Історія когнітивної психології: від оброблення інформації до сучасних моделей

5 днів тому

Читати 14 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика.

Когнітивна психологія вивчає, як люди сприймають, відбирають, осмислюють, запам’ятовують і використовують інформацію. Історія цієї дисципліни охоплює довший шлях, ніж знаменита «когнітивна революція» середини XX століття: від експериментальної психології пам’яті й мислення, гештальтдосліджень і теорії інформації до комп’ютерного моделювання, когнітивної нейронауки, теорій втіленого пізнання та сучасних прогностичних моделей мозку.

Основна історична зміна полягала в появі дослідницьких способів робити припущення про внутрішню організацію пізнання перевірюваними: через час реакції, точність виконання завдань, систематичні помилки, математичні моделі, обчислювальні симуляції та вимірювання роботи мозку. Послідовні програми розвивали одна одну, конкурували й переглядали свої пояснення. Для загальної картини розвитку науки зверніться до історії психології, а для переломних подій 1950–1960-х років — до окремої статті про когнітивну революцію.

Що означає історія когнітивної психології

Предмет цієї історії — формування наукових понять, методів та інституцій, за допомогою яких дослідники пояснювали пізнавальні процеси. Сюди належать теорії уваги, пам’яті, розпізнавання, категоризації, мовлення, уявлення знань, планування дій і ухвалення рішень. Окремі концепції виникли раніше, ніж усталилася назва дисципліни, а частина наукових ліній розвивалася за межами англомовного академічного середовища.

Історик психології має розрізняти три рівні: реальні досліди й публікації певного часу, інтерпретації, які їхні автори надавали результатам, і пізнішу реконструкцію розвитку науки. Особливо важлива ця різниця для поняття «когнітивна революція»: історіографічний аналіз Джона Ґрінвуда 1999 року показує тривалість і багатоджерельність перетворень.

Інтелектуальні передумови: від філософії пізнання до лабораторії

Експериментальна психологія XIX століття

У XIX столітті психофізика, фізіологія чуття та експерименти з часом реакції започаткували вимірювальний підхід до психічних процесів. Франціск Дондерс досліджував тривалість різних розумових операцій за допомогою порівняння реакцій, а Герман фон Гельмгольц розвивав уявлення про несвідомі висновки під час сприймання. У лабораторних програмах Вільгельма Вундта в Лейпцигу вивчали увагу, сприймання й апперцепцію; це історичне підґрунтя згодом використовували дослідники інформаційного оброблення.

Методи XIX століття не містили готової «інформаційної» теорії розуму. Їхнє значення — у переході від абстрактної дискусії до відтворюваного завдання, кількісного вимірювання та критики результатів. Саме так пізнавальні явища ставали предметом експериментального пояснення.

Пам’ять, структура досвіду і ранні когнітивні поняття

Герман Еббінгауз у праці «Über das Gedächtnis» (1885) досліджував навчання і забування в контрольованих умовах. Його традиція надала пам’яті статус вимірюваного процесу, хоча сучасні методи ширші за завдання з беззмістовними складами.

Фредерік Бартлетт у книжці «Remembering: A Study in Experimental and Social Psychology» (1932) звернув увагу на конструктивний характер пригадування й участь попередніх знань у відтворенні матеріалу. Його досліди з переказом оповідей стали впливовим джерелом подальших дискусій про схеми, соціальний досвід і культурний контекст пам’яті. Сучасні концепції реконструктивної пам’яті мають ширшу доказову основу, ніж одна історична серія дослідів.

Гештальтпсихологи Макс Вертгаймер, Вольфганг Келер і Курт Коффка досліджували цілісну організацію сприймання, а не тільки окремі сенсорні елементи. Їхні експерименти та теоретичні пропозиції створили важливий інтелектуальний контекст для аналізу образів, структури задачі та продуктивного мислення. Карта психологічних шкіл допомагає розмістити цю лінію в загальній історії.

Ранні уявлення про внутрішні репрезентації та поведінку

Едвард Толмен показував, що набута поведінка може вимагати пояснення через очікування і просторову організацію досвіду. У статті «Cognitive Maps in Rats and Men» (1948) він обґрунтовував поняття когнітивних карт. Ця праця засвідчує, що дослідження прихованих пізнавальних змінних існували всередині ширших поведінкових традицій і до офіційного утвердження когнітивної психології.

