Упередження щодо ВПО: стигматизація та психологічні наслідки

3 дні тому

Читати 11 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Упередження щодо внутрішньо переміщених осіб (ВПО) виникають, коли людину оцінюють за фактом її вимушеного переїзду, місцем походження або приписаною груповою належністю. Вони проявляються у стереотипах про «переселенців», недовірі, зневажливих висловлюваннях, виключенні зі спільного життя та нерівному доступі до можливостей. Коли такі ставлення впливають на рішення про житло, роботу, навчання або послуги, ідеться також про можливу дискримінацію. За певних умов повторюваний досвід знецінення стає додатковим стресором для людей, які вже пережили втрату дому та зміну життєвого середовища.

Психологічні наслідки визначаються частотою й тяжкістю подій, наявністю безпечних зв’язків, ресурсами сім’ї, доступом до житла та роботи й можливістю захистити права. Соціальне відторгнення може погіршувати відчуття належності, підсилювати тривогу, сором і виснаження. Водночас сам факт переміщення або пережитий випадок упередження не означає наявності психічного розладу. Мета підтримки — відновити безпеку, справедливі правила взаємодії, можливості участі та доступ до необхідної допомоги.

Що означають упередження, стереотипи, стигма і дискримінація ВПО

Упередження — це оцінне ставлення до людини на підставі її належності до певної групи. Воно може містити негативні очікування, настороженість, страх або неприязнь. Стереотип — узагальнене переконання про групу, яке підміняє знання про конкретну людину. Стигматизація виникає, коли соціальна ознака стає підставою для знецінення, дистанціювання, сорому чи виключення. Дискримінація стосується вже нерівного поводження, обмеження можливостей або прав за певною ознакою.

Ці явища взаємопов’язані, але мають різні рівні: людина може повторювати стереотип, не усвідомлюючи його наслідків; упередження може впливати на рішення установи; формально однакове правило може створювати суттєво гірші умови для певної групи. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає пряму й непряму дискримінацію, а також утиск як небажану поведінку, що принижує гідність або створює ворожу атмосферу. Остаточна правова кваліфікація конкретної події залежить від її обставин.

ВПО — це юридична категорія, пов’язана з переміщенням у межах України. Вона охоплює людей різного віку, професій, мовного досвіду, достатку, стану здоров’я, переконань і сімейних обставин. Закон № 1706-VII встановлює правову рамку забезпечення прав ВПО на дату цієї публікації. Із 22 жовтня 2026 року заплановано набрання чинності Законом № 4924-IX, тому для конкретної справи необхідно перевіряти норми, чинні саме на дату звернення.

Як упередження проявляються в повсякденному житті

Житло і сусідські відносини

Поширені ситуації — відмова розглядати орендаря після повідомлення про статус ВПО, припущення, що переселенці «тимчасові» й тому менш надійні, образливі запитання про рідне місто або колективне звинувачення новоприбулих у проблемах будинку. Житлова нестабільність сама собою є суттєвим стресором, а упереджене ставлення може зробити пошук безпечного помешкання ще складнішим. Кожну відмову необхідно оцінювати за фактичними критеріями, умовами договору і контекстом, а не автоматично називати дискримінацією.

Робота, професійна репутація і соціальна допомога

У трудових відносинах упередження можуть набувати форми припущень про низьку лояльність працівника, його «нестабільність» або нездатність залишитися в громаді надовго. Вони проявляються в співбесідах, розподілі завдань, кар’єрних можливостях і неформальному спілкуванні. Водночас об’єктивні вимоги посади, договору або безпеки потрібно відрізняти від оцінок, побудованих лише на походженні чи факті переміщення.

Стигматизація також виникає навколо отримання допомоги. Узагальнення на кшталт «усі переселенці живуть за чужий рахунок» спрощують різні економічні обставини та приховують відмінності між видами підтримки, законними критеріями її призначення й реальними потребами людей. Публічне обговорення розподілу ресурсів є нормальним завданням громади; воно потребує прозорих правил і перевірених даних.

