Уявний та опосередкований міжгруповий контакт: докази ефективності

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Уявний та опосередкований міжгруповий контакт — це способи змінювати ставлення до представників іншої соціальної групи без обов’язкової особистої зустрічі. Людина може подумки відтворити доброзичливу взаємодію, дізнатися про дружбу людей із різних груп, спостерігати їхню співпрацю або побачити змістовний міжгруповий зв’язок у медіа. Ці підходи досліджують насамперед як можливість зменшення упереджень, міжгрупової тривоги та соціальної дистанції, а також як підготовку до майбутнього добровільного контакту. Метааналіз Майлз і Кріспа, метааналіз Чжоу та співавторів і метааналіз цифрового контакту показують статистично помітні, переважно невеликі або помірні позитивні зміни, хоча величина результатів залежить від способу контакту, груп, якості взаємодії та вимірюваного наслідку.

Для психології миру центральне питання полягає в тому, за яких умов такий досвід стає містком до безпечніших міжгрупових відносин, а за яких формує лише короткочасне враження. Зменшення негативних оцінок у дослідницькому опитувальнику саме по собі не означає припинення насильства, усунення дискримінації, відновлення довіри чи досягнення справедливості. Огляд Аль-Рамії та Г'юстона розглядає контакт у ширшому контексті конфліктів, а метааналіз Шум та співавторів ставить окреме питання про його наслідки для колективних дій груп, які зазнають нерівності.

Що означають уявний і опосередкований міжгруповий контакт

Уявний міжгруповий контакт — це спрямоване уявлення особистої взаємодії з представником іншої групи. У типовій дослідницькій процедурі учасникові пропонують уявити конкретну, реалістичну та позитивну розмову або спільну діяльність. Після цього вимірюють емоції, установки, готовність до спілкування та інколи подальшу поведінку. Теоретичну основу й дослідницький підхід описали Крісп і Тернер, а ширший огляд практичних процедур підготували Крісп та співавтори.

Опосередкований міжгруповий контакт — ширша категорія досвіду, за якого інформація про іншу групу або її взаємини з власною групою надходить через третіх осіб, спостереження, історії, мистецькі твори, засоби масової комунікації чи цифрові середовища. У науковій літературі розрізняють розширений, спостережуваний, парасоціальний і деякі цифрові різновиди. Поняття перетинаються, але позначають різні механізми: знання про чужу дружбу відрізняється від перегляду такої дружби на екрані, а реальна розмова через відеозв'язок є безпосереднім контактом у цифровому середовищі. Ці розрізнення підтримують огляд непрямого контакту та систематичний огляд Дол та співавторів.

Усі ці підходи належать до соціальної психології міжгрупових відносин. Вони досліджують зміну ставлення та поведінки щодо соціальних категорій, зокрема етнічних, релігійних, вікових і груп людей з інвалідністю. Конкретна програма має власну мету й наукові межі. Загальну теорію особистого контакту докладно розкриває стаття «Теорія міжгрупового контакту»; тут увага зосереджена на досвіді без особистої зустрічі й порівнянні доказів його ефективності.

Уявний контакт

Людина уявляє, як знайомиться, співпрацює або розмовляє з представником іншої групи. Зміст сценарію важливий: дослідники прагнуть, щоб взаємодія була правдоподібною, доброзичливою та достатньо конкретною. Сама команда «подумайте про іншу групу» не відтворює повної експериментальної процедури позитивного уявного контакту. Позитивний сценарій може зробити майбутню зустріч психологічно передбачуванішою, що узгоджується з теоретичною моделлю Кріспа і Тернера.

Розширений контакт через міжгрупову дружбу

Людина знає, що хтось із її групи дружить із представником іншої групи. Її власного знайомства із цією людиною може взагалі не бути. Прикладом є учень, який дізнається про дружбу свого однокласника з дитиною з іншої спільноти. Результат пов'язують із соціальними нормами, очікуваною прийнятністю контакту та зниженням тривоги. Метааналіз Чжоу та співавторів спеціально відокремив зв'язок розширеного контакту зі ставленням від внеску власної міжгрупової дружби.

