Релігійна мотивація: внутрішня й зовнішня орієнтація

6 днів тому

Читати 13 хв

Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Релігійна мотивація — це сукупність причин, цілей і способів внутрішнього регулювання, через які людина приймає, підтримує, змінює або залишає релігійні переконання та практики. Вона відповідає на запитання «заради чого для мене релігія?»: як особисто значущий спосіб життя, джерело стосунків і підтримки, культурна традиція, моральне зобов’язання, пошук відповіді на складні питання чи поєднання кількох мотивів. Класична психологічна модель розрізняє внутрішню та зовнішню релігійну орієнтацію. Олпорт і Росс запропонували досліджувати саме функцію релігії в житті людини, а подальші огляди показали багатовимірність і обмеження такого поділу.

Ключова відмінність стосується місця релігії в системі цілей. За внутрішньої орієнтації релігійні переконання переживаються як цінні самі по собі й спрямовують рішення. За зовнішньої орієнтації участь у релігійному житті може допомагати досягати інших значущих цілей: підтримувати соціальні зв’язки, відчувати безпеку, належати до спільноти або здобувати схвалення. У реальному житті ці причини переплітаються. Огляд Парк 2021 року окремо наголошує на труднощах визначення, вимірювання й культурного перенесення цієї моделі.

Що саме психологи називають релігійною мотивацією

Релігійна мотивація описує психологічну функцію віри й релігійної поведінки для конкретної людини. Її можна досліджувати через цінності, наміри, добровільність участі, очікувані наслідки, переживання обов’язку, стосунки зі спільнотою та причини продовження практик у складні періоди. Важливі мотиви іноді усвідомлюються чітко, а іноді проявляються лише в ситуаціях вибору: наприклад, коли між особистим переконанням і груповим очікуванням виникає напруження.

Треба відрізняти мотив від релігійного змісту. Двоє людей можуть однаково вірити у святість молитви й регулярно молитися, але один робитиме це переважно через глибоко прийняту цінність, інший — задля сімейної єдності, третій — через тривогу перед осудом, а четвертий поєднуватиме всі названі спонукання. Відвідуваність богослужінь та знання релігійного вчення не пояснюють автоматично мотивації.

Релігійна мотивація становить один із вимірів ширшої релігійності. Огляд Гілла й Паргамента показує, чому для наукового вимірювання варто розрізняти залученість, практику, досвід, цінності та функціональне значення релігії. Водночас сама мотивація не визначає істинність вірувань, інтенсивність духовного переживання чи моральну цінність людини.

Звідки виникла модель внутрішньої та зовнішньої орієнтації

Гордон Олпорт розглядав релігію як частину особистісної організації мотивів. У праці 1967 року, написаній разом із Дж. Майклом Россом, дослідники запропонували вимірювати внутрішню та зовнішню орієнтації та зіставляти їх з упередженнями. Їх цікавило, чому формально схожа релігійна участь може супроводжуватися різними соціальними установками. Первинне дослідження Олпорта й Росса стало відправною точкою для десятиліть досліджень.

У мові початкової теорії внутрішня релігійність пов’язувалася зі зрілим, особисто прийнятим ставленням до віри, а зовнішня — з використанням релігії для додаткової вигоди. Ці формулювання відбивали оцінні припущення своєї доби. Сучасне наукове прочитання описує орієнтації як дослідницькі конструкти, потребує перевірки їхньої валідності й утримується від висновку, що одна орієнтація однозначно робить людину «кращою». Кіркпатрік і Гуд докладно критикували теоретичну невизначеність та оцінне протиставлення «доброї» і «поганої» релігійності.

Важливим розвитком стала відмова від уявлення про єдину лінію з внутрішнім і зовнішнім полюсами. Сьогодні їх доцільніше розглядати як окремі виміри, що можуть співіснувати. Людина здатна одночасно сприймати віру як центральну цінність, шукати в громаді дружбу й отримувати від молитви розраду. Метааналітичний огляд Донаг’ю та пізніші психометричні роботи показали, що співвідношення шкал залежить від респондентів і дослідницького контексту.

