Гіпоактивний делірій: як розпізнати малопомітну гостру сплутаність
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Гіпоактивний делірій — це форма гострого порушення уваги та усвідомлення, за якої людина стає незвично тихою, малорухливою, сонливою, повільно відповідає або майже не долучається до спілкування. Через відсутність вираженого збудження цей стан легко сприйняти як утому, пригніченість, наслідок віку чи «звичайну слабкість» після хвороби. Проте раптова зміна поведінки й здатності зосереджуватися може свідчити про серйозне гостре порушення роботи організму. NICE наголошує, що саме загальмованість, уповільнені відповіді, зниження рухливості та апетиту часто залишаються непоміченими ознаками цієї форми делірію.
Якщо людина за години або дні стала неприродно сонливою, перестала стежити за розмовою, не впізнає звичної ситуації чи різко відрізняється від себе звичайної, їй потрібна термінова медична оцінка. В Україні сплутаність свідомості належить до підстав для звернення по екстрену допомогу за номером 103, про що прямо повідомляє Міністерство охорони здоров’я України. За наявності раптової зміни свідомості, утрудненого дихання, судом, ознак інсульту чи іншого невідкладного стану телефонуйте 103 негайно.
Що таке гіпоактивний делірій і чому він небезпечний
Делірій — клінічний синдром, що розвивається протягом короткого часу, часто коливається за вираженістю протягом доби й характеризується порушенням уваги, усвідомлення та інших когнітивних функцій. Його можуть спричиняти гострі захворювання, фізіологічні порушення, дії ліків, інтоксикація, синдром відміни речовин або поєднання кількох чинників. У МКХ-11 ВООЗ делірій має категорію 6D70; гіпоактивний перебіг описує переважний психомоторний прояв синдрому, а не окрему етіологічну хворобу.
У гіпоактивному варіанті зовнішня поведінка сповільнена. Людина може майже не говорити, довго дивитися в одну точку, повільно рухатися, дрімати під час бесіди, недостатньо їсти або не звертатися по допомогу. За цією видимою пасивністю можуть стояти гостра інфекція, нестача кисню, порушення обміну речовин, небажана дія препаратів, зневоднення та інші стани, які потребують медичного втручання.
Саме «тихий» перебіг створює ризик затримки діагностики: пацієнт рідше порушує спокій відділення й не завжди здатний розповісти про власні симптоми. Гіпоактивність сама по собі не визначає причину, ступінь тяжкості або прогноз. Потрібно з’ясувати, коли почалися зміни, як людина функціонувала раніше і що відбувається з її здоров’ям зараз. Клінічний огляд Hosker і Ward описує недостатнє розпізнавання цього підтипу та його зв’язок із несприятливими наслідками.
Які ознаки допомагають помітити «тихий» делірій
Незвична сонливість і зниження активності
Людина спить довше, ніж зазвичай, засинає посеред дня, довго прокидається, має збіднену міміку, майже не проявляє ініціативи, мало пересувається або лежить у ліжку за відсутності звичної для себе причини. Важливо оцінювати саме новизну змін: для однієї людини кілька годин сну вдень звичні, для іншої раптове постійне дрімання є тривожним сигналом.
Уповільнені відповіді й порушення уваги
На прості запитання відповідає із затримкою, губить думку, не може втримати тему розмови, плутає послідовність дій. Після звернення до неї іноді потрібні повторення запитання або м’яке привернення уваги. Порушення уваги є центральним компонентом делірію: навіть за збережених окремих спогадів людина може не стежити за тим, що відбувається саме зараз.
Відстороненість, мовчазність і зменшення контакту
Людина перестає цікавитися звичними справами, не просить їсти й пити, майже не розмовляє з близькими, не підтримує зоровий контакт, повільно виконує прості прохання. Таку поведінку часто називають апатією. Водночас раптове поєднання відстороненості з неуважністю, сонливістю та коливаннями протягом дня потребує обстеження щодо делірію, навіть коли людина не скаржиться на погане самопочуття.
Дезорієнтація й інші когнітивні зміни
Людина може помилятися щодо місця або часу, не розуміти, чому перебуває в лікарні, не запам’ятовувати щойно сказане, важко добирати слова, неправильно тлумачити ситуацію. Виражені галюцинації чи марення можливі, але їхня відсутність цілком сумісна з делірієм. За деяких форм зміни свідомості й уваги помітніші за порушення пам’яті.
