Воля та уподобання людини у рішеннях про психічне здоров’я

6 днів тому

Читати 11 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 11 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Воля та уподобання людини у сфері психічного здоров’я — це те, чого людина прагне, які варіанти вважає прийнятними, що для неї має значення та як вона хоче організувати своє життя й отримувати допомогу. Повага до волі та уподобань означає, що рішення починається з позиції самої людини: її вислуховують, надають зрозумілу інформацію, допомагають висловити вибір і враховують його під час планування дій.

Цей принцип закріплений у правозахисному підході Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, особливо у статті 12. Він стосується як щоденних рішень — з ким жити, кому довіряти, коли звертатися по підтримку, — так і рішень із серйозними наслідками: щодо медичної допомоги, кризового плану, умов проживання та участі у власному відновленні. Психічні труднощі можуть впливати на спосіб ухвалення рішень, але сам діагноз не визначає бажання людини і не дає змоги робити висновок про її правовий статус.

Що означають «воля» та «уподобання»

Воля відображає намір і спрямованість людини: чого вона хоче досягти, яке рішення приймає, що дозволяє або відхиляє. Уподобання описують її схильності, пріоритети, цінності та бажані способи дії. Ці поняття тісно пов’язані: людина може хотіти отримати допомогу, водночас віддаючи перевагу певному фахівцю, способу спілкування, місцю зустрічі чи часу втручання.

Уподобання виявляються в усних і письмових висловлюваннях, жестах, альтернативній комунікації, послідовних виборах, попередньому досвіді й життєвих цінностях. Зміна думки також є проявом волі. Висловлене кілька років тому бажання може залишатися важливим орієнтиром, проте його слід співвідносити з актуальною позицією людини, контекстом і тим, наскільки вона мала можливість отримати інформацію.

Наприклад, людина може прагнути зменшити тривогу, але заперечувати проти способу допомоги, який раніше викликав у неї небажані наслідки. Розуміння її волі передбачає обговорення обох частин: мети — почуватися краще — та прийнятних для неї шляхів. Переконання фахівця, що один варіант є найзручнішим, ще не встановлює особистого вибору.

Чому цей принцип є правом людини

Стаття 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю закріплює рівне визнання перед законом і зобов’язує держави вживати належних заходів для доступу до підтримки під час реалізації правоздатності та дієздатності. Її частина четверта передбачає запобіжники проти зловживань, які, зокрема, поважають права, волю та уподобання людини, не допускають конфлікту інтересів і неналежного впливу, є пропорційними та підлягають перегляду.

Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю у Загальному коментарі № 1 (2014) пояснює, що підтримка має бути організована навколо волі та уподобань особи. Це авторитетне тлумачення Конвенції, яке формує міжнародний правозахисний стандарт. Воно не означає, що всі запропоновані Комітетом механізми вже повністю запроваджені в законодавстві чи практиці кожної держави.

Повага до волі охоплює можливість погодитися, відмовитися, запитати про альтернативи, обрати людину для підтримки, відкликати згоду на участь помічника та переглянути рішення. Право на особистий вибір пов’язане з доступом до інформації і реальними можливостями його здійснити. Запропонувати вибір між недоступними послугами — недостатньо; важливо також усувати бар’єри, які роблять потрібний варіант недосяжним.

Воля, уподобання, інформована згода і «найкращі інтереси»: у чому відмінність

Воля та уподобання — зміст особистого вибору

Це те, що сама людина хоче, цінує та обирає. У межах одного рішення можуть співіснувати кілька уподобань: бажання незалежності, безпеки, приватності, підтримки близьких, передбачуваності чи мінімального втручання. Завдання підтримки — допомогти прояснити співвідношення цих цінностей, а не призначити одну з них головною від імені людини.

Інформована згода — окремий юридичний і клінічний процес

Для медичного втручання істотні належне пояснення його мети, очікуваної користі, ризиків та альтернатив, а також застосовні вимоги права щодо згоди. Українські правила містяться, зокрема, у статтях 39 і 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я та Законі України «Про психіатричну допомогу». Виявлення уподобань допомагає забезпечити змістовність обговорення, але саме по собі не замінює юридично необхідного оформлення згоди й визначених законом процедур.