Історична послідовність складніша за популярний сюжет, у якому одна школа повністю заборонила дослідження мислення, а інша раптово його повернула. В окремих поведінкових, психометричних, європейських експериментальних і клінічних програмах когнітивні пояснення розвивалися паралельно.

1940–1950-ті роки: теорія інформації, обчислення й нові експерименти

Військова інженерія, зв’язок і проблеми людської уваги

Друга світова війна та повоєнне розширення досліджень зв’язку, радіолокації, управління й ергономіки посилили інтерес до того, як оператор сприймає сигнали, розподіляє увагу і припускається помилок. Теорія інформації Клода Шеннона надала формальну мову для опису передавання сигналу, пропускної здатності та перешкод. Психологи використали ці ідеї як моделі обмеженого оброблення, хоча інформаційна міра не тотожна людському смислу.

Дональд Бродбент у праці «Perception and Communication» (1958) запропонував впливову модель вибіркової уваги з фільтрацією вхідних повідомлень. Методи дихотичного слухання і повторювання одного з двох повідомлень допомагали досліджувати умови відбору інформації. Надалі результати інших експериментів привели до конкуруючих пояснень раннього й пізнього відбору та гнучкішого контролю уваги.

1956 рік як символ, а не єдина дата народження

У 1956 році Джордж Міллер опублікував статтю «The Magical Number Seven, Plus or Minus Two», Герберт Саймон і Аллен Ньюелл розвивали обчислювальні моделі розв’язування задач, а академічні зустрічі з теорії інформації об’єднували фахівців із психології, лінгвістики та обчислень. Вересневий симпозіум у Массачусетському технологічному інституті набув символічного статусу в подальших історичних розповідях. Реальне виникнення дисципліни тривало десятиліттями й охоплювало різні лабораторії.

Стаття Міллера стосувалася кількох типів завдань, містила поняття групування елементів у смислові одиниці й демонструвала межі оброблення. Популярна формула «сім плюс-мінус два» не є універсальним законом місткості пам’яті. Нельсон Кован згодом запропонував іншу оцінку для визначених умов короткочасного утримання інформації; величина залежить від способу вимірювання, репетиції та структури завдання.

Лінгвістика, категоризація й моделі розв’язування задач

Джером Брунер, Жаклін Ґуднау й Джордж Остін у книжці «A Study of Thinking» (1956) досліджували стратегії утворення понять. Дискусії Ноама Хомського з поведінковими підходами до мови також вплинули на інтелектуальний клімат, але розвиток психолінгвістики мав власну історію, відмінні методи й кілька конкурентних програм.

Ньюелл і Саймон у книжці «Human Problem Solving» (1972) систематизували програму пояснення мислення через пошук у просторі можливих станів, цілі та правила перетворень. Програма створювала перевірювані прогнози про послідовність дій і типові труднощі, хоча поведінка людини в природних умовах часто виходить за межі спрощеної задачі.

1960-ті роки: оформлення когнітивної психології як дисципліни

Ульрік Найссер і назва нової наукової програми

Книжка Ульріка Найссера «Cognitive Psychology» (1967) стала важливою систематизацією досліджень сприймання, уваги, образів, пам’яті та мислення. Видання узагальнило різнорідні експериментальні результати під упізнаваною назвою дисципліни. Найссер не започаткував кожну з цих галузей особисто: його історична роль полягала насамперед в об’єднанні програми, предмета й академічного словника.

Термін «когнітивна психологія» з часом почав означати сукупність досліджень внутрішнього опрацювання інформації за поведінковими наслідками, а згодом — також через нейрофізіологічні й обчислювальні дані. Професійні товариства, університетські кафедри, підручники та спеціалізовані журнали поступово перетворили програму на самостійне інституційне поле.

Сенсорна пам’ять і вимірювання миттєвого збереження

У праці Джорджа Сперлінга «The Information Available in Brief Visual Presentations» (1960) метод часткового звіту дозволяв показати, що після короткого показу набору символів спостерігач на мить має доступ до більшої кількості інформації, ніж може послідовно повідомити. Це було важливим доказом відмінності між короткою сенсорною доступністю і подальшим утриманням та відтворенням.