Зміни сну, харчування і повсякденної поведінки
Можуть з’являтися порушення циклу сну й неспання, байдужість до їжі, пропуск ліків або нездатність виконувати звичайні гігієнічні дії. Зниження апетиту, рухливості й соціальної залученості наведені серед ознак, на які окремо радить звертати увагу NICE CG103. Кожна така ознака має багато можливих причин, а діагностичне значення визначає їхнє поєднання з гострою зміною уваги та загального стану.
Найважливіший орієнтир: різка зміна від звичного стану
Сім’я часто першою помічає: «Учора вона розмовляла, читала й сама ходила до кухні, а сьогодні ледве відповідає, весь час дрімає і наче не чує нас». Таке порівняння з учорашньою чи звичною поведінкою є значно інформативнішим, ніж загальне враження, що людина «тиха» або «літня».
Гострий початок означає, що зміни розгорнулися протягом годин або кількох днів. Флуктуації означають, що вираженість симптомів змінюється: уранці людина може краще контактувати, пообіді значно гірше, а ввечері частково відновити розмову. Одне коротке спостереження тому здатне пропустити прояви. Клінічні критерії делірію вимагають оцінювання нових або мінливих порушень когнітивних, фізичних та поведінкових функцій.
Гіпоактивний делірій також може змінюватися гіперактивними проявами: неспокоєм, підвищеною руховою активністю, страхом, імпульсивністю. У такому разі йдеться про змішаний психомоторний перебіг. Наявність спокійних проміжків між епізодами не виключає гострого синдрому.
Чим гіпоактивний делірій відрізняється від інших видів делірію
За гіперактивного делірію на передній план виходять руховий неспокій, ажитація, імпульсивність або надмірна активність. За гіпоактивного переважають сповільнення, пасивність і знижений рівень рухової та мовленнєвої активності. Змішаний тип має прояви обох варіантів у різний час. Спільною основою всіх форм залишається гостре порушення уваги й усвідомлення, а причини можуть бути однаковими.
Точні частки психомоторних підтипів суттєво залежать від місця дослідження, віку пацієнтів, інструментів оцінювання та критеріїв класифікації. У систематичному огляді Koirala та співавторів частка гіпоактивного делірію серед виявлених випадків у різних лікарняних вибірках коливалася від 23% до 78%. Цей діапазон демонструє неоднорідність досліджень, а не є універсальною частотою для всіх людей.
Коли слід негайно звернутися по медичну допомогу
Будь-яка нова виражена сплутаність, раптова неприродна сонливість або помітне порушення здатності реагувати й підтримувати увагу потребують термінового медичного оцінювання. Не слід чекати, доки людина стане збудженою, почне галюцинувати або сама попросить допомоги. В Україні МОЗ прямо відносить сплутаність свідомості до невідкладних станів.
Викликайте 103 негайно, якщо виникли порушення дихання, втрата або різке пригнічення свідомості, судоми, раптова слабкість руки чи ноги, перекіс обличчя, порушення мовлення, новий сильний головний біль, підозра на інсульт, ознаки шоку або тяжкої інфекції. Також звертайтеся по невідкладну оцінку, коли людина раптово перестала орієнтуватися, їсти, пити або виявляє незвично слабку реакцію на звернення, навіть якщо небезпечні супутні ознаки поки неочевидні.
Поки медична допомога прибуває, залишайтеся поруч, забезпечте безпечне положення та вільне дихання, спокійно говоріть короткими реченнями й повідомте диспетчеру про час початку змін. Якщо людина недостатньо притомна або має порушення ковтання, не давайте їжу, воду чи таблетки через рот. Не залишайте її саму, не змушуйте активно рухатися, не вводьте додаткові заспокійливі препарати за власною ініціативою.
У лікарні нові зміни негайно повідомляють медсестрі або черговому лікареві, навіть коли пацієнт лежить спокійно. Варто прямо сказати: «За останню добу людина різко змінилася: погано зосереджується, стала сонливою, майже не відповідає; прошу оцінити гострий делірій та інші медичні причини».
Коли симптоми почалися раптово у старшому віці й потрібне рішення щодо терміновості звернення, користуйтеся також статтею «Раптова сплутаність свідомості в літньої людини: невідкладні дії». Вона присвячена маршруту екстреної допомоги та диференційним небезпечним станам.
