Гарантії неповторення насильства: психологія суспільної довіри
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Гарантії неповторення насильства — це сукупність правових, інституційних, безпекових і суспільних змін, спрямованих на усунення умов, за яких раніше стали можливими тяжкі порушення прав людини та масове насильство. Їхній психологічний зміст полягає у формуванні обґрунтованого очікування, що державні й громадські інституції здатні захистити людину, належно реагувати на загрозу, встановлювати відповідальність і виправляти власні помилки. Довіра в такому разі спирається на перевірювані дії, сталі процедури та можливість незалежного контролю.
У міжнародній системі правосуддя перехідного періоду гарантії неповторення утворюють самостійний напрям поряд із встановленням правди, правосуддям і відшкодуванням шкоди. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 60/147 пов’язує їх, зокрема, з цивільним контролем над силовими структурами, належним дотриманням процесуальних гарантій, незалежністю судочинства, захистом правозахисників, навчанням правам людини та переглядом норм, що сприяли грубим порушенням. Доповідь спеціального доповідача ООН Пабло де Ґрейффа пропонує розглядати запобігання повторенню як ширшу державну політику, що працює з інституціями, соціальними відносинами та причинами насильства.
Що саме мають гарантувати гарантії неповторення
Слово «гарантії» тут позначає зобов’язання створювати дієві механізми запобігання, а не можливість математично виключити кожен майбутній злочин. Оцінювати їх потрібно за тим, чи зменшуються встановлені ризики, чи стає насильство складніше приховати й безкарно повторити, чи доступні захист і відшкодування постраждалим. Саме превентивна функція об’єднує дуже різні заходи — від реформування поліції та судів до захисту незалежних медіа, освітніх змін і можливості громадян безпечно повідомляти про зловживання. Цю широту обґрунтовують оновлені принципи ООН щодо протидії безкарності та аналіз механізмів кадрової перевірки.
До гарантій належать одночасно запобігання повторному насильству з боку конкретних виконавців, обмеження здатності організацій систематично порушувати права, захист суспільства від політичного виправдання злочинів і побудова умов для мирного розв’язання конфліктів. Тому важливо розрізняти обіцянку посадовця, тимчасове припинення нападів, формальне ухвалення закону та фактичну зміну практик: лише останні дві події разом із виконанням, наглядом і доступним оскарженням можуть створювати тривалі превентивні механізми.
Чотири виміри: безпека, справедливість, довіра та суспільні відносини
Безпека як передумова
Насамперед люди мають отримати реальні підстави вважати, що їхнє життя, свобода й тілесна недоторканність захищені. Для цього потрібні професійні підзвітні служби безпеки, реагування на повідомлення про загрози, цивільний нагляд, недопущення помсти заявникам і захист свідків. Формальне існування інституції без доступної допомоги чи контролю за застосуванням сили саме по собі мало говорить про безпеку. У дослідженні реформи поліції крізь призму неповторення наголошено на державних обов’язках, правах людини та системності змін, а не на окремих деклараціях McGonigle Leyh, 2021.
Справедливість і відповідальність
Здатність розслідувати порушення, встановлювати відповідальність і забезпечувати справедливі процедури формує суспільне уявлення про те, чи діють спільні правила. Правосуддя охоплює належну правову процедуру для кожної особи, а постраждалим потрібні доступ до інформації, участь у прийнятних для них формах та ефективні засоби захисту. Репарації й визнання шкоди допомагають відновлювати порушений моральний і правовий порядок, але їхній ефект залежить від змісту та способу реалізації ООН, 2005; David, 2017.
Інституційна довіра
Інституційна довіра означає очікування, що суд, поліція, місцева влада, адміністрація або інша установа виконають свої функції компетентно, справедливо й передбачувано, зокрема тоді, коли людині потрібен захист від впливовішої сторони. Вона відрізняється від особистої симпатії до посадовця та загальної згоди з політикою уряду. За рамкою ОЕСР, важливі сприйняті надійність, чуйність до потреб, відкритість, доброчесність і справедливість. Це емпірично виявлені зв’язки між досвідом управління та довірою; вони не доводять однакової ефективності будь-якої конкретної реформи в кожній країні.
