Внутрішньо переміщені особи: досвід переміщення і психічне здоров’я
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) — це люди, які були змушені залишити домівку або звичне місце проживання та перемістилися в межах своєї країни. В українському контексті причиною переміщення часто є війна, окупація, обстріли, руйнування житла або загроза безпеці. Для психології ВПО важливі не лише обставини виїзду, а й те, як змінюється повсякденне життя після нього: доступ до житла, роботи, медичної допомоги, навчання, близьких людей і відчуття належності до громади.
Досвід внутрішнього переміщення може супроводжуватися страхом, виснаженням, гнівом, сумом, порушенням сну, тривогою за рідних і невизначеністю майбутнього. Водночас люди зберігають здатність ухвалювати рішення, підтримувати інших, створювати нові зв’язки та відновлювати важливі для себе заняття. Психічне здоров’я формується у взаємодії пережитих подій, поточних умов життя, індивідуальних ресурсів і доступної підтримки. Таку багаторівневу перспективу обґрунтовує глобальний огляд ВООЗ 2023 року.
Хто такі внутрішньо переміщені особи
У Керівних принципах ООН з питань внутрішнього переміщення поняття охоплює людей, які вимушено залишили домівки, зокрема через збройний конфлікт, насильство, порушення прав людини або катастрофи, але залишилися в межах міжнародно визнаних кордонів держави. Це описова міжнародна категорія; конкретні правила обліку, підтвердження статусу та надання допомоги встановлює національне законодавство.
В Україні станом на 13 жовтня 2026 року чинним є Закон України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Він визначає правове становище ВПО та гарантії захисту їхніх прав. Верховна Рада також ухвалила новий Закон № 4924-IX від 1 липня 2026 року, набрання чинності яким передбачене 22 жовтня 2026 року. Отже, положення нового закону потребують застосування з дати набрання ним чинності, а актуальні адміністративні процедури слід звіряти за офіційними джерелами.
ВПО, біженці та люди під тимчасовим захистом
Внутрішньо переміщена особа перебуває в межах своєї держави. Біженець або шукач притулку перебуває в міжнародному контексті захисту, пов’язаному з перетином державного кордону та відповідними процедурами. Тимчасовий захист за кордоном має власну правову природу і правила. Ці категорії описують різні обставини переміщення та доступу до прав, а також можуть бути пов’язані зі схожими переживаннями втрати й адаптації. УВКБ ООН пояснює, що головна відповідальність за захист і допомогу людям, які перемістилися всередині країни, лежить на державних органах цієї країни.
Психологічна підтримка орієнтується на потреби людини, її функціонування та контекст життя. Наявність довідки ВПО є адміністративним питанням, а переживання загрози, втрати, ізоляції чи погіршення самопочуття потребують окремого психологічного та, за показаннями, медичного оцінювання.
Що змінюється в житті після вимушеного переїзду
Переїзд через небезпеку часто складається з кількох послідовних періодів. До виїзду людина може переживати обстріли, втрату контролю над обставинами, складне рішення залишити дім, страх за тих, хто залишається. Під час дороги додаються виснаження, нерегулярний сон, невизначеність маршруту, потреба опікуватися дітьми або близькими. Після прибуття можуть з’явитися відносна безпека й полегшення, але також виникають нові завдання: житло, кошти, лікування, документи, школа, робота та соціальні зв’язки. ВООЗ розглядає ці етапи як взаємопов’язані чинники психічного здоров’я.
Перші дні можуть бути організовані навколо виживання й нагальних справ. Коли з’являється більше безпеки, людина іноді гостріше відчуває смуток, розгубленість або втому. В іншої людини саме після переїзду стан помітно поліпшується. Такі відмінності пов’язані з попередніми подіями, станом здоров’я, підтримкою, умовами проживання і новими ризиками.
Втрата дому, звичного середовища та життєвих ролей
Дім означає більше, ніж фізичне приміщення. Із ним пов’язані маршрути, сусіди, пам’ять, звички, відчуття приватності й можливість планувати життя. Після переміщення людина може сумувати за місцем, яке збереглося, але стало недоступним, або за житлом, яке було зруйноване. Таке горювання інколи супроводжується невизначеністю: доля дому, майна чи близьких ще невідома. Визнання реальності цієї втрати допомагає точніше зрозуміти переживання людини, а забезпечення безпечного житла створює умови для відновлення.