Чому розвивається гіпоактивний делірій
Делірій відображає гостре порушення роботи мозку на тлі загальносоматичного, неврологічного чи токсико-метаболічного впливу. Медичні причини можуть бути одиничними або поєднуватися; часто людина має попередню вразливість, а гостра подія запускає синдром. Американська психіатрична асоціація у настанові 2025 року розглядає делірій як стан, для якого необхідні оцінювання, план лікування причин і комплексна підтримка.
Інфекції та запальні процеси
Пневмонія, сепсис та інші клінічно значущі інфекції можуть проявитися змінами уваги й активності, іноді раніше за звичні виражені скарги. Потрібно встановлювати джерело інфекції клінічно, із застосуванням обстежень за показаннями. Самої сонливості чи лабораторного виявлення бактерій у сечі без відповідного контексту недостатньо, щоб оголосити інфекцію причиною делірію і призначати антибіотики.
Порушення оксигенації, кровообігу та обміну речовин
Низький рівень кисню, гіпоглікемія або виражена гіперглікемія, зміни натрію та інших електролітів, ниркова чи печінкова дисфункція, зневоднення, тяжке порушення кровообігу можуть впливати на роботу мозку. Ці причини різняться за терміновістю та методами корекції. Відновлення рідини чи електролітів підбирають за станом і медичними показаннями; надмірне пиття «для лікування делірію» небезпечне за деяких захворювань.
Лікарські препарати та взаємодії
Гостра сплутаність може бути пов’язана з опіоїдними анальгетиками, седативними й снодійними препаратами, засобами з антихолінергічною дією, поліфармацією, зміною доз або поєднанням медикаментів. Важливі як інтоксикація, так і синдром відміни алкоголю чи деяких ліків. Самостійно різко скасовувати препарати також небезпечно; лікар перевіряє весь перелік засобів і коригує лікування залежно від ризиків. ВООЗ у 2026 році окремо виділила безпеку призначень та перегляд медикаментів як важливі теми нової програми клінічних рекомендацій.
Біль, операції та чинники середовища
Неконтрольований біль, великі операції, травми, переломи, недостатня рухливість, переривчастий сон, відсутність окулярів чи слухових апаратів, тривале перебування в незнайомому середовищі можуть підвищувати вразливість. Затримка сечі, закреп та інші джерела дискомфорту також потребують пошуку. Розпізнати сповільненого пацієнта після операції буває складно, адже частину симптомів помилково пояснюють анестезією або втомою.
Гострі неврологічні причини
Інсульт, судомний або післясудомний стан, внутрішньочерепні процеси та інші неврологічні захворювання можуть супроводжуватися порушенням свідомості чи уваги. Саме тому раптові зміни з вогнищевими неврологічними симптомами вимагають екстреної діагностики. Наявність делірію як синдрому не звільняє від пошуку небезпечного неврологічного стану.
Хто має підвищений ризик
Вищий ризик спостерігають у людей старшого віку, за наявності деменції чи попередніх когнітивних порушень, тяжкого гострого захворювання та перелому шийки стегна. Саме ці категорії прямо виділяє NICE. Додаткову вразливість формують сенсорні порушення, обмеження рухливості, супутні хвороби, прийом багатьох препаратів і попередні епізоди делірію.
Гіпоактивний делірій можливий і в молодших дорослих, зокрема в умовах інтенсивної терапії, після тяжких операцій, при інфекціях або медикаментозних впливах. Старший вік є чинником ризику, але не діагностичним критерієм. Жоден перелік факторів не замінює оцінювання гострих змін у конкретної людини.
Гіпоактивний делірій чи деменція: як розрізняють стани
Деменція — синдром стійкого набутого когнітивного погіршення, яке суттєво порушує повсякденну самостійність і зазвичай розвивається протягом місяців або років. Делірій характеризується гострою зміною уваги й усвідомлення протягом годин або днів, часто з коливаннями симптомів. Ці відмінності допомагають вибудувати діагностичний пошук, але на практиці стани можуть співіснувати.
Людина з деменцією здатна пережити гострий епізод делірію. Тоді родичі можуть помітити незвичну для її звичного рівня поведінки сонливість, різке погіршення контакту чи рухливості. Помилка полягає в тому, щоб автоматично віднести нові зміни до «прогресування деменції» без перевірки гострих причин. Докладніше про хронічний синдром — у статті «Деменція: ознаки, причини, діагностика та допомога», а про делірій загалом — у головному матеріалі кластера.