Відносини між людьми та групами
Суспільна довіра має також горизонтальний вимір: чи можуть члени різних громад співпрацювати, виконувати спільні правила та звертатися по допомогу без очікування дискримінації або помсти. Після масового насильства вона змінюється нерівномірно: можна довіряти сусідам і водночас не довіряти правоохоронній системі, або визнавати належну роботу установи й залишатися обережним щодо певної групи. Саме тому відновлення інституційної й міжгрупової довіри потребує окремих показників. Порівняльне дослідження Fiedler і Mross (2023) показує, що результати перехідного правосуддя для соціальної довіри залежать від поєднання механізмів і підтримки їх упровадження.
Чому після насильства порушується довіра
Непередбачуваність та очікування повторної загрози
Люди вчаться оцінювати безпеку з попереднього досвіду: чи надавали допомогу, коли виникала небезпека; чи покарали причетних; чи працювали правила однаково для різних груп. Якщо інституція раніше допускала зловживання або залишалася бездіяльною, навіть її нові обіцянки можуть сприйматися з недовірою. Це змістовна реакція на історію поведінки установи, і для зміни очікувань потрібні повторювані свідчення іншої практики. У дослідженні людей, які пережили терористичний напад у Норвегії, вивчали зміни довіри до поліції та судової системи після насильства, що показує важливість розрізнення досвіду безпосередньо постраждалих і загальної популяції Nilsen та співавт., 2019.
Сприйняття несправедливості та подвійних стандартів
Коли постраждалі бачать вибіркове розслідування, приниження в установах або привілеї для причетних до насильства, вони можуть робити висновок, що офіційні правила не захищають їхню групу. Це впливає на готовність повідомляти про злочини, свідчити, співпрацювати з владою та визнавати рішення легітимними. Систематичний огляд втручань у поліції виявив, що процедурно справедлива взаємодія пов’язана з кращим сприйняттям легітимності та готовністю до співпраці Mazerolle та співавт., 2013. Дані походять переважно з Австралії, США й Англії, тому перенесення ефектів на деокуповані громади України потребує окремого оцінювання.
Колективна пам’ять та міжгрупові очікування
Повторне насильство стає психологічно правдоподібним, якщо групи бачать збереження пропаганди, виправдання злочинів, можливостей для примусу й установ, які вже завдали шкоди. Міжгрупова недовіра здатна підтримувати оборонні установки, уникання взаємодії та сприйняття чужих дій як загрозливих. Водночас обережність щодо потенційно небезпечного середовища може бути адаптивною. Програми мають працювати зі зміною реальних умов і сприйняття цих умов, а не вимагати від постраждалих достроково змінити ставлення Hultman і Mousa, 2025.
Основні механізми гарантій неповторення
1. Підзвітна реформа інституцій
Реформа поліції, судів, прокуратури, органів управління й силових структур має зробити порушення правил помітними, розслідуваними та санкціонованими. Для цього важливі незалежний нагляд, зрозумілі дисциплінарні процедури, прозорий розподіл повноважень і доступна система скарг. Дослідницька література описує гарантії неповторення як комплекс державних зобов’язань, пов’язаний із реформою сектору безпеки та правами людини McGonigle Leyh, 2021.
Критичне запитання полягає в тому, чи здатна постраждала людина безпечно поскаржитися саме на тих, хто має владу. Прозора статистика скарг корисна лише разом із даними про те, скільки з них розглянуто, як забезпечено захист заявника, яких результатів досягнуто та чи змінилася практика організації. Зниження кількості скарг може відображати і зменшення порушень, і зростання страху заявляти про них.