Втрата роботи або зміна професійної ролі також впливає на повсякденну структуру життя. Людина, яка раніше мала автономію та стабільний дохід, може раптом залежати від тимчасової допомоги й рішень інших. Напруження виникає на перетині економічної ситуації, самооцінки, сімейних обов’язків і потреби повернути собі вплив на власні справи. Огляд ВООЗ пов’язує житлову та економічну безпеку із ширшими умовами психічного благополуччя людей, які перемістилися.
Невизначеність і повторні переміщення
ВПО можуть роками жити між кількома можливими майбутніми: залишитися в новій громаді, повернутися додому, перевезти родину, знову евакуюватися. Коли неможливо передбачити безпеку, тривалість оренди чи доходи, довгострокове планування стає складним. Постійне очікування змін здатне підтримувати напруження, порушувати сон і обмежувати відчуття контролю. Додаткове навантаження створюють повторні переїзди, втрата нових контактів та переривання навчання чи лікування. Звіт ВООЗ про Україну за 2025 рік прямо описує повторне переміщення і порушення безперервності медичної допомоги серед чинників тиску на систему охорони здоров’я.
Психологічна адаптація до нового місця та рішення щодо повернення відбуваються паралельно. Людина може будувати нове життя, зберігаючи сильну прив’язаність до рідної громади. Різні рішення членів однієї сім’ї також закономірно потребують переговорів про безпеку, обов’язки та потреби кожного.
Як внутрішнє переміщення впливає на психічне здоров’я
Поширені стресові реакції
Після вимушеного виїзду можливі труднощі із засинанням, нічні пробудження, напруженість, дратівливість, підвищена пильність, коливання уваги й пам’яті, сум, плаксивість, емоційне оніміння, фізична втома, головний біль або скарги з боку травлення. Частина цих проявів відображає реакцію організму на загрозу й перевантаження, частина може бути пов’язана з хронічними хворобами, недосипанням чи іншими медичними станами. ВООЗ підкреслює різноманітність цих реакцій і важливість їхнього контексту.
Вираженість, тривалість і вплив симптомів на життя мають більше значення для клінічного рішення, ніж сам факт переміщення. Людина може переживати глибокий дистрес і водночас не відповідати критеріям психічного розладу. Так само зовнішня зібраність не гарантує відсутності тяжких переживань. Професійне оцінювання враховує симптоми, їхній перебіг, функціонування, анамнез, фізичне здоров’я та поточну безпеку.
ПТСР, депресивні й тривожні розлади
Досвід бойових дій, загрози життю, насильства чи втрати близьких може збільшувати ризик посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресивних і тривожних розладів. ПТСР пов’язаний з певною сукупністю симптомів після травматичної події, зокрема повторним переживанням, униканням нагадувань, відчуттям поточної загрози та порушенням функціонування відповідно до застосовної діагностичної системи. Депресивний розлад оцінюють за стійкістю змін настрою, втратою інтересу та іншими симптомами; тривожні розлади — за характером і впливом тривоги. Ці стани потребують клінічної диференціації. Рекомендації NICE щодо ПТСР передбачають оцінювання симптомів та відповідний маршрут лікування.
У переміщеної людини можуть одночасно співіснувати кілька труднощів: наприклад, реакція на травму, тривала житлова нестабільність і депресивні симптоми. Допомога має враховувати всі ці рівні та фізичні захворювання. Діагноз установлює кваліфікований фахівець після оцінювання, а короткий опитувальник може бути лише частиною скринінгу.
Що показують дослідження: масштаби й межі оцінок
У метааналізі Kip та співавторів, опублікованому 2026 року, об’єднано 132 дослідження зі 124 незалежними наборами даних, загалом 195 741 дорослим учасником із досвідом внутрішнього переміщення. Середні зведені оцінки становили 39,8% для поточного ПТСР, 35,8% для депресії, 29,4% для генералізованого тривожного розладу та 38,6% для безсоння. Автори також встановили підвищену частоту ПТСР і депресії в порівняльних групах ВПО відносно людей без досвіду переміщення.
