Сексуальне насильство щодо людей з інвалідністю: згода та доступна допомога

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Сексуальне насильство щодо людей з інвалідністю — це сексуальні дії, контакти, примус або експлуатація, що відбуваються без вільної та добровільної згоди людини або за обставин, які унеможливлюють її вільне волевиявлення. У центрі цієї теми — право кожної людини на тілесну автономію, безпеку, доступне спілкування, охорону здоров’я та допомогу, яка враховує її власні рішення й потреби.

Інвалідність сама по собі не визначає здатності погоджуватися на сексуальні стосунки. Людина з інвалідністю має право на приватне життя, близькість і сексуальну автономію на рівних засадах. Водночас залежність від сторонньої допомоги, бар’єри комунікації, ізоляція, інституційне середовище чи контроль доступу до послуг можуть створювати додаткові можливості для зловживань. Саме поєднання насильницької поведінки та нерівного доступу до захисту становить головний предмет цієї статті.

Якщо загроза триває зараз, пріоритетом є доступна й безпечна допомога: в Україні можна звертатися за номером 112, 102 або 103 залежно від характеру ситуації. Якщо телефон, листування чи пересування контролює інша людина, спосіб звернення слід обирати з огляду на власну безпеку; іноді безпечніше скористатися пристроєм надійної людини або попросити про допомогу особисто.

Що належить до сексуального насильства щодо людей з інвалідністю

Сексуальне насильство може включати примусові сексуальні дії з проникненням або без нього, небажані дотики до інтимних частин тіла, сексуальні дії через погрози, шантаж, використання залежності чи службових повноважень, а також примус до оголення, споглядання сексуальних дій або створення інтимних матеріалів. Певні форми сексуальної експлуатації пов’язані з контролем грошей, житла, догляду, ліків, засобів пересування чи комунікації.

Додаткову небезпеку становлять ситуації, коли людина, від якої залежить доступ до туалету, душу, зміни одягу, транспорту або життєво необхідного догляду, вимагає сексуальних дій в обмін на допомогу. Доглядальник, партнер, родич, медичний працівник, персонал закладу чи інша близька особа можуть зловживати довірою й повноваженнями. Сама роль доглядальника чи працівника закладу не визначає насильницьку поведінку; порушенням є конкретне використання влади, примусу, небажаного контакту та відсутності згоди.

Сексуалізоване порушення меж можливе й під виглядом необхідного гігієнічного або медичного догляду. Для оцінки ситуації важливо з’ясувати реальну мету дотику, його необхідність, пояснення процедури, доступні способи висловити згоду чи відмову, можливість зупинити дію та повагу до приватності. Медична процедура, яка потребує інтимного контакту, має відповідати клінічній потребі та правилам інформованої згоди; професійний статус не створює права ігнорувати волю пацієнта.

Загальне визначення форм сексуального насильства докладніше розкрито в матеріалі «Сексуальне насильство: що це, форми та підтримка постраждалих». Загальна проблематика ризиків і захисту людей з інвалідністю має окремий канонічний матеріал «Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка».

Згода: вільне волевиявлення, доступна комунікація та право відмовитися

Добровільна сексуальна згода — це вільно висловлене рішення щодо конкретної дії за конкретних обставин. Людина повинна мати реальну можливість зрозуміти, що їй пропонують, повідомити власний вибір і змінити його. Згода на одну дію або на попередній контакт не поширюється автоматично на інші дії. Її можна відкликати. Мовчання, завмирання, залежність від допомоги або відсутність фізичного спротиву самі по собі не засвідчують добровільної згоди.

Для людей із порушеннями мовлення, слуху, зору, моторики або потребою в альтернативній та додатковій комунікації згода може висловлюватися через жестову мову, комунікатор, текст, картки, погляд, домовлені сигнали чи інші зрозумілі способи. Важливим є зміст власного волевиявлення людини, а не відповідність її способу спілкування звичній усній розмові. За потреби слід надати більше часу, адаптовану інформацію й незалежну комунікативну підтримку.

Підтримка ухвалення рішень допомагає людині реалізувати свою правоздатність і висловити волю. Вона не надає помічнику права погоджуватися на сексуальний контакт замість людини. Опікунство, спорідненість, шлюб або надання побутового догляду не є універсальним дозволом на сексуальні дії. За наявності сумнівів щодо можливості вільного вибору потрібна оцінка конкретних обставин і доступності комунікації, а не припущення на підставі назви діагнозу.