Внутрішня релігійна орієнтація

Внутрішня орієнтація означає, що релігійна система цінностей займає важливе місце в житті людини й організує її вибір. Людина може намагатися співвідносити щоденні рішення з вірою навіть тоді, коли цього ніхто не бачить або відповідна поведінка не приносить очевидного соціального зиску. У класичній моделі релігія тут є значущою метою й джерелом смислу.

Можливі прояви внутрішньої орієнтації — прагнення узгоджувати вчинки з особистою релігійною етикою, добровільна молитва, готовність вкладати час у практику, переосмислення власних дій через духовні переконання та сталість релігійних зобов’язань поза безпосереднім груповим контролем. Це приклади для пояснення конструкта, а не діагностичні ознаки чи обов’язковий перелік «правильної» віри.

Внутрішня мотивація не означає безпомилковості, психологічного благополуччя за будь-яких обставин або відкритості до кожної іншої позиції. Особисто значуща віра може поєднуватися з консервативними поглядами, жорсткими переконаннями, сумнівами, співчуттям, страхами та різними способами ставлення до інших. Результат залежить також від змісту вчення, норм спільноти, культурних очікувань і конкретної ситуації. Парк розглядає суперечливість емпіричних висновків щодо просоціальності та благополуччя.

Особисту значущість релігії можна спостерігати і в часи сумніву. Віра, яка визначає життєві орієнтири, іноді стає предметом напруженого перегляду; інтенсивність сумніву тоді відображає значущість питання. Психологічну сторону цього процесу окремо висвітлює матеріал про релігійні сумніви.

Зовнішня релігійна орієнтація

Зовнішня орієнтація описує ситуації, коли релігійні практики та належність до традиції служать також іншим цілям. Серед них — дружба, соціальне прийняття, родинна згуртованість, репутація, відчуття захищеності, емоційна підтримка й організація повсякденного життя. Наявність таких мотивів природна для соціальної поведінки людини. Віднесення мотиву до зовнішніх саме по собі не означає нещирості або маніпуляції.

Соціально зорієнтована зовнішня мотивація

У цьому вимірі значущі зв’язки з людьми: можливість бути частиною громади, зберігати сімейні традиції, спілкуватися з однодумцями, брати участь у спільних подіях або отримувати суспільне схвалення. Наприклад, людина може відвідувати службу, оскільки там зустрічається з близькими й бере участь у житті місцевої спільноти. Це соціальна функція релігії, що може поєднуватися з глибокою особистою вірою.

Особистісно зорієнтована зовнішня мотивація

Тут на перший план виходить очікувана особиста користь: заспокоєння, підтримка в кризі, надія, відчуття порядку або допомога у проживанні невизначеності. Наприклад, звернення до молитви під час утрати може бути способом пережити безпорадність. Дослідницьке питання полягає в тому, яку функцію має практика і які її наслідки, а не в оцінюванні моральної допустимості потреби в розраді.

Поділ зовнішнього виміру на соціальний і особистісний запропоновано в переглянутому інструменті Горсуча й Макферсон. Дослідження 1989 року за допомогою факторного аналізу виділило ці підвиміри та показало переваги уточнених шкал порівняно з початковими пунктами.

Психологічно важливо, чи може людина вільно обирати свою участь і висловлювати незгоду. Потреба в належності або підтримці стає проблемною за умов приниження, погроз, примусу чи систематичного покарання за відмову. Такі ситуації потребують аналізу релігійних груп із високим рівнем контролю, а не автоматичного приписування особі «зовнішньої релігійності».

Чому одна людина може мати обидві орієнтації

Релігійні мотиви існують у конкретних життєвих обставинах і змінюють свою відносну вагу. Людина може обирати традицію через батьків і друзів, пізніше переосмислити її як особисту цінність, а під час хвороби шукати в ній підтримки. Інша людина може зберігати високу внутрішню відданість переконанням і водночас охоче брати участь у громадських подіях заради дружби.

Для ілюстрації можна розрізнити три питання: «У що я вірю?», «Навіщо я беру участь?» і «Наскільки це мій власний вибір?». Перше стосується переконань, друге — мотивів, третє — автономії. Вони корелюють, але не зводяться до одного показника. У наукових анкетах високі значення внутрішньої та зовнішньої шкал цілком можуть співіснувати. Метааналіз Донаг’ю показав також залежність їхньої кореляції від особливостей вибірок.

