Релігійність: виміри, прояви та психологічне дослідження
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Релігійність — це багатовимірна характеристика того, як релігія присутня в житті людини: у її переконаннях, цінностях, практиках, переживаннях, мотивах, стосунках і способах осмислення подій. Релігійність може проявлятися через участь у спільноті, приватну молитву, знання традиції, особисту важливість віри або орієнтацію повсякденних рішень на релігійні смисли. Ці прояви не завжди збігаються, тому психологічна наука досліджує їх окремо та у взаємозв’язку.
Наукове питання полягає в тому, які форми релігійності людина практикує, що вони означають для неї, як виникають і змінюються та з якими психологічними процесами пов’язані. Важливе методологічне правило сформульоване в огляді Hill і Pargament (2003): однієї загальної самооцінки релігійності або частоти відвідування богослужінь недостатньо, щоб пояснити механізми її зв’язку з поведінкою чи здоров’ям.
Що означає релігійність у психології
У повсякденній мові релігійною часто називають людину, яка вірить у Бога, дотримується обрядів або належить до релігійної громади. У психологічному дослідженні кожна з цих ознак є окремим показником. Вірування належать до переконань; відвідування зібрань — до організованої практики; належність — до соціальної й ідентифікаційної складової; внутрішня важливість релігії — до її місця у системі особистих цілей та цінностей.
Релігійність можна описувати як інтенсивність окремих проявів, їхню сталість, взаємне поєднання і центральність релігійних значень для особистості. Людина може мати стійку віру, але рідко відвідувати громаду через стан здоров’я, війну, міграцію або особисті обставини. Інша людина регулярно бере участь в обрядах завдяки родині або культурній традиції, хоча релігійні переконання мають для неї невелику особисту вагу.
Релігія як соціокультурна система, релігійність як властивості участі в ній, релігійна ідентичність як відчуття належності та духовність як широкий простір переживання священного, трансцендентного або граничного сенсу — взаємопов’язані аналітичні поняття. Їхні межі залежать від дослідницької традиції та контексту. Огляд того, як психологічна наука вивчає ці явища, подано в матеріалі «Психологія релігії та духовності».
Основні виміри релігійності
Науковці пропонували різні системи вимірів. Класична модель Чарльза Ґлока та Родні Старка виділяла переконання, практику, переживання, знання і наслідки для життя. Подальші емпіричні роботи розширювали або перегруповували ці складові. Міжкультурний аналіз Lemos та співавторів (2019) підтверджує багатовимірність конструкта та водночас відсутність загальної згоди щодо єдиної кількості вимірів.
Переконання та уявлення про священне
Когнітивний вимір охоплює переконання про Бога або богів, трансцендентну реальність, моральний порядок, людське призначення, смерть, спасіння, карму, духовний шлях чи інші смисли, властиві певній традиції. Для дослідника важливо з’ясувати не лише формальну згоду з твердженням, а й міру впевненості, спосіб його тлумачення, можливість сумніву та значення для рішень людини. Два респонденти можуть однаково відповісти «вірю», але вкладати в цю відповідь суттєво різний зміст.
Публічна й приватна практика
До публічних практик належать богослужіння, спільні молитви, ритуали, святкові зібрання та участь у релігійних організаціях. Приватна практика може включати особисту молитву, медитацію в межах традиції, читання священних текстів, домашні обряди та індивідуальні форми вшанування. Частота дій показує поведінкову участь, але не визначає автоматично їхню мотивацію або суб’єктивний вплив.
Важливо враховувати доступність практик: фізична мобільність, сімейні обов’язки, робочий графік, репресії, безпекові загрози або відсутність громади можуть зменшувати відвідуваність незалежно від переконань. Для України це особливо помітно в умовах переміщення, служби, окупації та втрати звичного соціального середовища. Такі контекстуальні чинники слід враховувати як можливі пояснення, а не виводити з низької відвідуваності висновок про слабку віру.