Ці числа слід тлумачити як зведені результати неоднорідних досліджень, а не як частку всіх ВПО України, прогноз для конкретної людини чи доказ того, що переміщення саме спричинило кожен діагностований стан. Між дослідженнями виявлено надзвичайно високу статистичну неоднорідність, ризики похибок добору учасників та вимірювання. Дослідження проводилися в різних країнах, за різних причин і строків переміщення, з різними інструментами та критеріями. Автори наголошують на обмеженій переносності єдиної середньої оцінки між контекстами. Саме тому якісна допомога спирається на індивідуальні потреби та умови життя.
Для України важливо враховувати і загальний стан системи охорони здоров’я. Національне обстеження ВООЗ за квітень 2025 року вказує на прогалини доступу до первинної допомоги серед ВПО та значну кількість повідомлень про симптоми тривоги, депресії або сильного стресу серед дорослого населення. Самозвіти про симптоми у такому опитуванні слід відрізняти від клінічно підтверджених діагнозів.
Що збільшує психологічне навантаження
Відносна безпека після евакуації є важливим ресурсом. Проте для стабільного відновлення часто потрібні достатнє житло, доступ до харчування й ліків, зрозумілі правила підтримки, дохід, навчання та реальні перспективи. Відсутність приватності у місцях колективного проживання, дискримінація, складні адміністративні процедури й відчуття непотрібності можуть посилювати дистрес. Глобальний огляд ВООЗ виділяє базові потреби, безпеку, спільноту, дискримінацію та доступ до послуг як взаємопов’язані напрями підтримки.
Рівень стресу залежить також від попереднього стану здоров’я, досвіду насильства, розлуки з родиною, втрати доходу та тривалості невизначеності. Декілька несприятливих умов здатні діяти одночасно. Тому пояснення через «слабку стресостійкість» мало допомагає зрозуміти реальну ситуацію, тоді як оцінювання конкретних перешкод дозволяє визначити, яка підтримка буде корисною зараз.
Соціальне виключення проявляється не лише у відкритій ворожості. Воно може набувати форми труднощів із працевлаштуванням, упереджень щодо мешканців інших регіонів, обмеженого доступу до інформації чи участі у громадських рішеннях. Подолання цих бар’єрів належить до завдань установ і приймаючої громади поряд із психологічною допомогою окремій людині.
Що підтримує відновлення і психологічну стійкість
Відновлення підтримують безпечні та передбачувані умови, доступ до необхідних послуг, можливість впливати на рішення про власне життя, підтримка родини і друзів, участь у спільноті, стабільні повсякденні заняття та допомога відповідно до потреб. У доповіді ВООЗ 2023 року соціальні зв’язки й спроможність громад допомагати людям розглядаються поряд із системними умовами безпеки та доступу до догляду.
Підтримка не має зводитися до вимоги постійно бути сильними чи швидко повернутися до звичного темпу. Для однієї людини першочерговими будуть ліки та спокійне житло, для іншої — відновлення зв’язку з родиною, школа для дитини або можливість працювати. Корисно запитувати, що саме заважає повсякденному життю і яку зміну людина вважає найважливішою.
Місцеві об’єднання, групи взаємодопомоги, бібліотеки, освітні та культурні ініціативи можуть створювати простір для нових контактів. Участь має бути добровільною: дехто потребує часу й приватності. Систематичні контакти, у яких людина відчуває повагу і взаємність, можуть зміцнювати належність до нової громади.
Діти та підлітки з досвідом внутрішнього переміщення
Для дітей переміщення зачіпає одночасно кілька систем розвитку: сімейну безпеку, стосунки з дорослими, навчання, ігри, дружбу та відчуття стабільності. Молодші діти можуть частіше потребувати близькості, мати складнощі зі сном або демонструвати зміни поведінки. Підлітки можуть переживати втрату групи друзів, перервані плани на майбутнє, самотність, невизначеність і труднощі з формуванням належності. Прояви слід оцінювати з урахуванням віку, тривалості, безпеки та інших причин.
Підтримка дитини починається з доступних пояснень того, що відбувається, повсякденних ритуалів, безпечних стосунків та можливості ставити запитання. Дорослі можуть визнавати сум за домом і друзями, одночасно допомагаючи знаходити нові зв’язки. Школа та інші освітні середовища важливі як місце навчання, спілкування і виявлення потреб, а підтримка опікунів сприяє відчуттю стабільності.
