мову для вивчення того, як люди приписують іншим раціональність, емоційність, індивідуальність, самоконтроль, теплоту, агентність та інші ознаки людського статусу. У класичному огляді 2006 року Гаслам прямо розширив поняття дегуманізації за межі війни, масового насильства й відкритої ненависті: вона може проявлятися і в буденних соціально-когнітивних процесах. Оригінальний огляд у Personality and Social Psychology Review.
Водночас сучасна наука не зводиться до однієї моделі. Частина дослідників ставить під сумнів те, чи всі популярні показники справді вимірюють окремий процес «бачення іншого менш людським», а не звичайне міжгрупове уподобання, стереотипізацію або негативну оцінку. Тому внесок Гаслама найкраще розуміти як впливову дослідницьку програму, що породила велику емпіричну літературу, методологічні уточнення й активну наукову дискусію.
Хто такий Нік Гаслам
Нік Гаслам, повне ім’я Nicholas Haslam, працює професором у Melbourne School of Psychological Sciences, University of Melbourne. Актуальний академічний список університету вказує його як Professor; ця сама інституція є його основною афіліацією в багатьох ключових публікаціях про дегуманізацію. Профіль академічного складу University of Melbourne.
Його дослідницька траєкторія значно ширша за одну тему. Вона охоплює соціальну психологію, психологію особистості, есенціалістські уявлення про соціальні категорії та риси, дегуманізацію, сприймання людяності, психіатричну й психологічну класифікацію, а також зміни значень понять, пов’язаних зі шкодою та патологією. У бібліографічних базах його ORCID вказується як 0000-0002-1913-2340; зокрема цей ідентифікатор наведено у записі статті про культурну динаміку concept creep. PubMed: The cultural dynamics of concept creep.
Для моральної психології особливо важливо, що Гаслам досліджує не нормативне питання «хто насправді заслуговує морального статусу», а психологічне питання: за яких умов люди приписують іншим більше або менше людських властивостей і як це пов’язано з оцінюванням, дистанцією, допомогою, шкодою та міжгруповими відносинами.
Чому модель Гаслама стала важливою для психології дегуманізації
До інтегративної роботи Гаслама дегуманізацію часто описували через окремі явища: тваринні метафори, об’єктивацію, інфрагуманізацію, заперечення складних емоцій, сприймання людей як бездушних об’єктів. У огляді 2006 року він запропонував спільну рамку, яка поєднала ці лінії через два різні значення людяності.
Перше значення — human uniqueness, тобто «людська унікальність»: властивості, які в повсякденних уявленнях відрізняють людей від інших тварин. Друге — human nature, «людська природа»: властивості, які люди схильні сприймати як типові, фундаментальні або внутрішньо притаманні людському способу буття. Подальша програма досліджень показала, що учасники справді розрізняють ці два способи думати про людяність. Дослідження про приписування людяності собі та іншим.
Це розрізнення змінило сам об’єкт дослідження. Дегуманізацію стало можливо вивчати не лише як крайній історичний акт, а як градуальний феномен соціального сприймання. Людина або група не обов’язково буквально називається «не людиною». Дослідник може аналізувати, чи систематично їй приписують менше певних характеристик, які учасники вважають людськими.
Два виміри людяності: human uniqueness і human nature
Людська унікальність
Human uniqueness охоплює властивості, які культурно уявляються як такі, що відділяють людину від тварини: цивілізованість, моральна чутливість, раціональність, зрілість, самоконтроль та інші якості такого типу. Коли ці властивості приписують іншому меншою мірою, у моделі Гаслама виникає анімалістична, або тваринна, дегуманізація.
Анімалістична дегуманізація не означає, що спостерігач буквально вірить, ніби інша людина є твариною. Це психологічне зниження приписуваних їй властивостей, які в певній культурі або дослідницькому контексті вважаються «суто людськими». Відкрита тваринна метафора може бути одним проявом такого процесу, але сама метафора ще не доводить наявність усієї психологічної конструкції.
