Психологія нерелігійної духовності: сенс, цінності та практики
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Нерелігійна духовність — це спосіб переживати сенс, цінність життя, глибокий зв’язок із людьми, природою, культурою або ширшим світом без обов’язкової належності до релігійної організації та без необхідності приймати віру в надприродне. Для однієї людини вона пов’язана з відповідальністю перед іншими, для другої — із мистецтвом або науковим пізнанням, для третьої — з медитацією, благоговінням перед природою чи прагненням жити відповідно до власних цінностей.
У психології «духовність без релігії» охоплює кілька різних явищ. Одні люди називають себе духовними, але нерелігійними, водночас допускаючи існування трансцендентної сили. Інші дотримуються послідовно світського або натуралістичного світогляду й описують близькі переживання словами «сенс», «захоплення», «єдність», «вдячність», «причетність». Тому самоназва, світоглядне переконання, психологічне переживання й конкретна практика потребують окремого аналізу. Огляд Віксвата і Сосьє (2021) підкреслює різнорідність людей, які вважають себе духовними, але нерелігійними.
Що означає духовність без релігії
Слово «духовність» у повсякденній мові може означати моральну зрілість, інтенсивний внутрішній досвід, пошук сенсу, контакт із чимось священним або особисту систему цінностей. Наукове дослідження потребує уточнення: що саме людина переживає, у що вірить, як діє, до якої спільноти належить і яким значенням наділяє власний досвід.
Нерелігійність також має різні форми. Людина може не відвідувати релігійних зібрань, але зберігати приватну віру в Бога; може приймати окремі духовні уявлення без конфесійної належності; може бути агностиком або атеїстом і водночас мати яскраве відчуття причетності до природи чи людства. Категорія «духовний, але нерелігійний» описує самовизначення, проте сама по собі не встановлює ані конкретної метафізики, ані рівня психологічного благополуччя.
Для цієї статті нерелігійна духовність — психологічна сфера, в якій людина осмислює життя, переживає значущість і вихід за межі вузьких повсякденних інтересів, формує практики уваги, співчуття, творчості чи взаємозв’язку без обов’язкової опори на релігійні інституції. Це робоче редакційне визначення для аналізу досліджень, а не окремий клінічний стан або загальноприйнятий психометричний діагноз.
Нерелігійна духовність, світський гуманізм, атеїзм і релігійність
Релігійність зазвичай включає певні вірування, практики, форми належності, традиції та символічні системи. Нерелігійна духовність може використовувати медитативні або символічні практики, мову глибини й трансценденції, але людина не пов’язує їх із членством у релігійній спільноті. Водночас сама відсутність релігійної належності не означає, що людина використовує поняття духовності.
Світський гуманізм — ціннісна та філософська позиція, що підкреслює людську гідність, відповідальність, раціональне обговорення й турботу про інших. Атеїзм стосується насамперед відсутності віри в богів, а агностицизм — позиції щодо знання або можливості встановити відповідь на метафізичні запитання. Жодна з цих позицій автоматично не визначає інтенсивність благоговіння, глибину стосунків або здатність знаходити сенс.
Важливо відокремлювати ще два поняття. Духовне благополуччя — оцінка певних аспектів внутрішньої узгодженості, миру, сенсу або духовного задоволення. Психологічне благополуччя — ширша система показників функціонування й переживання життя. Людина може мати важливі духовні переживання під час горя або світоглядної кризи; отже, глибина переживання не дорівнює високому показнику позитивного настрою. Детальніше цей зв’язок розглянуто в матеріалі «Духовне благополуччя».
Як формується відчуття сенсу
Психологічні моделі сенсу життя часто розглядають три взаємопов’язані складники: зрозумілість або зв’язність власної життєвої історії, наявність напряму й значущих цілей, а також переживання того, що власне існування має цінність. Цю тричленну модель систематизували Джордж і Парк (2016), а ширший огляд Кінг і Гікса (2021) підтверджує важливість відмінності між відчуттям сенсу, його пошуком і умовами, що на нього впливають.
Зрозумілість виникає, коли людина може пов’язати події, власні рішення та зміни в єдину життєву розповідь. Мета задає напрямок зусиллям, дозволяє обирати пріоритети й бачити значення повсякденних дій. Відчуття значущості стосується усвідомлення того, що життя та участь людини у світі справді мають вагу. Ці складники здатні підтримувати один одного, але емпіричні дослідження не встановлюють однакової причинної ролі для кожного. У дослідженні Костіна і Віньйоля (2020) відчуття значущості виявилося особливо послідовним попередником загальних оцінок сенсу в межах досліджених вибірок.