Спостережуваний контакт

Спостережуваний, або вікарний, контакт виникає, коли людина бачить взаємодію представника своєї групи з представником іншої. У сюжеті це може бути спільне розв'язання завдання, взаємодопомога або дружба. Ключовим є спостереження за тим, як взаємодія відбувається, а не лише отримання повідомлення, що міжгрупова дружба існує. Мацціотта, Муммендей і Райт пов'язали такий формат із соціальним навчанням і формуванням готовності до власних зустрічей.

Парасоціальний та медіаопосередкований контакт

Глядач може емоційно залучатися до історії персонажа з іншої групи, хоча персонаж не знає про існування глядача. Парасоціальний контакт досліджує наслідки такого одностороннього зв'язку, а медіаопосередкований контакт охоплює ширшу дію сюжетів, документальних матеріалів і художніх творів. Шіаппа, Ґреґґ і Г'юз сформулювали парасоціальну гіпотезу контакту. Ефект залежить від змісту оповіді й представлених групових норм; поява персонажа певної групи сама по собі ще не є позитивним контактом.

Цифровий контакт: окрема категорія способу взаємодії

Цифрове середовище — це канал, а не окремий психологічний механізм. Відеорозмова двох людей з різних груп є прямим міжгруповим спілкуванням на відстані; перегляд історії їхньої дружби — опосередкованим контактом; тренувальна віртуальна сцена може бути симуляцією. У метааналізі Перейри да Кости, Бєрвячонек і Б'янкі прямий цифровий контакт мав сильніший середній зв'язок зі зменшенням упереджень, ніж непрямі цифрові формати.

Як розвивалися наукові підходи

Початкову доказову основу формували дослідження особистих зустрічей між групами. Петтігрю і Тропп узагальнили 515 досліджень і 713 незалежних вибірок та показали, що міжгруповий контакт загалом пов'язаний зі зменшенням упереджень. Ця робота обґрунтовує дослідження контакту як напрям, але її середні результати не можна механічно переносити на будь-яку вправу з уявою або медійний сюжет.

Пізніші дослідники поставили питання, чи можуть люди засвоювати позитивні очікування від чужого досвіду. Розширений контакт використовує відомості про міжгрупову дружбу, спостережуваний — приклад чужої поведінки, а уявний — власне мисленнєве моделювання. Крісп і Тернер систематизували уявний формат, а Мацціотта та співавтори розробили пояснення спостережуваного контакту.

Після перших лабораторних результатів увага перейшла до узагальнень, реальних програм, довготривалих вимірювань і ризиків. Леммер і Ваґнер проаналізували програми поза лабораторією; Чжоу та співавтори оцінили два десятиліття робіт про розширений контакт; Перейра да Коста та співавтори дослідили цифрові формати. Новіша література окремо аналізує негативний контакт, владну нерівність, упередження публікацій і те, чи зберігається мотивація до суспільних змін після дружнього міжгрупового досвіду.

Психологічні механізми можливого впливу

Зменшення тривоги перед майбутньою взаємодією

Уявлення конкретної безпечної зустрічі або спостереження за успішним контактом може зробити ситуацію менш невизначеною. Людина отримує мисленнєвий сценарій: як почати розмову, як поводитися, яких реакцій очікувати. Зменшення очікуваної напруги розглядають як один із посередницьких механізмів, що пов'язують контакт і установки. Крісп і Тернер та огляд непрямого контакту описують цей шлях як правдоподібний і емпірично досліджуваний.

Тривога перед контактом і обґрунтоване відчуття небезпеки — різні явища. Людина може менше хвилюватися перед звичайною соціальною зустріччю, але за наявності погроз, насильства чи переслідування обережність є реакцією на реальні обставини. Оцінювання безпеки повинне враховувати фактичні загрози, а не трактувати кожне побоювання як упередження, яке слід зменшити.