Релігійні переживання
Дослідники вивчають переживання близькості до священного, благоговіння, вдячності, покликання, прощення, єдності, відчуття присутності Бога та інших релігійно значущих станів. Таке переживання має описову психологічну реальність як повідомлений суб’єктивний досвід. Його богословське або метафізичне тлумачення належить до іншого рівня висновку. Інтенсивність переживання не є універсальним показником сили релігійності, адже традиції по-різному оцінюють емоційність, мовчазну практику й повсякденну вірність.
Знання та релігійна грамотність
Релігійне знання охоплює розуміння текстів, звичаїв, історії, обрядових норм і власної традиції. Воно може формуватися через сім’ю, навчання, самостійне читання й участь у громаді. Ґрунтовне знання не обов’язково означає прийняття всіх релігійних тверджень: релігію можуть глибоко знати віряни, дослідники, люди після виходу з громади та нерелігійні члени культурної спільноти.
Особиста важливість і центральність
Центральність показує, наскільки часто і з якою вагою релігійні значення активуються в мисленні, почуттях і поведінці людини. Для когось релігія визначає календар, вибір спільноти, життєві рішення та моральну мову; для іншого вона пов’язана переважно зі святами й родинною історією. Шкала центральності релігійності Губера і Губера побудована саме навколо цього питання та об’єднує кілька змістових вимірів.
Мотивація та спосіб залученості
Релігійна поведінка може спиратися на особисте переконання, відчуття покликання, соціальну належність, звичку, прагнення схвалення, страх осуду чи потребу підтримки. Класичне розрізнення внутрішньої й зовнішньої релігійної орієнтації пов’язане з працею Allport і Ross (1967). У межах цієї традиції внутрішня орієнтація означає проживання релігії як значущої життєвої мети, а зовнішня — використання релігійної участі також для інших цілей, наприклад соціальних. Це виміри мотивації, а не поділ людей на морально кращих і гірших.
Ідентичність, належність і соціальні зв’язки
Релігійна належність може бути частиною образу себе, родинної історії, соціальної підтримки та колективної пам’яті. Для окремої людини важливішою буває віра, для іншої — традиція чи громада. Значення належності докладно розглядається в окремій статті «Релігійна ідентичність». Під час оцінювання слід окремо питати про формальне членство, відчуття прийняття, автономію, частоту контактів та досвід виключення.
Етичні наслідки і повсякденні рішення
Релігійні переконання можуть брати участь у формуванні моральних зобов’язань, практик допомоги, сімейних домовленостей, ставлення до праці, харчування, здоров’я і спільного життя. Проте поведінкові наслідки залежать також від особистості, соціальних норм, матеріальних ресурсів і конкретних обставин. Виявлення релігійного мотиву потребує дослідницького підтвердження: благодійність або стриманість можуть мати релігійні, світські чи змішані підстави.
Які форми релігійності трапляються в житті
Поєднання вимірів створює різні індивідуальні профілі. Інституційно залучена релігійність виражається в регулярному житті громади; приватна — у самостійних практиках; культурна — у святкуваннях, обрядах, родинній пам’яті й символічній належності; інтелектуально зорієнтована — в дослідженні вчення, тлумаченні текстів і дискусії; переживальна — у суб’єктивно значущому духовному досвіді. Такі назви є описовими категоріями, а не універсальними типами особистості.
Існують також ситуації, коли релігійна залученість змінюється: людина зберігає переконання без інституційної участі, переходить між громадами, переглядає власну традицію, поєднує релігійні й нерелігійні джерела сенсу або поступово дистанціюється від релігії. Вивчення релігійності має залишати простір для неоднозначних і перехідних відповідей. Формула «або вірує, або не вірує» погано описує багатьох людей.
У різних релігійних традиціях прояви не співмірні за єдиним шаблоном. Колективний ритуал, п’ятиразова молитва, практика медитації, вивчення тексту, участь у паломництві та релігійно вмотивовані етичні дії можуть мати різне місце у традиції. Дослідник спочатку з’ясовує, які саме практики та смисли є релевантними для вибірки, а потім обирає інструмент.
