Делірій у відділенні інтенсивної терапії: розпізнавання і підтримка
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Делірій у відділенні інтенсивної терапії — гострий, часто мінливий розлад уваги та усвідомлення, який виникає під час критичного захворювання або його лікування. Людина може дезорієнтуватися, не розуміти, де перебуває, бачити те, чого немає, або, навпаки, стати неприродно тихою, загальмованою й сонливою. Делірій трапляється також у пацієнтів, які перебувають на штучній вентиляції легень і тимчасово не можуть говорити.
Ключове правило для родини: будь-яку нову або різко посилену сплутаність, незвичну сонливість, ажитацію чи зміну поведінки потрібно одразу повідомити медсестрі або лікарю відділення. Для пацієнта в інтенсивній терапії це сигнал до невідкладного клінічного оцінювання, перевірки життєво важливих функцій і пошуку причини. Делірій — клінічний синдром гострої дисфункції мозку; результат опитувальника допомагає його виявити, але остаточну оцінку здійснює кваліфікований медичний працівник. Рекомендації NICE уточнюють, що в інтенсивній терапії використовують спеціалізовані інструменти CAM-ICU або ICDSC.
Що означає делірій у реанімації
Відділення інтенсивної терапії (ВІТ), яке в побуті часто називають реанімацією, надає допомогу людям із порушенням життєво важливих функцій. Тут можуть застосовувати вентиляцію легень, знеболення, седативні препарати, вазопресори, діаліз та інші втручання. На тлі тяжкого захворювання мозок стає вразливим до змін кровообігу, запалення, обміну речовин, сну й дії медикаментів.
Делірій характеризується гострим початком, порушенням здатності спрямовувати, підтримувати й переключати увагу, зміною усвідомлення навколишнього середовища та коливанням проявів протягом доби. Можуть додаватися дезорієнтація, порушення пам’яті, мовлення, сприймання та циклу сну й неспання. Після періоду відносної ясності ввечері або вночі сплутаність інколи посилюється. NICE радить порівнювати актуальний стан із попереднім когнітивним функціонуванням людини.
Делірій має кілька одночасних можливих причин і тригерів. У одного пацієнта поєднуються, наприклад, інфекція, недостатнє насичення крові киснем, біль, зневоднення, порушення сну та дія ліків. Синдром пояснює особливості гострого стану мозку, а медична команда окремо встановлює, які захворювання й порушення його спричинили. Загальну природу та невідкладність синдрому розкрито також у статті «Делірій: ознаки, причини та термінова медична допомога».
Наскільки часто виникає делірій у ВІТ
Частота делірію суттєво залежить від тяжкості хвороби, потреби у вентиляції, віку, способів седації та методики оцінювання. Матеріали SCCM ICU Liberation наводять орієнтовні діапазони 50–80% для людей на штучній вентиляції та 20–50% для пацієнтів із менш тяжким перебігом. Це опис частот в окремих досліджуваних групах, а не індивідуальна ймовірність для конкретної людини. Деякі дослідження мають нижчі показники завдяки відмінності популяцій і практик лікування.
Поширеність робить регулярне оцінювання частиною безпеки інтенсивної терапії. Особливо важливо пам’ятати про малопомітні форми, які не супроводжуються гучним неспокоєм і можуть залишатися поза увагою, якщо орієнтуватися тільки на поведінку, що заважає догляду.
Три клінічні варіанти: гіпоактивний, гіперактивний і змішаний
Гіпоактивний делірій
Людина стала незвично пасивною, мало реагує, повільно відповідає, дивиться повз співрозмовника, важко утримує увагу або дрімає посеред короткої розмови. Такий стан можуть помилково називати звичайною втомою після операції чи седації. Справжній рівень свідомості, вплив препаратів та інші причини оцінюють медики. Детальні ознаки описані у матеріалі «Гіпоактивний делірій».
Гіперактивний делірій
Можливі тривожна рухливість, страх, спроби встати, зняти кисневу маску чи витягти катетер, галюцинації, хибне сприймання персоналу як загрози. Пацієнт іноді не розуміє призначення трубок або переживає інтенсивні лякаючі образи. Такі дії створюють негайні ризики падіння, травм і переривання життєво необхідного лікування. Медична команда поєднує безпеку, пошук причин і мінімізацію додаткового стресу.