Неможливість погодитися може виникати за певних обставин незалежно від наявності інвалідності: під час сну, непритомності, тяжкого сп’яніння, гострого порушення свідомості, під безпосередніми погрозами або в ситуації примусу, коли вільний вибір фактично усунуто. Висновок про те, чи існувала добровільна згода, залежить від конкретної ситуації та її правового оцінювання. Кримінальний кодекс України визначає добровільність через вільне волевиявлення з урахуванням супутніх обставин.

Коли людина залежить від доглядальника

Якщо від певної особи залежать харчування, ліки, спілкування, догляд, фінанси, пересування чи можливість залишити приміщення, страх втратити таку підтримку може впливати на рішення щодо сексуального контакту. Формально висловлене «так» необхідно розглядати з урахуванням погроз, умов обміну, наслідків відмови та можливості отримати допомогу від іншої людини.

Приклади примусу — вимога сексуального контакту перед видачею ліків, погроза припинити догляд, обмеження пересування після відмови, використання конфіденційної інформації як засобу тиску. Ті самі механізми можуть діяти в партнерських стосунках, родині, закладі догляду чи під час отримання послуг.

Чому відсутність спротиву не означає згоди

Людина може завмерти, розгубитися, боятися посилення насильства, не мати фізичної можливості відштовхнути кривдника або не мати доступу до засобу комунікації. Такі реакції варто розуміти в контексті загрози, залежності та наявних можливостей. Вимога довести сексуальне насильство активним фізичним спротивом є психологічно хибною. Під час допомоги запитують про пережиті події, безпеку та потреби людини без оцінювання того, наскільки активно вона опиралася.

Чому ризики та бар’єри можуть зростати

Метааналіз Amborski та співавторів (2022) об’єднав 68 досліджень, 84 незалежні вибірки й дані 12 427 учасників. Узагальнене відношення шансів пережитого сексуального насильства для людей з інвалідністю порівняно з людьми без інвалідності становило 2,27. Після статистичної поправки на можливу публікаційну упередженість оцінка зменшилася приблизно до 1,49. Дослідження охоплювали різні країни, вікові групи, визначення інвалідності та форми насильства; ці числа не є індивідуальним прогнозом і не описують автоматично ситуацію в Україні.

Підвищений ризик у частині досліджень пов’язують із соціальною ізоляцією, залежністю від вузького кола осіб, бар’єрами доступу до освіти й допомоги, недоступністю повідомлення про насильство, дискримінацією та інституційними практиками. Це різнорівневі чинники середовища, які можуть взаємодіяти. Вони не визначають досвід кожної людини з інвалідністю й не роблять насильство неминучим.

ВООЗ у методологічних рекомендаціях 2024 року звертає увагу, що статистика насильства щодо жінок з інвалідністю обмежена: частину людей виключають з опитувань, дослідницькі запитання можуть бути недоступними, а специфічні форми насильства взагалі не вимірюються. Контрольний перелік ВООЗ 2025 року закликає забезпечувати участь жінок з інвалідністю на всіх етапах досліджень. Отже, реальні потреби можуть залишатися малопомітними навіть у великих наборах даних.

Різні потреби людей з різними порушеннями

Людині з порушенням слуху можуть знадобитися професійний переклад українською жестовою мовою або письмова комунікація. Людині з порушенням зору — доступний електронний документ, чітке усне пояснення простору й усіх дій спеціаліста. Людині з порушеннями моторики — фізично доступний вхід, транспорт, кушетка або можливість обрати положення тіла. Людині з інтелектуальними труднощами може допомогти проста конкретна мова та перевірка розуміння без навідних запитань. Потреби визначає сама людина, наскільки це можливо, разом із фахівцем.

Використання комунікатора, підтримуваного спілкування чи супроводу не означає, що кривдник або інша особа має право бути присутньою під час конфіденційної розмови. Коли супроводжувач може бути причетний до насильства, залучення цієї людини для перекладу або пояснення створює особливий ризик. Рекомендації ЮНФПА та Women Enabled International наголошують на доступних, інклюзивних послугах і повазі до самостійності постраждалих.

Сексуальне насильство в закладах догляду, медичних і соціальних установах

Закритий або напівзакритий режим проживання може обмежувати приватність, можливість незалежно повідомити про порушення й доступ до зовнішніх служб. Важливими запобіжниками є зрозумілі правила інтимного догляду, право на скаргу, незалежні канали повідомлення, захищене спілкування, належний нагляд і доступні маршрути виходу зі складної ситуації.