Окремий метааналіз Schreyer, Ertl і Rosner 2026 року об’єднав вісім контрольованих досліджень психологічних втручань для дітей і підлітків із досвідом біженства або внутрішнього переміщення (448 учасників). Автори виявили невеликий середній ефект у зменшенні посттравматичних симптомів, але підкреслили обмеженість і неоднорідність даних. Це підтримує доступ до професійної допомоги за наявності стійких симптомів і потребу враховувати сім’ю, школу та обставини життя.
Коли зміни поведінки тривають, заважають навчанню, спілкуванню чи відпочинку або супроводжуються вираженим страхом, варто звернутися до педіатра чи фахівця з психічного здоров’я дітей. Потреба в допомозі визначається станом дитини та доступними можливостями підтримки.
Літні люди, люди з інвалідністю та родини з додатковими потребами
Для старших людей переїзд може бути пов’язаний із втратою знайомого соціального середовища, складністю пересування, відстанню до лікаря, відсутністю звичної допомоги та перериванням лікування. Люди з інвалідністю можуть стикатися з непристосованим житлом, труднощами транспорту, відсутністю доступної комунікації чи реабілітації. Сім’ям, у яких є люди з високою потребою в догляді, часто необхідна узгоджена підтримка кількох служб.
У цих ситуаціях психологічне благополуччя безпосередньо залежить від доступності середовища, поваги до автономії, безперервності лікування та можливості брати участь у житті громади. ВООЗ у звіті про реагування в Україні розглядає підтримку первинної допомоги, реабілітації та доступу до послуг для переміщених людей як складову ширшої відповіді системи.
Вагітність, догляд за немовлям, самостійне виховання дітей, розлука з партнером або тривала потреба доглядати за хворою людиною можуть створювати додаткове навантаження. Допомогу доцільно узгоджувати з реальною сімейною структурою та можливостями отримувачів підтримки, зокрема з доступністю транспорту, догляду за дітьми та прийнятним графіком консультацій.
Як підтримати себе після вимушеного переміщення
Перший напрям — оцінити безпеку й нагальні потреби. Місце проживання, харчування, вода, ліки, доступ до медичної допомоги, зв’язок із близькими та зрозумілі документи є основою повсякденної стабільності. Якщо потрібна гуманітарна чи соціальна підтримка, доцільно звернутися до органів місцевого самоврядування або перевірених служб, які працюють у громаді. Міжвідомчі рекомендації IASC ставлять базові послуги і безпеку в основу багаторівневої психосоціальної підтримки.
Другий напрям — відновлювати керовані частини дня. Передбачуваний час сну, регулярне харчування, доступна фізична активність, відпочинок і невеликі посильні справи допомагають повертати відчуття структури. Варто обирати реалістичні кроки, зважаючи на роботу, догляд за дітьми, стан здоров’я та небезпеку в місцевості.
Третій напрям — підтримувати зв’язки, які дають відчуття надійності. Це можуть бути дзвінки близьким, регулярна зустріч із другом, участь у місцевих заняттях або звернення до групи підтримки. Людина сама визначає, скільки спілкування їй потрібно і які контакти є безпечними.
Четвертий напрям — розділяти завдання за строками. Корисно визначити одну або дві нагальні справи, кілька питань на найближчий місяць і рішення, які поки залежать від безпекових умов. Такий підхід допомагає зменшувати перевантаження від одночасного обмірковування всіх можливих сценаріїв.
П’ятий напрям — зберігати інформацію про лікування. Якщо людина має хронічні захворювання або вже отримувала психіатричну допомогу, бажано зібрати доступні виписки, назви препаратів та контакти попередніх лікарів, а також своєчасно знайти нового надавача. НСЗУ пояснює, як звертатися по медичну допомогу незалежно від місця проживання.
Шостий напрям — давати місце складним емоціям. Сум за домом, роздратування від бюрократичних труднощів, провина через виїзд або тривога за тих, хто залишився, можуть виникати одночасно. Розмова з людиною, якій довіряєте, записування переживань або спокійна діяльність можуть допомагати осмислювати досвід. Якщо переживання стають виснажливими чи обмежують функціонування, доцільно звернутися по професійну підтримку.