Змішаний делірій
Збудження змінюється загальмованістю; протягом одного дня пацієнт може спілкуватися, мовчати, нервувати й знову виглядати спокійним. Сім’я часто бачить лише короткий фрагмент цього перебігу. Саме тому спостереження в різні зміни та документування коливань важливіші за єдину бесіду.
Чому критичне захворювання може спричинити делірій
Сучасні моделі пояснюють делірій взаємодією системного запалення, нейроімунних реакцій, порушення передачі сигналів між нейронами, стресових гормональних відповідей, метаболічного навантаження та змін циркадного ритму. Жоден окремий механізм універсально не пояснює всі випадки; клінічну тактику визначають насамперед стан пацієнта й конкретні усувні причини.
Гострі медичні причини
Сепсис і тяжкі інфекції, дихальна недостатність, гіпоксемія, шок, недостатня перфузія, зневоднення, порушення рівня натрію чи глюкози, ниркова або печінкова дисфункція, післяопераційні ускладнення, кровотеча, інсульт і судоми можуть супроводжуватися порушенням уваги. Нові неврологічні симптоми, різка зміна реактивності, судомна активність або нестабільні життєві показники потребують окремого негайного обстеження.
Лікування та середовище відділення
Деякі седативні й інші препарати збільшують ризик сплутаності або утруднюють оцінювання. Значення мають біль, тривала іммобілізація, багаторазові нічні пробудження, шум апаратури, штучне світло, ізоляція від звичних людей, відсутність окулярів чи слухового апарата. Частину цих чинників можливо коригувати, зберігаючи необхідну інтенсивну допомогу.
Не кожна седація є помилкою: інколи глибше пригнічення свідомості потрібне для безпечної вентиляції, контролю тяжких станів та окремих процедур. Рішення про зміну седації визначають клінічні показання, а не бажання зробити пацієнта бадьорішим будь-якою ціною.
Фактори вразливості ще до госпіталізації
Старший вік, раніше встановлена деменція або когнітивні порушення, тяжкі супутні захворювання, сенсорні обмеження, функціональна залежність і попередні епізоди делірію підвищують вразливість. Родина допомагає, повідомивши, якими були пам’ять, увага, самостійність і звична поведінка до критичної хвороби. Вік або деменція самі по собі не пояснюють раптову сплутаність.
Як розпізнають делірій у пацієнта, який не може говорити
Інтубаційна трубка або трахеостома обмежують мовлення, проте не роблять оцінювання делірію неможливим. Для пацієнтів у ВІТ розроблено тести, що перевіряють увагу та поведінкові реакції без тривалої вербальної відповіді. Ключовою умовою є рівень пробудження: глибоко непритомну або глибоко седовану людину оцінюють за іншими клінічними алгоритмами, поки вона не стане доступною для тестування.
Перший крок — оцінювання збудження і седації
Команда зазвичай документує рівень збудження та седації за валідованою шкалою, зокрема RASS. Дуже низький рівень реактивності означає, що тест на делірій наразі неможливо інтерпретувати. Позначка «неможливо оцінити» відрізняється від негативного результату; її не слід читати як відсутність делірію. При зміні седації оцінювання повторюють.
CAM-ICU — метод оцінювання делірію в інтенсивній терапії
CAM-ICU аналізує гостру зміну або коливання психічного стану, порушення уваги, змінений рівень свідомості й дезорганізоване мислення. Типова логіка позитивного результату: наявні гостра зміна/флуктуація та неуважність разом із зміненим рівнем свідомості або дезорганізацією мислення. Навчений працівник застосовує стандартизовані завдання, які можна виконувати жестом чи відповіддю очима, коли голосове спілкування неможливе. SCCM рекомендує регулярно користуватися CAM-ICU або ICDSC.
ICDSC — контрольний перелік ознак
ICDSC фіксує прояви протягом періоду спостереження: порушення свідомості, уваги, орієнтації, сприймання, психомоторики, мовлення чи настрою, ритму сну і мінливість симптомів. Такий підхід корисний там, де персонал бачить пацієнта впродовж усієї зміни. Інструмент доповнює клінічні дані і не встановлює конкретну причину синдрому.