«Найкращі інтереси» — оцінка іншої особи

У традиційних замісних моделях рішення іноді ухвалюють на підставі того, що представник або фахівець вважає корисним для людини. Загальний коментар № 1 Комітету ООН пропонує стосовно дорослих осіб з інвалідністю перейти від такого підходу до поваги до їхньої волі та уподобань. У практиці важливо називати, хто саме висловив певне побажання: людина, її родич, опікун чи спеціаліст. Ці голоси можуть бути різними.

Визнання позиції людини не виключає обговорення реальних небезпек і клінічних показань. Воно визначає, як вести таке обговорення: прозоро, з опорою на факти, з пошуком доступних альтернатив і з урахуванням юридичних меж конкретної ситуації.

Як з’ясувати волю та уподобання: практичний порядок

Спочатку визначити, про яке рішення йдеться

Загальне запитання «Чого ви хочете?» часто виявляється надто широким. Краще уточнити конкретну ситуацію: чи хоче людина зустрітися з фахівцем сьогодні, кого запросити до розмови, чи потрібна письмова інформація, який із можливих варіантів підтримки відповідає її цілям. Кожне рішення має свій час, наслідки та умови перегляду.

Надати зрозумілу інформацію і достатньо часу

Пояснення варто адаптувати до потреб людини: короткі речення без професійного жаргону, письмові матеріали, піктограми, переклад, допоміжні засоби комунікації, повторна бесіда після відпочинку. Потрібно перевіряти, чи зрозуміла інформація, запрошувати запитання та давати час на відповідь. Такі способи підтримки відповідають практичному підходу ВООЗ QualityRights до підтримуваного прийняття рішень.

Запитати про особисті цілі, досвід і межі прийнятного

Корисні запитання: «Що для вас найважливіше в цій ситуації?», «Чого ви прагнете уникнути?», «Який попередній досвід допомоги був корисним або складним?», «Що має відбутися, щоб ви могли погодитися з планом?». Відповідь «Я ще не знаю» також є змістовною: людині можуть бути потрібні додаткова інформація, інша форма обговорення або перерва.

Перевірити, чи вибір сформований без тиску

Позицію людини варто за можливості запитати наодинці, особливо коли поруч присутні родичі або представники установи, від яких вона залежить. Слід уточнити, чи не боїться вона наслідків незгоди, чи може змінити помічника, чи має альтернативні джерела інформації. Розмова за присутності обраної довіреної людини корисна лише настільки, наскільки цього бажає сама особа.

Зафіксувати висловлену позицію та спосіб її перевірки

У нотатці або плані доцільно розділити пряме висловлювання, спостереження за комунікацією, пояснення помічника та висновок фахівця. Варто вказати дату, конкретне питання, запропоновані варіанти, форму комунікації й можливість змінити рішення. Запис «пацієнт не співпрацює» не передає змісту вибору; значно точніше описати, із чим саме людина погодилася або не погодилася й чому.

Як поважати волю, коли звичне спілкування утруднене

Людина може мати труднощі з мовленням, концентрацією, пам’яттю, сприйняттям інформації або переживати стан, у якому їй складно підтримувати довгу розмову. Насамперед необхідно шукати доступний канал спілкування: короткі запитання, невербальні сигнали, допоміжні засоби, знайомий формат, участь обраного помічника. Відсутність швидкої усної відповіді не є доказом відсутності волі.

Коли після значних зусиль з’ясувати актуальну волю та уподобання не вдається, Загальний коментар № 1, пункт 21 застосовує поняття «найкращого тлумачення волі та уподобань». Для цього беруть до уваги попередні висловлювання, послідовні цінності, звичні рішення, наявні плани та іншу достовірну інформацію про людину. Такий висновок завжди має бути обґрунтованим, відкритим до перегляду й відокремленим від особистих побажань того, хто його формує.

