Психосоціальна підтримка під час епідемій і спалахів інфекцій
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Під час епідемії люди потребують одночасно захисту від інфекції, достовірної інформації, повсякденної підтримки та доступу до медичної й психологічної допомоги. Психосоціальна підтримка допомагає зберігати людські зв’язки, справлятися з невизначеністю, долати перешкоди до лікування і вчасно помічати тих, кому потрібен спеціалізований супровід. Вона є частиною реагування системи охорони здоров’я на спалахи інфекцій, як наголошує Всесвітня організація охорони здоров’я.
Підтримка починається з простих запитань: чи людина перебуває в безпеці, чи має необхідні ліки та засоби до існування, чи може виконувати медичні рекомендації й підтримувати контакт з іншими, чи знає, до кого звернутися в разі погіршення стану. Страх, плач, роздратування, безсоння або втома під час інфекційної загрози можуть бути реакціями на надзвичайні обставини. Їхня наявність сама собою не встановлює психічного розладу.
Що таке психосоціальна підтримка під час епідемії
Спалах інфекції означає виникнення випадків захворювання, кількість або характер яких потребують епідеміологічного реагування в певному місці чи групі. Епідемія охоплює ширше поширення захворювання понад очікуваний рівень у відповідній популяції. В обох ситуаціях масштаби медичних заходів визначають епідеміологи й уповноважені органи охорони здоров’я. Психосоціальні потреби виникають і під час локального спалаху в лікарні, школі чи громаді, і під час масштабної епідемії.
Психосоціальна підтримка в такому контексті — узгоджені дії медичних, соціальних, освітніх, гуманітарних служб і місцевих громад, спрямовані на психологічне благополуччя, безпечні зв’язки та доступ до потрібних послуг. Вона включає зрозумілу комунікацію, практичну допомогу, підтримку сімей, першу психологічну допомогу, цільові втручання і клінічне перенаправлення. Загальне поняття психічного здоров’я та психосоціальної підтримки описане в окремій статті. Тут ідеться саме про організацію допомоги за умов інфекційного ризику.
Особливість епідемії полягає в тому, що саме надання допомоги іноді створює можливість передавання збудника. Тому формат контакту, використання засобів захисту, маршрут відвідування закладу, доступність дистанційних консультацій та організація групових заходів мають відповідати актуальним медичним рекомендаціям для конкретної інфекції. Вірусні респіраторні інфекції, холера та інші збудники мають різні шляхи поширення, отже універсального протиепідемічного алгоритму для всіх випадків немає.
Чому епідемія впливає на психічне здоров’я і соціальні зв’язки
Невизначеність, страх інфікування й суперечлива інформація
Людина може непокоїтися через власні симптоми, можливість заразити близьких, складність отримання медичної допомоги та незрозумілі терміни обмежень. Напруження збільшується, коли рекомендації змінюються без пояснень або повідомлення різних установ суперечать одне одному. Невизначеність не є ознакою особистої слабкості: це властивість самої ситуації, в якій знання про інфекцію можуть швидко оновлюватися.
Підтримка має передбачати регулярні, датовані й доступні повідомлення, пояснення рівня певності та конкретний наступний крок для людини. Настанова ВООЗ щодо комунікації ризиків розглядає довіру та участь громад як необхідні умови ефективного реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я.
Ізоляція, карантин і втрата повсякденного ритму
Хвороба, ізоляція або карантин можуть тимчасово обмежувати контакти, роботу, навчання, відвідування близьких і звичайні способи отримання допомоги. Якщо людина живе сама, має порушення слуху чи зору, залежить від догляду або не володіє цифровими засобами зв’язку, ці зміни можуть створювати додаткові ризики.
Швидкий огляд досліджень карантину Брукс і співавторів30460-8) описав страх інфекції, нудьгу, обмежені ресурси, недостатню інформацію, фінансові втрати та стигму як часті чинники психологічного навантаження. Дослідження різнилися за епідеміями, методами й контекстом, а тому ці дані допомагають планувати підтримку населення, але не дають підстав прогнозувати психічний стан окремої людини.
Втрати, переривання лікування та виснаження служб
Епідемії можуть супроводжуватися смертями, погіршенням економічного становища, перериванням лікування хронічних захворювань і перевантаженням медичного персоналу. Для одних людей найгострішою проблемою стає самотність, для інших — відсутність ліків, продовольства, транспорту чи доступного догляду.