Як часто перевіряють і що означає результат
SCCM радить оцінювати делірій щонайменше один раз за зміну та частіше у разі зміни стану. Позитивний скринінг означає потребу в клінічній перевірці, пошуку причин і відповідних діях. Негативний результат у певну годину не перекреслює повідомлень родини про нічну дезорієнтацію, оскільки перебіг може коливатися. NICE окремо вказує, що 4AT переважно застосовують в інших умовах, тоді як у ВІТ або післяопераційній палаті використовують CAM-ICU чи ICDSC; заключне діагностичне рішення ухвалює компетентний фахівець.
Якщо людина говорить зв’язно лише кілька хвилин, це ще не виключає делірію. Медики оцінюють динаміку за попередні години, інформацію від близьких, медикаменти, життєві показники й дані огляду. Наявність деменції у минулому особливо потребує порівняння зі звичним рівнем функціонування. Різницю між станами пояснює «Делірій чи деменція».
Які обстеження проводять після підозри на делірій
Першочергове завдання лікаря — оцінити дихання, кровообіг, рівень кисню, глюкози, температуру, неврологічний стан, біль, виведення сечі, медикаменти та попередню динаміку. Залежно від ситуації призначають аналізи крові, електролітів, показників функції нирок і печінки, тести на інфекцію, гази крові, оцінювання водного балансу, ЕКГ та інші дослідження.
Комп’ютерна чи магнітно-резонансна томографія, електроенцефалографія або інші спеціальні процедури потрібні за відповідних ознак, наприклад підозри на гостре ураження мозку чи неконвульсивні судоми. Вони не є обов’язковим пакетом для кожного випадку сплутаності. Так само аналіз на біомаркери хвороби Альцгеймера не використовується для рутинного підтвердження делірію в реанімації.
Якщо є ознаки інтоксикації або синдрому відміни алкоголю, бензодіазепінів чи інших речовин, потрібен окремий контроль із відповідними протоколами. Це клінічно важливий виняток до загального прагнення мінімізувати седативні препарати: лікування небезпечного синдрому відміни інколи потребує саме бензодіазепінів.
Чим делірій відрізняється від коми, медикаментозної седації та деменції
Делірій і кома
За коми людина не прокидається й не може виконувати завдання на увагу. При делірії рівень свідомості змінюється, але у доступні для оцінювання періоди є характерні порушення уваги й усвідомлення. Пацієнт може переходити між станами глибокої седації та делірію; у дослідженнях дні коми й делірію часто оцінюють разом як різні прояви гострої церебральної дисфункції.
Делірій і дія седативних препаратів
Після анестезії або введення седативних засобів сонливість можлива як очікуваний фармакологічний ефект. Для встановлення делірію важливі гостра зміна уваги, флуктуації й клінічна ситуація. Після зменшення дії препарату потрібна повторна оцінка; за самим фактом дезорієнтації під час глибокої седації не можна впевнено визначити етіологію.
Делірій і деменція
Деменція — тривалий синдром набутого когнітивного погіршення, що впливає на повсякденну самостійність. Делірій розвивається гостро, нерідко протягом годин або днів. Ці стани можуть співіснувати. Раптову зміну поведінки людини з деменцією необхідно обстежувати як можливий новий гострий стан, про що докладно йдеться в «Делірій на тлі деменції». Український стандарт МОЗ щодо деменцій та легких когнітивних розладів стосується цих тривалих станів і не замінює алгоритму невідкладної допомоги в реанімації.
Делірій, психоз і післяреанімаційні переживання
Галюцинації або страх у ВІТ можуть бути частиною делірію, реакцією на медикаменти, неврологічною подією чи іншою медичною проблемою. Окремі галюцинації не є достатніми для психіатричного діагнозу. Після одужання частина людей згадує кошмароподібні епізоди або має прогалини в пам’яті; їхні переживання потребують уважного вислуховування, пояснення та, за потреби, професійної допомоги.