В історії науки такі експерименти варто розглядати як моделі з конкретними умовами проведення. Вони підтримували розвиток поняття іконічної пам’яті, водночас сучасне пояснення залучає детальніші уявлення про зорове кодування, увагу та часову динаміку.

Мова «етапів оброблення інформації»

У класичних моделях інформація розглядалася як така, що проходить через кілька функціонально відмінних операцій — кодування, відбір, утримання, порівняння, рішення і відповідь. Дослідники створювали завдання, у яких зміна одного параметра повинна була впливати на визначений показник. Популярна схема «вхід — оброблення — вихід» була корисною дослідницькою метафорою, але різні процеси можуть відбуватися паралельно, рекурентно й залежно від контексту.

Як змінювалися теорії пам’яті: від сховищ до активних систем

Модель Аткінсона — Шифріна

Річард Аткінсон і Річард Шифрін у розділі «Human Memory: A Proposed System and Its Control Processes» (1968)60422-3) запропонували впливову архітектуру сенсорного регістру, короткочасного та довготривалого зберігання. Вони розрізняли відносно стабільні структурні компоненти й керувальні процеси: повторювання, кодування, пошук та обрання стратегії.

Трикомпонентна модель дала спільну мову для експериментів і підручників. Подальші дані спонукали уточнювати взаємодію систем, роль семантичних знань, можливість безпосереднього доступу до довготривалої інформації та межі простого послідовного перенесення між «сховищами».

Рівні опрацювання: значення має спосіб кодування

Фергус Крейк і Роберт Локгарт у статті 1972 року про рівні опрацювання80001-X) змістили увагу до характеру когнітивних операцій, виконаних з матеріалом. Глибше смислове опрацювання часто пов’язане з кращим подальшим пригадуванням. Ця лінія показала важливість якості кодування, хоча поняття «глибини» вимагало подальшого операційного уточнення.

Робоча пам’ять: утримувати й оперувати

Алан Бедделі та Ґрем Гітч у праці «Working Memory» (1974)60452-1) запропонували розглядати короткочасне утримання в єдності з активною розумовою діяльністю. Їхня програма пояснювала, як людина одночасно зберігає інформацію й читає, міркує або обчислює, і чому паралельні завдання конкурують за частину ресурсів.

Подальші редакції моделі виокремили фонологічний компонент, зорово-просторові механізми, центральне керування та епізодичний буфер, запропонований Бедделі 2000 року. Сучасні моделі робочої пам’яті різняться у визначенні механізмів активного підтримання, уваги та зв’язку з довготривалими знаннями. Історично важливим є саме зростання пояснювальної точності.

1970–1980-ті роки: розгалуження когнітивних моделей

Від схеми до функціонального пояснення

У 1970-х когнітивна психологія дедалі активніше досліджувала уявлення знань, семантичну пам’ять, категоризацію, сценарії повсякденних подій та взаємозалежність мови й пам’яті. Дослідницькі моделі ставали спеціалізованими: теорія, придатна для розпізнавання букв, не обов’язково пояснювала складні соціальні судження чи планування.

Поняття «ментальна репрезентація» позначало внутрішній спосіб подання інформації, який допомагає пояснити поведінку. У конкретних теоріях таким поданням могли виступати символи, ознаки, схеми, розподілені активності або ймовірнісні стани. Їхня відмінність становить головну лінію пізнішої історії дисципліни.

Критика лабораторного ізолювання

Сам Найссер у книжці «Cognition and Reality» (1976) поставив питання про екологічну валідність когнітивних досліджень. Лабораторна точність цінна, але поведінка людини відбувається в навколишньому середовищі, під впливом цілей, руху, соціальних практик і доступної інформації. Така критика сприяла розробленню завдань, ближчих до природних ситуацій.

Девід Марр і три рівні пояснення

Девід Марр у посмертно виданій книжці «Vision: A Computational Investigation into the Human Representation and Processing of Visual Information» (1982) запропонував розрізняти обчислювальну задачу, алгоритмічні та репрезентаційні засоби її розв’язання і фізичне втілення механізму. Ця ідея допомогла дослідникам точніше ставити запитання про те, що саме пояснює певна модель.

Комп’ютерна програма, яка добре виконує завдання розпізнавання, ще не доводить, що людський мозок використовує такий самий алгоритм. Для психологічного висновку потрібні додаткові дані про реакції, помилки, процеси розвитку або роботу нервової системи.