Наукова дискусія підкреслює складність такого тлумачення: попередні бажання можуть суперечити теперішнім сигналам, а спосіб постановки запитань може впливати на відповідь. Skowron (2019) аналізує ці проблеми як питання належного процесу інтерпретації. Практичний наслідок полягає в необхідності перевіряти альтернативні пояснення й повертатися до прямого висловлення позиції людини, щойно це стає можливим.

Приклад: під час розмови людина мало говорить, але чітко відсувається, коли в кімнату заходить певний родич. Ця реакція може бути важливою інформацією для вибору учасників бесіди. Водночас фахівцю слід уточнити значення сигналу доступним способом, а не одразу приписувати йому єдине пояснення.

Як діяти, коли бажання людини змінюються або суперечать одне одному

Люди змінюють рішення залежно від нової інформації, обставин і досвіду. Людина може одночасно бажати жити самостійно та мати щоденну підтримку, зберігати приватність і знати, що в разі кризи близькі отримають визначену інформацію. Такі поєднання потребують деталізації умов, а не примусового вибору між двома абстрактними полюсами.

Коли актуальна позиція розходиться з попереднім планом, слід перевірити його зміст, дату, юридичний статус, обставини укладення та можливість оновлення. Бажання, висловлене без доступу до інформації або під тиском, потребує окремої перевірки. У сумнівних випадках корисно зафіксувати, у чому саме полягає розбіжність, хто її помітив і як людина може підтвердити чи переглянути рішення.

Довірені люди, родина та ризик неналежного впливу

Підтримку може надавати обрана людиною особа: друг, родич, рівний консультант або інший помічник. Її роль — пояснювати інформацію, допомагати ставити запитання, організувати зв’язок із фахівцями та передавати позицію, яку висловила сама людина. ВООЗ розглядає вибір підтримки та можливість змінювати її як важливі елементи правозахисної практики.

Комітет ООН у Загальному коментарі № 1, пункт 22 звертає увагу на неналежний вплив, зокрема ситуації страху, погроз, обману або маніпуляції. Конфлікт інтересів виникає, коли помічник отримує власну вигоду від певного рішення: наприклад, від розпорядження майном, переїзду чи обмеження контактів людини. Розумні запобіжники включають незалежне пояснення варіантів, приватну розмову, прозорий розподіл ролей, можливість замінити помічника й доступні способи оскарження.

Повага до сім’ї та близьких поєднується з повагою до конфіденційності. Навіть добре обізнаний родич може повідомити важливі факти про попередні уподобання, але його згода з планом не дорівнює особистій згоді людини. Хто саме може отримувати медичну інформацію та приймати рішення в юридично визначених випадках, установлюється застосовними нормами, а не сімейною домовленістю.

Воля та уподобання під час психічної кризи

Кризова ситуація часто потребує швидких і водночас індивідуалізованих дій. Якщо це можливо, людині пояснюють, що відбувається, запитують, яку допомогу вона приймає, кого хоче бачити поруч, які способи заспокоєння їй допомагають і що підсилює страх. Попередньо складений кризовий план може містити бажаний порядок зв’язку, важливі медичні відомості та способи підтримки. Його юридична сила залежить від змісту документа й національного права.

Прагнення мінімізувати примус і поважати волю людини є правозахисним напрямом ВООЗ у рекомендаціях щодо допомоги на рівні громади. Водночас українське законодавство передбачає окремі підстави й процедури для надання психіатричної допомоги та госпіталізації в примусовому порядку; ці питання регулюють, зокрема, статті 13–16 Закону «Про психіатричну допомогу». Застосування таких положень потребує встановлення визначених законом обставин і передбачених процедур, а не лише незгоди людини з рекомендацією.

Навіть якщо виникають законні підстави для невідкладних дій, залишається важливим запитати про відомі уподобання, пояснити вжиті заходи та повернути людині максимально можливу участь у подальшому плануванні. За безпосередньої загрози життю чи здоров’ю необхідне своєчасне звернення по екстрену допомогу; обговорення уподобань слід поєднувати з реальною оцінкою невідкладної ситуації.