Невідкладні дії медичної команди при новій сплутаності
Делірій у ВІТ вимагає активного медичного реагування. Команда перевіряє негайні загрози, стабілізує дихання та кровообіг, оцінює біль і потребу в седації, шукає інфекцію й метаболічні порушення, переглядає ліки, оцінює ризик травм і планує повторний контроль уваги. Затримка з перевіркою причин небезпечна, оскільки серед них можуть бути стани, лікування яких залежить від часу.
Родичам не потрібно самостійно «перевіряти діагноз», будити пацієнта, змінювати налаштування приладів чи припиняти препарати. Якщо під час відвідування з’явилася нова млявість, нерівномірне дихання, раптовий неспокій або пацієнт не впізнає людей, треба негайно покликати персонал. Поза стаціонаром раптова сплутаність є підставою для екстреного виклику; в Україні звертаються за номером 103, відповідно до роз’яснення МОЗ.
Як організована доказова допомога: комплекс ABCDEF
Сучасна модель догляду в інтенсивній терапії зосереджується на командних діях, які одночасно впливають на біль, седацію, сон, мобільність, оцінювання уваги й участь родини. Програма ICU Liberation SCCM описує шість взаємопов’язаних компонентів ABCDEF. Це організаційна рамка для команди; конкретні процедури підлаштовують до медичної стабільності, протипоказань і ресурсів відділення.
A — оцінювання, профілактика й лікування болю
Неконтрольований біль збільшує стрес, заважає сну та участі в лікуванні. Персонал оцінює його навіть у людини без мовлення за доступними валідованими інструментами й поведінковими ознаками. Знеболення узгоджують із диханням, гемодинамікою та іншими потребами; надмірна медикаментозна седація не підміняє адекватного контролю болю.
B — випробування самостійного пробудження й дихання
Коли це безпечно, команда перевіряє можливість зменшення седації й готовність до самостійного дихання. Такі проби проводять за клінічними критеріями та під наглядом, а не автоматично в усіх пацієнтів. Вони допомагають уникати невиправдано тривалої глибокої седації та підтримують план відлучення від апарата вентиляції.
C — вибір знеболення і седації
Лікарі формулюють цільовий рівень седації й регулярно перевіряють, чи відповідає йому лікування. За можливості надають перевагу легшій седації. Схему й темп зменшення препаратів визначає лікар, особливо за шоку, судом, тяжкої дихальної недостатності або синдрому відміни.
D — регулярне виявлення, профілактика й ведення делірію
Навчені працівники проводять CAM-ICU або ICDSC, документують зміну стану, повідомляють команді про позитивний результат і переглядають потенційні причини. Поєднання оцінювання з реальними діями важливе: просте формальне заповнення шкали не усуває інфекцію, біль, порушення сну чи медикаментозні ризики.
E — рання безпечна рухова активність і реабілітація
За стабільного стану пацієнту допомагають змінювати положення тіла, сідати, виконувати рухи в ліжку, вставати або ходити — залежно від витривалості, обладнання та лікарських обмежень. Реабілітація може починатися ще у ВІТ, але мобілізацію з катетерами, трубками й моніторами організовують спеціально підготовлені працівники. Оновлення SCCM 2025 умовно рекомендує розширену мобілізацію порівняно зі звичайною допомогою; точна доза та інтенсивність втручань ще потребують дослідження.
F — залучення та підтримка родини
Знайомий голос, відомості про звичний стан і особисті вподобання можуть допомогти пацієнту орієнтуватися й підтримати співпрацю з командою. Родичі обговорюють безпечні години відвідувань, можливість присутності на розмові з лікарем і допустиму участь у щоденному догляді. Рекомендації SCCM з родинно-орієнтованої допомоги підтримують участь сім’ї в межах клінічних можливостей та політики закладу.
Що реально відомо про ефективність немедикаментозної допомоги
Великий систематичний огляд оглядів 2025 року охопив 32 систематичні огляди й метааналізи, які включали 335 окремих досліджень. Комплексні програми, рання мобілізація та залучення родини в багатьох аналізах асоціювалися зі зменшенням частоти або тривалості делірію. Водночас автори виявили неоднорідність втручань і низьку якість частини доказів. Публікація має подальше виправлення 2026 року, що необхідно враховувати під час інтерпретації.