Для точнішого розрізнення гострого й тривалого когнітивного погіршення читайте порівняння делірію та деменції. Якщо гостра сплутаність виникла в людини з установленою деменцією, окремо розглянуто делірій на тлі деменції: зміну від звичного стану, типові помилки розпізнавання й медичні дії.
Нормальні вікові зміни пам’яті, суб’єктивні скарги й легкі когнітивні порушення не пояснюють гостру сплутаність. Зокрема, легкий нейрокогнітивний розлад має іншу часову структуру та критерії оцінювання. Нові тяжкі порушення уваги потребують окремої медичної перевірки незалежно від відомого попереднього діагнозу.
Чи може це бути депресія, апатія або перевтома
При депресії можуть бути уповільнення психічних процесів, пасивність, порушення сну та концентрації. Проте депресивний епізод частіше розгортається за іншим часовим сценарієм і визначається сукупністю емоційних, мотиваційних, соматичних та когнітивних симптомів. Гостра нестійка увага, різка зміна орієнтації та коливання усвідомлення впродовж доби більше відповідають потребі перевірити делірій або інший гострий медичний стан.
Апатія може супроводжувати нейродегенеративні захворювання, неврологічні ураження й психічні розлади. Вона насамперед описує зниження цілеспрямованої активності, тоді як при делірії порушується ще й здатність підтримувати увагу та адекватний контакт із середовищем. Лікар оцінює початок змін, супутні симптоми й медичні чинники; поверхового порівняння за поведінкою недостатньо.
Сонливість після медикаментозної седації, виснаження чи тривалого недосипання також потребує диференціації. Глибоке пригнічення свідомості може унеможливлювати стандартний скринінг делірію. Оцінюють насамперед життєві функції, дозування медикаментів та можливі причини зниженої реактивності. Наявність очевидного седативного впливу не гарантує відсутності супутнього делірію.
Як медики діагностують гіпоактивний делірій
Діагностика починається з клінічної оцінки загального стану, рівня притомності, дихання, кровообігу, безпеки й часу розвитку симптомів. Медики збирають інформацію від близьких або персоналу про звичну поведінку, встановлюють супутні хвороби, нещодавні госпіталізації й операції, перевіряють усі препарати, оцінюють біль, харчування, рідинний баланс, сон, сечовипускання та випорожнення.
Далі лікар перевіряє увагу, орієнтацію, здатність виконувати прості інструкції та зміни когнітивних функцій. Він також шукає ознаки інфекції, інсульту, метаболічних порушень, інтоксикації чи інших станів. Обсяг аналізів, вимірювань і візуалізації визначається клінічною картиною: можливі оцінка глюкози, насичення крові киснем, електролітів, функції нирок, запальних маркерів, ЕКГ та цільові дослідження. Жоден універсальний набір аналізів не підтверджує гіпоактивний делірій сам по собі.
Важливими є повторні спостереження, оскільки симптоми коливаються. Внесок сім’ї полягає у встановленні початкового функціонального рівня та точного часу змін; внесок фахівця — у встановленні синдрому, пошуку причин і визначенні невідкладних дій.
Шкала 4AT: що вона показує
4AT — короткий інструмент для виявлення ймовірного делірію. Він враховує пильність, короткі питання на орієнтацію, завдання на увагу та інформацію про гострий початок або коливання стану. За NICE CG103, в умовах звичайного стаціонару при появі відповідних ознак компетентний медичний працівник проводить оцінювання за 4AT, а остаточний діагноз встановлює фахівець із належною кваліфікацією.
У метааналізі Tieges та співавторів за даними 17 досліджень і 3702 спостережень узагальнені чутливість та специфічність 4AT становили приблизно 0,88 кожна. Ці показники відображають якість скринінгу у вивчених вибірках. Вони не означають, що один результат тесту встановлює причину синдрому або гарантує правильний висновок щодо конкретної людини.
Оцінка особливо складна, коли до гострого погіршення вже існувала деменція, людина має тяжке порушення слуху, мовлення чи рівня притомності. Медична команда враховує ці особливості, залучає інформанта та інтерпретує шкалу разом з усією клінічною інформацією.