2. Кадрова перевірка та запобігання повторному зловживанню владою
Перевірка доброчесності службовців, яку в міжнародній літературі називають vetting, спрямована на оцінку можливості перебування на посаді осіб, причетних до серйозних порушень. Вона має спиратися на встановлені факти, законну процедуру, індивідуальний розгляд та право на оскарження. Стигматизація цілої професійної чи соціальної групи створює інші загрози справедливості. У розділі Mayer-Rieckh (2020) докладно пояснено, чому ізольована кадрова чистка без системної інституційної реформи може послабити державні спроможності й довіру.
Відсторонення певної особи саме по собі не замінює розслідування злочину, відшкодування шкоди чи перегляд практик, що дозволяли зловживання. Превентивний ефект виникає через поєднання кадрової відповідальності, добору на службу, навчання, зовнішнього контролю й належного ресурсного забезпечення установи.
3. Незалежне правосуддя, правда та визнання заподіяної шкоди
Доступне правосуддя повідомляє суспільству, що насильство має наслідки для винних незалежно від їхнього статусу. Встановлення правди допомагає документувати події, протидіяти запереченню злочинів і формувати спільну фактичну основу. Репарації визнають правовий статус і втрати постраждалих. Проте ці процеси мають різні цілі й не замінюють один одного. Огляд Bakiner (2021) показує різнорідність результатів комісій правди для політики, судів і суспільних норм.
Коли інституції пропонують символічне визнання, але не змінюють умов повторення порушень, слова ризикують втратити достовірність. І навпаки, зміна процедур без визнання відповідальності може бути сприйнята як спроба стерти минуле. Дослідження правосуддя перехідного періоду підкреслює необхідність враховувати різні потреби постраждалих і контекст реалізації David, 2017.
4. Процедурна справедливість щоденних контактів
На рівні повсякденного досвіду довіра формується під час отримання документів, реєстрації заяви, спілкування з поліцейським, звернення до місцевої ради й судового розгляду. У межах процедурної справедливості важливі можливість бути почутим, неупередженість, повага до гідності та переконливість мотивів дій посадовців. Систематичний огляд Mazerolle та співавт. дає підстави розглядати таку взаємодію як перспективний напрям посилення легітимності поліції, водночас не прирівнюючи покращення сприйняття до доведеного припинення всіх видів насильства.
5. Участь громадян і незалежний контроль
Можливість брати участь у вирішенні місцевих питань, подавати пропозиції, отримувати мотивовану відповідь і оскаржувати рішення підтримує відчуття політичної дієздатності. У міжнародному опитуванні ОЕСР сприйняття готовності місцевої влади дати людям право голосу в рішеннях було особливо тісно пов’язане з довірою до неї. Ці зв’язки виявлено в країнах ОЕСР; прямий причинний ефект конкретної програми громадської участі вони самі по собі не встановлюють.
Безпечна участь означає також доступність для людей з інвалідністю, переселенців, старших осіб і тих, хто остерігається публічності. Спосіб обрання представників, конфіденційність свідчень, мінімізація ризику переслідування й зворотний зв’язок про ухвалені рішення важать не менше за кількість проведених зустрічей.
6. Освіта, публічна комунікація та протидія виправданню насильства
Навчання правам людини, професійним стандартам роботи з постраждалими, правилам недискримінації й ненасильницького розв’язання спорів допомагає підтримувати інституційні зміни. Водночас освітня кампанія не замінює юридичного реагування та безпеки. Правовий зміст цих напрямів закріплено у принципах Генеральної Асамблеї ООН. Те, наскільки конкретна навчальна програма зменшує ризик тяжких повторних порушень, слід окремо вимірювати.
Які результати підтверджують дослідження
Наукові дані найпереконливіше підтримують обережний висновок: довіра реагує на досвід справедливого й надійного управління, а процеси правосуддя перехідного періоду можуть впливати на неї за певних умов. Прямі докази того, що певний універсальний набір реформ сам по собі усуває повторне масове насильство, набагато обмеженіші. Результати слід розкладати на окремі наслідки: сприйняття справедливості, довіру до установ, готовність співпрацювати, психічне благополуччя, захист прав і фактичні випадки насильства ОЕСР, 2024; Hultman і Mousa, 2025.