Нерелігійний сенс може спиратися на довготривалі стосунки, турботу про дітей чи батьків, ремесло, науку, захист гідності, мистецтво, пам’ять про померлих, громадянську участь, допомогу іншим або збереження природи. Це конкретні форми життя, в яких абстрактна цінність набуває дії та взаємного зв’язку. Відчуття сенсу може змінюватися після втрати, переселення, зміни професії чи розриву зі спільнотою; його реконструкція часто відбувається поступово. Психологічні складники цього процесу окремо розкриває стаття «Сенс у психології».
Цінності як основа особистої духовної практики
Цінності визначають напрям дій, який людина вважає гідним зусиль: чесність, уважність, пізнання, свобода, турбота, справедливість, творчість, відповідальність або солідарність. Ціль має завершуваний результат, наприклад написати книжку, а цінність може здійснюватися щодня, наприклад творити й ділитися знанням. Таке розрізнення допомагає зрозуміти, чому духовна практика іноді полягає в конкретних побутових рішеннях, а не в особливому ритуалі.
У терапії прийняття та відповідальності за дії відповідність вчинків особистим цінностям розглядають у контексті психологічної гнучкості. Систематичний огляд Макрі й Роґґе (2024) дослідив зв’язок змін цих процесів зі змінами психологічного дистресу під час психотерапії. Це дані про конкретну терапевтичну модель; вони не доводять окремого лікувального ефекту будь-якої діяльності, яку людина називає духовною.
Практичне запитання полягає в тому, які дії відображають обрані цінності навіть за відсутності натхнення. Людина може цінувати турботу й підтримати близького, цінувати знання й присвятити час навчанню, цінувати свободу й захистити власні межі. Така послідовність створює досвід ціннісної узгодженості, хоча його інтенсивність і наслідки різняться.
Переживання причетності, виходу за межі себе та благоговіння
У психологічних дослідженнях благоговінням називають емоційний стан, який часто виникає перед чимось масштабним, складним або таким, що змінює звичні схеми розуміння. Його можуть викликати зоряне небо, музика, мистецтво, народження дитини, видатний людський учинок або наукове відкриття. Переживання може супроводжуватися зміною відчуття власного «я», уважністю до взаємозв’язків та переоцінкою пріоритетів.
Огляд Цзян та співавторів (2024) систематизує дослідження благоговіння, його зв’язків із самосприйняттям, соціальною поведінкою й благополуччям, а також вказує на методологічні труднощі та культурну варіативність. Це означає, що яскравість переживання можна вивчати емпірично без остаточного висновку про метафізичну природу його джерела.
Вислів «відчуття єдності зі світом» може означати емоційний досвід, філософську позицію або релігійне переконання — залежно від слів самої людини. Психологічний опис установлює характер переживання і його наслідки для поведінки; питання про надприродну реальність належить до іншої площини дослідження.
Соціальний зв’язок, належність і самотність
Релігійні спільноти нерідко пропонують сталі зустрічі, ритуали взаємодопомоги й відчуття належності. Люди без релігійної спільноти можуть знаходити подібні соціальні ресурси в родині, дружбі, волонтерстві, професійних колах, мистецьких групах та об’єднаннях за інтересами. Якість стосунків, взаємність, довіра й можливість бути прийнятим мають безпосереднє значення для психологічного досвіду.
У двох попередньо зареєстрованих дослідженнях у США та Великій Британії Джеттінґгофф та співавтори (2025) порівняли відчуття сенсу серед релігійних людей, тих, хто називав себе духовними, але нерелігійними, та людей, які не належали до цих двох груп. У цих конкретних вибірках середні оцінки сенсу відрізнялися; частину відмінностей статистично пояснювали духовні переконання та соціальні зв’язки. Автори досліджували асоціації й статистичне посередництво, а не доводили, що певний світогляд причинно створює або позбавляє людину сенсу.
Звідси випливає практично важлива вимога: оцінювати реальну мережу підтримки, досвід включення і можливість підтримувати значущі стосунки. Формальна релігійна належність чи її відсутність не дає достатньої інформації про ці умови. Належність до спільноти може бути підтримувальною, а може супроводжуватися вимогами конформності; у кожному випадку значення мають реальні стосунки та свобода вибору.