Інший узагальнювальний метааналіз Dallakoti та співавторів також підтримує використання пакетів заходів, зокрема ABCDEF. Оцінки ефекту у різних дослідженнях не можна механічно переносити на будь-якого пацієнта: склад пакета, вихідні ризики, спосіб обліку делірію та організація реанімації відрізняються. Поєднання корекції причин із послідовною командною допомогою має найкраще практичне обґрунтування.
Для пацієнтів у інших відділеннях окремий матеріал «Профілактика делірію в лікарні» пояснює ширший набір профілактичних заходів; у реанімації їх адаптують до вентиляції, моніторингу, тяжкості хвороби й потреби в седації.
Сон, орієнтація й середовище: конкретні рішення
Підтримка добового ритму включає денне освітлення, чітке позначення часу доби, годинник, календар, зменшення зайвого нічного шуму і світла, об’єднання процедур, коли це клінічно можливо, та достатнє знеболення. Деякі втручання у ВІТ життєво необхідні цілодобово, тому повна тиша чи безперервний сон не є реалістичною метою.
Корисні окуляри, слухові апарати й зрозуміле коротке спілкування, якщо їх застосування безпечне. Працівники можуть представлятися на початку контакту, називати місце й дату, пояснювати сенс приладів і запланованих процедур. Не слід перевантажувати пацієнта довгими допитами про дату або вимагати згадувати події, коли він виснажений.
Якщо людину лякають голоси, видіння чи хибні переконання, доречно визнати її страх і пояснити реальну ситуацію простою мовою: «Ви зараз у лікарні. Ми поруч. Вам допомагають дихати». Суперечки, соромлення та наполегливі спроби довести хибність переживань можуть посилити напруження.
Медикаменти: які можливості підтверджені, а які мають обмеження
Чому антипсихотики не є універсальним лікуванням делірію
Галоперидол та деякі атипові антипсихотики іноді використовують для короткострокового контролю надзвичайно небезпечного збудження за індивідуальним рішенням лікаря. Однак препарат, який зменшує вираженість ажитації, не обов’язково скорочує тривалість делірію або покращує віддалені наслідки. У рандомізованому дослідженні MIND-USA галоперидол і зипразидон не дали статистично значущої переваги над плацебо щодо днів без делірію та коми.
Сучасне оновлення SCCM 2025 не змогло сформулювати рекомендацію ні за, ні проти рутинного використання антипсихотиків для лікування делірію в дорослих пацієнтів ВІТ через недостатню визначеність доказів. Настанова SCCM 2018 також не підтримує звичайне застосування таких препаратів для лікування делірію. Переваги в окремих ситуаціях необхідно співвідносити з можливим подовженням інтервалу QT, руховими побічними ефектами, гіпотензією, надмірним пригніченням і підвищеною чутливістю за окремих нейродегенеративних захворювань.
Дексмедетомідин, пропофол і межі рекомендацій
За рекомендацією SCCM 2025, у дорослих на штучній вентиляції, коли особливо важливі легка седація або зниження делірію, можна віддавати перевагу дексмедетомідину порівняно з пропофолом. Рекомендація умовна й базується на доказах помірної визначеності. Вона стосується вибору седації в конкретній групі пацієнтів, а не призначення дексмедетомідину кожній людині зі сплутаністю.
SCCM 2018 окремо розглядає дексмедетомідин у людей на вентиляції, коли ажитація перешкоджає зменшенню респіраторної підтримки або екстубації. Засіб може спричиняти брадикардію й зниження артеріального тиску та використовується під безперервним медичним наглядом. Пропофол та інші препарати можуть бути потрібні за власними клінічними показаннями; індивідуальний вибір визначає анестезіолог або лікар інтенсивної терапії.
Мелатонін, бензодіазепіни та інші підходи
Оновлення SCCM 2025 містить умовну рекомендацію розглядати мелатонін порівняно з його відсутністю у ВІТ. Якість доказів і розмір очікуваного ефекту обмежують силу такого висновку: мелатонін не є доведеним засобом, який гарантовано припиняє делірій. У 2018 році доказів для універсальної рекомендації щодо мелатоніну було недостатньо; це приклад зміни оцінки з появою нових досліджень.