Зміна мотивів упродовж життя відбувається під впливом виховання, розвитку самостійності, важливих стосунків, життєвих криз, навернення та зміни спільноти. Тому одномоментний опитувальник описує певний зріз особистого досвіду й самозвіту, а не незмінний тип особистості. Окремі механізми передавання й перегляду віри розглянуто в статті про формування релігійних переконань.

Релігія як особистий пошук: третя орієнтація

Згодом Чарльз Деніел Бетсон і співавтори описали ще один спосіб особистого ставлення до релігії — релігію як пошук. Він пов’язаний із готовністю серйозно ставити екзистенційні запитання, допускати складність, переглядати власні відповіді та продовжувати пошук сенсу. Бетсон, Шенраде й Вентіс розглянули засіб, цінність і пошук як три виміри релігійної орієнтації.

Орієнтація на пошук не тотожна слабкій вірі, агностицизму чи обов’язковій зміні конфесії. Людина може бути глибоко залученою до традиції й водночас вважати питання про сенс, страждання та мораль відкритими для тривалого осмислення. Інша людина може мати подібну інтелектуальну відкритість у нерелігійному світогляді. Через це психометричне відмежування «пошуку» від загальної відкритості до досвіду, сумніву й стилю мислення залишається методологічним завданням.

Такий підхід допомагає побачити межу початкового двочленного поділу: мотивація може полягати в самому процесі дослідження світоглядних питань. При цьому жоден дослідницький інструмент не надає психологові права встановлювати, яка релігійна позиція є метафізично істинною.

Як це співвідноситься з автономною мотивацією та самодетермінацією

У теорії самодетермінації вирішальне значення має спосіб засвоєння норм і регулювання поведінки. Річард Раян, Скотт Ріґбі й Крісті Кінг застосували цей підхід до релігійного життя. У дослідженні чотирьох християнських вибірок вони розрізнили інтроєкцію та ідентифікацію релігійних цінностей і перевірили їхні зв’язки з релігійними орієнтаціями та показниками психічного здоров’я.

Інтроєкція означає, що норма вже переживається як внутрішній обов’язок, але її виконання значною мірою підтримують сором, провина, самозасудження або потреба зберігати схвалення. Ідентифікація означає, що людина прийняла певну цінність як особисто значущу й діє з більшою добровільністю. Обидва процеси стосуються внутрішнього засвоєння релігійних правил, хоча різняться рівнем автономії.

Це уточнення суттєве: «внутрішнє» за Олпортом і «внутрішньо регульоване» в теорії самодетермінації не є однаковими поняттями. Страх осуду може бути вже засвоєним і звучати як внутрішній голос, тоді як свідома участь у релігійній спільноті може мати водночас соціальну й автономну основу. Тому дослідник має окремо запитувати, чи прийняла людина цінність добровільно та чи може вільно змінювати власну практику.

Результати Раяна та співавторів стосувалися конкретних християнських груп і не доводять універсальності однієї схеми для всіх традицій. Вони розширили теоретичну перспективу, показавши значення автономії, а не лише спрямованості на особистий або соціальний результат.

Як вимірюють внутрішню та зовнішню релігійність

Психологічні дослідження використовують стандартизовані твердження, за якими респонденти повідомляють, наскільки їм властиві певні мотиви та ставлення. Початковий опитувальник Олпорта й Росса створено для вимірювання внутрішньої та зовнішньої релігійної орієнтації. Переглянута шкала I/E-R відокремлює внутрішню орієнтацію від двох різновидів зовнішньої — соціальної та особистісної. Горсуч і Макферсон запропонували цю модель після перевірки структури пунктів.

Опитувальник відображає те, як людина інтерпретує наведені твердження, наскільки готова відкрито відповідати, який досвід має у відповідній релігійній культурі та чи адекватно перекладені формулювання. Навіть якісна шкала не забезпечує безпомилкового доступу до глибинних мотивів. Оцінювання залежить від надійності, факторної структури, змістової валідності й порівнюваності груп.