Соціальні норми та очікування схвалення

Історія про дружбу представників різних груп може повідомляти: такі взаємини можливі й прийнятні у своєму оточенні. Особливе значення має достовірність соціального сигналу. Якщо відома міжгрупова дружба сприймається як виняток або як постановочна реклама, зміна норми може бути слабшою. Чжоу та співавтори виявили, що зв'язок розширеного контакту зі ставленням зберігався після статистичного відокремлення прямої дружби, а його величина залежала від того, як учасники сприймали контакт.

Мисленнєве моделювання та навчання на прикладі

Уявний контакт дозволяє випробувати майбутню поведінку у внутрішній репетиції. Спостережуваний контакт надає поведінковий зразок, у якому видно, як люди долають збентеження, співпрацюють і домовляються. За Мацціоттою та співавторами, такі спостереження можуть посилювати намір вступити у власну міжгрупову взаємодію. Однак намір, заявлений у дослідженні, залишається окремим результатом і потребує перевірки реальною поведінкою.

Сприйняття іншої людини поза готовою категорією

Змістовна розповідь може показувати людину з її особистою історією, цілями, професійним досвідом і суперечностями. Це створює можливість переглянути спрощені уявлення про всю групу. Проте від позитивного ставлення до одного персонажа не завжди відбувається перенесення на ширшу категорію: учасник може оголосити героя «особливим винятком». Тому практичні огляди непрямого контакту підкреслюють значення контексту, впізнаваності групової належності й способу подачі історії.

Емоційна залученість та довіра до оповіді

У художньому або документальному сюжеті люди стежать за труднощами персонажів, помічають їхню взаємодопомогу та можуть змінювати ставлення до представленої групи. Водночас щирість, різноманітність голосів і достовірність історії визначають, чи сприймається контакт як життєвий досвід. Гіпотеза парасоціального контакту пояснює один можливий механізм, але дослідження конкретного фільму чи серіалу не доводить ефективності всіх медіаформатів.

Що показують метааналізи: порівняння доказів

Уявний контакт: середній ефект і його межі

Метааналіз Майлз і Кріспа 2014 року узагальнив понад 70 досліджень та виявив позитивний середній ефект уявного контакту щодо сукупних показників міжгрупового упередження: d = 0,35. Автори аналізували окремо установки, емоції, наміри й поведінкові показники. Це означає, що спрямована уява в дослідницьких умовах може змінювати реакції на іншу групу, хоча середній ефект не описує гарантовану зміну конкретної людини.

Дослідження уявного контакту часто використовують коротку інструкцію, невеликі студентські вибірки та вимірювання відразу після вправи. Через це потрібно відокремлювати моментальну зміну оцінки від стійкої поведінкової зміни. Експеримент Веста дав початкові дані щодо фізіологічної реакції в очікуванні подальшої зустрічі, проте його невелика вибірка не дозволяє робити висновок про універсальний фізіологічний ефект.

Розширений контакт: дружба знайомих

Метааналіз Чжоу та співавторів 2019 року охопив 115 досліджень і 248 оцінок ефекту. Сукупний зв'язок між розширеним контактом і ставленням до іншої групи становив r = 0,25, а після усунення внеску власної прямої міжгрупової дружби — r = 0,17. Обидві величини відображають невеликий або невеликий-помірний статистичний зв'язок. Кореляційні дані не дозволяють автоматично стверджувати, що саме знання про чужу дружбу спричинило позитивне ставлення: можливий і зворотний вплив.

Ці результати важливі для шкіл, громад та організацій із малою кількістю міжгрупових зустрічей. Соціально помітні приклади підтримуваних дружніх стосунків можуть впливати на уявлення про норму навіть серед людей, які безпосередньо не знайомі з представниками іншої групи. Практичне застосування потребує перевірки достовірності прикладів та відмови від створення постановочних історій, які приховують реальні суперечності.

Реальні програми поза лабораторією

Леммер і Ваґнер у 2015 році розглянули 123 порівняння програм міжгрупового контакту поза лабораторією із 11 371 учасником. Для відкладених результатів щонайменше через місяць було 25 порівнянь із 1 650 учасниками. Загалом програми, зокрема деякі непрямі, покращували ставлення до етнічних груп, а частина змін зберігалася під час відкладеного вимірювання.