У дослідженні Kitagawa (2023), проведеному в післявоєнній Гватемалі, повідомлення про судовий процес або репарації посилювало політичну довіру й оцінку легітимності влади більше, ніж повідомлення про комісію правди; визнання прав постраждалих у комунікації також мало значення. Це експеримент із реакцією на інформацію про політичні механізми, а не свідчення того, що самі програми незмінно виробляють аналогічний ефект у всіх суспільствах.
Порівняльний аналіз Fiedler і Mross (2023) охопив 24 випадки у 19 країнах після громадянських воєн і виявив певні поєднання заходів, пов’язані зі зростанням соціальної довіри. Авторки наголошують на значенні підтримки постраждалих та міжнародної допомоги. Таке дослідження виявляє контекстні конфігурації, а не універсальний рецепт; підходи до амністії в конкретних історичних громадянських конфліктах не можна механічно переносити на злочини міжнародної агресії чи застосовувати всупереч обов’язкам щодо переслідування тяжких злочинів.
Водночас Ishiyama і Laoye (2014/2016) в аналізі африканських держав не виявили автоматичного зростання довіри до судів після створення комісій правди. Dancy і Thoms (2022) встановили зв’язки комісій з участю громадян та дотриманням певних прав, але не знайшли помітного ефекту для низки базових демократичних інституцій. Сукупність цих результатів підтверджує, що інституційне відновлення потрібно перевіряти за власними результатами, а не за самим фактом створення механізму.
Ризики та небажані наслідки
Коли свідчення й діалог завдають додаткової шкоди
Публічні слухання, зустрічі з причетними до насильства або вимога детально відтворити досвід можуть викликати сильне емоційне навантаження й відчуття втрати контролю. У рандомізованому дослідженні програми громадського примирення у Сьєрра-Леоне в 200 селах Cilliers, Dube і Siddiqi (2016) виявили поліпшення показників соціальної взаємодії та водночас погіршення показників психологічного благополуччя. Це принциповий приклад того, що суспільна користь одного заходу може співіснувати з індивідуальними втратами.
Безпека, поінформована згода, можливість відмовитися, конфіденційність, захист від помсти, незалежна підтримка та відсутність тиску на прощення мають бути закладені до організації будь-якого процесу. Згода на одну процедуру не означає згоди на публікацію свідчення чи зустріч із кривдником. Кризова підтримка й лікування психічних розладів мають свої професійні стандарти; діалогова програма не може їх замінити.
Показова реформа, вибіркова відповідальність і замовчування
Ризик «вітринних гарантій» виникає, коли оголошено нові правила, проте залишаються ті самі можливості для безкарності, а незалежний контроль не діє. Інша небезпека — вибіркове усунення працівників за груповою належністю без індивідуальних доказів, що підриває процесуальну справедливість і робить реформу вразливою до політичного використання Mayer-Rieckh, 2020.
Статистичне поліпшення показника довіри також може вводити в оману, якщо опитування не охоплює переміщених людей, тих, хто боїться говорити, або постраждалих, які не отримали допомоги. Довіру варто зіставляти з незалежними даними про права, безпеку, реагування на скарги й фактичні рішення установ ОЕСР, 2024.
Війна Росії проти України: значення гарантій неповторення
Російська агресія проти України та задокументовані порушення міжнародного гуманітарного права визначають особливий контекст. Ідеться про захист людей від продовження й повторення насильства, відповідальність за злочини, право постраждалих на правду та відшкодування, а також відновлення спроможності українських інституцій працювати в умовах війни й після деокупації. У звіті Моніторингової місії ООН за серпень 2026 року зафіксовано значну кількість загиблих і поранених цивільних осіб, що засвідчує актуальність реального захисту під час триваючих бойових дій.
Застосування моделей примирення, створених для внутрішніх конфліктів зі взаємним розподілом влади, потребує принципового врахування міжнародно-правової відповідальності агресора. Постраждалі українські громадяни не зобов’язані брати участь у діалозі, пробачати чи відновлювати довіру до сторони, від якої триває загроза. Саме дієве припинення насильства, захист кордонів та населення, встановлення відповідальності, репарації та гарантії безпеки створюють предметну основу подальших суспільних процесів. Міжнародні стандарти засобів правового захисту та відшкодування є нормативною точкою відліку.