Людська природа
Human nature стосується якостей, які сприймаються як фундаментальні для людського досвіду: емоційна чутливість, теплота, відкритість, індивідуальність, внутрішня глибина, спонтанність або життєвість. Коли їх систематично заперечують, людину можуть сприймати як холодний об’єкт, інструмент, машину або автомат. У моделі це механістична дегуманізація.
Важлива межа: назви «людська унікальність» і «людська природа» описують структуру повсякденних уявлень про людяність, а не біологічно встановлений перелік сутнісних властивостей Homo sapiens. Дослідницька програма вивчає те, як люди категоризують і приписують риси, тому її не слід читати як філософський доказ «справжньої сутності людини».
У огляді Haslam, Loughnan, Kashima і Bain 2008 року ці два виміри описано як окремі способи приписування людяності, що можуть проявлятися і явно, і неявно. Це дало основу для подальших експериментів зі сприйманням груп, професій, себе та окремих людей.
Анімалістична і механістична дегуманізація — це не два «типи людей»
Модель Гаслама іноді помилково перетворюють на популярну типологію: нібито одні люди «дегуманізують по-тваринному», а інші «по-механістичному». Науково коректніше говорити про два способи зменшувати приписувану людяність конкретній мішені в конкретному контексті. Та сама людина може в різних ситуаціях оцінювати різних людей за різними вимірами.
Це також не шкала моральної якості особистості. Високий або низький показник на експериментальній мірі людяності не дає підстав називати учасника «моральнішим» чи «аморальнішим». Дослідження соціального сприймання описує закономірності атрибуції; нормативна оцінка поведінки потребує окремої аргументації.
Нові дані додатково показують, що два виміри можуть взаємодіяти складніше, ніж проста незалежна пара шкал. У чотирьох дослідженнях 2026 року Rérolle і Selimbegović виявили компенсаційний ефект: коли мішень описували як нижчу за одним виміром людяності, її могли оцінювати вище за іншим. Це підтримує значущість двох вимірів, але водночас показує, що їхня психологічна динаміка не зводиться до простого «більше або менше людяності». Cognition, 2026.
Сприймання людяності як окрема дослідницька програма
Одна з сильних сторін робіт Гаслама — перехід від риторики до вимірюваних атрибуцій. Замість того щоб вважати дегуманізацією будь-яку жорстку мову, дослідники питають, які саме людські властивості приписують або заперечують, наскільки ці атрибуції відрізняються між мішенями й чи зберігається ефект після контролю загальної позитивності або негативності оцінки.
Робота More human than you показала, що люди можуть приписувати собі більше рис «людської природи», ніж іншим, навіть у міжособистісному порівнянні. Подальші дослідження розглядали групові стереотипи, професійні категорії, явні й неявні асоціації та сприймання людей як ближчих до тварин або автоматів. Наприклад, експериментальна робота про неявні асоціації продемонструвала різні зв’язки соціальних категорій із тваринами та автоматами. Animals and androids, 2007.
Ці результати не означають, що будь-яка соціальна дистанція є дегуманізацією. Вони показують, що «людяність» сама стала предметом соціально-психологічного вимірювання — подібно до теплоти, компетентності, довіри чи агентності, але зі своїми теоретичними припущеннями та методологічними ризиками.
Дегуманізація, інфрагуманізація, упередження та мова ворожнечі — різні поняття
Дегуманізація і інфрагуманізація
Інфрагуманізація історично пов’язана насамперед із приписуванням «вторинних», нібито специфічно людських емоцій своїй групі більшою мірою, ніж чужій. Дегуманізація в інтегративній рамці Гаслама ширша: вона охоплює відмову і в людській унікальності, і в людській природі. Огляд Haslam & Loughnan 2014 року спеціально розглядає обидві традиції поруч.