Школа, садок і простір дитячого спілкування

Дитина може чути насмішки щодо вимови, міста походження, тимчасового житла, одягу чи матеріального становища сім’ї. Інші прояви — ізоляція від групових занять, занижені очікування дорослих, переконання, що «новенька дитина все одно скоро поїде». Науковий огляд Ґрема, Мінгаса й Пакстон описує стереотипізацію вчителями, цькування і дискримінацію серед чинників освітніх труднощів дітей із досвідом вимушеної міграції; кількісні висновки такого міжнародного огляду не слід автоматично переносити на українських школярів без урахування контексту.

Послуги, адміністративні контакти і публічний простір

Принизливі коментарі в черзі, вимога зайвих пояснень про місце проживання, недоступна інформація або непослідовне застосування правил створюють відчуття безсилля. Частина проблем може бути наслідком браку працівників, перевантаження установи чи складності процедур. Важливо з’ясувати, чи існує відмінність у поводженні за певною ознакою, які правила діють і чи доступний механізм оскарження.

Звідки виникають стереотипи про переселенців

Поділ на «своїх» і «чужих»

Люди схильні впорядковувати складний соціальний світ за груповими категоріями. Після масового переміщення позначення «місцеві» та «ВПО» іноді стають надто жорсткими, хоча реальні зв’язки, інтереси та ролі значно ширші. У такому середовищі одиничний негативний досвід може узагальнюватися на всю групу, а позитивні приклади залишатися непоміченими. Подібна категоризація описує можливий психологічний механізм, однак сама по собі не доводить, чому виник конкретний конфлікт.

Дефіцит ресурсів і відчуття несправедливості

Обмеженість житла, робочих місць, транспорту, місць у школі чи медичних послуг може посилювати сприйняття конкуренції. Важливий і спосіб ухвалення рішень: приховані критерії підтримки, чутки та нерівний доступ до інформації сприяють недовірі. Дослідження МОМ про переміщення та соціальну згуртованість в Україні розглядає дискримінацію, інклюзію, довіру та участь у спільній соціальній ситуації. Воно є важливим українським контекстом, а не клінічним дослідженням наслідків кожного випадку упередження.

Інформаційні спотворення та мова публічних обговорень

Пости без перевірки, емоційні історії, ворожі узагальнення і маніпулятивні заголовки можуть формувати стійке враження про велику групу. Особливо шкідливе колективне приписування провини: поведінку однієї людини подають як властивість усіх ВПО. Коректне повідомлення називає конкретні факти, час, місце, джерело та обставини без приписування групі єдиної моральної чи психологічної характеристики.

Накладання кількох форм вразливості

Досвід упередження може посилюватися, коли статус ВПО поєднується з інвалідністю, похилим віком, бідністю, самостійним батьківством, мовними особливостями чи іншими ознаками. Це вимагає оцінки реальної доступності послуг, житла, інформації та можливостей участі. Люди з однієї адміністративної категорії можуть мати дуже різні бар’єри та ресурси.

Психологічні наслідки стигматизації ВПО

Стрес, пильність і очікування відмови

Після повторних зневажливих контактів людина може почати очікувати негативного ставлення ще до появи доказів у новій ситуації. Це виявляється в напруженні під час співбесід, оренди житла, оформлення документів чи знайомства з сусідами. Зростає потреба контролювати слова, приховувати особисту історію або заздалегідь готуватися до захисту. Така настороженість інколи виконує адаптивну функцію в реально небезпечному середовищі, але тривала виснажлива пильність може погіршувати самопочуття.

Експериментальний метааналіз Emmer, Dorn і Mata (2024), що об’єднав 73 дослідження з 12 097 учасниками, показав короткостроковий негативний вплив експериментально змодельованої дискримінації на низку показників психічного стану. Він підтверджує значущість дискримінаційного досвіду, але не визначає ймовірність депресії або ПТСР серед українських ВПО.

Належність, самооцінка та почуття гідності

Потреба належати до значущих соціальних зв’язків впливає на повсякденне функціонування. Коли людині регулярно нагадують, що вона «не звідси», це може ускладнювати побудову нової ідентичності, зменшувати бажання звертатися по підтримку або брати участь у громадських справах. Іноді виникає самозвинувачення чи сором за отримання допомоги, хоча потреба в підтримці після вимушеного переміщення не є моральною оцінкою людини.