У межах українських громад завдання мають власну конкретику: безпечне повернення або інтеграція вимушено переміщених людей, прозоре розв’язання спорів щодо житла й ресурсів, відновлення доступу до послуг, правова допомога, підтримка свідків, перевірка посадовців за належною процедурою, запобігання стигматизації та інформування про механізми оскарження. Міжнародна організація з міграції в Україні розглядає підтримку репарацій і правосуддя перехідного періоду в контексті прав постраждалих.
Робота із суспільною довірою в деокупованих громадах має виходити з реального стану безпеки, можливості конфіденційного звернення й незалежного контролю. Досвід вимушеного переміщення або перебування під окупацією сам по собі не визначає ні провини, ні психологічного стану людини; індивідуальна відповідальність встановлюється правовим шляхом. Програми громадського діалогу доцільно організовувати лише за безпечних умов, із добровільною участю та чіткою метою, що належить до компетенції організаторів.
Як оцінювати реальні гарантії: система показників
Що вимірювати до і після змін
Для коректної оцінки потрібна вихідна точка та кілька груп незалежних показників. Перша група — безпекова: задокументовані випадки порушень, доступність захисту, повторні інциденти, час реагування, реальні ризики для свідків. Друга — інституційна: частка розслідуваних скарг, прозорість рішень, виконання судових рішень, захист від конфлікту інтересів, доступність послуг. Третя — психологічна й соціальна: довіра до конкретних установ, сприйняття неупередженості, відчуття можливості впливати на рішення, міжгрупова готовність до безпечної співпраці. Четверта — права постраждалих: доступ до інформації, участь за згодою, безпека, репарації, задоволеність процедурою без вимоги прощення ОЕСР, 2024; Hultman і Mousa, 2025.
Варто аналізувати відмінності між регіонами та групами населення і стежити, щоб опитування було безпечним для респондентів. Приклади запитань: «Наскільки ймовірно, що поліція прийме мою заяву без дискримінації?», «Чи можу я оскаржити рішення установи без страху помсти?», «Чи вірю я, що суд розгляне справу незалежно від статусу причетних осіб?». Такі запитання ближчі до механізму довіри, ніж загальна вимога «довіряти суспільству».
Як відрізнити наслідок програми від інших змін
Показник, який поліпшився після запуску реформи, не доводить, що саме вона стала причиною. На довіру й безпеку впливають зміни бойової обстановки, міграція, економічний стан, доступ до правосуддя, діяльність інших організацій і загальний рівень інституційної стабільності. За можливості застосовують порівняльні групи, повторні вимірювання та незалежну перевірку, а також реєструють небажані наслідки. Важливо з’ясовувати, хто отримав користь, хто залишився поза програмою і чи зберігається ефект у часі. Обмеженість доказів причинного впливу окремих управлінських реформ на довіру прямо відзначає ОЕСР.
Коли програма має бути призупинена
Сигналами для перегляду або призупинення заходу є нові погрози свідкам, розголошення персональних даних, примус до участі, збільшення інцидентів після публічних зустрічей, недоступність незалежних скарг та ознаки погіршення самопочуття учасників. Організатор має визначити відповідальних за реагування ще до початку заходу. Досвід рандомізованого дослідження в Сьєрра-Леоне показує, чому позитивні соціальні показники потрібно перевіряти поруч із психологічною ціною втручання Cilliers та співавт., 2016.
Практичні принципи для органів влади, фахівців і громад
Для органів влади першочерговим є створення доказового ланцюга між заявленою зміною та її виконанням: відповідальний орган, зрозумілий строк, незалежний нагляд, доступне оскарження, публічний звіт і процедура виправлення помилок. Довіра посилюється, коли люди бачать сталі результати, а не обіцянку швидкого відновлення стосунків ОЕСР, 2024.