Евристики та рішення в умовах невизначеності

Амос Тверскі й Деніел Канеман у праці «Judgment under Uncertainty: Heuristics and Biases» (1974) досліджували характерні закономірності суджень, що виникають за умов обмеженої інформації. Їхній напрям розширив когнітивну психологію до економічних та соціальних рішень і поставив питання про описові межі нормативних моделей раціональності.

Евристика не означає автоматично помилку: її корисність залежить від середовища, доступних даних, витрат часу й мети. Сучасні дослідження перевіряють, коли швидке судження допомагає, а коли породжує систематичне відхилення.

1980–1990-ті роки: зв’язок із нейронаукою та паралельними обчисленнями

Когнітивна нейронаука

Розвиток нейропсихології, реєстрації електричної активності, функціональної візуалізації та експериментальних досліджень мозкових уражень розширив можливості співвідносити когнітивні моделі з нервовими системами. Перехід був поступовим: локалізація функцій, часові характеристики відповідей і розподілені мережі задавали різні рівні пояснення.

Майкл Познер і Стівен Петерсен у огляді «The Attention System of the Human Brain» (1990) описали систему уваги через нейроанатомічні й поведінкові дані. Надалі вивчення мереж уваги стало важливою спільною темою когнітивної психології та нейронауки.

Конекціонізм: знання в розподілених зв’язках

У 1980-х роках набуло нового розвитку моделювання мереж із багатьох простих взаємопов’язаних одиниць. Дослідники Девід Румельгарт, Джеффрі Гінтон і Рональд Вільямс у статті 1986 року в Nature описали навчання внутрішніх репрезентацій за допомогою зворотного поширення помилки. Для когнітивної науки це стало важливим інструментом порівняння локальних символічних правил і розподіленого представлення знань.

Історія нейромережевого підходу розпочалася до 1986 року й охоплює ранні формальні нейрони, перцептрони та багатьох попередників. Зворотне поширення також мало попередню математичну історію; значення праці 1986 року пов’язане з впливовою демонстрацією навчання представлень у мережах, а не з одноосібним винаходом усього принципу.

Символічні й конекціоністські програми перевіряли різні припущення про узагальнення, навчання, структуру знань та людські помилки. Вони продовжують взаємодіяти: чимало сучасних моделей поєднує явні правила, статистичні процедури й навчання з даних.

Український внесок і ширша історія пізнавальних досліджень

Історія когнітивної психології має враховувати дослідження пізнання, які не називалися англійським словосполученням «cognitive psychology». У Центральній та Східній Європі, зокрема на території України, розвивалися програми вивчення сприймання, пам’яті, мовлення, дії, навчання й розвитку в культурно-історичних і діяльнісних підходах.

У 1930-х роках харківська група, пов’язана з розвитком ідей Льва Виготського, проводила емпіричні й теоретичні дослідження вищих психічних функцій, їхнього становлення та порушень. Історичну документацію цієї програми й складні інституційні зв’язки реконструюють Ясницький та Феррарі в Journal of the History of the Behavioral Sciences і в журналі History of Psychology. Ці роботи дають підстави говорити про самостійну, змістовну історію наукового дослідження пізнавальних функцій у Харкові.

Для історичної точності слід одночасно пам’ятати про контекст радянських установ, репресивні політичні умови та відмінність між пізнішими назвами інтелектуальних шкіл. Зіставлення харківської традиції із західними інформаційно-обчислювальними моделями показує різні постановки питань про мовлення, діяльність і розвиток. Прямих ліній впливу між конкретними авторами не варто встановлювати без документальних свідчень.

Розгорнутий регіональний контекст подано в матеріалах про історію психології в Україні та Харківську психологічну школу. Для світової історіографії важливо досліджувати джерела з різних мовних академічних середовищ, а також реальну взаємодію між ними.

2000–2020-ті роки: від локальних модулів до взаємодії мозку, тіла й середовища

Втілене та ситуаційне пізнання

Підходи втіленого пізнання звернули увагу на участь руху, тілесних станів, сенсорних систем та конкретної ситуації в тому, як формується думка. Огляд Лоуренса Барсалу 2008 року систематизував теорії, за якими знання спирається на часткове відтворення сенсорних і моторних станів та взаємодію з навколишнім світом.