Якщо людина повідомляє про небажані сексуальні дії працівника, оцінювання заяви не слід доручати виключно колегам або керівництву, які можуть мати конфлікт інтересів. Організація повинна забезпечити безпеку та незалежний розгляд відповідно до законодавства, зберегти можливість постраждалої людини звернутися до поліції, медиків і правової допомоги. Рішення про зміну місця проживання або догляду потребує окремого безпекового планування: раптова втрата необхідних послуг сама може створити загрозу.

Сексуальне насильство можливе також під час транспортування, медичного огляду, реабілітації, отримання соціальних виплат або оформлення документів. Саме тому система підтримки має працювати за принципом незалежності від місця виникнення події й передбачати доступні способи контакту поза установою.

Психологічні наслідки та причини затримки звернення

Сексуальне насильство може спричинити гострий страх, тривогу, сором, порушення сну, біль, проблеми концентрації, уникання певних місць або людей, зміну довіри до доглядальників та медичних працівників. У частини постраждалих виникають тривалі травматичні симптоми, депресивні прояви або погіршення фізичного стану. Наслідки різняться; сам факт пережитого насильства не встановлює певного клінічного діагнозу.

У людини, яка залежить від стороннього догляду, насильство може викликати додатковий страх втрати необхідної допомоги. Вона може продовжувати контактувати з людиною, яка становить загрозу, з практичних причин: відсутність альтернативного догляду, доступного житла, транспорту чи коштів. Відкладене повідомлення або збереження контакту не свідчать про згоду з насильством.

Перешкодами також стають попередній досвід недовіри, знецінення свідчень людей з інвалідністю, недоступні форми опитування, сором через сексуалізовані стереотипи, побоювання оприлюднення особистих даних і фізична неможливість самостійно дістатися допомоги. Для якісної відповіді важливі передбачуваність, приватність і можливість людини впливати на темп та послідовність взаємодії.

Як розпізнати потребу в допомозі, коли людина не може розповісти словами

Поведінкові зміни, раптовий страх конкретного працівника, небажання залишатися наодинці, нові труднощі зі сном, біль, тілесні ушкодження, різке погіршення повсякденного функціонування або небажання процедур інтимного догляду можуть бути підставою делікатно перевірити безпеку людини. Жодна з цих ознак окремо не доводить сексуального насильства: вони мають різні можливі пояснення, зокрема медичні.

Фахівець або близька людина може спокійно запитати, чи є щось у догляді або контактах, від чого людині страшно чи неприємно, і запропонувати доступний спосіб відповіді. Потрібно дати можливість сказати «ні», попросити перерву, скористатися комунікатором та обрати незалежного помічника. Варто фіксувати власні слова людини, уникаючи повторюваних навідних запитань і спроб самотужки проводити слідче опитування.

Якщо йдеться про дитину, пріоритетом стають безпечне середовище, спеціалізований захист і вікововідповідна комунікація. Дитину не слід багаторазово змушувати відтворювати подробиці події перед різними дорослими. Підозра потребує звернення до компетентних служб з урахуванням українських процедур захисту дітей.

Що робити після можливого сексуального насильства

Перший крок залежить від того, чи зберігається безпосередня небезпека, чи потрібна невідкладна медична допомога і хто контролює доступ до телефону, транспорту, фінансів та догляду. Універсальна вимога негайно залишити житло, конфронтувати з кривдником або повідомити родині може підвищити ризик. Корисним є індивідуальний план, у якому враховані ліки, пристрої підтримки життєдіяльності, засоби комунікації, доступне перевезення та люди, здатні надати незалежну підтримку.

За актуальної загрози життю чи здоров’ю звертайтеся до екстрених служб 112, 102, 103 доступним і безпечним способом. Якщо людина не може говорити телефоном, можна за можливості попросити надійну особу допомогти зі зверненням або скористатися доступним каналом служби. Спосіб комунікації потрібно уточнити в конкретній службі заздалегідь, коли це безпечно.

Якщо сексуальне насильство відбулося нещодавно, медична допомога може бути терміновою навіть за відсутності помітних травм. Лікар може оцінити тілесні ушкодження, потребу в профілактиці інфекцій, екстреній контрацепції, догляді за ранами, тестуванні та психологічній підтримці. ВООЗ рекомендує розпочинати постконтактну профілактику ВІЛ за показаннями якнайшвидше, оптимально впродовж 24 годин і не пізніше 72 годин після ризикового контакту. Екстрена контрацепція може бути доречною в межах п’яти діб залежно від ситуації й методу; найраніший можливий початок підвищує ефективність. Конкретні втручання обирає медичний фахівець разом із пацієнтом з урахуванням показань та згоди.