Внутрішня стигма — це засвоєння негативних суджень про власну групу. Вона може відбиватися в думках «я тут зайвий», «мені немає права просити» або «краще не розповідати, звідки я». Такі думки варто розглядати в контексті пережитого відторгнення, а не як доказ особистої неповноцінності.

Самотність, відсторонення й участь у громаді

Уникання незнайомих людей іноді зменшує ризик нового приниження, однак одночасно звужує коло контактів і можливостей. Втрата соціальних зв’язків особливо відчутна, коли сім’я розділена, постійне житло невизначене, а робота й навчання ще не налагоджені. Систематичний огляд Nowak та співавторів (2023) показав, що дискримінація, самотність, соціальна підтримка, житлові й трудові умови належать до пов’язаних із психічним здоров’ям чинників після міграції, проте результати окремих досліджень неоднорідні.

Тривога, депресивні симптоми й травматичний досвід

Постійне приниження може збігатися з порушеннями сну, дратівливістю, пригніченим настроєм, проблемами концентрації чи соматичним напруженням. На ці прояви також впливають війна, втрати, розлука, житлові труднощі, попереднє здоров’я і поточна безпека. Зв’язки між дискримінацією та симптомами в спостережних дослідженнях не встановлюють єдиної причини стану окремої людини.

ПТСР, депресивний або тривожний розлад діагностують за професійними критеріями, з урахуванням тривалості, інтенсивності симптомів та впливу на функціонування. Повсякденний стрес, образа, страх відмови чи втома не дорівнюють клінічному діагнозу. Якщо стан істотно заважає життю, потрібне фахове оцінювання, яке враховує і психосоціальне середовище.

Як це впливає на дітей і підлітків із сімей ВПО

Для молодших дітей особливо важливі передбачуваність, безпечні стосунки з дорослими та прийняття серед однолітків. Дитина може не називати упередження словами, але помічати, що з нею відмовляються гратися, висміюють її родину або постійно виділяють як «нову». Можливими реакціями є небажання йти до школи, замкнутість, тривога перед заняттями, розлади сну чи емоційні спалахи. Вони потребують уважної оцінки обставин, а не припущення про конкретний розлад.

У підлітковому віці велике значення має прийняття групою ровесників. Стигма може зачіпати відчуття власної цінності, право зберігати зв’язок із рідним містом, мовні звички та вибір друзів. Систематичний огляд досліджень дітей із досвідом міграції (Metzner та співавтори, 2022) виявив зв’язок пережитої дискримінації з негативними показниками здоров’я, але включав порівняно мало суто біженських вибірок. Огляд чинників ризику й захисту психічного здоров’я дітей-біженців також вказує на значення шкільної належності, підтримки ровесників, згуртованості сім’ї та дискримінаційного досвіду.

Коли дитина повідомляє про образи, першою відповіддю дорослого має бути уважне вислуховування, уточнення безпеки та співпраця зі школою. Варто документувати повторювані події, домовитися про конкретного відповідального дорослого й перевірити, чи припинилося цькування. Не слід примушувати дитину самостійно «залагоджувати стосунки» з тими, хто систематично її принижує. Детальніше про навчання й належність — у статті «Шкільна адаптація дітей ВПО та біженців».

Сімейні взаємини та відчуття безпеки

Дорослі можуть приховувати від дітей пережиті образи, щоб їх захистити, або мимоволі передавати власну напругу. У сім’ї зростає втома від постійного пояснення обставин переїзду, пошуку ресурсів і необхідності доводити право на звичайні повсякденні можливості. Важливо підтримувати домашні ритуали, відкриті віковідповідні розмови та простір, де кожен член сім’ї може назвати свої потреби.

У родинах, де один із дорослих працює в іншому місті, проходить військову службу або не може повернутися, стигматизація може посилювати вже наявну невизначеність. Розмови про дискримінаційний досвід мають залишати можливість і для складних емоцій, і для практичного розв’язання ситуацій — від переговорів із закладом до пошуку правової підтримки.