ВООЗ у матеріалі про психічне здоров’я під час надзвичайних ситуацій пов’язує психосоціальне реагування зі збереженням базових послуг і безперервності допомоги. Практичні ресурси і психологічний контакт тут доповнюють одне одного.
Хто може потребувати додаткової підтримки
Допомога має бути відкритою для всіх, а пріоритети слід визначати з урахуванням конкретних потреб та перешкод доступу. Категорія населення сама по собі не означає наявності психологічного розладу.
Людям, які захворіли чи очікують результатів обстеження, потрібні пояснення медичних рішень, можливість запитати про симптоми й лікування, зв’язок із близькими, а за потреби — допомога з доставкою речей, документами або доглядом за дітьми. Після тяжкого перебігу хвороби до підтримки можуть долучатися реабілітаційні, соматичні та психіатричні служби відповідно до фактичного стану людини.
Дітям і підліткам важливі передбачуваність, підтримка дорослих, доступ до навчання, гри та соціальних зв’язків. Розлука з доглядальником через госпіталізацію, смерть у родині або зміна місця проживання потребують окремого плану підтримки.
Літнім людям, людям з інвалідністю, вагітним, особам із тяжкими психічними станами та людям із хронічними хворобами потрібні доступні канали інформації, безперервність ліків, спеціально організований транспорт або догляд залежно від обставин. Допомога має враховувати також мовні бар’єри, бідність, нестачу інтернету й особливості місцевої громади.
Працівники охорони здоров’я, закладів догляду, лабораторій, соціальних служб і гуманітарних організацій можуть мати підвищене навантаження, дефіцит відпочинку, контакт зі смертю і складні моральні рішення. Їм потрібні безпечні умови праці й доступні конфіденційні консультації поряд із належним управлінням робочим процесом.
Практична підтримка людини в ізоляції або на карантині
Перший крок — отримати медичний план для відповідної інфекції: які симптоми відстежувати, за яких ознак звертатися по допомогу, де можна отримати лікування і як виконувати актуальні протиепідемічні вимоги. Конкретні строки ізоляції та умови припинення обмежень визначаються медичними рекомендаціями для збудника і чинними правилами.
Другий крок — перевірити забезпечення повсякденного життя. Чи є вода, їжа, потрібні ліки, засоби гігієни, електроживлення для медичних пристроїв? Чи може людина замовити доставку, звернутися по соціальну допомогу, безпечно отримати необхідне? Якщо ні, психосоціальний працівник має допомогти організувати практичне рішення та перевірити його виконання.
Третій крок — зберегти добровільні зв’язки. Можна домовитися про регулярний дзвінок із близькою людиною, короткі повідомлення, відеоспілкування або контакт із волонтером. Частота і спосіб мають відповідати побажанням людини. Для тих, хто не використовує цифрові сервіси, служби повинні передбачити інші доступні канали.
Четвертий крок — підтримати звичний ритм, наскільки дозволяє стан здоров’я. Регулярне харчування, відпочинок, посильні заняття, обмеження виснажливого перегляду новин і прості способи саморегуляції можуть допомагати переносити напруження. Такі заходи не є лікуванням інфекції чи заміною професійної оцінки, коли стан людини погіршується.
П’ятий крок — погодити повторний контакт. Якщо ізоляція триває, з’являються нові побутові потреби або наростають психологічні труднощі, підтримку потрібно переглядати. Дистанційний контакт може бути прийнятним для багатьох завдань, а для окремих станів необхідне очне медичне втручання.
Як розмовляти з людиною, яка боїться зараження
Насамперед варто з’ясувати, що саме турбує співрозмовника: перебіг власної хвороби, ризик для родини, незрозумілі медичні повідомлення, втрата доходу чи самотність. Прямі запитання на кшталт «Чого зараз бракує найбільше?» або «Кому можна зателефонувати, якщо самопочуття погіршиться?» допомагають пов’язати розмову з практичною дією.
Важливо слухати без осуду, не обіцяти гарантовано легкого перебігу хвороби та не вимагати докладного обговорення страху чи травматичних подій. Людина може хотіти поговорити про побутові питання, а не про почуття. Поважати цю потребу — частина підтримки.
Якщо потрібна інформація про інфекцію, краще скерувати до медичного фахівця або чинного офіційного повідомлення, ніж сперечатися на основі випадкових публікацій. У разі очного контакту всі практичні дії мають відповідати заходам інфекційного контролю. Форма допомоги не повинна збільшувати небезпеку для інших.