Разом із тим ці оцінки охоплюють різні втручання, тривалість, країни й групи. Вони підтримують доцільність подальших випробувань, але не дають підстав прирівнювати коротку вправу з уявою до складної програми взаємодії або до перевіреного результату для будь-якої громади.

Цифрові форми: ефект залежить від способу контакту

Метааналіз Перейри да Кости, Бєрвячонек і Б'янкі 2024 року включив 88 незалежних вибірок із 9 385 учасниками й оцінив середній ефект цифрового міжгрупового контакту на рівні g = 0,25. Результат узгоджується з невеликим зменшенням упереджень. Прямі цифрові взаємодії у середньому виявилися дієвішими за непрямі формати, а спілкування, опосередковане комп'ютером, — дієвішим за деякі інші цифрові завдання.

Термін «цифровий контакт» охоплює технологічно й психологічно неоднорідні практики. Ефекти відеозустрічі, коментарів у соціальній мережі, перегляду персонажа в симуляції та спостереження за дружнім відео не можна ототожнювати. Результати метааналізу корисні для вибору формату, а не для висновку, що сам екран покращує відносини.

Систематичні огляди окремих соціальних груп

Систематичний огляд Дол, Камерон і Еббот-Сміт 2025 року включив 51 дослідження освітніх та опосередкованих втручань у контексті ставлення до людей з інвалідністю. Автори описали перспективність низки підходів і водночас наголосили на методологічних прогалинах: необхідності кращих контрольних умов, довготривалих вимірювань та участі самих представлених спільнот у проєктуванні програм. Результат однієї тематики не переноситься без додаткових даних на політичний, етнонаціональний або воєнний конфлікт.

Чому позитивний сценарій має значення

Якість уявної взаємодії впливає на її психологічний зміст. Якщо людина малює в уяві холодну, загрозливу або принизливу розмову, вона репетирує інший досвід, ніж під час правдоподібної доброзичливої зустрічі. Експериментальні дослідження позитивного й нейтрального уявного контакту показали, що недостатньо позитивно організований сценарій у деяких умовах може навіть погіршувати реакції. Звідси випливає вимога перевіряти сприйняту якість вправи, а не лише її формальне проведення.

Дослідницький позитивний сценарій має містити обмін досвідом, взаємне слухання, повагу до меж і реалістичний результат взаємодії. Він не повинен вимагати уявляти дружбу з особою, що продовжує погрожувати учасникові, або заперечувати історію насильства. Для постраждалих людей сценарій без реальної безпеки може суперечити досвіду й викликати додаткове напруження.

Негативний контакт та небажані наслідки

Негативні приклади здатні посилювати упередження

Ті самі канали, що поширюють історії співпраці, передають і приклади погроз, приниження та дискримінації. Метааналітичне дослідження Паоліні та співавторів 2024 року засвідчило важливість негативної валентності контакту та обставин вибору взаємодії. Тому просте збільшення кількості міжгрупових історій або цифрових повідомлень не гарантує поліпшення відносин; значення має якість досвіду та його суспільний контекст.

Позитивний медіасюжет також може виглядати неправдоподібним, якщо замовчує нерівність і завдану шкоду. Його глядачі можуть сприйняти як вимогу негайно погодитися з чужою позицією. У такому разі розробники програми мають переглянути мету та форму подачі, а також перевірити ризики за допомогою представників груп, яких стосується матеріал.

Ризик приглушення вимог справедливості

Зниження ворожості не завжди супроводжується кращим усвідомленням нерівності. Метааналіз «іронічних» ефектів міжгрупового контакту виявив невеликі й неоднорідні зв'язки позитивного контакту з нижчим сприйняттям несправедливості та підтримкою колективних дій у груп, які перебувають у несприятливому становищі. Автори підкреслювали наявність альтернативних пояснень.