Які нерелігійні практики люди називають духовними
Уважність і медитація
Практика уважності спрямовує увагу на поточний досвід — тілесні відчуття, думки, емоції й навколишнє середовище. Вона може бути частиною релігійної традиції або проводитися як світська навичка. Під час медитації людина може шукати спокою, ясності чи відчуття глибини; конкретний результат залежить від способу практики, особистих особливостей і контексту.
Метааналіз індивідуальних даних рандомізованих досліджень Ґаланте та співавторів (2023) показав середнє зниження психологічного дистресу після структурованих групових програм уважності порівняно з пасивним контролем серед добровольців із неклінічних вибірок. Висновок стосується визначених програм і часових меж спостереження; його не можна автоматично поширити на самостійні інтенсивні ретрити, усі застосунки чи довільні «духовні» вправи.
Контакт із природою
Прогулянка, спостереження за змінами пір року, догляд за садом або споглядання неба можуть підтримувати відчуття причетності й відкритості. Іноді природа стає джерелом особистого символічного змісту. Ефективність конкретних природоорієнтованих програм варто оцінювати окремо. Великий мережевий метааналіз Вілкі та співавторів (2026) не виявив статистично переконливої переваги природоорієнтованих втручань над контролем у своїх порівняннях; автори вказали на обмеження через неоднорідність програм та методології. Відчуття цінності природи може бути реальним особистим переживанням незалежно від результату клінічного чи експериментального випробування.
Мистецтво, музика й творчість
Естетичний досвід може зосереджувати увагу, активувати спогади, допомагати висловлювати складні почуття й створювати переживання змістовної зустрічі. Для однієї людини це концерт, для іншої — читання поезії, ремесло чи участь у спільному мистецькому проєкті. Творчість може бути способом самовираження та утворення особистої історії. Суб’єктивне відчуття очищення або прозріння має власну цінність як переживання, але не є показником доведеного клінічного лікування.
Співчуття, волонтерство й турбота
Допомога іншим здатна поєднувати цінності, дію та соціальний зв’язок. Огляд оглядів Нікол та співавторів (2024) описав потенційні переваги волонтерства для здоров’я й благополуччя, водночас визнавши переважно слабку методологічну якість включених оглядів і нерівномірність вибірок. Тому турбота про інших може бути осмисленою практикою, проте вимога постійно допомагати ціною власного здоров’я не випливає з цих даних.
Рефлексія, письмо та світські ритуали
Ведення щоденника, листи вдячності, осмислення важливих подій, пам’ятні дати, тихі хвилини перед роботою, церемонії прощання або сімейні зустрічі можуть надавати життю ритм і символічну структуру. Ритуал у цьому значенні — повторювана значуща дія. Його психологічні функції залежать від мети, добровільності, культурних норм і реальної підтримки, яку він забезпечує. Подібні дії можуть бути важливими також для людини, яка взагалі не вживає поняття духовності.
Чи можна бути духовною людиною без віри в надприродне
Так. Якщо духовністю називають досвід глибокого сенсу, причетності, моральної відповідальності, благоговіння або значущої взаємодії зі світом, віра в надприродне не є обов’язковою умовою такого визначення. Людина може послідовно приймати науковий натуралізм і водночас переживати природу, мистецтво чи любов як надзвичайно важливі.
Водночас у багатьох емпіричних дослідженнях частина людей із самоназвою «духовний, але нерелігійний» вірить у духовні сили, долю, енергії або інші надприродні феномени. Наукове дослідження має зберігати цю неоднорідність. Узагальнення всіх нерелігійних людей як «духовних» спотворює дані, так само як і припущення, що всі світські практики є духовними для їхніх учасників (Віксват і Сосьє, 2021).
Чи пов’язана нерелігійна духовність із психічним здоров’ям
Дослідження знаходять зв’язки між окремими вимірами духовності, сенсом життя, підтримкою, позитивними емоціями та благополуччям. Проте поняття духовності в опитувальниках часто охоплює також мир, надію або задоволеність життям. Якщо показники духовності вже містять питання про благополуччя, виявлений зв’язок із благополуччям частково закладений у спосіб вимірювання.
Огляд де Яґер Мезенбрук та співавторів (2012) докладно показав такі труднощі визначення й вимірювання духовності в різних світоглядних групах. Це одна з причин, чому великі статистичні зв’язки не завжди можна інтерпретувати як доказ психологічної користі саме нерелігійної духовності. Окрему доказову оцінку клінічних і популяційних результатів подано в статті «Релігійність, духовність і психічне здоров’я».