Що ускладнює вимірювання

Соціальна бажаність. У спільноті, де особисте благочестя вважається нормою, людина може мимоволі або свідомо відповідати відповідно до ідеалу.
Змішування мотиву й наслідку. Відчуття підтримки після молитви саме по собі не доводить, що єдиною причиною молитви було прагнення розради.
Перенесення між конфесіями. Твердження про церкву, регулярне богослужіння чи приватну молитву по-різному функціонують у різних традиціях.
Мовна адаптація. Дослівний переклад анкети не гарантує збереження психологічного змісту пунктів.
Дихотомія замість вимірів. Поділ усіх учасників на «внутрішніх» і «зовнішніх» за умовним порогом може приховувати важливі відмінності.

Критичний огляд Голла, Мідора й Кеніґа наголошує на недоліках «позаконтекстного» вимірювання загальної релігійності. Огляд Парк також підкреслює визначальні проблеми моделі, її вимірювання та культурного застосування. Докладніше про методологію читайте в статті «Як вимірюють релігійність і духовність».

Результати I/E-R мають сенс передусім для дослідницького зіставлення груп та перевірки гіпотез після належної адаптації. Вони не є клінічним тестом, способом перевірити «щирість віри», засобом відбору членів спільноти або підставою для індивідуального діагнозу.

Що показують дослідження про релігійну мотивацію та ставлення до інших

Історично одним із головних питань був зв’язок релігійної орієнтації з міжгруповими упередженнями. Олпорт і Росс повідомили про відмінності у вибраних ними групах між внутрішньою, зовнішньою та одночасно високою релігійною орієнтацією. Це класичний результат, який слід читати в контексті американського суспільства 1960-х, конкретних шкал та історичних категорій упереджень.

Огляд і метааналіз Донаг’ю 1985 року узагальнив зв’язки внутрішньої та зовнішньої релігійності з різними оцінюваними характеристиками, але виявив складність кореляцій та обмежену користь жорсткої чотиритипової класифікації. Наукові висновки залежать від того, що саме називається упередженням, які групи порівнюють і які норми діють у суспільстві.

Пізніший метааналіз Голл, Матца і Вуд щодо релігії та расових упереджень у США показав роль міжгрупових процесів, конформності та суспільних норм. Ця робота не перевіряє кожне твердження про внутрішню й зовнішню шкали безпосередньо, але допомагає зрозуміти ширший контекст: та сама релігійна мотивація взаємодіє зі змістом групових цінностей і соціальним середовищем.

Експериментальні дослідження вивчають інші питання, наприклад, короткочасний вплив релігійних нагадувань на оцінювання чужих груп. Метааналіз 44 експериментів знайшов невеликий середній ефект такого впливу на упередженість. Це дані про експериментальні стимули й визначені результати, а не підтвердження того, що внутрішня або зовнішня релігійність неминуче спричиняє конкретну поведінку людини.

Обґрунтований підсумок досліджень полягає в тому, що одних показників релігійної орієнтації недостатньо для передбачення доброзичливості, дискримінації чи готовності допомагати. Потрібно враховувати об’єкт ставлення, групові норми, ідентичність, політичний і культурний контекст та метод вимірювання.

Релігійна мотивація та психічне здоров’я

Релігійні переконання й практики можуть бути ресурсом сенсу, підтримки та подолання труднощів. В інших умовах вони можуть супроводжуватися страхом, соромом, конфліктами, тиском і дистресом. Внутрішня та зовнішня орієнтації є одним із можливих пояснювальних вимірів, але не визначають психічне здоров’я самі по собі.

У дослідженні Раяна, Ріґбі та Кінг способи внутрішнього засвоєння релігійних цінностей по-різному співвідносилися з психологічними показниками. Особисто прийнята цінність та поведінка під тиском провини — психологічно різні процеси. Проте дані отримано в певних християнських вибірках; вони не встановлюють індивідуальний діагноз і не доводять універсального причинного ефекту.

Важливо оцінювати рівень доказовості. Метааналіз 48 поздовжніх досліджень виявив невеликий загальний зв’язок релігійності або духовності з подальшими показниками психічного здоров’я (r = 0,08); у цьому аналізі не всі компоненти релігійності мали статистично значущий окремий зв’язок. Об’єднаний показник не дає змоги приписати ефект саме внутрішній мотивації та не встановлює причинність для конкретної людини.