Бензодіазепіни можуть бути необхідні для лікування алкогольного чи іншого небезпечного синдрому відміни, контролю судом та окремих невідкладних ситуацій. В інших випадках лікарі уважно зважують потенційну шкоду від надмірної седації. Не існує безпечної домашньої схеми «заспокоїти делірій»; самостійна заміна або припинення ліків може загрожувати життю.
Безпека при збудженні, катетерах і фізичних обмеженнях
При вираженій сплутаності пацієнт може намагатися встати або зняти трубки, не усвідомлюючи ризику. Команда спочатку оцінює біль, дефіцит кисню, затримку сечі, незручне положення, страх, синдром відміни й дію препаратів; забезпечує нагляд, спокійне спілкування та адаптацію середовища. Необхідні життєво важливі пристрої слід убезпечити від випадкового від’єднання.
Фізичні обмеження можуть посилювати стрес і пов’язані з додатковими ризиками; їх не варто сприймати як лікування самого делірію. Якщо заклад застосовує обмеження через безпосередню загрозу, рішення повинно бути індивідуальним, найменш обмежувальним, тимчасовим, контрольованим і відповідати чинним правилам та правам пацієнта. Родині доцільно попросити пояснити мету, альтернативи й критерії припинення.
Як близькі можуть підтримати людину в реанімації
Передайте медичній команді вихідну інформацію
Розкажіть, якою людина була до госпіталізації: чи впізнавала людей, чи орієнтувалася в датах, як пересувалася, які препарати приймала, чи має порушення слуху або зору, попередні епізоди сплутаності, алкогольну залежність або труднощі після відміни певних ліків. Повідомте, коли вперше помітили зміни. Ці відомості допомагають відрізнити делірій від попередніх когнітивних проблем.
Говоріть коротко й спокійно
Представтеся, назвіть людину на ім’я, поясніть, де вона перебуває та що зараз відбувається. Обирайте одне питання за раз, дайте час відповісти жестом. Якщо є маска або трубка, запитайте персонал про допустимий спосіб комунікації: таблицю букв, картки «так/ні», письмо чи інші засоби.
Зберігайте орієнтири й відчуття безпеки
За погодженням із персоналом принесіть окуляри, слуховий апарат, фотографію або невелику звичну річ, яка не заважає догляду та інфекційному контролю. Під час розмови нагадуйте час доби, але не перетворюйте візит на іспит пам’яті. Спокійні повтори діють краще, ніж наполегливі виправлення.
Не сперечайтеся з лякаючими переживаннями
Якщо пацієнт говорить, що персонал заподіює йому шкоду, або описує страшні образи, спершу визнайте, що йому страшно. Поясніть, що він у лікарні й персонал працює над його безпекою. Про галюцинації, раптову паніку чи нову агресивну поведінку обов’язково повідомляйте команді — це інформація для медичної оцінки.
Домовтеся про послідовний контакт
Попросіть лікаря пояснити, як у відділенні оцінюють делірій, які медичні причини вже перевірено, чи дозволена присутність під час частини догляду та як відстежувати зміни. Зрозумілі домовленості знижують кількість суперечливих повідомлень від різних членів сім’ї. Самій родині іноді потрібні відпочинок, психологічна підтримка й допомога з організацією інформації.
Питання, які родина може поставити лікарю
Корисно обговорити: чи доступний пацієнт для тестування та який результат CAM-ICU або ICDSC; як цей стан відрізняється від його звичного рівня уваги; які потенційно усувні причини виявлено; чи змінився план контролю болю й седації; які умови потрібні для мобілізації; як сім’я може безпечно допомогти; які зміни свідчитимуть про відновлення або погіршення.
Запитання «Коли делірій точно завершиться?» часто не має календарної відповіді. Динаміка залежить від лікування основної хвороби, тривалості седації, попередньої когнітивної вразливості та ускладнень. Лікар може пояснити поточні клінічні цілі й ознаки, за якими команда оцінює прогрес.