Дослідження людей, які називають себе духовними, але нерелігійними, дають змішану картину. Наприклад, поздовжня робота з молодими дорослими у США (2022) виявила певні менш сприятливі показники здоров’я порівняно з постійно релігійними учасниками; частину асоціацій пояснювали соціальна участь, переживання близькості з Богом і релігійні сумніви. Ці результати мають вікові, культурні й методологічні межі та не означають, що нерелігійна духовність сама по собі завдає шкоди.
Отже, предметом практичного оцінювання є конкретні життєві умови: наскільки людина відчуває сенс, має підтримувальні стосунки, здатна діяти відповідно до цінностей, справляється зі стресом і чи зберігається її повсякденне функціонування. Самовизначення людини необхідно поважати без перетворення його на прогностичний тест.
Що підтверджено щодо практик: дані й межі
Систематичний огляд і мережевий метааналіз Вілкі та співавторів (2026) об’єднав 183 рандомізовані дослідження із 22 811 учасниками, порівнюючи програми, спрямовані на благополуччя: уважність, співчуття, фізичну активність, йогу, позитивно-психологічні втручання та інші підходи. Більшість класів втручань показали поліпшення порівняно з неактивними контрольними умовами; відмінності між багатьма активними підходами були менш визначеними, а ризик систематичних похибок залишався обмеженням.
Цей результат підтверджує, що деякі практики, які люди інколи називають духовними, можуть бути корисними для середніх показників благополуччя в певних групах. Він не встановлює, що користь зумовлена саме духовним тлумаченням практики. Фізична активність може допомагати через рух, соціальний контакт і фізіологічні механізми; уважність — через навички регуляції уваги та ставлення до внутрішнього досвіду. Досліджувати такі механізми слід окремо.
Ризики, межі практик і духовний обхід
У популярних середовищах духовності зустрічаються твердження, що достатньо змінити «вібрації», постійно мислити позитивно або повністю звільнитися від негативних емоцій. Такі твердження вимагають окремої перевірки й не становлять установленого психологічного механізму. Особливо небезпечно, коли людині пропонують сприймати насильство, хворобу, втрату або виснаження як її «низький духовний рівень».
Духовним обходом іноді називають використання духовних пояснень і практик для уникнення болісних емоцій, конфліктів або реальних проблем. Це описове поняття, а не офіційний психіатричний діагноз. Його корисно застосовувати як запитання до функції поведінки: чи допомагає практика людині зустрітися з реальністю й діяти, чи стає способом відкладати необхідні рішення, лікування або пошук захисту.
Медитація також не є універсально безпечною для кожної людини в будь-якому форматі. Систематичний огляд Тейлор та співавторів (2022) описав повідомлення про небажані психологічні та тілесні реакції, зокрема посилення тривоги й порушення сну, і підкреслив недостатність системного моніторингу таких наслідків. У разі вираженого дистресу, дисоціативних переживань або погіршення стану інтенсивність практики варто переглянути та обговорити з компетентним фахівцем.
Окрема група ризиків виникає там, де наставник або організація вимагає абсолютної покори, ізолює від близьких, контролює гроші чи особисті межі, забороняє лікування або карає за сумніви. Психологічна оцінка зосереджується на діях, примусі, наслідках і свободі виходу, незалежно від того, називає організація себе релігійною, духовною чи світською.
Нерелігійна духовність під час втрати, війни й життєвої кризи
Коли звичний світ руйнується, людина може переглядати уявлення про справедливість, майбутнє та власну ідентичність. Нерелігійний пошук сенсу іноді спирається на пам’ять, солідарність, громадянський обов’язок, догляд за іншими, збереження мови й культури або прагнення відбудувати те, що має значення. Інші люди в такий період взагалі не бажають користуватися мовою духовності — це також повноцінний спосіб описувати власний досвід.
Здатність знаходити значення в подіях не створює обов’язку вважати травматичну подію корисною. Пошук сенсу не потребує вдячності за заподіяну шкоду, а моральні оцінки насильства не варто підміняти внутрішньою роботою над настроєм. Підтримка може включати конкретну допомогу, відновлення безпеки, соціальних зв’язків, доступ до лікування й можливість самостійно вирішувати, які теми важливі зараз.
У разі тривалого безсоння, різкого зниження повсякденного функціонування, вираженої депресії, панічних станів, психотичних симптомів або суїцидальних думок потрібне професійне оцінювання та відповідна медична допомога. Ні медитація, ні наставництво, ні духовні вправи не замінюють такого оцінювання.