Як принцип застосовується в Україні: правова точність

Міжнародні зобов’язання

Україна є учасницею Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Стаття 12 вимагає рівного визнання перед законом, доступу до підтримки та запобіжників, орієнтованих на права, волю й уподобання; стаття 25 стосується права на здоров’я, зокрема медичної допомоги на основі вільної та інформованої згоди. Це нормативна основа, з якою слід співвідносити реформування національних механізмів.

Правила медичної допомоги та психіатричної госпіталізації

Основи законодавства України про охорону здоров’я регулюють інформування пацієнта та згоду на медичне втручання. Закон «Про психіатричну допомогу» передбачає спеціальні правила отримання такої допомоги, прав людини й окремі процедури госпіталізації без усвідомленої письмової згоди за встановлених підстав. Зміст конкретного права, винятку чи процесуальної гарантії потрібно визначати за чинною нормою та обставинами, а не за загальною назвою «підтримуване рішення».

Цивільна дієздатність і представництво

Цивільний кодекс України, статті 30, 36–39 містить правила цивільної дієздатності, її судового обмеження та визнання фізичної особи недієздатною. Тому міжнародний підхід, який вимагає підтримки реалізації правової дієздатності, необхідно відрізняти від наявного українського порядку опіки та піклування. Наявність Конвенції не скасовує автоматично чинної національної процедури й не перетворює неформально обраного помічника на законного представника.

Якщо рішення стосується примусового втручання, представництва, доступу до медичної документації, оскарження або майнових прав, важливо перевірити конкретну норму і за потреби звернутися по незалежну правничу допомогу. Загальна інформація про повагу до уподобань не може замінити індивідуальної юридичної оцінки.

Що кажуть наукові дослідження

Правозахисний принцип і результати досліджень програм підтримки належать до різних рівнів обґрунтування. Систематичний огляд Francis, Johnson і Wilson (2024) охопив 140 досліджень різних втручань, спрямованих на більшу участь людей у плануванні психіатричної допомоги. Автори описали організаційні, процедурні та міжособистісні бар’єри й відзначили дослідницький характер значної частини робіт та обмежену повторюваність експериментальних результатів.

Інший систематичний огляд Francis, Hazelton і Wilson (2024) розглянув наслідки спільного та підтримуваного прийняття рішень. У частині показників результати були сприятливими, в інших — попередніми або неоднорідними. Досліджувані підходи, популяції, контексти й результати суттєво різнилися. Тому сам факт поваги до волі людини слід розуміти як правовий і етичний орієнтир, а конкретну програму підтримки оцінювати окремо за її змістом і доказами.

Відкритими залишаються питання ресурсів, тривалості підтримки, того, як найкраще оцінювати автономію та процес ухвалення рішень, а також як розрізняти реальне врахування уподобань і формальне документування «участі». У кожній установі важливі можливість висловити незгоду, незалежний супровід і перевірка того, чия позиція фактично визначила рішення.

Практичні ситуації

Людина хоче допомоги, але іншого способу її отримання

Під час планування консультацій людина пояснює, що не погоджується на груповий формат, бо пережила травматичний досвід. Це уподобання можна врахувати, обговоривши індивідуальні зустрічі, доступні маршрути допомоги або поступове знайомство з групою. Важливо з’ясувати, що для людини є неприйнятним, а що може змінитися за певних умов.

Родина наполягає на рішенні, із яким людина не погоджується

Родичі пропонують переїзд до закладу проживання, мотивуючи це зручністю догляду. Людина хоче залишитися вдома з підтримкою. Належне обговорення включає її власну позицію, реальні потреби, наявні послуги, оцінювання умов безпеки та правовий статус рішення. Думка родини може бути важливим джерелом інформації, але сама по собі не встановлює волі людини.

Під час кризи людина тимчасово має труднощі з поясненням побажань

Доцільно звернутися до раніше висловлених побажань і узгодженого плану, з’ясувати, чи є обрана контактна особа, та використовувати короткі зрозумілі пояснення. Записи про колишні уподобання допомагають зорієнтуватися, але їх застосування не звільняє від перевірки актуальних обставин, медичних потреб і чинних юридичних вимог.