Особливо близький до предмета цієї статті мініметааналіз Шум та співавторів 2025 року: у восьми дослідженнях опосередкований контакт з представниками привілейованої групи мав невеликий негативний зв'язок із колективними діями груп, що зазнавали нерівності. Це попередження для оцінювання програм: доброзичливіші установки можуть співіснувати з послабленням готовності вимагати законних структурних змін. Дизайн має вимірювати обидва типи наслідків.

Стереотипізація через один «позитивний» образ

Персонаж, створений виключно як взірець покірності або «зручності» для більшості, може відтворювати владну асиметрію. Програма повинна показувати різні досвіди й можливість не погоджуватися, а не пов'язувати прийнятність людини з її готовністю поступатися власними правами. Для оцінювання важливо залучати людей із представлених спільнот, як рекомендують Дол та співавтори.

Коли опосередкований контакт доречний, а коли потрібен інший підхід

Непрямий формат може бути практично корисним, коли групи географічно віддалені, особиста зустріч складна з організаційних причин, пряме спілкування поки що викликає надмірну невизначеність або для підготовки добровільної зустрічі варто спочатку сформувати реалістичні очікування. У навчальних середовищах це можуть бути досвід спільного читання та обговорення історії, спостереження за співпрацею або обережна вправа з уявою. Леммер і Ваґнер показали, що й поза лабораторією частина непрямих підходів має позитивні результати.

Опосередкований контакт слабко придатний як єдина відповідь там, де проблема полягає в інституційній дискримінації, безкарності за насильство, відсутності безпеки, житла чи доступу до послуг. У таких умовах зміна ставлення може стати лише одним із додаткових компонентів роботи, поряд із захистом прав, відновленням гарантій безпеки, справедливим розподілом ресурсів та відповідальними інституційними рішеннями.

Чи замінює він особисту зустріч

Опосередковані формати здатні зменшувати бар'єри до взаємодії, але реальний контакт за сприятливих умов дає можливість перевіряти взаємні очікування, спільно діяти й розвивати відносини. Дані метааналізу цифрового контакту підтримують відмінність між прямими і непрямими форматами. Послідовність «уявний контакт — особиста зустріч» є можливою логікою програми, проте її результат залежить від безпеки й добровільності кожного етапу.

Особисті зустрічі після завданого насильства мають додаткові умови готовності й ризиків. Вони систематизовані в матеріалі «Контакти між групами після насильства: готовність та ризики». Там, де учасники вже готові працювати над процедурою спілкування, доречно звернутися до статті про міжгруповий діалог.

Контекст війни Росії проти України

Російська агресія проти України створює контекст, у якому психологічні техніки міжгрупового контакту не можуть підміняти міжнародно-правову відповідальність за агресію, злочини та завдану шкоду. Для людей, які пережили насильство, окупацію, втрату дому або переслідування, безпека, права й добровільне рішення щодо будь-якого спілкування мають пріоритет. Прощення, примирення чи готовність вступати в контакт не є критеріями «успішного» психологічного відновлення.

Дослідження уявного та непрямого контакту дозволяють розглядати обережні локальні завдання: як підтримувати взаєморозуміння між місцевими мешканцями та внутрішньо переміщеними людьми; як представити різний досвід цивільних, ветеранів і родин військовослужбовців; як створювати інклюзивні історії співпраці в громадах. Для таких завдань потрібне співпроєктування із самими спільнотами, повага до досвіду та незалежне вимірювання результатів. Переносити середні ефекти досліджень упереджень безпосередньо на взаємини між постраждалими від агресії та її виконавцями науково необґрунтовано.

У роботі з людьми, які пережили окупацію або примусове переміщення, доречно спочатку оцінити, чи може запропонований сюжет або вправа спричинити небажане нагадування про насильство, підсилити відчуття примусу чи розкрити небезпечні особисті відомості. Безпечний дизайн передбачає право не брати участь, не пояснювати відмову, не розкривати приватний досвід і перервати вправу. Участь представників громади на етапі планування необхідна для розрізнення корисної просвітницької роботи й недоречного тиску на постраждалих.