Скільки триває делірій і як відбувається відновлення
У частини пацієнтів увага й орієнтація відновлюються за кілька днів після стабілізації основного захворювання та зменшення впливу провокувальних чинників. В інших симптоми тривають довше, можуть коливатися або зберігатися після переведення з ВІТ у звичайне відділення. Перехід у більш спокійне середовище допомагає, але не означає автоматичного завершення синдрому.
Після критичного стану можливі труднощі з концентрацією, пам’яттю, сном, фізичною витривалістю, тривога й лякаючі спогади. Це може бути частиною ширшого післяінтенсивного синдрому, пов’язаного з тяжкою хворобою та лікуванням. Поздовжнє дослідження Pandharipande та співавторів пов’язало більшу тривалість делірію під час критичного захворювання з гіршими когнітивними результатами через кілька місяців. Спостережний дизайн не доводить, що саме делірій незалежно спричинив усі подальші порушення.
Перед випискою варто уточнити, які ліки залишаються необхідними, кому повідомляти про повторну сплутаність, коли потрібен контроль когнітивних та функціональних можливостей, чи заплановано фізичну або психологічну реабілітацію. За стійких труднощів із увагою, пам’яттю або настроєм потрібне планове фахове оцінювання. Водночас нова раптова сплутаність після виписки залишається приводом для термінової медичної допомоги.
Українські медичні документи: що застосовне саме до цієї теми
На сайті Державного експертного центру МОЗ України опубліковано чинний новий клінічний протокол «Біль, тривога і делірій (бойова травма)» від 13 лютого 2025 року. Його предмет — допомога при бойовій травмі. Для критично хворих пацієнтів інших профілів доцільно орієнтуватися на відповідні локальні медичні протоколи, індивідуальний клінічний стан і міжнародні рекомендації з інтенсивної терапії, а не автоматично переносити всі положення травматологічного протоколу.
Чинний український стандарт щодо деменцій і легких когнітивних розладів від 3 листопада 2025 року важливий для диференційної оцінки попереднього довготривалого когнітивного стану. За безпосереднє клінічне ведення делірію у ВІТ у цій статті відповідає доказова база SCCM і NICE, з урахуванням українського контексту допомоги.
Поширені запитання
Чи означає делірій у реанімації, що людина має деменцію?
Ні. Делірій — гострий синдром, який може виникати й без попередньої деменції. Проте людина з деменцією має вищу вразливість до делірію. Після стабілізації стану медики за потреби окремо оцінюють довготривалі когнітивні труднощі.
Чи може людина мати делірій, якщо вона спокійно лежить і майже не говорить?
Так. Малорухливість, незвична сонливість і загальмованість можуть відповідати гіпоактивному делірію. Водночас вони можуть мати й інші невідкладні причини, тому потрібне медичне оцінювання, а не припущення на основі поведінки.
Чи можливо перевірити делірій на штучній вентиляції легень?
Так, за достатнього рівня пробудження. CAM-ICU та ICDSC створені для умов інтенсивної терапії; деякі завдання можна виконувати без мовлення. При надто глибокій седації тест тимчасово неоцінюваний, і персонал повторює його за клінічної можливості.
Чи всі галюцинації після операції є делірієм?
Ні. Для клінічного висновку враховують увагу, гостроту початку, коливання стану, усвідомлення та медичні причини. Галюцинації самі по собі можуть бути проявом різних станів. Нові галюцинації у ВІТ необхідно повідомити медичній команді.
Чи варто просити лікаря призначити галоперидол?
Лікар обирає втручання відповідно до причини, тяжкості й ризиків. Рутинне застосування антипсихотика не доведено як спосіб скорочення тривалості делірію; індивідуальне короткочасне використання для контролю небезпечної ажитації потребує окремого рішення та нагляду.
Чи може родина бути поруч із людиною з делірієм?
Участь родини зазвичай є цінною, коли її можливо організувати безпечно. Порядок відвідування, гігієнічні вимоги та допустимі дії визначають стан пацієнта й правила відділення. Якщо особистий візит неможливий, команда може обговорити альтернативні способи зв’язку.
Як зрозуміти, що стан поліпшується?