Основні психологічні моделі релігійності
Багатовимірна модель Ґлока та Старка
Ця класична схема стала відправною точкою для розмежування релігійних переконань, ритуальної участі, переживань, знань і наслідків релігії для життя. Вона зручна як концептуальна карта, оскільки застерігає від прирівнювання всього явища до однієї поведінкової ознаки. Її конкретна факторна структура не є обов’язковою для всіх культур і дослідницьких вибірок; сучасні перевірки нерідко отримують інші конфігурації вимірів. Це докладно обговорюється в міжкультурній роботі Lemos та колег.
Внутрішня та зовнішня релігійна орієнтація
Модель Олпорта й Росса звертає увагу на психологічну функцію віри. Той самий релігійний акт може бути вираженням особистого переконання, способом підтримати зв’язки, виконанням соціального очікування або поєднувати кілька мотивів. Мотивацію з’ясовують через запитання про причини й значення поведінки; за самим фактом молитви чи відвідування служби її визначити неможливо.
Центральність релігійних значень
Концепція Стефана Губера розглядає релігійність як психологічний конструкт, центральність якого визначається доступністю релігійних значень у життєвому досвіді. Huber і Huber (2012) описали п’ять складників: інтелектуальний інтерес, ідеологічні переконання, публічну практику, приватну практику та релігійний досвід. Сукупний показник центральності слід інтерпретувати разом із профілем відповідей, а не як остаточне визначення всієї людини.
Функціональний і процесуальний підхід
У процесуальних моделях основне питання — як конкретна форма релігійності діє за конкретних умов. Важливими стають пошук сенсу, регуляція емоцій, соціальна підтримка, релігійні способи подолання стресу, моральні рішення та конфлікти. Hill і Pargament (2003) показали перевагу теоретично точних вимірів, пов’язаних із конкретними механізмами, над загальними запитаннями про те, чи вважає людина себе релігійною.
Як вимірюють релігійність у психологічних дослідженнях
Наукове вимірювання починається з визначення конструкта. Якщо мета — описати участь у громаді, дослідник вимірює її частоту та доступність. Якщо мета — зрозуміти особисту вагу релігії, потрібні запитання про центральність і мотивацію. Якщо досліджують релігійний стрес, важливі запитання про внутрішні та міжособистісні конфлікти. Шкала має відповідати конкретному дослідницькому питанню.
DUREL — короткий індекс релігійності
Індекс релігійності Університету Дьюка (DUREL) містить п’ять запитань для оцінювання трьох сфер: організованої релігійної участі, приватної релігійної активності та внутрішньої релігійності. Koenig і Büssing (2010) наголошують, що три субшкали слід аналізувати окремо, коли вивчають зв’язки зі здоров’ям. Перевага інструмента — стислість; обмеження — він охоплює лише частину ширшого конструкта.
CRS — шкала центральності релігійності
Шкала центральності релігійності (CRS) оцінює п’ять уже описаних сфер та їхню роль у системі особистих значень. Автори представили варіанти різної довжини, міжмовні версії та пристосування запитань для різних релігійних традицій. Зокрема, питання про Бога, релігійний досвід і молитву потребують коректного смислового формулювання в буддійських, індуїстських і мусульманських контекстах. Методичні пояснення містить оригінальна публікація CRS.
Багатовимірні батареї та спеціалізовані шкали
Великий методичний проєкт Fetzer Institute та Національного інституту старіння США систематизував дванадцять змістових ділянок релігійності й духовності, пов’язаних із дослідженнями здоров’я: від повсякденного досвіду і значень до підтримки спільноти, практик та інших аспектів. Він також запропонував короткий багатовимірний набір запитань. Опис проєкту та оригінального звіту показує, чому універсальний один показник часто втрачає важливі відмінності.
Для окремих дослідницьких завдань застосовують опитувальники релігійної мотивації, релігійного подолання стресу, духовних конфліктів, підтримки громади, самоідентифікації та релігійного досвіду. Назва шкали сама по собі не гарантує її придатності. Необхідно перевіряти, які пункти вона містить, у якій популяції проходила перевірку і чи підтверджено її структуру саме для цієї мови та культури.