Для психологів, соціальних працівників, фасилітаторів та організацій, що працюють із постраждалими, важливі розмежування підтримки, свідчення, громадської участі й юридичних процедур, поінформована згода, конфіденційність та право відмовитися. Психологічна підтримка спрямована на потреби людини й не повинна перетворюватися на засіб отримати публічне прощення або політичну згоду. Для громад варто створювати безпечні шляхи зворотного зв’язку, залучати людей, чиї потреби зазвичай залишаються непоміченими, і перевіряти доступ до захисту на практиці.
Поширені запитання
Чим гарантії неповторення відрізняються від покарання винних?
Покарання є одним із засобів юридичної відповідальності за встановлений злочин. Гарантії неповторення охоплюють ширшу профілактику: зміни правил, нагляду, персоналу, інституційних стимулів, доступу до захисту й культури дотримання прав людини. Вони доповнюють правосуддя, встановлення правди та репарації ООН, 2005.
Чи означає зростання довіри, що небезпека минула?
Зростання довіри — показник зміни очікувань і досвіду, який потрібно перевіряти поряд з об’єктивними даними про безпеку. Люди можуть високо оцінювати установу, яка ще має системні проблеми, або обережно ставитися до інституції, що справді реформується. Тому потрібні незалежний контроль і результати захисту прав ОЕСР, 2024.
Чи повинні постраждалі пробачити для відновлення миру?
Прощення належить до особистого морального вибору і не є умовою доступу до правосуддя, безпеки або відшкодування. Соціальна співпраця можлива за наявності справедливих правил і захисту навіть тоді, коли люди зберігають гнів, біль чи недовіру. Участь у діалозі має бути добровільною, а межі людини — поважатися David, 2017.
Чи можуть комісії правди самі запобігти повторному насильству?
Комісії можуть зібрати й оприлюднити факти, визнати досвід постраждалих та запропонувати зміни. Наслідки залежать від виконання рекомендацій, безпеки учасників, реакції правосуддя та загальних інституційних реформ. Дослідження виявляють неоднорідні результати, тому створення комісії не слід вважати готовою гарантією Bakiner, 2021; Dancy і Thoms, 2022.
Як зрозуміти, що інституційна реформа працює?
Перевірити, чи безпечно повідомляти про порушення, чи зменшуються фактичні ризики, чи розслідуються скарги, чи виконуються рішення, чи захищені вразливі групи та чи можна домогтися виправлення помилки. Опитування довіри доповнює ці показники й має включати безпосередньо постраждалих, наскільки це етично та безпечно Mazerolle та співавт., 2013; ОЕСР, 2024.
Чи можна застосувати досвід інших країн без змін в Україні?
Міжнародні дослідження допомагають обрати механізми й побачити ризики, проте правовий характер російської агресії, триваючі удари по цивільних, окупація частини територій і потреби постраждалих визначають власні вимоги до українських рішень. Для кожного заходу потрібні оцінювання безпеки, правова відповідність, участь постраждалих за згодою та незалежний контроль Моніторингова місія ООН, 2026.
Висновок
Гарантії неповторення насильства стають основою суспільної довіри тоді, коли люди можуть на практиці переконатися, що насильство розслідується, права захищаються, інституції підзвітні, а правила справедливі й передбачувані. Психологічний результат полягає у поступовій зміні обґрунтованих очікувань: людина отримує підстави покладатися на інституції та безпечно брати участь у житті громади. Такий процес потребує тривалої перевірки, врахування досвіду постраждалих і вимірювання реального зменшення ризиків, а його моральною та правовою основою залишаються безпека, гідність і відповідальність.
Пов’язаний аспект докладніше розглянуто в матеріалі «Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється».