Перша психологічна допомога під час спалаху інфекції
Перша психологічна допомога доречна, коли людина переживає гострий дистрес через тяжкі медичні новини, госпіталізацію близьких, раптову розлуку чи смерть. Її можуть надавати підготовлені працівники медичних і гуманітарних служб у межах своєї компетентності.
Спочатку оцінюють безпеку: чи потрібна невідкладна медична допомога, чи є загроза інфікування, чи забезпечені базові потреби. Далі спокійно встановлюють контакт, слухають за згодою, пропонують доступну інформацію, сприяють зв’язку з близькими та потрібними службами. За потреби узгоджують подальший контакт.
Цей підхід описаний у посібнику ВООЗ із першої психологічної допомоги. Перша психологічна допомога є гуманною практичною підтримкою, заснованою на рекомендаціях і консенсусі. Її не слід подавати як універсально доведене лікування чи профілактику посттравматичного стресового розладу. Подробиці містяться у статті «Перша психологічна допомога: що це і як працює».
Достовірна інформація, довіра і комунікація ризиків
Психологічний спокій залежить також від того, наскільки людина розуміє, що відбувається. Офіційні повідомлення повинні відповідати на практичні запитання: де можна пройти обстеження, які симптоми потребують медичної оцінки, які обмеження діють зараз, як отримати допомогу, коли очікувати наступне оновлення. Зміни рекомендацій варто пояснювати разом із підставами для цих змін.
Одного вебсайту недостатньо для всього населення. Слід використовувати зрозумілу усну комунікацію, телефони, доступні друковані матеріали, субтитри або жестову мову, якщо це потрібно. Громади, яким менше довіряють офіційним каналам або які мають мовні бар’єри, мають бути залучені до підготовки й перевірки повідомлень.
Чутки та суперечливі історії потрібно розглядати як привід дослідити інформаційні потреби громади. Настанова ВООЗ 2026 року щодо готовності до холери описує аналіз місцевого контексту, залучення громад, моніторинг чуток і зворотний зв’язок. Ці підходи до комунікації можна адаптувати до різних інфекцій, водночас конкретні медичні повідомлення залежать від збудника.
Стигма і дискримінація: окремий ризик під час епідемії
Людей, які захворіли, одужали, перебували на карантині або працювали з хворими, іноді уникають чи звинувачують. Інфекційну загрозу можуть несправедливо пов’язувати з етнічними групами, професіями або цілими територіями. Це посилює ізоляцію, завдає шкоди довірі та може ускладнювати звернення по допомогу.
Комунікація має повідомляти про фактичні шляхи передавання, медичні заходи й доступні послуги без мови приниження. Працівники повинні берегти медичну конфіденційність, пояснювати умови повернення до звичайного життя та створювати можливість для людей, які пережили інфекцію, брати участь у плануванні підтримки. Відповідні рекомендації містить матеріал ВООЗ та партнерських організацій щодо соціальної стигми під час COVID-19.
Систематичний огляд Патерсон і співавторів 2026 року охопив 11 досліджень заходів проти стигматизації при різних інфекційних спалахах. П’ять досліджень повідомляли про зниження стигми, чотири — про змішані або відсутні зміни, два — про її посилення. Автори відзначили перспективність відповідальної комунікації, психосоціальної підтримки й реальної участі громад, але загалом доказова база залишається обмеженою.
Як організувати систему підтримки під час епідемії
Загальнодоступні послуги мають включати базові потреби, зрозумілі повідомлення, безпечні умови життя та збереження медичного лікування. Громадський рівень охоплює допомогу сім’ям, контакти з ізольованими людьми, підтримку доглядальників і доступні місцеві мережі взаємодопомоги. Цільові психологічні втручання потрібні частині людей із вираженим дистресом; спеціалізоване лікування — тим, у кого встановлено відповідні клінічні показання.
Мінімальний пакет послуг психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Міжвідомчого постійного комітету пропонує рамку організації, координації й забезпечення якості гуманітарних послуг. Це практичний стандарт для планування реагування, а не доказ ефективності кожної дії окремо.
Для кожної ланки необхідно визначити: хто приймає звернення, як оцінюється терміновість, куди і яким способом перенаправляють людину, хто відповідає за зв’язок у разі переривання послуг. Передавання персональних даних здійснюють із повагою до приватності, відповідно до чинних правил і з поясненням людині умов такого передавання.
Якщо допомога потрібна в місці тимчасового проживання
Важливо поєднати протиепідемічну безпеку з гідним проживанням: можливість ізолювати хвору людину відповідно до медичних правил, доступ до води, їжі, гігієни, зрозумілі маршрути медичної допомоги й зв’язку з родиною. Персонал має бути навчений реагувати на гострий дистрес без примусу та без поширення особистої медичної інформації.