Яка допомога має доказове обґрунтування
Рекомендації IASC описують систему взаємодоповнювальних рівнів підтримки: базові послуги та захист; допомогу родини й громади; цільову неспеціалізовану психосоціальну підтримку; спеціалізовану психіатричну та психологічну допомогу. Люди можуть потребувати різних рівнів одночасно. Наприклад, лікування ПТСР буде значно важче організувати без безпечного житла, транспорту чи можливості догляду за дитиною під час консультації.
Для людей із діагностованим ПТСР або клінічно значущими посттравматичними симптомами NICE рекомендує певні форми травмофокусованої когнітивно-поведінкової терапії; у відповідних ситуаціях також застосовується десенсибілізація та опрацювання рухами очей (EMDR). Вибір методу залежить від віку, стану, типу пережитої травми, уподобань людини і професійного оцінювання. При депресії, тривожних розладах та інших станах потрібні втручання, обрані за відповідними клінічними рекомендаціями.
Психологічна перша допомога, підтримка в розв’язанні практичних завдань, групи взаємодопомоги й психоосвіта можуть бути доречними для людей із різними потребами. Їхнє призначення та доказова база відрізняються від лікування конкретного клінічного розладу. Примусове детальне відтворення травматичних подій або універсальна вимога «виговоритися» не є належною стандартною процедурою для всіх переміщених осіб.
Коли варто звернутися до психолога, психіатра або лікаря
Приводом для консультації можуть бути стійке погіршення сну, пригнічений настрій, панічні епізоди, нав’язливі спогади, уникання повсякденних справ, наростання вживання алкоголю, виражені тілесні скарги, труднощі в догляді за собою чи дитиною або відчутне порушення роботи й навчання. Звернення доречне також тоді, коли людина хоче розібратися у переживаннях і знайти спосіб підтримки до розвитку тяжчих проблем.
Якщо виникають думки про самогубство з наміром діяти, є безпосередня загроза життю, гостра сплутаність свідомості, тяжке порушення поведінки чи інший невідкладний стан, необхідна термінова медична допомога. За наявності безпосередньої загрози слід звертатися до місцевих екстрених служб і, наскільки можливо, забезпечити перебування людини поруч із надійною підтримкою.
В Україні почати можна із сімейного лікаря, терапевта або педіатра, який працює в закладі з договором НСЗУ; для відповідних станів доступне звернення до психіатра. НСЗУ роз’яснює права ВПО: Програма медичних гарантій поширюється на людей незалежно від місця реєстрації чи наявності довідки ВПО, а до психіатра можна звертатися без направлення. Щоб знайти надавача, можна звернутися до контакт-центру НСЗУ 16–77 або скористатися офіційною інформацією про пошук психологічної та психіатричної допомоги. Перед відвідуванням слід уточнити доступність потрібної послуги і графік закладу.
Якщо лікування вже тривало до переїзду, особливо важливо забезпечити його наступність. Слід передати доступні дані про попередні призначення, узгодити повторний огляд та обговорити з лікарем зміни в самопочутті. Самостійно припиняти або змінювати призначене лікування через переміщення ризиковано.
ВПО та приймаюча громада: спільні умови добробуту
Місцева громада впливає на досвід переміщення через можливості оренди, доступність шкіл, медичних послуг, роботи, транспорт і ставлення до нових мешканців. Підтримка має включати справедливі правила доступу до ресурсів, зрозумілу комунікацію, механізми вирішення конфліктів і можливість участі ВПО в місцевому житті. ВООЗ рекомендує соціальне включення та залучення людей, яких торкнулося переміщення, до розроблення відповідних програм.
Взаємна напруга інколи виникає на тлі нестачі житла, конкуренції за робочі місця, різного життєвого досвіду чи нерівномірного навантаження на служби. Конструктивне вирішення потребує прозорих місцевих рішень та співпраці між організаціями. ВПО мають власний досвід, професійні навички й можливість робити внесок у громаду — участь у справах спільноти сама може стати одним зі шляхів відновлення соціальних зв’язків.
Повернення додому й життя в новому місці
Рішення щодо повернення охоплює безпеку, доступність житла, інфраструктуру, потреби дітей, роботу, здоров’я та сімейні зв’язки. Психологічна готовність є одним із чинників, але не підміняє фактичної оцінки небезпеки. Люди мають різні часові горизонти: для когось важливо повернутися за першої безпечної нагоди, для іншого — продовжувати життя в новій громаді. Можливість обирати та отримувати достовірну інформацію про умови повернення є частиною поваги до автономії.