Сила й універсальність окремих втілених ефектів становлять предмет подальших досліджень. Деякі результати залежать від експериментального завдання та відтворюваності, а сам термін об’єднує різні гіпотези. Історичне значення напряму полягає у зміні пояснювального горизонту: від ізольованого «центрального процесора» до системи, що діє в середовищі.

Баєсівські та прогностичні моделі

Імовірнісні моделі описують сприймання й рішення як поєднання попередніх очікувань із новими даними. У концепціях прогностичного опрацювання мозок використовує передбачення, а різниця між очікуваним і спостережуваним може впливати на оновлення внутрішніх моделей.

Карл Фрістон у праці 2010 року сформулював принцип вільної енергії як широкий теоретичний підхід, а Енді Кларк у статті 2013 року проаналізував можливості прогностичної архітектури в когнітивній науці. Це впливові дослідницькі програми з математичними й філософськими припущеннями. Їхня загальність, конкретні нейронні реалізації та розрізнювальні емпіричні прогнози залишаються предметом наукових дискусій.

Когнітивні моделі, машинне навчання і штучний інтелект

Від ранніх символічних програм Ньюелла й Саймона до сучасних нейромереж комп’ютерне моделювання виконувало дві різні ролі: інструмента перевірки гіпотез про людське мислення й технології створення штучних систем, здатних розв’язувати завдання. Ці ролі можуть підтримувати одна одну, але вони вимагають різних критеріїв оцінювання.

Огляд Гассабіса, Кумарана, Саммерфілда й Ботвініка 2017 року описує взаємне натхнення нейронауки й досліджень штучного інтелекту. Навіть дуже висока точність алгоритму на тесті не є доказом ідентичності його внутрішніх механізмів людському пізнанню, а технологічні результати самі собою не встановлюють наявності суб’єктивного досвіду.

До 2020-х когнітивна психологія перетворилася на багатометодну дисципліну: психологічні експерименти поєднують із нейровізуалізацією, обчислювальним моделюванням, лінгвістичними корпусами, відкритими даними й перевірками відтворюваності. Для кожного висновку важливо зберігати зв’язок між завданням, вимірюваним показником і теоретичним механізмом.

Як розвивалися методи: що насправді вимірює когнітивний експеримент

Класичний експеримент із часом реакції оцінює наслідок прихованих процесів за швидкістю відповіді. Та сама зміна часу може виникати через різні механізми: увагу, очікування, складність стимулу, рухову підготовку або стратегію. Тому сучасні дослідники використовують декілька показників і порівнюють конкуруючі моделі.

Експерименти з пам’яттю й увагою дають доступ до точності, помилок, закономірностей відтворення, ефектів інтерференції та вартості перемикання завдань. Нейровізуалізація додає просторову інформацію про активність мозку, електрофізіологічні методи — часову, обчислювальні симуляції — перевірку формальної послідовності. Жоден окремий інструмент не є універсальним «читанням думок».

Окрема методологічна проблема — перенос результатів із контрольованої лабораторії до повсякденної поведінки. Історія когнітивної психології постійно поверталася до цього питання: від Бартлетта і Найссера до сучасних натуралістичних завдань, великих вибірок та дослідження культурних контекстів. Історико-критичний розгляд знакових дослідів міститься у статті «Класичні експерименти психології».

Основні історичні етапи: коротка хронологія

1885 — праця Еббінгауза «Über das Gedächtnis» утверджує експериментальне вимірювання пам’яті. 1932 — Бартлетт видає «Remembering» і розвиває конструктивне пояснення пригадування. 1948 — Толмен формулює програму когнітивних карт. 1956 — Міллер публікує дослідження інформаційних обмежень; нові комп’ютерні й психологічні програми стають помітнішими.

1958 — Бродбент систематизує інформаційний підхід до уваги. 1960 — Сперлінг публікує результати про короткочасну доступність зорової інформації. 1967 — виходить «Cognitive Psychology» Найссера. 1968 — Аткінсон і Шифрін пропонують архітектуру пам’яті. 1972 — Крейк і Локгарт описують рівні опрацювання, Ньюелл і Саймон видають «Human Problem Solving». 1974 — Бедделі й Гітч пропонують модель робочої пам’яті.