Дегуманізація і упередження
Неприязнь до групи, негативний стереотип або упереджене ставлення можуть співіснувати з дегуманізацією, однак це не синоніми. Людину можна дуже негативно оцінювати і водночас приписувати їй складну психіку, моральну агентність і повний набір людських властивостей. І навпаки, тонке зниження приписуваної людяності може не супроводжуватися відкритою ненавистю.
Дегуманізація і мова ворожнечі
Мова ворожнечі — комунікативний феномен, а дегуманізація — психологічний процес або спосіб репрезентації іншого. Вони можуть взаємодіяти, але одне не слід автоматично виводити з іншого. Детальніше про мовні механізми дивіться у статті «Мова ворожнечі: що це і як категоризація та дегуманізація працюють у комунікації».
Для аналізу конкретного висловлювання важливі контекст, значення метафори, повторюваність, статус адресата та поведінкові наслідки. Науковий термін втрачає точність, коли «дегуманізацією» називають будь-яку грубість, образу або моральне засудження.
Від міжгрупового конфлікту до повсякденних взаємодій
Перші великі теорії дегуманізації часто будувалися навколо міжгрупового насильства. Гаслам зберіг цей рівень аналізу, але послідовно показував, що приписування людяності працює і в звичайних міжособистісних відносинах. У огляді 2022 року про дегуманізацію та нестачу соціального зв’язку він узагальнив дані про соціальну дистанцію, виключення, самодегуманізацію, метадегуманізацію та близькі стосунки.
Це важливий поворот: дегуманізоване сприймання може бути не лише наслідком конфлікту. Воно може супроводжувати відчуження, інструментальне ставлення, виключення з взаємності або психологічну дистанцію. Водночас причинний напрям не завжди очевидний. Дистанція може посилювати дегуманізацію, а дегуманізація — підтримувати дистанцію; обидва процеси можуть залежати від третього чинника.
У сфері психічного здоров’я Гаслам також звертав увагу на те, що людей із психічними розладами можуть описувати або сприймати способами, які зменшують приписувану їм агентність, раціональність, емоційну складність або індивідуальність. Його редакційна стаття у World Psychiatry 2024 року є актуальним концептуальним оглядом цієї проблематики, але це не систематичний огляд і не клінічна настанова.
Дегуманізація в моральній психології
Для моральної психології людяність важлива тому, що сприймання іншого як істоти зі складним психічним життям може бути пов’язане з моральним статусом, готовністю враховувати його інтереси, приписуванням відповідальності та дозволеністю заподіювати шкоду. Проте ці зв’язки не тотожні. Moral judgment, blame judgment, responsibility attribution, punishment і humanness attribution — різні психологічні процеси.
У главі Intergroup Conflict and Dehumanization у The Cambridge Handbook of Moral Psychology Гаслам описує сучасні емпіричні підходи до дегуманізації, від тонких до явних і від міжособистісних до міжгрупових. Він також розглядає зв’язки з moral disengagement, moral exclusion і шкодою, одночасно визнаючи нові критичні дискусії навколо теорії.
Сприймання людяності особливо близьке до ширшого дослідження приписування психіки. Про те, як здатність відчувати й діяти пов’язують із моральним статусом, дивіться окрему українську канонічну статтю «Сприймання психіки і моральний статус». Ці підходи перетинаються, але не є однією теорією.
Чи дегуманізація справді спричиняє жорстокість
Зв’язок дегуманізації зі шкодою є одним із центральних і водночас найскладніших питань поля. У багатьох дослідженнях дегуманізаційні показники пов’язані з меншою готовністю допомагати, більшою підтримкою жорстких заходів або агресивнішими міжгруповими установками. Водночас кореляція не встановлює єдиного причинного механізму.
Kteily і Bruneau звернули увагу, що відверті форми дегуманізації іноді пояснюють варіацію агресивних міжгрупових установок понад загальну неприязнь. Їхній огляд закликав не зводити поле лише до тонких лабораторних ефектів. Current Directions in Psychological Science, 2017.