Міжгрупові програми всередині українських громад можуть підтримувати спільну роботу над реальними завданнями, але їм потрібні зв'язки з інституційними рішеннями. Психологічну роль спільної мети окремо пояснено у статті «Спільні цілі в подоланні міжгрупової ворожнечі». Якщо громада переходить до реальної організованої розмови, процес варто планувати за принципами безпечної фасилітації діалогу.

Як розробити відповідальну програму

1. Визначити конкретний результат

Перед вибором техніки потрібно назвати мету: зменшити соціальну дистанцію, покращити знання про різноманітність досвіду, знизити хвилювання перед добровільним знайомством, посилити повагу до прав іншої групи або перевірити готовність співпрацювати. Кожен результат вимагає власного вимірювання. Формули «створити мир» або «примирити групи» недостатньо для оцінювання короткої інформаційної чи уявної вправи.

2. Обрати формат, що відповідає механізму

Для знайомства з нормою міжгрупової дружби може підходити історія розширеного контакту; для вивчення моделі поведінки — спостереження за змістовною співпрацею; для зменшення невизначеності перед звичайною соціальною зустріччю — добровільний позитивний уявний сценарій. Якщо потрібні реальні домовленості, розподіл ресурсів або зміна процедур, потрібні організаційні механізми, яких сам медіасюжет не забезпечує.

3. Перевірити зміст разом із представленою групою

Люди, досвід яких показують у сюжеті, мають отримати реальну можливість впливати на мову, образи, контекст і ризики публікації. Належна практика передбачає зрозумілу згоду на використання особистої історії, право обмежувати її поширення та захист конфіденційності. Систематичний огляд Дол та співавторів прямо наголошує на спільному проєктуванні досліджень із людьми, інтересів яких вони стосуються.

4. Провести попередню оцінку безпеки

Організатори повинні визначити, чи існують реальні погрози, нерівність можливостей відмовитися, соціальні санкції, ризики розголошення та чи не має сценарій прихованого заклику до прощення. Доречними є зрозуміле пояснення мети, добровільна участь, доступна форма матеріалу, можливість припинити вправу та незалежний механізм повідомлення про шкоду.

5. Відокремити досвід учасника від оцінювання програми

Одна вправа може здаватися цікавою і водночас не змінювати міжгрупового ставлення. Для надійної оцінки доцільні порівняльні групи, вимірювання до й після, відкладені повторні оцінки, показники фактичної поведінки та аналіз нерівномірного ефекту в підгрупах. Необхідність довготривалого спостереження підтверджують Леммер і Ваґнер та Дол та співавтори.

Як оцінювати ефективність і не переплутати показники

Установки — це оцінки іншої групи; міжгрупова тривога — очікуваний емоційний дискомфорт; наміри — заявлена готовність до майбутньої дії; поведінка — спостережувана дія, наприклад добровільна співпраця; структурні зміни — інституційні рішення, правила та реальний доступ до ресурсів і прав. Ці рівні пов'язані, але кожен потребує окремого доказу.

Дослідження з порівнянням уявної вправи та нейтрального сценарію можуть перевіряти її найближчий причинний вплив. Опитування про дружбу знайомих зазвичай краще описують зв'язок, а не встановлюють напрям причинності. У цифрових програмах важливо враховувати, хто сам обрав участь і які онлайн-досвіди мав до початку. Метааналіз Чжоу та співавторів і метааналіз цифрового контакту поєднують різні типи досліджень, тому їхні середні оцінки потребують уважної інтерпретації.

Добра оцінка додатково перевіряє небажані наслідки: посилення тривоги, погіршення установок після невдалого сценарію, відчуття символічного використання учасників, втрату довіри до організаторів і можливе зниження готовності захищати свої права. Шум та співавтори показують, чому показники колективних дій важливо включати в аналіз, коли програма стосується суспільної нерівності.