1976 — Найссер публікує «Cognition and Reality». 1982 — посмертно виходить «Vision» Марра. 1986 — широку увагу привертають паралельно-розподілені моделі та навчання внутрішніх представлень. 1990 — Познер і Петерсен узагальнюють нейронаукову програму дослідження уваги. 2000–2010-ті — посилюється інтерес до втіленого, ймовірнісного, прогностичного та нейрообчислювального пояснення.

Ця хронологія позначає вибрані вузлові праці, а не одномоментні початки чи завершення наукових напрямів. Розгорнуті зміни впродовж історії можна зіставити з хронологією психологічної науки.

Історичні міфи й межі сучасних інтерпретацій

Міф про одного засновника

Ульрік Найссер є ключовою постаттю становлення назви й цілісної навчально-дослідницької програми, а розвиток дисципліни включає Бродбента, Міллера, Бартлетта, Толмена, Брунера, експериментальну психологію попередніх поколінь і ширші культурні традиції. Наукова школа виникає з накопичення практик, інструментів, інституцій і взаємної критики.

Міф про одномоментний розрив із поведінковою психологією

Упродовж XX століття у вивченні навчання, поведінки, сприймання та мислення існували як конфлікти, так і спадкоємність. Історіографічний аналіз Ґрінвуда показує, що хронологічна схема «до і після революції» не вичерпує історичних процесів.

Міф про універсальні числові закони пам’яті

Числа «сім» і «чотири» стосуються різних способів постановки завдань і визначення одиниці інформації. Порівнювати їх можна лише з урахуванням групування, повторювання, довготривалих знань та критеріїв вимірювання. Тому висновки Міллера і Кована відображають еволюцію проблеми, а не просте спростування одного числа іншим.

Міф про те, що комп’ютерна модель повністю пояснює мозок

Точна симуляція може підтримувати теорію, якщо вона відтворює специфічні особливості людських реакцій та дає нові перевірювані передбачення. Для висновків про нервовий механізм необхідні й відповідні фізіологічні дані. Так само статистична подібність виходів систем ще не встановлює тотожність їхнього функціонування.

Історична спадщина і значення для психології сьогодні

Когнітивна психологія створила дослідницьку мову, завдяки якій увагу, пам’ять, сприймання, мовлення і мислення стало можливо аналізувати через конкретні механізми та контрольовані прогнози. Її прогрес складався з перегляду моделей і поступового зближення поведінкових, нейрофізіологічних та обчислювальних даних.

Сьогодні пізнавальні дослідження впливають на педагогіку, ергономіку, розроблення технологій, нейропсихологічне оцінювання та розуміння людських рішень. Практичне застосування кожної окремої ідеї вимагає перевірки на відповідній популяції, у відповідному середовищі та з урахуванням якості доказів; історична впливовість теорії сама по собі не доводить дієвість конкретної методики.

Поширені запитання

Коли виникла когнітивна психологія?

Як окрема впізнавана наукова програма вона оформлювалася протягом 1950–1960-х років. Книжка Найссера 1967 року закріпила назву, але експериментальні дослідження пам’яті, сприймання й мислення мають набагато давнішу історію.

Хто заснував когнітивну психологію?

Єдиного засновника дисципліна не має. Найссер систематизував напрям у 1967 році; фундаментальні праці Міллера, Бродбента, Бартлетта, Толмена, Брунера, Ньюелла, Саймона та інших створили багатоджерельну наукову основу.

Чим когнітивна психологія відрізняється від когнітивної нейронауки?

Перша зосереджена на психологічних процесах і способах їхнього пояснення; друга спеціально поєднує завдання когнітивної психології з дослідженням нервових механізмів. Сучасні лабораторії часто застосовують обидва підходи одночасно.

Чи залишаються актуальними класичні моделі опрацювання інформації?

Вони зберігають значення як історично впливові та іноді як робочі наближення. Сучасні дослідники доповнюють і переглядають їх через моделі уваги, динамічної взаємодії систем, нейромереж, імовірнісних висновків і взаємодії з середовищем.

Яке місце має українська психологія в цій історії?

Українські наукові осередки, зокрема Харківська психологічна школа, розвивали дослідження пам’яті, мовлення, діяльності та становлення вищих психічних функцій. Історично це самостійна дослідницька традиція, яку слід включати до ширшої історії пізнавальних наук на підставі документованих джерел.