Опитування, інтерв’ю, спостереження та поздовжні дані
Стандартизовані анкети дають змогу порівнювати великі вибірки, але мають обмежену здатність передавати особистий зміст переживань. Напівструктуровані інтерв’ю, щоденники, етнографічне спостереження та аналіз життєвих історій показують, що люди мають на увазі під вірою, ритуалом, сумнівом або духовним досвідом. Поздовжні дослідження додають часовий вимір: допомагають відстежувати зміни релігійної участі, переконань і психічного стану протягом років.
Надійність, валідність і порівняння між культурами
Надійність показує, наскільки послідовно працюють запитання шкали, а валідність — чи справді результати підтримують задуману інтерпретацію показника. Висока внутрішня узгодженість не доводить, що опитувальник повністю описує релігійність. Потрібні також змістова обґрунтованість, перевірка факторної структури, зіставлення з незалежними показниками та оцінка того, чи однаково працює інструмент у різних групах.
Особливо важлива інваріантність вимірювання — перевірка того, чи люди з різних груп однаково розуміють запитання і чи мають отримані числа зіставний психологічний зміст. Lemos та колеги (2019) дослідили факторну структуру та інваріантність релігійності серед християн і людей без релігійної належності на матеріалі міжнародної програми соціальних опитувань. Їхня робота демонструє, що порівняння середніх балів між групами вимагає окремих методичних доказів.
Питання, сформульоване як «скільки разів ви ходите до церкви», має різний сенс для християнина, мусульманина, буддиста, людини з домашньою практикою та людини без релігійної належності. Під час перекладу необхідно відтворити функцію запитання, а не лише слова. Доцільно тестувати зрозумілість формулювань, залучати представників відповідних традицій та фіксувати культурні обмеження дослідження.
Метод опитування теж впливає на відповідь. Pew Research Center (2021) показав, що відповіді про відвідування богослужінь у телефонних інтерв’ю можуть відрізнятися від самостійно заповнених анкет через соціальну бажаність. Це застереження стосується інтерпретації опитувальних результатів, а не моральної оцінки щирості респондентів.
Як виникає й змінюється релігійність
Релігійність формується в процесі соціального навчання та особистого розвитку. Родина передає мову віри, свята, звички, символи та норми; громада — спільні практики, підтримку, авторитети та способи тлумачення подій; школа, медіа, друзі й ширша культура можуть підтримувати або змінювати засвоєні уявлення. Значення має те, як людина згодом переосмислює досвід і чи має можливість вільно визначати власну залученість.
У підлітковому віці й ранній дорослості часто зростає роль автономного вибору, критичного осмислення та пошуку належності. У зрілості на релігійні практики можуть впливати партнерство, батьківство, трудові зміни, втрати та переїзди. У старшому віці деякі люди переглядають питання спадковості, смерті та сенсу. Ці тенденції не задають обов’язкового сценарію: траєкторії індивідуальні, а їхня поширеність залежить від вибірки й культури.
Зміна кількості практик не обов’язково означає зміну переконань. Релігійна людина може менше брати участь у громаді через обставини, а людина, яка вийшла з інституції, може зберігати релігійні уявлення або індивідуальні практики. Дослідження розвитку мають розрізняти зміну ідентичності, належності, центральності, частоти поведінки та суб’єктивного досвіду.
Релігійність, особистість і психологічні механізми
Когнітивні підходи вивчають, як релігійні поняття включаються в пам’ять, увагу, категоризацію та причинні пояснення. Мотиваційні підходи з’ясовують зв’язок переконань із прагненням сенсу, безпеки, моральної послідовності й належності. Соціально-психологічні дослідження аналізують групові норми, довіру, авторитет, ідентичність і підтримку. Розвиткові й культурні підходи показують, як ці процеси взаємодіють із соціалізацією та історичними умовами.
Ці пояснення працюють на різних рівнях. Статистичний зв’язок між частотою молитви і тривогою може відображати використання молитви під час переживання труднощів, особливості соціального оточення, індивідуальну регуляцію емоцій або інші чинники. Лише дизайн дослідження дозволяє поступово відокремлювати можливі механізми. Сам факт наявності релігійного змісту в досвіді не встановлює його психологічної причини.