Практику організації базової допомоги описує матеріал про психосоціальну підтримку в пунктах гуманітарної допомоги. Питання медичного інфекційного контролю визначають окремі фахові протоколи.
Дистанційна допомога: телефон, відеозв’язок та доступність
Дистанційне спілкування дозволяє підтримувати контакти за ізоляції або обмеженого пересування. Воно підходить для багатьох інформаційних запитів, підтримувальних розмов та частини структурованих психологічних втручань, якщо є підготовлені фахівці й відповідний протокол.
Перед початком консультації слід з’ясувати, чи може людина говорити приватно, чи знає вона, що робити при втраті зв’язку, і як зберігатимуться її дані. Необхідно повідомляти про можливий запис розмови і отримувати відповідну згоду. Для тих, хто живе поруч із потенційним кривдником, небажаний дзвінок може становити ризик, тому варто домовлятися про безпечний спосіб контакту.
Дистанційний формат може бути недостатнім при тяжких соматичних симптомах, гострій дезорієнтації, безпосередній суїцидальній небезпеці або станах, які потребують очного невідкладного оцінювання. Організацію захищеного зв’язку докладніше розглянуто у статті «Дистанційна психосоціальна підтримка під час катастрофи».
Які психологічні втручання мають наукове підтвердження
Гуманітарна підтримка і структуроване психологічне лікування мають різні завдання та різні способи перевірки ефективності. Допомога з продуктами, ліками, відновленням зв’язку або оформленням документів є практично значущою, однак сама по собі не становить лікування депресії чи тривожного розладу.
Систематичний огляд Ірдава та співавторів 2025 року включив 17 рандомізованих випробувань психологічних втручань під час інфекційних спалахів у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. Автори повідомили про перспективні результати окремих програм психоосвіти, роботи зі стресом, думками й поведінкою щодо психологічних симптомів. Водночас усі включені дослідження стосувалися пандемії COVID-19. Їхні висновки не можна безпосередньо переносити на всі інфекції, вікові групи та гуманітарні умови.
Ефективність залежить від конкретної програми, підготовки виконавців, методів оцінювання, тривалості спостереження та особливостей учасників. Під час організації послуг потрібні навчання персоналу, супервізія, контроль якості та можливість перенаправлення до медичного фахівця. Масове розповсюдження неперевірених вправ або застосунків не замінює доказових втручань.
Медичні працівники й доглядальники: які умови підтримують їхнє благополуччя
Безпека праці, достатність персоналу, розподіл змін, відпочинок, засоби захисту та зрозумілі керівні рішення є першочерговими складниками реагування. Доступ до індивідуальних консультацій важливий, але не компенсує систематичну нестачу захисту, хронічне перевантаження або відсутність базових умов праці.
Систематичний огляд Ніколакіс і співавторів 2022 року описав перспективні багатокомпонентні організаційні програми, у яких поєднували коригування штатного навантаження, змін, захисні заходи, психологічну і матеріальну підтримку. Утім загальна певність доказів щодо ефективності цих заходів залишалася низькою або дуже низькою. Огляд Заце і співавторів 2021 року також показав розмаїття форм підтримки й потребу в якіснішому оцінюванні.
Персонал повинен мати безпечний канал повідомлення про перевантаження, конфіденційне звернення до фахівця та можливість підтримки колег. Примусове групове розкриття переживань або обов’язковий односеансовий дебрифінг після тяжкої події не варто застосовувати як універсальну профілактику посттравматичного стресового розладу.
Діти, батьки й сім’ї під час тривалих обмежень
Дітям потрібні зрозумілі пояснення того, чому змінюються щоденні правила, дорослі використовують захисні засоби або тимчасово менше зустрічаються з іншими. Молодші діти спираються на повторювані дії й передбачуваний догляд. Підлітки потребують приватності, участі в доступних рішеннях, безпечного спілкування з однолітками й доступних джерел інформації.
Якщо дитина розлучена з батьками чи доглядальником через госпіталізацію, потрібен призначений відповідальний дорослий і план збереження зв’язку, наскільки це дозволяє медична ситуація. Підтримка доглядальників охоплює і практичні потреби: догляд за іншими дітьми, доступ до ліків, навчальних матеріалів, відпочинок і допомогу в разі виснаження.