Як людині підготувати власні побажання

Корисно завчасно викласти в доступній формі власні цілі, прийнятні й неприйнятні способи підтримки, бажані контакти, попередній досвід, ознаки погіршення самопочуття та дії, які зазвичай допомагають. Можна окремо зазначити, хто має сприяти комунікації і за яких умов цю участь слід припинити. Важливо датувати записи, обговорити їх із залученими особами, перевіряти актуальність і розуміти різницю між особистими нотатками та документами з установленими законом правовими наслідками.

Під час розмови зі службою або фахівцем можна прямо сказати: «Я хочу знати доступні альтернативи», «Мені потрібен час, щоб вирішити», «Прошу пояснити це письмово», «Я бажаю обговорити рішення без присутності цієї людини», «Мій попередній план потребує перегляду». Такі формулювання допомагають зробити уподобання видимими та придатними до обговорення.

Поширені запитання

Чи потрібно враховувати волю людини, якщо вона має психіатричний діагноз?

Так. Діагноз сам по собі не повідомляє, чого людина хоче, як вона розуміє конкретне рішення і який її правовий статус. Спосіб підтримки добирають відповідно до потреб комунікації, змісту рішення та застосовних юридичних норм.

Чи зобов’язані фахівці погоджуватися з кожним бажанням?

Повага до волі означає серйозне врахування позиції та прозорий діалог про доступні варіанти, наслідки й межі повноважень. Фахівець має діяти в межах професійних обов’язків і закону, пояснювати обґрунтовані обмеження, пропонувати альтернативи й не видавати власні уподобання за бажання людини.

Чи може людина змінити думку після того, як план уже записали?

Так. Актуальну волю слід перевіряти повторно, коли змінилися обставини, стан, інформація чи пріоритети. Вплив зміни позиції на раніше оформлену медичну згоду, договір або інший правовий документ визначають відповідні норми.

Що робити, якщо людина не може висловити рішення словами?

Потрібно насамперед забезпечити інші способи комунікації. Якщо після належних зусиль безпосередньо з’ясувати позицію неможливо, міжнародний правозахисний підхід пропонує обґрунтоване найкраще тлумачення волі та уподобань із можливістю перегляду. Таке тлумачення не створює само собою повноважень ухвалювати юридично значущі рішення від чужого імені.

Чи може родина вирішити замість людини, тому що краще її знає?

Родина може допомогти зрозуміти історію, цінності й способи спілкування людини. Право юридично представляти її у визначеному випадку залежить від закону. Близькість стосунків сама по собі не замінює особистого вибору і не є універсальним підтвердженням повноважень.

Чи тотожні воля та уподобання праву відмовитися від госпіталізації?

Ні. Воля та уподобання — ширший принцип визначення й поваги до особистого вибору. Умови добровільної та примусової госпіталізації в Україні регулюють спеціальні положення Закону «Про психіатричну допомогу»; для оцінки конкретного випадку потрібні встановлені законом підстави та процедура.

Пов’язані статті

У графі знань Українського психологічного ХАБу цей матеріал безпосередньо пов’язаний із темами підтримуваного прийняття рішень, ролі довіреної особи, запобігання тиску та конфлікту інтересів, попередніх розпоряджень і особистої автономії. Окремі канонічні сторінки цих тем наразі перебувають у редакційному плані; активні переходи з’являться після їхньої публікації та перевірки.

Самовизначення та особиста автономія в психічному здоров’ї

Підтримуване прийняття рішень: що це і як людина зберігає право вибору

Підтримуване і замісне прийняття рішень: принципова різниця

Довірена особа у підтримуваному прийнятті рішень: роль та межі

Як запобігати тиску й конфлікту інтересів під час підтримки рішень

Попередні розпорядження щодо психіатричної допомоги: як заздалегідь визначити побажання

Доступна інформація для прийняття рішень у психічному здоров’ї