Зв’язок релігійності з психічним здоров’ям: що дозволяють сказати дані
Оцінювання зв’язку з психічним здоров’ям потребує точних вимірів і відокремлення стабільних відмінностей між людьми від змін усередині життя тієї самої людини. У дев’ятирічному дослідженні Prati (2024) на німецькій панельній вибірці 8 146 дорослих автор виявив дуже обмежені свідчення відкладених внутрішньоособистісних ефектів релігійних змін на психічне здоров’я. Це методологічно важлива противага спрощеному висновку, ніби релігійність сама по собі завжди поліпшує або погіршує психічний стан.
Окремі форми релігійності можуть бути пов’язані з підтримкою, надією, сенсом і способами подолання труднощів. Інші ситуації включають релігійний конфлікт, страх, провину, почуття покинутості, тиск громади або розрив важливих зв’язків. Pargament і Exline (2020) систематизують кілька видів релігійної та духовної боротьби. Показник участі в богослужіннях самостійно не пояснює, який саме процес діє.
Важлива окрема методологічна пастка — шкали, які вже включають до визначення духовності психологічне благополуччя, позитивні емоції або соціальну пристосованість. Якщо таку шкалу корелювати зі здоров’ям, частина позитивного зв’язку виникає через повторне вимірювання схожого змісту. Koenig і Carey (2024) називають це проблемою концептуально забрудненого вимірювання. Детальний аналіз наслідків для здоров’я подано в окремій статті «Релігійність, духовність і психічне здоров’я».
Релігійність, сумніви й кризові переживання
Сумніви, переосмислення віри та конфлікти з релігійними нормами можуть бути складовими інтелектуального й особистісного розвитку. Релігійний дистрес виникає, коли такі суперечності пов’язані з відчутним стражданням, страхом, провиною, втратою підтримки або порушенням функціонування. Ні сумнів, ні зміна конфесії, ні відмова від релігії самі по собі не становлять психічного розладу.
У роботі з духовними конфліктами мають значення автономія людини, безпечні стосунки, можливість задавати запитання та право обирати власний світогляд. Контроль через погрози, ізоляцію, приниження або примус потребує оцінювання безпеки незалежно від того, якою мовою його виправдовують. Професійна психологічна або медична допомога може доповнювати бажану для людини духовну підтримку; питання діагностики та лікування належать до відповідних фахівців.
Коли виникають стійке безсоння, різке погіршення повсякденного функціонування, дезорганізованість, небезпечна поведінка або думки про самогубство, доцільне термінове звернення по кваліфіковану допомогу. Оцінювання має бути клінічним і культурно чутливим. Позиція Всесвітньої психіатричної асоціації (2016) підтримує уважне врахування релігії та духовності в психіатричній практиці без нав’язування позиції фахівця.
Як коректно читати дослідження релігійності
Перед висновками варто перевірити п’ять питань: що саме автори назвали релігійністю; яким інструментом це виміряли; хто входив до вибірки; який дизайн застосували; чи відокремили можливі альтернативні пояснення. Порівняння на одній часовій точці встановлює асоціацію. Поздовжнє спостереження допомагає дослідити порядок подій, але не автоматично доводить причинність. Експеримент може перевіряти окремі короткочасні механізми, хоча тривалу релігійну біографію неможливо довільно призначити людині як лабораторну умову.
Під час аналізу результатів слід відрізняти статистичну значущість від практичного масштабу ефекту, особистий досвід від групової закономірності, кореляцію від причинного впливу та внутрішню узгодженість шкали від доказів її культурної валідності. Репрезентативність вибірки і незалежне відтворення висновку часто важливіші за виразну назву дослідження. Особливо обережної інтерпретації потребують універсальні твердження про моральність, інтелект, психічне здоров’я або соціальну поведінку всіх вірян і невірян.
Часті запитання
Релігійність — це те саме, що віра в Бога?
Ні. Віра в Бога є можливим складником релігійності, але поняття також включає практики, належність, мотивацію, переживання, знання й значення релігійної традиції. Для окремих релігійних систем відповідні переконання взагалі не зводяться до віри в одного Бога.
Чи може людина бути релігійною без відвідування храму?
Так. Вона може практикувати приватно, зберігати релігійні переконання або вважати традицію центральною частиною життя. Причини неучасті в інституційних зібраннях слід з’ясовувати окремо.