Для практичних висновків варто подавати величину зміни, її невизначеність, час вимірювання, особливості учасників, використану порівняльну умову та фактичні обмеження дослідження. Позитивний результат однієї пілотної групи є підставою продовжувати перевірку програми, а не оголошувати її універсальним засобом примирення.

Поширені запитання

Чи достатньо просто уявити добру розмову, щоб зникло упередження?

Спрямований позитивний сценарій у середньому може покращувати окремі психологічні показники. Метааналіз Майлз і Кріспа виявив сукупний позитивний ефект, але він описує групове середнє, а не гарантований результат для кожної людини. Важливі конкретність сценарію, його сприйнята якість, подальша поведінка та умови реального життя.

Чим уявний контакт відрізняється від візуалізації чи звичайного фантазування?

Він використовує психічне уявлення, але має конкретний дослідницький об'єкт: соціальну взаємодію між представниками різних груп і її вплив на установки, емоції чи поведінкові наміри. Тому інструкція задає не просто приємну картинку, а реалістичний міжособистісний обмін. Крісп та співавтори детально розкривають цю відмінність.

Чи працюють фільми, книжки та соціальні мережі як міжгруповий контакт?

Вони можуть створювати спостережуваний, парасоціальний або інший опосередкований досвід, якщо зміст дозволяє побачити людину й відносини між групами. Однак тип сюжету, його достовірність і позитивна або негативна якість істотно впливають на результат. Гіпотеза парасоціального контакту описує один із механізмів, а цифровий метааналіз засвідчує неоднорідність технологічних форматів.

Чи може непрямий контакт погіршити ставлення?

Так, насамперед якщо зображено загрозливу взаємодію, а сценарій не враховує реальні побоювання учасника. Дослідження нейтральних і позитивних уявних сценаріїв вказують на можливість небажаного результату; метааналіз негативного контакту розкриває ширші ризики негативного міжгрупового досвіду.

Чи означає зменшення упереджень примирення?

Ні. Міжгрупове ставлення — лише один психологічний показник. Примирення в постконфліктних суспільствах пов'язане також із безпекою, визнанням шкоди, відповідальністю, відшкодуванням і гарантіями неповторення насильства. Показник короткої вправи не дозволяє встановити досягнення цих цілей. Огляд Аль-Рамії та Г'юстона описує ширший контекст застосування контакту до конфліктів.

Чи варто застосовувати ці методи до дітей?

Деякі дослідження й програми стосуються дитячих і підліткових груп, але формат необхідно узгоджувати з віком, змістом і правами учасників. Для дітей особливо важливі добровільність, зрозумілі пояснення, захист приватності й недопущення закріплення стереотипів. Огляд Дол та співавторів наголошує на потребі якісніших досліджень і відкладених вимірювань у відповідних освітніх практиках.

Чи можна проводити такі вправи під час війни?

Лише в межах конкретної безпечної мети, із добровільною участю та оцінкою ризиків. Наприклад, досвід співпраці між групами всередині української громади може бути темою просвітницької історії. Вправа не повинна ставати вимогою до постраждалих уявляти дружбу з представниками сили, що продовжує чинити насильство. Міжгрупові програми мають поважати право на відмову та залишати юридичну відповідальність і захист прав у компетенції відповідних інституцій.

Науковий висновок

Уявний та опосередкований міжгруповий контакт мають підтверджений потенціал для помірної зміни окремих установок, емоцій і намірів щодо інших соціальних груп. Найповніші узагальнення свідчать про позитивні середні результати уявного контакту, розширеного контакту через міжгрупову дружбу та деяких цифрових форм взаємодії. Водночас висновок про тривалість змін, їхній перехід у реальну поведінку та можливість застосування в умовах насильства залежить від конкретного дизайну й доказів.

На практиці ці методи доцільно розглядати як інструменти чітко визначених завдань із вимірюваними результатами, перевіркою безпеки й участю представлених груп. Вони можуть допомагати формувати реалістичні очікування щодо іншої людини та зменшувати соціальну дистанцію. Відновлення прав, відповідальність за насильство, інституційна довіра та справедливість потребують власних рішень і власних критеріїв успіху.