Проте Harriet Over у Seven Challenges for the Dehumanization Hypothesis сформулювала низку фундаментальних заперечень. Вона підкреслила, що групам, яким завдають шкоди, часто водночас приписують виразно людські наміри, моральні провини або небезпечні мотиви; крім того, саме сприймання когось як «менш людського» не автоматично пояснює, чому йому завдають шкоди.
У відповіді Vaes, Paladino і Haslam наголосили, що сучасні теорії не потребують буквальної віри в «не-людський» статус мішені й часто розглядають дегуманізацію як градуальне приписування меншої людяності. Ця суперечка не закрила питання. Вона зробила вимоги до дизайну досліджень жорсткішими: потрібно відокремлювати людяність від валентності, стереотипів, загальної антипатії та інших конструктів.
Одна з головних методологічних проблем: людяність чи просто позитивна оцінка
Чимало рис, які дослідники традиційно позначали як «людські», водночас є соціально бажаними. Наприклад, раціональність, цивілізованість або теплота зазвичай оцінюються позитивно. Тому якщо власній групі приписують більше таких рис, не завжди зрозуміло, чи це справді заперечення людяності чужої групи, чи звичайне фаворизування «своїх».
Сильний виклик цій проблемі дали Enock, Tipper і Over. У серії високопотужних пререгістрованих досліджень вони включили як бажані, так і небажані людські риси. Учасники приписували своїй групі більше позитивних людських рис, але чужим групам — більше негативних людських рис. Автори дійшли висновку, що цей патерн краще пояснюється міжгруповою перевагою та стереотипізацією, ніж простим «запереченням людяності». Cognition, 2021.
Ці результати не спростовують усі форми дегуманізації. Вони показують, що конкретний trait-based показник може бути недостатньо специфічним. Для читача це ключове правило: гучне слово «дегуманізація» не звільняє дослідження від перевірки конструктної валідності.
Науковий статус моделі Гаслама сьогодні
На сьогодні модель Гаслама залишається однією з центральних рамок у психології дегуманізації. Вона має значну історію експериментальних і кореляційних досліджень, була інтегрована у великі огляди та продовжує використовуватися в нових роботах. Її сильна сторона — чітке розділення двох способів приписування людяності й здатність поєднати міжособистісні та міжгрупові феномени.
Водночас кілька частин доказової бази залишаються предметом дискусії. По-перше, не всі інструменти однаково добре відокремлюють дегуманізацію від загальної оцінки. По-друге, причинний шлях від сприймання до поведінки залежить від контексту й не є універсальним. По-третє, різні теорії — dual model, infrahumanization, mind perception, blatant dehumanization — вимірюють частково різні феномени.
По-четверте, культурна універсальність конкретних наборів «людських» рис не повинна припускатися автоматично. Те, що учасники в одній культурі вважають ознакою людської унікальності, може мати інші асоціації в іншій. Тому сучасне застосування моделі потребує перевірки локальної семантики й вимірювальної валідності.
По-п’яте, нові роботи показують, що human uniqueness і human nature можуть компенсувати одна одну в соціальному сприйманні. Це робить картину динамічнішою й підтримує подальше уточнення моделі, а не механічне використання двох фіксованих шкал.
Гуманізація як зворотний напрям
Якщо дегуманізація полягає у зменшенні приписуваної людяності, природно постає питання про протилежний процес. У сучасній літературі використовують поняття humanization і rehumanization, але вони не позначають одну універсальну техніку. Залежно від дослідження йдеться про індивідуалізацію, визнання психічного життя, приписування складніших емоцій, зменшення соціальної дистанції або відновлення людського статусу.
Важливо не перетворювати гуманізацію на моральний обов’язок потерпілої людини. Визнання людяності іншого не означає довіри, примирення, прощення, відмови від юридичної відповідальності або скасування меж. Це особливо важливо у контекстах насильства, війни, переслідування та травми.
Окремий доказовий огляд поняття доступний у статті «Гуманізація: як визнання психіки, індивідуальності й перспективи іншого може протидіяти дегуманізації».