Що показують дослідження і де їхні межі

Найсильніші доступні докази походять із трьох напрямів: експериментальної соціальної психології дискримінації, систематичних оглядів постміграційних чинників психічного здоров’я та досліджень міжгрупового контакту. Вони підтверджують, що принизливе поводження має психологічне значення, соціальна ізоляція пов’язана з добробутом, а якісний контакт між групами часто супроводжується зменшенням упереджень.

Водночас дослідження біженців за кордоном, економічних мігрантів, етнічних меншин і ВПО в Україні охоплюють різні правові та соціальні контексти. Не можна переносити з них точну частоту дискримінації, величину ризику депресії або ефективність окремої програми на всіх українських переселенців. Більшість польових досліджень є спостережними, а вимірювання упереджень, дискримінації та психічного стану різняться. МОМ у тематичному огляді щодо України надає соціальний контекст; Emmer та співавтори — експериментальні докази короткострокового ефекту; Nowak та співавтори — огляд асоціацій із постміграційними умовами.

Що допомагає людині, яка зіткнулася з упередженням

Розпізнати ситуацію й відновити опору

Корисно назвати конкретну поведінку: образливий коментар, нерівне правило, відмову надати послугу чи погрозу. Відокремлення факту від припущень допомагає обрати реакцію. Людина має право не розповідати незнайомцям особисті подробиці травматичного досвіду або обставин виїзду. Підтримка одного надійного співрозмовника, сім’ї чи представника громадської організації може зменшити ізоляцію.

За безпечних умов доречно спокійно уточнити причину рішення, попросити застосувати однакові критерії або звернутися до відповідальної особи. Якщо ситуація загрозлива, головне — фізична безпека, вихід із небезпечного контакту та звернення до відповідних служб. Не кожен конфлікт потрібно розв’язувати особистою суперечкою.

Зафіксувати події та звернутися по захист

Для можливого адміністративного чи правового звернення варто зберегти дату, місце, повідомлення, письмові відмови, документи, дані свідків і застосовані правила. Подальший маршрут залежить від сфери: заклад освіти, роботодавець, надавач послуг, орган місцевого самоврядування, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або система безоплатної правничої допомоги. Антидискримінаційний закон задає поняття, на основі яких оцінюють відповідні випадки; конкретні процедури та строки слід уточнювати в уповноваженій установі.

Коли людина після невдалої спроби звернення відчуває виснаження, їй може знадобитися супровід довіреної особи, соціального працівника або фахівця з правничої допомоги. Право на скаргу не створює обов’язку проходити складний процес самотужки.

Підтримати психічний стан

Відновлювати повсякденні опори допомагають сон, передбачуваний розпорядок, спілкування з безпечними людьми, доступ до інформації, посильна участь у справах і вирішення конкретних житлових або трудових проблем. Ці дії корисні як підтримка, але самі по собі не усувають дискримінаційні правила. Рекомендації IASC щодо психічного здоров’я та психосоціальної підтримки підкреслюють взаємозв’язок захисту прав, умов життя, підтримки громад, освіти та доступних спеціалізованих послуг.

Коли стійкі симптоми заважають працювати, навчатися, доглядати дітей або підтримувати зв’язки, доречно звернутися до сімейного лікаря, психолога, психотерапевта чи психіатра відповідно до потреб. При безпосередній загрозі життю, насильстві або намірі завдати собі шкоди потрібна невідкладна допомога та забезпечення безпеки. Терапевтична підтримка може допомогти впоратися з наслідками приниження, водночас зміна умов у громаді залишається окремим необхідним завданням.

Як приймаюча громада може зменшувати стигматизацію

Прозорі рішення й однакові правила

Місцева влада, школи, роботодавці та організації можуть зменшувати напругу через зрозумілі критерії доступу до послуг, відкриту інформацію про ресурси, процедури оскарження та залучення людей до ухвалення рішень. Підтримка має враховувати реальні потреби різних жителів, серед яких можуть бути і давно присутні мешканці, і люди, що переселилися. Таке планування дає змогу говорити про дефіцит житла або послуг без групових звинувачень.