Особливості інтенсивної терапії
У відділенні інтенсивної терапії та палаті пробудження після операції оцінюють стан з урахуванням седації й здатності реагувати. Для цих умов NICE рекомендує спеціалізовані інструменти CAM-ICU або ICDSC замість 4AT. Неможливість встановити контакт через глибоку седацію — окреме обмеження оцінювання; її не можна автоматично називати ані делірієм, ані його відсутністю. Рекомендації NICE щодо інструментів прямо розділяють загальні палати та інтенсивну терапію.
Що відомо про механізми розвитку
Делірій пов’язаний із гострою дисфункцією мозкових мереж, що підтримують увагу, рівень активності, орієнтацію, цикл сну й неспання. Як можливі ланки механізму досліджують нейрозапалення, метаболічний стрес, порушення нейромедіаторної регуляції, зміни перфузії та взаємодію хвороб із віковою вразливістю нервової системи.
Жодна окрема молекула чи нейромедіаторний показник наразі не пояснює всіх випадків гіпоактивного делірію та не служить стандартним діагностичним біомаркером саме цього підтипу. Психомоторний фенотип також не дозволяє визначити один конкретний механізм або однозначно обрати лікарський засіб. Ця межа важлива при обговоренні «дефіциту дофаміну», запалення чи мелатоніну: механістичні гіпотези не замінюють доказів ефективності лікування.
Як лікують гіпоактивний делірій
Основою допомоги є своєчасне визначення та лікування причин, підтримка життєвих функцій, корекція небезпечних фізіологічних порушень і організація безпечного середовища. При гіпоксії, гіпоглікемії, сепсисі, електролітних порушеннях, побічній дії ліків або гострій неврологічній патології медичні дії різні; їх визначають результати огляду й обстежень. Лікування спрямовують на конкретний стан, а не на загальний прояв мовчазності.
Паралельно команда забезпечує адекватне знеболення, перегляд препаратів, сон, орієнтаційні підказки, корекцію сенсорних перешкод, допомогу з їжею та рідиною за медичними показаннями, рухову активність у межах безпеки й профілактику ускладнень нерухомості. У клінічній настанові APA 2025 ведення делірію включає персоналізований план, оцінювання ризиків та немедикаментозні підходи.
Чи призначають антипсихотики
Рутинне застосування антипсихотиків лише для того, щоб людина з гіпоактивним делірієм стала активнішою, не має переконливо підтвердженої користі. Сучасний огляд Pérez-Lalinde та співавторів 2026 року виявив обмежені й неоднорідні дослідження; для жодного препарату немає якісних підтверджень клінічно значущої переваги як стандартного лікування саме гіпоактивного підтипу. Окремі невеликі роботи з іншими речовинами також не створюють підстав для їх повсякденного призначення.
При делірії з вираженим дистресом або реальною небезпекою для пацієнта чи інших людей антипсихотики інколи використовують короткочасно за ретельною оцінкою лікаря й після спроб безпечної деескалації. Ризики включають надмірну седацію, екстрапірамідні симптоми, порушення серцевого ритму та особливу чутливість при деяких нейродегенеративних станах. NICE обмежує застосування галоперидолу відповідними клінічними ситуаціями і наголошує на обережності. Це не є показанням для лікування тихої пасивності як такої.
Чи допомагають стимулятори, мелатонін і заспокійливі
Малі дослідження оцінювали психостимулятори, мелатонін, препарати для корекції наслідків седації та інші втручання. Огляд 2026 року підсумовує: даних недостатньо для рекомендації будь-якого з них як стандартної терапії гіпоактивного делірію. Бензодіазепіни можуть погіршувати когнітивний стан і застосовуються лише за окремими чіткими показаннями, наприклад у специфічних синдромах відміни або за іншими спеціалізованими обставинами. Самостійно додавати снодійні, заспокійливі чи стимулятори небезпечно.
Важливо розрізняти зменшення зовнішніх проявів і клінічне одужання. Препарат, після якого людина перестала рухатися або заснула, не обов’язково усунув делірій; навпаки, сильна седація ускладнює оцінювання уваги та стану. У систематичному огляді настанов 2026 року підкреслено потребу обґрунтованих показань до фармакотерапії.
Догляд і спілкування: як можуть допомогти близькі
Присутність знайомої людини, спокійний голос та короткі зрозумілі пояснення можуть допомагати пацієнтові орієнтуватися. Представтеся, нагадайте, де він перебуває, який зараз день і що відбувається. Поставте просте запитання і дайте час відповісти; не поспішайте та не випробовуйте пам’ять нескінченними повтореннями. Якщо відповідь неточна, можна доброзичливо повернутися до реальної ситуації без суперечки.