Повернення не обов’язково відновлює колишній уклад. За час відсутності можуть змінитися будинок, сусіди, робота, школа й відносини. Повторна адаптація потребує часу, а повторний виїзд іноді зумовлений новою загрозою. Тому підтримка ВПО включає і тих, хто інтегрується в новій громаді, і тих, хто обмірковує повернення, і людей після повторного переміщення.
Запитання та відповіді
Чи всі внутрішньо переміщені особи мають психологічну травму?
Ні. Досвід ВПО охоплює багато різних подій і реакцій. Дехто пережив безпосередню загрозу життю, дехто виїхав завчасно, щоб уникнути небезпеки. Психічне здоров’я оцінюють за конкретними симптомами, функціонуванням та індивідуальною історією. Переміщення саме по собі не визначає діагнозу. ВООЗ описує цю неоднорідність потреб.
Чому після переїзду в безпечніше місце може стати психологічно важче?
Після термінових рішень та дороги людина стикається з втратою звичного життя, новими обов’язками, невизначеністю і накопиченою втомою. Іноді лише після зменшення безпосередньої загрози з’являється простір для переживання подій. Якщо симптоми посилюються або заважають життю, допоможе професійне оцінювання.
Чи потрібно мати довідку ВПО, щоб отримати психіатричну допомогу?
За офіційним роз’ясненням НСЗУ, доступ до медичних послуг у межах Програми медичних гарантій забезпечується незалежно від статусу ВПО та місця реєстрації. Конкретний порядок запису й перелік послуг слід уточнювати в надавача.
Чи варто відразу звертатися до психотерапевта після евакуації?
Рішення залежить від потреб і стану людини. Першочерговими іноді є безпека, житло, ліки, сон і відновлення зв’язку з близькими; за наявності клінічно значущих симптомів доцільна фахова оцінка. Система IASC передбачає кілька рівнів допомоги, які доповнюють один одного.
Як допомогти дитині, яка сумує за домом?
Підтримуйте безпечний контакт, повсякденний ритм, зв’язок зі значущими людьми, можливості навчання та гри. Вислуховуйте переживання дитини й давайте чесні пояснення, зрозумілі її віку. За стійких симптомів і погіршення функціонування залучайте педіатра та фахівців із дитячого психічного здоров’я.
Яка головна умова психологічного відновлення ВПО?
Відновленню сприяє поєднання реальної безпеки, задоволення базових потреб, доступності послуг, підтримки стосунків і можливості впливати на власне життя. Потреби відрізняються, тому допомога починається з розмови з людиною про її обставини та пріоритети.
Пов’язані статті
Джерела
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings.
Kip, A., Nickerson, A., Specker, P., Langiu, A., Nguyen, T. M. T., Churbaji, D., & Morina, N. (2026). Mental health of internally displaced persons: a meta-analysis. BMJ Global Health, 11(6), e023173.
National Health Service of Ukraine (НСЗУ). (2024). Куди можуть звернутися внутрішньо переміщені особи для отримання допомоги щодо психічного здоров’я?.
National Health Service of Ukraine (НСЗУ). (2026). Внутрішньо переміщеним особам.
National Health Service of Ukraine (НСЗУ). (2026). Психологічна та психіатрична допомога: знайдіть надавача за допомогою дашборду НСЗУ.
National Institute for Health and Care Excellence (NICE). (2018, зі змінами). Post-traumatic stress disorder: NG116 recommendations.
Schreyer, B., Ertl, V., & Rosner, R. (2026). Systematic Review and Meta-Analysis: Psychological Interventions for Posttraumatic Stress Disorder in Internally Displaced and Refugee Youth. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry.
United Nations High Commissioner for Refugees (UNHCR). (2025). IDP definition.
Верховна Рада України. (2014, чинна редакція станом на 13.10.2026). Закон України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Верховна Рада України. (2026). Закон України № 4924-IX «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (набрання чинності 22.10.2026).
World Health Organization (WHO). (2023). Mental health of refugees and migrants: risk and protective factors and access to care.
World Health Organization (WHO). (2025). Refugee and migrant mental health.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2025). Health needs assessment of the adult population in Ukraine: survey report: April 2025.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2026). WHO’s response to health emergencies in Ukraine: annual report 2025.