Есенціалізм і людяність у ширшій програмі Гаслама
Дегуманізація не виникла у працях Гаслама ізольовано. Значна частина його ранніх досліджень стосувалася психологічного есенціалізму — схильності сприймати категорії або риси так, ніби вони мають глибоку, стабільну й природну сутність. Це допомагає зрозуміти, чому його модель людяності приділяє стільки уваги тому, які властивості люди вважають «внутрішніми», «типовими» або «визначальними».
Есенціалістське мислення може робити соціальні категорії психологічно жорсткішими: відмінності починають сприйматися як природні, незмінні й такі, що пояснюють поведінку членів групи. Проте есенціалізм і дегуманізація — окремі конструкти. Один не є автоматичним наслідком іншого.
Про цю лінію досліджень ХАБ має окремий матеріал: «Есенціалізм у психології: що це і як працює есенціалістське мислення».
Concept creep: інша впливова ідея Ніка Гаслама
Друга відома лінія робіт Гаслама — concept creep, тобто розширення меж психологічних понять, пов’язаних зі шкодою та патологією. У статті 2016 року він розрізнив горизонтальне розширення, коли поняття охоплює якісно нові явища, і вертикальне, коли воно починає охоплювати менш інтенсивні або менш крайні випадки.
Як приклади він аналізував abuse, bullying, trauma, mental disorder, addiction і prejudice. Частина пояснень та суспільних інтерпретацій у цій статті є авторською теоретичною позицією Гаслама, а не нейтральним емпіричним фактом. Для психології важливіше перевірюване ядро гіпотези: чи справді семантичні межі понять змінюються в часі і як це можна виміряти.
У The cultural dynamics of concept creep Гаслам і колеги використали великі текстові корпуси та методи обчислювальної лінгвістики. Вони знайшли зростання культурної помітності мови шкоди й ознаки семантичного розширення окремих harm-related concepts. Це вже емпіричні дані про культурно-мовну динаміку, але вони також не означають, що кожне конкретне психологічне поняття неодмінно «розмивається» або використовується неправильно.
Для сучасного читача concept creep корисний як інструмент критичного читання психологічної мови: коли термін переходить із клініки або науки в повсякденне спілкування, варто перевіряти, чи зберігається його початкове значення, які нові випадки ним охоплюють і чи не змішується опис переживання з діагнозом. Цей процес окремо розглянуто у матеріалі «Therapy-speak: як психологічна мова змінила повсякденне спілкування».
Що в роботах Гаслама часто розуміють неправильно
«Дегуманізація означає, що людину буквально вважають твариною або машиною»
У dual model тварина й машина — концептуальні полюси, що допомагають описати різні види заперечуваної людяності. Буквальна онтологічна віра в те, що інша людина «не людина», для більшості досліджень не потрібна.
«Будь-яка тваринна метафора є дегуманізацією»
Ні. Метафори можуть виконувати різні мовні функції. Щоб говорити про психологічну дегуманізацію, потрібен зв’язок із приписуванням людських властивостей, психіки або статусу, а не лише наявність певного слова.
«Механістична дегуманізація виникає через технології»
Назва «механістична» описує уподібнення людини до об’єкта, інструмента або автомата через заперечення людської природи. Вона не є твердженням, що комп’ютери, роботи чи штучний інтелект самі по собі спричиняють дегуманізацію.
«Дегуманізація — це просто сильніше упередження»
Частково конструкти можуть корелювати, але теоретично вони різні. Саме тому сучасні дослідження повинні статистично й концептуально відділяти людяність від загальної симпатії, позитивної оцінки та стереотипного змісту.
«Модель доводить, що певні групи реально менш людяні»
Модель описує сприймання й атрибуцію. Вона не дає наукової підстави ранжувати реальні групи за «ступенем людяності». Використання її як ярлика для групи суперечить самому предмету дослідження.