Як дослідники вимірюють нерелігійну духовність
Вимірювання починається з уточнення дослідницького питання. Анкета може оцінювати духовну самоназву, переконання, досвід благоговіння, пошук сенсу, частоту практик, духовні потреби або благополуччя. Одна шкала не здатна автоматично репрезентувати всі ці явища.
Систематичний огляд інструментів вимірювання духовності описав інструменти з різними цілями й нерівномірною базою психометричних перевірок. Дослідники звертали увагу на потребу відокремлювати загальну духовність від духовного благополуччя та конкретних потреб у підтримці.
В українському контексті необхідно перевіряти переклад запитань, культурну доречність прикладів, роль різних релігійних традицій, досвід війни й вимушеного переміщення. Питання «чи відчуваєте ви близькість із Богом?» не вимірює нерелігійну духовність атеїста; питання «чи має ваше життя сенс?» вимірює насамперед оцінку сенсу. Без такого розрізнення висновки можуть відображати конструкцію опитувальника більше, ніж реальний досвід.
Культурні й поколіннєві відмінності
У різних культурах слова «духовний», «релігійний», «сакральний», «моральний» і «світський» утворюють різні семантичні поєднання. Для деяких людей духовність передусім стосується особистих переживань; для інших — сімейної традиції, колективної етики або зв’язку з предками. Суспільне ставлення до нерелігійності також впливає на готовність відкрито використовувати певні самоназви.
Більша частина кількісної літератури про «духовних, але нерелігійних» походить із західних вибірок. Відповідно, спостережені профілі переконань і відмінності між групами потребують незалежного дослідження для України та інших культурних контекстів. Наукова відповідальність полягає в точній атрибуції даних, а не у перенесенні групових американських результатів на конкретну українську людину.
Як сформувати власну нерелігійну практику осмислення життя
Почати можна з роздумів про власні цінності й реальні джерела значущості. Які стосунки варто підтримувати? Які дії здаються важливими незалежно від зовнішнього визнання? Яка зустріч із природою, мистецтвом чи людьми допомагає відчути причетність? Коли людина відчуває, що живе у згоді зі своїми переконаннями?
Після цього доречно обрати невелику повторювану дію: прогулянку без поспіху, п’ять хвилин уважного спостереження, запис важливої думки, участь у спільній справі, розмову з близькою людиною або годину творчості. Практику варто оцінювати за конкретним результатом: чи додає вона ясності, підтримує стосунки, сприяє ціннісним учинкам і чи узгоджується з реальними обставинами життя.
Якщо практика викликає напруження, залежність від наставника, провину через «недостатню духовність» або змушує нехтувати сном, роботою, лікуванням чи безпекою, умови потрібно переглянути. Відмова від практики, її зміна або вибір суто світського способу осмислення життя є легітимним особистим рішенням.
Коли корисна психологічна допомога
Розмова з психологом або психотерапевтом може бути корисною, коли пошук сенсу супроводжується тривалим стражданням, конфліктом цінностей, втратою соціальної підтримки, страхом після виходу з групи або труднощами у стосунках. Фахівець має досліджувати власну мову людини, поважати її світогляд і узгоджувати цілі роботи. Психологічна допомога не вимагає від людини приймати релігійність або нерелігійність як «правильну» позицію.
Якщо присутні симптоми психічного розладу, потрібна окрема клінічна оцінка. Супровід екзистенційних питань може доповнювати доказову психотерапію, але не підмінює лікування, яке показане за станом здоров’я. Знайти фахівця для індивідуального звернення можна у каталозі психологів ХАБу.
Поширені запитання
Чи буває духовність без Бога?
Так, у широкому психологічному вжитку духовністю можуть називати пошук сенсу, ціннісну орієнтацію, благоговіння, глибокі стосунки й відчуття причетності. Деякі люди для цих самих переживань обирають цілком світську термінологію.
Чим нерелігійна духовність відрізняється від атеїзму?
Атеїзм описує позицію щодо віри в богів. Нерелігійна духовність описує спосіб інтерпретації певних переживань і практик. Одна людина може поєднувати обидві позиції, а інша — бути атеїстом і не використовувати поняття духовності взагалі.
Чи потрібно медитувати, щоб бути духовною людиною?
Ні. Підставою такого самовизначення можуть бути стосунки, моральні цінності, служіння, творчість, досвід природи або інші особисто значущі форми життя. Медитація є одним із можливих інструментів.
Чи покращує духовність без релігії психічне здоров’я?