Доступність інформації, фізичного простору, громадського транспорту та цифрових сервісів особливо важлива для людей старшого віку, осіб з інвалідністю й сімей із дітьми. Участь ВПО у громадських обговореннях, батьківських зборах, культурних і волонтерських ініціативах формує досвід реального співжиття та спільної відповідальності. Посібник УВКБ ООН щодо інклюзивних громад наголошує на ролі місцевих інституцій, доступу до ресурсів та участі спільнот.

Якісний міжгруповий контакт

Спільні справи можуть зменшувати упередження, якщо люди взаємодіють на основі поваги, мають зрозумілу спільну мету та не поставлені в ситуацію примусового виправдання своєї групи. Метааналіз Pettigrew і Tropp (2006) охопив 515 досліджень і виявив загальний зв’язок між контактом та зменшенням упереджень. Їхній подальший метааналіз (2008) описав роль зниження міжгрупової тривоги й розвитку емпатії як можливих механізмів.

Водночас сам факт спільного перебування у приміщенні або проведення одного заходу не гарантує результату. Якщо правила дискримінаційні, учасники позбавлені голосу або людина постійно вислуховує образи, контакт може бути шкідливим. Програми потрібно оцінювати за безпекою, добровільністю, реальною участю та змінами поведінки й доступу до можливостей, а не кількістю проведених зустрічей.

Відповідальне висвітлення в медіа

Медіа й публічні діячі можуть вказувати на конкретні проблеми забезпечення житлом, роботою, допомогою чи безпекою без приписування цих проблем «характеру переселенців». Варто давати слово самим людям з досвідом переміщення, перевіряти узагальнення і не використовувати приватні травматичні історії як обов’язковий доказ права на підтримку.

Як підтримати близьку людину після дискримінаційного випадку

Першою реакцією може бути спокійне запитання: «Що саме сталося і яка підтримка тобі зараз потрібна?» Корисно визнати реальність пережитого приниження, допомогти з практичними кроками, супроводити під час звернення до установи або просто залишитися поруч. Поради «не звертай уваги» можуть бути недостатніми, коли проблема повторюється й впливає на житло, роботу чи безпеку.

Важливо зберегти право людини вирішувати, чи розповідати про випадок публічно, подавати скаргу, звертатися до психолога або шукати нове середовище. Підтримка стає ефективнішою, коли її форма погоджена з самою людиною і враховує її ресурси.

Часті запитання

Чи є упередження щодо ВПО різновидом дискримінації?

Упередження — це ставлення, а дискримінація — визначені законом форми несприятливого поводження або обмеження прав за певною ознакою. Упередження може призвести до дискримінації, але кожна конкретна ситуація потребує аналізу дій, правил, обставин і законодавчих критеріїв Закону № 5207-VI.

Чому навіть «жарт» про переселенців може зачіпати?

Значення має контекст, повторюваність, нерівність становища та наслідки висловлювання. Жарт, який систематично приписує групі небажані риси, може підтримувати знецінення й створювати атмосферу виключення. Оцінювати варто реальний ефект та ситуацію, а не лише намір мовця.

Чи зобов’язана людина повідомляти всім, що вона ВПО?

Публічне розкриття особистої історії та статусу в щоденному спілкуванні є питанням приватності й особистого вибору. Для окремих послуг, адміністративних процедур або виплат можуть існувати законні вимоги щодо підтвердження обставин. Їх необхідно відрізняти від нав’язливих запитань знайомих і сусідів.

Чи можуть конфлікти навколо допомоги бути реальними без дискримінації?

Так. Дефіцит ресурсів, помилки комунікації, невдалі адміністративні рішення та різні потреби здатні створювати конфлікти. Для їх розв’язання потрібні прозорі критерії, фактичні дані та можливість оскарження. Ситуації, у яких людину обмежують лише через факт переміщення або іншу захищену ознаку, мають окремий правовий вимір.

Як зрозуміти, що пережите вже потребує допомоги фахівця?

Важливі тривалість і тяжкість страждання, порушення сну, повсякденного функціонування, навчання, роботи, соціальних зв’язків та відчуття безпеки. Фахівець оцінює весь стан, включно з наслідками війни, втратою дому й поточними соціальними умовами. Для звернення по допомогу не потрібно чекати встановленого психіатричного діагнозу.