Як критично читати дослідження дегуманізації
Перше питання — що саме вимірюється. Шкала рис, приписування емоцій, mind perception, явна «Ascent of Man» міра, мовна метафора й поведінкове рішення не є взаємозамінними показниками.
Друге питання — чи контрольовано валентність. Якщо «людські» риси переважно позитивні, відмінність між групами може відображати фаворитизм, а не дегуманізацію.
Третє — чи йдеться про кореляцію, експериментальну маніпуляцію або реальну поведінку. Зв’язок між двома анкетними шкалами не доводить, що одна причина іншої.
Четверте — який соціальний контекст. Дегуманізація в близьких стосунках, професійній ієрархії, міжгруповому конфлікті, медицині або онлайн-комунікації може мати різні передумови й наслідки.
П’яте — чи є реплікації, пререгістрації та альтернативні пояснення. Роботи Over та Enock з колегами показали, що саме такі перевірки можуть змінити інтерпретацію класичних ефектів.
Шосте — чи не підмінено науковий конструкт моральним ярликом. Термін «дегуманізація» має сильне емоційне звучання, тому особливо важливо описувати конкретний механізм: заперечення якої властивості, яким методом це виміряно і з яким результатом.
Чому дослідження Гаслама залишаються актуальними
Внесок Гаслама полягає у тому, що він зробив «людяність» операціоналізованим об’єктом соціальної психології. Це дозволило перейти від загального морального опису до запитань, які можна перевіряти: які властивості ми вважаємо людськими, кому їх приписуємо, як це змінюється під впливом групової належності, дистанції та взаємодії і як пов’язане з поведінкою.
Водночас найкращий спосіб продовжувати цю програму — не перетворювати модель 2006 року на догму. Сучасний стан поля вимагає чіткішої конструктної валідності, кращого відокремлення дегуманізації від упередження, уваги до культурного контексту, причинних дизайнів і відкритості до результатів, що не підтверджують класичні передбачення.
Саме тому історія цієї теорії корисна для ширшої психології: сильна модель не «закриває» тему. Вона створює дослідницьку програму, в якій наступні роботи уточнюють межі поняття, критикують слабкі вимірювання і перевіряють нові механізми.
Короткі відповіді на поширені запитання
Хто такий Нік Гаслам?
Нік Гаслам — професор психології Мельбурнського університету, дослідник соціальної психології, особистості, дегуманізації, психологічного есенціалізму та змін психологічних понять.
Яку модель дегуманізації запропонував Гаслам?
У 2006 році він запропонував інтегративну dual model, яка розрізняє заперечення людської унікальності та заперечення людської природи. Перше пов’язане з анімалістичною, друге — з механістичною дегуманізацією.
Чим анімалістична дегуманізація відрізняється від механістичної?
Анімалістична форма зменшує приписування якостей, що сприймаються як відмінні від тваринності, наприклад цивілізованості чи раціонального самоконтролю. Механістична форма зменшує приписування властивостей, що сприймаються як ядро людського досвіду, наприклад емоційної теплоти, індивідуальності чи внутрішньої глибини.
Чи є модель Гаслама загальноприйнятою без суперечок?
Вона впливова й широко досліджується, але окремі вимірювання та причинні твердження активно обговорюються. Критика стосується, зокрема, відокремлення дегуманізації від негативної оцінки, стереотипізації та міжгрупового фаворитизму.
Чи будь-яка образа є дегуманізацією?
Ні. Образа може бути агресивною або принизливою, але наукове поняття дегуманізації потребує конкретного заперечення або зменшення приписуваної людяності, психічних властивостей чи людського статусу.
Що таке concept creep?
Це запропонована Гасламом назва для розширення значень понять, пов’язаних зі шкодою та патологією. Розширення може бути горизонтальним — на нові типи явищ — або вертикальним — на менш інтенсивні випадки.
Чи може психологія визначити, яка група «більш людяна»?
Ні. Дослідження людяності описують людські уявлення й атрибуції. Вони не створюють наукового рейтингу реальних людей або груп за моральною чи онтологічною «людяністю».