За можливості забезпечте окуляри, слуховий апарат, достатнє безпечне освітлення вдень, годинник, видимий календар, звичні особисті речі й відпочинок уночі. Запропонуйте допомогу під час приймання їжі та пиття лише з урахуванням призначень, стану притомності й безпеки ковтання. Рухову активність організовують з персоналом, беручи до уваги ризик падіння, тиск, силу м’язів та супутні хвороби.
Не варто сприймати відмову від розмови як образу чи впертість: людині може бути складно підтримувати увагу, розуміти інформацію та формулювати відповіді. Її гідність, приватність і право на коректне пояснення дій зберігаються незалежно від тимчасового порушення когнітивних функцій. Якщо пацієнт знімає медичні пристрої або ризикує впасти, команда має шукати найменш обмежувальний безпечний підхід.
Яку інформацію повідомити лікарю
Найкорисніше — точна картина змін: коли людина востаннє поводилася звично, наскільки швидко виникла сонливість, чи є періоди поліпшення, чи змінилися мовлення, ходьба, апетит, сон, сечовипускання або дихання. Поясніть її звичайний рівень пам’яті, самостійності й комунікації та зазначте відомі захворювання.
Передайте список усіх препаратів із дозами, включно зі снодійними, знеболювальними, безрецептурними засобами, алкоголем і змінами призначень за останні дні. Повідомте про гарячку, падіння, операції, інфекційні симптоми, недавнє припинення алкоголю чи седативних препаратів. Важливо також сказати про слухові й зорові порушення, потребу в перекладачі або попередні труднощі з мовленням.
Якщо симптоми коливалися, коротко зафіксуйте години, коли людина була більш уважною або, навпаки, майже не контактувала. Це дає лікарю можливість оцінити динаміку, яку він міг не побачити під час одного огляду.
Профілактика в лікарні й під час догляду
Профілактика передусім спрямована на людей із підвищеним ризиком, а не обмежується одним видом делірію. Комплекс заходів може включати регулярну орієнтацію в часі й просторі, залучення близьких, підтримку сну, достатнє харчування та гідратацію за показаннями, ранню безпечну мобілізацію, контроль болю, перегляд ліків, використання окулярів і слухових апаратів, своєчасне виявлення інфекцій та фізіологічних порушень.
Практичні підходи для загальних відділень, команди медичних працівників та родини детально розглянуто в матеріалі «Профілактика делірію в лікарні: немедикаментозні заходи». Він пояснює комплексні заходи зменшення ризику та межі доказів для профілактичних втручань.
У Кокранівському систематичному огляді Burton та співавторів багатокомпонентні немедикаментозні програми у звичайних лікарняних відділеннях знижували частоту виникнення делірію: відносний ризик 0,57 (95% довірчий інтервал 0,46–0,71; помірна впевненість у доказах). Цей результат стосується запобігання новим епізодам у відповідних умовах і не доводить, що та сама програма лікує вже розвинений гіпоактивний делірій або гарантує його відсутність.
Практичне значення профілактики полягає у щоденному спостереженні за поведінкою та увагою пацієнтів групи ризику, а також у корекції передбачуваних чинників, коли це можливо. Окреме завдання — навчити персонал і сім’ю помічати сповільненого пацієнта, оскільки загальна оцінка «лежить тихо, не турбує» здатна приховати погіршення.
Скільки триває гіпоактивний делірій і чи минає він повністю
Перебіг залежить від причини, тяжкості основного захворювання, часу до розпізнавання, попереднього стану мозку та ускладнень. Після усунення провокувальних чинників увага й активність можуть поступово відновлюватися протягом днів, а іноді тижнів. У частини людей симптоми зберігаються довше, навіть після виходу з гострої фази захворювання.
У систематичному огляді Whitby та співавторів приблизно 36% старших госпіталізованих пацієнтів із делірієм мали ознаки його збереження на момент виписки; оцінка охоплювала різні форми делірію й неоднорідні дослідження. Її не можна трактувати як індивідуальний прогноз або спеціальну статистику гіпоактивного підтипу.