Пов’язані статті
Джерела
• Bakiner, O. (2021). Truth Commission Impact on Policy, Courts, and Society. Annual Review of Law and Social Science, 17, 73–91. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-111620-010000
• Cilliers, J., Dube, O., & Siddiqi, B. (2016). Reconciling after civil conflict increases social capital but decreases individual well-being. Science, 352(6287), 787–794. https://doi.org/10.1126/science.aad9682
• Dancy, G., & Thoms, O. T. (2022). Do Truth Commissions Really Improve Democracy? Comparative Political Studies, 55(4). https://doi.org/10.1177/00104140211024305
• David, R. (2017). What We Know About Transitional Justice: Survey and Experimental Evidence. Political Psychology, 38(1), 151–177. https://doi.org/10.1111/pops.12395
• de Greiff, P. (2015). Report of the Special Rapporteur on the promotion of truth, justice, reparation and guarantees of non-recurrence. UN Human Rights Council, A/HRC/30/42. https://digitallibrary.un.org/record/803412
• Fiedler, C., & Mross, K. (2023). Dealing With the Past for a Peaceful Future? Analysing the Effect of Transitional Justice Instruments on Trust in Postconflict Societies. International Journal of Transitional Justice, 17(2), 303–321. https://doi.org/10.1093/ijtj/ijad010
• Hultman, L., & Mousa, S. (2025). From ceasefire to cohesion: An integrated review of peacemaking and peacebuilding. Economic Policy, 40(124), 931–967. https://doi.org/10.1093/epolic/eiaf011
• Ishiyama, J., & Laoye, O. (2016). Do Truth Commissions Promote Trust in the Judiciary in African States? Journal of Asian and African Studies, 51(5). https://doi.org/10.1177/0021909614552915
• Kitagawa, R. (2023). From Political Violence to Political Trust? How Transitional Justice Affects Citizen Views of Government. International Studies Quarterly, 67(1), sqad013. https://doi.org/10.1093/isq/sqad013
• Mayer-Rieckh, A. (2020). Vetting: The Way to Prevent Recurrence? In C. Stahn & J. Iverson (Eds.), Just Peace After Conflict: Jus Post Bellum and the Justice of Peace (pp. 284–297). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780198823285.003.0016
• Mazerolle, L., Bennett, S., Davis, J., Sargeant, E., & Manning, M. (2013). Legitimacy in Policing: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 9(1). https://doi.org/10.4073/csr.2013.1
• McGonigle Leyh, B. (2021). A New Frame? Transforming Policing through Guarantees of Non-Repetition. Policing: A Journal of Policy and Practice, 15(1), 362–372. https://doi.org/10.1093/police/paaa035
• Nilsen, L. G., Thoresen, S., Wentzel-Larsen, T., & Dyb, G. (2019). Trust After Terror: Institutional Trust Among Young Terror Survivors and Their Parents After the 22nd of July Terrorist Attack on Utøya Island, Norway. Frontiers in Psychology, 10, 2819. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.02819
• Міжнародна організація з міграції в Україні. (без дати). Сприяння правосуддю через репарації та правосуддя перехідного періоду. https://ukraine.iom.int/uk/spryyannya-pravosuddyu-cherez-reparatsiyi-ta-pravosuddya-perekhidnoho-periodu
• Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні. (2026). Protection of Civilians in Armed Conflict — August 2026 (16 вересня). https://ukraine.ohchr.org/en/Protection-of-Civilians-in-Armed-Conflict-August-2026
• Організація економічного співробітництва та розвитку. (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2024 Results. OECD Publishing. https://www.oecd.org/en/publications/oecd-survey-on-drivers-of-trust-in-public-institutions-2024-results_9a20554b-en/full-report.html
• Організація Об’єднаних Націй, Генеральна Асамблея. (2005). Basic Principles and Guidelines on the Right to a Remedy and Reparation for Victims of Gross Violations of International Human Rights Law and Serious Violations of International Humanitarian Law. Resolution A/RES/60/147. https://digitallibrary.un.org/record/563157
• Організація Об’єднаних Націй, Комісія з прав людини. (2005). Updated Set of Principles for the Protection and Promotion of Human Rights Through Action to Combat Impunity. E/CN.4/2005/102/Add.1. https://peacemaker.un.org/en/documents/updated-set-principles-protection-and-promotion-human-rights-through-action-combat