Деякі пов’язані з нею практики мають результати рандомізованих досліджень щодо окремих показників благополуччя. Загальна самоназва «нерелігійна духовність» охоплює різнорідні групи й не є доведеним самостійним лікувальним чинником. Важливі конкретні дії, соціальна підтримка та стан людини.
Чи може нерелігійна духовність бути шкідливою?
Ризик залежить від конкретних обставин: виснажливої практики, тиску наставника, ізоляції, нав’язування провини або відкладання необхідної допомоги. Найкращими орієнтирами є свобода вибору, збереження власних меж, безпека й реальне функціонування.
Чи може світська людина переживати щось «священне»?
Люди іноді називають священним те, що має для них особливу, невідчужувану цінність: людську гідність, життя дитини, пам’ять або природу. Значення цього слова слід уточнювати в конкретній розмові, оскільки воно може бути метафоричним, етичним, релігійним чи філософським.
Висновок
Нерелігійна духовність описує множину способів надавати життю сенсу, переживати зв’язок із ширшим світом і втілювати цінності в повсякденних учинках. Вона може включати світські практики уваги, творчості, благоговіння, турботи й соціальної участі, а її значення визначається конкретним світоглядом і мовою самої людини. Сучасна психологія досліджує ці явища через окремі механізми, показники й практики, розрізняючи суб’єктивне переживання, статистичний зв’язок і причинно підтверджений вплив.
Пов’язані статті
Духовність у психології: визначення, виміри й наукові межі — визначення, складники та межі наукового дослідження.
Джерела
Costin, V., & Vignoles, V. L. (2020). Meaning is about mattering: Evaluating coherence, purpose, and existential mattering as precursors of meaning in life judgments. Journal of Personality and Social Psychology. PubMed.
de Jager Meezenbroek, E., Garssen, B., van den Berg, M., van Dierendonck, D., Visser, A., & Schaufeli, W. B. (2012). Measuring spirituality as a universal human experience: A review of spirituality questionnaires. Journal of Religion and Health, 51, 336–354. DOI.
Galante, J., Friedrich, C., Dalgleish, T., Jones, P. B., White, I. R., et al. (2023). Systematic review and individual participant data meta-analysis of randomized controlled trials assessing mindfulness-based programs for mental health promotion. Nature Mental Health, 1, 462–476. Стаття.
George, L. S., & Park, C. L. (2016). Meaning in life as comprehension, purpose, and mattering: Toward integration and new research questions. Review of General Psychology, 20(3), 205–220. DOI.
Jettinghoff, W., Folk, D., Radjaee, P., Willard, A. K., Norenzayan, A., & Heine, S. J. (2025). The varieties of nonreligious experience: Meaning in life among believers, non-believers, and the spiritual but not religious. Religion, Brain & Behavior. DOI.
Jiang, T., et al. (2024). The unique nature and psychosocial implications of awe. Nature Reviews Psychology. Стаття.
King, L. A., & Hicks, J. A. (2021). The science of meaning in life. Annual Review of Psychology. DOI.
Macri, J. A., & Rogge, R. D. (2024). Examining domains of psychological flexibility and inflexibility as treatment mechanisms in acceptance and commitment therapy: A comprehensive systematic and meta-analytic review. Clinical Psychology Review. PubMed.
Monod, S., Brennan, M., Rochat, E., Martin, E., Rochat, S., & Büla, C. J. (2011). Instruments measuring spirituality in clinical research: A systematic review. Journal of General Internal Medicine, 26(11), 1345–1357. DOI.
Nichol, B., Wilson, R., Rodrigues, A., & Haighton, C. (2024). Exploring the effects of volunteering on the social, mental, and physical health and well-being of volunteers: An umbrella review. VOLUNTAS. DOI.
Taylor, G. B., et al. (2022). The adverse effects of meditation-interventions and mind–body practices: A systematic review. Mindfulness. DOI.
Upenieks, L., & Ford-Robertson, J. (2022). Changes in spiritual but not religious identity and well-being in emerging adulthood in the United States: Pathways to health sameness? Journal of Religion and Health, 61, 4635–4673. DOI.
Wilkie, L., Fisher, Z., Geidel, A., Goodall, I., Kamil, S., Davies, E., & Kemp, A. H. (2026). A systematic review and network meta-analysis of randomized controlled trials of well-being-focused interventions. Nature Human Behaviour, 10, 715–726. DOI.
Wixwat, M., & Saucier, G. (2021). Being spiritual but not religious. Current Opinion in Psychology, 40, 121–125. DOI.