Системи допомоги мають враховувати можливе домашнє насильство, ризик нехтування потребами дітей і труднощі родин із нестабільним доходом. Для немовлят і маленьких дітей особливо важливі сталість догляду та чутлива взаємодія; докладніше це описано в матеріалі про психосоціальну підтримку дітей раннього віку під час надзвичайних ситуацій.
Коли потрібна допомога психолога, психіатра або лікаря
Страх, сум, дратівливість, порушення сну чи тимчасові труднощі зосередження можуть виникати в контексті епідемії. Професійне оцінювання доцільне, коли переживання стають інтенсивними, тривалими, швидко посилюються або помітно порушують сон, харчування, догляд за собою, роботу чи важливі стосунки. Окремий симптом або результат опитувальника не встановлює діагноз.
Негайної медичної оцінки потребують нова тяжка дезорієнтація, порушення свідомості, судоми, симптоми можливого інсульту, значні труднощі дихання, тяжке зневоднення чи інші загрозливі фізичні симптоми. Під час інфекцій такі прояви можуть мати соматичну або неврологічну причину. Їх не можна безпідставно пояснювати тривогою.
Повідомлення про безпосередній намір завдати собі шкоди, гострий психотичний стан, тяжке збудження чи прояви манії потребують своєчасної фахової, а за небезпеки — екстреної допомоги. До прибуття служб варто забезпечувати безпечний супровід людини, наскільки це можливо без ризику для неї та інших. Гуманітарний посібник ВООЗ mhGAP описує підходи до розпізнавання та ведення важливих психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням речовин станів у неспеціалізованих медичних закладах.
За підозри на заразну інфекцію потрібно повідомити медичній службі про можливий інфекційний ризик, щоб отримати правильний маршрут допомоги й не наражати інших на небезпеку. Психологічне консультування не має затримувати лікування гострого медичного стану.
Покрокова організація підтримки для громад і служб
До виявлення спалаху
Визначте відповідальних за психосоціальне реагування, підготуйте канали зв’язку, перелік медичних і соціальних служб, порядок перенаправлення, заходи конфіденційності, доступні форми повідомлень для людей з інвалідністю та план забезпечення ліками й базовими ресурсами. У громадах із ризиком перебоїв електроенергії слід підготувати альтернативні способи зв’язку.
У перші дні
З’ясуйте, які саме послуги порушено, хто не може безпечно виконувати медичні рекомендації, де виник дефіцит ліків, їжі або догляду, які групи перестали отримувати повідомлення. Організуйте оновлення інформації, практичну допомогу, зв’язок із родинами, першу психологічну допомогу за потреби та маршрути перенаправлення. Збирайте персональні дані лише для визначеної мети й належним чином захищайте їх.
Під час тривалого реагування
Перевіряйте доступність послуг для ізольованих людей, робочі умови персоналу, збереження психіатричного лікування та якість комунікації. Підтримуйте участь місцевих організацій і людей із досвідом перенесеного захворювання. Оцінюйте, чи може людина реально дістатися до потрібної служби, а не лише чи існує її номер телефону.
Під час відновлення
Знайдіть людей, які й надалі не мають доступу до лікування, переживають тяжку втрату, ізоляцію або тривалі функціональні труднощі. Відновіть регулярні соціальні й медичні маршрути, перегляньте зроблені помилки та підготуйте систему до можливих повторних хвиль. Загальний зв’язок із іншими гуманітарними подіями розкриває стаття «Психологія гуманітарних криз і катастроф».
Як оцінювати якість програм
Кількість дзвінків або виданих інформаційних матеріалів вимірює роботу служби, але не повністю відображає результат для людей. Корисно оцінювати охоплення, доступність для різних груп, час до отримання потрібних послуг, безперервність лікування, зрозумілість повідомлень, відчуття безпеки та наявність дієвого механізму скарг.
Окремо перевіряйте, чи не створює програма стигми та чи не розкриває медичні дані. Вимірювати психологічні симптоми потрібно відповідними методами, з урахуванням функціонування, добровільної участі й способу збору інформації. Зміна симптомів після програми без належного дослідницького порівняння не доводить, що її спричинило саме втручання.
Поширені запитання
Чи всім під час епідемії потрібен психолог?
Багатьом достатньо доступної медичної інформації, практичної допомоги та підтримки близьких. Психологічну консультацію пропонують залежно від труднощів і бажання людини; за клінічними показаннями потрібне спеціалізоване лікування.
Чи є тривога через інфекцію психічним розладом?