Делірій асоціюється з підвищеним ризиком погіршення функціонування, повторних госпіталізацій, когнітивних труднощів і смерті. Однак такі зв’язки формуються на тлі тяжкості хвороб, віку та попередньої вразливості; вони не означають, що кожна людина після делірію неминуче розвине деменцію. Після виписки варто обговорити з лікарем повторну оцінку уваги, пам’яті, рухливості, харчування, сну та повсякденної самостійності.
Гіпоактивний делірій у паліативній допомозі
За тяжких невиліковних захворювань можливі зміни уваги, сприйняття й рівня активності, включно з гіпоактивним делірієм. Медична команда оцінює потенційно кориговані чинники — біль, побічні дії ліків, затримку сечі, зневоднення чи інші причини — одночасно з цілями допомоги, побажаннями людини та родини і співвідношенням користі й тягаря процедур.
У кінці життя важливо індивідуально визначати пріоритет комфорту, можливість спілкування, доступність підтримки та доцільність інтенсивних обстежень. Формулювання «термінальний делірій» потребує клінічного контексту: назва сама по собі не доводить відсутності причин, які можна скоригувати. Систематичний огляд 2026 року показує, що неоднозначне застосування термінів у паліативних дослідженнях може впливати на розпізнавання й ведення такого стану.
Що передбачають міжнародні та українські клінічні документи
Для практичного розпізнавання в лікарні важливою є настанова NICE CG103 з оновленнями 2023 року, зокрема увага до малопомітного гіпоактивного делірію, використання 4AT і пошуку причин. Американська психіатрична асоціація у 2025 році видала другу редакцію настанови щодо профілактики й лікування делірію. Це авторитетні клінічні орієнтири, які лікар застосовує з урахуванням контексту пацієнта й локальних стандартів.
В Україні Державний експертний центр МОЗ оприлюднив інформацію про затвердження в лютому 2025 року протоколу «Біль, тривога і делірій (бойова травма)». Документ призначений для спеціального контексту бойової травми; його показання й підходи не можна безпосередньо переносити на всіх цивільних пацієнтів із гіпоактивним делірієм. Загальне рішення про необхідність екстреної допомоги в Україні ґрунтується, зокрема, на офіційному роз’ясненні МОЗ щодо виклику 103.
Станом на жовтень 2026 року ВООЗ веде розроблення першої глобальної настанови щодо делірію в старшому віці. Поки її не завершено, конкретні клінічні рекомендації не слід помилково подавати як уже затверджену настанову ВООЗ.
Часті запитання
Чи буває делірій без галюцинацій і марення?
Так. Для гіпоактивного делірію можливі передусім нова неуважність, уповільнення, відстороненість і сонливість. Галюцинації й марення не є обов’язковими для виявлення синдрому; вирішальне значення мають гостра зміна уваги, усвідомлення, часу появи та медичний контекст.
Чи може людина бути спокійною і водночас потребувати екстреної допомоги?
Так. Видима тиша не свідчить про безпеку. Раптова зміна притомності, уваги чи реакції на звернення потребує термінового медичного оцінювання, а при невідкладних ознаках — виклику 103.
Чи можна визначити гіпоактивний делірій удома за одним тестом?
Ні. Родичі можуть помітити підозрілі зміни й описати їх лікарю. Скринінгові інструменти допомагають клінічній оцінці, але самостійне домашнє тестування не встановлює причину та не замінює медичного огляду.
Чи завжди людина з гіпоактивним делірієм сонна?
Ні. Переважати можуть сповільнення рухів і мовлення, зниження ініціативи, слабкий контакт та неуважність. Ступінь сонливості змінюється, а іноді між епізодами вона виглядає майже звично.
Чи є гіпоактивний делірій формою деменції?
Ні. Це гострий синдром, який може виникнути в людини як із деменцією, так і без неї. Наявна деменція підвищує вразливість до делірію й ускладнює його розпізнавання.
Чи виникає гіпоактивний делірій після операції?
Так. Післяопераційні стани, знеболення, тяжкість основної хвороби, запалення та інші чинники можуть сприяти гострій сплутаності. Порушення уваги й сонливість після операції потрібно оцінювати з урахуванням рівня седації та медичних ускладнень.
Чи допоможе міцна кава або стимулювальний препарат?
Немає підстав вважати каву чи психостимулятор лікуванням гострого делірію. Ключовими є невідкладна оцінка, пошук причин та підтримка фізіологічних функцій. Самостійне використання стимуляторів може затримати потрібну медичну допомогу.