Чим релігійність відрізняється від духовності?
Релігійність зазвичай описує залученість до релігійної традиції, її вірувань і практик. Духовність охоплює широкий спектр пошуку сенсу, переживання священного та зв’язку з трансцендентним, зокрема поза релігійними інституціями. Межі цих понять залежать від теорії та культури, а духовне благополуччя є окремим показником переживання власного стану.
Чи існує тест на рівень релігійності?
Існують наукові опитувальники, зокрема DUREL і CRS. Вони вимірюють визначені аспекти, а не духовну цінність людини. Без методичної перевірки мови, культури, мети використання та способу підрахунку окремий бал мало про що свідчить. Релігійність не є клінічним діагнозом.
Чи можна вважати релігійність ознакою психічного здоров’я?
Релігійність є характеристикою переконань, практик та участі, а психічне здоров’я оцінюють за іншими критеріями. Наукові асоціації між ними залежать від виміру, культури, соціальних умов і дизайну дослідження; вони не дають підстав використовувати віру або її відсутність як діагностичний показник.
Чи доводить психологія релігійності існування або відсутність Бога?
Психологія досліджує людський досвід, уявлення, переконання та поведінку за допомогою емпіричних методів. Метафізичні й богословські твердження мають інший предмет обґрунтування. Результат психологічного вимірювання не встановлює існування чи неіснування надприродного.
Пов’язані статті
Духовність у психології: визначення, виміри й наукові межі — визначення, складники та межі наукового дослідження.
Психологія релігії та духовності: що вивчає наука — предмет і межі психологічного дослідження віри, духовних практик та переживань.
Релігійна ідентичність: як віра, практика і спільнота стають частиною Я — належність до традиції та її місце в образі себе.
Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження — окрема оцінка асоціацій, ризиків і меж причинних висновків.
Духовне благополуччя: що це і як пов’язане з психічним здоров’ям — суб’єктивне переживання сенсу, узгодженості та ціннісної опори.
Джерела
Allport, G. W., & Ross, J. M. (1967). Personal religious orientation and prejudice. Journal of Personality and Social Psychology, 5(4), 432–443. DOI.
Fetzer Institute / National Institute on Aging Working Group. (1999; перевидання 2003). Multidimensional Measurement of Religiousness/Spirituality for Use in Health Research. Опис і матеріали звіту.
Hill, P. C., & Pargament, K. I. (2003). Advances in the conceptualization and measurement of religion and spirituality: Implications for physical and mental health research. American Psychologist, 58(1), 64–74. DOI.
Huber, S., & Huber, O. W. (2012). The Centrality of Religiosity Scale (CRS). Religions, 3(3), 710–724. DOI.
Koenig, H. G., & Büssing, A. (2010). The Duke University Religion Index (DUREL): A Five-Item Measure for Use in Epidemiological Studies. Religions, 1(1), 78–85. DOI.
Koenig, H. G., & Carey, L. B. (2024). Religion, Spirituality and Health Research: Warning of Contaminated Scales. Journal of Religion and Health, 63, 3729–3743. PubMed.
Lemos, C. M., Gore, R. J., Puga-Gonzalez, I., & Shults, F. L. (2019). Dimensionality and factorial invariance of religiosity among Christians and the religiously unaffiliated: A cross-cultural analysis based on the International Social Survey Programme. PLOS ONE, 14(5), e0216352. DOI.
Moreira-Almeida, A., Sharma, A., van Rensburg, B. J., Verhagen, P. J., & Cook, C. C. H. (2016). WPA Position Statement on Spirituality and Religion in Psychiatry. World Psychiatry, 15(1), 87–88. Повний текст.
Pargament, K. I., & Exline, J. J. (2020). Religious and spiritual struggles. American Psychological Association. Матеріал APA.
Pew Research Center. (2021). Measuring Religion in Pew Research Center’s American Trends Panel. Методологічний звіт.
Prati, G. (2024). Is religion beneficial for mental health? A 9-year longitudinal study. International Journal of Clinical and Health Psychology, 24(3), 100491. DOI.