Пов’язані статті

Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — умови організованої взаємодії, готовність і захист учасників.

Спільні цілі в подоланні міжгрупової ворожнечі — як спільне завдання змінює міжгрупові відносини.

Фасилітований діалог у громаді: як організувати безпечний процес — практична організація добровільного діалогу.

Контакти між групами після насильства: готовність та ризики — межі безпеки й особистої готовності.

Теорія міжгрупового контакту — загальні психологічні передумови впливу реального контакту.

Психологія миру — ширший предмет миробудування, соціальних відносин і справедливості.

Джерела

Al Ramiah, A., & Hewstone, M. (2013). Intergroup contact as a tool for reducing, resolving, and preventing intergroup conflict: Evidence, limitations, and potential. American Psychologist, 68(7), 527–542. https://doi.org/10.1037/a0032603

Crisp, R. J., Stathi, S., Turner, R. N., & Husnu, S. (2009). Imagined intergroup contact: Theory, paradigm and practice. Social and Personality Psychology Compass, 3(1), 1–18. https://doi.org/10.1111/j.1751-9004.2008.00155.x

Crisp, R. J., & Turner, R. N. (2009). Can imagined interactions produce positive perceptions? Reducing prejudice through simulated social contact. American Psychologist, 64(4), 231–240. https://doi.org/10.1037/a0014718

Dixon, J., et al. (2010). A paradox of integration? Interracial contact, prejudice reduction, and perceptions of racial discrimination. Journal of Social Issues. https://doi.org/10.1111/j.1540-4560.2010.01652.x

Dole, R. J., Cameron, L., & Abbot-Smith, K. (2025). Indirect contact and knowledge interventions to improve relations in the disabled–nondisabled intergroup context: A systematic review. Journal of Applied Social Psychology, 55(3), 171–189. https://doi.org/10.1111/jasp.13084

Lemmer, G., & Wagner, U. (2015). Can we really reduce ethnic prejudice outside the lab? A meta-analysis of direct and indirect contact interventions. European Journal of Social Psychology, 45(2), 152–168. https://doi.org/10.1002/ejsp.2079

Mazziotta, A., Mummendey, A., & Wright, S. C. (2011). Vicarious intergroup contact effects: Applying social-cognitive theory to intergroup contact research. Group Processes & Intergroup Relations, 14(2). https://doi.org/10.1177/1368430210390533

Miles, E., & Crisp, R. J. (2014). A meta-analytic test of the imagined contact hypothesis. Group Processes & Intergroup Relations, 17(1). https://doi.org/10.1177/1368430213510573

Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439

Pereira da Costa, L., Bierwiaczonek, K., & Bianchi, M. (2024). Does digital intergroup contact reduce prejudice? A meta-analysis. Cyberpsychology, Behavior, and Social Networking, 27(7), 440–451. https://doi.org/10.1089/cyber.2023.0591

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751

Schiappa, E., Gregg, P. B., & Hewes, D. E. (2005). The parasocial contact hypothesis. Communication Monographs, 72(1), 92–115. https://doi.org/10.1080/0363775052000342544

Shum, P. L., Mylett, M. L., Levin, Z., Wright, S. C., Mazziotta, A., Droogendyk, L., & Bitacola, L. M. (2025). Indirect contact and collective action among disadvantaged groups: A multi-level mini-meta-analysis. Journal of Community & Applied Social Psychology, 35, e70101. https://doi.org/10.1002/casp.70101

West, K. (2015). Applying imagined contact to improve physiological responses in anticipation of intergroup interactions and the perceived quality of these interactions. Journal of Applied Social Psychology, 45(8), 425–436. https://doi.org/10.1111/jasp.12309

Zhou, S., Page-Gould, E., Aron, A., Moyer, A., & Hewstone, M. (2019). The extended contact hypothesis: A meta-analysis on 20 years of research. Personality and Social Psychology Review, 23(2), 132–160. https://doi.org/10.1177/1088868318762647