Медична допомога важлива й після завершення цих часових вікон. Якщо людина бажає обговорити судово-медичне документування, спеціаліст має пояснити доступні варіанти та строки. Не слід вимагати від постраждалої особи небезпечного зберігання речей, фото чи листування. Збирання матеріалів і звернення до поліції мають враховувати реальні ризики, волю людини та процесуальні вимоги. Розгорнутий медичний маршрут подано в статті «Що робити після сексуального насильства: медична допомога й підтримка».

Якщо кривдник контролює догляд, житло або пристрої

Безпековий план має передбачати, хто зможе замінити небезпечного доглядальника, як отримати життєво необхідні ліки, харчування, засоби гігієни, документи, допоміжні пристрої та доступний транспорт. Для людини, що користується кріслом колісним, апаратом вентиляції, комунікатором чи іншими важливими засобами, зміна місця перебування без підготовки може створити медичну небезпеку.

Якщо є підозра, що телефон або облікові записи контролюються, не варто автоматично змінювати налаштування чи видаляти повідомлення: це іноді помічають і використовують для ескалації. Плануйте звернення за участю фахової служби з безпеки та, коли це можливо, через незалежний пристрій. Для партнерського й домашнього насильства може допомогти матеріал «План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти».

Доступна медична, психологічна, соціальна та правова допомога

Доступність означає практичну можливість одержати послугу, а не лише формальну готовність установи її надати. Сервіс може потребувати безбар’єрного входу, доступного санвузла, зміни місця прийому, перекладача жестової мови, простих письмових пояснень, документів для програм екранного доступу, гнучкого часу консультації та безпечного незалежного супроводу.

Клінічний посібник ВООЗ щодо допомоги після сексуального насильства описує першочергові емоційні та фізичні потреби, питання безпеки й подальшу підтримку. Фахівець має уважно вислухати людину, запитати про її безпосередні потреби, пояснити доступні варіанти, поважати автономію, утримуватися від звинувачення й не вимагати докладної розповіді, якщо вона зараз не потрібна для допомоги.

Керівництво ЮНФПА та Women Enabled International (2018) розглядає доступність установ, зв’язку, інформації, юридичних та соціальних служб як системні складові захисту. Для закладів це означає планування послуг разом із людьми з інвалідністю, навчання персоналу, доступні механізми скарг і незалежний супровід за потреби.

Конфіденційність і приватна розмова

Постраждала людина повинна мати можливість розповісти про подію без присутності особи, яка може контролювати її відповіді. Якщо потрібен перекладач або комунікативний помічник, бажано обрати незалежного професіонала з належними правилами конфіденційності. Перед запитаннями фахівець пояснює межі конфіденційності, можливі законні підстави передання інформації та порядок документування. Обіцяти повну та безумовну таємницю в усіх випадках некоректно.

У центрі допомоги має залишатися рішення людини щодо прийнятних форм підтримки. Спеціаліст може запропонувати інформацію про огляд, психологічну консультацію, соціальні послуги, правову допомогу та повідомлення поліції, але має розрізняти обов’язкові процедури захисту дітей чи інших спеціально визначених законом випадків і рішення повнолітньої постраждалої особи.

Куди звернутися в Україні

У разі безпосередньої небезпеки Державна служба України з надзвичайних ситуацій вказує номери 112 для екстрених звернень, 102 для поліції, 103 для швидкої медичної допомоги. У випадку насильства, для якого потрібна консультація або маршрут підтримки, урядова спеціалізована лінія 1547 надає інформацію щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства щодо дітей і торгівлі людьми. На її офіційному сайті також доступна інформація про способи звернення, зокрема для людей із порушенням слуху; актуальність конкретного каналу варто перевіряти безпосередньо перед використанням.

За правовими питаннями офіційний ресурс ДСНС наводить номер контакт-центру безоплатної правничої допомоги 0 800 213 103. Можна запитати про представництво, захист прав, звернення до поліції, доступність установ, інформовану згоду та законні способи зменшення контакту з особою, яка становить загрозу.

Якщо потрібна соціальна або кризова підтримка, доцільно одразу повідомити про практичні потреби: доступний транспорт, житло без бар’єрів, переклад жестовою мовою, супровід, заміну догляду, наявність дітей, необхідні ліки та засоби комунікації. Служба, здатна відповісти на запит, залежатиме від регіону й наявних послуг. Додаткові маршрути для ситуацій домашнього насильства зібрано в статті «Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні».