Показники благополуччя залежать від вихідного стану здоров’я, соціальної підтримки, вибірки, релігійної культури та визначення шкал. Релігійну участь не слід подавати як універсальну профілактику депресії чи тривоги. Відомості про кореляції між вірою та здоров’ям не замінюють клінічного оцінювання й лікування. Для ширшого питання є окрема стаття «Релігійність, духовність і психічне здоров’я».

Спосіб подолання стресу має власні виміри: людина може звертатися до релігії для пошуку підтримки, переосмислення подій або регулювання емоцій, а також переживати гнів, почуття покинутості чи духовний конфлікт. Це предмет релігійного копінгу, який не слід ототожнювати з класичним поділом внутрішньої та зовнішньої мотивації.

Релігійна мотивація, примус, провина та психологічна безпека

Оцінюючи мотиви, корисно розрізняти добровільне дотримання правил і поведінку, підтримувану загрозами, залякуванням або систематичним приниженням. Релігійні норми можуть бути частиною важливої особистої традиції. Якщо їх застосовують як засіб контролю над контактами, фінансами, лікуванням або правом на незгоду, у центрі психологічного аналізу перебувають конкретні практики примусу та ризики для людини.

Почуття провини після порушення власної моральної норми іноді допомагає виправити вчинок. Постійний страх покарання, нав’язлива самоперевірка, виснажливі ритуали або переживання безвиході мають іншу психологічну функцію. Вони можуть потребувати індивідуального оцінювання, незалежного від релігійної орієнтації. Читайте матеріали про релігійну провину й сором та скрупульозність і релігійний обсесивно-компульсивний розлад.

Релігійні сумніви, потреба в духовному наставництві, вихід зі спільноти або прагнення змінити світогляд самі собою не є психічним розладом. Якщо людина зазнає тривалого дистресу, погроз чи насильства, важливо підтримати її право на самостійний вибір і доступ до незалежної допомоги. За вираженої депресії, панічних станів, нав’язливих симптомів, психотичних проявів чи суїцидальних думок слід звертатися до відповідних медичних фахівців; духовна підтримка може доповнювати допомогу за бажанням людини, але не замінює лікування.

Український та міжкультурний контекст

Мотивація релігійної участі формується під впливом традиції, сім’ї, місцевої громади, історії, мови й досвіду суспільних змін. Роль релігії в родинних обрядах, допомозі під час війни, пам’яті про втрати чи збереженні колективної ідентичності може бути особливо значущою. Така участь часто поєднує ціннісні, соціальні та емоційні спонукання, які складно відокремити одним запитанням.

У дослідженні українських респондентів про релігійні орієнтації у віковій динаміці автори виявили багатокомпонентну структуру, що охоплювала осмислену релігійність, захисну функцію, виховання та соціальну участь. Це цінне локальне емпіричне спостереження, але воно не є репрезентативним доказом поширеності конкретних типів мотивації серед усього населення України.

Класичні формулювання Олпорта виникли переважно в християнському американському середовищі. У традиціях, де релігійна належність нерозривно пов’язана з родовими обов’язками, колективними ритуалами або іншими способами опису духовного досвіду, межа між «особистою цінністю» та «соціальною функцією» може мати інший зміст. Критичний огляд вимірювань релігійності прямо застерігає щодо перенесення шкал між протестантськими, мусульманськими та буддійськими контекстами без перевірки.

Так само нерелігійні люди можуть мати особисто прийняті моральні цінності, практики спільноти, традиції пам’яті й способи пошуку сенсу. Для них доречні ширші поняття ціннісної та світоглядної мотивації, а не автоматичне приписування релігійної орієнтації. Про це докладніше в матеріалі «Психологія нерелігійної духовності».

Як осмислити власні релігійні мотиви

Питання про мотиви корисне для саморефлексії, духовного діалогу та психологічного консультування, якщо його застосовують з повагою до свободи переконань. Замість присвоювати собі «тип релігійності», людина може дослідити, яку роль мають різні причини у конкретних життєвих ситуаціях.