Ознаками можуть бути більш стабільна увага, менша дезорієнтація, відновлення звичного циклу сну, можливість контакту й участі в реабілітації. Лікарі оцінюють ці зміни разом зі стабілізацією основної хвороби та зменшенням потреби в підтримці органів.
Чи гарантовано делірій мине після виписки з реанімації?
Відновлення має індивідуальний темп. Делірій може тривати після переведення до іншого відділення, а частина пацієнтів має тривалі когнітивні або емоційні наслідки критичного захворювання. Потрібні послідовна передача інформації між командами й відповідне спостереження.
Головне для пацієнта і родини
Делірій у ВІТ — поширена і клінічно значуща форма гострої дисфункції мозку. Його можна помітити за неспокоєм або за ледь помітним зниженням активності, а регулярне оцінювання CAM-ICU чи ICDSC допомагає медичній команді не пропустити мінливі симптоми. Основою допомоги є стабілізація критичного стану, пошук причин, зважене знеболення і седація, підтримка сну, безпечна мобілізація та участь близьких. Родичі роблять вагомий внесок, коли негайно повідомляють персоналу про нові зміни й передають інформацію про звичний стан людини.
Пов’язані статті
Делірій: ознаки, причини та термінова медична допомога — базовий клінічний синдром і невідкладність оцінювання.
Гіпоактивний делірій: як розпізнати малопомітну гостру сплутаність — малопомітний варіант гострого стану.
Профілактика делірію в лікарні: немедикаментозні заходи — комплексний підхід до стаціонарного догляду.
Делірій чи деменція: як розрізняють гостру сплутаність і тривале зниження — ключові клінічні відмінності.
Делірій на тлі деменції: як помітити гостре погіршення — коли наявні попередні когнітивні порушення.
Раптова сплутаність свідомості в літньої людини: невідкладні дії — дії поза відділенням інтенсивної терапії.
Джерела
Andersen-Ranberg N. та ін. (2022). Haloperidol for the Treatment of Delirium in ICU Patients. New England Journal of Medicine. Оригінальне дослідження.
Dallakoti N. та ін. (2025). Efficacy of Bundle Interventions for the Prevention of Delirium in the Intensive Care Unit: An Umbrella Meta-Analysis. Nursing in Critical Care. DOI.
Devlin J. W. та ін. (2018). Clinical Practice Guidelines for the Prevention and Management of Pain, Agitation/Sedation, Delirium, Immobility, and Sleep Disruption in Adult Patients in the ICU. Critical Care Medicine. SCCM.
Girard T. D. та ін. (2018). Haloperidol and Ziprasidone for Treatment of Delirium in Critical Illness. New England Journal of Medicine. DOI.
Hwang D. Y. та ін. (2025). Society of Critical Care Medicine Guidelines on Family-Centered Care for Adult ICUs: 2024. Critical Care Medicine. SCCM.
Kundakci B. та ін. (2025; виправлення 2026). A systematic meta-review of interventions to prevent and manage delirium in the Intensive Care Unit: Part 2 — Non-pharmacological and multicomponent interventions. Critical Care. DOI.
Lewis K. та ін. (2025). A Focused Update to the Clinical Practice Guidelines for the Prevention and Management of Pain, Anxiety, Agitation/Sedation, Delirium, Immobility, and Sleep Disruption in Adult Patients in the ICU. Critical Care Medicine. SCCM.
National Institute for Health and Care Excellence (NICE). (2010, оновлено 2023). Delirium: prevention, diagnosis and management in hospital and long-term care (CG103). Рекомендації.
Pandharipande P. P. та ін. (2013). Long-Term Cognitive Impairment after Critical Illness. New England Journal of Medicine. DOI.
Society of Critical Care Medicine. ICU Liberation Bundle (A–F): Assess, Prevent and Manage Delirium. Офіційний матеріал.
Державний експертний центр МОЗ України. (13.02.2025). Новий клінічний протокол «Біль, тривога і делірій (бойова травма)». Реєстр документів.
Державний експертний центр МОЗ України. (03.11.2025). Стандарт медичної допомоги «Деменції та легкі когнітивні розлади». Реєстр документів.