Тривога може бути очікуваною відповіддю на реальну загрозу. Діагностика враховує перебіг, вираженість, функціональні наслідки та інші критерії. Один симптом, самоопис або бал опитувальника не становить діагнозу.
Що робити, якщо людина не хоче говорити про пережите?
Поважати її рішення. Можна запропонувати допомогу з побутовими справами, офіційну інформацію та спосіб звернутися пізніше. Примусове емоційне розкриття не є умовою отримання підтримки.
Чи достатньо телефонної підтримки?
Для багатьох інформаційних і підтримувальних потреб достатньо якісного телефонного контакту. Структуровані втручання потребують підготовленого виконавця, протоколу й оцінювання придатності дистанційного формату. Невідкладні стани потребують відповідної медичної маршрутизації.
Чи однакові рекомендації для грипу, кору, холери й COVID-19?
Загальні принципи гідності, добровільності, доступності та запобігання стигмі подібні. Медичні заходи, інфекційний контроль, строки ізоляції й дозволені формати відвідувань залежать від конкретної інфекції та чинних рекомендацій. Для таких рішень потрібна актуальна консультація медичних фахівців.
Як підтримати людину без доступу до інтернету?
Потрібні телефон, доступні місцеві інформаційні канали, допомога соціальних працівників та за необхідності безпечна доставка речей. Служби мають розробляти форми зв’язку разом із людьми, для яких цифрове спілкування недоступне.
Підсумок
Психосоціальна підтримка під час епідемії починається із забезпечення гідних, безпечних умов життя, достовірної інформації та можливості отримувати медичну допомогу. Збереження контакту з близькими, боротьба зі стигмою, підтримка дітей і персоналу та продумана маршрутизація до психологічних і психіатричних служб доповнюють систему захисту населення.
Під час інфекційних спалахів найкращі рішення враховують одночасно епідеміологічний ризик, практичні потреби людини й умови роботи служб. Програми слід адаптувати до збудника та місцевої громади, перевіряти їхню доступність і окремо оцінювати доказовість психологічних втручань.
Пов’язані статті
Джерела
Brooks, S. K., Webster, R. K., Smith, L. E., та ін. (2020). The psychological impact of quarantine and how to reduce it: Rapid review of the evidence. The Lancet, 395, 912–920. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(20)30460-830460-8).
Inter-Agency Standing Committee. (2022). Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package. https://www.mhpssmsp.org/en.
Nicolakakis, N., Lafantaisie, M., Letellier, M.-C., та ін. (2022). Are Organizational Interventions Effective in Protecting Healthcare Worker Mental Health during Epidemics/Pandemics? A Systematic Literature Review. International Journal of Environmental Research and Public Health, 19(15), 9653. https://doi.org/10.3390/ijerph19159653.
Paterson, A., Spies, R., Zauchenberger, C.-Z., та ін. (2026). Effectiveness of stigma reduction interventions and outbreak response adaptations in infectious disease outbreaks: A systematic review. Frontiers in Public Health, 14, 1755092. https://doi.org/10.3389/fpubh.2026.1755092.
World Health Organization. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205.
World Health Organization. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548922.
World Health Organization. (2018). Communicating risk in public health emergencies: A WHO guideline. https://www.who.int/publications/i/item/9789241550208.
World Health Organization. (2020). Mental health and psychosocial considerations during the COVID-19 outbreak. https://www.who.int/publications/i/item/WHO-2019-nCoV-MentalHealth-2020.1.
World Health Organization. (2025a). EPI-WIN digest 36: Mental health and psychosocial support aspects of responding to public health emergencies. https://www.who.int/publications/m/item/epi-win-digest-36-mental-health-and-psychosocial-support-aspects-of-responding-to-public-health-emergencies-the-why-what-and-how.
World Health Organization. (2025b). Mental health in emergencies. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-in-emergencies.
World Health Organization. (2026). Risk communication and community engagement readiness and response toolkit: Cholera. https://www.who.int/publications/i/item/9789240122062.
Yirdaw, B. A., Sunglao, J. A., Alkasaby, M., & Eaton, J. (2025). Effectiveness of psychological crisis interventions during infectious disease outbreaks in low- and middle-income countries: A systematic review of randomized controlled trials. Global Mental Health, 12, e32. https://doi.org/10.1017/gmh.2025.22.
Zaçe, D., Hoxhaj, I., Orfino, A., та ін. (2021). Interventions to address mental health issues in healthcare workers during infectious disease outbreaks: A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 136, 319–333. https://doi.org/10.1016/j.jpsychires.2021.02.019.