Права людини з інвалідністю та українське законодавство

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю встановлює принципи рівності перед законом, підтримки автономії, доступності та захисту від експлуатації, насильства й наруги. Стаття 16 прямо передбачає захист у сім’ї й поза нею, доступні способи запобігання насильству, розпізнавання і повідомлення про нього, а також допомогу для постраждалих. Положення Конвенції підтримують вимогу робити право на безпеку практично здійсненним для людей з різними порушеннями.

У Кримінальному кодексі України стаття 152 стосується зґвалтування — визначених законом сексуальних дій із проникненням без добровільної згоди; стаття 153 стосується насильницьких сексуальних дій без проникнення та добровільної згоди; стаття 154 — примушування до вступу в статевий зв’язок. Це юридичні склади правопорушень зі своїми ознаками. У психологічній та міжнародній правозахисній літературі поняття сексуального насильства використовується ширше за назву однієї статті Кодексу.

Наявність інвалідності людини не означає автоматичної відсутності сексуальної згоди. Для правової оцінки мають значення факти конкретного контакту, добровільність волевиявлення, можливість розуміти дії, використання погроз, безпорадного стану або залежності та інші юридично істотні обставини. Висновок про правову кваліфікацію роблять уповноважені органи з урахуванням доказів, а не за самою назвою порушення здоров’я.

Фахівці зобов’язані враховувати доступність процедур. Постраждала особа може потребувати перекладу, адаптованих запитань, доступного приміщення та додаткового часу. Ці умови необхідні для реальної участі людини у зверненні, отриманні послуги чи процесуальній дії.

Як підтримати людину, яка повідомила про сексуальне насильство

Сприйміть повідомлення серйозно, подякуйте людині за довіру та запитайте, що зараз найбільше потрібно для безпеки. Доцільно сказати, що відповідальність за насильницьку дію несе той, хто її вчинив. Поважайте спосіб спілкування людини й дайте час на відповідь. За необхідності забезпечте комунікатор, письмовий формат або незалежного перекладача.

Не допитуйте людину про кожну подробицю, не вимагайте пояснити, чому вона не опиралася або не звернулася раніше. Не наполягайте на конфронтації, публічному розголосі, негайній зміні місця проживання чи поданні заяви без пояснення можливих наслідків. Разом визначте один безпечний наступний крок: отримати медичну консультацію, поговорити зі службою підтримки, знайти альтернативний догляд або зв’язатися з незалежною фаховою людиною.

Якщо інформацію повідомила дитина, дорослому слід подбати про негайну безпеку, зафіксувати повідомлене без навідного розпитування та залучити компетентні служби захисту дітей. Люди з інвалідністю мають різні можливості комунікації; допитливість дорослого не повинна перетворюватися на багаторазове повторне переживання події.

Що має змінити система запобігання насильству

Профілактика потребує незалежних і доступних каналів скарг, які працюють для людей із різними способами комунікації. У закладах необхідні зрозумілі правила інтимного догляду, належне навчання персоналу, право людини зупинити необґрунтовану дію, захист від помсти за повідомлення та контроль з боку незалежних структур.

Значення мають просвіта щодо згоди та тілесних меж, адаптована сексуальна освіта, розвиток підтриманого ухвалення рішень, можливість змінити доглядальника, доступне житло й транспорт, а також робота правоохоронних і медичних установ без дискримінації. Рекомендації ВООЗ щодо інклюзивного вимірювання насильства (2025) додають до цього необхідність участі самих жінок з інвалідністю в розробленні та оцінюванні досліджень і заходів.

Під час оцінювання програм важливо перевіряти практичні результати: чи може людина конфіденційно повідомити про насильство; чи існує доступна альтернатива небезпечному догляду; чи отримує вона медичну допомогу вчасно; чи не втрачає житло або необхідні послуги після звернення; чи розуміє доступні правові рішення. Формальна наявність гарячої лінії або письмового порядку скарг сама по собі не гарантує доступності.

Поширені запитання

Чи може людина з інвалідністю самостійно давати згоду на сексуальні стосунки?

Так. Інвалідність сама по собі не позбавляє права на сексуальну автономію або можливості добровільно погоджуватися на конкретний контакт. Важливі реальна свобода вибору, розуміння ситуації та доступний спосіб повідомити рішення. Якщо згода викликає питання, слід оцінювати обставини конкретної ситуації, а не робити висновок за діагнозом.