Чи слід давати більше води при сонливості?
Рідинний баланс справді має значення, але непритомній людині або людині з порушенням ковтання давати рідину через рот небезпечно. Потребу й спосіб відновлення рідини визначають із урахуванням стану серця, нирок, ковтання та інших факторів.
Чи може делірій повторитися?
Так. Новий епізод можливий при іншій гострій хворобі чи повторному впливі провокувальних чинників. В анамнезі важливо фіксувати попередній делірій, переглядати медикаменти й організовувати заходи зниження ризику під час госпіталізацій.
Чи відновиться пам’ять після делірію?
Відновлення різниться між людьми й причинами синдрому. Дехто повертається до попереднього рівня, в інших когнітивні чи функціональні труднощі зберігаються довше. Після гострої фази потрібне індивідуальне спостереження, особливо якщо людина продовжує відчувати порушення уваги й пам’яті.
Пов’язані статті
• Профілактика делірію в лікарні: немедикаментозні заходи — системна програма підтримки людей із підвищеним ризиком.
• Делірій чи деменція: як розрізняють гостру сплутаність і тривале зниження — розпізнавання гострої сплутаності на тлі тривалого когнітивного погіршення.
• Делірій на тлі деменції: як помітити гостре погіршення — особливості делірію в людини, яка вже живе з деменцією.
• Раптова сплутаність свідомості в літньої людини: невідкладні дії — терміновий алгоритм при раптовому порушенні свідомості та уваги.
• Делірій: ознаки, причини та термінова медична допомога — загальна клінічна картина, терміновість оцінювання та допомога.
• Деменція: ознаки, причини, діагностика та допомога — тривале когнітивне погіршення, його причини й відмінності від гострої сплутаності.
• Легкі когнітивні розлади: ознаки, діагностика та ризик деменції — інший клінічний рівень когнітивних змін.
• Нейрокогнітивні розлади: види, симптоми та клінічне оцінювання — системний огляд набутих когнітивних порушень.
Джерела
• American Psychiatric Association. (2025). The American Psychiatric Association practice guideline for the prevention and treatment of delirium (2nd ed.). Офіційне видання.
• Burton, J. K., et al. (2021). Non-pharmacological interventions for preventing delirium in hospitalised non-ICU patients. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD013307. Повний текст.
• Hatton, R. A., Erez, G., & Johnson, M. J. (2026). Agitation and delirium in the last days of life: Terminology and management—systematic review and narrative synthesis. BMJ Supportive & Palliative Care. PubMed
• Hosker, C., & Ward, D. (2017). Hypoactive delirium. BMJ, 357, j2047. Стаття.
• Koirala, B., et al. (2020). Delirium point prevalence studies in inpatient settings: A systematic review and meta-analysis. Journal of Clinical Nursing, 29, 2083–2092. PubMed.
• National Institute for Health and Care Excellence. (2010; оновлено 2023). Delirium: prevention, diagnosis and management in hospital and long-term care. CG103. Рекомендації.
• Pérez-Lalinde, S., et al. (2026). Pharmacological interventions in hypoactive delirium: Mapping the evidence through a scoping review. Current Treatment Options in Psychiatry, 13, 6. Оригінальна стаття.
• Tadić, I., et al. (2026). Pharmacological prevention and treatment of delirium: A systematic review of published clinical psychiatry guidelines. Current Treatment Options in Psychiatry, 13, 12. Оригінальна стаття.
• Tieges, Z., et al. (2021). Diagnostic accuracy of the 4AT for delirium detection in older adults: Systematic review and meta-analysis. Age and Ageing, 50, 733–743. Повний текст.
• Whitby, J., et al. (2022). Persistent delirium in older hospital patients: An updated systematic review and meta-analysis. Delirium, 1, 36822. Повний текст.
• World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. МКХ-11, офіційне видання.
• World Health Organization. (2026). Guideline methodologist: WHO guideline on the prevention, diagnosis and management of delirium in older adults. Повідомлення про розроблення.
• Державний експертний центр МОЗ України. (2025). Затверджено 11 нових клінічних протоколів «Бойова травма» за стандартами НАТО. Офіційне повідомлення.
• Міністерство охорони здоров’я України. (б. д.). Коли варто телефонувати на номер «103»? Офіційне роз’яснення.