Що для мене цінне у вірі та практиці навіть тоді, коли ніхто не оцінює мою участь?
Які зв’язки, традиції та можливості підтримки дає мені спільнота?
Чи можу я погоджуватися і не погоджуватися без погроз, приниження та покарання?
Які мої дії виходять із переконань, а які переважно підтримуються страхом або очікуванням схвалення?
Як змінилася моя мотивація після важливих подій, втрат, нового досвіду чи знайомств?
Чи зберігаються мої право на сумнів, доступ до допомоги та здатність приймати рішення?

Відповіді можуть бути різними впродовж життя. Вони допомагають помічати власні потреби, добровільність і межі, але не утворюють науково валідованого тесту та не дають підстав судити про психологічне здоров’я або духовну «правильність» людини.

Психологічний фахівець може делікатно з’ясовувати роль релігії в переживаннях клієнта, враховувати особисті цінності, джерела підтримки, конфлікти та безпеку. Якщо релігія має значення для терапевтичних цілей, її можна обговорювати з інформованої згоди людини, не нав’язуючи ані віру, ані невіру. За потреби людина самостійно обирає також духовного наставника; рішення про діагностику й медичне лікування залишаються в компетенції медичних спеціалістів.

Поширені запитання

Чим внутрішня релігійна мотивація відрізняється від зовнішньої?

Внутрішня означає, що релігія переживається як особисто значуща цінність, яка спрямовує спосіб життя. Зовнішня означає, що релігійна участь також служить іншим цілям — підтримці, зв’язкам, безпеці або схваленню. Це два виміри, які можуть поєднуватися.

Чи означає зовнішня орієнтація нещиру віру?

Ні. Соціальна належність, емоційна підтримка та сімейна традиція є реальними людськими потребами. Наукова класифікація мотиву не встановлює, що людина свідомо удає віру чи маніпулює іншими.

Чи може людина мати високу внутрішню й зовнішню мотивацію одночасно?

Так. Дві орієнтації не є протилежними кінцями однієї обов’язкової шкали. Людина може вважати віру центральною цінністю, любити свою релігійну спільноту й отримувати від неї підтримку.

Яка з орієнтацій краща для психічного здоров’я?

Дані про зв’язки між орієнтаціями та психологічними показниками залежать від вимірювання, вибірки та контексту. Важливі автономія, характер спільноти, наявність підтримки, конфлікту й примусу. За одним показником орієнтації не можна прогнозувати стан психічного здоров’я окремої людини.

Чи тотожна внутрішня релігійна мотивація автономній мотивації?

Ці поняття перетинаються, але мають різні теоретичні підстави. Модель Олпорта описує місце релігії серед цілей, а теорія самодетермінації уточнює, наскільки добровільно людина засвоїла певні норми й цінності.

Чи можна визначити релігійну мотивацію за частотою молитви?

Частота практики відображає лише одну сторону релігійної поведінки. Для розуміння мотивації потрібно знати особисте значення дії, добровільність, соціальний контекст і кілька можливих причин участі.

Чи підходить шкала I/E-R для всіх релігій?

Використання в різних культурах потребує науково обґрунтованого перекладу, адаптації та перевірки того, що інструмент вимірює зіставні поняття. Автоматично переносити результати між традиціями некоректно.

Чи є сумніви щодо віри ознакою слабкої внутрішньої мотивації?

Ні. Сумніви можуть виникати саме тому, що світоглядні питання мають велику цінність. Орієнтація на пошук розглядає критичне осмислення й відкриті запитання як окремий спосіб ставлення до релігії.

Висновок

Релігійна мотивація допомагає зрозуміти, чому віра, традиція, практика й спільнота посідають різне місце в житті людей. Класична модель внутрішньої та зовнішньої орієнтації відкрила можливість досліджувати не лише факт релігійної участі, а її психологічні причини. Подальші дослідження розширили модель соціальною й особистісною зовнішньою мотивацією, релігією як пошуком і рівнем автономного засвоєння цінностей. Сучасне розуміння спирається на багатовимірність мотивів, культурну чутливість, точне вимірювання й розрізнення кореляцій та причинних висновків.

Психологічна енкциклопедія