Чи вважається згодою жест, погляд або відповідь через комунікатор?

Волевиявлення може бути передане різними доступними засобами. Його зміст має бути достатньо зрозумілим, добровільним і пов’язаним із конкретною дією. Людині потрібна реальна можливість відмовитися або зупинити контакт. Супроводжувач не може підміняти власне рішення людини.

Що робити, якщо людина, яка чинить насильство, одночасно забезпечує життєво необхідний догляд?

Потрібен індивідуальний план, який поєднує захист із безперервністю необхідної допомоги. Варто шукати незалежний канал підтримки, альтернативного доглядальника, доступні соціальні й медичні служби та спосіб звернутися без спостереження кривдника. Раптові дії без забезпечення ліків, транспорту чи пристроїв можуть створити новий ризик.

Чи обов’язково спочатку звернутися до поліції, щоб отримати медичну допомогу?

За потреби невідкладної допомоги слід звертатися до медиків негайно. Медичні й процесуальні процедури, зокрема передання інформації та документування, залежать від обставин і чинного законодавства; медична установа має пояснити порядок. Важливо не втрачати час на допомогу при можливих травмах, ризику ВІЛ чи потребі в екстреній контрацепції.

Чи можна звернутися по допомогу, якщо минуло багато часу?

Так. Навіть коли минули часові вікна для окремих профілактичних втручань, залишаються потреби в медичній, психологічній, соціальній та юридичній підтримці. Відкладене повідомлення часто пов’язане зі страхом, залежністю від догляду та браком доступного каналу звернення.

Як діяти, якщо людина не користується усним мовленням?

Запропонуйте доступні засоби комунікації, дайте достатньо часу та залучіть незалежного фахового помічника за потреби. Не припускайте, що відсутність усного мовлення означає нездатність розуміти ситуацію або ухвалювати рішення. Уникайте навідних запитань і забезпечте можливість приватної розмови.

Чи всі люди з інвалідністю мають вищий ризик сексуального насильства?

Метааналіз виявляє підвищений ризик на рівні об’єднаних досліджуваних груп, але оцінки значно різняться залежно від країни, контексту, вибірки та способу вимірювання. Ці дані обґрунтовують доступний захист і профілактику, а не індивідуальні припущення про досвід або майбутнє конкретної людини.

Пов’язані статті

Сексуальне насильство: що це, форми та підтримка постраждалих — загальні визначення, форми порушень і підтримка постраждалих.

Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка — ширший контекст доступності, безпеки та різних видів насильства.

Що робити після сексуального насильства: медична допомога й підтримка — медична маршрутизація, часові вікна й перші дії.

Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні — офіційні служби та способи отримати підтримку.

План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти — підготовка до безпечних кроків з урахуванням конкретного ризику.

Додаткові матеріали: Насильство щодо людей старшого віку: види, ознаки й підтримка · Фінансова експлуатація людей старшого віку: ознаки та захист · Насильство у відносинах догляду: контроль, нехтування та допомога

Додаткові матеріали: Жорстоке поводження з дітьми: види, ознаки та захист

Джерела

Amborski, A. M., Bussières, E.-L., Vaillancourt-Morel, M.-P., & Joyal, C. C. (2022). Sexual Violence Against Persons With Disabilities: A Meta-Analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 23(4), 1330–1343. https://doi.org/10.1177/1524838021995975.

United Nations. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities. Офіційний текст Конвенції українською.

United Nations Population Fund & Women Enabled International. (2018). Women and Young Persons with Disabilities: Guidelines for Providing Rights-Based and Gender-Responsive Services to Address Gender-Based Violence and Sexual and Reproductive Health and Rights. UNFPA.

World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. ВООЗ.

World Health Organization. (2021). Emergency contraception. ВООЗ.

World Health Organization. (2024). Guidelines for HIV post-exposure prophylaxis. ВООЗ.

World Health Organization & UN Women. (2024). Measuring violence against women with disability: Data availability, methodological issues and recommendations for good practice. ВООЗ.

World Health Organization. (2025). Checklist to support the inclusion of women with disabilities in research on violence against women. ВООЗ.

Верховна Рада України. (2001; чинна редакція). Кримінальний кодекс України, статті 152–154. Офіційна законодавча база.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (без дати). Контакти екстрених служб. Портал безпеки.

Державна установа «Урядовий контактний центр». (без дати). Спеціалізована гаряча лінія 1547. Офіційний портал.